Рішення

від 25.04.2023 по справі 487/8162/21

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

справа № 487/8162/21 провадження №2/489/452/23

РІШЕННЯ

Іменем України

25 квітня 2023 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Коваленка І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомленням учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського професійного машинобудівного ліцею про скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі

встановив:

У листопаді 2021 року позивач, через свого представника адвоката Грипачевську О.М., звернулася до суду з позовом після уточнення якого остаточно просить скасувати наказ відповідача № 163-к від 08.11.2021 про відсторонення від роботи позивача та поновити її на роботі, а також стягнути з відповідача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 по 28.02.2022.

Як на підставу позовних вимог вказано, що позивач працює методистом Миколаївського професійного машинобудівного ліцею з 2006 року. Відповідно до повідомлення від 05.11.2021 відповідач повідомив її про обов`язковість щеплення проти COVІD-19. 08.11.2021 було видано наказ про її відсторонення від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили відсторонення.

Вказаний наказ вважає неправомірним, так як його прийнято за відсутності встановленого законом порядку відсторонення працівників від виконання робіт, що передбачено частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статті 46 КЗпП України.

У зв`язку із допуском з 01.03.2022 до роботи позивач уточнила позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який просить стягнути за період з 08.11.2021 по 28.02.2022, по день допуску до роботи.

Посилаючись на наведені обставини позивач звернулася до суду з позовом про захист свого порушеного права.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 23.11.2021 справу передано за територіальною підсудністю до Ленінського районного суду міста Миколаєва.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 17.02.2022 справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 14.11.2022 провадження по справі за вищевказаною справою було зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду у касаційному порядку справи № 130/3548/21 (провадження 14-82цс22).

Ухвалою суду від 22.03.2023 поновлено провадження у справі.

Про розгляд справи сторони повідомлені належним чином, в т.ч. шляхом розміщення оголошення на офіційному веб сайті судової влади.

Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини п`ятоїстатті 279 ЦПК Українине надходило.

Відповідач право на надання відзиву на позов не скористався.

Згідно вимогстатті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з вимог частини п`ятоїстатті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

Суд, дослідивши матеріали справи та встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Із матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює методистом Миколаївського професійного машинобудівного ліцею.

05.11.2021 відповідачем було вручено позивачу повідомлення № 81 про необхідність обов`язкового щеплення проти COVІD-19, або надання довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затверджених наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595, що необхідно здійснити до 08.11.2021.

08.11.2021, наказом № 163-к ОСОБА_1 , методиста, відсторонено від роботи (виконання робіт) без збереження заробітної плати з 08.11.2021 до усунення причин, що зумовили відсторонення.

Позивач вважає, що відсторонення проведено неправомірно, оскільки відсутній був порядок відсторонення працівників від виконання роботи, встановлений законом.

Із оспорюваного наказу вбачається, що підставою відсторонення позивача від роботи відповідачем вказано станом на 08.11.2021 ОСОБА_1 відмовляється або ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVІD-19, не надала медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVІD-19, який видано закладом охорони здоров`я.

Наказом відповідача від 28.02.2022 № 17-к позивача ОСОБА_1 допущено до роботи з 01.03.2022 на час воєнного стану в Україні з виконання раніше покладених обов`язків.

Отже позивач оспорює наказ відповідача від 08.11.2021 № 163-к про її відсторонення від роботи, вважаючи його неправомірним, та у зв`язку із допуском з 01.03.2022 до роботи просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Згідно із частиною першоюстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першоюстатті 46 КЗпП Українипередбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» широко використовується у правовій системі,в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує іКонституція України(статті9,19,118, пункт 12 розділуXVПерехідних положень Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьоїстатті 21 Кодексу законів про працю України(Рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третійстатті 21 КЗпП Українищодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України,декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно доКонституції Україниі законів України.

У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20)за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначенихКонституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям1,3,6,8,19,64 Конституції України.

Відповідно до абзацу другого частини четвертоїстатті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цьогоКодексуабо іншому закону, застосовуються відповідні положення цьогоКодексуабо іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно достатті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Згідно зістаттею 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першоюстатті 12 ЗаконуУкраїни «Про захист населення від інфекційних хвороб»передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина другастатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третястатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини четверта - шостастатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267(у редакціїпостанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно доУказу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року№ 1096постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповненопунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком №2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 КЗпП України, частини другоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першоїстатті 94 КЗпП України, частини першоїстатті 1 Закону України «Про оплату праці»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6 Постанови№ 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19. Відповідачем застосовано до позивачки відсторонення від роботи до набрання чинності вказаними нормативно-правовими актами.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано вЗаконі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженанаказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66(далі -Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першоїстатті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»).

Відповідно до пункту 2.3.Інструкції № 66з урахуванням змін, внесенихнаказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5. пункту 1.2.Інструкції № 66особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2.Інструкції № 66право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5.Інструкції № 66визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієїІнструкції.

Згідно з пунктом 2.7Інструкції № 66термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієїІнструкції.

Положення абзацу 6 частини першоїстатті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»таІнструкції № 66не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленнямвід проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тількиЗаконом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно достатті 46 КЗпП України, частини другоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»і частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.

Положення законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема,слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82 цс 22), до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі, та постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 353/1027/21 (провадження № 61-7046 св 22).

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що посадапозивача підпадає під перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, проте на час видання оспорюваного наказу Миколаївського професійного машинобудівного ліцею від 08.11.2021 № 163-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » та на час пред`явлення цього позову ОСОБА_1 , яка працює методистом у вказаному навчальному закладі, не проходила щеплення проти респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, й належних доказів наявних у неї медичних протипоказань від вищевказаного щеплення ні роботодавцю, ні суду нею не надала.

Тому ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що роботодавець, в особі директора Миколаївського професійного машинобудівного ліцею, з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19 та для забезпечення безпеки інших працівників навчального закладу, з урахуванням вимогстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», підпунктів 1-2 пункту 41-6постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236, якими на керівників покладено обов`язок забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153, правомірно прийняв рішення про відсторонення з 08.11.2021 від роботи позивача, а тому оскаржуваний наказ, який прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236, відповідає вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Держава, встановивши працівникам визначених закладів, які не мають профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хворобиCOVID-19, заборону працювати, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всього колективу працівників таких закладів, а також осіб, яких такі заклади обслуговують, тому право ОСОБА_1 на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона не вакцинувалася проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, яке у цьому випадку для неї є обов`язковим, та не надала медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації.

Обов`язкова вакцинація - це втрачання у права та свободи людини, однак таке втрачання є виправданим і не є порушеннямстатті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно є законним, переслідувало легітимну мету та було необхідним в демократичному суспільстві. Відтак, відсторонення ОСОБА_1 від роботи має об`єктивне та розумне обґрунтування, оскільки суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Так як суд дійшов висновку про правомірність наказу відповідача про відсторонення позивача від роботи інші позовні вимоги (поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу), які є похідними, також задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачам витрати на оплату судового збору відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями4,19,141,263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Миколаївського професійного машинобудівного ліцею про скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач Миколаївський професійний машинобудівний ліцей, код ЄДРПОУ 02546068, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул.Космонавтів, 66.

Повний текст судового рішення складено 25.04.2023.

Суддя І.В.Коваленко