Постанова

від 18.04.2023 по справі 342/513/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 342/513/22

Провадження № 22-ц/4808/407/23

Провадження № 22-ц/4808/408/23

Головуючий у 1 інстанції Гайдич Р. М.

Суддя-доповідач Мальцева

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Мальцевої Є.Є.,

суддів Баркова В.М., Девляшевського В.А.,

секретар Петрів Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2023 року, повний текст якого складено 19 січня 2023 року, та додаткове рішення того ж суду від 23 січня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Городенківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права на завершення приватизації земельної ділянки для ведення ОСГ, визнання протиправними та скасування рішень Тишківської сільської ради, визнання права на державну реєстрацію права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Городенківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просить:

- визнати за ОСОБА_1 право в порядку спадкування на завершення приватизації земельної ділянки для ведення ОСГ в АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,75 га після смерті батька ОСОБА_4 , яка була передана йому у власність згідно рішення Тишківської сільської ради від 09.12.1993 на підставі Декрету КМУ від 26.12.1992 року;

- визнати протиправним (недійсним) та скасувати рішення сесії Тишківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області № 733-19/2019 від 13.08.2019 року про надання позивачу дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо оформлення права власності на земельну ділянку для ведення ОСГ в АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,25 га, яка була передана у власність батькові ОСОБА_4 рішенням Тишківської сільської ради від 09.12.1993 року на підставі Декрету КМУ від 26.12.1992 року;

- визнати за позивачем право на державну реєстрацію права власності на земельну ділянку для ведення ОСГ в АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,75 га після смерті батька ОСОБА_4 , яка була передана йому у власність згідно рішення Тишківської сільської ради від 09.12.1993 року на підставі Декрету КМУ від 26.12.1992 року;

- визнати протиправним (недійсним) та скасувати рішення сесії Тишківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області № 734-19/2019 від 13.08.2019 року про надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо оформлення права власності на земельну ділянку для ведення ОСГ в АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,25 га, яка була передана у власність батькові ОСОБА_4 рішенням Тишківської сільської ради від 09.12.1993 року на підставі Декрету КМУ від 26.12.1992 року;

- визнати протиправним (недійсним) та скасувати рішення сесії Тишківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області № 732-19/2019 від 13.08.2019 року про надання дозволу ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо оформлення права власності на земельну ділянку для ведення ОСГ в АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,25 га, яка була передана у власність ОСОБА_5 рішенням Тишківської сільської ради від 09.12.1993 року на підставі Декрету КМУ від 26.12.1992 року.

Позовні вимоги мотивовані наступним. Позивач зверталася в суд з позовом до Городенківської міської ради та просила визнати протиправним та скасувати рішення сесії Тишківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області № 733-19/2019 від 13.09.2019 «Про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо оформлення права власності на земельну ділянку», яким надано їй дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,25 га, яка була передана у власність батькові ОСОБА_4 рішенням Тишківської сільської ради від 09.12.1993 року. Підставою для визнання протиправним і скасування рішення за попереднім позовом було те, що сесія сільської ради, незаконно, на свій розсуд без її відома та згоди розділила право на спадкову земельну ділянку орієнтовною площею 0,75 га на три рівні частини, по 0,25 га - позивачці, її братові та сестрі. Поділ спадкового майна та обмеження спадкового права позивача не входить до повноважень сільської ради. Рішенням Городенківського районного суду від 04.11.2021 у задоволенні цього позову ОСОБА_1 було відмовлено. Відмову у задоволенні позову суд обґрунтував тим, що відповідно до законодавства та судової практики позивач має право на звернення до суду з позовом про визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельної ділянки, оскільки батько, як спадкодавець, за життя не встиг отримати правовстановлюючий документ, тому нею було обрано неправильний спосіб захисту, що й стало причиною для звернення з даним новим позовом.

Рішенням Тишківської сільської ради від 09.12.1993 «Про передачу земель у приватну власність» та доданого до нього списку встановлено, що батькові позивача - ОСОБА_4 передано у приватну власність 0,56 га землі для ведення підсобного господарства. Даним рішенням встановлено обов`язок всім землекористувачам, яким погоджені межі із суміжниками, приватизувати земельні ділянки, і одночасно врахувати те, що обмір земельних ділянок проведено без достатньої точності, і при видачі державних актів в межах погодження границь можливі зміни загальної площі, про що буде в кожну справу додана відповідна довідка. Вирішено в процесі приватизації видати державні акти на право власності, основою для якого є інвентаризація земельних ділянок, креслення і довідка про зміну площ.

ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер. Після смерті батька відкрилася спадщина, яку прийняла його дружина ОСОБА_6 .

20.02.2018 між позивачем ОСОБА_1 та мамою ОСОБА_6 було укладено договір довічного утримання, за умовами якого сторони дійшли згоди, що відчужувач ОСОБА_6 передає, а набувач ОСОБА_1 отримує у власність житловий будинок з належними господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в межах згідно з планом, площею 0,2500 га, кадастровий номер 2621686201:01:001:0134, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Даний договір нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі № 153. На підставі Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 114667095 від 20.02.2018 позивачу належить на праві приватної власності житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за вищевказаною адресою. 25.05.2018 ОСОБА_6 на випадок своєї смерті зробила розпорядження на все її майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося, в загалі те, що буде їй належати і на що вона буде за законом матиме право заповіла на користь позивача. За життя матір позивача прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_4 , однак не встигла оформити право власності на земельну ділянку розміром 0,75 га по АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 матір померла і після її смерті відкрилася спадщина за заповітом на належне їй майно і на те, що за законом матиме право. Спадковим майном матері є земельні ділянки на території Тишківської сільської ради і право на набуття права власності на земельну ділянку за рішенням сесії Тишківської сільської ради від 09.12.1993 «Про передачу земель у приватну власність» на чоловіка ОСОБА_4 . Після смерті матері позивач у встановленому законодавством України порядку прийняла спадщину. Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 06.07.2021 позивач після смерті ОСОБА_6 успадкувала 5/6 частин 3-х земельних ділянок для ведення сільськогосподарського виробництва з кадастровими номерами: 2621686200:02:001:0157 загальною площею 0,6667 га, 2621686200:07:003:0139 загальною площею 0,1501 га, 2621686200:07:001:0091 загальною площею 0,9752. У кожному із свідоцтв зазначено, що спадщину за законом на 1/6 частку ще не видано, однак право на таку частку за законом набув брат ОСОБА_2 . Тобто, спадкове майно матері, яке складалось із трьох земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, успадковане повністю двома спадкоємцями, а саме позивачем та її братом, і ніхто інший крім них двох спадкоємцем не являється.

З метою завершення приватизації земельної ділянки, переданої батьку рішенням Тишківської сільської ради від 09.12.1993 з цільовим призначенням саме для ведення особистого селянського господарства, яка в той час за ним рахувалась площею орієнтовно 0,75 га, позивач звернулася до сільської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою. Однак, розглядаючи заяву позивача, рада вирішила для завершення приватизації надати позивачу не 0,75 га, яка була передана батьку ще у 1993 році, а тільки 0,25 га. Решту земельної ділянки площею 0,25 га рада з порушенням вимог земельного законодавства та її законних прав передала брату ОСОБА_2 та сестрі ОСОБА_3 про що свідчить рішення від 13.08.2019 № 773-19/2019 для позивача, № 734-19/2019 для брата, № 732-19/2019 для сестри. У кожному із цих трьох рішень зазначено, що дозвіл на виготовлення технічної документації надається на ділянку для ведення особистого селянського господарства. У рішенні для позивача і для брата органом приватизації зазначено, що вирішується питання відносно ділянки, яка була передана у власність батька ОСОБА_4 рішенням Тишківської сільської ради від 09.12.1993. Зазначено, що ділянка була передана йому відповідно до ПКМ України від 26.12.1992. Тобто, рада визнає, що спадкоємцям передається земельна ділянка, яка належала спадкодавцю, і дана обставина більшого доказування не потребує. Рішення ради № 732-19/2019 про надання дозволу на виготовлення технічної документації для ведення особистого селянського господарства площею 0,25 га сестрі ОСОБА_3 відрізняється тільки тим, що їй передана ділянка, яка перебувала не у власності батька, а у власності бабки ОСОБА_7 . Розмежовуючи земельну ділянку батька для ведення ОСГ площею 0,75 га на 0,25 га для позивача та брата ОСОБА_8 , сільська рада очевидно вважала, що згідно списку № 1 до рішення про передачу у власність від 09.12.1993 за батьком із цим видом призначення рахується тільки 0,56 га, якої вистачає тільки по 0,25 га для позивача та її брата, і не вистачає 0,25 га для сестри ОСОБА_9 . У цьому ж списку № 1 ОСГ за бабкою по материній лінії ОСОБА_5 рахується 0,21 га ділянки, і саме тому для сестри ОСОБА_9 передано 0,25 га не від батька, а від баби, коли такої ділянки у неї в дійсності не існувало, а вона рахувалась і належить батьку ОСОБА_4 .

Ділянки, які передані відповідачам, знаходяться позаду домоволодіння позивачки і завжди відносились тільки до цього селянського господарства. Конфігурація земельних ділянок не дозволяє кожному окремо влаштувати заїзд з під`їзної вулиці для зручності користування. Ділянка для обслуговування домогосподарства позивача і селянського господарства повністю з`єднана із ділянками, виділеними трьом для ведення ОСГ. Внаслідок такої передачі земельних ділянок позивач має явні незручності для використання спадкового майна, і це робить його меншовартісним, неліквідним, непривабливим і незручним.Через такий поділ позивач взагалі позбавлена можливості використовувати запропоновану радою ділянку для ОСГ навіть площею 0,25 га через відсутність заїзду до неї. ОСОБА_10 і без наданих йому додатково 0,25 га із ділянки батька має достатньо землі для ведення ОСГ, проживає у своєму селянському господарстві на іншій вулиці, не потребує цієї ділянки у принципі, вона є для нього незручною у користуванні. ОСОБА_11 з 2004 року виїхала з села, ніколи не цікавилась земельною ділянкою, домоволодіння чи селянського двору в селі не має, постійно проживає в м.Коломиї, наданою земельною ділянкою користуватися не буде, і вона їй не потрібна.

Разом з тим позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , що перейшов у її власність в порядку спадкування від батьків. Ніхто з відповідачів права спадкування на домоволодіння спадкодавців не набув, тому вони не мають права на отримання у власність хоча б частини батьківської земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства саме по АДРЕСА_1 у порядку спадкування. Позивач вважає, що відповідачі мають право на земельну ділянку з таким видом цільового призначення тільки для свого домоволодіння та селянського двору, а на домоволодіння, яке належить їй, вони претендувати не можуть.

Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Городенківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права на завершення приватизації земельної ділянки для ведення ОСГ, визнання протиправними та скасування рішень Тишківської сільської ради, визнання права на державну реєстрацію права власності на земельну ділянку відмовлено.

Додатковим рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у цій справі в розмірі 6000 грн.

На вказане рішення позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить частково скасувати рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити частину позовних вимог.

Рішення не оскаржує в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання за позивачем право на державну реєстрацію права власності на земельну ділянку для ведення ОСГ в АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,75 га після смерті батька ОСОБА_4 , яка була передана йому у власність згідно рішення Тишківської сільської ради від 09.12.1993 року на підставі Декрету КМУ від 26.12.1992 року. В решті позивач просить рішення скасувати, ухвалити нове, про задоволення вимог.

Також апелянт просить скасувати додаткове рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2023 року про стягнення з ОСОБА_1 6000 грн судових витрат іншої сторони у справі, при цьому врахувати, що заява на таке рішення не була подана до суду упродовж 5 днів, а з неповажних причин на шостий день.

Апеляційна скарга на рішення по суті справи вмотивована тим, що суд першої інстанції не врахував наявність мирової угоди по справі № 342/178/14-ц, затвердженої в ухвалі від 14.07.2014 року між тими самими сторонами, і встановлював факти, які ніким не оспорювались і є преюдиціальними. Так в оскаржуваному рішенні суд поставив під сумнів, що спадкодавець є батьком позивача через наявність розбіжностей у написанні «по батькові» у документах і зазначив, що позивач не надала підтверджуючих документів. Також суд зазначив, що позивач не надала документів на підтвердження зміни нею прізвища. Апелянт вважає, що ці висновки суду є безпідставними і не мають значення для справи, оскільки питання про дійсність заповіту тими ж самими сторонами вирішене в ухвалі від 14.07.2014 року у справі № 342/178/14-ц.

Суд помилково зазначає в оскаржуваному рішенні, що посилання позивача на ухвалу суду від 14.07.2014 року як на підтвердження факту прийняття спадщини згідно судового рішення, не підтверджує факту звернення позивача особисто до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька та про відмову в її оформленні чи в оформленні частини спадкового майна. Позивач зазначає, що вона набула право власності на частину спадкового майна після смерті батька на підставі судового рішення (ухвали від 14.07.2014 року). Цим судовим рішенням затверджена чотиристороння мирова угода, відповідно до якої позивач успадкувала лише земельні ділянки батька, які не є предметом позову у даній справі, площа яких :

-0,1500 га, державний акт на право власності на земельну ділянку ІФ № 082539 від 25.09.2008 року;

-0,5973 га, державний акт на право власності на земельну ділянку ІФ № 082541 від 25.09.2008 року;

-0,8555 га, державний акт на право власності на земельну ділянку ІФ № 082541 від 25.09.2008 року.

Решту спадкової маси батька позивача успадкувала його дружина мати позивача, чого достатньо, щоб позивач успадкувала земельну ділянку батька згідно спадкової трансмісії із майна, що було у власності матері позивача, при чому за заповітом матері.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що спадщина спадкоємцем приймається повністю, тобто безумовно і виключно в повному обсязі.

Судом не враховано, що в Україні в різні періоди часу право власності на земельну ділянку підтверджувалося державними актами про право власності на земельну ділянку, форма та зміст яких змінювались (19922013 рр), свідоцтвом про право власності на нерухоме майно (2013-1018 рр). Заміна державних актів на свідоцтва була правом, а не обов`язком власника.

Також згідно з частиною першою статті 2 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних ділянок (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), був сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією, яка і реєструвала його видачу. В той же час земельна частка (пай) не є земельною ділянкою та не відноситься до об`єктів нерухомого майна речові права щодо яких підлягають державній реєстрації в порядку, визначеному нормами ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Позивач вказує, що якщо рішенням місцевої ради, яке було прийнято до 01.01.2002 року, земельну ділянку передавалося у власність громадянину, і такий громадянин за різних обставин не отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, то в цьому випадку діє п.1 Перехідних положень Земельного Кодексу України.

Отже, якщо у громадянина була у користуванні земельна ділянка для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва і рішенням місцевої ради така земельна ділянка була передана йому у приватну власність, то з дня прийняття цього рішення радою у такого громадянина вже по суті виникло право власності на земельну ділянку. І якщо цей громадянин в подальшому помирав, не отримавши державного акта на право власності на земельну ділянку, його спадкоємці мали право виготовити на себе відповідний державний акт, а на даний час мають право завершити приватизацію земельної ділянки їх спадкодавця, виходячи з сучасних вимог на документацію про право власності на земельну ділянку. Для цього необхідно взяти з архіву копію рішення ради про передачу у власність громадянину земельної ділянки і підтвердити своє право як спадкоємця на цю земельну ділянку.

Також апелянт, посилаючись на статтю 116 ЗК України, наголошує, що позиція касаційного суду в правозастосуванні однозначна та стала: право власності та право користування на землю підтверджується виключно рішеннями органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки (ділянок) у власність або надання у користування, а не державними актами, свідоцтвами, витягами тощо.

Ні суд, ні Тишківська сільська рада жодними доказами не спростували, що батько позивача в приватній власності не мав з 09.12.1993 року згідно з рішенням Тишківської сільської ради, що прийняте на виконання Декрету КМУ від 26.12.1992 року, земельної ділянки площею 0,56 га, що не отримав у власність в порядку спадкування земельну ділянку поряд з тією, що вже мав розміром 0,46 га, а в сукупності - розміром 1,02 га, і що саме таку земельну ділянку не має права успадкувати позивач в силу спадкової трансмісії від матері позивача на підставі заповіту.

Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи до апеляційного суду не надходив.

Позивач ОСОБА_1 , відповідачі Городенківська міська рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до суду не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Статтею 372 ЦПК Українипередбачено,що неявкасторін абоінших учасниківсправи,належним чиномповідомлених продату,час імісце розглядусправи,не перешкоджаєрозгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 адвоката Малетина А.Я., який підтримав апеляційну скаргу, заперечення представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Атаманюка В.М., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела суду обставини, на які посилалася, вони є безпідставними та необґрунтованими.

Апеляційний суд не може не погодитися із даним висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що батьками ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_6 ( т.1 а.с. 12).

Позивач ОСОБА_13 т.1 а.с.13) Н.П. народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 . Інших даних про зміну прізвища позивач суду не надавала.

ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . (т.1 а.с. 16)

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 16 січня 2013 року складено відповідний актовий запис №1. (т.1 а.с.9)

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина.

Згідно з Інформацією зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 70423786 від 25.10.2022 спадкова справа щодо ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 не заведена. (т.1 а.с.148-149).

Рішенням Тишківської сільської ради від 09.12.1993 року «Про передачу земель у приватну власність» та доданого до нього списку ОСОБА_4 було передано у приватну власність 0,56 га землі для ведення підсобного господарства. Даним рішенням встановлено обов`язок всім землекористувачам, яким погоджені межі із суміжниками приватизувати земельні ділянки і одночасно врахувати те, що обмір земельних ділянок проведено без достатньої точності і при видачі державних актів в межах погодження границь можливі зміни загальної площі, про що буде в кожну справу додана відповідна довідка. (т.1 а.с.25-26)

На ім`я позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 здійснив заповідальне розпорядження на своє майно (т.1 а.с. 102).

Рішенням Тишківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області №733-19/2019 від 13.08.2019 року «Про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо оформлення права власності на земельну ділянку» за заявою ОСОБА_1 їй надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 орієнтованою пл. 0,25 га., яка була передана у власність батькові ОСОБА_4 рішенням Тишківської сільської ради від 09.12.1993 р. Зобов`язано ОСОБА_1 представити технічну документацію на погодження та затвердження сесії сільської ради у відповідності до вимог чинного законодавства (т.1 а.с. 6).

Рішенням Тишківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області №732-19/2019 від 13.08.2019 року «Про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо оформлення права власності на земельну ділянку» за заявою ОСОБА_3 їй надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 орієнтованою пл. 0,25 га., яка була передана у власність бабі - ОСОБА_5 рішенням Тишківської сільської ради від 09.12.1993 р. Зобов`язано ОСОБА_3 представити технічну документацію на погодження та затвердження сесії сільської ради у відповідності до вимог чинного законодавства (т.1 а.с. 100).

Рішенням Тишківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області №734-19/2019 від 13.08.2019 року «Про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо оформлення права власності на земельну ділянку» за заявою ОСОБА_2 йому надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 орієнтованою пл. 0,25 га., яка була передана у власність батькові ОСОБА_4 рішенням Тишківської сільської ради від 09.12.1993 р. Зобов`язано ОСОБА_2 представити технічну документацію на погодження та затвердження сесії сільської ради у відповідності до вимог чинного законодавства (т.1 а.с. 7, 101).

Суд керувався наступними нормами права.

Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна із сторін зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до п.п. «а», «б» ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього кодексу.

У п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

За змістом ч.1 ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Ст.1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.

Тобто, набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до ст. 1216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія п. 1 розділу X "Перехідні положення" ЗК.

Згідно із ч. 1 ст. 22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно з п. 7 Перехідних положень ЗК України 2001 року громадяни, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст. 125 ЗК, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Так, судом встановлено, що позивач не зверталась до нотаріуса для прийняття спадщини після смерті свого батька. А посилання на ухвалу суду від 14.07.2014 року, як на підтвердження факту прийняття спадщини в результаті ухвалення судового рішення, не підтверджує факту її дій стосовно прийняття спадщини після смерті батька, або про відмову в її оформленні чи в оформленні частини спадкового майна. В мировій угоді, закріпленій судом, також немає відомостей про можливе спадкування земельної ділянки площею 0,75 га. Як і не надано позивачем будь-якого іншого доказу, який би підтверджував порушення її права на спадкування в спосіб, передбачений чинним законодавством, на земельну ділянку площею 0,75 га.

Таким чином позивач в установленому законом порядку не довела, що у неї до звернення до суду з даним позовом були перешкоди у оформленні права власності на спадкове майно після смерті батька, окрім того, яке вона вже оформила на підставі мирової угоди. Зокрема, які саме існують фактичні перешкоди в оформленні права на земельну ділянку площею 0,75 га, якщо вона вважає, що таке спадкове майно існує.

Відповідно, позивач не довела, що рішення Тишківської сільської ради від 13.08.2019 року про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо оформлення права власності на земельну ділянку порушують її права, як спадкоємця після смерті батька на успадкування земельної ділянки саме площею 0,75 га.

Як встановлено судом, і не спростовано позивачем в апеляційній скарзі, ОСОБА_14 не надано будь-яких доказів того, що її батько ОСОБА_4 був власником земельної ділянки площею 0,75 га., чи мав у користуванні земельну ділянку такої площі в конкретно визначеному місці.

В матеріалах справи є рішення про те, що ОСОБА_4 було передано у власність земельну ділянку, площею 0, 56 га. для ведення підсобного господарства, і при цьому зобов`язано землекористувача - ОСОБА_4 після погодження меж із суміжниками приватизувати зазначену земельну ділянку. Однак доказів на вчинення цих дій ОСОБА_4 позивачем не надано. Доказів того, що батько позивача виконав будь-які дії для приватизації земельної ділянки, суду не надано, як і не надано підтверджень, що позивач зверталась із заявою до органів місцевого самоврядування щодо завершення приватизації земельної ділянки, яку розпочав її батько, в порядку спадкування, і їй було відмовлено в цьому.

Суд також правильно вказав, що позивач не довела документально, де розміщена спірна земельна ділянка площею саме 0,75 га., яку б вона мала успадкувати після смерті батька. В оскарженому нею рішенні Тишківської сільської ради від 09.12. 1993 року є вказівка тільки на виділ земельної ділянки площею 0,56 га. без визначення її місця знаходження біля прізвища ОСОБА_4 (а.с. 25-26). З цих же підстав не є слушними доводи позивача про те, що її батько ОСОБА_4 успадкував земельну ділянку бабки ОСОБА_5 розміром 0,21 га, оскільки твердження позивача, що її мати успадкувала після смерті батька позивача земельну ділянку, яка не була ним приватизована, в яку входила ділянка 0,56 га та ділянка ОСОБА_5 0.21 га, і що матір позивача не виконала необхідних дій для завершення приватизації вказаної землі, нічим не підтверджені об`єктивно. За змістом положень статті 182Цивільного кодексу (ЦК) України,до складуспадщини входитьлише тенерухоме майно,право наяке зареєстрованов органах,що здійснюютьдержавну реєстраціюнерухомого майна.У статті1225Цивільного кодексуУкраїни сказано,що правовласності наземельну ділянкупереходить доспадкоємців зазагальнимиправилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут). Отже, позивачем належних доказів на підтвердження таких обставин суду не надано.

Більш того, рішенням Городенківського районного суду від 04.11.2021 року розглянутий позов ОСОБА_1 до Городенківської міської ради, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання рішення сесії Тишківської ради від 13.09.2019 року «Про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрію», яким надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення документації для відновлення меж земельної ділянки розміром 0,25 га, яка була передана її батьку 09.12.1993 року відмовлено. Рішення набрало законної сили.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким також погоджується і суд апеляційної інстанції, що позивач своїх вимог не довела, її позов задоволенню не підлягає. Доводи апеляційної скарги про те, що суд поставив під сумнів її право спадкоємця на спадщину після смерті батька у зв`язку із розбіжностями в анкетних даних батька, її самої, не є підставою для зміни або скасування оскарженого рішення, оскільки суд відмовив з інших мотивів, вказуючи на відсутність об`єкту, на який приватизація не була не тільки завершена, а не було й проведено жодних заходів для її реалізації. Тому зауваження суду стосовно розбіжностей у відомостях про анкетні дані позивача та її батька не вплинули на основні мотиви рішення.

Доводи апеляційної скарги зводяться до критики рішення з вимогами переоцінки доказів, в той час, як суд при вирішенні позовних вимог виходив з положень статей 81,89 ЦПК України. Апелянтом не наведено мотивованих причин для скасування рішення, оскільки доводи апеляційної скарги по суті аналогічні обставинам, викладенім в позовній заяві, які були предметом аналізу суду першої інстанції, і яким суд надав аргументовану оцінку. Надані до апеляційної скарги документи довідка про виписку з архівних та господарських книг в селі Тишківці від 26.01.2023 року, письмова відповідь Тишківської ради ОСОБА_1 про виділ земельної ділянки ОСОБА_4 (т.2 а.с.8-10) колегією суддів не оцінюються як докази по справі, оскільки надані після ухвалення оскарженого рішення з порушенням норм процесуального права, крім того, додаткової інформації, яка б спростувала висновки суду, не несуть.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржене рішення вимогам законності та обґрунтованості відповідає.

Вирішуючи під час ухвалення додаткового рішення питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу за заявою представника відповідача ОСОБА_3 , адвоката Атаманюка В.М., суд врахував, що ці витрати пов`язані з розглядом справи, перевірив обґрунтованість розміру цих витрат, складність справи та виконані роботи, зважив їх з урахуванням принципу співмірності та розумності таких витрат. Суд прийняв до уваги і те, що позивач є особою з інвалідністю ІІ групизагальногозахворювання, термін дії: довічно. Враховуючи ступінь складності справи та об`єм виконаних робіт, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії необхідності вчинення певних процесуальних дій у справі, суд частково задовольнив вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 6000 грн.

Доводи апеляційної скарги позивача на додаткове рішення стосуються того, що заяву про стягнення витрат на правову допомогу адвокат представник відповідача подав на 6-й день після ухвалення рішення, тому суд мав відмовити в задоволенні заяви. Між тим з матеріалів справи вбачається, що заява про ухвалення судом додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 15000 грн за результатами розгляду спору, закінченого 12 січня 2023 року, подана представником до суду першої інстанції через систему Електронний суд 17 січня 2023 року, а зареєстрована судом 18 січня 2023 року (т.1 а.с.198). Таким чином, строк подачі такої заяви представником не порушений, судом заява розглянута у відповідності до положень ЦПК України. Відтак, підстав для скасування додаткового рішення позивачем не наведено, і колегією суддів не встановлено.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати відносяться на рахунок скаржника.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

РішенняГороденківськогорайонного судуІвано-Франківськоїобласті від12січня 2023року і додаткове рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 26 квітня 2023 року.

Судді: Є.Є. Мальцева

В.М. Барков

В.А. Девляшевський