Постанова

від 20.04.2023 по справі 822/1448/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 822/1448/14

адміністративні провадження № К/9901/11597/19, №К/9901/11042/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Дашутіна І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроальянс" на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року (суддя Майстер П.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2019 року (головуючий суддя Шидловський В.Б., судді: Кузьменко Л.В., Франовська К.С.) у справі №822/1448/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроальянс" до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроальянс» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (правонаступник - Державна податкова інспекція у м. Хмельницькому Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 квітня 2013 року №0000212206/773, № 0000232206/772 та № 0000222206/774.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення - рішення податкового органу від 19 квітня 2013 року № 0000232206/772, № 0000212206/773 та №0000222206/774.

Постановою Верховного Суду від 14 серпня 2018 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області задоволено частково. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року у справі № 822/1448/14 в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 квітня 2013 року №0000212206/773 та №0000222206/774 скасовано. Справу №822/1448/14 в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 квітня 2013 року № 0000212206/773 та №0000222206/774 направлено на новий розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 19 квітня 2013 року №0000232206/772 залишено без змін.

Підставою для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції слугувало те, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу, розглянули не всі податкові правопорушення, судами не оцінені висновки податкового органу про завищення позивачем валових витрат за перший квартал 2011 року на 91832 грн, понесені у зв`язку з придбанням продукції, завищення адміністративних витрат за 2012 рік на суму 918955 грн, взагалі не проаналізовані та не оцінені первинні документи щодо цих витрат. Також Верховний Суд зазначив, що не в повному обсязі судами оцінені взаємовідносини з ТОВ «Лайн Сервіс ЛТД». Не знайшли свого окремого дослідження операції з ТОВ «Ремстройелектро», не оцінені наслідки визнання контрагента позивача банкрутом та не встановлено яким чином цей юридичний факт впливає на спірні правовідносини.

За наслідками повторного перегляду справи рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м.Хмельницькому від 19 квітня 2013 року №0000212206/773 в частині: 280122,00 грн (двісті вісімдесят тисяч сто двадцять дві грн) за основним платежем та 59007,00 грн (п`ятдесят дев`ять тисяч сім грн) за штрафними (фінансовими) санкціями, а також № 0000222206/774 в частині: 145654,00 грн (сто сорок п`ять тисяч шістсот п`ятдесят чотири грн) за основним платежем та 32011,00 грн (тридцять дві тисячі одинадцять грн) за штрафними (фінансовими) санкціями. В решті позову відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що господарські операції позивача з його контрагентом ТОВ «Лайн Сервіс ЛТД» не підтверджені належними первинними документами, оскільки не підписані посадовими особами підприємства, що свідчить про їх відсутність..

Окрім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про здійснення взаємозаліку, встановивши, що кошти в сумі 172 123 грн зараховані в рахунок виконаних робіт згідно договору генерального підряду на капітальне будівництво № 2/46-08 від 10 червня 2008 року.

Також суди відзначили, що помилка допущена Товариством при веденні бухгалтерського обліку сама по собі не є підставою для визнання суми позики іншим доходом, позикодавцем за договором позики виступав засновник Товариства, повернення допомоги здійснено протягом 365 днів з дати її отримання, що за положеннями підпункту 135.5.5 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України унеможливлює її включення до складу інших доходів Товариства.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про правомірність дій позивача щодо визначення об`єкту оподаткування податком на прибуток у другому кварталі 2011 року.

Суди попередніх інстанцій виснувались про реальність господарських операцій позивача з його контрагентами ТОВ «Ремстройелектро», ТОВ «БК Підземшляхбуд», ПП «ДЕНІТАН».

Суди дійшли висновку, що позивачем не було занижено задекларований суб`єктом господарювання показник у рядку 1 Декларації «Операції на митній території України, що оподатковуються за основною ставкою, крім імпорту товарів» за лютий 2010 року на суму 17624 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач доводить, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили обставини у справі, не дослідили докази у справі, не дослідили в повній мірі діяльність контрагентів позивача, не було досліджено реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, не досліджено матеріальні, фінансові, трудові ресурси, технічні можливості контрагентів. Зазначає, що господарські операції позивача з його контрагентами не мали реального характеру з огляду на відсутність належного документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду.

Крім того, касаційну скаргу подано і позивачем, в якій останній просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови у позові та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про реальність господарських операцій з ТОВ «Лайн Сервіс ЛТД», зокрема вказує, що усі роботи на об`єктах будівництва згідно укладених договорів субпідряду виконані у повному обсязі та підтверджуються належним чином оформленими первинними документами. Також вказує, що посилання податкового органу на відсутність основних засобів не доводить неможливість здійснення господарської операції, адже для здійснення господарської діяльності підприємство може використовувати орендовані приміщення, транспортні засоби, обладнання тощо. До того ж позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій помилково взяли до уваги постанову (про закриття кримінальної справи у зв`язку із зміною обстановки) Подільського районного суду міста Києва від 18 лютого 2014 року по кримінальній справі №2607/1720/2012 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 367 ч. 2 КК України, оскільки висновки суду зроблені на основі інформації про порушення кримінальної справи стосовно ТОВ «Лайн Сервіс ЛТД» не несуть жодної доказової інформації щодо взаємовідносин цього товариства із ТОВ «Агроальянс».

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2019 року у відмовленій частині позову залишити без змін, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.

У відзиві на касаційну скаргу відповідача, позивач просить у задоволенні касаційної скарги податкового органу відмовити, а судові рішення в частині задоволених позовних вимог залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроальянс".

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області.

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційних скарг, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг з таких підстав.

Вирішуючи спір, судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроальянс», зокрема з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року, результати якої викладено в акті від 01 квітня 2013 року №1167/22-6/31617687.

На підставі акту перевірки керівником податкового органу прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Платник не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся з відповідним позовом до суду.

З урахуванням підстав позову, а також мотивів і висновків Верховного Суду при направленні справи на новий розгляд до суду першої інстанції, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають касаційному перегляду в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 квітня 2013 року № 0000212206/773 та №0000222206/774.

В аспекті заявлених вимог, Верховний Суд зазначає наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ст. 138).

Відповідно до п.п. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК України до складу витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством.

Згідно п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент здійснення господарських операцій) об`єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об`єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача.

Відповідно до п. п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно п. п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п. п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 даного Закону датою виникнення податкових зобов`язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпункт 7.4.5 Закону вказує на те, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 даної статті встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (п. 198.6 ст. 198).

Згідно п.п. "б" п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188 ПК України об`єктом оподаткування є постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу.

Пунктом 1.31 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на момент здійснення господарських операцій) визначено, що продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 цього Закону валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону) (п.п. 4.1.1).

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (п.п. 5.2.1).

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до п.п. 11.3.1 вказаної статті датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

При цьому про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, у тому числі і наявність таких обставин: відсутність первинних документів обліку, недоліки в їх заповненні, відсутність економічної доцільності проведення відповідних господарських операцій, неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, та інші обставини, які в можуть свідчити про вчинення операцій, що не мають на меті досягнення позитивного економічного ефекту.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з його контрагентом ТОВ «Лайн Сервіс ЛТД» не мали реального характеру з огляду на те, що первинні бухгалтерські документи не відповідають вимогам законодавства, не підписані посадовими особами підприємства, не свідчать про реальне постачання послуг з будівництва на підприємство та не мають юридичної сили, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що ТОВ "Агроальянс" порушено вимоги п.5.1, п.п. 5.2.1. п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого підприємством завищено валові витрати на загальну суму 383 815 грн, зокрема: за півріччя 2010 року - у сумі 113 333 грн, за 3 квартали 2010 року - у сумі 236 816 грн, за 2010 рік - у сумі 383 815 грн.

Апеляційний суд в повній мірі погодився з наведеними висновками та залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги позивача фактично зводяться до того, що надані первинні документи є належним чином оформленими і давали підстави на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку. Разом з тим при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити також фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суди вірно встановили, що надані позивачем докази не підтверджують реальність здійснення господарських операцій з його контрагентом ТОВ «Лайн Сервіс ЛТД».

Предметом судового дослідження судами попередніх інстанцій було встановлення фактів реальності господарських відносин між позивачем із його контрагентами, зокрема взаємовідносини з ТОВ «Ремстройелектро», ТОВ «БК Підземшляхбуд», ПП «ДЕНІТАН», в результаті чого судами не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим судами зроблено висновок про реальність господарських операцій позивача з його контрагентами.

Доводам податкового органу на відсутність у контрагентів позивача достатньої кількості трудових та матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення спірних господарських операцій з вказаними вище контрагентами, надано відповідну оцінку судами попередніх інстанцій.

Суди зазначили, що контролюючим органом зроблено відповідні висновки на підставі аналізу інформації, а не доказів, інформація (без документального підтвердження), на яку посилається відповідач, як на підставу нереальності господарських операцій, не відповідає критерію юридичної значимості та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону.

Доводи ж касаційної скарги відповідача не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у цій справі відповідають, а доводи позивача та відповідача, викладені у касаційних скаргах, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також відсутність підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроальянс" залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2019 року у справі №822/1448/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва І.В. Дашутін