Постанова

від 19.04.2023 по справі 520/10818/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2023 р.Справа № 520/10818/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. ,

за участю секретаря судового засідання Шаповал В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2021, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків, повний текст складено 25.08.21 по справі № 520/10818/21

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВМАКС"

про про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВМАКС", в якому просить суд: стягнути з ТОВ «ЄВМАКС» на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, у сумі 41812,50 грн.; стягнути з ТОВ «ЄВМАКС» на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 267,52 грн.; стягнути з відповідача судовий збір у сумі 2270,00 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 року у задоволенні адміністративного позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 року та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що законодавством чітко встановлено, що виконанням нормативу робочих місць вважається саме працевлаштування особи з інвалідністю, яке роботодавець здійснює самостійно. Вказує, що підприємство повинно забезпечити у будь-який законний спосіб працевлаштування осіб з інвалідністю, а не тільки створити робочі місця. При цьому, законодавець не наводить вичерпний перелік заходів, які має вчинити роботодавець, щоб не обмежувати його у можливостях і законних способах реалізації обов`язку з працевлаштування осіб з інвалідністю. Стверджує, що відповідач не надав жодного доказу, що ним були вжиті будь-які заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, що ним була розміщена інформація про наявні на підприємстві вакансії для осіб з інвалідністю: у загальновідомих, регіональних або спеціалізованих газетах або на сайтах, зокрема таких як, дошка безкоштовних оголошень, сайт рекламних оголошень; на загальновідомих сайтах пошуку роботи; на офіційному сайті відповідача або на своїй сторінці в соціальних мережах. Зауважує, що надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, є таким же обов`язком як і самостійне здійснення працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць. Посилаючись на рішення Верховного Суду від 06.02.2020 року по справі №920/385/19, зазначає, що відповідачем не було надано до суду доказів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі щодо створення спеціальних робочих місць (наказ про створення вакансій та/або спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, доказів придбання техніки, меблів, обладнання для створених робочих місць, у тому числі спеціалізованого обладнання, інших доказів). Вказує, що відповідач не надав до суду доказів (штатний розклад, посадові інструкції, накази про прийняття на роботу, розрахунки заробітної плати тощо), що з їх боку не було допущено дискримінації осіб з інвалідністю поряд з іншими працівниками, зокрема заявлена в звіті за формою 3-ПН заробітна плата є не меншою, ніж та, яка пропонується іншим кандидатам на таку ж посаду. Просить справу розглядати без участі представника позивача.

Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало до суду клопотання про розгляд справи без участі позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВМАКС" подало до суду пояснення по справі та заяву про розгляд справи без участі відповідача. Зазначає, що позовна заява Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів носила суто формальний та упереджений характер, направлений виключно на демонстрацію показників роботи, а тому, оцінка, яку надав їй суд першої інстанції, є правильною, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 року, на думку відповідача, є цілком законним та обґрунтованим. Просить апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням запровадженого на території України воєнного стану та активними бойовими діями на території Харківської області та безпосередньо у м. Харків, апеляційна скарга була розглянута 19.04.2023 року.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВМАКС" відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню інвалідів, який, у даному випадку, становить 1 особу, що зазначено позивачем у Звіті про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік форми №10-ПОІ.

Так, відповідачем подано до контролюючого органу Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік форми №10-ПОІ, відповідно до якого: середньооблікова кількість штатних працівників у 2020 році становить 16 осіб; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 0 осіб; кількість осіб з інвалідністю-штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників - 669 тис. грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника 41,8 тис. грн.

У зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відповідачу була нарахована адміністративно-господарська санкція в розмірі 41812,50 грн. та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 267,52 грн., за стягненням якої позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем вжиті необхідні заходи по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю, тому у змісті вчиненого відповідачем діяння відсутній склад правопорушення, за яке передбачена юридична відповідальність як за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 року №129 передбачено, що Фонд у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами з питань соціального захисту осіб з інвалідністю та цим Положенням. Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.2019 року №875-ХІІ (далі по тексту Закон України №875-ХІІ; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Частиною 3 ст.18 Закону України №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.19 Закону України №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Так, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця особи з інвалідністю та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю.

За приписами ч.ч. 1, 2, 4 статті 20 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.238 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у ч.1 ст.239 ГК України, вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Колегія суддів зазначає, що спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст.20 Закону України №875-ХІІ.

Отже, законодавством України передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для суб`єктів господарювання, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

У зв`язку з цим, для правильного вирішення спору необхідно перевірити, чи вжито відповідачем залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Згідно з п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI (далі по тексту - Закон № 5067-VI; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону №5067-VI, наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

В контексті прийнятого Закону № 5067-VI, та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Колегія суддів зауважує, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Наведена вище правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі №806/1368/17, від 20.05.2019 року у справі №820/1889/17, від 12.07.2019 року у справі №812/1126/18, від 11.08.2021 року у справі №825/1790/18.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що законодавцем чітко визначені обов`язки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця,

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- в разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відтак, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та належного інформування про таку кількість створених робочих місць органів працевлаштування інвалідів, в тому числі і центрів зайнятості.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.05.2018 року у справі № 804/8007/16 та від 13.06.2018 року у справі № 819/639/17.

При цьому, Законом №875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, на момент виникнення спірних правовідносин був звіт форми №3-ПН.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875, а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, незвітування або неналежне звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, оскільки саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 15.04.2019 року у справі №820/2190/17.

Як зазначалось вище, з наявної в матеріалах справи копії Звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік за формою №10-ПОІ (річна) вбачається, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВМАКС" у спірний період працювало 16 штатних працівників, тому кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до 4% нормативу, становить 1 особа, 0 з яких фактично зайнято особами з інвалідністю (а.с. 6).

Отже, з наведеного слідує, що відповідач зобов`язаний був створити одне робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю та, відповідно, проінформувати про це органи зайнятості, шляхом подання останнім звіту форми № 3-ПН.

Разом з тим, ані до суду першої, ані апеляційної інстанції відповідачем не надано копій звітів Форми №3-ПН за 2020 рік про наявність вакантних робочих місць для осіб з інвалідністю та доказів їх подання до центру зайнятості.

Для з`ясування всіх обставин справи протокольною ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2021 запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю "ЄВМАКС" надати до Другого апеляційного адміністративного суду належним чином завірені у відповідності до ст.94 КАС України письмові докази, а саме: докази щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (накази про створення вакансій та/або спеціальних робочих місць, тощо); копії звітів Форми №3-ПН за 2020 рік про наявність вакантних робочих місць для осіб з інвалідністю разом з доказами отримання органом центру зайнятості вказаних звітів (відповідна довідка, тощо).

Також, судом витребувано у Харківського обласного центру зайнятості належним чином завірені документи в підтвердження подання Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВМАКС" та отримання Харківським обласним центром зайнятості звітностей (інформація) про попит на робочу силу (вакансії) Форми №3-ПН за 2020 рік з повідомленням про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Харківським обласним центром зайнятості надано до суду письмові пояснення, в яких зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВМАКС" протягом 2020 року не подавало до Лозівського міськрайонного центру зайнятості звіти за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», із зазначенням робочих місць, призначених для працевлаштування людей з інвалідністю.

До Другого апеляційного адміністративного суду від ТОВ "ЄВМАКС" через засоби електронного зв`язку надійшла відповідь на запит суду, до якої додано наступні документи: наказ про створення робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю від 06.04.2020 року №11/4; висновок від 24.03.2021 року №07; рахунки від 05.07.2019 року №931754, від 13.07.2020 року №1269424, акти надання послуг від 04.02.2020 року №0-00-011011, від 20.11.2020 року №0-00-075763, від 23.11.2019 року №0-00-117060; накази від 06.10.2017 року №07/10, від 17.10.2018 року №23, від 16.02.2019 №30, від 31.07.2019 року №45, від 13.06.2021; звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік форми №10-ПОІ.

Згідно з копією наказу №11/4 від 06.04.2020 року «Про створення робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю» створено в кабінеті №1 медичного центру, за адресою: м. Київ, проспект Правди, буд 41 Є, робоче місце лікаря з інвалідністю, а саме: лікаря загальної практики сімейного лікаря, або лікаря-терапевта, або лікаря-спеціаліста нехірургічного напрямку (лікаря-невропатолога, лікаря-ендокринолога).

Протокольною ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022 року витребувано у ТОВ "ЄВМАКС" письмові пояснення та докази в їх обґрунтування стосовно того, чи подавалась до центру зайнятості звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» після відкриття вакансії згідно з наказом від 06.04.2020 року №11/4.

У відповідь на запит суду, Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВМАКС" подано письмові пояснення, в яких відповідач зазначає, що ТОВ «ЄВМАКС» зареєстроване в 2011 році за адресою: 64605, Харківська обл., місто Лозова, вулиця Цехова, будинок 54. Видом діяльності Товариства за КВЕД є 86.21 - Загальна медична практика. Свою медичну практику Товариство здійснює в м. Києві за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, буд.52 та проспект Правди, буд 41 Є, що підтверджується копією відповідної ліцензії, яка наявна в матеріалах справи. Вказує, що з огляду на фактичне місце здійснення своєї діяльності та особливість цієї діяльності, яка полягає у необхідності мати в штаті Товариства персонал, який має відповідну медичну (лікарську) вищу освіту, на роботу приймаються особи, які постійно або тимчасово проживають в місті Києві або в Київській області. Стверджує, що серед мешканців міста Лозова, які б мали відповідний фах, та ще й мали б інвалідність, та могли б їздити в м. Київ на роботу, за наявною у Товариства інформацією таких осіб немає. Вважає, що подання форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів не має ані сенсу, ані практичного змісту, оскільки Фонд об`єктивно не міг і не може бути спроможним здійснити свої повноваження в частині працевлаштування в ТОВ «ЄВМАКС» осіб з інвалідністю, шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданого звіту. Зауважує, що жодної шкоди інтересам позивача та інвалідів, що мешкають в м.Лозова, або поруч в межах Харківської області, Товариством не було і не може бути завдано.

Колегія суддів вважає необґрунтованими надані пояснення відповідача, оскільки вони містять виключно суб`єктивне бачення відповідачем обставин справи та нормативно-правового регулювання спірних правовідносин. Законодавством встановлено обов`язок відповідача своєчасно направляти до центру зайнятості (відповідачем помилково вказано в поясненнях - відділення Фонду соціального захисту інвалідів) відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інваліда. Проте, матеріали справи не містять доказів подання до центру зайнятості звітності за формою № 3-ПН за 2020 рік, що вказує на те, що відповідачем не вжито заходів для повідомлення відповідного державного органу щодо наявності вакантних посад для осіб з інвалідністю.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідачем не виконано обов`язок щодо інформування центру зайнятості про наявність вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю, шляхом подання звітності за формою №3-ПН, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що наявні підстави для застосування до відповідача, передбачених ч.1 ст.20 Закону №875-ХІІ адміністративно-господарських санкцій у розмірі 41812,50 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративного-господарських санкцій у розмірі 267,52 грн.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь сплаченої суми судового збору за подання позову та апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Отже, стягненню на користь суб`єкта владних повноважень, підлягають лише два види витрат, пов`язані з розглядом справи: витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Разом з цим, в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем наведених видів витрат, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для відшкодування на його користь за рахунок відповідача судових витрат зі сплати судового збору.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 по справі № 520/10818/21 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВМАКС" на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 41812,50 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративного-господарських санкцій у розмірі 267,52 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. ПодобайлоСудді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров Повний текст постанови складено 24.04.2023 року