Рішення

від 20.04.2023 по справі 362/1228/21

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/1228/21

Провадження № 2/362/239/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2023 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого- судді Ковбеля М.М.,

за участі секретаря судового засідання - Сілецької М.О.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Василькові Київської області цивільну справу за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Первинний капітал"</a> до ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайм Едженсі", фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про стягнення боргу та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Первинний капітал"</a>, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайм Едженсі", фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів факторингу та об`єднати його в одне провадження з позовом ,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, а саме просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь 1417360 гривень, а також 3% річних, що становить 7572,00 гривень та суму інфляційного збільшення боргу, що складає 12756,24 гривень., мотивуючи свої вимоги тим, що впродовж 2017-2019 років Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайм Едженсі" надало відповідачу в борг 1325360 гривень , однак останній борг не повернув.

В подальшому ТОВ «Лайм Едженсі» передало у рамках факторингової операції ТОВ «ФК «Первинний капітал» грошовий борг ОСОБА_1 за договором факторингу № ФІ-12/20 від 08.12.2020 року. В подальшому 08.12.2020 року між ФОП ОСОБА_2 , та ТОВ «ФК «Первинний капітал» також укладено Договір факторингу 3 Ф2-12/20 від 08.12.2020 року.

Відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом, а саме просив визнати недійсним Договір факторингу №Ф1-12/20 від 08.12.2020 року, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайм Едженсі» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Первинний капітал», визнати недійсним Договір факторингу №Ф2-12/20 від 08.12.2020 року, який укладено між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Первинний капітал», мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до п. 8.3. всіх договорів позики, які укладалися між відповідачем та ТОВ Лайм Едженсі», містилося таке положення: 8.3. Відступлення права вимоги за цим Договором забороняється. Жодна із Сторін не вправі передати права і обов`язки Сторони за цим Договором повністю або в частині за договором факторингу без письмової згоди іншої Сторони, отриманої завчасно.

Представник позивача за первісним позовом в судове засідання не з`явився, надіславши до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, вимоги позову підтримав, проти задоволення зустрічного позову заперечував.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подавши до суду письмову заяву про розгляд справи у його відсутності, вимоги первісного позову не визнав та підтримав вимоги зустрічного позову.

Треті особі в судове засідяння не з`явилися про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, клопотань про відкладення судового засідання та пояснень щодо вимог позову від них на адресу суду не надходило.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку про безпідставність первісних позовних вимог та задоволення зустрічного позову виходячи з наступного.

Пунктом 2Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2передбачено, що відповідно до статей 55,124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що з 2016 року відповідач був учасником ТОВ «Лайм Едженсі» (частка 50%), а також був директором вказаної компанії, що підтверджується протоколом загальних зборів від 28 жовтня 2016 року.

Для розвитку бізнесу директору надавалися готівкові кошти, які він отримував на свій банківський рахунок. Оскільки такі кошти надавалися на короткотермінові цілі, то строк повернення коштів становив переважно до 60 днів з моменту отримання коштів.

Згідно зі статтею 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно Договору факторингу №Ф1-12/20 від 08.12.2020 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лайм Едженсі» передало в рамках факторингової операції Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Первинний капітал» грошовий борг Відповідача в розмірі 1 325 360,00 грн. (один мільйон триста двадцять п`ять тисяч триста шістдесят гривень 00 копійок).

Відповідно Договору факторингу №Ф2-12/20 від 08.12.2020 року, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 передав в рамках факторингової операції Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Первинний капітал» грошовий борг Відповідача в розмірі 92 000,00 (дев`яносто дві тисячі гривень 00 копійок).

За змістом частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України визнання права належить до способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За нормами ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 ст. вказаної статті визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно положень ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. 627 ЦК України сторони є вільні в укладенні договору та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у Законі.

За договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт - отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

При цьому, відповідно до пункту 51 постанови Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), в якій проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу, зазначено, що зі змісту статей 2, 512-518 ЦК України можна зробити висновок, що учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Таким чином, для укладення Договору про відступлення прав вимоги покупець права вимоги не повинен в обов`язковому порядку мати статус фінансової установи та мати відповідний дозвіл (ліцензію).

Зазначене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.03.2021року по справі № 906/1174/18.

Так, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, зазначила:

Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.

Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.

Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.

Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу».

Відповідно до п. 8.3. всіх договорів позики, які укладалися між ОСОБА_1 та ТОВ «Лайм Едженсі», містилося таке положення: 8.3. Відступлення права вимоги за цим Договором забороняється. Жодна із Сторін не вправі передати права і обов`язки Сторони за цим Договором повністю або в частині за договором факторингу без письмової згоди іншої Сторони, отриманої завчасно.

Це положення наявне у всіх укладених договорах позики між ТОВ Лайм Едженсі та ОСОБА_1 , а саме:

Договір позики №2-9 від 28.09.2017 р.

Договір позики №1-09 від 14.09.2017 р.

Договір позики №1-5/17 від 04.05.2017 р.

Договір позики №2/17 від 17.05.2017 р.

Договір позики №5/17 від 17.05.2017 р.

Договір позики №12-1 від 12.12.2017 р.

Договір позики №4 від 30.12.2016 р.

Договір позики №2 від 01.12.2016 р.

Договір позики №2-16 від 16.02.2018 р.

Договір позики №9-08 від 09.08.2018 р.

Договір позики №3-04 від 05.04.2018 р.

Договір позики №5-10 від 05.10.2018 р.

Договір позики №10-24 від 24.10.2019 р.

(копії всіх вказаних договорів надані разом з відзивом по справі 362/1228/21)

Тобто за юридичною суттю правовідносин, між ТОВ «Лайм Едженсі» та позивачем був укладений договір відступлення права вимоги, який штучно названо факторингом, бо в договорах позики наявна заборона на укладення договору відступлення права вимоги в п.8.3.

За своєю природою відступлення права вимоги є одним із різновидів заміни кредитора в зобов`язанні та регулюється загальними положеннями про зобов`язання (глава 47 ЦК України), де в ч. 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Натомість в ч. 1 ст. 1080 ЦК України визначено, що договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Оскільки в договорах позики існувала домовленість про заборону відступлення права вимоги та обмеження щодо укладення договору факторингу, то шляхом укладення договору факторингу ТОВ «Лайм Едженсі» намагалося уникнути підстав для визнання недійсним договорів відступлення права вимоги і уклали договір факторингу, який не може бути визнаний недійсним в силу ч. 1 ст. 1080 ЦК України.

З огляду на вище зазначене, в залежності від установлених судом обставин, укладений між сторонами договір може бути також визнаний правочином з відступлення права вимоги (цесії), а тому первісний позов не підлягає до задоволення, а зустрічний підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст.2,10,49,76,77,81,89,141,209,247,265,272,354 ЦПК Українисуд ,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні первісного позову відмовити повністю.

Зустрічний позов задоволити повністю.

Визнати недійсним Договір факторингу №Ф1-12/20 від 08.12.2020 року, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайм Едженсі» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Первинний капітал»,

Визнати недійсним Договір факторингу №Ф2-12/20 від 08.12.2020 року, який укладено між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Первинний капітал».

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя М.М.Ковбель