Рішення

від 24.04.2023 по справі 903/243/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 квітня 2023 року справа №903/243/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича

та за участі представників:

від позивача: Шимко О.В. - заступник директора з правових питань (протокол №01-02 від 31.05.2021р.)

від відповідача: Михальчук В.О. - начальник відділу правового забезпечення та представництва в судах (дов. від 02.01.2023р. №47/08),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпаття-Готель-Сервіс", м. Луцьк

до відповідача: Державного комунального підприємства "Луцьктепло", м. Луцьк

про стягнення 243 290,94 грн.,

встановив: 08 березня 2023 року ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс", здійснюючи посилання в правове обґрунтування позовних вимог на положення ст. 22 ЦК України, ст. 224 ГК України, ст.ст. 14, 198, 201 ПК України, засвідчуючи на понесених судових витратах у вигляді сплати судового збору на суму 3 649,37 грн., звернулось до Господарського суду Волинської області з позовною заявою від 07.03.2023р. №31 про стягнення з ДКП "Луцьктепло" 243 290,94 грн. у відшкодування завданих товариству збитків.

Ухвалою від 13.03.2023р. за позовом було відкрито провадження у справі, яку постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в засіданні суду призначено на 10.04.2023р., запропоновано сторонам вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

Ухвалою від 10.04.2023р. (відображена в протоколі судового засідання, котре було проведене за участю представників сторін) судом було визнано поважними причини пропуску відповідачем строків на подання відзиву на позовну заяву, поновлено ДКП "Луцьктепло" відповідні строки, долучено до матеріалів справи відзив від 10.04.2023р. №10/04-23 на позов, встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив, оголошено в засіданні суду перерву до 24.04.2023р.

Присутній в судовому засіданні 24.04.2023р. представник позивача з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, пред`явлені до ДКП "Луцьктепло" позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити, зауважив, що відповідач, всупереч положенням чинних законодавчих актів, не виконав зобов`язань, спрямованих на належну реєстрацію податкових накладних (на суму 1 209 700,94 грн., в т.ч. ПДВ 243 290,94 грн.) в Єдиному реєстрі податкових накладних за господарсько-фінансовими операціями, здійсненими між сторонами у період з 28.02.2019р. по 30.12.2020р., у зв`язку з чим ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс" втратило право на включення 243 290,94 грн. суми ПДВ до податкового кредиту, що призвело до зайвої сплати цієї суми до бюджету, і, як наслідок, позивач зазнав відповідних збитків.

Заперечуючи позовні вимоги, присутній в засіданні суду представник відповідача зауважив, що між ДКП "Луцьктепло" та ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс" з 28.11.2018р. існують господарські відносини щодо купівлі-продажу (постачання) теплової енергії згідно договору №1-320. Згідно умов договору Теплопостачальна організація зобов`язувалась відпустити теплову енергію у вигляді гарячої води Споживачу, який, в свою чергу повинен, оплатити прийняту теплову енергію. При укладені договору Споживач повідомив що має статус платника податку на прибуток - "Платник єдиного податку, по 3 групі, ставка 5%" (п. 7.3. договору).

Як слідує з позову, позивач підтверджує обставину, що на момент укладення угоди дійсно перебував на спрощеній системі оподаткування, натомість починаючи з 29.01.2019р. перейшов на загальну систему оподаткування - платник податку на додану вартість зі ставкою 20 відсотків.

Проте, при здійсненні зміни системи оподаткування позивач не повідомив про такі зміни ДКП "Луцьктепло" та жодним чином не застерігав про відсутність реєстрації податкових накладних та продовжував господарські стосунки. Лише 01 грудня 2022 року позивач усвідомив ту обставину, що за період з лютого 2019 по грудень 2020 року втратив право на включення суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Такі обставини свідчать про бездіяльність товариства що призвело, на думку позивача, до позбавлення його права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання та понесення у зв`язку з цим збитків.

Разом з цим, апелюючи наведеним правом, позивач не скористався правами, закріпленими у договорі, зокрема, у п. 2.4.4., вимагати від Теплопостачальної організації надання достовірної інформації про тарифи на теплову енергію та відшкодування, умови оплати, методики і умови розрахунку та нарахування, режими теплоспоживання тощо.

Крім того, в порушення умов договору, а саме п. 2.2.14, який покладає на Споживача обов`язок своєчасно повідомляти про зміну своїх реквізитів, не вчинив відповідних дій та замовчував зміну інформації щодо статусу платника податку.

Стороною зауважується, що ст. 623 ЦК України конкретизує положення по відшкодуванню збитків, завданих порушенням зобов`язання. Так, боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Стаття 22 ЦК України дає загальне для цивільного законодавства (як договірного так і деліктного зобов`язання) визначення збитків. Так, збитками є втрати, яких особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Визначення поняття збитків наводиться у ч. 2 ст. 224 ГК України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Стаття 223 ГК України конкретизує, що до складу збитків, що підлягають відшкодування особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково , витрачених матеріалів, тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на якій сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

З огляду на викладене та враховуючи те, що саме з вини позивача у формі бездіяльності щодо повідомлення про статус платника податку та зважаючи на те що останнім не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту збитків (реальних чи упущеної вигоди), спричинених протиправною поведінкою та не доведено вину відповідача у заподіяні шкоди, а лише констатовано право включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання, ДКП "Луцьктепло" вважає вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників, суд засвідчує наступне:

В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, частиною 1 котрої означено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, і відповідно до п. 3 ч. 2 котрої, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

У відповідності до ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Судом зауважується, за змістом ст. 236 ГПК України, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 73, 74, 76, 77, 86, 236-238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з вимогами частин першої, третьої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував у своїх постановах щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17.

Поряд з цим, суд відзначає, що не відповідач повинен подавати докази на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обставин - викладених у заяві по суті позовній заяві, а в силу положень ст. 74 ГПК України такий обов`язок (тягар доказування) покладено саме на позивача.

Разом з цим докази, які подаються до господарського суду, підлягають оцінці відповідно до ст. 86 ГПК України, за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Суд звертається до правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду від 05.02.2019р. у справі №914/1131/18, від 26.02.2019р. у справі №914/385/18, від 10.04.2019р. у справі №904/6455/17, від 05.11.2019р. у справі №915/641/18, від 13.01.2020р. у справі №908/510/19.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає:

Згідно із ст. 14 ГПК України ("Диспозитивність господарського судочинства"), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи інтересу.

Тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин (фактів), на яких ґрунтується вимога позивача.

Отже, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Суд звертається до правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 06.12.2018р. у справі №902/1592/15, від 18.03.2019р. у справі №908/1165/17, від 15.05.2019р. у справі №923/565/18.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Суд зауважує, що особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Так, предметом позову у цій справі є правові вимоги про відшкодування позивачу за рахунок відповідача завданих збитків.

При цьому підставами позовних вимог визначено не інакше, як бездіяльність відповідача, котра полягала у невиконанні зобов`язань, спрямованих на належну реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за здійсненими між сторонами господарсько-фінансовими операціями, втрату у зв`язку з цим ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс" права на включення суми ПДВ до податкового кредиту, що, в свою чергу, призвело до збитків суб`єкта господарювання.

Суд зазначає, що саме на суди покладаються обов`язки надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

28 листопада 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прикарпаття-Готель-Сервіс" та Державним комунальним підприємством "Луцьктепло" було укладено Договір купівлі-продажу (постачання) теплової енергії №1-320 у відповідності до п. 1.1. котрого Теплопостачальна організація відпускає теплову енергію у вигляді гарячої води Споживачу, який зобов`язаний оплатити прийняту теплову енергію та дотримуватися передбаченого Договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію теплоспоживання (тепловикористального обладнання).

Відповідно до п.п. 3.1.1. п. 3.1. договору, Споживач сплачує Теплопостачальній організації вартість теплової енергії за встановленими тарифами згідно показами приладів обліку (з врахуванням фактично спожитої теплової енергії до кінця розрахункового місяця), які надаються Споживачем до 20 числа розрахункового місяця в Теплопостачальну організацію (кабінет №313).

Згідно п. 3.2. договору Сторони погодили, що рахунок за відповідний місяць, наданий Споживачу Теплопостачальною організацією, є одночасно актом приймання-передачі теплової енергії.

На виконання взятих на себе зобов`язань за умовами Договору купівлі-продажу (постачання) теплової енергії №1-320 від 28.11.2018р., відповідач у період з лютого 2019 року по грудень 2020 року включно відпустив теплову енергію для позивача на загальну суму 1 025 371,80 грн. з ПДВ, що підтверджується рахунками (актами приймання-передачі теплової енергії), а саме: №1010 від 26.02.2019р. на суму 137 112,32 грн.; №1012 від 26.02.2019р. на суму 12 361,73 грн.; №892 від 25.03.2019р. на суму 103 421,89 грн.; №893 від 25.03.2019р. на суму 20 860,42 грн.; №1006 від 23.04.2019р. на суму -2 498,45 грн. (коригування); №620 від 24.05.2019р. на суму 16 321,34 грн.; №107 від 26.06.2019р. на суму 17 673,41 грн.; №108 від 26.07.2019р. на суму 8 402,11 грн.; №931 від 22.11.2019р. на суму 50 016,13 грн.; №1089 від 23.12.2019р. на суму 1 448,64 грн.; №1088 від 23.12.2019р. на суму 131 056,31 грн.; №816 від 22.01.2020р. на суму 7 724,15 грн.; №815 від 22.01.2020р. на суму 98 804,86 грн.; №1013 від 25.02.2020р. на суму 108 115,25 грн.; №1012 від 25.02.2020р. на суму 9 054,96 грн.; №946 від 24.03.2020р. на суму 39 234,23 грн.; №948 від 24.03.2020р. на суму 4 823 грн.; №768 від 24.04.2020р. на суму -19 619,95 грн. (коригування); №916 від 28.04.2020р. на суму -2324,58 грн. (коригування); №38 від 24.06.2020р. на суму 3 573,31 грн.; №112 від 24.07.2020р. на суму 3 766,46 грн.; №52 від 25.08.2020р. на суму 12 651,46 грн.; №1984/9/2 за вересень 2020р. на суму 12 748,03 грн.; №1984/10/1 за жовтень на суму 55 477,57 грн.; №1984/11/1 за листопад на суму 74 651,79 грн.; №1984/12/1 за грудень на суму 96 072,43 грн.

ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс" у період з березня 2019 року по грудень 2020 року згідно умов договору здійснило перерахування ДКП "Луцьктепло" коштів на загальну суму 1 250 223,62 грн., в т.ч. ПДВ 250 044,72 грн., в рахунок оплати за теплову енергію, що підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи платіжними дорученнями №107 від 28.02.2019р. на суму 12 361,73 грн.; №98 від 28.02.2019р. на суму 6 500 грн.; №8 від 26.03.2019р. на суму 20 860,42 грн.; №10 від 26.03.2019р. на суму 103 421,89 грн.; №1 від 06.03.2019р. на суму 137 112,32 грн.; №1 від 07.05.2019р. на суму 19 991,23 грн.; №1 від 08.05.2019р. на суму 85 000 грн.; №1 від 13.05.2019р. на суму 48 000 грн.; №1 від 30.05.2019р. на суму 16 321,34 грн.; №1 від 05.06.2019р. на суму 17 673,41 грн.; №1 від 18.07.2019р. на суму 20 000 грн.; №268 від 19.07.2019р. на суму 50 000 грн.; №291 від 13.08.2019р. на суму 30 000 грн,; №313 від 16.08.2019р. на суму 20 000 грн.; №314 від 20.08.2019р. на суму 30 000 грн.; №332 від 21.08.2019р. на суму 30 000 грн.; №334 від 22.08.2019р. на суму 8 402,11 грн.; №419 від 18.09.2019р. на суму 42 984,23 грн.; №621 від 02.12.2019р. на суму 50 016,13 грн.; №696 від 09.01.2020р. на суму 1 448,64 грн.; №728 від 23.01.2020р. на суму 10 000 грн.; №739 від 24.01.2020р. на суму 10 000 грн.; №755 від 27.01.2020р. на суму 10 000 грн.; №758 від 28.01.2020р. на суму 20 000 грн.; №769 від 31.01,2020р. на суму 7 724,15 грн.; №773 від 04.02.2020р. на суму 20 000 грн.; №821 від 20.02.2020р. на суму 10 000 грн.; №850 від 25.02.2020р. на суму 10 000 грн.; №911 від 24.03.2020р. на суму 13 877,96 грн.; №1007 від 04.06.2020р. на суму 37590,70 грн,; №1013 від 05.06.2020р. на суму 30 000 грн.; №1055 від 23.06.2020р. на суму 10 000 грн.; №1057 від 26.06.2020р. на суму 1 248,73 грн.; №1073 від 09.07.2020р. на суму 10 000 грн.; №1077 від 10.07.2020р. на суму 30 000 грн.; №1126 від 29.07.2020р. на суму 3 766,46 грн.; №1157 від 06.08.2020р. на суму 20 000 грн.; №1164 від 07.08.2020р. на суму 20 000 грн.; №1168 від 10.08.2020р. на суму 10 000 грн.; №1202 від 28.08.2020р. на суму12 651,46 грн.; №1203 від 28.08.2020р. на суму 20 000 грн.; №1214 від 01.09.2020р. на суму 10 000 грн.; №1215 від 02.09.2020р. на суму 20 000 грн.; №1229 від 08.09.2020р. на суму 20 000 грн.; №1237 від 10.09.2020р. на суму 10 000 грн.; №1256 від 17.09.2020р. на суму 30 000 грн.; №1259 від 18.09.2020р. на суму 20 000 грн.; №1244 від 29.08.2020р. на суму 12 748,03 грн.; №1329 від 22.10.2020р. на суму 20 000 грн.; №1338 від 08.12.2020р. на суму 20261,34 грн.; №1380 від 30.12.2020р. на суму 20 261,34 грн.

Судом встановлено, що 24.04.2019р. ДКП "Луцьктепло" надало ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс" послуги з опломбування лічильника на суму 134 грн. з ПДВ, що підтверджується актом здачі-приймання (надання послуг) №5347, а також 26.02.2020р. послуги з опломбування лічильника на суму 144,63 грн. з ПДВ, що підтверджується актом здачі- приймання (надання послуг) №1590. В свою чергу, позивач здійснив оплату за надані послуги, що вбачається із платіжних доручень №№854, 855 від 26.02.2020р.

За період з лютого 2019 року по грудень 2020 року згідно відомостей Єдиного реєстру податкових накладних, ДКП "Луцьктепло" за контрагентом ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс" було здійснено реєстрацію податкових накладних на загальну суму 40 801,32 грн, в т.ч. ПДВ 6 800.22 грн. (податкові накладні №439 від 24.04.2019р. на суму - 134 грн., з них ПДВ 22,33 грн.; №691 від 26.02.2020р. на суму 144,64 грн., з них ПДВ 24,11 грн.; №680 від 08.12.2020р. на суму 20 261,34 грн. та №1365 від 30.12.2020р. на суму 20 261,34 грн., з них ПДВ 3 376,89 грн.

ДКП "Луцьктепло" не було здійснено реєстрацію податкових накладних за операціями з постачання теплової енергії за період з 28 лютого 2019 року по 08 грудня 2020 року в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму 1 209 700,94 грн., в т.ч. ПДВ 243 290,94 грн. у зв`язку з чим, як освідчує позивач, ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс" втратило право на включення 243 290.94 грн. суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

01.12.2021 ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс" на адресу ДКП "Луцьктепло" здійснило направленням претензійний лист №25 у котрому запропонувало відповідачу у встановленому порядку здійснити реєстрацію податкових накладних за операціями постачання теплової енергії. Означений лист залишений відповідачем без задоволення, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

За приписами ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Господарське зобов`язання виникає, зокрема, із господарського договору (ст. 174 ГК України).

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Частиною 1 статті 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України).

Аналогічна норма закріплена у ст. 638 ЦК України, за якою договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов, до яких, серед іншого, віднесено умови про предмет договору.

Частиною 2 статті 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 ЦК України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Дослідивши умови договору купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 28.11.2018р. №1-320, судом встановлено, що між сторонами у справі фактично укладено змішаний договір, який містить елементи як договору купівлі-продажу, так і договору поставки.

Умовами договору сторони не узгодили яка сторона повинна здійснювати реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (надалі - ЄРПН). Однак чинне законодавство передбачає, що таку реєстрацію податкових накладних у ЄРПН здійснює платник податку.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.

Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної в ЄРПН покупцем послуг. Тому суд доходить висновку, що обов`язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну у правовідносинах, котрі виникли між ДКП "Луцьктепло" та ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс" за договором купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 28.11.2018р. №1-320 покладено на ДКП "Луцьктепло".

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з Розділом V цього Кодексу.

За змістом п.п. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі ввезення їх на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в ЄРПН, але не пізніше ніж, зокрема, через 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Як вже зазначалось, згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України, на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Стаття 201 ПК України передбачає, що у разі невиконання продавцем покладених на нього обов`язків щодо складання та реєстрації податкових накладних у ЄРПН, платник ПДВ має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця за формою згідно з додатком 8 до такої декларації відповідно до наказу Міністерства Фінансів України від 28.01.2016р. №21.

Разом з тим, звернення покупця послуг зі скаргою на продавця, який не виконав передбаченого наведеною нормою обов`язку, відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не надає покупцю права на включення суми податку з цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на цього продавця є лише підставою для проведення документальної позапланової перевірки його контролюючим органом.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019р. у справі №908/1568/18, належним способом захисту для позивача є саме звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За приписами ч. 1 ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (п. 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020р. у справі №925/1196/18).

Підставою для відшкодування збитків відповідно до п. 1 ст. 611 ЦК України та ст. 224 ГК України, є порушення зобов`язання.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (пункти 6.15 та 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020р. у справі №925/1196/18).

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає (п. 14 постанови Верховного Суду від 03.08.2018р. у справі №917/877/17).

Судом встановлено та зауважується, що відповідач не виконав вимог ст. 201 ПК України щодо реєстрації податкових накладних, у зв`язку з цим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 243 290,94 грн.

При цьому хоча обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, невиконання такого обов`язку фактично завдало позивачу збитків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019р. у справі №908/1568/18).

Отже, на переконання суду, має місце прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення.

Стосовно заперечень відповідача з посиланнями на наявний у позивача на момент укладення договору статус платника податку на прибуток - "Платник єдиного податку, по 3 групі, ставка 5%" (п. 7.3. договору), подальшу зміну ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс" (починаючи з 29.01.2019р.) системи оподаткування на загальну - платник податку на додану вартість зі ставкою 20 відсотків та неповідомлення ДКП "Луцьктепло" про означені зміни, судом зауважується, що в будь-якому випадку законодавчо визначеним обов`язком щодо складання та реєстрації податкових накладних у ЄРПН наділений продавець (постачальник) товарів/послуг (в даному випадку ДКП "Луцьктепло") незалежно від того чи іншого статусу платника податків отримувача/покупця товарів/послуг.

Також судом зауважується на обставині, за котрої ДКП "Луцьктепло" у період коли ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс" змінило статус платника податків та перебувало за загальній системі оподаткування, вибірково вчинялись дії, спрямовані на складання та реєстрації податкових накладних у ЄРПН за тими чи іншими господарськими операціями.

Інші доводи та заперечення відповідача судом розглянуті та відхилені, зокрема, як такі, що на результат вирішення спору - задоволення позовних вимог з наведених вище підстав, впливу не мають.

За визначених обставин судом встановлено, а відповідачем не спростовано, підставності позовних вимог ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс" наявність законодавчо визначених підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Приймаючи висновки суду про повне підтвердження пред`явлених вимог належними та допустимими доказами, доведення спору до розгляду судом з вини відповідача, суд вважає, що відповідні витрати позивача на суму 3 649,37 грн. судового збору слід покласти відшкодуванням на ДКП "Луцьктепло".

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73-80, 123, 129, 232, 236-240 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного комунального підприємства "Луцьктепло" (м. Луцьк, вул. Гулака-Артемовського, 20, код ЄДРПОУ 30391925) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпаття-Готель-Сервіс" (м. Луцьк, пров. Макарова, 5, код ЄДРПОУ 41045205) 243 290,94 грн. у відшкодування завданих товариству збитків та 3 649,37 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З врахуванням положень ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 26.04.2023р.

Суддя В. А. Войціховський

рішення направити:

- Товариству з обмеженою відповідальністю "ПРИКАРПАТТЯ-ГОТЕЛЬ-СЕРВІС" (wwatra@ukr.net);

- Державному комунальному підприємству "Луцьктепло" (lutskteplo@kp.lutskrada.gov.ua).