Рішення

від 20.04.2023 по справі 916/51/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/51/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ГИНГАРС" (код ЄДРПОУ 43334500, 54056, м. Миколаїв, пр-т Миру, буд.40)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Міталі Миколи Дмитровича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

про стягнення 262400,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ГИНГАРС", звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця Міталі Миколи Дмитровича про стягнення 262400,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами договору зберігання від 02.02.2022, в частині повної та своєчасної оплати за надані позивачем послуги зі зберігання продуктів харчування.

Ухвалою від 12.01.2023 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.

Ухвалою від 07.02.2023 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначено судове засідання на 09.03.2023; встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.

24.02.2023 відповідачем Фізичною особою-підприємцем Міталі Миколою Дмитровичем подано відзив на позовну заяву.

06.03.2023 позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю "ГИНГАРС" подано відповідь на відзив.

Ухвалою від 09.03.2023 розгляд справи відкладено на 30.03.2023.

Однак, у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги судове засідання, призначене на 30.03.2023, не відбулося.

Ухвалою від 30.03.2023, враховуючи необхідність забезпечення процесуальних прав учасників провадження, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, постановлено розглянути справу у розумні строки, призначено судове засідання на 13.04.2023.

В судове засідання 13.04.2023 з`явились представники сторін.

Представник позивача підтримала позовні вимоги та просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, просить відмовити в його задоволенні.

В судовому засіданні 13.04.2023 було оголошено перерву до 20.04.2023.

В судове засідання 20.04.2023 сторони явку уповноважених представників не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.233 Господарського процесуального кодексу України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін в судовому засіданні 13.04.2023, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 02.02.2022 між Фізичною особою-підприємцем Міталі Миколою Дмитровичем (Відповідач, Поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гингарс" (Позивач, Зберігач) укладено Договір зберігання, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Поклажодавець передає Зберігачу на тимчасове строкове платне зберігання продукти харчування (Товар), а Зберігач забезпечує його розміщення та зберігання в холодильній камері у відповідності до вимог для зберігання такого Товару у холодильному складі та зобов`язується його повернути за вимогою Поклажодавця (п.1.1).

Згідно п.1.2 Договору, передача Товару Поклажодавцем Зберігачу здійснюється за адресою знаходження складу: м.Миколаїв, вул.Кагатна, 1. Товар передається у заводському пакуванні за відповідною накладною (актом) про передачу на зберігання.

Згідно п.п.2.1.1., 2.1.4 Договору, Зберігач зобов`язаний вживати всіх необхідних заходів для забезпечення збереження Товару протягом строку зберігання відповідно до вимог технічних умов та регламентів та умов, що пред`являються до зберігання заморожених продуктів харчування, не допускаючи перевищення допустимих температур зберігання, розморожування та іншого його пошкодження. Нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження Товару Поклажодавця (включно з втратою його товарного вигляду, зімяття, танення тощо), переданого на зберігання Зберігачеві, у відповідності із цим Договором та чинним законодавством України з моменту одержання Товару від Поклажодавця та до моменту його повернення Поклажодавцеві.

За умовами п.3.1.2, Поклажодавець зобов`язаний забрати у Зберігача Товар до закінчення строку дії цього Договору.

Згідно п.п.4.1.2, 4.2 Договору, сторони не несуть відповідальності за порушення своїх зобов`язань за Договором, якщо воно сталося не з їх вини (умислу чи необережності).

Зберігач несе відповідальність за зберігання і цілісність Товару з моменту його прийняття на зберігання і до моменту його повернення Поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження Товару, який переданий на зберігання, його частини, з вини Зберігача, він повинен відшкодувати Поклажодавцеві пов`язані з цим збитки.

В розділі 5 Договору сторони дійшли згоди щодо вартості та порядку розрахунків.

Так відповідно до п.п.5.1, 5.2 Договору, вартість послуг зберігання Товару складає 1600,00 грн. за 1 день зберігання (ПДВ не обкладається). Дана вартість включає всі витрати Зберігача і вони не підлягають будь-якому додатковому відшкодуванню. Першим днем нарахування оплати є день передачі Товару на зберігання, останній день нарахування - день повного повернення Товару Поклажодавцю.

Зберігач не пізніше 5 числа місяця, що слідує за розрахунковим, направляє Поклажодавцю засобами електронного зв`язку рахунок на оплату, який має бути сплачено Поклажодавцем впродовж 3-х робочих днів.

Згідно п.п.7.1, 7.2, 7.5 Договору, цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами.

Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.7.1 цього Договору та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

Сторонами узгоджено, що орієнтовний строк зберігання товару складає 60 календарних днів. У разі необхідності такий строк може бути продовжено за заявою Поклажодавця.

Якщо інше прямо не передбачено цим Договором або чинним законодавством України, цей Договір вважається таким, що припинив свою чинність в день повного повернення Зберігачем Товару Поклажодавцю.

Договір підписано уповноваженими представниками обох сторін без будь-яких зауважень, підписи скріплено печатками.

Матеріалами справи підтверджено та не спростовується сторонами, що на підставі накладних про передачу на зберігання (а.с.11-22) з 03 лютого 2022 року по 09 лютого 2022 року відповідачем передано, а позивачем прийнято на зберігання Товар, визначений у вказаних накладних.

Як слідує з товарно-транспортних накладних за період з 03.02.2022 по 09.02.2022 (а.с.23-35), пунктом розвантаження (місцем зберігання товару) є - м.Миколаїв, вул.Кагатна, 1.

З огляду на визначений сторонами орієнтовний строк зберігання товару 60 календарних днів, відповідач був зобов`язаний забрати товар 04.04.2022.

Разом з тим, як стверджує позивач та не заперечує відповідач, після спливу строку зберігання товару у відповідності до п.7.2 Договору, відповідач товар не забрав, із заявою про продовження строку зберігання товару не звертався та жодним чином не повідомив позивача щодо їх сумісних подальших дій.

Таким чином, позивач продовжував виконувати свої зобов`язання за Договором та зберігати переданий йому товар.

Позивач зауважує, що незважаючи на визначений умовами п.5.2 Договору строк для виставлення рахунків на оплату послуг зі зберігання, у зв`язку із початком 24.02.2022 повномасштабної агресії російської федерації проти України, останній не мав можливості надавати вказані рахунки Поклажодавцю.

В подальшому, 20.05.2022 позивачем на електронну пошту відповідача було направлено рахунок №хр-1 від 20.05.2022 на оплату послуг зі зберігання товару в холодильному складі з 03.02.2022 по 30.04.2022 на суму 139200,00 грн. (а.с.36). Однак, рахунок відповідачем не оплачено.

27.05.2022 позивач направив на електронну пошту відповідача претензію (а.с.37) із вимогою сплатити в семиденний строк заборгованість в сумі 163200,00 грн. в рахунок оплати послуг за зберігання товару в період з 03.02.2022 по 15.05.2022.

Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та належного реагування.

17.07.2022, в результаті масованого обстрілу з боку російських військ території м.Миколаїв, сталось влучання боєприпасів в будівлю холодильного складу. Всі належні позивачу приміщення складів, що розташовані за адресою м.Миколаїв, вул.Кагатна, 1, включаючи склад будівля 1/10 секція 11, в якому знаходився товар відповідача, були повністю зруйновані, а на території складу зайнялась пожежа, що підтверджено Актом про пожежу від 17.07.2022, складеним посадовою особою ВЗНС МРУ ГУ ДСНС України у Миколаївській області (а.с.38-зворот-39).

Як стверджує позивач, внаслідок пожежі весь товар відповідача, який зберігався у холодильному складі, було знищено.

Листом від 22.07.2022 (а.с.38), скерованим на електронну пошту відповідача, позивач повідомив Фізичну особу-підприємця Міталі М.Д. про пожежу, що виникла 17.07.2022 на території складу ТОВ "Гингарс", та знищення переданого на зберігання товару, зауваживши, що обставини знищення товару не залежали від волі та дій товариства, останнє не могло запобігти таким обставинам і знизити розмір збитків. Також позивач просив надіслати уповноваженого представника для складення відповідного акту та вирішення питання щодо утилізації залишків пошкодженого товару чи надання компенсації ТОВ "Гингарс" на таку утилізацію.

Однак, як стверджує позивач, відповідач вказаний лист також проігнорував, а свого представника для огляду місця події та складення ату направив тільки 22.09.2022, що підтверджено Інвентаризаційним описом від 22.09.2022 (а.с.43).

Водночас, 26.08.2022 за вих. №18 відповідач звернувся до позивача з претензією-вимогою щодо відшкодування вартості товару, не повернутого за договором (а.с.42), в якій зазначив про обов`язок відшкодування вартості товару, знищеного при пожежі. При цьому зауважив, що з огляду на наявність зустрічних грошових зобов`язань на суму 139200,00 грн. згідно рахунку від 20.05.2022, він не заперечує проти проведення заліку на дану суму та вимагає сплати залишку компенсації у розмірі 14236811,00 грн.

Разом з тим, позивач зауважує, що знищення товару не впливає на обов`язок відповідача щодо належного виконання обов`язку зі сплати наданих послуг. Враховуючи той факт, що послуги зі зберігання товару були надані з моменту його отримання 03.02.2022 до моменту його знищення 17.07.2022, тобто протягом 164 днів, оплата послуг жодного разу не здійснювалась, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором зберігання від 02.02.2022 в загальному розмірі 262400,00 грн.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначає наступне.

Так 20.05.2022 на електронну пошту відповідача надійшов рахунок на суму 139200,00 грн. за період зберігання з 03.02.2022 по 30.04.2022.

30.05.2022 на електронну пошту відповідача надійшла претензія з вимогою про сплату 163200,00 грн., тобто за період зберігання по 15.05.2022 включно, при цьому рахунку на оплату послуг за частину травня не надходило.

Заявлені позовні вимоги становлять 262400,00 грн. і складаються з сум, нарахованих за зберігання товару з 03.02.2022 по 17.07.2022, однак доказів направлення рахунку на оплату боргу за період з 01.05.2022 по 17.07.2022 позивачем не надано.

Відповідач звертає увагу, що такі рахунки на його адресу не надходили, а тому вимоги в частині стягнення 123200,00 грн. є необґрунтованими, передчасними та не підлягають задоволенню.

З наявністю станом на 30.05.2022 (день отримання претензії) зобов`язань зі сплати 139200,00 грн. відповідач погоджується, проте вважає, що дане зобов`язання припинено шляхом зустрічного зарахування.

Крім того відповідач зазначає, що отримавши повідомлення про знищення товару у зв`язку з обстрілом, представником відповідача було подано адвокатський запит до Головного управління ДСНС у Миколаївській області (а.с.75), у відповідь на який отримано лист від 18.11.2022 (а.с.76), яким ДСНС повідомила, що ТОВ "Гингарс" подано довідку про матеріальні збитки внаслідок пожежі (а.с.77), в якій як пошкоджене майно зазначається нежитлове приміщення у комплексі складських приміщень за адресою вул.Кагатна, 1, загальною площею 840 кв.м. та холодильне обладнання.

Разом з тим, жодних даних щодо пошкодження товару відповідача чи його майна дана довідка не містить, у зв`язку з чим відсутні підтвердження знищення майна саме через військові дії та у зв`язку з пожежею, що сталась внаслідок обстрілу.

Таким чином, як стверджує відповідач, факт відсутності у позивача майна, яке належить відповідачу, є беззаперечним, однак належних та допустимих доказів що таке знищення майна сталось внаслідок непереборної сили, як основної умови для звільнення від відповідальності позивача, не надано. Таким чином, позивач зобов`язаний відшкодувати відповідачу завдані збитки за вартістю втраченого товару.

За наведеного відповідач стверджує, що у позивача та відповідача виникла зустрічна заборгованість, у позивача щодо відшкодування вартості знищеного товару в сумі 14376011,614 грн., у відповідача - в частині сплати послуг зі зберігання в сумі 139200,00 грн.

Враховуючи, що в претензії-вимозі від 26.08.2022 відповідач вимагав здійснити відшкодування вартості втраченого товару та повідомляв про зарахування зустрічних однорідних вимог, останній наполягає, що не має непогашених зобов`язань перед позивачем, з огляду на що позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором зберігання, який підпадає під правове регулювання Глави 66 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно ст.938 ЦК України, зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

За змістом ч.1 ст.946 ЦК України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Статтею 948 ЦК України визначено, що поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

При цьому, ч.3 ст.946 ЦК України передбачено, що якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Як зазначено вище, в розділі 7 Договору сторони дійшли згоди про те, що він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами; строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.7.1 цього Договору та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором; сторонами узгоджено, що орієнтовний строк зберігання товару складає 60 календарних днів. У разі необхідності такий строк може бути продовжено за заявою Поклажодавця; якщо інше прямо не передбачено цим Договором або чинним законодавством України, цей Договір вважається таким, що припинив свою чинність в день повного повернення Зберігачем Товару Поклажодавцю.

Як стверджує позивач та не заперечує відповідач, незважаючи на узгодження сторонами строку зберігання товару протягом 60 календарних днів, Поклажодавець у визначений сторонами строк не забрав у Зберігача товар, при цьому жодних заяв про продовження строку зберігання товару Поклажодавцю не направляв.

Водночас, Поклажодавець продовжував виконувати свої зобов`язання за Договором та зберігав товар за місцем знаходження складу в м.Миколаєві, по вул.Кагатна, 1.

При цьому, відповідач свої зобов`язання з оплати наданих послуг не виконав, за послуги зі зберігання товару не сплатив, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач, крім іншого, посилається на передчасність заявлення вимог в частині стягнення заборгованості з оплати послуг за період з 01.05.2022 по 17.07.2022 у зв`язку із не направленням на його адресу рахунків на оплату.

Частиною першою статті 946 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так за умовами п.5.2 Договору сторони передбачили, що Зберігач не пізніше 5 числа місяця, що слідує за розрахунковим, направляє Поклажодавцю засобами електронного зв`язку рахунок на оплату, який має бути сплачено Поклажодавцем впродовж 3-х робочих днів.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання наведеної умови Договору позивачем 20.05.2022 на електронну пошту відповідача було направлено рахунок №хр-1 від 20.05.2022 на оплату послуг зі зберігання товару за період з 03.02.2022 по 30.04.2022 на загальну суму 139200,00 грн.

Доказів направлення рахунків на оплату решти заборгованості, заявленої до стягнення, матеріали справи не містять.

Водночас, суд зауважує, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст.212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку своєчасної оплати послуг.

Так базовий розмір вартості послуг погоджено сторонами у п.5.1 Договору, що складає 1600,00 грн. за один день зберігання.

Даним пунктом Договору також визначено період нарахування плати - першим днем нарахування є день передачі товару на зберігання, останнім днем нарахування - день повного повернення товару Поклажодавцю. Крім того, розділ 9 Договору містить реквізити сторін, в тому числі банківські реквізити позивача, на які слід перераховувати оплату за надані послуги.

Згідно розрахунку заявленої до стягнення заборгованості, остання нарахована виходячи з розміру щоденної оплати - 1600,00 грн., за період з 03.02.2022 по 16.07.2022.

Судом враховано, що в п.7.2 сторони дійшли згоди про те, що орієнтовний строк зберігання товару складає 60 календарних днів.

Проте, матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем товару після закінчення обумовленого сторонами 60-денного строку зберігання товару.

Водночас, за приписами ч.3 cт.946 Цивільного кодексу України, у разі, якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем, що, фактично, послуги зі зберігання товару надавались позивачем до 17.07.2022 (16.07.2022 включно), тобто до його знищення внаслідок пожежі, яка сталася на складі позивача через потрапляння боєприпасів під час бойових дій, що підтверджено Актом про пожежу від 17.07.2022 (а.с.38 зворот - 39).

Відтак суд приходить до висновку, що відповідач зобов`язаний вносити плату за весь фактичний час зберігання майна та строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за Договором із внесення такої плати за спірний період є таким, що настав.

За ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту оплати наданих позивачем послуг зі зберігання товару в період з 03.02.2022 по 17.07.2022 (16.07.2022 включно) в розмірі 262400,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, зокрема, положення ч.3 ст.946 ЦК України та п.5.1 Договору зберігання від 02.02.2022, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 262400,00 грн. заборгованості за період з 03.02.2022 по 17.07.2022 (16.07.2022 включно) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується тверджень відповідача про припинення зобов`язань в частині оплати послуг зі зберігання товару в сумі 139200,00 грн. за період з 03.02.2022 по 30.04.2022 шляхом зустрічного зарахування, суд зауважує наступне.

За приписами ст.601 ЦК України, зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно ст. 602 ЦК України, не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є особливим способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. В такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

При цьому вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

За змістом статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.

Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов`язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням.

Таким чином, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо) (такий правовий висновок сформульовано у пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 914/3217/16).

У п.31 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду №910/11116/19 від 22.01.2021 зазначено про те, що умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 ГК України, ст. 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №910/21652/17, від 11.09.2018 у справі №910/21648/17, від 11.10.2018 у справі №910/23246/17, від 15.08.2019 у справі №910/21683/17, від 11.09.2019 у справі №910/21566/17, від 25.09.2019 у справі №910/21645/17, від 01.10.2019 у справі №910/12968/17, від 05.11.2019 у справі №914/2326/18.

Верховний Суд також зазначив, що у постановах від 22.08.2018 у справі №910/21652/17, від 11.09.2018 у справі №910/21648/17, від 27.05.2019 у справі №910/20107/17, від 24.06.2019 у справі №910/12026/18, від 23.07.2019 у справі №904/1299/18, від 15.08.2019 у справі №910/21683/17, від 11.09.2019 у справі №910/21566/17, від 25.09.2019 у справі №910/21645/17, від 26.05.2020 у справі №910/7807/19, від 11.06.2020 у справі №910/7804/19, від 14.07.2020 у справі №910/10471/19, від 19.08.2020 у справі №911/2560/19, від 25.08.2020 у справі №б-23/75-02, від 23.09.2020 у справі №904/2215/19, від 12.11.2020 у справі №904/3173/19, від 25.11.2020 у справі №904/1806/19 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов наступного висновку: "Безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої із наведених умов виключає проведення зарахування у добровільному порядку".

У постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №910/21683/17 визначено, що умовою, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням, є прозорість вимог, тобто коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання.

Касаціний господарський суд Верховного Суду у своїх постановах зазначає, що спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством; за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми), відповідну заяву про зарахування на адресу іншої сторони, як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов`язань сторін у такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку (Постанова від 15.08.2019 у справі №910/21683/17).

Верховний Суд роз`яснював, що зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв`язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов`язань по передачі родових речей, зокрема грошей. Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо).

Таким чином, припинення зобов`язання зарахуванням можливе не тільки за умов однорідності та зустрічності вимог сторін, строк виконання яких настав, але й за обов`язкової їх безспірності. Адже, за відсутності безспірності вимог спір щодо боргу за договором має бути вирішено у порядку позовного провадження, а до цього спірна сума не може бути прийнята судом як зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки вказане зарахування не підтверджується належними і допустимими доказами.

Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом.

Позивач у відповіді на відзив та його представник в судовому засіданні заперечили щодо зарахування зустрічних однорідних вимог з огляду на те, що у позивача відсутнє зустрічне зобов`язання, оскільки підстави для відшкодування ним вартості майна відсутні, а таку вимогу відповідач має право пред`явити особі, що винна у знищенні його майна; вимоги відповідача не є однорідними, оскільки носять характер бездоговірної відповідальності за спричинення шкоди (бездоговірне зобов`язання), у той час як вимоги про стягнення коштів з відповідача є основним зобов`язанням, заснованим на договорі; вимоги не є безспірними.

Суд враховує, що заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог ґрунтується на вимозі зі сплати на його користь компенсації вартості товару, що був знищений під час пожежі.

За приписами ч.ч.1, 3 ст.950 ЦК України, за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Разом з тим, за умовами п.п.4.1.2, 4.2 укладеного між сторонами Договору зберігання, сторони не несуть відповідальності за порушення своїх зобов`язань за Договором, якщо воно сталося не з їх вини (умислу чи необережності).

Зберігач несе відповідальність за зберігання і цілісність Товару з моменту його прийняття на зберігання і до моменту його повернення Поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження Товару, який переданий на зберігання, його частини, з вини Зберігача, він повинен відшкодувати Поклажодавцеві пов`язані з цим збитки.

В силу ч. 1 ст. 951 ЦК України, збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Згідно з нормами статей 16, 611 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків за неналежне виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, згідно з частиною другою цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника, які підлягають доведенню у судовому порядку.

За відсутності хоча б однієї із названих умов цивільно-правова відповідальність у виді відшкодування майнової шкоди не настає.

Зарахування є можливим лише у разі відсутності між сторонами спору щодо наявності підстав і розміру цих нарахувань, та чіткого встановленого розміру боргових зобов`язань, їх розмір повинен носити ясний та безспірний характер.

Отже, у спірних правовідносинах між сторонами може мати місце зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності в зобов`язаннях сторін прозорості та безспірності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №920/240/18 від 26.11.2019.

Визначена відповідачем Фізичною особою-підприємцем Міталі М.Д. у претензії-вимозі сума збитків (компенсація вартості товару) не є безспірною, оскільки між сторонами існує спір щодо наявності або відсутності підстав для відшкодування збитків, який має вирішуватися в судовому порядку з встановленням всієї сукупності наявних елементів для застосування цивільно-правової відповідальності, за яких можливе відшкодування збитків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду № 910/9038/17 від 10.07.2018.

Питання щодо розміру понесених відповідачем збитків, наявності вини позивача у заподіянні таких збитків, стягнення відповідачем з позивача збитків в частині відшкодування вартості майна, що було пошкоджено внаслідок пожежі, не є предметом розгляду даної справи, відтак підлягає вирішенню в судовому порядку шляхом звернення з окремим позовом з дотриманням вимог підвідомчості та підсудності.

За наведеного суд констатує, що вимоги відповідача щодо відшкодування на його користь компенсації за знищений товар шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог не є безспірними; сторонами не узгоджено суму грошових зобов`язань ТОВ "Гингарс" перед ФОП Міталі М.Д. в частині відшкодування збитків, а також строк виконання такого обов`язку; доказів вирішення цього питання в судовому порядку матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що зарахування зустрічних вимог згідно претензії-вимоги відповідача від 26.08.2022 на суму 139200,00 грн. не відбулося, твердження відповідача щодо відсутності непогашених зобов`язань перед позивачем у зв`язку із зарахуванням зустрічних вимог є необґрунтованими, а доводи відповідача про наявність у позивача перед ним зустрічних зобов`язань, які виникли у зв`язку із пошкодженням переданого на зберігання товару, не звільняють його від обов`язку по оплаті за договором зберігання.

За наведеного, виходячи з умов Договору зберігання та положень ст.946 ЦК України, відповідач зобов`язаний здійснити повну оплату вартості послуг зі зберігання та сплатити позивачу заборгованість в розмірі 262400,00 грн.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, N 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Так з відповідача Фізичної особи-підприємця Міталі Миколи Дмитровича на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Гингарс" підлягає стягненню 262400,00 грн. заборгованості.

У зв`язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Міталі Миколи Дмитровича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГИНГАРС" (43334500, 54056, м.Миколаїв, пр-т Миру, буд.40) - 262400 (двісті шістдесіт дві тисячі чотириста) грн. 00 коп. заборгованості за Договором зберігання від 02.02.2022, 3936 (три тисячі дев`ятсот тридцять шість) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено і підписано 25.04.2023.