Постанова

від 25.04.2023 по справі 607/2110/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/2110/22Головуючий у 1-й інстанції Кунець Н.Р. Провадження № 22-ц/817/29/23 Доповідач - Дикун С.І.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2023 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Дикун С.І.

суддів - Костів О. З., Шевчук Г. М.,

з участю секретаря - Дідух М.Є.

учасників справи: представника позивача ОСОБА_1 адвоката Хлєбнікова С.В.

представника АТ Укрзалізниця - адвоката Татарука Л.Р.

представника третьої особи - Профспілки

«Профком Локомотивного депо» - Владики Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/2110/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Хлєбніков Сергій Володимирович на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 7 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Хлєбніков Сергій Володимирович до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», третьої особи Профспілки «Профком Локомотивного депо» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час відсторонення від роботи та стягнення моральної шкоди, ухваленого суддею Кунець Н.Р., повний текст рішення складено 13 червня 2022 року , -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», третьої особи Профспілки «Профком Локомотивного депо», про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час відсторонення від роботи та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що він працює на посаді чергового по депо у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Тернопіль» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ». Наказом в.о. начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо

Тернопіль» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» № 762 від 09.12.2021 його було відсторонено від роботи з 09.12.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати. Наказ про відсторонення мотивований тим, що він не надав документи про наявність щеплення проти СОVID-19 або документів про протипоказання, у зв`язку з чим відповідно до статті 46 КЗпП, частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказу Міністерства охорони здоров`я України №2153 та Постанови Кабінету міністрів №1236 Позивач відстороняється від роботи. Разом з тим, позивач вважає, що даний наказ виданий з порушенням чинного законодавства України та порушує його права на працю, є незаконним та підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

У спірному наказі про відсторонення від роботи відповідачем не зазначено посилання на вичерпні підстави, які наведені у ст. 46 КЗпП України, при цьому такий обґрунтований ненаданням документів про наявність щеплення проти COVID-19 або документів про протипоказання, що є неправомірним та незаконним, оскільки такої підстави як ненадання документів про наявність щеплення проти COVID-19 або документів про протипоказання для відсторонення від роботи законодавством не передбачено.

Зазначає, що оскаржуваний наказ про відсторонення від роботи також не відповідає вимогам ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153, пункту 416 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236, якими керувався відповідач при його винесені .

Вказує, що відповідачем, при відстороненні його від роботи у зв`язку із відсутністю у нього щеплення проти COVID-19 не дотримано вимог ч.6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог ч.2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо не допуску його від роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Відтак, на думку позивача наказом про відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19 відповідачем порушено його права на працю, гарантовані Конституцією України та КЗпП України.

На підставі наведеного просить суд:

-визнати незаконним та скасувати наказ в.о. начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Тернопіль» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» № 762 від 09 грудня 2021 року про відсторонення чергового локомотивного депо ОСОБА_1 від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати;

- поновити ОСОБА_1 на роботі у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Тернопіль» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» на посаді чергового локомотивного депо;

- стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця», код ЄДРПОУ 40081195, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з дати відсторонення до дати відновлення на роботі, яка з дня відсторонення на день звернення до суду становить 30237, 90 грн. (33 роб. днів/916,30 грн);

- стягнути з регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40081195, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , моральну шкоду в розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06.04.2022 року замінено первісного відповідача регіональну філію «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», на належного відповідача Акціонерне товариство «Українська залізниця».

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 7 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Хлєбніков Сергій Володимирович до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», третьої особи Профспілки «Профком Локомотивного депо» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час відсторонення від роботи та стягнення моральної шкоди відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Хлєбніков С.В., подав апеляційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 7 червня 2022 року, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення у даній справі, яким задовольнити позовні вимоги, а саме:

- визнати незаконним та скасувати наказ в.о. начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Тернопіль» РЕГІОНАЛЬНОЇ ФІЛІЇ «ЛЬВІВСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» № 762 від 09 грудня 2021 року про відсторонення чергового локомотивного депо ОСОБА_1 від роботи на час відсутності щеплення проти СОVID-19, без збереження заробітної плати;

- стягнути з АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», в особі РЕГІОНАЛЬНОЇ ФІЛІЇ «ЛЬВІВСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з дати відсторонення до дати відновлення на роботі в розмірі 36 652 грн. 00 копійок.

- стягнути з АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», в особі РЕГІОНАЛЬНОЇ ФІЛІЇ «ЛЬВІВСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», на його користь моральну шкоду в розмірі 50000 гривень.

Посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано усі фактичні обставини справи та не досліджено наявних у справі доказів.

Зазначає, що відповідачем у Наказі про відсторонення від роботи не зазначилось посилання на вичерпні підстави, які наведені у ст.46 КЗпП України, а обґрунтовувалось ненаданням документів про наявність щеплення проти СОVID-19 або документів про протипоказання, що є неправомірним та незаконним, оскільки такої підстави як ненадання документів про наявність щеплення проти ССЛ/ГО-19 або документів про протипоказання для відсторонення від роботи законодавством не передбачено.

Окрім того, відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили, з про те, що починаючи з 09 грудня 2021 року, з дати набрання чинності нормативно-правовими актами про обов`язковість щеплення працівників АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», та до моменту відсторонення від роботи, у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення, і останній у встановленому законом порядку відмовився від цього обов`язкового профілактичного щеплення. У наказі, який оскаржує позивач, відсутні відомості про те, що позивач, починаючи з 09 грудня 2021 року до моменту відсторонення (09 грудня 2021 року) відмовився або ухилився від проходження обов`язкового щеплення та якими доказами підтверджується факт відмови чи ухилення.

Окрім того, судом не було дано належної оцінки обставинам відсутності у в.о. начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Тернопіль» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» Бублика І.В. станом на 09.12.2021 повноважень, які б надали право останньому підписувати наказ про відсторонення позивача від роботи.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник АТ Українська залізниця просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Посилання представника позивача на те, що інформація про наявність у нього профілактичного щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання є захищеною законом медичною таємницею є безпідставними, оскільки відповідно до ст.39-1 ЗУ Основи законодавства України про охорону здоров`я, хоча пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз та відомості, одержані при його медичному обстеженні, однак те, що за місцем роботи не може вимагатись інформація про вакцинацію таких відомостей у законодавстві не міститься.

Під час розгляду справи в апеляційному суді представник позивача ОСОБА_1 адвокат Хлєбніков С.В., а також представник третьої особи Профспілки «Профком Локомотивного депо» підтримали апеляційну скаргу в її межах та просили задовольнити вимоги апеляційної скарги.

Представник АТ Українська залізниця адвокат Тарарук Л.Р. заперечив апеляційну скаргу. Рішення суду вважає законним та обгрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 05.06.1978 був працівником регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ». 14.03.1997 ОСОБА_1 був переведений на посаду чергового по депо у Локомотивному депо Тернопіль Львівської залізної дороги, згідно наказу №44 від 14.03.1997, що стверджується копією трудової книжки, заповненої 29.07.1974 на ім`я ОСОБА_1 .

Згідно копії довідки про доходи виданої Виробничим підрозділом «Локомотивне депо Тернопіль» Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» №185 від 24.12.2021, загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з грудня 2020 по листопад 2021 становить 197 226,81 грн.

Листом-ознайомлення працівникам Виробничого підрозділу «Локомотивне депо Тернопіль» Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» було доведено до відома зміст:

- пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з додатком;

-наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» з додатком;

- наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.11.2021 №2393 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» з додатком;

- постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» з додатком (в частині, що стосується АТ «Укрзалізниця»);

- список пунктів щеплень та центрів масової вакцинації, який також доступний за посиланням https://list.covidl9.gov.ua.;

- необхідність отримання обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19;

- а також те, що відмова або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 може бути підставою для відсторонення від роботи з 09.12.2021 та необхідність пред`явлення безпосередньому керівнику не пізніше 08.12.2021 документу, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о), виданого закладом охорони здоров`я.

Вказаний лист ознайомлення був розміщений на дошці оголошень у приміщенні Виробничого підрозділу «Локомотивне депо Тернопіль», а про його обізнаність працівники ставили підписи у відповідній відомості, яка знаходилася у приймальні начальника депо.

ОСОБА_1 відмовився від підпису у відомості листа-ознайомлення, про що 09.12.2021 працівниками Виробничого структурного підрозділу «Локомотивне депо Тернопіль» у складі начальника депо Бублика І.В., в.о. заступника начальника депо Хримко М.Ю. та машиніста інструктора Трохимчук В.О. складено Акт про відмову від підпису в листі-ознайомленні, з якого вбачається, що черговий локомотивного депо (основного) ОСОБА_1 у їхній присутності ознайомився з листом-повідомленням, але підтвердити підписом відмовився, про що і засвідчено їхніми підписами.

Відповідно до наказу в.о. начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Тернопіль» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» Бублика І.В. № 762 від 09.12.2021, ОСОБА_1 , чергового локомотивного депо (основного), відсторонено від роботи з 09.12.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати. Підставою вказано, ненадання документів про наявність щеплення проти COVID-19 або документів про протипоказання. Вказаний наказ прийнято відповідачем на підставі ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153, зі змінами внесеними наказом МОЗ від 01.11.2021 №2393, пункту 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236.

Наказом в.о. начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Тернопіль» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» Бублика І.В. № 149 від 28.02.2022, враховуючи наказ №380 від 25.02.2022 № про зупинення дії наказу МОЗ від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», ОСОБА_1 , чергового локомотивного депо (основного), допущено до роботи з 01.03.2022.

Згідно наказу (розпорядження) в.о. начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Тернопіль» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» Бублика І.В. про припинення трудового договору (контракту) №45/ОС від 18.04.2022, ОСОБА_1 , звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком із посади чергового локомотивного депо (основного) Виробничого підрозділу «Локомотивне депо Тернопіль» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» з 22.04.2022.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець діяв на підставі, у межах повноважень та на підставі положень, визначених законом та підзаконними нормативними актами. Відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, є законним і правомірним. Будь-яких порушень вимог законодавства або порушення процедури відсторонення від роботи позивача судом не встановлено.

Відмовляючи у стягненні середнього заробітку суд виходив з того, що позивача було відсторонено від роботи на законних підставах, у зв`язку з ненаданням документів, які підтверджують наявність щеплення та законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з ухиленням чи відмовою від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Вважав, що підстави для стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу також відсутні.

Колегія суддів погоджується із наведеним висновком суду, з огляду на наступне.

Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону.

Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.

Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див.: пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону.

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, АТ «Укрзалізниця».

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі № 4004-XII та Інструкції № 66.

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (див.: пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо законності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із викладеним, у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (див.: пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Чи переслідувало втручання у право позивача на повагу до його приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211) Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215

«Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції.

У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 квітня 2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (далі - Дорожня карта).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп, проте наказом МОЗ від 27 жовтня 2021 року № 2362 абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено.

Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (див.: пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, щодо законності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, апеляційний суд під час вирішення цієї справи не вважає за необхідне окремо наводити мотиви цих обставин, які є ідентичними у всіх справах розглядуваної категорії.

Щодо пропорційності втручання у приватне життя.

За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача.

Критерії оцінки пропорційності Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням».

Застосовуючи наведені критерії оцінки пропорційності у приватне життя позивача, апеляційний суд враховує, що у справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що позивач працює на посаді чергового по депо у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Тернопіль» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» та належить до працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

АТ «Укрзалізниця» 09 грудня 2021 року було видано наказ № 762 від 09.12.2021, яким ОСОБА_1 , чергового локомотивного депо (основного), відсторонено від роботи з 09.12.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати. Підставою вказано, ненадання документів про наявність щеплення проти COVID-19 або документів про протипоказання. Вказаний наказ прийнято відповідачем на підставі ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153, зі змінами внесеними наказом МОЗ від 01.11.2021 №2393, пункту 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236.

Держава зобов`язана здійснити ефективні заходи - зокрема, правове регулювання та відповідну адміністративну практику - з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19. Через поширення хвороби під загрозою опинилося життя і здоров`я людей, фундаментальні конституційні цінності.

Під час протидії пандемії право на життя і право на охорону здоров`я є найбільш тісно пов`язаними. Відповідно до частини першої статті 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Згідно з частиною першою статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Зв`язок між цими конституційними правами полягає в тому, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я в умовах пандемії можуть означати безпосереднє посягання на право кожної людини на життя.

Аналізуючи зазначені вимоги законодавства та враховуючи, що ОСОБА_1 як черговий локомотивного депо зобов`язаний здійснювати керівництво всіма працівниками зміни, в зміну, очолювану черговим депо входять: змінний майстер пункту технічного обслуговування, нарядчик локомотивних бригад; локомотивні бригади, зайняті на прогріві, екіпіровці локомотивів та моторвагонного рухомого складу, маневровій роботі на деповських коліях та коліях паливного складу; чергові будинку відпочинку локомотивних бригад; перед початком зміни черговий по депо повинен ознайомити всіх працівників з наступним планом роботи, провести інструктаж з охорони праці та техніки безпеки (п.1.1; 1.2; 2.1 Інструкції чергового по локомотивному депо Тернопіль), що обумовлює службову необхідність у контактуванні з іншими працівника цього підприємства, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню, а іншу форму організації роботи (зокрема дистанційну або надомну) відповідач організувати позивачу не може, тому АТ «Укрзалізниця» правомірно було змушено ухвалити рішення про відсторонення позивача від роботи.

З огляду на те, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили його відсторонення від роботи та після його допуску до роботи (виконання робіт), отже, апеляційний суд не встановив порушення права позивача на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.

У постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Застосовуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, суд першої інстанції зробив обґрунтований та цілком очевидний висновок, що принцип пропорційності втручання у право позивача на повагу до його приватного життя не було порушено в результаті відсторонення його від роботи у зв`язку з непроходженням обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 на час до моменту, коли буде усунуто причини такого відсторонення. За обставинами справи, що переглядається, загроза створення небезпеки оточуючим діями позивача (його бездіяльністю) переважає над метою обмеження втручання у право на повагу до його приватного життя.

У цій справі позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, які

б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя.

Щодо вимог про відшкодування 50 000 гривень моральної шкоди, то суд обгрунтовано відмовив у їх задоволенні з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 та ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п.5 постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 18 Постанови Пленуму передбачено, що при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди суди мають виявляти і всебічно з`ясовувати причини й умови, що призводять до порушення прав фізичних і юридичних осіб та заподіяння їм моральної шкоди.

Так, позивач у позові зазначає, що підставою для відшкодування моральної шкоди є норми ст. 237 -1 КЗпП України. Вказав, що його право на працю було порушено відповідачем незаконним відстороненням від роботи, ця обставина вимагала від нього додаткових зусиль по відновленню порушеного права, пов`язаного з необхідністю звернення до фахівця в галузі права для звернення до суду. Відсторонення від роботи вплинуло також на його моральний стан.

Враховуючи відсутність доказів заподіяння моральної шкоди позивачеві, заперечення відповідача проти відшкодування моральної шкоди, суд обгрунтовано відмовив у позові в частині стягнення із відповідача на користь позивача 50 000 грн. моральної шкоди.

На підставі наведеного колегія суддів вважає законним відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати, у зв`язку з чим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог є правильним.

Не заслуговують на увагу апеляційного суду доводи представника позивача щодо відсутності у в.о. начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Тернопіль» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» Бублика І.В. станом на 09.12.2021 повноважень, які б надали право останньому підписувати такий наказ.

Судом установлено, що згідно із п. 13 Положення про виробничий структурний підрозділ «Локомотивне депо Тернопіль» Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», який затверджений наказом регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» № 133/од від 21.02.2019 (далі - Положення), керівництво підрозділом здійснює начальник підрозділу, який призначається на посаду та звільняється з посади в порядку встановленому товариством. Начальник підрозділу з поміж іншого: вирішує питання діяльності підрозділу за винятком тих, які належать до компетенції Залізниці та Товариства; призначає на посаду та звільняє з посади працівників підрозділу згідно із затвердженою номенклатурою посад та штатним розписом.

Відповідно до наказу директора виконавчого регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Іщук Ю. № 854/к від 08.10.2021, у зв`язку з вакансією посади начальника депо виробничого структурного підрозділу «Локомотивне депо Тернопіль», відряджено для виконання обов`язків начальника депо виробничого структурного підрозділу «Локомотивне депо Тернопіль» Бублика І.В. - заступника начальника депо виробничого структурного підрозділу «Локомотивне депо Мукачево» з 11.10.2021 терміном на один місяць з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Також відповідно до наказу директора виконавчого регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Іщук Ю. № 950/к від 10.11.2021, у зв`язку з вакансією посади начальника депо виробничого структурного підрозділу «Локомотивне депо Тернопіль», відряджено для виконання обов`язків начальника депо виробничого структурного підрозділу «Локомотивне депо Тернопіль» Бублика І.В. - заступника начальника депо виробничого структурного підрозділу «Локомотивне депо Мукачево» з 11.11.2021 терміном на один місяць з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Наказом директора виконавчого регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Іщука Ю. № 1112/ос від 16.12.2021 ОСОБА_2 призначено на посаду начальника депо виробничого структурного підрозділу «Локомотивне депо Тернопіль» з посадовим окладом згідно штатного розпису 21.12.2021, звільнивши його від обов`язків заступника начальника депо виробничого структурного підрозділу «Локомотивне депо Мукачево» у порядку переведення відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП 20.12.2021.

Згідно з посадовою інструкцією начальника виробничого структурного підрозділу «Локомотивне депо Тернопіль», затвердженої 18.10.2021 начальником служби локомотивного господарства регіональної філії «Львівська залізниці» Кіт В.Я, реєстраційний № ТЧ-5-ІП-001/1, начальник депо має право з поміж іншого: видавати накази про виробничу та фінансову діяльність депо, раціональне функціонування депо; вирішувати питання прийому на роботу, переміщення та звільнення працівників.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції правильно виснував, що в.о. начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Тернопіль» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» Бублик І.В., станом на 09.12.2021 був наділений повноваженнями начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Тернопіль» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» та мав право підписувати спірний наказ, що доводиться проаналізованими вище доказами.

Як встановлено в судовому засіданні, у довіреності в порядку передоручення від 21.10.2021 №10917, уповноважено в.о. начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Мукачево» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» Бублик І.В. на здійснення дій пов`язаних з діяльністю виробничого структурного підрозділу «Локомотивне депо Мукачево» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця». Разом з тим, суд правильно зауважив, що зазначена довіреність не нівелює обсягу повноважень ОСОБА_3 , як в.о. начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Тернопіль» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», які покладені на нього відповідними організаційно - розпорядчими документами зокрема посадовою інструкцією начальника виробничого структурного підрозділу «Локомотивне депо Тернопіль» та Положенням про виробничий структурний підрозділ «Локомотивне депо Тернопіль» Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». При цьому суд правильно взяв до уваги пояснення представника відповідача про описку у зазначеній довіреності, зокрема помилкового зазначення, щодо уповноваження ОСОБА_3 на здійснення дій пов`язаних з діяльністю виробничого структурного підрозділу «Локомотивне депо Мукачево» замість «Локомотивне депо Тернопіль».

Додаткової перевірки доводів апеляційної скарги щодо недотримання відповідачем процедури відсторонення позивача від роботи колегія суддів не вбачає, оскільки вказані доводи правильно оцінені судом першої інстанції.

Інші доводи зводяться до підстав позову та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthersv. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Отже, суд, вирішуючи спір про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи, моральної шкоди керувався тим, що обов`язковість щеплень є втручанням у право особи на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції, але таке втручання є виправданим з огляду на потребу охорони громадського здоров`я інших осіб, для попередження поширення серед населення захворювання, яке належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби, тому право позивача на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач не вакцинувався проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, що є обов`язковим, та не надав медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), апеляційний суд погоджується, що відсторонення позивача відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає велику кількість соціальних контактів на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивача проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.

Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, суд виснував, що таке індивідуальне обмеження, а саме: тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

Згідно із ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши у апеляційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду і не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального чи процесуального права, тому апеляційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України апеляційний суд не здійснює.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Хлєбніков Сергій Володимирович, залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 7 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 26 квітня 2023 року.

Головуючий ОСОБА_4 .

Судді: Костів О.З.

Шевчук Г.М.