Рішення

від 19.04.2023 по справі 918/750/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2023 р. м. РівнеСправа № 918/750/22

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Керівника Рівненської окружної прокуратури (33001, м. Рівне, вул. Гарна, 29, код ЄДРПОУ 02910077) в інтересах держави

до відповідачів: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (33001, м. Рівне, вул. Петра Могили, 24, код ЄДРПОУ 42956062); Приватного акціонерного товариства "Рівнеліфт" (33005, м. Рівне, вул. Боярка, 40а, код ЄДРПОУ 05523808)

про визнання недійсним договору та повернення державного майна

В судовому засіданні приймали участь:

від позивача: Котяй І.В.;

від відповідачів: від РВ ФДМУ - Муляр С.О.; від ТОВ "Рівнеліфт"-не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся в Господарський суд Рівненської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, Приватного акціонерного товариства "Рівнеліфт", в якому просить:

1.Визнати недійсним Договір утримання державного майна № 19-ОЦО від 28.10.2005, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Рівненській області та ПрАТ «Рівнеліфт».

2.Зобов`язати ПрАТ «Рівнеліфт» (код ЄДРПОУ 05523808, вул. Боярка, 40а, м. Рівне, 33005) повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна по Рівненській та Житомирській областях нежитлове приміщення - сховище загальною площею 46,7 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Боярка, 40а, шляхом підписання акту прийому-передачі.

Даний позов обгрунтовує наступним. 28.10.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Рівненській області (Орган управління майном) та Відкритим акціонерним товариством "Рівнеліфт" (Утримувач) укладено Договір утримання державного майна №19-ОЦО (далі - Договір). За умовами п. 1.1 Договору, Орган управління майном передає, а Утримувач приймає на тимчасове безоплатне утримання нежитлове приміщення - сховище загальною площею 46,7 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Боярка, 40а.

Прокурор вважає, що вказаний договір утримання укладено з порушенням вимог законодавства, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним.

Прокурор зазначає, що фактично, за умовами вказаного Договору Відкритому акціонерному товариству "Рівнеліфт" передано у строкове користування державне майно - сховище, з метою використання для потреб господарювання.

Прокурор вважає, що Договір утримання державного майна № 19- ОЦО від 28.10.2005 укладено між відповідачами як удаваний правочин, без додержання загальних вимог щодо дійсності правочину, який сторони мали на увазі (ст.203 ЦК України), і це є підставою для визнання його недійсним відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України.

У зв`язку з визнанням недійсним спірного договору Прокурор вважає, що необхідно застосувати наслідки недійсності договору шляхом зобов`язання ПрАТ "Рівнеліфт" повернути нерухоме майно шляхом підписання акту прийому-передачі.

Ухвалою суду від 22 вересня 2022 року позов Керівника Рівненської окружної прокуратури залишено без руху. Зобов`язано Керівника Рівненської окружної прокуратури у 10 денний строк з дня отримання даної ухвали усунути порушення, допущені при оформлені позовної заяви та через відділ канцелярії та документального забезпечення Господарського суду Рівненської області подати докази направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів на належну адресу Відповідача - Приватного акціонерного товариства "Рівнеліфт" листом з описом вкладення.

03.10.2022 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Керівника Рівненської окружної прокуратури надійшли докази направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів на належну адресу Відповідача - Приватного акціонерного товариства "Рівнеліфт" листом з описом вкладення.

Ухвалою суду від 03.10.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

13.10.2022 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях надійшов відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнає, просить застосувати строки позовної давності. При цьому зазначає наступне. 28.10.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області та ПАТ "Рівнеліфт" було укладено договір №19-ОЦО утримання державного майна (об`єкта цивільної оборони), згідно якого Регіональне відділення - орган управління майном, а ПАТ "Рівнеліфт" - утримувач (надалі - Договір). Відповідач зазначає, що на момент укладення Договору утримання діяв Закон України Про оренду державного та комунального майна № 2269 -XII. Частиною 2, ст. 4 Закону № 2269-ХІІ (в редакції від 31.03.2005) передбачено, що не можуть бути об`єктами оренди: об`єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12), а також об`єкти, включені до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (847-14), які випускають підакцизну продукцію. Частиною 2, ст. 5 Закону України Про приватизацію державного майна №2163- XII (в редакції від 05.04.2005) приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об`єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають: захисні споруди цивільної оборони.

Відповідач вважає, що твердження позивача, щодо можливості передачі захисної споруди в оренду не відповідає дійсності, так як на момент укладення Договору утримання існувала імперативна заборона, що виключала можливість передачі захисної споруди в оренду, тому будь-які твердження позивача про нібито удаваність правочину є надуманими та неприйнятними.

З вище наведеного вбачає відсутність підстав для визнання Договору утримання недійсним з підстав ч.І, ст. 215, п.1, ч.І, ст. 203 та ст. 235 ЦК України.

Відповідач зазначає, що станом на жовтень 2022 року по вказаному об`єкту не звернувся жодний потенційний орендар з питань передачі захисної споруди в оренду. У випадку надходження такої заяви Регіональне відділення самостійно припинить Договір утримання та передасть вказане майно в оренду, так як наявність Договору утримання (зберігання) ніяким чином не перешкоджає передачі майна в оренду.

Відповідач зазначає, що прокурор аргументує позов втратами державного бюджету у розмірі недоотриманої орендної плати, при цьому, як було вище зазначено на момент укладання правочину існувала імперативна законодавча заборона на передання захисних споруд в оренду, тому на переконання Регіонального відділення відсутні об`єктивні підстави для здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави.

Відповідач вважає, що позивач з моменту укладання Договору утримання у 2005 році і по момент звернення до суду з позовом у 2022 році не був позбавлений об`єктивної можливості звернутися до Регіонального відділення із запитом та отримати інформацію щодо спірного Договору, а тому твердження позивача про те, що лише 18.08.2022 йому стало відомо про необхідність звернення до суду з позовом зі спливом 17 років після укладення договору не є переконливими та не можуть слугувати підставою для поновлення пропущеного строку.

Регіональне відділення позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволені, однак якщо суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви, у такому випадку Регіональне відділення, просить застосувати строк позовної давності.

21.10.2022 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Рівненської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив. Прокурор вважає, що доводи, які наводяться у відзиві відповідача, є необгрунтованими та суперечать обставинам справи. Регіональне відділення вказує на правомірність укладення Договору утримання. Зокрема, відповідач посилається на норми Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України 19.05.1999 №908/68 (в редакції від 31.05.2004), згідно якого одним із способів управління таким майно є передача майна господарським товариствам на умовах відповідного договору безоплатного зберігання відповідно до вимог законодавства.

Прокурор зазначає, що за договором зберігання одна сторона (зберігає) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч. 1 ст. 936 ЦК України).

Стосовно податкового обліку відповідальне зберігання - господарська операція, що здійснюється платником податків і передбачає передачу згідно з договорами схову матеріальних цінностей на зберігання іншій фізичній чи юридичній особі без права використання у господарському обороті такої особи з подальшим поверненням таких матеріальних цінностей платнику податків без зміни якісних або кількісних характеристик (пп. 14.1.32 ПК України).

Порядок укладення договорів зберігання регламентується главою 66 ЦК України. У параграфі 1 глави 66 наведено загальні правові норми, що стосуються будь-яких договорів зберігання, а параграфами 2,3 глави 66 регулюється специфіка укладення окремих видів договорів зберігання.

Відповідно до п. 1.1 оспорюваного Договору, Орган управління майном передає, а Утримувач приймає на тимчасове безоплатне утримання нежитлове приміщення - сховище загальною площею 46,7 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Боярка, 40а.

Прокурор вважає, що проаналізувавши умови спірного договору, можна дійти до висновку, що основною його ознакою є користування комунальним майном для потреб господарювання, а саме для розміщення складського приміщення. Фактично договір утримання (зберігання) з правом користування є удаваним правочином.

Прокурор вважає, що спірний договір є удаваним правочином та за своєю правовою природою є договором оренди. У зв`язку з порушенням при укладенні спірного договору утримання державного майна вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 638 ЦК України, вказаний договір підлягає визнанню недійсними на підставі ч. ч. 1, 5 ст. 203, ст.ст.215, 235 ЦК України.

Прокурор вважає, що недотримання вимог законодавства спричиняє значні збитки державному бюджету у розмірі не отриманої орендної плати, яка б за умови дотримання вимог законодавства з питань оренди та користування державним майна сплачувалась би за користування спірним майном .

Також прокурор зазначає, що вказане свідчить про наявність передбачених ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для представництва інтересів держави в суді.

З приводу наведених у відзиві аргументів щодо пропуску прокурором строку позовної давності зазначає наступне.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.

Враховуючи актуальність питання забезпечення захисту цивільного населення в умовах воєнного стану, Рівненською обласною прокуратурою 29.07.2022 направлено для виконання місцевим прокуратурами завдання щодо надання інформації про застосування прокурорами представницьких повноважень на захист в суді інтересів держави у сфері схоронності та використання споруд цивільного захисту.

В ході виконання даного завдання і було направлено відповідний запит на адресу Регіонального відділення та встановлено факт укладення між відповідачами оспорюваного договору.

Прокурор вважає, що підстави для подання прокуратурою даного позову виникли з 18.08.2022, а саме з моменту отримання інформації Регіонального відділення Фонду Держмайна України по Рівненській та Житомирській областях за №10-03-1905 на вимогу Рівненської окружної прокуратури щодо стану використання споруд цивільного захисту, які під час приватизації не увійшли до статутних капіталів господарських товариств. Вважає, що підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні.

31.10.2022 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від ТОВ "Рівнеліфт" надійшов відзив на позов, в якому заперечує проти позовних вимог, при цьому вважає, що подання Позивачем позовної заяви прямо порушує статтю 3 Закону України "Про прокуратуру". Зазначає, що Відповідач на першу вимогу готовий передати сховище для Відповідача 2, органу місцевого самоврядування чи військово-цивільній адміністрації.

Через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Рівненської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив ТОВ "Рівнеліфт", в якій зазначає, що доводи, викладені відповідачем у відзиві є необгрунтованими, безпідставними та не відповідають фактичним обставинам справи.

Ухвалою суду від 22.12.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

21.03.2023 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях надійшло клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмету спору. До клопотання додано Додаткову угоду до договору №19-ОЦО утримання державного майна (об`єкта цивільної оборони) від 28.10.2005 про розірвання вказаного договору та Акт приймання-передачі державного майна.

В судове засідання 19.04.2023 року повторно не з`явився представник ПрАТ "Рівнеліфт", про дату, час, та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням №33005 003522 2.

Відповідно до п. 2 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у раз повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При розгляді справи по суті представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, натомість представник РВ ФДМУ проти їх задоволення заперечив з підстав, наведених у відзиві.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, з`ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, суд встановив наступне.

За приписами частин першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

Судом встановлено, що після відкриття провадження у справі Додатковою угодою від 20.03.2023 було розірвано Договір про утримання державного майна №19-ОЦО від 28.10.2005, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Рівненській області та Приватним акціонерним товариством "Рівнеліфт", та за Актом приймання-передачі державного майна від 20.03.2023 року сховище загальною площею 46,7 кв.м., яке знаходиться за адресою м. Рівне, вул. Боярка, 40а було повернуто Регіональному відділенню ФДМУ.

З огляду на вищезазначене, суд констатує що у справі відсутній предмет спору в частині зобов`язання ПрАТ «Рівнеліфт» (код ЄДРПОУ 05523808, вул. Боярка, 40а, м. Рівне, 33005) повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна по Рівненській та Житомирській областях нежитлове приміщення - сховище загальною площею 46,7 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Боярка, 40а, шляхом підписання акту прийому-передачі.

Відтак провадження у справі в частині вищезазначеної вимоги підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Щодо закриття провадження у справі в частині визнання недійсним Договору утримання державного майна №19-ОЦО від 28.10.2005, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Рівненській області, то суд зазначає, що розірвання вказаного договору не позбавляє його сторону та/або особу, яка вважає, що договір порушує її цивільні права та інтереси, права звернутися до суду з вимогою про визнання такого договору недійсним. Відтак суд доходить висновку, що розірвання договору, дійсність якого оспорюється у судовому порядку, не припиняє такого спору, і, відповідно, відкрите провадження у справі не підлягає закриттю за відсутністю спору.

Щодо позовних вимог про визнання договору недійсним, то суд зазначає наступне.

28.10.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Рівненській області як Органом управління майном та Відкритим акціонерним товариством "Рівнеліфт" (правонаступником якого є Відповідач) як Утримувачем, укладено Договір утримання державного майна № 19-ОЦО (далі по тексту Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Орган управління майном передає, а Утримувач приймає на тимчасове безоплатне утримання нежитлове приміщення - сховище загальною площею 46,7 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Боярка, 40а.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що майно передається Утримувачу на утримання та для використання ним для потреб господарювання.

Передача майна здійснюється на підставі акту прийому-передачі майна, який є невід`ємною частиною даного Договору (п.2.1 Договору).

Так, між сторонами 28.10.2005 підписано акт прийому-передачі даного сховища загальною площею 46,7 кв.м.. Пунктом 2 Акту також визначено, що приміщення буде використовуватись ВАТ "Рівнеліфт" для використання ним під об`єкт господарювання.

Відповідно до п. 3.1.1 Договору, Утримувач зобов`язаний використовувати Майно за його призначенням згідно п. 1.2 Договору.

Згідно з п.п. 7.1. 7.2. Договір набуває чинності з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі Майна та діє до 27.10.2008 року.

У випадку відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору протягом 30 днів з дня закінчення строку його дії, Договір вважається продовженим на тих самих умовах і на той же строк.

Однак, судом встановлено, що вказаний договір утримання укладено з порушенням вимог законодавства, у зв`язку з чим такий підлягає визнанню недійсним з наступних підстав.

Так, за умовами вказаного Договору Приватному акціонерному товариству "Рівнеліфт" передано у строкове користування державне майно - сховище, з метою використання ним для потреб господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігай) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 944 ЦК України передбачено, що зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншим особам.

Правовий аналіз вищевказаних норм свідчить про те, що як правило, договір зберігання укладається без права користування річчю; право користування річчю зберігач може отримати за попередньою згодою поклажодавця, і в такому разі виникають правовідносини найму.

Разом з тим, проаналізувавши умови оспорюваного Договору утримання державного майна №19-ОЦО, можна дійти висновку про відсутність обставин, які б підтверджували здійснення відповідачами дій, направлених на виконання умов саме договору зберігання.

Зокрема, у даному випадку відсутні належні докази, які б підтверджували здійснення відповідачами дій, направлених на виконання умов саме договору зберігання (видаткові накладні, з зазначеними в них одиницями виміру, вартістю товарно-матеріальних цінностей, що передані на зберігання, акти приймання-передачі наданих послуг, рахунки по оплаті послуг, що надаються зберігачем, тощо).

Вказане свідчить, про відсутність у сторін під час укладення договору про надання послуг зберігання намірів на встановлення правовідносин зі зберігання, оскільки волевиявлення сторін у даному випадку було спрямовано на виникнення у Приватного акціонерного товариства "Рівнеліфт" оплатного права володіння та користування приміщенням, розташованим за адресою: м. Рівне, вул. Боярка, 40а.

Разом з тим, Договір утримання державного майна № 19-ОЦО містить істотні умови саме договору оренди державного майна.

Частиною 1 ст.283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Так, статтею 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного Договору) (далі - Закон) визначено наступні істотні умови договору оренди: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов`язань; забезпечення виконання зобов`язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо: порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об`єкта оренди страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов`язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Пунктом 1.1 Договору визначено об`єкт оренди - нежитлове приміщення загальною площею 46,7 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Боярка, 40а.

Пунктом 7.1 передбачено термін дії договору та умови його проводження.

Обов`язки Утримувача, врегульовані п.3.1 Договору, відповідають положенням ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», якою встановлено, основні обов`язки орендаря.

Крім того, спірний Договір містить умови щодо ризику знищення та пошкодження Майна, що відповідає положенням ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Разом з тим, пунктом 6.3 Договору передбачено, що Утримувач має право залишити за собою проведені поліпшення майна, здійснені за його кошти, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди, а невідокремлені поліпшення залишаються у власності Органу управління майном і компенсації не підлягають.

Однак, вказана умова не є притаманною для договорів зберігання, проте кореспондуєтеся з нормою ч. 2 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Відтак, положення умов спірного договору свідчать про те, що він є удаваним та містить істотні умови й ознаки договору, які передбачені законодавством України для договорів оренди державного майна, а волевиявлення сторін при його укладенні було направлено не на зберігання державного майна, а на користування Приватним акціонерним товариством "Рівнеліфт" державним майном для власних потреб.

З огляду на викладене, спірний договір є удаваним правочином та за своєю правовою природою є договором оренди.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦК України, в разі якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Враховуючи, що спірний договір за своєю правовою природою є договором оренди, то до нього слід застосовувати правила, передбачені для договору найму (оренди) державного/комунального майна, врегульовані положеннями Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Так. ч.1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Крім цього, відповідно до положень ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», однією з істотних умов договору оренди державного майна є орендна плата з урахуванням її індексації, методика розрахунку якої пропорції розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем та порядок її використання визначаються Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок визначено постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 «Про Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна» (далі - Постанова № 786) .

Пунктом 8 Постанови № 786 встановлено, що у разі оренди нерухомого майна розмір річної орендної плати визначається шляхом множення вартості орендованого майна, визначеної експертним шляхом, на орендну ставку, визначену згідно з додатком №2 до цієї Постанови.

Пунктом 17 Постанови № 786 визначено, що у разі коли орендодавцем майна є Фонд державного майна, його регіональне відділення, орендна плата спрямовується: за нерухоме майно державних підприємств, організацій - 70 відсотків орендної плати до державного бюджету, 30 відсотків державному підприємству, організації, на балансі яких перебуває це майно; за майно, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації) - до державного бюджету. У разі коли орендодавцем майна є державне підприємство, організація орендна плата спрямовується: за цілісний майновий комплекс структурного підрозділу підприємства, організації, нерухоме майно - 70 відсотків орендної плати підприємству, організації, 30 відсотків - до державного бюджету.

Частинами 1, 2 ст. 19, ст. 20 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Орендна плата встановлюється, як правило, у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватись у натуральній або грошово-натуральній формі.

Відповідно до Методики оцінки вартості об`єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 № 629 (в редакції, чинній на момент укладення спірного Договору), з метою визначення їх вартості згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та використання її для розрахунку орендної плати проводиться оцінка об`єктів оренди.

Однак, в порушення вимог ст. 10 Закону, у спірний Договір не містить такої істотної умови як орендна плата за використання орендованого майна.

Крім того, оцінка спірного майна для визначення орендної плати не проводилась.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5.6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2. 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, правочин має бути спрямований на реальне наслання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, у зв`язку з порушенням при укладенні спірного договору утримання державного майна вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 638 ЦК України, вказаний договір підлягає визнанню недійсними на підставі ч. ч. 1, 2, 5 ст. 203, ст.ст.215, 235 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17.

Враховуючи викладене, Договір утримання державного майна № 19-ОЦО від 28.10.2005 укладено між відповідачами як удаваний правочин, без додержання загальних вимог щодо дійсності правочину, який сторони мали на увазі (ст.203 ЦК України), це є підставою для визнання його недійсним відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України.

Аналогічну правову позицію дотримується і Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду від 05.12.2018 у справі №904/6291/17.

Згідно ст. 216 ЦК України та ст. 208 ГК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, у зв`язку з порушенням при укладенні спірного договору утримання державного майна вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна», вказаний договір підлягає визнанню недійсним.

Як уже зазначалося вище розірвання оспорюваного договору не позбавляє його сторону та/або особу, яка вважає, що договір порушує її цивільні права та інтереси, права звернутися до суду з вимогою про визнання такого договору недійсним.

Крім того суд зазначає, що саме по собі розірвання за згодою сторін договору, який управнена сторона просить визнати недійсним у судовому порядку, не може вважатися що цивільні права та інтереси управленої сторони та/або держави є вже захищеними, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Статтею 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно ж до частини третьої статті 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Таким чином цивільні права та обов`язки сторін договору існували до розірвання договору за домовленістю сторін, і вказаний договір створював певні юридичні наслідки для цих сторін до моменту його розірвання, і, відповідно, будь-яка сторона договору вправі здійснити цивільні права у межах, наданих їй договором до його фактичного розірвання.

В той же час суд зазначає, що саме визнання недійсним договору у судовому порядку надасть управленій стороні належний захист, так як правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Положеннями ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст. 2 ЦК У країни передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі ст.ст.167, 170 ЦК України, набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За змістом ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон), представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Тобто, законодавством прямо передбачено право прокурора звертатися до суду в інтересах держави у разі не здійснення або неналежного здійснення органом місцевого самоврядування відповідних повноважень.

Згідно з ч. 4 ст. 56 ЦПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Разом з тим, поняття «інтереси держави», відповідно до Рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає і обгрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави.

При цьому, в основі інтересів держави завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

В п. 3 зазначеного рішення Суд в загальному, не пов`язуючи вказане поняття з конкретними нормами, які підлягали тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

У резолютивній частині рішення Конституційного Суду України № З-рп/99 зазначено, що прокурори та їх заступники подають до суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Аналіз вказаної статті Закону дає підстави дійти висновку, що «інтереси держави» (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так і інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителі певного населеного пункту або декількох населених пунктів).

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 01.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Укладення спірного договору всупереч встановленому державою порядку, порушує законодавчо встановлений порядок регулювання орендних відносин, а тим самим інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною державного майна, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з позовною заявою.

Так, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності передачі державного майна, яке проведене з порушенням вимог чинного законодавства.

Разом з тим, відповідно до п. 17 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 «Про методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу», у разі коли орендодавцем майна є Фонд державного майна, його регіональне відділення чи представництво, орендна плата за нерухоме майно державних підприємств, організацій спрямовується 70% орендної плати до державного бюджету, 30% державному підприємству, організації, на балансі яких перебуває це майно; за майно, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації) спрямовується до державного бюджету.

Так, відповідно до довідки про оцінку майна, вартість об`єкта нерухомості - спірного приміщення площею 46,70 кв.м. становить 1491475,16 гривень.

Враховуючи викладене, недотримання вимог законодавства спричиняє значні збитки державному бюджету у розмірі неотриманої орендної плати, яка б за умови дотримання вимог законодавства з питань оренди та користування державним майна сплачувалась би Приватним акціонерним товариством "Рівнеліфт".

Вказане свідчить про наявність передбачених ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для представництва інтересів держави в суді.

Окрім того, додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у ст.68 Конституції України (кожен зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей) є обов`язковою передумовою досягнення загальнонаціональної мети українського народу - побудови демократичної, соціальної, правової держави.

Звернення прокурора до суду спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час користування майном територіальної громади.

Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України, надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обгрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення. Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рн/99 прокурор або його заступник самостійно визначає і обгрунтовує у позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави, або в чому існує загроза інтересам держави та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує на орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як передбачено п. 1 Роз`яснення президії Вищого господарського суду України від 22.05.2002 за № 04-5\570 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» під поняттям «орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому надано повноваження органу виконавчої влади.

Положеннями статті 6 Закону України «Про Фонд державного майна України» передбачено, що Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України, у разі необхідності.

Регіональні відділення та представництва Фонду державного майна України є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Згідно приписів ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що єдиними орендодавцями державного майна - майна цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоративний), що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва.

Враховуючи викладене, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є Регіональне відділення Фонду державного майна по Рівненській та Житомирській областях.

Однак, саме Регіональне відділення є стороною оспорюваного договору, та розпорядилось державним майном всупереч вимогам законодавства, яке регулює питання використання об`єктів державної власності, а відтак діяло всупереч інтересам держави. При цьому, іншим орган, яким має повноваження щодо захисту інтересів держави з вказаного питання, відсутній.

Разом з тим, Регіональне відділення Фонду державного майна по Рівненській та Житомирській областях у спірних правовідносинах не може бути позивачем, оскільки чинним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача і відповідача (правова позиція Верховного Суду України, ухвала від 02.03.2011 у справі № 6- 58303св10).

Враховуючи викладене, реалізуючи надані законом представницькі повноваження, з метою захисту інтересів держави у сфері використання державного майна Рівненська окружна прокуратура правомірно звернулась до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору та зобов`язання повернення державного майна, а відтак, реалізує покладені від імені держави повноваження щодо захисту інтересів держави.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 261 ЦК України.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення прав), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати свої право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, коли особі, уповноваженій державою на виконання відповідних функцій, об`єктивно стало відомо про незаконні дії чи рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності порушене право підлягає захисту.

Підстави для подання прокуратурою даного позову виникли з 18.08.2022, а саме з моменту отримання інформації Регіонального відділення ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях на вимогу Рівненської окружної прокуратури щодо стану використання споруд цивільного захисту, які під час приватизації не увійшли до статутних капіталів в господарських товариств.

Суд зазначає, що при здійсненні представницьких повноважень, з метою захисту інтересів держави у сфері використання державного майна, органи прокуратури фізично та юридично не в змозі виявити геть усі правопорушення у даній сфері та захистити при цьому інтереси держави. Відтак саме органи державної влади, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, зобов`язані виявляти вказані правопорушення і у разі не можливості самостійно здійснити захист інтересів держави у суді, звертатися за правовою допомогою до органів прокуратури.

Крім того, слід зазначити, що 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Президентом України підписаний Указ № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який підтримано Верховною Радою. Воєнний стан в Україні введено з 5:30 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2212-IX від 21.04.2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2263-IX від 22.05.2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" встановлено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

За приписами ст. 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" встановлено, що у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

З огляду на вищенаведене, суд зазначає, що саме запровадження воєнного стану в Україні спричинило проведення прокуратурою перевірок у сфері використання державного майна, зокрема, щодо захисних споруд, і, відповідно, за результатами таких перевірок у прокуратури, у разі виявлення порушень, виникає право на звернення до суду..

Відтак, суд доходить висновку, що в даному випадку строк позовної давності пропущено прокуратурою з поважних причин, і, відповідно, порушене право підлягає захисту.

Заперечення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, наведені у відзиві, спростовуються всім вищенаведеним, і, відповідно, є безпідставними та необгрунтоварими.

В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищезазначене, позов Керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, Приватного акціонерного товариства "Рівнеліфт" про визнання недійсним Договору утримання державного майна № 19-ОЦО від 28.10.2005 підлягає задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 231-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов Керівника Рівненської окружної прокуратури задоволити частково.

2.Визнати недійсним Договір утримання державного майна № 19-ОЦО від 28.10.2005, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Рівненській області та ПрАТ «Рівнеліфт».

3.Закрити провадження у справі в частині зобов`язання ПрАТ «Рівнеліфт» (код ЄДРПОУ 05523808, вул. Боярка, 40а, м. Рівне, 33005) повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна по Рівненській та Житомирській областях нежитлове приміщення - сховище загальною площею 46,7 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Боярка, 40а, шляхом підписання акту прийому-передачі.

4.Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (33001, м. Рівне, вул. Петра Могили, 24, код ЄДРПОУ 42956062) та Приватного акціонерного товариства "Рівнеліфт" (33005, м. Рівне, вул. Боярка, 40а, код ЄДРПОУ 05523808) на користь Рівненської обласної прокуратури (вул. 16 Липня, 52, м. Рівне, 33028, р/р UА228201720343130001000015371, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910077, банк: Державна казначейська служба, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) по 1240 грн. 50 коп. судового збору з кожного.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 24.04.2023 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.