Рішення

від 10.04.2023 по справі 755/13057/22

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/13057/22

Провадження №: 2/755/1449/23

"10" квітня 2023 р. м.Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Коваленко І.В.,

при секретарі судових засідань - Назаровій І.В.,

учасники справи:

представник позивача - адвоката Краснова І.В.,

представник відповідача - Дорохова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, в залі суду, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лікувально-діагностичний центр» про визнання незаконним наказу та стягнення заробітної плати,

В С Т А Н О В И В :

15 грудня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лікувально-діагностичний центр» про визнання незаконним наказу та стягнення заробітної плати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 01 квітня 2021 року позивач почав працювати в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Український лікувально-діагностичний центр» (далі - ТОВ «УЛДЦ») на посаді кур`єра. В трудові обов`язки кур`єра входило забір біоматеріалу (аналізів) і грошових коштів за вказані аналізи з медичних закладів у місті Києві та доставка їх до офісу медцентру, забір та відправка посилок, кореспонденції з Укрпошти та Нової пошти, доставка витратних матеріалів медичного призначення з офісу до інших медичних закладів, що співпрацювали з ТОВ «УЛДЦ», виконання вказівок керівництва і медперсоналу медцентру та інші курєрські обов`язки. У зв`язку з карнатинними обмеженнями, введеними 05.04.2021 року Розпорядженням КМДА, зокрема, обмеженнями користування громадянами громадським транспортом у місті Києві, та з метою виконання покладених на нього трудових обов`язків, ТОВ «УЛДЦ» видало йому наступні документи: довідку вих.№125 від 01.04.2021 р.; спеціальний квиток для проїзду в громадському транспорті м. Києва; довіреність на отримання матеріальних цінностей у «Новій пошті». У серпні 2021 року від керівництва ТОВ «УЛДЦ» надійшло розпорядження про написання усіма кур`єрами товариства нових заяв на працевлаштування у зв`язку зі змінами штатного розкладу медцентру і про перепризначення на посади, що він і зробив 13.08.2021 року. Заробітну плату за період з квітня по грудень 2021 року та січень 2022року він отримував в офісі компанії в готівковій формі, за що розписувався у наданих бухгалтерією відомостях. З початком військової агресії Російської Федерації, а саме з 24 лютого 2022 року йому зателефонувала працівник ОСОБА_2 та повідомила, що керівництвом ТОВ «УЛДЦ» прийнято рішення про призупинення діяльності Товариства, і дана вказівка - кур`єрам на роботу не виходити, а чекати додаткових розпоряджень керівництва. Як у подальшому стало відомо позивачу, відповідач прийняв наказ №2/22 від 28.02.2022 року про призупинення його діяльності та здійснення нарахування заробітної плати згідно ст.113 КЗпП за час вимушеного простою. Впродовж березня-листопада 2022 року позивач неодноразово звертався до керівного складу Товариства щодо готовності виконання роботи та відновлення виконання власних трудових обов`язків, натомість кожного разу вони повідомляли про неможливість такого відновлення, посилаючись на відсутність на даний час роботи для позивача, як кур`єра. При цьому, у ТОВ «УЛДЦ» були вже задіяні для виконання своїх обов`язків усі штатні кур`єри, про що позивач дізнався телефонних розмов як з самими кур`єрами, так і від працівників Товариства. 14.11.2022 року позивач написав заяву про звільнення з 17.11.2022 року. У день звільнення позивачу видали трудову книжку та копію наказу про звільнення. Із записів у трудовій книжці стало відомо, що він був працевлаштований не з 01.04.2021 року, а з 16.08.2021 року. Крім того, з наданих 17.11.2022 року відповідачем на адвокатський запит документів, позивачу стало відомо, що 24.03.2022 року наказом в.о.директора ТОВ «УЛДЦ» №3-12/22 з 24.03.2022 року призупинено дію трудового договору з позивачем, на підставі Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного часу» від 15.03.2022 №2136-ІХ. Вказаний наказ позивач вважає незаконним з тих підстав, що Відповідач мав усі необхідні можливості забезпечувати позивача необхідними умовами праці, оскільки необхідні для виконання роботи (відповідно до посади працевлаштування) виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва та майно Товариства не були знищені в результаті бойових дій, та їх функціонування було можливим. Зокрема, виробничі та організаційні потужності Відповідача знаходяться у місті Києві, інші працівники Відповідача, включаючи кур`єрів, були залучені до роботи і продовжували виконувати свої трудові обов`язки. Крім того, характер посадових обов`язків позивача не потребував постійного перебування в офісі Відповідача, що підтверджувало наявність у ТОВ «УЛДЦ» усього необхідного для забезпечення позивача роботою. Позивач вважав, що таким чином, наказ ТОВ «УЛДЦ» від 24.03.2022 року №3-12/22 про призупинення дії трудового договору є безпідставним, дискримінаційним, вибірковим, тобто незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо стягнення заробітної плати з Відповідача, то позивач вважав, що згідно прийнятого 28.02.2022 наказу №2/22, який, на його думку є незаконним, призупинена діяльність товариства та вирішено проводити нарахування заробітної плати згідно ст.113 КЗпП за час вимушеного прогулу. Відповідно до розрахунково-платіжних відомостей за три останніх місяці (грудень 2021р., січень 2022 р., лютий 2022 р.), які передували прийняттю наказу №2/22, в графі «тарифна ставка посадовий оклад» вказано місячний оклад позивача у розмірі 7 618,00 грн. Отже, починаючи з березня 2022 року відповідач зобов`язаний був нараховувати та виплачувати позивачу, з урахуванням ст.113 КЗпП, щомісячну заробітну плату у розмірі 5 078,67. (7 618,00 х 2/3 = 5 078,666). На думку позивача, враховуючи незаконність прийняття наказу від 24.03.2022 №3-12/22 щодо призупинення дії трудового договору з позивачем, вказану суму заробітної плати, відповідач зобов`язаний був нараховувати та виплачувати позивачу по жовтень 2022 р., а за період з 01 листопада 2022 р. по 17 листопада 2022 (місяць звільнення) - в розмірі 3 001,03 грн. Таким чином, загалом відповідач зобов`язаний був нараховувати та виплатити позивачу заробітну плату за період березень 2022 по 17 листопада 2022 р. у розмірі 43 630,39 грн.

Щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку, позивач, посилаючись на положення ч. 1 ст.24 Закону України «Про відпустки», ч. 1 ст.83 КЗпП, вказував, що весь період роботи у відповідача, він жодного разу фактично не перебував у відпустці. Компенсацію за невикористану відпустку визначав за формулою: комп.відп. = копм.дні * серед.зп, де комп.дні - кількість днів невикористаної відпустки, які підлягають компенсації;серд.зп - середньоденна заробітна плата (по календарних днях). Кількість днів невикористаної відпустки, які підлягають компенсації, визначав за формулою: Комп.дні = Трив.відп.: 12 місяців * Відпр.міс., де Відпр.міс. - кількість місяців, за які невикористана відпустка. Тобто, кількість днів відпустки, за які йому має бути виплачена компенсація становить: комп.дні = 24:12 х 15 = 30 днів. Розрахунок середньоденної заробітної плати (по календарних днях) здійснюється за формулою: Серед.зп = дох./кал.дні, де дох. - дохід (для відпустки) за основним заробітком; кал.дні - відпрацьовано календарних днів.

Період нарахування ЗП (місяць, рік)Дохід (для відпустки) за основним заробіткомВідпрацьовано календарних днівЛистопад 217 032,0030Грудень 217 618,0030Січень 227 618,0029Лютий 227 618,0028Березень 22 Квітень 22 Травень 22 Червень 22 Липень 22 Серпень 22 Вересень 22 Листопад 22 Всього 29 886,00117

Таким чином, середньоденна заробітна плата (по календарних днях) становить: Серед.зп = 29 886,00 / 117 = 255,44 грн.

Таким чином, компенсацію за невикористану відпустку позивач визначив за формулою комп.відп. = копм.дні * серед.зп, та вона становить: Комп.відп. = 30 * 255,44 = 7 663,20 грн., виплату якої відповідач зобов`язаний був здійснити.

Позивач вказував, що 17.11.2022 року в день звільнення відповідач на його банківську картку перерахував кошти в розмірі 9 116,77 грн, однак визначити та встановити за що саме здійснена така виплата - чи це заробьітна плата, чи компенсація невикористаної відпустки, чи будь-що інше, не виявляється можливим. Враховуючи неможливість визначення інформації щодо призначення грошових коштів, отриманих в день звільнення, позивач вважав, що розрахунок коштів, які підлягають стягненню з відповідача, можливо здійснити наступним алгоритмом дій і виключно єдиною сумою, а саме: 43 630,39 грн. (ЗП за період березень-листопад 2022 р.) + 7 663,20 грн. (компенсація за невикористану відпустку за період з 16.08.21 по 17.11.22 р.) - 9 116,77 грн. (сума коштів, яка отримана в день звільнення) = 42 176,82 грн. Саме сума в розмірі 42 176,82 грн., на думку позивача, і складає загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем по нарахуванню та виплаті позивачу заробітної плати за період березень-листопад 2022 р., та компенсації за невикористану відпустку.

02 січня 2023 року ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва Коваленко І.В. відкрито провадження у справі, та призначено розгляд справи проводити у порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

02 лютого 2023 року (вх.№4994) до суду надійшов Відзив відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лікувально-діагностичний центр» на позов. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідачів посилається на те, що оскаржуваний наказ відповідає вимогам діючого законодавства, а тому підстав для його скасування немає. З письмовими пропозиціями відновити трудову діяльність позивач не звертався, в будь-якій спосіб не намагався відновити своє порушене право. Під час отримання нарахованих коштів за березень 2022 року позивач отримав копію наказу про призупинення дії трудового договору та був повністю з ним ознайомлений. Звертав увагу суду на характер трудових правовідносин, який виник між сторонами, оскільки з наказу №8/22 від 13.08.2021 року про прийняття на роботу вбачається, що позивача було прийнято на роботу на неповний робочий тиждень з оплатою за відпрацьований час. При цьому, саме на керівництво підприємства покладаються дискреційні повноваження щодо визначення переліку працівників, з якими необхідно призупинити дії трудових договорів, з самостійним визначенням відповідних трудових критеріїв для цього (певні посади, що можуть бути задіяні в умовах зміненої господарської діяльності; кваліфікація окремих працівників, наявність у них певних знань, навичок та умінь, допущення певними працівниками порушень трудового розпорядку тощо). До таких критеріїв відповідач відносить і неповний робочий тиждень, згідно істотних умов договору з позивачем. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин, а Законом визначено, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, тобто Російську Федерацію. Також у відзиві зазначається про те, що позивачем пропущений спеціальний строк позовної давності. На підставі викладеного представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити. (а.с.84-92)

20 лютого 2023 року (вх.№8152) до суду від представника позивача - адвоката Краснова І.В. надійшла відповідь на відзив. (а.с.99-107)

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Краснов І.В. повністю підтримав вимоги позову та просив суд про їх задоволення з підстав, що викладені у позовній заяві та у відповіді на відзив. Звернув увагу суду на те, що Відповідач щонайменше з 17 травня 2022 року вже відновив свою роботу, про що повідомив на своєму офіційному сайті, а отже позивача безпідставно було позбавлено права більше ніж на півроку (в умовах війни) до будь-яких засобів існування. Оскаржуваний наказ не направлявся для відома позивачу, його не ознайомили з ним, тому строк позовної давності рахується з 17.11.2022 року - з моменту отримання від відповідача копії оспорюваного наказу у відповідь на адвокатський запит.

У судовому засіданні представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лікувально-діагностичний центр» Дорохов І.М. просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, що викладені у письмовому відзиві на позовну заяву.

Вислухавши вступне слово представника позивача та представника відповідача, вчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 16 серпня 2021 року працював на посаді кур`єра при потребі працівника на неповний робочий тиждень з оплатою за відпрацьований час з окладом згідно штатного розпису, що підтверджується копією наказу №8/22 від 13.08.2021 року. (а.с.14).

28.02.2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Український лікувально-діагностичний центр» в особі В.о. директора Вовк Г.О. було видано наказ № 2/22 «Про призупинення діяльності», у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для проведення роботи в період дії воєнного стану. Вказаним наказом прийнято рішення проводити нарахування заробітної плати згідно ст.113 КЗпП України за час вимушеного простою. (а.с.16)

24.03.2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Український лікувально-діагностичний центр» в особі В.о. директора Вовк Г.О., керуючись ст.13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року №2136-ІХ, було видано наказ № 3-12/22 «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 ». Вказаним наказом призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 , кур`єром преаналітичного відділу, з 24 березня 2022 р. до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану. (а.с.17)

Вирішуючи по суті позовні вимоги, суд виходить з наступних норм діючого законодавства.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Статтею 23 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка, в разі необхідності, доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Частина I Європейської соціальної хартії закріплює, що сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: 1. Кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає.2. Усі працівники мають право на справедливі умови праці. 3. Усі працівники мають право на безпечні та здорові умови праці.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права.

Трудові відносини в Україні врегульовані статтею 1 КЗпП України.

Статтею 21 КЗпП України проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується відпрацювати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник Підприємство, установа, організація або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язані виплачувати працівникам заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Умови, підстави та порядок розірвання контракту визначені положенням Кодексу законів про працю України.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.

Разом з тим, відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Відповідно до змін, внесених Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-ІХ продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Статтею 1 Закону України від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43,44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" в Указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

З огляду на викладене вище, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритет незастосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Частиною першою статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Згідно із частиною 3 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Таким чином, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.

Разом з тим, як вбачається з аналізу положень частини 1 статті 13 Закону, таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.

Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.

Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник - не може виконати роботу. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.

З аналізу вищенаведених норм закону та обставин справи, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено наявності та поважності підстав для призупинення дії трудового договору з позивачем.

Отже, оскаржуваний наказ Товариством з обмеженою відповідальністю «Український лікувально-діагностичний центр» не містить вказівки на конкретну підставу, причини призупинення дії трудового договору, не наведено обґрунтування про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки за трудовим договором, тобто не було дотримано порядку призупинення дії трудового договору на підставі наведених вище законодавчих актів, що є підставою для скасування такого наказу.

Щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог, суд вважає, що позивач не знав і не міг дізнатися про існування наказу про призупинення дії трудового договору, оскільки вони йому під розписку не вручалися і жодним іншим способом відповідачем до відома не доводилися, як наслідок строк позивачем був пропущений з поважних причин.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу відповідачів є обґрунтованими та підлягають до задоволення судом.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 5-1 КЗпП України встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконному звільненні, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП визначено основні права та обов`язки сторін трудового договору, зокрема, працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену трудовим договором, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.

У статті 139 КЗпП України передбачено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Як зазначено у постанові Верховного Суду у справі № 712/3841/17 від 21.08.2019 року, якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України).

Правила обрахунку середнього заробітку визначені постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Згідно п.2, 5, 8 вказаного Порядку середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих (календарних) днів на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Відповідно до абзацу 1 ст.113 КЗпП, час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Позивачем надано розрахунково-платіжні відомостей за грудень 2021р., січень 2022 р. та лютий 2022 р., які передували прийняттю наказу №2/22, відповідно до змісту яких в графі «тарифна ставка посадовий оклад» вказано місячний оклад позивача у розмірі 7 618,00 грн.

Отже, починаючи з березня 2022 року відповідач зобов`язаний був нараховувати та виплачувати позивачу, з урахуванням ст.113 КЗпП, щомісячну заробітну плату у розмірі 5 078,67 грн. (7 618,00 х 2/3 = 5 078,666).

Вказану суму заробітної плати в розмірі 5 078,67 грн. відповідач зобов`язаний був нараховувати та виплачувати позивачу по жовтень 2022 р., а за період з 01 листопада 2022 р. по 17 листопада 2022 (місяць звільнення) - в розмірі 3 001,03 грн.

Таким чином, відповідач зобов`язаний був нараховувати та виплатити позивачу заробітну плату за період з 01 березня 2022 р. по 17 листопада 2022 р. у розмірі 43 630,39 грн.

Разом з тим, судом встановлено та не заперечується сторонами, що в день звільнення 17.11.2022 року відповідач перерахував на банківську картку позивача кошти в розмірі 9 116,77 грн, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями №2456 від 17.11.2022 на суму 483,00 грн. та №2457 від 17.11.2022 на суму 8 633,77 грн.

Як убачається з платіжного доручення №2457 від 17.11.2022 на суму 8 633,77 грн., в графі призначення платежу зазначено: «виплата заробітної плати та розрахункових при звільненні ОСОБА_1 у 11*2022р.Податки сплачені повністю.» (а.с.119)

Як убачається з платіжного доручення №2456 від 17.11.2022 на суму 483,00 грн., в графі призначення платежу зазначено: «Доплата розрахункових при звільненні ОСОБА_1 у 11*2022р. Всі податки сплачені повністю.» (а.с.118)

Таким чином, із суми заробітної плати у розмірі 43 630,39 грн., яку відповідач зобов`язаний був нараховувати та виплатити позивачу за період з 01 березня 2022 по 17 листопада 2022 р. повинна бути вирахувана сума вже виплаченої позивачеві заробітної плати та розрахункових при звільненні в розмірі 9 116,77 грн, а саме: 43 630,39 грн. (ЗП за період березень-листопад 2022 р.) - 9 116,77 грн. (заробітна плата та розрахункові при звільненні) = 34 513,62 грн.

Щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст.24 Закону України «Про відпустки», які узгоджуються з нормами ч. 1 ст.83 КЗпП, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Оскільки за весь період роботи у відповідача, позивач не скористався своїм правом на відпустку, суд погоджується з розміром компенсацію за невикористану відпустку, яка визначена за формулою: комп.відп. = копм.дні * серед.зп, де комп.дні - кількість днів невикористаної відпустки, які підлягають компенсації; серед.зп - середньоденна заробітна плата (по календарних днях).

Кількість днів невикористаної відпустки, які підлягають компенсації, визначаються за формулою: Комп.дні = Трив.відп.: 12 місяців * Відпр.міс., де Відпр.міс. - кількість місяців, за які невикористана відпустка.

Тобто, кількість днів відпустки, за які йому має бути виплачена компенсація становить: комп.дні = 24:12 х 15 = 30 днів.

Розрахунок середньоденної заробітної плати (по календарних днях) здійснюється за формулою: Серед.зп = дох./кал.дні, де дох. - дохід (для відпустки) за основним заробітком; кал.дні - відпрацьовано календарних днів.

Період нарахування ЗП (місяць, рік)Дохід (для відпустки) за основним заробіткомВідпрацьовано календарних днівЛистопад 217 032,0030Грудень 217 618,0030Січень 227 618,0029Лютий 227 618,0028Березень 22 Квітень 22 Травень 22 Червень 22 Липень 22 Серпень 22 Вересень 22 Листопад 22 Всього 29 886,00117

Отже, середньоденна заробітна плата (по календарних днях) становить: Серед.зп = 29 886,00 / 117 = 255,44 грн.

Враховуючи наведене компенсація за невикористану відпустку обчислюється за формулою комп.відп. = копм.дні * серед.зп, та становить: Комп.відп. = 30 * 255,44 = 7 663,20 грн., яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 984, 80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 430 ЦПК України, ст. 1, 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст. 113 КЗпП України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лікувально-діагностичний центр» про визнання незаконним наказу та стягнення заробітної плати, - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лікувально-діагностичний центр» від 24.03.2022 року №3-12/22 «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 ».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лікувально-діагностичний центр» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2022 року по 17 листопада 2022 року у розмірі 34 513 (тридцять чотири тисячі п`ятсот тринадцять) гривень 62 коп., який визначений без урахування обов`язкових податків та зборів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лікувально-діагностичний центр» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 7 663 (сім тисяч шістсот шістдесят три) гривні 20 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лікувально-діагностичний центр» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) гривні 80 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Український лікувально-діагностичний центр», адреса місця знаходження: 02002, м. Київ, вулиця Микільсько-Слобідська, 6-Д, офіс 6, ідентифікаційний код: 21657610.

Повний текст рішення суду складений 18 квітня 2023 року.

Суддя І.В.Коваленко