Ухвала

від 25.04.2023 по справі 925/1564/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 925/1564/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Данилов С. А.,

відповідачів - Птуха В. І.,

третіх осіб - Птуха В. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 (судді: Чорногуз М. Г. - головуючий, Мальченко А. О., Агрикова О. В.) та рішення Господарського суду Черкаської області від 11.05.2022 (суддя Кучеренко О. І.) у справі

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "555"

до Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фізична особа-підприємець Літвінова Наталія Дмитрівна та Черкаська міська рада,

про визнання недійсним договору оренди,

ВСТАНОВИВ:

1. У грудні 2020 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "555" (далі - ОСББ "555") звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради (далі - Департамент економіки та розвитку) про визнання недійсним договору оренди об`єкта нерухомості № 2044, укладеного 01.12.2017 між Департаментом економіки та розвитку (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Літвіновою Н. Д. (далі - ФОП Літвінова Н. Д.) (орендар), з посиланням на положення статей 203, 215, 316, 328 368, 385 Цивільного кодексу України, положень Законів України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", "Про приватизацію державного житлового фонду".

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.12.2017 між ФОП Літвіновою Н. Д. та Департаментом економіки та розвитку було укладено договір оренди об`єкта нерухомості № 2044, а саме нежитлових приміщень цокольного поверху в житловому будинку (літ. А-2) з № 1 по № 3, з № 6 по № 11, загальною площею 80 м2 (далі - спірний договір; спірні нежитлові приміщення; об`єкт оренди), згідно з умовами якого об`єкт оренди належить до міської комунальної власності на підставі рішення Черкаської міської ради від 26.06.2003 № 3-531 "Про перелік об`єктів права міської комунальної власності та уповноважених органів, яким вони передаються в оперативне управління" (далі - рішення Черкаської міської ради від 26.06.2003 № 3-531).

Проте у зв`язку із аварійним станом об`єкта нерухомості, за призначенням, визначеним у договорі (під офіс), спірні приміщення орендарем не використовувалися.

06.04.2020 на зборах співвласників багатоквартирних будинків на вул. Гоголя, 555 та на вул. Кобзарській, 103 у м. Черкаси було прийнято рішення про створення ОСББ "555", головою якого обрано Літвінову Н. Д., а 29.04.2020 здійснено державну реєстрацію ОСББ "555".

Позивач зазначав, що 25.08.2020 Літвінова Н. Д. отримала лист Департаменту економіки та розвитку щодо продовження договору оренди та необхідності подання для цього звіту про оцінку майна та рецензію на цей звіт.

У свою чергу Літвінова Н. Д. звернулася до Департаменту економіки та розвитку з листом від 23.09.2020 в якому повідомила про створення ОСББ "555" і відсутність підстав для передачі спірних приміщень орендодавцю за договором, оскільки такі приміщення є підвалом та спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку на вул. Кобзарській, 103 у м. Черкаси, які ОСББ має намір самостійно обслуговувати, у зв`язку з чим Літвінова Н. Д. просила розірвати договір та повернути безпідставно сплачену орендну плату. Однак відповіді на цей лист Літвінова Н.Д. не отримала, а в телефонній розмові у листопаді 2020 року працівник Департаменту економіки та розвитку повідомив про необхідність передати ключі від об`єкта оренди за актом приймання-передачі.

Позивач наголошував, що за змістом експертного дослідження, виконаного 18.11.2020 судовим експертом за заявою голови ОСББ "555" Літвінової Н. Д., спірні приміщення, розташовані на цокольному поверху будинку на вул. Кобзарській, 10 у м. Черкаси є допоміжними приміщення багатоквартирного житлового будинку, тобто такими, що призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Правовий статус спірних приміщень як допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку також встановлено у рішенні Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03.03.2016 у справі № 711/88/96/15-ц за позовом іншого співвласника.

ОСББ "555", звертаючись з позовом до суду, вказувало на те, що суть позовних вимог зводиться до недійсності договору оренди спільного сумісного майна співвласників багатоквартирного будинку, оскільки договором порушуються права співвласників такого майна, а діями відповідача обмежується встановлене законом право співвласників багатоквартирного будинку в особі позивача у здійсненні ними володіння та користування спільним майном.

3. У відзиві на позовну заяву Департамент економіки та розвитку просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на те, що спірні приміщення є власністю територіальної громади міста Черкаси.

Відповідач зазначав, що спірні приміщення не відносяться до допоміжних, а є саме нежитловими приміщеннями, тобто є самостійними об`єктами цивільно-правових відносин, згідно з рішеннями Черкаської міської ради від 26.06.2003 № 3-531 та від 08.07.2020 № 2-5940 "Про визначення балансоутримувачем нежитлових приміщень Департамент економіки та розвитку Черкаської міської ради (далі - рішення Черкаської міської ради від 08.07.2020 № 2-5940) з метою упорядкування обліку майна територіальної громади та більш ефективного його використання, нежитлові приміщення на вул. Кобзарській, 103 у м. Черкаси було віднесено до переліку об`єктів права міської комунальної власності.

Щодо посилань позивача на висновок експертизи, то відповідач зазначав, що згідно з положеннями Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" для визначення приміщення допоміжним існує чіткий критерій, а саме такі приміщення мають бути призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Одночасно існує поняття "нежитлові приміщення", яке не належить до житлового фонду, не слугує для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців та є самостійним об`єктом.

У цьому випадку спірні приміщення не використовувалися для забезпечення експлуатації будинку чи побутового обслуговування його мешканців. Спірні приміщення не відносяться до допоміжних, а є саме нежитловими приміщеннями.

4. Згідно з ухвалою Господарського суду Черкаської області від 07.12.2020, зокрема, залучено до участі у справі ФОП Літвінову Н. Д. та Черкаську міську раду, як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 24.02.2021 провадження у справі зупинялося до набрання законної сили рішення у справі № 925/108/21, яке було поновлено згідно з ухвалою від 04.01.2022.

5. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 11.05.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022, позов задоволено повністю, визнано недійсним договір оренди об`єкта нерухомості № 2044, який укладений 01.12.2017 між Департаментом економіки та розвитку та ФОП Літвіновою Н. Д.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що як на дату укладення спірного договору оренди об`єкта нерухомості від 01.12.2017 № 2044, так і з моменту приватизації квартир у будинку 103 на вул. Кобзарській, Черкаська міська рада не володіла спірними нежитловими приміщеннями, оскільки вони належали усім співвласникам цього будинку в силу закону і підтвердження права власності на ці приміщення не потребують здійснення додаткових дій, у тому числі, і визнання цього права у судовому порядку, про що було зазначено у рішенні Господарського суду Черкаської області у справі № 925/108/21.

Крім того, постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 задоволено заяву ОСББ "555" про розподіл судових витрат, стягнуто з Департаменту економіки та розвитку на користь ОСББ "555" витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6000, 00 грн.

6. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 та рішенням Господарського суду Черкаської області від 11.05.2022, Департамент економіки та розвитку у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСББ "555", обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме ухвалення судових рішень без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Так, скаржник зазначає, що суди дійшли висновку про те, що спірний об`єкт оренди - підвал, який є допоміжним приміщенням та є об`єктом права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, а тому станом на день укладення спірного договору оренди від 10.12.2017 відповідач не мав права здійснювати передачу цокольного приміщення на вул. Кобзарській, 103 в м. Черкаси в оренду, оскільки такі приміщення не перебували у комунальній власності.

Проте, на переконання скаржника, суди не врахували висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц стосовно того, що у багатоквартирних жилих будинках розташовуються також і нежитлові приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, які є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та не відносяться до житлового фонду, а тому в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає. Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їх розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Отже, заявник касаційної скарги зазначає, що для правильного розгляду справи необхідно встановлювати обставини щодо місця розташування спірного приміщення та віднесення його до житлового комплексу (починаючи з етапу проектування будинку), а також встановлювати обставини стосовно того, чи є спірне приміщення нежитловим, та чи використовувалося таке приміщення як самостійний об`єкт цивільно-правових відносин.

Подібні висновки за аналогічних обставин були викладені також у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 по справі № 127/4843/16-ц.

Крім того Департамент економіки та розвитку у касаційній скарзі посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вказуючи на те, що спірне приміщення, яке є предметом оспорюваного договору, не містить в собі ні обладнання, ні устаткування, які б вказували, що без доступу до такого приміщення є неможливою експлуатація будинку в цілому, що вказує на те, що спірне приміщення є не допоміжним, а нежитловим приміщенням - самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Скаржник також вважає, що суди порушили норми процесуального права посилаючись на те, що з урахуванням положень статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та статті 391 Цивільного кодексу України саме власнику належить право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним користуванням своїм майном та відновлення цього права, отже у цьому випадку саме фізичні чи юридичні особи як власники квартир у багатоповерховому будинку мають право на захист своїх порушених прав чи інтересів. ОСББ "555" є управителем наявного майна, а тому спірний договір оренди нерухомого майна, який укладений 01.12.2017 між Департаментом економіки та розвитку та ФОП Літвіновою Н. Д. ніяким чином не міг порушувати права позивача у цій справі - ОСББ "555".

Заявник касаційної скарги не погоджується з висновком судів стосовно того, що станом на день укладення спірного договору відповідач не мав права здійснювати передачу цокольного приміщення в оренду, оскільки такі приміщення не перебували у комунальній власності, оскільки право власності на спірний об`єкт нерухомості Черкаська міська рада набула в силу статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", що підтверджується рішенням Черкаської міської ради від 26.06.2003 № 3-531. При цьому згідно з положеннями Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою факту набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстрація права комунальної власності на нежитлові приміщення на вул. Вербовецького (Кобзарській), 103 за Черкаською міською радою лише 26.10.2020 не вказує на те, що до цього часу остання не була її власником.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає про неправильне застосування норм права судом апеляційної інстанції в частині стягнення з Департаменту економіки та розвитку витрат на професійну правову допомогу у розмірі 6000,00 грн та безпідставного відхилення доводів сторони про зменшення суми витрат, посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 та від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18.

7. Пояснення ОСББ "555" щодо касаційної скарги, які надійшли до Верховного Суду 14.04.2023, не беруться до уваги, оскільки згідно з ухвалою Верховного Суду від 03.03.2023 строк для подання відзиву на касаційну скаргу учасникам справи визначено до 27.03.2023, у той час як письмові пояснення ОСББ "555" направлено до касаційного суду 11.04.2023, про що свідчить штамп пошти на поштовому конверті, а клопотання про поновлення строку стороною не заявлено.

8. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке

9. Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Черкаської міської ради від 26.06.2003 № 3-531 від 26.06.2003 було затверджено перелік об`єктів права міської комунальної власності із зазначенням їх місцезнаходження, а також перелік житлового фонду із вбудовано-прибудованими приміщеннями, серед яких зазначено житловий будинок на вул. Вербовецького (до зміни назви - вул. Кобзарська), 103, загальною площею 128,2 м2.

З 2004 року Літвінова Н. Д. є власником квартири на АДРЕСА_1 , яку набула у власність шляхом приватизації, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суди установили, що 27.10.2017 за замовленням Департаменту економіки та розвитку Комунальним підприємством "Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" було виготовлено технічний паспорт, у якому зазначено, що площа приміщень житлового будинку з нежитловими (вбудованими) приміщеннями літ. А-2 вул. Кобзарська у м. Черкаси становить 93,2 м2, з яких основна 47,1 м2 та 46,1 м2 допоміжна. Рік побудови до 1917, відсоток зносу 65 %.

10. 10.12.2017 між Департаментом економіки та розвитку (орендодавець) та ФОП Літвіновою Н. Д. (орендар) укладено договір оренди об`єкта нерухомості № 2044, за умовами якого орендодавець зобов`язався передати орендареві у строкове платне користування під офіс нежитлове приміщення, що належить до міської комунальної власності на підставі рішення Черкаської міської ради від 26.06.2003 № 3-531 від 26.06.2003, а саме нежитлові приміщення цокольного поверху в житловому будинку (літ. А-2) з № 1 по № 3, з № 6 по № 11 на вул. Кобзарська, 103 у м. Черкаси, загальною площею 80,0 м2 (основна площа - 35,7 м2, допоміжна площа - 44,3 м2).

Відповідно до акта приймання-передачі об`єкта нерухомості за адресою м. Черкаси, вул. Кобзарська, 103 від 01.12.2017 орендодавець передав, а орендар прийняв об`єкт нерухомості.

Згідно з додатком № 3 до договору оренди від 01.12.2017 об`єкт нерухомості складається з 35,7 м2 - основна площа (офіс) та 44,3 м2 - допоміжна площа.

11. Суди попередніх інстанцій також установили, що рішенням Черкаської міської ради від 08.07.2020 № 2-5940 Департамент економіки та розвитку визначено балансоутримувачем майна територіальної громади міста Черкаси щодо деяких нежитлових приміщень, які знаходяться, у тому числі, і в житлових будинках міста.

У пункті 17 зазначеного рішення вказано про внесення доповнення до переліку об`єктів міської комунальної власності (додаток № 1 до рішення Черкаської міської ради від 26.06.2003 № 3-531 у Розділі 16 "Нежитлові вбудовано-прибудовані приміщення включено пункт 214 "нежитлові приміщення на вул. Кобзарській, 103".

26.10.2020 на підставі рішень Черкаської міської ради від 26.06.2003 № 3-531 та від 08.07.2020 № 2-5940 державний реєстратор Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 54870344 та вніс запис № 38935784 в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про право комунальної власності Черкаської міської ради на нежитлове приміщення на вул. Кобзарській, 103 у м. Черкаси як на складову частину житлового будинку (приміщення підвалу), літ. А-2, загальною площею 93,2 м2.

12. Департамент економіки та розвитку листом від 25.08.2020 № 3072-01-15 повідомив ФОП Літвінову Н. Д. про закінчення строку дії договору оренди від 01.07.2017 та просив орендаря повідомити про свої наміри щодо подальшого використання об`єкта оренди.

У той же час, як вбачається з матеріалів справи, згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 29.04.2020 зареєстровано ОСББ "555", головою якого обрано Літвінову Н. Д.

23.09.2020 голова ОСББ "555" звернулася до Департаменту економіки та розвитку з листом № 2309, в якому повідомила про створення ОСББ на вул. Кобзарська, 103 та про припинення права передачі в оренду за договором оренди нерухомості, у зв`язку з тим, що орендоване приміщення є підвалом та спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку на вул. Кобзарська, 103 у м. Черкаси.

02.10.2020 у листі № 9766/2 Департамент економіки та розвитку повідомив, що договір оренди від 01.12.2017 станом на 01.10.2020 є діючим, отже, у ФОП Літвінової Н. Д. наявний обов`язок своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату.

У листі № 2311 Літвінова Н. Д. повідомила, що фактично цокольний поверх багатоквартирного будинку на вул. Кобзарській, 103 у м. Черкаси є підвальним приміщенням та направила адвокатський запит про правові підстави укладення спірного договору оренди нерухомості.

13. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога ОСББ "555" про визнання недійсним договору оренди об`єкта нерухомості № 2044, укладеного 01.12.2017 між Департаментом економіки та розвитку та ФОП Літвіновою Н. Д., з посиланням на положення статей 203, 215, 316, 328 368, 385 Цивільного кодексу України, положень Законів України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", "Про приватизацію державного житлового фонду", з огляду на те, що спірні приміщення, які є предметом договору, є підвалом та належать до спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку на вул. Кобзарській, 103 у м. Черкаси, які ОСББ має використовувати за призначення для обслуговування потреб співвласників багатоквартирного будинку, при цьому до комунальної власності спірний об`єкт не належав і відповідач не мав права на розпорядження ним.

14. Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 цієї статті передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 Цивільного кодексу України).

Захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

15. Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 зазначеного Кодексу).

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина 3 статті 13 Цивільного кодексу України) може бути самостійною підставою недійсності правочину. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункти 10.5, 10.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).

16. Як свідчать матеріали справи, згідно з пунктом 1 договору оренди від 01.12.2017 орендодавець зобов`язався передати орендареві у строкове платне користування нежитлове приміщення, що належить до міської комунальної власності на підставі рішення Черкаської міської ради від 26.06.2003 № 3-531.

Суд апеляційної інстанції установив, що з матеріалів справи вбачається, що спірний об`єкт оренди є підвальним (цокольним) приміщенням.

При цьому, суди установили, що рішенням Черкаської міської ради від 26.06.2003 № 3-531 до комунальної власності підвал на вул. Кобзарській (після зміни назви - вул. Вербовецького), 103 в м. Черкаси включено не було.

17. Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (у редакції, чинній на час прийняття Черкаською міською радою рішення від 26.06.2003 № 3-531) власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

У Рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004 (зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09.11.2011 № 14-рп/2011) надано офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Набуте громадянами право на квартири державного житлового фонду та належні до них допоміжні приміщення є непорушним (стаття 41 Конституції України), забезпечується державою і захищається судом (стаття 55 Конституції України) (пункт 4.2 Рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004).

За змістом статті 382 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття Черкаською міською радою рішення від 26.06.2003 № 3-531) власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Зазначеною нормою у редакції, чинній станом на час укладення оспорюваного договору оренди від 01.12.2017 передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Поряд з цим, за змістом статті 4 Житлового кодексу України до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Суд апеляційної інстанції з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 552/7636/14-ц та постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 16.12.2020 у справі № 914/554/19 зазначив, що у багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими.

Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Суд апеляційної інстанції з урахуванням правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, виходив з того, що допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Отже, суд апеляційної інстанції установив, що як убачається з матеріалів справи, спірний об`єкт оренди є допоміжним приміщенням.

При цьому, згідно з наявним у матеріалах справи висновком експертного будівельно-технічного дослідження від 18.11.2020 № 53/20/буд приміщення цокольного поверху під номерами з 1 по 11 (нумерація згідно з додатком № 1 до договору оренди об`єкта нерухомості від 01.12.2017 № 2044, укладеного між Департаментом економіки та розвитку та ФОП Літвіновою Н. Д. та у відповідності до Плану поверхів нежитлових приміщень в житловому будинку літ. А-2 на вул. Кобзарська, 103 у м. Черкаси) є допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку № 103 на вул. Кобзарська у м. Черкаси, тобто такими, що призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

18. Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи установили, що рішенням Черкаської міської ради від 08.07.2020 № 2-5940 "Про визначення балансоутримувачем нежитлових приміщень департамент економіки та розвитку Черкаської міської ради", Департамент економіки та розвитку визначено балансоутримувачем майна територіальної громади міста Черкаси щодо деяких нежитлових приміщень, які знаходяться, у тому числі, і у житлових будинках міста. Зокрема, у пункті 17 вказаного рішення вказано про внесення доповнення до переліку об`єктів міської комунальної власності (додаток № 1 до рішення Черкаської міської ради від 26.06.2003 № 3-531 у Розділі 16 "Нежитлові вбудовано-прибудовані приміщення включено пункт 214 "нежитлові приміщення на вул. Кобзарській, 103".

26.10.2020 на підставі рішень Черкаської міської ради від 26.06.2003 № 3-531 та від 08.07.2020 № 2-5940 проведено державну реєстрацію права комунальної власності Черкаської міської ради на спірний об`єкт оренди - приміщення підвалу літ. А-2 на вул. Кобзарська, 103 у м. Черкаси, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

З урахуванням положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 та постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15 державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Суд апеляційної інстанції установив, що рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.06.2021 у справі № 925/108/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2021, було частково задоволено позов ОСББ "555" до Черкаської міської ради та визнано недійсними рішення Черкаської міської ради від 08.07.2020 № 2-5940 "Про визначення балансоутримувачем нежитлових приміщень департамент економіки та розвитку Черкаської міської ради" в частині (пункт 17) внесення доповнення до переліку об`єктів права міської комунальної власності та уповноважених органів, яким вони передаються у оперативне управління (додаток № 1 рішення Черкаської міської ради від 26.06.2003 № 3-531) у розділ 16 "Нежитлові вбудовано-прибудовані приміщення" та включення об`єкту пункт 214 "Нежитлові приміщення по вул. Кобзарській, 103"; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 54870344 від 30.10.2020, яке прийняте на підставі рішення Черкаської міської ради від 08.07.2020 № 2-5940 та рішення Черкаської міської ради від 26.06.2003 № 3-531 (запис № 38935784 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право комунальної власності Черкаської міської ради.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що як з часу приватизації квартир у багатоквартирному житловому будинку на вул. Кобзарській, 103 у м. Черкаси, так і на час укладення спірного договору оренди від 01.12.2017, Черкаська міська рада не володіла спірними нежитловими приміщеннями, оскільки спірні приміщення належали усім співвласникам цього житлового будинку в силу закону, а відповідач не мав права розпоряджатися спірним об`єктом, який не перебував у комунальній власності.

19. Оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Департамент економіки та розвитку вказує на неврахування судами правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц, який, як зазначив скаржник є аналогічним висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 по справі № 127/4843/16-ц, стосовно того, що у багатоквартирних жилих будинках розташовуються також і нежитлові приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, які є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та не відносяться до житлового фонду, а тому в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає, а тому необхідним є встановлення обставин щодо місця розташування спірного приміщення та віднесення його до житлового комплексу, а також обставини стосовно того, чи є спірне приміщення нежитловим, та чи використовувалося таке приміщення як самостійний об`єкт цивільно-правових відносин.

20. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

21. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц (на незастосування висновків в якій посилається скаржник) за позовом ОСОБА_2 до Міністерства освіти України, Вишнівецької ради, Збаразького бюро технічної інвентаризації, Вишнівецького ліцею про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Вишнівецької ради про оформлення права власності на підвальні приміщення за державою Україна в особі Міністерства освіти України, скасування державної реєстрації права власності на підвальні приміщення за державою Україною в особі міністерства та права оперативного управління Професійного технічного училища № 5 на спірні підвальні приміщення, Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції вказав таке.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що на час приватизації позивачами квартир було чинним Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 № 56, у пункті 17 якого прямо вказувалося, що нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Порядок передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України.

З наведених норм убачається, що у житлових будинках можуть бути як допоміжні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Скасовуючи судові рішення у справі 598/175/15-ц та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди не встановили, чи є спірне приміщення нежитловим, бо зі стадії проектування житлового будинку призначалося для торговельних потреб непромислового характеру, чи використовувалося воно як самостійний об`єкт нерухомості, а відтак чи є допоміжним.

Натомість у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій на підставі досліджених доказів (у тому числі висновку експерта) та встановлених обставин справи, з урахуванням норм чинного законодавства, правових висновків Верховного Суду, а також судових рішень у справі № 925/108/21, дійшли висновку, що спірний об`єкт оренди є допоміжним приміщенням, призначеним для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, а Черкаська міська рада не мала права комунальної власності та права на розпорядження спірним об`єктом.

22. Отже, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з урахуванням установлених судами попередніх інстанцій обставин у справі, що розглядається, та обставин, установлених судами у справі, наведеній скаржником у касаційній скарзі, правовідносини у цих справах не є подібними, а застосування судами норм матеріального права було здійснено виходячи із встановлених обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки судами всіх доказів щодо наявності/відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Колегія суддів вважає помилковим посилання скаржника на незастосування судами правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц, на який скаржник посилався у касаційній скарзі, а доводи касаційної скарги колегія суддів вважає такими, що зводяться до незгоди із висновками суду.

23. Посилання заявника касаційної скарги на постанови Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ стосовно того, що спірне приміщення, яке є предметом оспорюваного договору, не містить в собі ні обладнання, ні устаткування, які б вказували, що без доступу до такого приміщення є неможливою експлуатація будинку в цілому, що вказує на те, що спірне приміщення є не допоміжним, а є нежитловим приміщенням і самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, не беруться до уваги, оскільки за змістом процесуального законодавства підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

24. Щодо посилань у касаційній скарзі на порушення норм матеріального права та незастосування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 та від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18 в частині стягнення з Департаменту економіки та розвитку витрат на професійну правову допомогу у розмірі 6000,00 грн, колегія суддів звертає увагу на такому.

Суд апеляційної інстанції установив, що на підтвердження витрат ОСББ "555" на професійну правничу допомогу позивачем надано до матеріалів справи копію договору від 13.09.2022 № 13/09/22, укладеного з адвокатом Даниловим С. А. (виконавець) та копію акта наданих послуг (робіт) від 21.09.2022. За умовами укладеного договору позивач доручає, а виконавець зобов`язується надати позивачу професійну правничу допомогу у справі № 925/1564/20, а адвокатський гонорар сторонами встановлено у фіксованому розмірі, який становить 6000,00 грн.

Посилаючись на положення статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України та висновки, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18 та від 15.10.2020 у справі № 873/26/20, суд апеляційної інстанції, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи, дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат позивача на правничу допомогу у фіксованому, визначеному в договорі розмірі сумі 6000,00 грн, що відповідатиме критерію пропорційності, розумності та справедливості. При цьому суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача стосовно того, що адвокатом позивача було складено лише відзив на апеляційну скаргу, вказавши, що фіксований розмір гонорару встановлюється незалежно від кількості та видів правничих послуг, наданих адвокатом на користь клієнта, а будь-яких інших доказів на підтвердження невідповідності витрат позивача фактично наданим послугам з боку адвоката відповідачем не надано.

Департамент економіки та розвитку, звертаючись із касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції в цій частині, висновків суду не спростувало, а посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 та від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18 не беруться до уваги, оскільки судові рішення у зазначених справах та справі, що розглядається, ухваленні виходячи із встановлених обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки судами всіх доказів/доводів у конкретній справі.

25. Ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини, колегія суддів вважає помилковим посилання скаржника на незастосування судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які скаржник посилався у касаційній скарзі, а доводи касаційної скарги колегія суддів вважає такими, що зводяться до незгоди із висновками судів.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту економіки та розвитку на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 та рішення Господарського суду Черкаської області від 11.05.2022 у справі № 925/1564/20.

26. Оскільки підстав для скасування судового рішення у справі, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 та рішення Господарського суду Черкаської області від 11.05.2022 у справі № 925/1564/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак