Рішення

від 25.04.2023 по справі 918/227/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2023 р. м. РівнеСправа № 918/227/23

Господарський суд Рівненської області у складі головуючий суддя Торчинюк В.Г., при секретарі судового засідання Гупалюк О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Комунального некомерційного підприємства Міська Лікарня №10 Запорізької міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Фармацевтична Компанія "Прогрес 17"

про стягнення в сумі 2 847 грн. 80 коп.

В засіданні приймали участь:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

Описова частина:

В березні 2023 року Комунальне некомерційне підприємство Міська Лікарня № 10 Запорізької міської ради звернулося у Господарський суд Рівненської області із позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Фармацевтична Компанія "Прогрес 17" про стягнення в сумі 2 847 грн 80 коп.

Ухвалою суду від 09 березня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/227/23 за позовною заявою Комунального некомерційного підприємства Міської Лікарні № 10 Запорізької міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Фармацевтична Компанія "Прогрес 17" про стягнення в сумі 2 847 грн 80 коп. Визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 28 березня 2023 року.

Ухвалою суду від 28 березня 2023 року відкладено розгляд справи по суті на 11 квітня 2023 року.

Ухвалою суду від 11 квітня 2023 року відкладено розгляд справи по суті на 25 квітня 2023 року.

24 квітня 2023 року через відділ канцелярії позивачем подано клопотання в додатках до якого долучено документи, на підтвердження фактів викладених у позовній заяві.

У судове засідання 25 квітня 2023 року позивач та відповідач не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про дату, місце та час судового засідання належним чином повідомлені.

Як зазначалося, відповідач не забезпечив явку уповноважених представників у судові засідання на 28 березня 2023 року, 11 квітня 2023 року та 25 квітня 2023 року.

Матеріали справи містять судові повістки, з адресою відповідача, яка співпадає із зазначеною у позовній заяві, а також із адресою вказаною у ЄДРЮОФОПГФ: 33018, м. Рівне, вул. Курчатова, 18 Ж, офіс 201.

Вказані судові повістки повернулися на адресу суду із відміткою: "адресат відсутній за вказаною адресою", "за закінченням терміну зберігання", "фірма вибула".

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).

Згідно з ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Рівненської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, а неявка останнього не перешкоджає розгляду цієї справи та вирішенню спору по суті, то за висновками суду справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 вказаної статті).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Мотивувальна частина:

01.04.2020 року між Комунальним некомерційним підприємством Міська Лікарня №10 Запорізької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Фармацевтична Компанія Прогрес 17 було укладено Договір купівлі-продажу товару №436/2210.

На підставі умов договору № 436/2210 від 01.04.2020 відповідач поставив позивачу вироби медичного призначення на загальну суму 17 086, 80 грн в т.ч. ПДВ в сумі 2 847, 80 грн, за які позивач повністю розрахувався сплативши на користь відповідача 17 086, 80 грн, в т.ч. ПДВ в сумі 2 847. 80 платіжним дорученням № 370 від 06.04.2020 року.

Як вказує позивач, 17.03.2020 року звільнено від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на мигну територію Україну та з постачання на митній території України певних товарів медичного призначення. Прокурор зазначає, що на підставі вказаних положень Закону операція з постачалося відповідачем медичного обладнання за договором № 3003 від 30.03.2020 року не підлягала оподаткування податком на додану вартість, на переконання позивача, відповідач без належних правових підставі отримав від позивача в складі оплати вартості товару ПДВ в сумі 2 847, 80 грн, тому просить суд повернути зазначені грошові кошти.

Відповідно до п 1.1. якого продавець бере на себе зобов`язання передати у власність товари (медичні матеріали) згідно Специфікації (Додаток 1), яка є невід`ємною частиною чинного Договору, а покупець прийняти і оплатити його на умовах договору.

Відповідно до п. 4.1. Договору (Ціна договору) ціна цього договору становить 17 086, 80 грн, в т.ч. ПДВ в сумі 2 847, 80 грн.

В специфікації до Договору визначено предмет поставки за договором, а саме: Бахіли (кількість товару 24 550).

Згідно видаткової накладної № ФКП 00000739 від 02.04.2020 року вищевказаний товар був поставлений в повному обсязі продавцем Товариством з обмеженою відповідальністю Фармацевтична Компанія "Прогрес 17", а покупцем Комунальним некомерційним підприємством Міська Лікарня №10 Запорізької міської ради відповідно прийнятий.

На виконання умов договору, покупцем платіжним дорученням від 06.04.2020 № 370 перераховано на рахунок продавця 17 086, 80 грн в т.ч. ПДВ в сумі 2 847, 80 грн.

15.07.2021 року позивач направив відповідачу претензію № 01-12/316 на суму 2 847, 80 грн.

Відповідь на зазначену претензію матеріали справи не містять.

Щодо вказаних вище обставин, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Господарським кодексом України у ст.180 деталізовано істотні умови господарського договору.

Так, за приписами ч.ч. 1, 3 цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У пп.14.1.178 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом пп.пп. "а" і "б" п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів / послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Законом України №540 від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набув чинності 02.04.2020, доповнено підрозділ 2 розділу ХХ ПК України пунктом 71, згідно з яким тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування ПДВ операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17.03.2020 року.

Постановою №224 затверджено перелік товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування ПДВ.

Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 року у справі №916/2478/20, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 року у справі №910/12764/20, які в силу положень ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України враховуються при виборі і застосуванні норм права.

Водночас об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.12.2021 року у справі №910/12764/20 відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 року зі справи № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору).

За приписами ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Суд погоджується з доводами позивача, що Рукавички із довгими манжетами нетальковані, латексні, міцні, придбані позивачем у відповідача, входять до переліку товарів, необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, затвердженого постановою КМУ №224 від 20.03.2020 року.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що спірний договір за строком його укладення та виконання сторонами підпадає під дію вищенаведених приписів Податкового кодексу, а операції з медичними матеріалами, які були предметом спірного договору звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

Таким чином, пункт 4.1 договору №433/2220 купівлі-продажу товару від 02.04.2020 року в частині включення суми ПДВ суперечить пункту 71 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.

Відповідач, як одна із сторін зобов`язання набув зазначені кошти (2 847, 80 ПДВ) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими договором про закупівлю товарів за державні кошти, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, тобто на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Наведеного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01.06.2021 року у справі № 916/2478/20, який в силу положень ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України враховується при виборі і застосуванні норм права.

Судом встановлено, постачальник отриману від покупця суму ПДВ до бюджету не повинен сплачувати, оскільки товар звільнено від оподаткування ПДВ, тому неповернення відповідачем позивачеві суми, перерахованої поза межами договірних платежів (суми ПДВ, яка є складовою договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів), має наслідком збагачення відповідача на суму 2 847, 80 грн, тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом.

За результатами з`ясування обставин, на які сторона посилалася як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні судом під час розгляду справи, і з наданням оцінки всім аргументам учасника справи як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Фармацевтична Компанія "Прогрес 17" на користь Комунального некомерційного підприємства Міська Лікарня №10 Запорізької міської ради безпідставно сплаченого ПДВ на суму 2 847, 80 грн.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати за позовом покладаються на Відповідача в розмірі 2 684,00 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фармацевтична Компанія "Прогрес 17" (33018, м. Рівне, вул. Курчатова, 18 Ж, офіс 201 код ЄДРПОУ 43029033) на користь Комунального некомерційного підприємства Міська Лікарня №10 Запорізької міської ради (69000, м. Запоріжжя, бульвар Шевченка, 25 , код ЄДРПОУ 05498708) 2 847, 80 (дві тисячі вісімсот сорок сім) грн - сплаченого ПДВ без правової підстави та 2 684,00 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 27.04.2023року.

Суддя Вадим Торчинюк