Рішення

від 13.04.2023 по справі 911/2690/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" квітня 2023 р. Справа № 911/2690/22

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "АТЛАНТ ГРУП", 01010, місто Київ, провулок Бутишев, будинок 10, офіс 10

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕОН-СЕРВІС ПЛЮС", 08141, Київська область, Бучанський район, село Святопетрівське, вулиця Господарська, будинок 1-А

про стягнення 344 030,17 грн

суддя Н.Г. Шевчук

секретар судового засідання М.Г. Байдрелова

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "АТЛАНТ ГРУП" звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕОН-СЕРВІС ПЛЮС" про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 201 404,81 грн, які позивачем перераховано помилково на рахунок відповідача та у зв`язку із неповерненням такої суми, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 19 399,31 грн інфляційних втрат, 50 213,25 грн пені, 3 012,80 грн 3% річних та 70 000,00 грн моральної шкоди.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.01.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

13 лютого 2023 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачем деталізовано викладено обставини відносин, що склалися між сторонами, та просив закрити провадження у справі в частині основної суми у зв`язку із її поверненням та відмовити у безпідставному нарахуванні 19 399,31 грн інфляційних втрат, 50 213,25 грн пені, 3 012,80 грн 3% річних та 70 000,00 грн моральної шкоди.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.03.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 13.04.2023.

Через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника та зазначено, що позивач не заперечує проти заочного прийняття рішення. Відповідач повідомлений належним чином про судове засідання.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті, у судовому засіданні 13.04.2023 судом прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

Як свідчать матеріали справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "АТЛАНТ ГРУП" (позивач) на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕОН-СЕРВІС ПЛЮС" (відповідач) було сплачено 201 404,81 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 1396 від 09.09.2021 на суму 33 320,00 грн, № 1389 від 09.09.2021 на суму 16 680,00 грн, № 1893 від 28.12.2021 на суму 151 404,81 грн згідно виставленого рахунку-фактури № ЛСГ-20059331 від 06.09.2021 про оплату товару за кодом № 86109- CPOU32RR85 ICOTOR CONDENSING LINE TECH KR 85 Котел газовий конденсаційний 1-контурний NOVA FLORIDA у кількості 2 шт за ціною 201 404,81 грн.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕОН-СЕРВІС ПЛЮС" не виконало свої зобов`язання щодо поставки товару на суму 201 404,81 грн, таким чином кошти підлягають поверненню платнику як помилково отримані.

Матеріали позовної заяви містять копії досудової вимоги щодо повернення грошових коштів за непоставлений товар вих. № 2306/1-87 від 23.06.2022 та вимоги про повернення помилково перерахованих грошових коштів вих. № 1307/-22 від 13.07.2022.

Отже, неповернення коштів, стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення 201 404,81 грн, як безпідставно отриманих коштів.

Відповідач у відзиві на позовну заяву підтвердив, що 09.09.2021 та 28.12.2021 позивачем була здійснена оплата товару (котел), який, за твердженнями відповідача, переданий представнику позивача Овсяннікову О.А. без довіреності, оскільки за усною домовленістю між представниками, останні домовились, що довіреність буде надана пізніше. Однак, як зазначає відповідач, Овсянніков О.А. доручення так і не надав та не передав товар ТОВ "Будівельна компанія "АТЛАНТ ГРУП". Відповідач звернувся до поліції у зв`язку із шахрайським заволодінням товарно-матеріальних цінностей підприємства.

Як твердить відповідач, між керівниками сторін спору була досягнута домовленість, що відповідач сприяє позивачу в поверненні товару (CPOU32RR85 ICOTOR CONDENSING LINE TECH KR 85 Котел газовий конденсаційний 1-контурний NOVA FLORIDA), однак якщо не вдасться його повернути до кінця 2022 року, відповідач зобов`язується повернути позивачу перераховані кошти у сумі 201 404,81 грн.

Відповідач зазначив, що перемовини з ОСОБА_1 не призвели до передачі котлів позивачу, у зв`язку з чим, 21.12.2022 відповідач повернув позивачу 201 404,81 грн, як помилково перераховані кошти, що підтверджується долученою до матеріалів відзиву копією платіжної інструкції № 1254 від 21.12.2022.

Разом з тим, 27.01.2023 відповідач отримує ухвалу Господарського суду Київської області про відкриття провадження у справі № 911/2690/22, а 01.02.2023 отримує копії матеріалів позовної заяви.

У зв`язку з викладеними обставинами, відповідач просить закрити провадження в частині стягнення 201 404,81 грн, у зв`язку з відсутністю предмету спору, та, оскільки твердження позивача про безпідставно отримані кошти є хибними та не відповідають дійсності, відмовити в задоволенні заявлених до стягнення 19 399,31 грн інфляційних втрат, 50 213,25 грн пені, 3 012,80 грн 3% річних та 70 000,00 грн моральної шкоди.

Отже, позивач, звертаючись до суду з цим позовом посилався на приписи частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, якою визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Суд враховує, що застосування статті 1212 Цивільного кодексу України має відбуватись за наявності певних умов і відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

Характерною особливістю таких зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у такому зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Таке зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Ознаки, характерні для пред`явлення вимоги на підставі наведених норм є належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

За змістом статті 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із частиною першою статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною, що передбачено в частині першій статті 642 Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № ЛСГ-20059331 від 06.09.2021, який містив найменування товару, його ціну, а також реквізити відповідача, а позивач перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 201 404,81 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 1396 від 09.09.2021, № 1389 від 09.09.2021, № 1893 від 28.12.2021. При цьому, в призначенні платежу у платіжних дорученнях позивач вказав рахунок-фактуру № ЛСГ-20059331 від 06.09.2021.

Таким чином, виставлений відповідачем позивачу рахунок-фактура (оферта) та оплата позивачем коштів (акцепт) можна розцінювати як досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору поставки та виникнення між сторонами господарських відносин, що випливають із договору поставки, шляхом укладення господарського договору у спрощений спосіб та до яких повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов`язання, а також положення параграфу 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України.

Суд вважає, що оскільки між сторонами у справі існували договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок, наведений у постанові ВП ВС від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Господарський суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, які фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює їх правильну правову кваліфікацію і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального та процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (висновок, наведений у постанові ВП ВС від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).

Таким чином, суд зазначає, що абзац 1 частини першої статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини другої статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 28.02.2019 у справі № 912/2275/17, умовою застосування частини другої статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у формі позову.

Разом з тим, відповідачем у відзиві на позовну заяву повідомлено, що ним 21.12.2022 повернуто позивачу кошти у сумі 201 404,81 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1254 від 21.12.2022 (долучено до матеріалів відзиву).

Суд зазначає, що предмет спору це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Повернення відповідачем позивачу суми у розмірі 201 404,81 грн під час розгляду справи є підставою для закриття провадження у справі в цій частині, оскільки згідно з пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Верховний Суд у постанові від 09.12.2020 у справі № Б-7732/2-25 звертає увагу, що "відсутність предмета спору", в розумінні пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, означає припинення існування спірних правовідносин внаслідок певних обставин.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Як встановлено судом, матеріали позовної заяви направлені до суду 12.12.2022 (дата оформлення відправлення Укрпошти); в суді позовна заява зареєстрована 19.12.2022 (вх. штамп суду), тоді як сплата відповідачем спірної суми здійснена 21.12.2023, тобто після звернення позивача з позовом до суду.

З огляду на зазначене, провадження у справі № 911/2690/22 в частині стягнення 201 404,81 грн із відповідача підлягає закриттю, у зв`язку з відсутністю предмету спору у відповідній частині через повернення відповідачем спірної суми в процесі розгляду справи.

Разом з тим, у зв`язку із користуванням чужими грішми, позивач посилаючись на положення статей 1214 та 536 Цивільного кодексу України вважає, що боржник повинен сплатити проценти у розмірі, визначеному в договорі, законі чи іншому акті цивільного законодавства, а також за неповернення коштів до боржника цілком можливо застосувати положення статті 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 012,80 грн 3% річних, нарахованих за період з 07.06.2022 по 05.12.2022 та 19 399,31 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з червень жовтень 2022 року.

Враховуючи, що судом встановлено договірний характер правовідносин, які склалися між сторонами, це унеможливлює нараховування відсотків на суму заборгованості згідно зі статтею 536 Цивільного кодексу України. Таким чином, посилання позивача на положення статей 1214 та 536 Цивільного кодексу України безпідставні.

Разом з тим, з розрахунку наведеного у позовній заяві вбачається, що за правовою природою сума у розмірі 3 012,80 грн є 3% річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).

Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу (пункт 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вже встановлено судом, сторони уклали договір у спрощений спосіб: відповідач виставив позивачеві рахунок-фактуру, який позивачем оплачено.

Із документів (доказів), наданих до матеріалів справи (рахунок-фактура, платіжне доручення) не вбачається, що сторони Договору визначили строк, спосіб і місце передачі (доставки) товару.

Отже, відсутність визначення строків поставки товару, та, відповідно, момент пред`явлення відповідної вимоги (щодо повернення коштів) є вирішальними обставинами, з якими стаття 530 та частина друга статті 625 Цивільного кодексу України пов`язують настання моменту, з якого боржник вважається таким, що зобов`язаний повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) та відповідно наявність підстав для задоволення заявлених позивачем до стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних, нарахованих на таку суму.

Як вже зазначалось, матеріали справи містять копію досудової вимоги щодо повернення грошових коштів за непоставлений товар вих. № 2306/1-87 від 23.06.2022, яка судом не приймається до уваги, оскільки не підписана відправником, та копію вимоги про повернення помилково перерахованих грошових коштів вих. № 1307/-22 від 13.07.2022, однак доказів направлення останньої матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що відповідач обізнаний про існування вимоги № 1307/-22 від 13.07.2022, оскільки в призначенні платежу зазначеному в платіжній інструкції № 1254 від 21.12.2022 відповідач вказав: "повернення помилково перерахованих коштів згідно вимоги № 1307/-22 від 13.07.22р. у сумі 167837,34 грн, ПДВ-20% 33567,47 грн", однак, встановити коли відповідач отримав вимогу позивача про повернення коштів, суд позбавлений можливості.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Отже позивачем не надано належних та допустимих доказів (опис вкладення у цінний лист) направлення вимоги № 1307/-22 від 13.07.2022 на адресу відповідача, з огляду на що, позивачем не доведено належними доказами, що саме з 07.06.2022 (початок нарахувань) у відповідача виникло зобов`язання з повернення грошової суми.

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 19 399,31 грн інфляційних та 3 012,80 грн 3% річних. Відповідно в цій частині вимог слід відмовити у позові.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 50 213,25 грн пені, нарахованої за період з 07.06.2022 по 05.12.2022.

Пеня, це вид неустойки (стаття 549 Цивільного кодексу України). Неустойка - це один зі способів забезпечення виконання договірних зобов`язань (стаття 546 Цивільного кодексу України).

Виходячи із вимог статті 547 Цивільного кодексу України неустойка повинна бути оформлена в письмовій формі. Тому, якщо в договорі про неустойку нічого не сказано, значить, сторони не домовлялися про її стягнення у випадку порушення договірних зобов`язань.

Отже, оскільки між сторонами договір поставки укладено у спрощений спосіб та який не передбачає право нарахування пені за порушення його умов, правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 50 213,25 грн пені відсутні.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 70 000,00 грн моральної шкоди.

В позовній заяві позивачем зазначено, що окрім матеріальної шкоди, йому також завдано значної моральної шкоди. Зі слів позивача, він був змушений приділити значну частину свого особистого часу на вирішення даної проблеми; внаслідок неправомірних дій відповідача погіршився фізичний стан позивача; останній почав відчувати головний біль, підвищення тиску, нервове напруження, що змусило позивача звернутися до лікаря.

Відшкодування моральної шкоди передбачено статтею 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Приписами частин першої, другої статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

З аналізу наведеної норми зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності) чи неправомірного рішення. Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю, рішеннями) інших осіб.

За загальним правилом, зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає з вини відповідача. У справах про відшкодування моральної шкоди, позивач має довести, які саме дії спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (стаття 22 ЦК України, стаття 225 ГК України).

Разом з тим, позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження наявності такої шкоди, не подано доказів наявності причинного зв`язку між діями відповідача та шкодою, не надано обґрунтування розміру заявленої до стягнення суми.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 70 000 грн.

За таких обставин суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 201 404,81 грн підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору, а в іншій частині позовних вимог - відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України та покладає витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 021,07 грн на відповідача (у зв`язку з тим, що спір виник в результаті неправомірних дій відповідача, задоволення вимог позивача в частині основної суми відповідачем проведено після пред`явлення позову), а решта судового збору (2 139,38 грн) покладається на позивача у зв`язку з відмовою.

Доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу матеріали справи не містять, а тому відсутні підстави для розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 129, 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України суд

вирішив:

1. Закрити провадження в частині позовних вимог про стягнення 201 404,81 грн.

2. В решті позовних вимог відмовити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕОН-СЕРВІС ПЛЮС" (08141, Київська область, Бучанський район, село Святопетрівське, вулиця Господарська, будинок 1-А, ідентифікаційний код 30181253) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "АТЛАНТ ГРУП" (01010, місто Київ, провулок Бутишев, будинок 10, офіс 10, ідентифікаційний код 42420346) 3 021 (три тисячі двадцять одну) грн 07 коп. судового збору.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись із змістом судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя Н.Г. Шевчук

Повний текст рішення складено та підписано: 24.04.2023