Рішення

від 24.04.2023 по справі 159/4909/22

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 159/4909/22

Провадження № 2/159/286/23

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2023 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді Шишиліна О.Г., за участі секретаря судового засідання Панечко К.В., розглянув в порядку загального провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вілія-Агро» про визнання права власності за набувальною давністю,-

ВСТАНОВИВ

Позивач звернувся із позовом про визнання права власності за набувальною давністю на земельну ділянку (пай) у землі по КСП ім. Мартинюка Ковельського району Волинської області розміром 3,21 ум.кад.га, згідно державного акту на право колективної власності на землю серія ВЛ№018 №1 від 26.12.1995р., який виданий на підставі рішення Поповичівської сільської ради від 25.12.1995 №5 обґрунтовуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мачуха ОСОБА_2 .. Після її смерті позивач вступив в управління її майном, зокрема користувалася земельною ділянкою, сплачувала страхові платежі, доглядала майно. Вважає, що земельна ділянка являється спадковим майном. Вважає, що її право підлягає захисту на підставі ст.392, 344, а також прав в порядку спадкування передбачених ЦК України та ст.152 ЗК України.

В судове засідання сторони не з`явилися.

Представник позивача звернувся до суду із заявою про розгляд справи за відсутності сторони позивача.

Від селищного голови Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області надійшла заява про розгляд страви у його відсутність, проти задоволення позову не заперечує. Аналогічна заява надійшла від представника відповідача ТОВ «Вілія-Агро».

Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

З урахуванням способу обраного позивачем для захисту своїх прав суд ухвалив відмовити у прийнятті визнання відповідачами позову і продовжує судовий розгляд з огляду про таке.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.4 ст.12, ч.1 ст. 13 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Щодо визнання прав власності на земельну ділянку із посиланням на спадкування суд керується вимогами закону, що діяло на час відкриття спадщини, а саме станом на день смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Так ст. 524 ЦК УРСР 1963р. визначені підстави спадкоємства, а саме спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Із спадкової справи після смерті ОСОБА_2 вбачається, що вона зареєстрована 10.12.2021р. на підставі заяви позивача, яка прийняла спадщину шляхом вступу в управління майном померлої. Спадкоємець заповіту не залишив.

В ч.1 ст. 549 ЦК УРСР 1963р. вказано, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Таким чином, для прийняття спадщини позивач повинен отримати статус спадкоємця за законом.

Спадкоємці за законом визначені ст.529-533 ЦК УРСР 1963р. приналежність до яких, позивач суду доказів не надав. А із змісту наведених статей падчерка не входить в коло спадкоємців, що можуть мати право на спадкування за законом.

Що стосується захисту права власності на підставі ст.392 ЦК України суд зазначає, що за вказаною нормою власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За цим критерієм позивачем суду не надано доказів приналежності позивача до титульного власника земельної ділянки про яку йдеться у позовних вимогах. І вочевидь про відсутність титулу вказує вимога про визнання права власності за набувальною давністю.

Відповідно до ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

В ст. 119 ЗК України вказано, що набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність) громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно протягом п`ятнадцяти років користуються земельною ділянкою, але не мають документів, що засвідчують наявність у них прав на зазначену земельну ділянку, можуть звернутися до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу такої земельної ділянки у їхню власність. Набуття громадянами права власності на земельну ділянку за давністю користування здійснюється в порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами згідно із статтею 118 цього Кодексу в межах норм, визначених статтею 121 цього Кодексу.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 ЦК, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК є, зокрема, фізичні особи та юридичні особи.

Проте, не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Відтак йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини 3 статті 344 ЦК); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина 2 статті 344 ЦК). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вищевказаних умов у сукупності.

Наведена вище правова позиція щодо підстав набуття права власності на майно за набувальною давністю наведена у постанові Великої Плати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17.

З наданих позивачем доказів вбачається, що ОСОБА_2 постійно проживала в АДРЕСА_1 з 1984р. і по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею проживала позивач ОСОБА_1 з 1984 по 1997р. (Довідка селищьної ради №618 від 28.10.20221р.)

Директор ТОВ «В. Прометей» надав довідку №98 від 02.08.2017р. в якій зазначив, що померла ОСОБА_2 була членом КСП ім. Мартинюка і включена в список громадян-членів КСП, які померли після 15.05.1992р. під №20 на виділення земельної частки (паю) згідно Державного акту на право коленктивної власності на землю серія ВЛ №018 від 26.12.1995р. Аналогічну довідку надав директор ТОВ «Вілія-Агро» без номера та дати та секретар Голобської селищьної ради №18 від 14.03.2023р.

Згідно довідок ТОВ «В. Прометей» №99 від 02.08.2017р. та ТОВ «Вілія-Агро» №27 від 07.03.2023р. сторони вважають, що права на земельну ділянку перейшли від с\г Мартинюка до ТОВ «Вілія-Агро».

З листів Держгеокадастру №29-3-0.10-502/2-22 від 09.02.2022р. та №3-0,333-1508/354-22 від 22.06.2022р. вбачається, що померла ОСОБА_2 включена в список на розрахунок середньої земельної частки (паю), яка перебуває в колективній власності КСП ім.Мартинюка, розмір паю становить 3,21 умовних кадастрових гектар. Сертифікат про право на земельну частку (пай) на ім`я померлої ОСОБА_2 не видавався.

З копії державного акту на право колективної власності на землю вбачається, що відповідно до рішення Поповичівської сільської ради від 25.12.1995р. №5 земельна ділянка, яка розпайовується належить КСП ім.Мартинюка.

Підставою відмови нотаріуса у видачі свідоцтва на спадщину на земельну ділянку, стала відсутність документів, що посвідчують право власності померлій ОСОБА_2 , а також споріднення із померлою.

Відповідно до ч.4 ст.2 ЗУ «Про власність» було закріплено, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.

Указ Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» № 720/95 від 8 серпня 1995 року визначено, що право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації.

В п.24 Постанови №7 Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» зазначено, що сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю (пункт 17 розд. X "Перехідні положення" ЗК (2768-14). Член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

З наведеного слідує, що померла ОСОБА_2 мала саме право на отримання державного акта на право приватної власності на земельну ділянку (паю) колективної власності на землю. Проте таке право не було реалізоване у тому числі спадкоємцями.

В п.2 ч.1 ст.555 ЦК УРСР 1963р. зазначено, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом.

Позивачем суду не надано будь яких доказів, що вона добросовісно, відкрито і безперервно протягом п`ятнадцяти років користуються спірною земельною ділянкою.

Таким чином, суд приходе до висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову.

Інші документи, що надані сторонами встановлених судом обставин не спростовують.

Відповідно до ч.1 чт. 141 ЦПК України витрати по оплаті судового збору суд залишає за позивачем.

Керуючись ст. 10, 12, 81, 82, 89, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вілія-Агро» про визнання права власності за набувальною давністю на земельну ділянку (пай) у землі по КСП ім. Мартинюка Ковельського району Волинської області розміром 3,21 ум.кад.га, згідно державного акту на право колективної власності на землю серія ВЛ№018 №1 від 26.12.1995р., який виданий на підставі рішення Поповичівської сільської ради від 25.12.1995 №5 відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Волинського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 25.04.2023 року.

Головуючий:О. Г. ШИШИЛІН