Рішення

від 12.04.2023 по справі 910/10623/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.04.2023Справа № 910/10623/22

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смартон"

до ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самосійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Смартон"

про визнання договору недійсним,

За участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Борисов М.П. за ордером від 09.12.2022 року серії АА № 125044;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Смартон" (далі - позивач, реєстраційний номер юридичної особи за Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Міністерства юстиції Республіки Білорусь 190635842) звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про визнання недійним укладеного між ними 04.07.2022 року договору купівлі-продажу 100 % часток в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Смартон" (03127, місто Київ, проспект Голосіївський, будинок 100/2; код ЄДРПОУ 38890671).

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на введення його відповідачем при вчиненні оскаржуваного правочину в оману щодо обставин, які мають істотне значення, у тому числі щодо стану економіки України, а також вказував, що після укладення цього договору, оцінивши ситуацію, що склалася, позивач не має бажання залишати юридичну особу в країні, у зв`язку з бойовими діями та нестабільною економічною ситуацією.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.10.2022 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків.

Крім того, ухвалою від 17.10.2022 року господарський суд міста Києва відповідно до вимог частини 6 статті 176 Господарського процесуального кодексу України звернувся до відповідного відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб із запитом про надання інформації щодо місця проживання (перебування) відповідача.

01.11.2022 року через відділ діловодства суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Смартон" про усунення недоліків позовної заяви.

08.11.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов лист Відділу реєстрації місця проживання та ведення реєстру територіальної громади виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області з інформацією щодо місця реєстрації ОСОБА_1 .

Враховуючи наведені обставини, ухвалою господарського суду міста Києва від 16.11.2022 року відкрито провадження у справі № 910/10623/22, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.12.2022 року. Крім того, цією ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Смартон" (код ЄДРПОУ 38890671).

13.12.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив ОСОБА_1 від 09.12.2022 року на позовну заяву (направлений на адресу суду засобами поштового зв`язку 12.12.2022 року), в якому відповідач заперечив проти позовних вимог з огляду на те, що твердження позивача щодо введення його в оману не відповідають дійсності, при укладення спірної угоди волевиявлення сторін було вільним та здійснювалося без жодного примусу, а оскаржуваний правочин був направлений на реальне настання передбачених ним правових наслідків.

У підготовчому засіданні 14.12.2022 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу, якою встановлено позивачу процесуальний строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву до 26.12.2022 року, встановлено відповідачу процесуальний строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву до 12.01.2023 року; підготовче засідання відкладено на 25.01.2023 року.

16.12.2022 року через відділ діловодства суду надійшла заява позивача від 10.12.2022 року про розгляд справи без участі його уповноваженого представника.

До початку призначеного підготовчого засідання 25.01.2023 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача від 25.01.2023 року про розгляд справи без участі його уповноваженого представника.

Разом із тим, підготовче засідання, призначене у даній справі на 25.01.2023 року, не відбулося, у зв`язку з оголошенням у місті Києві повітряної тривоги.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.01.2023 року підготовче засідання у справі № 910/10623/22 призначено на 15.02.2023 року.

Проте підготовче засідання 15.02.2023 року також не відбулося, у зв`язку з чим, ухвалою господарського суду міста Києва від 27.02.2023 року підготовче засідання у справі № 910/10623/22 призначено на 22.03.2023 року.

До початку призначеного підготовчого засідання 22.03.2023 року через систему "Електронний суд" надійшла заява відповідача від 21.03.2023 року про розгляд справи без участі його уповноваженого представника.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.03.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/10623/22 до судового розгляду по суті на 12.04.2023 року.

11.04.2023 року на електронну адресу суду надійшло клопотання позивача від 11.04.2023 року про розгляд справи без участі його уповноваженого представника.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.04.2023 року проти задоволення вимог позивача заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 09.12.2022 року.

Позивач та третя особа про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином та у встановленому законом порядку, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання 12.04.2023 року не забезпечили. У той же час, як було зазначено вище, позивач у заявах від 10.12.2022 року, від 25.01.2023 року та від 11.04.2023 року просив суд здійснювати розгляд справи без участі його уповноваженого представника.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

04.07.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Смартон" (місцезнаходження - Республіка Білорусь, реєстраційний номер юридичної особи за Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Міністерства юстиції Республіки Білорусь 190635842) як продавцем, від імені якого на підставі довіреності, посвідченої 12.05.2022 року нотаріусом Мінського міського нотаріального округу Грішанович Л.О., діяв ОСОБА_2 , та громадянкою України ОСОБА_1 як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу 100 % часток в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Смартон" (далі - Договір).

Означений Договір підписаний представником позивача - ОСОБА_2 та відповідачем.

Відповідно до пункту 1.1 Договору продавець зобов`язується відступити шляхом продажу 100 (сто) відсотків часток статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смартон" (далі - Товариство), що в грошовому виразі становить 799 300,00 грн., що за курсом Національного банку України на 04.07.2022 року 1 $ = 29,2549 грн. є еквівалентом суми 27 321 долар США 91 цент, а покупець зобов`язується прийняти частку та сплатити за неї обумовлену цим Договором суму.

Разом із передачею зазначеної вище частки у статутному капіталі Товариства продавець передає, а покупець приймає на себе права та обов`язки учасника Товариства (пункт 1.2 Договору).

У пункті 1.3 спірного правочину наведено наступні відомості про Товариство:

- найменування: Товариство з обмеженою відповідальністю "Смартон";

- організаційно-правова форма: товариство з обмеженою відповідальністю;

- ідентифікаційний код: 38890671;

- статутний капітал: 799 300,00 грн.;

- місцезнаходження: 03127, м. Київ, Голосіївський р-н, пр-т Голосіївський, буд. 100/2.

Відповідно до пункту 1.4 Договору передача частки, зазначеної у пункті 1.1 цього Договору, оформлюється шляхом внесення відповідних змін до установчих документів Товариства на підставі прийнятого загальними зборами рішення.

У пункті 1.5 Договору продавець ствердив та гарантував, що частка, зазначена у пункті 1.1 цього Договору, не обтяжена ніякими правами з боку третіх осіб, не є предметом спору, судового розгляду, застави, інших майнових претензій та вільна від будь-яких вимог з боку третіх осіб.

Покупець обізнаний про характер діяльності та фінансовий стан Товариства на момент укладення цього Договору (пункт 1.6 Договору).

Згідно з пунктом 2.1 наведеного правочину вартість частки, що відчужується за цим Договором, визначена за домовленістю сторін і складає 799 300,00 грн., що за курсом Національного банку України на 04.07.2022 року 1 $ = 29,2549 грн. є еквівалентом суми 27 321 долар США 91 цент.

У пункті 2.2 Договору сторони домовилися про те, що розрахунки по Договору будуть відбуватися протягом 6 місяців з дати підписання Договору.

Відповідно до пункту 3.1 Договору покупець протягом 5-ти робочих днів з дати підписання сторонами цього Договору підписує нову редакцію статуту Товариства, після чого подає усі необхідні документи державному реєстратору на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи та змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідно до норм чинного законодавства України.

За умовами пункту 3.2 Договору з моменту підписання цього правочину продавець зобов`язується не пред`являти до Товариства будь-яких вимог, а також не здійснювати будь-яких дій відносно частки.

Згідно з пунктом 4.3 спірної угоди продавець розуміє, що після укладення цього Договору та державної реєстрації відповідних змін (нової редакції статуту) до установчих документів Товариства, він втрачає будь-які права як на саму частку, так і на корпоративні права, що випливають та обумовлюються такою часткою.

Пунктами 6.1, 6.2 Договору передбачено, що останній укладено при повному розумінні сторонами його предмету та інших умов. Цей Договір вважається укладеним з моменту його підписання і діє до його повного виконання.

З матеріалів справи вбачається, що після укладення Договору продавець на виконання умов цієї угоди відступив шляхом продажу належні йому 100 % часток статутного капіталу Товариства, що було визнано самим позивачем у позовній заяві та сторонами під час розгляду справи не заперечувалося.

Обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсним Договору, позивач посилався на те, що при укладенні оскаржуваної угоди відповідач повідомив його, що внаслідок початку 24.02.2022 року повномасштабної військової агресії російської федерації проти України на всій території України було введено воєнний стан, а економіка країни через руйнівну війну зазнала значних збитків. За прогнозами Національного банку України у 2022 році економіка України скоротиться на третину, а темпи її відновлення у 2023-2024 роках становитимуть 5-6 % на рік. За прогнозами Світового Банку падіння ВВП України, яке охоплює усі галузі економіки, за рік становитиме 45 %. Наведені обставини вплинули на масштабне зростання бюджетного дефіциту, масове безробіття та падіння рівня життя населення України.

Проте, на теперішній час в Україну надходять значні дотації з боку США та Європейського Союзу, що позитивно впливає на економіку держави. Зважаючи на викладене, позивач звернувся до суду з даним позовом та вказував на введення його відповідачем при укладенні Договору в оману, що свідчить про недійсність означеного правочину.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 628 цього ж Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 статті 656 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно до частини 1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Частиною 1 статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, слід встановлювати наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом наведеної норми, з урахуванням частини 1 статті 229 Цивільного кодексу України, істотне значення має обман щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

При цьому сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину (частина 2 статті 230 Цивільного кодексу України).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення норм статті 230 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Отже, правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Разом із тим, позивачем у встановленому законом порядку не було доведено навмисного цілеспрямованого введення його відповідачем в оману стосовно фактів, які впливали на укладення Договору, а також не зазначено конкретних обставин, щодо яких позивача було введено в оману (природи Договору, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей спірних корпоративних прав, які значно знижують їх цінність тощо). Позивачем не було надано й доказів, які свідчать про заперечення відповідачем наявності певних обставин, які могли перешкодити вчиненню спірного правочину, або замовчування ОСОБА_1 їх існування.

Посилання позивача на те, що після укладення Договору та оцінки ситуації, яка склалася в Україні, він не має бажання залишати юридичну особу в країні, у зв`язку з бойовими діями та нестабільною економічною ситуацією, не беруться судом до уваги та не свідчать про наявність підстав для задоволення позовних вимог, адже підстави для визнання договору недійсним мають бути наявними та встановленими судом саме на момент його укладення, а не в результаті його виконання або зміни політичної чи економічної ситуації в країні. Крім того, відповідач не має безпосереднього впливу на економічну ситуацію в Україні, формування її прогнозів чи процес залучення іноземних інвестицій.

За умовами частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, виходячи із вищевказаних умов договору, визначених сторонами на власний розсуд (зокрема положень про укладення Договору при повному розумінні сторонами його предмету та інших умов), позивач фактично підтвердив відсутність зі сторони відповідача обману відносно обставин, які мають істотне значення, тоді як у позовній заяві не наведено належних обґрунтувань та не надано жодних доказів на підтвердження дефектів волі позивача на укладення оскаржуваного правочину чи наявності неправомірних дій відповідача при підписанні Договору.

Крім того, при вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину застосуванню підлягають загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Отже, для визнання в судовому порядку недійсним договору, окрім іншого, в обов`язковому порядку суд повинен установити чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси учасників правочину, або заінтересованих осіб, у зв`язку з укладенням спірного правочину, а ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 року в справі № 910/1255/20, від 21.04.2021 року в справі № 904/5480/19 та від 29.06.2021 року в справі № 916/2040/20.

Суд також звертає увагу, що зазначені вище позиції є сталими і знайшли своє відображення у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 року в справі № 920/1771/14 (№ 3-449гс16), постановах Верховного Суду від 12.12.2019 року в справі № 910/13266/18, від 16.10.2020 року в справі № 910/12787/17 та від 12.12.2019 року в справі № 910/13266/18.

Водночас позивачем не було конкретно зазначено, які його цивільні права були порушені оспорюваним Договором та яким чином такі права будуть відновлені у разі визнання оспорюваного правочину недійсним. Крім того, позивачем не обґрунтовано, яким чином позовні вимоги направлені на недопущення або присікання його порушених цивільних прав та інтересів або ж їх відновлення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача з огляду й на недоведеність останнім факту порушення чи оспорювання його прав, у тому числі корпоративних, що є додатковою підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача, у зв`язку з чим, у задоволенні даного позову слід відмовити.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача, у зв`язку із відмовою в задоволенні позову, та компенсації останньому не підлягають.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 24.04.2023 року.

Суддя В.С. Ломака