Постанова

від 12.04.2023 по справі 910/9047/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2023 р. Справа№ 910/9047/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання Кузьменко А.М.

представники:

від позивача: Онищенко П.М. (посвідчення адвоката № 4597/10 від 14.07.2011)

від відповідача: Кушнір Р.Ю. (посвідчення адвоката № 21/1349 від 15.02.2018)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Трейдінг УА"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 (повний текст рішення складено 17.06.2022)

у справі № 910/9047/21 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Універсам №12"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Трейдінг УА"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Київська міська рада

про визнання договору недійсним та зобов`язання звільнити земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Універсам №12" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Трейдінг УА" про:

- визнання недійсним договору про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020, укладеного між позивачем та відповідачем;

- зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Жолудєва, 4, кадастровий номер 8000000000:75:319:0001, займану відповідачем на підставі договору про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020, який по суті є договором суборенди земельної ділянки, порушує права позивача та суперечить нормам чинного законодавства.

Зокрема, за твердженням позивача вищезгаданий договір:

- не містить обов`язкових істотних умов договору, які передбачені Господарським кодексом України та Законом України "Про оренду землі";

- унеможливлює здійснення, у встановленому законом порядку державної реєстрації права суборенди земельної ділянки;

- укладений за відсутності згоди орендодавця на передачу земельної ділянки в суборенду, з причин, що не залежали від волі позивача, а саме внаслідок самовільних дій відповідача;

- укладений задля легітимізації самовільних дій відповідача по розміщенню будівлі на території позивача, всупереч установленому законом порядку та без одержання відповідних дозволів, про що позивачу не було відомо на момент укладення договору.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 позов задоволено. Вирішено визнати недійсним договір про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020 укладений між Товариством з додатковою відповідальністю "Універсам №12" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест Трейдінг УА". Вирішено зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест Трейдінг УА" звільнити земельну ділянку, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Жолудєва, 4, кадастровий номер 8000000000:75:319:0001, займану на підставі договору про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020. Вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Трейдінг УА" на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Універсам №12" 4540,00 грн судового збору.

Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позивачем наявності правових підстав для задоволення позову.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест Трейдінг УА" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 у справі № 910/9047/21 повністю та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі відповідач зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що на думку відповідача, судом першої інстанції не було враховано те, що оспорюваний договір за свою правовою природою є змішаним господарським договором з елементами договорів про спільну діяльність, підряду, інвестування та доручення, укладення якого не суперечить приписами ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України.

Крім того, за твердженням відповідача, відсутність у оспорюваному договорі необхідних умов, які є обов`язковими (істотними) для договорів оренди землі свідчить про неукладення договору оренди землі, а наявність в ньому змішаного господарському договору з елементами договорів про спільну діяльність, підряду, інвестування та доручення виключає визнання договору недійсним з підстав викладених у оскаржуваному судовому рішенні, а саме визнання спірного договору недійсним як договору оренди землі.

Узагальнений виклад позиції позивача

Позивач не скористався правом подати письмовий відзив на апеляційну скаргу. Неподання письмового відзиву не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, що насамперед узгоджується ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2022 у справі № 910/9047/21 призначено повторний автоматизований розподіл справи згідно рішення зборів суддів Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2022. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2022, справу № 910/9047/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Михальська Ю.Б., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Трейдінг УА" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 у справі № 910/9047/21, колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Михальської Ю.Б., Тарасенко К.В.; розгляд апеляційної скарги призначено на 21.12.2022.

21.12.2022 судове засідання не відбулося, у зв`язку із оголошеною у місті Києві повітряною тривогою.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 розгляд справи № 910/9047/21 призначено на 08.02.2023.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 та від 22.03.2023 розгляд справи № 910/9047/21 відкладено на 22.03.2023 та на 12.04.2023.

В судове засідання, яке відбулося 12.04.2023, з`явилися представники позивача та відповідача. Представник відповідача підтримав свою апеляційною скаргу та просив суд її задовольнити. Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

31.08.1999 між позивачем та третьою особою укладено договір на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди (надалі - договір оренди) відповідно до п. 1.1. якого третя особа на підставі рішення від 09.07.98 №76 надала, а позивач прийняв в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0, 7747 га в тому числі: під громадською забудовою - 0, 7747 га згідно з планом землекористування, що додається до договору.

Пунктом 1.2. договору оренди передбачено, що земельна ділянка надається в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 (сорок дев`ять) років для експлуатації та обслуговування універсального магазину, столу замовлень, господарських і торговельних споруд на вул. Жолудева, 4 у Ленінградському районі у місті Києві.

26.12.2015 між третьою особою та позивачем підписано договір про внесення змін до договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди, яким встановлено річну орендну плату у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка відповідно до витягу з технічної документації Головного управління Держгеокадастру у м. Києві Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 14.07.2015 за №7738 складає 17 601 858, 96 грн.

Також, 26.12.2015 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про право оренди позивача на земельну ділянку площею 0, 7747 га, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Жолудєва, земельна ділянка 4, кадастровий номер 8000000000:75:319:0001, номер запису про інше речове право: 12785337.

У подальшому, 31.01.2020 між позивачем (замовник) та відповідачем (генеральний інвестор) укладено договір про тимчасове розміщення об`єкту (надалі - договір/договір від 31.01.2020) відповідно до п.2.1. якого його предметом є діяльність сторін на засадах спільної участі щодо розміщення об`єкту на земельній ділянці згідно умов договору та подальшого використання об`єкту в підприємницькій діяльності генеральним інвестором зі сплатою компенсації витрат замовнику та сплатою за надані замовником послуги, пов`язані із знаходженням МАФу на території замовника /надані послуги/.

Відповідно до п. 1.1. договору терміни та скорочення, що використовуються в договорі слід розуміти та тлумачити наступним чином:

1.1.1. земельна ділянка - земельна ділянка площею 0, 7747 га, право оренди на яку замовник має, згідно із умовами договору оренди, зареєстрованого в книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею №75-5-000 40 від 31.08.1999.

1.1.2. об`єкт - тимчасові споруди/МАФи/, що планується побудувати на території земельної ділянки замовника.

1.1.3. тимчасове розміщення об`єкту - весь комплекс робіт по проектуванню та спорудженню об`єкту (тимчасових споруд).

1.1.4. будівельний майданчик - частина земельної ділянки орієнтовною площею 300 кв.м.

Згідно із п.2.2. договору замовник надає для тимчасового розміщення об`єкту дозвіл на використання частини земельної ділянки (без зміни землекористувача), а генеральний інвестор здійснює фінансування тимчасового розміщення об`єкту та, після монтажних та будівельних робіт, отримання необхідної документації - використовує об`єкт у підприємницькій діяльності та сплачує замовнику компенсацію витрат замовнику на оплату послуг, на протязі двох років одинадцяти місяців після чого сторони вирішують питання щодо подальшої співпраці.

Згідно із п.3.1. договору для повного, своєчасного та структурованого виконання сторонами своїх зобов`язань по даному договору сторони домовилися здійснити його реалізацію у наступні етапи:

3.1.1. І етап - здійснення перед проектних робіт та підготовка завдання на проектування щодо об`єкту.

3.1.2. II етап - розробка проектної документації, її затвердження та погодження в порядку, що передбачений Законодавством, отримання дозволу, інших необхідних документів/паспорту прив`язки тощо/на проведення необхідних робіт.

3.1.4. IV етап - тимчасове розміщення об`єкту.

3.1.5.V етап - замовник отримує щомісячно 60 000 грн щомісячно компенсації та плати за послуги. Послуги за перший рік перебування готового для використання в підприємницькій діяльності об`єкту на території та 90 000 грн щомісячно компенсації за плати за послуги, починаючи з тринадцятого календарного місяця з моменту підписання акту завершення будівельних робіт.

Примітка: генеральний інвестор перераховує оплату за перший та останній місяць компенсації та оплати послуг/120 000, 00 грн, не пізніше одного робочого дня з моменту підписання даного договору, дана сума залишається у розпорядженні замовника до закінчення дії даного договору.

Сума компенсації та послуг може бути переглянута замовником у випадку підвищення витрат, пов`язаних із утриманням території будівельного майданчика на суму більше 10 відсотків.

У такому випадку замовник надсилає генеральному інвестору повідомлення про збільшення компенсації та плати за послуги, яке має бути розглянуто генеральним інвестором на протязі 14 календарних днів. У випадку незгоди генерального інвестора з підвищенням вказаної плати замовник вправі відмовитися від цього договору та вимагати звільнення території від об`єкту на протязі 30 днів.

У п.п. 3.2., 3.3. договору зазначено, що орієнтовний строк реалізації сторонами етапів, зазначених у п.3.1. договору становить 30 днів. Орієнтовний загальний строк спорудження об`єкту 90 днів.

За умовами п. 5.1. договору протягом 30 календарних днів з моменту закінчення спорудження об`єкту сторони здійснюють підписання акту завершення будівельних робіт.

Пунктом 7.3.1. договору передбачено зобов`язання замовника: протягом 10 календарних днів з моменту підписання сторонами даного договору надати генеральному інвестору копії всіх документів, що підтверджують права замовника на користування земельною ділянкою з відповідним цільовим призначенням та схему місця розташування об`єкту.

Згідно із п. 7.5.-7.7. договору замовник визначає генерального інвестора як генерального підрядника тимчасового розміщення об`єкту інвестування. Генеральний інвестор забезпечення тимчасове розміщення об`єкту інвестування "під ключ", у т.ч. здійснює необхідне фінансування, отримує дозвіл, паспорт прив`язки, виконує всі роботи по монтажу, підключення необхідних комунікацій. Інвестування тимчасового розміщення об`єкту інвестування здійснюється генеральним інвестором як в грошовій формі, так і в матеріальній, зокрема, матеріалами. Під "матеріалами" сторони розуміють будівельні матеріали, устаткування, вироби, конструкції, комплектуючі вироби, інвентар, інструменти, пристрої тощо, які використовуються в процесі тимчасового розміщення.

У відповідності до п. 10.1. договір діє з моменту його підписання та діє протягом двох років одинадцяти місяців з моменту виготовлення об`єкту, підключення комунікацій та отримання дозвільних документів на об`єкт. У випадку, якщо за один календарний місяць до закінчення строку дії даного договору жодна із сторін не заявить про бажання його припинити, цей договір вважається продовженим ще на два роки одинадцять місяців на цих же умовах, з урахуванням усіх внесених до договору змін.

Так, предметом спору в даній справі є вимоги позивача про визнання недійсним договору про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020 укладений між позивачем та відповідачем та зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Жолудєва, 4, кадастровий номер 8000000000:75:319:0001, займану на підставі договору про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020

Обґрунтовуючи позов, позивач посилався на те, що між ним та відповідачем підписано договір, який фактично передбачає передачу земельної ділянки в оплатне користування, а тому спір підлягає вирішенню із застосуванням норм законодавства, які регулюють відносини пов`язані з орендною землі.

Також, на переконання позивача, оспорюваний договір порушує його права та суперечить нормам законодавства, оскільки, не містить обов`язкових істотних умом договору, що передбачені Господарським кодексом України та Законом України "Про оренду землі"; унеможливлює здійснення, у встановленому законом порядку державної реєстрації права суборенди земельної ділянки; укладений за відсутності згоди орендодавця на передачу земельної ділянки в суборенду, з причин, що не залежали від волі позивача, а саме внаслідок самовільних дій відповідача; укладений задля легітимізації самовільних дій відповідача по розміщенню будівлі на території позивача, всупереч установленому законом порядку та без одержання відповідних дозволів, про що позивачу не було відомо на момент укладення договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 позов задоволено. Вирішено визнати недійсним договір про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020 укладений між Товариством з додатковою відповідальністю "Універсам №12" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест Трейдінг УА". Вирішено зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест Трейдінг УА" звільнити земельну ділянку, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Жолудєва, 4, кадастровий номер 8000000000:75:319:0001, займану на підставі договору про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020. Вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Трейдінг УА" на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Універсам №12" 4540,00 грн судового збору.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

В силу вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Тобто договір - це домовленість, що свідчить про волевиявлення сторін та узгодження їхніх дій. Він є інститутом добровільного виконання зобов`язань для отримання результату, задля якого його укладено, і якого намагаються досягти сторони шляхом вчинення певних дій.

Отже, основною метою укладення договору є отримання сторонами результату, задля якого цей договір було укладено, та якого сторони за договором намагаються досягти шляхом вчинення певних дій.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судова колегія зазначає, що зміст оспорюваного договору та його правова природа не залежать від його назви.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ст. 235 Цивільного кодексу України).

Так, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Тобто, воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, а оскільки відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з`ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.

За таких обставин, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду - встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.

Враховуючи те, що воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.

У ст. 1130 Цивільного кодексу України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до положень ст. 1131 Цивільного кодексу України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови, визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів убачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб`єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Положеннями ч.ч. 1, 8 ст. 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Частиною 8 статті 93 Земельного кодексу України передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

За змістом ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 15 цього Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина 1). За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (частина 2).

Отже, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.

Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

На підставі ст. 8 Закону України "Про оренду землі", орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачу на праві оренди належить земельна ділянка загальною площею 0, 7747 га в тому числі: під громадською забудовою - 0, 7747 га, для експлуатації та обслуговування універсального магазину, столу замовлень, господарських і торговельних споруд на вул. Жолудева, 4 у місті Києві, кадастровий номер 8000000000:75:319:0001 (строк оренди 49 років).

У подальшому, на підставі договору про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020 позивачем було надано відповідачу дозвіл на розміщення на частині вказаної земельної ділянки тимчасових споруд/Мафів.

Так, у п. 3.1.5. договору від 31.01.2020 сторонами було погоджено, що позивач отримує щомісячно 60 000 грн компенсації та плати за послуги. Послуги за перший рік перебування готового для використання в підприємницькій діяльності об`єкту на території та 90 000 грн щомісячно компенсації за плати за послуги, починаючи з тринадцятого календарного місяця з моменту підписання акту завершення будівельних робіт.

Також, сторонами було погоджено, що відповідач перераховує оплату за перший та останній місяць компенсації та оплати послуг/ 120 000, 00 грн, не пізніше одного робочого дня з моменту підписання даного договору, дана сума залишається у розпорядженні позивача до закінчення дії даного договору.

Таким чином, як вбачається із предмету спірного договору, сторони домовились про розміщення об`єкту - тимчасових споруд на земельній ділянці, що перебуває в оренді позивача, з метою подальшого використання об`єкту в підприємницькій діяльності відповідача та зі сплатою компенсації витрат позивачу.

З огляду на викладене, місцевий господарським суд дійшов висновку з яким погоджується суд апеляційної інстанції про те, що незалежно від того, як називають оспорюваний договору сторони, цей правочин не містить ознак ані договору надання послуг, ані інвестиційного договору, ані договору про спільну діяльність і не є жодним з них.

Попри те, що в п.2.1 договору зазначено, що предметом договору є спільна діяльність сторін на засадах спільної участі щодо розміщення об`єкту, у п. 2.2 договору визначено, що замовник (позивач) надає для тимчасового розміщення об`єкту дозвіл на використання частини земельної ділянки (без зміни землекористувача), тобто сторони у договорі фактично передбачили строкове платне використання земельної ділянки відповідачем у своїй підприємницькій діяльності.

При цьому, в п. 1.1.1. оспорюваного договору, сторонами погоджено, що земельна ділянка, частина якої передається за договором - це саме земельна ділянка площею 0, 7747 га, право оренди на яку замовник має, згідно із умовами договору оренди, зареєстрованого в книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею №75-5-000 40 від 31.08.1999, до якого в подальшому внесено зміни договором від 26.12.2015, а також на підставі нього зареєстровано право оренди земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Жолудєва, 4, за кадастровим номер 8000000000:75:319:0001.

Отже, використання частини земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Жолудєва, земельна ділянка 4, кадастровий номер 8000000000:75:319:0001, яка належать позивачу на праві оренди, здійснює безпосередньо відповідач з метою отримання прибутку за результатами розміщення на ній тимчасових споруд.

Зазначені вище обставини підтверджуються також актом обстеження земельної ділянки №20-0823-08 від 06.12.2021 складеним Департаментом земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (т.2., а с.- 102-106).

Окрім того, відповідно до довідки ТВБВ №100026/0124 філії Головного управління по м. Києву та Київській області АТ "Ощадбанк" від 23.07.2021 за вих. №100.40/0124 відповідачем починаючи з 03.08.2020 по 02.07.2021 щомісячно перераховувались позивачу грошові кошти в сумі 60 000, 00 грн, як оплата за оренду згідно договору від 30.01.2020.

Також відповідно прибуткового касового ордеру №105 від 31.01.2020 відповідачем було внесено до каси позивача 120 000, 00 грн.

Доводи наведені відповідачем у апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки правова природа оспорюваного договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Надаючи оцінку предмету та умови договору про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020, дослідивши його правову природу та враховуючи встановлені вище обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що названий договір містить усі загальні ознаки, притаманні договору оренди земельної ділянки, а саме: передача земель, строк дії договору, право власності на доходи отримані в результаті підприємницької діяльності внаслідок розміщення об`єкту на земельний ділянці, а також спосіб та умов розрахунків за передану в суборенду земельну ділянку.

Аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20.

Судова колегія заважує на тому, що на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою.

При цьому, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони отримання плати за надану у користування земельну ділянку, а для іншої - використання земельної ділянки. За договором про спільну діяльність сторони мають діяти спільно.

Разом з цим обов`язок щодо фінансування тимчасового розміщення, монтажних та будівельних робіт фактично покладається лише на одну зі сторін договору - на відповідача, тоді як обов`язок позивача обмежується лише наданням земельної ділянки відповідачеві.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами спірного договору від 31.01.2020 не узгоджено конкретних спільних дій заради досягнення мети договору, як не визначено і порядок обліку отриманого доходу та матеріальних витрат, порядок розрахунку чистого прибутку, який підлягає розподілу між сторонами договору.

Підсумовуючи наведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що укладений між сторонами договір про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020 є удаваним правочином та вчинений сторонами з метою приховання договору суборенди земельної ділянки земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Жолудєва, земельна ділянка 4, кадастровий номер 8000000000:75:319:0001, яка перебуває в користуванні позивача на підставі договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 31.08.1999.

При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що оспорюваний договір не може вважатись договором суборенди через відсутність істотних умов договору оренди землі, оскільки в даному випадку неналежне оформлення відносин оренди земельної ділянки і є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки.

Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою його недійсності.

Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17.

Також, не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами (близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 913/420/19).

При вирішенні спору суд повинен керуватися правилами вчинення та виконання сторонами договору суборенди земельної ділянки.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи. Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування). У разі укладення договору оренди (суборенди) в порядку обміну правами користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, розташованими у масиві земель сільськогосподарського призначення, у такому договорі зазначається договір, взамін якого він укладений.

Згідно ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у ст. 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Як на підставу визнання договору від 31.01.2020 недійсним позивач посилався на те, що договір від 31.01.2020 не містить істотних умов договору оренди землі, а саме: площі земельної ділянки, яка передається у користування, місцезнаходження земельної ділянки та фактично не містить погодження строку його дії.

Дослідивши зміст вказаного правочину суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що, в оспорюваному договорі не погоджено місцезнаходження земельної ділянки, яка передається в суборенду, а лише вказано - "земельна ділянка площею 0, 7747 га, право оренди на яку замовник має, згідно із умовами договору оренди, зареєстрованого в книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею №75-5-000 40 від 31.08.1999", а також не конкретизовано площу, яка передана в користування відповідачу.

Враховуючи зазначене, судова колегія погоджуючись з висновком суду першої інстанції зазначає про те, що оспорюваний договір суперечить вимогам ст. 15 Закону України "Про оренду землі", в частині непогодження істотних умов щодо площі земельної ділянки, яка передається у користування та її місцезнаходження.

Окрім того, за ч. 6 ст. 93 Земельного кодексу України та ч.ч. 1-3 та 5 ст. 8 Закону України "Про оренду землі" орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Як зазначив у позові позивач, відповідач самовільно та передчасно розпочав використання земельної ділянки до погодження істотних умов та до виконання дій, які мали передувати використанню земельної ділянки та згода орендаря - Київської міської ради на укладення з відповідачем договору від 31.01.2020 отримана не була, про відсутність згоди на передачу в суборенду земельної ділянки зазначено Київською міською радною (третьою особою) в поясненнях на позов від 27.07.2021. Право суборенди земельної ділянки не реєструвалось.

Отже, враховуючи зазначені обставини, судова колегія дійшла висновку про те, що оспорюваний договір також суперечить вимогам ч. 6 ст. 93 Земельного кодексу України, ст. 8 Закону України "Про оренду землі".

Загальні підстави визнання недійсним правочину і настання відповідних наслідків визначені ст.ст 215, 216 Цивільного кодексу України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є обов`язком для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Викладені обставини, згідно наведених вище приписів ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання спірного договору недійсним.

Враховуючи зазначені вище обставини, приймаючи до уваги те, що оскаржуваний договір про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020 за своєю суттю є прихованими договором суборенди, який у свою чергу, укладений з порушенням вимог законодавства про оренду землі, а тому підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Що стосується вимоги про зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Жолудєва, 4, кадастровий номер 8000000000:75:319:0001, займану на підставі договору про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020, суд зазначає таке.

Згідно абзацу шістнадцятого статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У відповідності до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За приписами ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт "б"); визнання угоди недійсною (пункт "в"); застосування інших, передбачених законом, способів (пункт "д").

Частинами першою, другою статті 27 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь - якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами.

Згідно ст. 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Враховуючи те, що відповідачеві земельна ділянка, яка перебуває в оренді в позивача на підставі договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди, укладеного 31.08.1999, у власність чи користування у визначеному законом порядку не передавалась, відповідачем здійснюється фактичне використання земельної ділянки без належних та достатніх правових підстав, що кваліфікується законом, як самовільне зайняття земельної ділянки, позивач, як законний користувач - орендар земельної ділянки площею 0,7747 га, що знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Жолудева, 4, має право вимагати відповідача звільнити вказану земельну ділянку, займану відповідачем на підставі договору про тимчасове розміщення об`єкту від 31.01.2020, який підлягає визнанню недійсним та не є належною правовою підставою для користування земельною ділянкою навіть у випадку його чинності.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас, згідно з ч. 4 ст. 13 названого Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов`язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у у справі № 917/1307/18).

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не надано суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, судова колегія вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог.

Виходячи з вищевикладеного, доводи скаржника по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому Північний апеляційний господарський суд вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, отже, підстави для його скасування відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами апеляційної скарги

За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи, підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Трейдінг УА" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 у справі № 910/9047/21 - без змін.

Матеріали справи № 910/9047/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.04.2023.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді Ю.Б. Михальська

К.В. Тарасенко