Рішення

від 25.04.2023 по справі 140/7091/22

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2023 року ЛуцькСправа № 140/7091/22

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Волдінера Ф.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними, скасування податкової вимоги та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС у Волинській області, відповідач), в якому просить суд:

1) визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10707-13У від 07 липня 2021 року;

2) зобов`язати Головне управління ДПС у Волинській області виключити з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 відомості щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, починаючи з 01 січня 2017 року, штрафних санкцій та пені у зв`язку із несвоєчасною його сплатою.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10707-13 від 07 липня 2021 року станом на 17 травня 2022 року є несплачена заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 37788,74 грн.

Через це ГУ ДПСУ у Волинській області вимагає сплатити недоїмку у сумі 37788,74 грн у встановлений законом строк.

Звертає увагу, на те, що 10 березня 2020 року ГУ ДПС у Волинській області вже надсилало ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-7658-55У, у якій повідомлялось про наявність станом на 10 березня 2020 року заборгованості зі сплати ЄСВ в сумі 26 539,26 грн, з терміном сплати протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання цієї вимоги.

Так, ГУ ДПС у Волинській області нарахувало єдиний внесок в розмірі мінімального страховою внеску за такі періоди: 09 лютого 2018 року в розмірі 8 448,00 грн (за 2017 рік), 19 квітня 2018 року в розмірі 2 457,18 грн, 19 липня 2018 року в розмірі 2457,18 грн, 19 жовтня 2018 року в розмірі 2 457,18 грн, 21 січня 2019 року в розмірі 2 457,18 грн, 19 квітня 2019 року в розмірі 2 754,18 грн, 19 липня 2019 року в розмірі 2 754,18 грн, 21 жовтня 2019 року в розмірі 2 754,18 грн, а також відображена станом на 31 жовтня 2019 року заборгованість у загальному розмірі 26 539,26 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року у справі №140/9117/20 позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 10 березня 2020 року №Ф-7658-55У задоволено повністю.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року у даній справі апеляційну скаріу Головного управління ДПС у Волинській області залишено без задоволення. Рішення набрало законної сили 04 лютого 2021 року.

Відтак, ГУ ДПС у Волинській області нарахувало, сформувало та скерувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-10707-13-У від 07 липня 2021 року включно за періоди, які визнані в судовому порядку незаконними та скасовані.

Позивач зауважує, що хоча і перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа-підприємець, та все ж підприємницькою діяльністю не займалась, доходів не отримувала, а перебувала у трудових відносинах та згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК-5) протягом 2017 - 2019 років дохід із сплатою ЄСВ був виплачений останній роботодавцями.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України).

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування цієї позиції вказав, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок.

Згідно з абз. 1 пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених в абз. 1 пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Отже, у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» фізичні особн-підпрнємці та роботодавці (у т.ч. підприємства, які виплачують заробітшо плату) розглядаються як окремі платники єдиного внеску. Фізичні особн-підпрнємці, які одночасно є найманими працівниками підприємства, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання звітності за себе як фізичні особи - підприємці.

Зауважує, що позивачем не було надано до податкових органів жодних доказів щодо сплати ЄСВ за будь який період як ним самим так і роботодавцем.

Вважає, що ГУ ДПС у Волинській області діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

07 липня 2021 року відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10707-13У на суму 37788,74 грн. Причиною прийняття зазначеної вимоги стала наявність інформації про те, що станом на 17 травня 2022 року у позивача виникла заборгованість зі сплати єдиного внеску (а. с. 18).

Зазначена вимога від 07 липня 2021 року №Ф-10707-13У була оскаржена до Державної податкової служби України в порядку адміністративного оскарження згідно пункту 56.2статті56 Податкового кодексу України.

12 жовтня 2022 року ДПС України було прийнято рішення №12573/6/99-00-06-02-01-06 про результати розгляду скарги, яким повідомлено, що згідно даних інтегрованої картки платника, станом на 31 січня 2021 року загальна сума заборгованості 37 788,74 грн. На підставі цих даних ГУ ДПС у Волинській області сформовано вимогу про сплату недоїмки від 07 липня 2021 року №Ф-10707- 13У, яка направлена скаржнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення (штрихкодовий ідентифікатор 4301039731350).

Зазначено, що поштове відправлення 11 серпня 2021 року повернуто за зворотною адресою, з відміткою Укрпошти «за закінченням терміну зберігання». Таким чином, вважає, що вимога належним чином вручена. Протягом 10 календарних днів з дня надходження вимоги про сплату боргу (недоїмки) скаржник не сплатив зазначені у вимозі сум недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку. Враховуючи вищенаведене, сума боргу, визначена у вимозі є узгодженою. Відтак, вимогу №Ф10707-13У на суму 37 788,74 грн від 07 липня 2021 року ГУ ДПС у Волинській області сформовано до органу Державної виконавчої служби для примусового стягнення.

Позивач, не погодившись з таким рішенням відповідача, звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до частини четвертої-п`ятої статті 45 Бюджетного кодексу України податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном).

Податки і збори та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-V1 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правовою договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надазані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, шо підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками ЄСВ є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, особа, яка провадить і господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 03 квітня 2020 року (справа №140/642/19), та в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховується при вирішенні цієї справи.

З індивідуальних відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК-5) вбачається, що протягом 2017 - 2019 років дохід із сплатою ЄСВ був виплачений позивачу ТзОВ «Центуріон-Дістрібюшн» (ідентифікаційний код 41048714), ТзОВ «Нафтотрейд Ресурс» (ідентифікаційний код 33680859), ТзОВ «ВОГ Рітейл» (ідентифікаційний код 37821544) ТзОВ «ВОГ Ритейл» (ідентифікаційний код 38740702); ТзОВ «Імпорт Транс Сервіс» (ідентифікаційний код 39608851), ТзОВ «Вест Петрол Маркет» (ідентифікаційний код 42663493), а протягом 2019 - 2021 - ТОВ «Вог трейд» (ідентифікаційний код 19337044), ТОВ «Нафтотрейд ресурс» (ідентифікаційний код 33680859), ТзОВ «ВОГ Ритейл» (ідентифікаційний код 38740702), ТзОВ «Імпорт Транс Сервіс» (ідентифікаційний код 39608851), ТзОВ «Центуріон-Дістрібюшн» (ідентифікаційний код 41048714), ТзОВ «Вест Петрол Маркет» (ідентифікаційний код 42663493), ТОВ «Гранд термінал (ідентифікаційний код 42819799).

Верховний Суд у Постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 сформулював свою правову позицію стосовно цього питання, зазначивши, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, шо така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору ЄСВ досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, шо оскільки в періоди з 2017 - 2019 та 2019 - 2021 роки, позивач перебувала у трудових відносинах та одержувала заробітну плату, на яку страхувальником нараховувався та з якої сплачувався єдиний внесок, при цьому, підприємницьку діяльність позивач не здійснювала та доходів від неї не отримувала, тому у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу оскаржуваної вимоги.

Звертаючись до суду позивач також просила зобов`язати ГУ ДПС у Волинській області виключити з інтегрованої картки платника податку відомості щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, починаючи з 01 січня 2017 року, штрафних санкцій та пені, з приводу чого суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом державної податкової служби. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.

З метою удосконалення процесу адміністрування податків було створено інформаційну систему «Податковий блок», що включає чотири підсистеми-сегменти операційної діяльності органів податкової служби, таких як: реєстрація платників податків; обробка податкової звітності та платежів; облік платежів; податковий аудит.

Ця система призначена для виконання основних завдань податкових органів, а саме: інформування платників податків про їх податкові зобов`язання та надання роз`яснень податкового законодавства; податковий облік та реєстрація платників податків; прийом та обробка документів податкової звітності та облік платежів; перевірка податкової звітності на відповідність вимогам та нормам, встановленим законодавчими та нормативними актами України; застосування заходів із погашення податкового боргу у випадках порушення податкової дисципліни з боку платників податків; вирішення спірних питань щодо сум податкових донарахувань та податкового боргу тощо.

З вказаного слідує, що податковий орган не має права в обліковій картці платника податків самостійного коригування податкової звітності, в той час як підставою для включення чи виключення відомостей про податкові зобов`язання зі сплати податків та зборів відбувається на підставі прийнятих та відображених контролюючим органом рішень. В даному випадку, суд звертає увагу позивача на те, що скасуванняспірної вимоги від 07 липня 2021 року зумовлює автоматичне виключення з облікової картки платника податку відомостей про існування недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі, що визначено скасованим рішенням.

Зміст правового регулювання в даних правовідносинах відповідає позиції Верховного Суду висловленій, зокрема у рішенні від 12 березня 2019 року справа №815/4875/14 (адміністративне провадження N К/9901/9358/18) та позиції Верховного Суду України у постановах від 05 квітня 2016 року №21-4055а15.

На підставі зазначеного, суд дійшов висновку, що вимога про зобов`язання податковий орган виключити з інтегрованої картки позивача відомості про існування в платника недоїмки зі сплати єдиного внеску задоволенню не підлягає.

З огляду на наведене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 496,20 грн, сплачений відповідно до квитанції від 25 жовтня 2022 року №Е5М1-0ХН2-НКХН-РМ4А.

Щодо відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідач у відзиві та поданому заперечені на заяву про стягнення витрат на професійну правову (правничу) допомогу заявив клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу з зв`язку з їх не співмірністю з наданими послугами.

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року, від 08 лютого 2022 року у справах №640/3098/20 та № 160/6762/21 відповідно, від 18 серпня 2022 року у справі № 540/2307/21.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано договір про надання правничої допомоги від 19 серпня 2022 року №19-08/01, додаткову угоду №1 (замовлення) від 19 серпня 2022 року до договору про надання правової допомоги від 19 серпня 2022 року №19-08/01, акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 25 жовтня 2022 року №1, квитанція до прибуткового касового ордера №25-10/01 від 25 жовтня на загальну суму 10 000,00 грн.

У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2022 року справі №520/6658/21).

Суд звертає увагу, що представник відповідача заперечила щодо обґрунтованості та співмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін), предмет спору та значення справи для сторін, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, зважаючи на заперечення представника відповідача щодо обґрунтованості та співмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 10 000,00 грн є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, оскільки послуга щодо надання юридичних консультацій охоплюється загальною діяльністю адвоката та має на меті складання позовної заяви і подання її до суду. При цьому, суд зазначає, що сторони несуть витрати на професійну правничу допомогу адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану із справою, як це визначено у статті 134 КАС України, а не у органах державної влади та органах місцевого самоврядування, установах, організаціях та підприємствах усіх форм власності.

Таким чином, виходячи з конкретних обставин справи та враховуючи, що позов задоволено, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 2000 грн.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути судові витрати в загальному розмірі 2496,20 грн, з них: судовий збір в сумі 496,20 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000,00 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10707-13У від 07 липня 2021 року, згідно якої ОСОБА_1 нараховано недоїмку у розмірі 37788,74 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2 496 (дві тисячі чотириста дев`яносто шість) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області, (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код юридичної особи 43143484).

Суддя Ф.А. Волдінер