Рішення

від 06.06.2022 по справі 910/10973/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.06.2022Справа № 910/10973/21

Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В. В., розглянувши без виклику (повідомлення) представників сторін в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФАНТЕКС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ЛОГІСТІК ГРУП"

про стягнення 28 675,71 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФАНТЕКС" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ЛОГІСТІК ГРУП" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення 28 675,71 грн, з яких 21 402,54 грн основного боргу, 4 424,76 грн пені, три проценти річних у розмірі 916,00 грн, 1 932,41 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу товару № 2 від 29.10.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлені строки на подання відзиву та відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі від 15.07.2021 була скерована судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03040, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 1, корпус 2, офіс 303, проте конверт був повернутий на адресу суду із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4).

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надіслав ухвалу про відкриття провадження у справи за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Відповідно до частини 3 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

При цьому, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Так, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду про відкриття провадження у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи відповідно до статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Правом на подання відзиву відповідач не скористався.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

29.10.2019 між Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФАНТЕКС», як продавцем, та Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРАЙМ ЛОГІСТІК ГРУП», як покупцем, укладено договір купівлі-продажу товару № 2 (далі - договір).

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2 договору продавець зобов`язується поставити продукцію під власною торговою маркою, надалі товари в асортименті, кількості в терміни та за цінами відповідно до умов даного договору. Кількість, асортимент, ціна товарів вказуються в накладних. Покупець зобов`язується прийняти та оплатити товари на умовах даного договору, та надати регіональному менеджеру продавця, доступ до інформації щодо гуртових покупців товару продавця.

На виконання умов укладеного договору Товариством було поставлено продукцію відповідачу, що підтверджується видатковими накладними: №КФ-0000027 від 22.11.2019, №КФ-0000028 від 22.11.2019, №КФ-0000032 від 29.11.2019, №КФ-0000033 від 29.11.2019, №КФ-0000043 від 11.12.2019, №КФ-0000045 від 11.12.2019, №КФ-0000044 від 11.12.2019.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України (далі - ПК України) датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує пакт постачання послуг платником податку.

На дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін (пункт 201.1 статті 201 ПК України).

Позивач згідно вимог Податкового кодексу України за правилом першої події, а саме на дату відвантаження продукції, було направлено на реєстрацію податкові накладні: № 16 від 22.11.2019 на загальну суму 1745,76 грн, в т.ч. ПДВ 290,96 грн, № 17 від 22.11.2019 на загальну суму 2140,80 грн, в т.ч. ПДВ 356,80 грн, № 19 від 29.11.2019 на загальну суму 2479,86 грн, в т.ч. ПДВ 413,31 грн, № 20 від 29.11.2019 на загальну суму 2865,60 грн, в т.ч. ПДВ 477,60 грн, № 11 від 11.12.2019 на загальну суму 5625,72 грн, в т.ч. ПДВ 937,62 грн, № 13 від 11.12.2019 на загальну суму 2622,00 грн, в т.ч. ПДВ 437,00 грн, № 12 від 11.12.2019 на загальну суму 3922,80 грн, в т.ч. ПДВ 653,80 грн, реєстрація яких підтверджується квитанціями про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до пункту 2.4., 2.5 договору покупець зобов`язується оплачувати товар, з дотриманням встановлених даним договором термінів розрахунків за отриманий товар. Розрахунок за отриманий товар відповідачем відбувається шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Товариства. У випадку несплати Підприємством вартості отриманого товару, у встановлений договором термін, продавець має право припиняти відвантаження товару, до повного погашення простроченої заборгованості.

Оплата відповідачем Товару здійснюється з відтермінуванням 45 днів від дати вказанної у видатковій накладній (пункт 2.6 договору).

Таким чином, відповідач мав здійснити розрахунок з Товариством до 30.12.2019 (за видатковими накладними від 22.11.2019), до 06.01.2020 (за видатковими накладними від 29.11.2019) та до 25.01.2020 (за видатковими накладними від 11.12.2019).

В обумовлені в договорі строки відповідач не здійснив оплату поставленого товару, що зумовило звернення із цим позовом до суду, в межах якого Товариство просить суд стягнути з Підприємства 21 402,54 грн основної заборгованості, 4 424,76 грн пені, 916,00 грн три проценти річних та 1 932,41 грн інфляційних втрат за період з 26.01.2020 по 30.06.2021.

Як вказано судом вище, правом на подання відзиву Підприємство не скористалось.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказано судом вище, підтверджено матеріалами справи та не спростовано сторонами, строк оплати поставленого товару становив до 30.12.2019 (за видатковими накладними від 22.11.2019), до 06.01.2020 (за видатковими накладними від 29.11.2019) та до 25.01.2020 (за видатковими накладними від 11.12.2019).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що сума боргу Підприємства, яка складає 21 402,54 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав належні документи, які свідчать про відсутність вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив також стягнути з Підприємства 4 424,76 грн пені, 916,00 грн три проценти річних та 1 932,41 грн інфляційних втрат за період з 26.01.2020 по 30.06.2021.

Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за частиною 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1 та 2 статті 217 ГК України).

За частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

За пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Частиною 4 статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини 6 статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Також за статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Відповідно до статті 8.3 договору у разі порушення термінів оплати товару, встановлених в пункті 2.6. договору, Підприємство сплачує позивачу суму боргу з урахуванням інфляції за весь термін прострочення платежу, а також пеню, що нараховується за кожний день прострочення платежу за подвійною обліковою ставкою НБУ

Разом з тим, згідно з приписами частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З огляду на викладене вище, законодавчо визначений строк нарахування пені на прострочену заборгованість становить з 26.01.2020 по 26.07.2020. Здійснивши перерахунок пені, суд дійшов висновку, що до стягнення з Підприємства підлягає пеня в розмірі 1 884,71 грн.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених Товариством до стягнення компенсаційних виплат за обрахований позивачем період, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача підлягає 916,00 грн трьох процентів річних та 1 932,41 грн інфляційних втрат, а тому позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин.

За таких обставин вимоги Товариства підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 123-126, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФАНТЕКС" про стягнення 28 675,71 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ЛОГІСТІК ГРУП" (03040, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 1, корпус 2, офіс 303; ідентифікаційний код 42088674) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФАНТЕКС" (02094, місто Київ, ВУЛИЦЯ МАГНІТОГОРСЬКА, будинок 1; ідентифікаційний код 43213341) 21 402,54 грн (двадцять одну тисячу чотириста дві гривні 54 копійок) основної заборгованості, 1 884,71 грн (одну тисячу вісімсот вісімдесят чотири гривні 71 копійку) пені, 916,00 грн (дев`ятсот шістнадцять гривень 00 копійок) три проценти річних, 1 932,41 грн (одну тисячу дев`ятсот тридцять дві гривні 41 копійку) інфляційних втрат та 2 068,93 грн (дві тисячі шістдесят вісім гривень 93 копійки) судового збору.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

4. У частині стягнення пені в розмірі 2 540,05 грн відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 24.04.2023.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ