Рішення

від 24.04.2023 по справі 910/597/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.04.2023Справа № 910/597/23

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РІО-ЛОГІСТИК» (77300, Івано-Франківська обл., місто Калуш(з), вул. Хмельницького Богдана, будинок 96) до Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕНАТ РИТЕЙЛ ГРУП» (01601, місто Київ, площа Спортивна, будинок 3, під`їзд 1) про стягнення 71 737,49 грн.

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

10.01.2023 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «РІО-ЛОГІСТИК» (далі - позивач) до Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕНАТ РИТЕЙЛ ГРУП» (далі - відповідач) про стягнення 71 737,49 грн та була передана 11.01.2023 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем відповідно до договору №11/19 про надання транспортно-експедиційних послуг було надано відповідачеві послуги пов`язані з виконанням перевезень вантажів в міжнародному сполученні.

Однак відповідачем вартість перевезення не оплачено в повному розмірі у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РІО-ЛОГІСТИК» заборгованість у розмірі 71 737,49 грн. з яких: 38168,00 грн - сума основного боргу, 16 109,06 грн - пені, 1947,01 грн - 3% річних, 15513,42 грн - втрати від інфляції.

Ухвалою суду від 16.01.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

27.02.2023 від відповідача, направленого засобами поштового зв`язку (23.02.2023) надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Статтею 116 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Згідно ч.ч. 1, 2, 6 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Відповідно до ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Ухвалою суду від 16.01.2023 запропоновано відповідачу у строк не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позовну заяву.

Відповідачем отримано ухвалу про відкриття провадження у справі 03.02.2023, про що свідчить повернуте поштовим відділенням на адресу суду рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № трекінгу 0105493296007.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").

Тобто кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений ГПК України.

Враховуючи наведені обставини, а також те, що відповідач отримав ухвалу суду 03.02.2023, а відзив було подано до суду засобами поштового зв`язку 23.02.2023 (надійшов до суду 27.02.2023), клопотання про поновлення строку від відповідача не надходило, суд доходить до висновку про не прийняття судом поданого відповідачем відзиву, з огляду на пропуск встановленого строку для подання останнього.

Стосовно твердження відповідача, що останньому не було направлено позовну заяву, суд зазначає наступне.

Так позивачем на виконання вимог ГПК України разом з позовною заявою поданою до суду позивачем було долучено докази направлення позовної заяви з додатками на адресу відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕНАТ РИТЕЙЛ ГРУП» (01601, місто Київ, площа Спортивна, будинок 3, під`їзд 1) за № трекінгу 7731105023596.

Як вбачається з офіційного сайт «Укрпошта» за № трекінгу 7731105023596, позовна заява була повернута за зворотною адресою: За закінченням встановленого терміну зберігання.

Нормами частини четвертої ст. 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із частиною першою ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Так, на виконання приписів ГПК України, позивачем була направлена позовна заява з додатками рекомендованим листом з повідомленням про вручення відповідачу (№7731105023596) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену у Єдиному державному реєстрі.

Однак, як було вказано вище, позовна заява була повернута за зворотною адресою: За закінченням встановленого терміну зберігання.

Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв`язку поштового конверту з відміткою «за закінченням терміну зберігання» свідчить, позовна заява з додатками не вручена з причин, які не залежали від позивача, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для направлення позовної заяви з додатками.

10.03.2023 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої представник вказує, що відповідач визнає заявлені позовні вимоги частково, а саме в частині основної заборгованості у розмірі 38 168,00 грн

Позивач вказує, що відповідно до умов Договору (пункти 5.3., 5.4.), Замовник був зобов`язаним здійснити повний розрахунок за надані йому транспортно-експедиційні послуги згідно Акту надання послуг № РЛ-001368 від 30.12.2021 р. у термін до 09.01.2022 року (включно). Дана обставина не заперечується та не спростовується Відповідачем у відзиві на позов.

В свою чергу, через військову агресію Російської Федерації проти України, відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 р. воєнний стан введено на всій території України з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 р.

Таким чином, зобов`язання щодо своєчасної оплати наданих послуг по Договору виникли у Відповідача, ще до введення воєнного стану в Україні, однак не були виконані останнім, що вказує на порушення Відповідачем умов Договору і його вину у невиконанні взятого на себе зобов`язання.

За таких обставин позивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, між Приватним підприємством «РІО-ЛОГІСТИК» (далі - Експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕНАТ РИТЕЙЛ ГРУП» (далі - Замовник) був укладений Договір № 11/19 про надання транспортно-експедиційних послуг від 02.01.2019 (далі - Договір) відповідно до п. 2.1. якого в порядку й на умовах визначених даним Договором та відповідно до узгоджених сторонами заявок, замовник доручає, а експедитор бере на себе зобов`язання від свого імені, за плату і за рахунок замовника надавати останньому транспортно-експедиційні послуги, які пов`язані з організацією та/або виконанням перевезень вантажів замовника в міжнародному та/або в регіональному сполученні (надалі по тексту - послуги), а Замовник зобов`язується приймати та оплачувати надані Експедитором послуги, на умовах викладених цьому Договорі.

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що узгоджені Сторонами Заявки регулюють взаємини Сторін щодо кожного окремого доручення Замовника на перевезення вантажу. В Заявках Сторонами можуть погоджуватись та відображатися також інші істотні умови даного договору, які не були обумовлені Сторонами в момент його підписання. Всі Заявки є невід`ємними та складовими частинами даного Договору.

У відповідності до п.4.2-4.3.1 Договору сторони передбачили, що приймання-передача наданих послуг здійснюється уповноваженими представниками Сторін зі складанням Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Приймання-передача наданих послуг в цілому оформлюється наступним чином:

Після факту надання послуг (виконання доручення) Експедитор складає Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) в двох примірниках, підписує його, скріплює печаткою та на свій вибір:

або передає нарочно представнику Замовника,

або надсилає за допомогою засобів поштового зв`язку на адресу Замовника.

Згідно з п. 5.1 Договору, замовник оплачує виконання доручення (надані послуги) в узгодженій Сторонами в Заявці сумі, та яка зазначається в Експедитором Рахунках на оплату та Актах здачі-прийняття робіт (надання послуг). В суму доручення (вартість наданих послуг) включаються витрати Експедитора на виконання доручення Замовника, а також винагорода Експедитора. Розмір винагороди Експедитора визначається різницею між ціною послуг, узгодженою з Замовником, і ціною послуг яка узгоджена з перевізником.

У відповідності до п. 5.3-5.4 Договору, оплата вартості доручення (наданих послуг) проводиться Замовником на підставі виставлених Експедитором Рахунків на оплату та Актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Оплата вартості доручення (наданих послуг) проводиться Замовником протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту (дати) отримання від Експедитора Рахунку на оплату та Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг). Отримання Замовником Рахунку на оплату та Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) підтверджується відміткою в реєстрі поштової (кур`єрської) служби або іншим письмовим підтвердженням в одержанні даних документі (наприклад, за допомогою факсимільного або електронного зв`язку).

В разі коли в призначенні платежу Замовник не вказав номер Рахунку та/або Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг), за який проведено даний платіж, Експедитор має право направити кошти, що надійшли, для погашення іншого несплаченого Замовником Рахунку або заборгованості Замовника на власний розсуд (п. 5.6. Договору).

Пунктами 5.8-5.9 Договору встановлено, що розрахунки за даним Договором здійснюються Замовником в національній валюті України в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Експедитора.

Датою оплати є день зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Експедитора.

Згідно з п. 6.1.2 Договору, за невиконання чи неналежне виконання умов цього Договору винна Сторона зобов`язана відшкодувати іншій заподіяні таким невиконанням (неналежним виконанням) збитки та сплатити передбачені цим Договором та чинним законодавством штрафні санкції.

Застосування /сплата штрафних санкцій не звільняє Сторони від виконання прийнятих на себе основних зобов`язань за цим Договором (п. 6.1.4 Договору).

У п. 6.3.8 Договору сторони передбачили, що за несвоєчасне проведення розрахунків Замовник сплачує Експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від несвоєчасно перерахованої суми. При цьому, крім сплати пені та штрафу Замовник також зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % (трьох відсотків) річних, за весь час прострочення оплати.

Пунктами 9.1-9.2 Договору встановлено, що даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє до 31 грудня 2020 року (включно), але в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання.

Даний Договір автоматично подовжується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна із Сторін за 30 (тридцять) календарних днів до терміну його закінчення, письмово не заявить про намір його розірвати.

Матеріали справи не містять доказів, що укладений між сторонами договір є розірваним, а відтак суд дійшов висновку, що останній є чинним.

Додатковою угодою від 31.05.2021 року сторони внесли зміни до договору № 11/19 про надання транспортно-експедиційних послуг від 02.01.2019 в частині зміни найменування експедитора, а саме замінили слова "Приватне підприємство «РІО-ЛОГІСТИК»" в усіх відмінках на слова "Товариство з обмеженою відповідальністю «РІО-ЛОГІСТИК»" у відповідному відмінку.

03.12.2021 між сторонами була підписана Заявка №18 на транспортно-експедиторське обслуговування на суму 99817,00 грн за маршрутом Бельгія - Україна, адреса завантаження - JOST GROUP, 15-17 Rue de la Hart, B6780 Messancy, Belgium, Hall 1, Luca DI FELICE, адреса розвантаження Склад: м. Київ, вул. Красноткацкая 42Б (в р-ні метро Лісова). Порядок оплати до 10 календарних днів з моменту (дати) отримання від Експедитора Рахунку на оплату та Акту здачі-прийняття робіт, в тому числі і за допомогою факсимільного або електронного зв`язку.

На підтвердження надання послуг за договором № 11/19 про надання транспортно-експедиційних послуг позивачем долучено товарно-транспортну накладну (CMR) № 35794438 від 16.12.2021.

Окрім того матеріали справи містять Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № РЛ-001368 від 30.12.2021 на суму 99484,67 грн який підписаний з боку позивача та відповідача без зауважень.

Як стверджує позивач 30.12.2021 р. Замовником було отримано від Експедитора Рахунок на оплату наданих послуг № РЛ-0001368 від 22.12.2021 р. та Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № РЛ-001368 від 30.12.2021 р. який в цей же день було підписано Замовником, скріплено печаткою та повернуто Експедитору.

Таким чином, з врахуванням вимог пункту 5.4. Договору, Замовник був зобов`язаним здійснити повний розрахунок за надані йому транспортно-експедиційні послуги згідно вказаного акту у термін до 09.01.2022 року (включно). Однак, в порушення своїх договірних зобов`язань, Замовник у вказаний термін жодного розрахунку за надані йому Експедитором транспортно-експедиційні послуги не провів, а значно пізніше здійснив лише частковий розрахунок в сумі 61 649,00 грн зокрема сплатив:

35 342,00 грн. - згідно платіжного доручення № 139 від 04.08.2022 р. на суму 40 000,00 грн. (оскільки в даному платіжному дорученні у призначенні платежу Замовником не вказано номер рахунку/акту по якому проведено платіж, то Експедитором на підставі пункту 5.6. Договору, із суми платіжного доручення кошти в розмірі 35 342,00 грн. зараховано в рахунок оплати наданих послуг згідно Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № РЛ-001368 від 30.12.2021 р., а решту коштів в розмірі 4 658,00 грн. зараховано за транспортно-експедиційні послуги, що були надані у попередньому періоді);

26 307,00 грн. - згідно платіжного доручення № 229 від 05.09.2022 на суму 26 307,00 грн. (в даному платіжному дорученні значиться призначення платежу: оплата транспортних послуг згідно рахунку 1368 від 22.12.2021 р.).

Оскільки надані відповідачу послуги за договором в повному обсязі сплачені не були, Товариство з обмеженою відповідальністю «РІО-ЛОГІСТИК» звернулось до відповідача з вимогою вих. №2809/2022/1 від 28.09.2022 про оплату наданих транспортно-експедиційних послуг.

Вказана вимога була надіслана на адресу відповідача, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком та накладною від 28.09.2022.

Однак, претензія щодо сплати заборгованості за надані позивачем послуги залишена відповідачем без відповіді та належного виконання.

Вищевикладене і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Внаслідок укладення Договору № 11/19 про надання транспортно-експедиційних послуг між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

В силу вимог ч. 1 ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України та ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до абзацу 1 ст. 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Статтею 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як зазначає Позивач, на виконання умов Договору за заявкою №18 на транспортно-експедиторське обслуговування на суму 99817,00 грн останній надав послуги з експедирування за маршрутом Бельгія - Україна, адреса завантаження - JOST GROUP, 15-17 Rue de la Hart, B6780 Messancy, Belgium, Hall 1, Luca DI FELICE, адреса розвантаження Склад: м. Київ, вул. Красноткацкая 42Б (в р-ні метро Лісова), що підтверджується міжнародними товарно - транспортною накладною CMR.

Суд зауважує, що на підставі Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № РЛ-001368 від 30.12.2021 на суму 99484,67 грн, відповідач прийняв надані послуги, що підтверджується підписаним з боку відповідача без зауважень та скріпленим його печаткою акт.

Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується надання позивачем транспортно-експедиторських послуг відповідачеві.

У відповідності до п. 5.3-5.4 Договору, оплата вартості доручення (наданих послуг) проводиться Замовником на підставі виставлених Експедитором Рахунків на оплату та Актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Оплата вартості доручення (наданих послуг) проводиться Замовником протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту (дати) отримання від Експедитора Рахунку на оплату та Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг). Отримання Замовником Рахунку на оплату та Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) підтверджується відміткою в реєстрі поштової (кур`єрської) служби або іншим письмовим підтвердженням в одержанні даних документі (наприклад, за допомогою факсимільного або електронного зв`язку).

Як стверджує позивач 30.12.2021 р. Замовником було отримано від Експедитора Рахунок на оплату наданих послуг № РЛ-0001368 від 22.12.2021 р. та Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № РЛ-001368 від 30.12.2021 р. який в цей же день було підписано Замовником, скріплено печаткою та повернуто Експедитору. Вищевикладене відповідачем не спростовано.

За таких обставин строк оплати за заявкою № 18 від 03.12.2021 року настав 09.01.2022 (неділя).

Згідно зі статтею 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця.

Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Перебіг строку, закінчення якого пов`язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.

Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Оскільки 09.01.2022 був вихідним днем, останнім днем коли відповідач повинен був сплатити заборгованість є 10.01.2022 (перший після нього робочий день).

Натомість відповідачем сума основної заборгованості була сплачена частково, а саме у розмірі 61 649,00 грн, з яких 35 342,00 грн. згідно платіжного доручення № 139 від 04.08.2022 р. на суму 40 000,00 грн. та 26 307,00 грн. згідно платіжного доручення № 229 від 05.09.2022 на суму 26 307,00 грн.

За таких обставин сума основної заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню складає 38 168,00 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення 15513,42 грн - втрати від інфляції, 1947,01 грн - 3% річних та 16109,06 грн пені.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).

Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).

Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Абзацом другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий п. 4 Порядку).

Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що останні здійснено невірно оскільки позивачем невірно було обрано останній день сплати відповідачем заборгованості про що зазначалось вище.

Разом з тим, перевіривши надані представником позивача розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, за розрахунком суду вийшло більше ніж заявлено позивачем.

Оскільки суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі 1947,01 грн. - 3 річних та 15513,42 грн - інфляційних втрат.

За порушення зобов`язання щодо оплати позивач також просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 16109,06 грн.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.3.8 Договору сторони передбачили, що за несвоєчасне проведення розрахунків Замовник сплачує Експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від несвоєчасно перерахованої суми. При цьому, крім сплати пені та штрафу Замовник також зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % (трьох відсотків) річних, за весь час прострочення оплати.

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку за договором зі сплати за надані послуги не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив. Відповідно, позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у заявлений ним період.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені, суд встановив, що він виконаний вірно та підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі 16 109,06 грн.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Пунктом 2 частини першої ст. 129 ГПК України передбачено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕНАТ РИТЕЙЛ ГРУП» (01601, місто Київ, площа Спортивна, будинок 3, під`їзд 1; ідентифікаційний код юридичної особи: 40495467) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РІО-ЛОГІСТИК» (77300, Івано-Франківська обл., місто Калуш(з), вул. Хмельницького Богдана, будинок 96, ідентифікаційний код юридичної особи: 36609370) 71 737 (сімдесят одна тисяча сімсот тридцять сім) грн 49 коп., з яких: 38168 (тридцять вісім тисяч сто шістдесят вісім) грн 00 коп. - основної заборгованості, 16 109 (шістнадцять тисяч сто дев`ять) грн 06 коп. - пені, 15 513 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот тринадцять) грн 42 коп. - інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 1947 (одна тисяча дев`ятсот сорок сім) грн 01 коп. та судового збору у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 24.04.2023

Суддя Владислав ДЕМИДОВ