Рішення

від 19.04.2023 по справі 910/10267/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.04.2023Справа № 910/10267/22Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Київського національного університету будівництва і архітектури (03037, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 31; ідентифікаційний код: 02070909)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Солід Теплоінвест» (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 6А, офіс 54; ідентифікаційний код: 39412733)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву

про стягнення 105827,62 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Лапоша Д.Ю.;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: Павленко А.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

04.10.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Київського національного університету будівництва і архітектури з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Солід Теплоінвест» про стягнення 105827,62 грн, з яких 67159,70 грн основного боргу, 7518,34 грн 3% річних та 31149,58 грн інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору оренди №7817 від 20.10.2017 не у повному обсязі сплатив орендну плату, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 54164,21 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 6066,11 грн та інфляційні втрати у розмірі 25181,36 грн. Також, позивач зазначає, що відповідачем не у повному обсязі було відшкодовано позивачу відповідно до умов Договору №02/2017-К від 20.04.2017 вартість витрат балансоутримувача, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 12995,49 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1452,23 грн та інфляційні втрати у розмірі 5968,22 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2022 позовну заяву Київського національного університету будівництва і архітектури залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 13.10.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2022 відкрито провадження у справі №910/10267/22, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

16.11.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачем заявлено про застосування позовної давності.

02.12.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.

19.12.2022 до Господарського суду міста Києва від Регіонального відділення Фонду Державного майну України по місту Києву надійшли письмові пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.01.2023.

Підготовче засідання, призначене на 25.01.2023, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 підготовче засідання у справі №910/10267/22 призначено на 15.02.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву.

У підготовчому засіданні 15.02.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 01.03.2023.

У підготовчому засіданні 01.03.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 15.03.2023.

У підготовчому засіданні 15.03.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 29.03.2023.

У підготовчому засіданні 29.03.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 19.04.2023.

Представники позивача та третьої особи у судовому засіданні 19.04.2023 надали усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 19.04.2023 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 66а, офіс 54), що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якої вбачається, що ухвала суду з 03.04.2023 знаходиться у точці доставки/видачі (за ідентифікатором пошуку 0105494187198).

У судовому засіданні 19.04.2023 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.04.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Солід Теплоінвест» (орендар) укладено Договір оренди №7817 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 33,82 кв.м., а саме: залізобетонний фундамент ФМ-5 (площа 13,73 кв.м.), залізобетонний фундамент ФМ-7 (площа 12,25 кв.м.), залізобетонний фундамент ФМ-6 (площа 5,14 кв.м.), частину фасадів під розміщення кронштейнів для кріплення тепломережі - 2,7 кв.м., що розміщені за адресою: 03680, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 31, що перебуває на балансі Київського національного університету будівництва і архітектури (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30.11.2016 і становить 290929,00 грн без ПДВ.

Відповідно до п. 2.1 Договору оренди №7817 від 20.10.2017 орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Відповідно до п. 10.1 Договору оренди №7817 від 20.10.2017 договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 20.04.2017 по 20.03.2020 включно.

За актом приймання-передачі від 20.04.2017 орендодавець передав, а орендар (відповідач) прийняв відповідно до умов Договору оренди №7817 від 20.10.2017 в строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 33,82 кв.м., а саме: залізобетонний фундамент ФМ-5 (площа 13,73 кв.м.), залізобетонний фундамент ФМ-7 (площа 12,25 кв.м.), залізобетонний фундамент ФМ-6 (площа 5,14 кв.м.), частину фасадів під розміщення кронштейнів для кріплення тепломережі - 2,7 кв.м., що розміщені за адресою: 03680, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 31.

За актом приймання-передачі (повернення) майна від 19.12.2018 відповідач повернув орендодавцю державне нерухоме майно загальною площею 31,12 кв.м., а саме: залізобетонний фундамент ФМ-5 (площа 13,73 кв.м.), залізобетонний фундамент ФМ-7 (площа 12,25 кв.м.), залізобетонний фундамент ФМ-6 (площа 5,14 кв.м.), що розміщені за адресою: 03680, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 31.

24.01.2019 було укладено Договір №7817/1 про внесення змін до Договору оренди №7817 від 20.10.2017, в якому сторони дійшли згоди, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 2,7 кв.м., а саме: частину фасадів під розміщення кронштейнів для кріплення тепломережі - 2,7 кв.м., що розміщені за адресою: 03680, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 31, що перебуває на балансі Київського національного університету будівництва і архітектури (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30.11.2016 і становить 26649,00 грн без ПДВ.

Вказаним договором сторони погодили, що він вступає в силу з 14.12.2018 і діє протягом всього строку дії договору.

Також, сторони дійшли згоди, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 №786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - грудень 2018 року - 415,67 грн.

Також судом встановлено, що 20.04.2017 між Київським національним університетом будівництва і архітектури (балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Солід Теплоінвест» (орендар) укладено Договір №02/2017-К про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, відповідно до умов якого балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 31, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної площі орендованого майна.

Відповідно до п. 1.2 Договору №02/2017-К від 20.04.2017 орендар користується орендованим майном, яке складається з залізобетонних фундаментів ФМ-5, ФМ-6, ФМ-7 та частини фасадів будівлі, загальною площею 33,82 кв.м.

Згідно з п. 5.1 Договору №02/2017-К від 20.04.2017 договір укладено строком на 2 роки та 11 місяців, що діє з 20 квітня 2017 року до 20 березня 2020 року.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору оренди №7817 від 20.10.2017 не у повному обсязі сплатив орендну плату, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 54164,21 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 6066,11 грн та інфляційні втрати у розмірі 25181,36 грн. Також, позивач зазначає, що відповідачем не у повному обсязі було відшкодовано позивачу відповідно до умов Договору №02/2017-К від 20.04.2017 вартість витрат балансоутримувача, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 12995,49 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1452,23 грн та інфляційні втрати у розмірі 5968,22 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передача об`єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.

Судом встановлено, що за період з квітня 2017 року по червень 2022 року позивачем нараховано відповідачу орендну плату (50%) у загальному розмірі 71745,09 грн.

Однак, суд вважає необґрунтованим нарахування відповідачу орендної плати з 21.03.2020, зважаючи на наступні обставини.

Як встановлено судом, 24.01.2019 було укладено Договір №7817/1 про внесення змін до Договору оренди №7817 від 20.10.2017, в якому сторони дійшли згоди, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 2,7 кв.м., а саме: частину фасадів під розміщення кронштейнів для кріплення тепломережі - 2,7 кв.м., що розміщені за адресою: 03680, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 31, що перебуває на балансі Київського національного університету будівництва і архітектури (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30.11.2016 і становить 26649,00 грн без ПДВ.

Вказаним договором сторони погодили, що він вступає в силу з 14.12.2018 і діє протягом всього строку дії договору.

При цьому, як встановлено судом, відповідно до п. 10.1 Договору оренди №7817 від 20.10.2017 договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 20.04.2017 по 20.03.2020 включно.

19.12.2022 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких третя особа повідомила, що 25.03.2020 йому від відповідача надійшла заява про закінчення терміну дії Договору оренди №7817 від 20.10.2017 у зв`язку з закінченням строку оренди та акти приймання-повернення майна.

Для погодження вказаних актів вони були направлені позивачу (балансоутримувачу).

Однак, позивач (балансоутримувач) не підписав вказані акти приймання-повернення майна з оренди у зв`язку з тим, що у відповідача наявна заборгованість зі сплати орендної плати.

15.03.2023 третьою особою долучено до матеріалів справи копію заяви відповідача вих. №01-20/3 від 19.03.2020, в якій відповідач повідомляє про закінчення строку дії Договору оренди №7817 від 20.10.2017 та вказує, що він не бажає продовжувати орендні правовідносини.

При цьому, відповідачем разом з вказаною заявою було надіслано орендодавцю (третій особі) акт приймання-повернення майна для підпису.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який набрав чинності 27.12.2019 та введений в дію 01.02.2020, договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який набрав чинності 27.12.2019 та введений в дію 01.02.2020, у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Отже, відповідачем були вчинені всі необхідні дії для повернення з оренди майна.

Як вбачається з матеріалів справи, отримавши від відповідача заяву про закінчення строку оренди за Договором оренди №7817 від 20.10.2017 та акт приймання-повернення майна, третя особа (орендодавець) направила акт для підписання позивачу (балансоутримувачу).

Однак, позивач акт приймання-повернення майна не підписав з тих причин, що у відповідача наявна заборгованість.

Зважаючи на викладені обставини, суд зазначає що законодавством України не надано орендодавцю/балансоутримувачу права не приймати з оренди майно з підстав існування в орендаря заборгованості зі сплати орендної плати. В такому випадку орендодавець/балансоутримувач має право стягувати з орендаря заборгованість зі сплати орендної плати.

При цьому, Закон України «Про оренду державного та комунального майна», який набрав чинності 27.12.2019 та введений в дію 01.02.2020, не має норм про автоматичну пролонгацію договору оренди комунального/державного майна на той самий строк та на тих самих підставах.

До того ж, відповідно до ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який набрав чинності 27.12.2019 та введений в дію 01.02.2020, підставою для відмови у продовженні договору оренди є заборгованість зі сплати орендної плати більше трьох місяців.

За наведених обставин, суд зазначає, що орендні правовідносини за Договором оренди №7817 від 20.10.2017 припинились 20.03.2020 (у зв`язку з закінченням строку оренди).

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 Цивільного кодексу України та статті 216 Господарського кодексу України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).

Законодавець у частині першій статті 614 Цивільного кодексу України визначив, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Правові наслідки порушення умов договору оренди державного майна визначені відповідними нормами Закону про оренду, Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.

Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка згідно із частиною другої статті 785 Цивільного кодексу України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач добросовісно та в порядку, передбаченому Договором оренди №7817 від 20.10.2017 та законодавством, вчинив всі дії, спрямовані на повернення з оренди майна.

За наведених обставин суд не вбачає підстав для нарахування відповідачу як неустойки (на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України), так і орендної плати з 21.03.2020.

Отже, позивач має право нараховувати відповідачу орендну плату за період з квітня 2017 року по 20 березня 2020 року.

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 №786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - лютий 2017 року - 3713,38 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - квітень 2017 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за березень, квітень 2017 року (п. 3.1 Договору оренди №7817 від 20.10.2017).

Відповідно до п. 3.2 Договору оренди №7817 від 20.10.2017 нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Згідно з п. 3.3 Договору оренди №7817 від 20.10.2017 орендна плата за кожний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

У разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування (п. 3.4 Договору оренди №7817 від 20.10.2017).

Здійснивши нарахування орендної плати за період з квітня 2017 року по 20 березня 2020 року (з урахуванням розрахунку, долученого позивачем до позовної заяви та відповідно до умов п.п. 3.1, 3.2, 3.3 Договору оренди №7817 від 20.10.2017), суд дійшов висновку, що загальний розмір орендної плати, яку відповідач повинен був сплатити на користь позивача (50%), становить 62513,55 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 3.6 Договору оренди №7817 від 20.10.2017 орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувача у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, встановлених КМУ і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Судом встановлено, що на виконання Договору оренди №7817 від 20.10.2017 відповідач сплатив позивачу грошові кошти у сумі 17580,88 грн, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість за вказаним договором у розмірі 44932,67 грн.

Доказів сплати грошових коштів у розмірі 44932,67 грн (орендна плата) станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до умов Договору №02/2017-К від 20.04.2017 позивачем за період з квітня 2017 року по вересень 2022 року нараховано відповідачу вартість витрат балансоутримувача, що підлягають відшкодуванню відповідачем, на суму 19167,45 грн.

15.03.2023 позивачем долучено до матеріалів справи докази понесення позивачем витрат на утримання майна, а саме: розрахунки податку на землю за спірний період, розрахунки вартості відшкодування по експлуатаційному та господарському обслуговуванню, а також копії платіжних доручень про сплату позивачем земельного податку.

Відповідно до п. 2.2.3 Договору №02/2017-К від 20.04.2017 орендар зобов`язаний не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним, вносити плату на рахунок балансоутримувача за санітарне обслуговування прибудинкової території, технічне обслуговування орендованого майна відповідно до пропорцій займаної ним площі, за інші витрати відповідно до чинного законодавства, за комунальні послуги та податок на землю.

Судом встановлено, що відповідач не у повному обсязі відшкодував понесені позивачем витрати, сплативши грошові кошти у розмірі 6171,96 грн, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 12995,49 грн, доказів сплати якої станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Солід Теплоінвест» у загальному розмірі 57928,16 грн (за Договором оренди №7817 від 20.10.2017 у розмірі 44932,67 грн та за Договором №02/2017-К від 20.04.2017 у розмірі 12995,49 грн) підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Київського національного університету будівництва і архітектури в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Солід Теплоінвест» суми основного боргу у розмірі 67159,70 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 57928,16 грн.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у загальному розмірі 7518,34 грн (3% річних у розмірі 6066,11 грн за Договором оренди №7817 від 20.10.2017 та 3% річних у розмірі 1452,23 грн за Договором №02/2017-К від 20.04.2017).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних за прострочення сплати відповідачем орендної плати за Договором оренди №7817 від 20.10.2017, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, оскільки позивач здійснює нарахування 3% річних на орендні платежі, нараховані з 21.03.2020.

За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок, відповідно до якого обґрунтованим розміром 3% річних за Договором оренди №7817 від 20.10.2017, що підлягають стягненню з відповідача, є 5696,07 грн.

Розрахунок 3% річних за Договором №02/2017-К від 20.04.2017 є правильним.

Таким чином, позовні вимоги Київського національного університету будівництва і архітектури в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Солід Теплоінвест» 3% річних у загальному розмірі 7518,34 грн підлягають частковому задоволенню на суму 7148,30 грн (3% річних у розмірі 5696,07 грн за Договором оренди №7817 від 20.10.2017 та 3% річних у розмірі 1452,23 грн за Договором №02/2017-К від 20.04.2017).

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у загальному розмірі 31149,58 грн (інфляційні втрати у розмірі 25181,36 грн за Договором оренди №7817 від 20.10.2017 та інфляційні втрати у розмірі 5968,22 грн за Договором №02/2017-К від 20.04.2017).

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за прострочення сплати відповідачем орендної плати за Договором оренди №7817 від 20.10.2017, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, оскільки позивач здійснює нарахування на орендні платежі, нараховані з 21.03.2020.

За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок, відповідно до якого обґрунтованим розміром інфляційних втрат за Договором оренди №7817 від 20.10.2017, що підлягають стягненню з відповідача, є 22913,83 грн.

Розрахунок інфляційних втрат за Договором №02/2017-К від 20.04.2017 є правильним.

Таким чином, позовні вимоги Київського національного університету будівництва і архітектури в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Солід Теплоінвест» інфляційних втрат у загальному розмірі 31149,58 грн підлягають частковому задоволенню на суму 28882,05 грн (інфляційні втрати у розмірі 22913,83 грн за Договором оренди №7817 від 20.10.2017 та інфляційні втрати у розмірі 5968,22 грн за Договором №02/2017-К від 20.04.2017).

Що стосується заявленої відповідачем позовної давності, суд зазначає наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Застосування позовної давності в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:

1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права;

2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;

3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07 грудня 2010 року у справі «Seal v. The United Kingdom» за заявою № 50330/07), а саме:

- строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18 березня 2008 року у справі «Dacia S.R.L. v/ Moldova» за заявою № 3052/04);

- застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20 травня 2010 року у справі «Lelas v. Croatia» за заявою №55555/08);

- механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20 грудня 2007 року у справі «Phinikaridou v. Cyprus» за заявою № 23890/02).

Виходячи з вимог ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість, строк сплати якої настав, починаючи з жовтня 2017 року.

Відповідно до положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , прийнятої відповідно до ст.29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611 неодноразово продовжено. Постановою Кабінету Міністрів України №611 від 16.06.2021 строк дії карантину встановлено до 31.08.2021.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 (зі змінами) встановлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 квітня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

З огляду на те, що строк позовної давності продовжується на період дії карантину, суд дійшов висновку, що позивачем не було пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Солід Теплоінвест» (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 66а, офіс 54; ідентифікаційний код: 39412733) на користь Київського національного університету будівництва і архітектури (03037, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 31; ідентифікаційний код: 02070909) суму основного боргу у розмірі 57928 (п`ятдесят сім тисяч дев`ятсот двадцять вісім) грн 16 коп., 3% річних у розмірі 7148 (сім тисяч сто сорок вісім) грн 30 коп., інфляційні втрати у розмірі 28882 (двадцять вісім тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн 05 коп. та судовий збір у розмірі 2202 (дві тисячі двісті дві) грн 74 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 25.04.2023.

Суддя О.М. Спичак