Ухвала

від 21.04.2023 по справі 754/3595/23

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:754/3595/23

Провадження №: 2-о/755/204/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2023 р. суддя Дніпровського районного суду міста Києва Гаврилова О.В., вивчивши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, про встановлення факту, що має юридичне значення, -

в с т а н о в и в:

До Деснянського районного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року цю заяву передано Дніпровському районному суду міста Києва.

Вказану заяву передано в провадження судді Гаврилової О.В. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин та вирішуючи спір, суд повинен керуватися як завданням судочинства, так і загальними засадами цивільного законодавства, серед яких, зокрема, визначені справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За правилами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 ст. 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно із ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеному у свідоцтві про народження або паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Згідно із ч. 2 вказаної статті, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

В роз`ясненнях, викладених п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року, звернуто увагу судів на те, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: - згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; - чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; - заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; - встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Отже, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі

№ 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року в справі № 295/3547/21 (провадження № 61-10600св21) зазначено, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Відповідно до ч. 1 ст. 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.

Встановлення фактів є особливою функцією суду, необхідною для підтвердження певної обставини як факту, про що просить заявник. Необхідність цього виникає у зв`язку із прогалиною в інформації або її відсутності, яка не дає змоги дійти остаточного висновку у питанні.

Як вбачається зі змісту поданої заяви, заявник просить встанови ти факт, що ОСОБА_1 здійснює постійний догляд за своєю бабусею ОСОБА_2 , яка за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду, відповідно до висновку №80 від 10 лютого 2023 року Центру медико-санітарної первинної допомоги №4 Деснянського району міста Києва.

Метою встановлення даного факту в заяві зазначено, що даний факт має для заявника юридичне значення, оскільки породжує виникнення прав та обов`язків заявника щодо отримання соціальних пільг та виплат та виникнення прав та обов`язків, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» тощо.

При цьому, обґрунтовуючи необхідність встановлення даного факту, заявник посилається на те, що йому було відмовлено в перетині державного кордону через відсутність документів, зокрема рішення суду, що підтверджує факт здійснення стороннього догляду.

Що стосується наведеної в заяві мети щодо необхідності встановлення факту здійснення заявником постійного догляду за його бабусею для отримання соціальних пільг та виплат, то в заяві не наведено доводів та до заяви не долучено жодного доказу на підтвердження звернення заявника до компетентних органів задля отримання таких пільг та виплат. При цьому питання про їх встановлення вирішується вповноваженою установою на підставі поданих заявником документів, а прийняте за результатами розгляду заяви рішення може бути оскаржено в передбаченому законом порядку.

Отже, як за змістом наведеного в заяві обґрунтування, так і за змістом долучених доказів не вбачається, що метою встановлення викладеного в заяві факту є отримання соціальних пільг та виплат.

При цьому, оскільки в судовому порядку встановлюються лише ті факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника, встановлення юридичних фактів в судовому порядку можливе лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, а факт здійснення постійного догляду за особою, яка потребує такого догляду підтверджується відповідними актами, довідками тощо та встановлюється судом під час наявності спору щодо права на отримання відповідних пільг та виплат, в разі відмови в їх здійсненні, який розглядається судом у встановленому законом порядку з урахуванням юрисдикції судів.

Разом з тим, до заяви долучено акт встановлення факту здійснення догляду для перетину державного кордону громадянами України №127 від 13 березня 2023 року, складений посадовими особами та затверджений начальником Управління соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, за змістом якого встановлено, що станом на 13 березня 2023 року ОСОБА_1 зі слів ОСОБА_2 проживає за вказаною в акті адресою та здійснює соціально-побутовий догляд.

При цьому, Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (зі змінами та доповненнями) чітко визначено коло осіб, які мають право перетинати державний кордон у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану.

Як убачається з матеріалів заяви, рішенням про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 16 березня 2023 року, ОСОБА_1 відмовлено в перетинанні державного кордону України через ППр «Могилів-Подільський - Отач», з підстав не надання необхідних підтверджуючих документів, а саме: документів, що підтверджують інвалідність; необхідність постійного стороннього догляду; довідки про отримання компенсації, та роз`яснено порядок оскарження цього рішення.

Наведене у заяві твердження про те, що заявнику відмовлено в перетині державного кордону через відсутність рішення суду, що підтверджує факт здійснення стороннього догляду суперечить змісту рішенням про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 16 березня 2023 року.

Із зазначених обставин та долучених до заяви доказів вбачається спір про право заявника на перетин державного кордону України під час введеного в Україні воєнного стану.

При цьому, заявник має право на оскарження рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 16 березня 2023 року в передбаченому законом порядку.

Згідно ч. 1 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.

Зважаючи на те, що із заяви ОСОБА_1 вбачається спір про право, а факт, про встановлення якого просить заявник встановлюється в позасудовому порядку вповноваженими установами на підставі поданих на їх розгляд документів, рішення яких може бути оскаржено в передбаченому законом порядку, суд відмовляє у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, про встановлення факту, що має юридичне значення.

Керуючись статтями 260, 293, 315, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

С у д д я