Постанова

від 20.04.2023 по справі 149/3271/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 149/3271/21

провадження № 61-4979св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальний позашкільний навчальний заклад Хмільницька школа мистецтв,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пересоляк Олександр Сергійович, на додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 12 квітня 2022 року в складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального позашкільного навчального закладу Хмільницька школа мистецтв (далі - КПНЗ Хмільницька школа мистецтв) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що його безпідставно відсторонили від роботи без збереження заробітної плати наказом відповідача від 08 листопада 2021 року у зв`язку з ненаданням довідки про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, тому порушено його право на роботу з відповідною оплатою праці, яке підлягає поновленню

у судовому порядку.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив: визнати незаконним та скасувати наказ КПНЗ Хмільницької школи мистецтв від 08 листопада

2021 року № 11-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 »; зобов`язати КПНЗ Хмільницьку школу мистецтв виплатити йому заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області

від 20 січня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наказ про відсторонення позивача від роботи винесено у відповідності до законодавства, з метою захисту здоров`я дітей та викладачів, тому відсутні підстави для його скасування. Оскільки вимога позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від позовної вимоги про скасування наказу, в задоволені якої відмовлено, то підстав для стягнення на користь позивача середньої заробітної плати також немає.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 29 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 20 січня 2022 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано незаконним та скасовано наказ КПНЗ Хмільницької школи мистецтв від 08 листопада

2021 року № 11-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ». Зобов`язано КПНЗ Хмільницьку школу мистецтв виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи. Стягнуто з КПНЗ Хмільницької школи мистецтв на користь ОСОБА_1 витрати у розмірі 4 793,20 грн, з яких: 1 816 грн - судовий збір за подання позовної заяви та 2 977,20 грн - за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач не довів, що позивач відмовилися або ухилився від обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19. Вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи є обґрунтованими та підлягають до задоволення. Оскільки всупереч статті 46 Кодексу законів про працю України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, то суд має задовольнити позов і в частині стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Апеляційний суд також дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати останнього за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Короткий зміст заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, яким стягнути витрати на професійну правничу допомогу.

Заява мотивована тим, що під час вирішення заявлених у справі вимог апеляційним судом не вирішено питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Вказував, що відповідач зобов`язаний компенсувати позивачу витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн.

На підтвердження понесених витрат надано ордер на надання правничої допомоги адвокатом, акт приймання-передачі наданих послуг № 1 до договору про надання правової допомоги з представництва інтересів у суді, розрахунок витрат на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг № 2 до договору про надання правової допомоги з представництва інтересів у суді, розрахунок витрат на правову допомогу, квитанції про внесення коштів за надання правничої допомоги від 23 листопада 2021 року на суму 1 200 грн, від 31 березня 2022 року на суму 3 800 грн, від 01 лютого 2022 року на суму 2 000,50 грн.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив стягнути

з КПНЗ Хмільницької школи мистецтв витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн.

Короткий зміст додаткової постанови апеляційного суду і мотиви її прийняття

Додатковою постановою Вінницького апеляційного суду від 12 квітня

2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з КПНЗ Хмільницька школа мистецтв на користь ОСОБА_1 7 000 грн витрат на правничу допомогу адвоката Пересоляка О. С., понесених в суді першої та апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що представник відповідача заявив клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката Пересоляка О. С., понесених ОСОБА_1 , та навів відповідні доводи на спростування їх розміру. Дослідивши доводи заяви та обставини справи, суд апеляційної інстанції вважав, що зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат. Зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 грн

є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи. Апеляційний суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, дійшов висновку про необхідність стягнення

з КПНЗ Хмільницька школа мистецтв на користь ОСОБА_1 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, які є доведеними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Пересоляк О. С., просить суд касаційної інстанції скасувати додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 12 квітня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

19 травня 2022 рокуОСОБА_1 через адвоката Пересоляка О. С. надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 12 квітня

2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 01 серпня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пересоляк О. С., на додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 12 квітня 2022 року, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження додаткової постанови апеляційного суду позивач посилається на пункт 1 частини другої

статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі

№ 755/9215/15-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд без відповідного клопотання відповідача, поданого в суді першої інстанції, у порушення принципу диспозитивності зменшив розмір витрат на адвоката в суді першої інстанції. З тексту оскаржуваної постанови неможливо встановити, на що послався відповідач як на підставу своїх заперечень проти розміру витрат на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції, які обставини були повно і всебічно з`ясовані судом, яким саме доводам та доказам, наданим відповідачем, була надана оцінка судом. Апеляційний суд помилково вважав, що розподілу підлягають лише фактично сплачені витрати на професійну правничу допомогу. Суд апеляційної інстанції безпідставно дійшов висновку про неспівмірність зазначеної позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу з огляду на розумну необхідність витрат цієї справи. Розмір витрат на правничу допомогу в цій справі відповідає критеріям реальності та розумності розміру, виходячи

з конкретних обставин справи. Надані до суду докази підтверджують факт надання адвокатом позивачу юридичних послуг, їх обсяг та вартість, тому

є саме тими доказами, на підставі яких встановлюється розмір витрат на правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Позиції інших учасників

Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що за результатом апеляційного перегляду справи позовні вимоги у справі задоволено постановою Вінницького апеляційного суду від 29 березня 2022 року.

01 квітня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, яким просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу.

12 квітня 2022 року КПНЗ Хмільницька школа мистецтв подало заперечення на зазначену заяву, в якій вказувало, що розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним. Представник відповідача заявив клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката

Пересоляка О. С., понесених ОСОБА_1 , та навів відповідні доводи на спростування їх розміру.

В судовому засіданні позивач підтримав заяву адвоката про стягнення витрат про надання правничої допомоги та просив суд її задовольнити.

На адресу суду від представника відповідача надійшла заява, в якій він просить розгляд справи проводити за його відсутності.

Адвокат Пересоляк О. С. на підтвердження понесених позивачем витрат надав ордер на надання правничої допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг № 1 до договору про надання правової допомоги

з представництва інтересів у суді, розрахунок витрат на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг № 2 до договору про надання правової допомоги з представництва інтересів у суді, розрахунок витрат на правову допомогу, квитанції про внесення коштів за надання правничої допомоги від 23 листопада 2021 року на суму 1 200 грн, від 31 березня

2022 року на суму 3 800 грн, від 01 лютого 2022 року на суму 2 000,50 грн.

Згідно з розрахунком витрат на правову допомогу від 15 листопада

2021 року час витрачений адвокатом Пересоляк О. С. на надання правничої допомоги позивачу ОСОБА_1 , який складається з вивчення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, консультація клієнта, складання та підготовка позову становить 5 год, а вартість вказаних робіт складає 5 000 грн.

Відповідно до розрахунку витрат на правову допомогу від 28 січня

2022 року час витрачений адвокатом Пересоляк О. С. на надання правничої допомоги позивачу ОСОБА_1 , який складається з ознайомлення

з рішенням суду першої інстанції та підготовкою апеляційної скарги, ознайомлення з відзивом на апеляційну скаргу та підготовкою письмових пояснень у суді апеляційної інстанції, участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції - 7 год, а вартість вказаних робіт складає 7 000 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),

а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені

в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних

з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста

статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено

(пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку

є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для

справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або

заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, до клопотання про стягнення судових витрат на правничу допомогу стороною позивача надані докази на підтвердження обсягу понесених позивачем витрат та їх розміру.

Представник відповідача звернувся до суду із запереченням щодо стягнення витрат на правову допомогу, зазначав про їх завищений розмір.

З огляду на наявність заперечень відповідача проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, беручи до уваги характер правовідносин

у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що клопотання представника позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції підлягає частковому задоволенню, а саме визначенню у розмірі 7 000 грн.

Колегія суддів погоджується, що зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Отже, суд апеляційної інстанції виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року

у справі № 755/9215/15-ц заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат задоволено частково. Стягнуто

з позивача на користь відповідача 730,80 грн судового збору за подання апеляційної скарги, 64 074,40 грн витрат на професійну правничу допомогу. У частині вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 894,40 грн заяву відповідача залишено без розгляду.

В іншій частині заяву відповідача залишено без задоволення. За результатом розгляду заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у справі Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню частково

у відповідній сумі, оскільки саме на цю суму підтверджується доказами надання адвокатом правничих послуг у справі. Касаційним судом зроблено висновок, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

За результатом касаційного перегляду справи № 329/766/18 Верховний Суд постановою від 10 листопада 2021 року скасував постанову апеляційного суду та ухвалив нове судове рішення, яким заяву відповідача про здійснення розподілу судових витрат за надання професійної правничої допомоги задовольнив частково, стягнув на його користь з позивача витрати, понесені за надання професійної правничої допомоги у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі 36 500 грн. Касаційний суд вказував, що, відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд не звернув уваги на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною або тільки має бути сплачено, не врахував умови

пункту 3 актів № 2, 3 до договору про правничу допомогу та ту обставину, що на момент ухвалення апеляційний судом постанови про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у стягненні витрат на правничу допомогу (25 лютого 2020 року) не сплив обумовлений сторонами десятиденний строк на сплату гонорару адвокатського бюро. Вказував, що наявні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції, проте у зменшеному до 3 000 грн розмірі, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги у суді касаційної інстанції.

Отже, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Не заслуговують на увагу касаційної скарги, що апеляційний суд без відповідного клопотання відповідача, поданого в суді першої інстанції,

у порушення принципу диспозитивності зменшив розмір витрат на адвоката в суді першої інстанції, оскільки рішенням суду першої інстанції відмовлено у задоволенні позову, тому були відсутні правові підстави для стягнення на користь позивача судових витрат. Крім того, оскаржувана додаткова постанова прийнята за результатом вирішення заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, яка була подана до суду апеляційної інстанції, тому відповідач не міг подати клопотання про зменшення відповідних витрат до суду першої інстанції.

Верховний Суд погоджується, що зазначений апеляційним судом розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Колегія суддів, проаналізувавши зміст оскаржуваної додаткової постанови

з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для вирішення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення відповідно до встановлених у справі обставин на підставі поданих сторонами доказів та правильно застосував норми права у спірних правовідносинах.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення

обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог

статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження

в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ

у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування додаткової постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пересоляк Олександр Сергійович, залишити без задоволення.

Додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 12 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук