Постанова

від 27.04.2023 по справі 826/19422/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/19422/16 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Лічевецького І.О.,

Мельничука В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерудбудпостач» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нерудбудпостач» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, в якому просило: - визнати протиправними і скасувати видані Головним управлінням ДФС у м. Києві податкові повідомлення-рішення:

- №0005941401 від 24.11.2016 року за платежем: податок на прибуток приватних підприємств (код платежу 11021000), на суму 216488,25 грн., в т. ч. за основним платежем - 193871,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 22617,25 грн.;

- №0004271401 від 09.09.2016 року, сума завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств 244445,00 грн.;

- №0004281401 від 09.09.2016 року за платежем: податок на додану вартість (код платежу 14010100), на суму 143515,00 грн., в т. ч. за основним платежем - 114812,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 28703,25 грн;

- №0004291401 від 09.09.2016 року, сума завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду 260694,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що оскаржувані рішення контролюючого органу не відповідають чинному законодавству та порушують законні права та інтереси позивача, більше того ґрунтуються на помилкових висновках контролюючого органу.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року позовні вимоги - задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 24 листопада 2016 року №0005941401 та від 09 вересня 2016 року №0004271401, №0004281401, №0004291401, винесене Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві.

Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволення позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що під час проведення планової документальної виїзної перевірки позивача контролюючий орган діяв у відповідності до приписів норм податкового законодавства, а податкові повідомлення-рішення, прийняті за результатами перевірки, в повній мірі відображають факт порушення позивачем норм податкового законодавства, оскільки надані первинні документи мають численні недоліки, які дають підстави вважати, що останні виготовленні без реального здійснення господарських операцій.

На думку апелянта, Акти виконаних робіт по взаємовідносинах з ТОВ «Лукрес», ТОВ «Октавія Трейд», ТОВ «Пром Тех Постач» не дають можливості підтвердити факт надання зазначених послуг, та не можуть бути визнані витратами і не включаються до звіту про фінансові результати.

Таким чином, оскільки реальність господарських операцій між ТОВ «Нерудбудпостач» та його контрагентами - відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, вказане свідчить про необгрунтованість позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що він є власником фронтальних навантажувачів, та відповідно останнім не було завищено витрати на збут, амортизаційні відрахування, а також витрати на суму списаних запасних частин.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що контрагенти позивача належним чином виконували експедиторські послуги, що також вказує про безпідставність доводів апелянта щодо віднесення до податкового кредиту наданих послуг.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлень від 29.07.2016 № 794/26-15-14-01-03,№793/26-15-14-01-03, №792/26-15-14-01-03, №795/26-15-14-01-02, №1960/26-15-14-03-03, №795/26-15-14-04-02, виданих ГУ ДФС у м. Києві у складі головного державного ревізора-інспектора Гусельнікова Сергія Володимировича, головного державного ревізора-інспектора Улибіна Євгенія Олександровича, головного державного ревізора-інспектора П`ятака Вадима Вікторовича, головного державного ревізора-інспектора Костенко Олени Василівни, головного державного ревізора-інспектора Лихацької Аліни Ростиславівни, головного державного ревізора-інспектора Сафонова Михайла Сергійовича, відповідно до плану-графіку проведення документальних перевірок суб`єктів господарювання та Наказу ГУ ДФС у м. Києві від 13.07.2016 року №4269, була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Нерудбудпостач» (код ЄДРПОУ 38689044) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 04.04.2013 по 31.03.2016, за результатами якої було складено Акт про результати її проведення від 26.08.2016 №264/26-15-14-01-03/38689044.

У відповідності до вказаного висновку Акту перевірки встановлено нібито порушення ТОВ «Нерудбудпостач»:

- п.138.2 ст.138, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.1, п. 139.1 ст. 139 пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144, пп. 145.1.2 п. 145.1.ст. 145, п. 146.2 ст. 146 та п.44.1 ст.44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), п.2. статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4. ст.2 наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24.05.1995 №88, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», П(С)БО 7 «Основні засоби», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 343 961 грн., в т.ч. по періодах: за рік 2014 року на суму 65 030 грн.; за рік 2015 року на суму 193 492 грн.; за 1 квартал 2016 року на суму 85 439 грн.;

- п.138.2 ст.138, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.1, п. 139.1 ст. 139 пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144, пп. 145.1.2 п. 145.1.ст. 145, п. 146.2 ст. 146 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ, п.2. статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4. ст.2 наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24.05.1995 №88, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», П(С)БО 7 «Основні засоби», в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування на загальну суму 244 445 грн., а саме по періодах: за рік 2014 року на суму 11 845 грн., за 1 квартал 2016 року на суму 232 600 грн.;

- п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 та . 198.5. ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 114 812 грн., в т.ч. по періодам: за березень 2016 року на суму 114 812 грн.;

- п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 та . 198.5. ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого завищено залишок від`ємного значення податку на додану вартість на загальну суму 260 694 грн., в т.ч. за березень 2016 року на суму 260 694 грн.;

- п. 1 частини другої ст.6, п.5 статті 8 Закону України від 08.07.2010 № 2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями, в результаті чого донараховано єдиного соціального внеску на загальну суму 191132,66 грн.

Одночасно з Актом перевірки директору ТОВ «Нерудбудпостач» було вручено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0945/40303 від 26.08.2016, про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 191 132,66 грн.

Не погодившись із висновками, ТОВ «Нерудбудпостач», 02.09.2016 подало свої письмові заперечення на Акт перевірки.

Листом вих. №19943/10/26-15-14-01-03 від 08.09.2016 ГУ ДФС у м. Києві, розглянувши письмові заперечення, повідомило позивача про часткове задоволення скарги, а саме: висновки по акту перевірки в частині заниження зобов`язань по єдиному соціальному внеску у сумі 191 132,66 грн., - скасовано, а в іншій частині по податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість - залишено без змін, вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0945/40303 від 26.08.2016 року відкликано.

У зв`язку з викладеним, ТОВ «Нерудбудпостач» звернулося до Державної фіскальної служби України із скаргою № 23081/6 від 23.09.2016 року.

Рішенням про результати розгляду скарги від 18.11.2016 № 24862/6/99-99-11-01-01-25 ДФС України скаргу задоволено частково, скасовано податкове повідомлення - рішення ГУ ДФС у м. Києві від 09.09.2016 № 0004261401 в частині донарахувань по операціях за період 2015 року і за І квартал 2016 року з ТОВ «Луксес», ТОВ «Октавія Трейд», ТОВ «Пром Тех Постач», щодо яких підтверджено здійснення оплати позивачем на користь контрагентів та не встановлено наявність дебіторської заборгованості.

Як наслідок, контролюючим органом винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0005941401 від 24.11.2016 за платежем: податок на прибуток приватних підприємств (код платежу 11021000), на суму 216 488, 25 грн., в т.ч. за основним платежем - 193 871, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 22617, 25 грн;

- № 0004271401 від 09.09.2016, сума завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств 244 445,00 грн;

- № 0004281401 від 09.09.2016 за платежем: податок на додану вартість (код платежу 14010100), на суму 143 515,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 114 812,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 28703,25 грн;

- № 0004291401 від 09.09.2016, сума завищення від`ємного значення що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду 260694 грн.

Вважаючі вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ТОВ «Нерудбудпостач» правомірно включило до складу витрат і віднесло до податкового кредиту з ПДВ суми, зазначених у відповідних актах виконаних робіт, підписаних з контрагентами, так як їх послуги з організації перевезень були фактично використані у господарській діяльності підприємства, тому вказане свідчить про протиправність застосування до позивача негативних санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями від 24 листопада 2016 року №0005941401 та від 09 вересня 2016 року №0004271401, №0004281401, №0004291401.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

У силу вимог частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України.

У силу вимог пп.14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України - податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду.

Підпунктом «а» п. 198.1, п.198.2, п.198.3 статті 198 ПК України закріплено право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

У силу вимог п. 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону - первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі статтею 9 вказаного Закону - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документа не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Таким чином, оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, які пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податку, а також відповідають змісту й обсягу, відображеному в укладених платником податку договорах та складених на їх підставі первинних документах, тому у разі якщо певна господарська операція не здійснювалась, визначення податкового кредиту було б безпідставним і сума ПДВ не підлягала би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, а також доказів сплати постачальнику сум ПДВ у складі вартості товару.

Як вбачається з матеріалів справи, під час перевірки контролюючим органом виявлено факт завищення витрат на збут на суму амортизаційних відрахувань за 2014 рік за основними засобами: «Навантажувач фронтальний XG955IIL», «Навантажувач ZL30G», «Навантажувач фронтальний LiuGong CLG 856», крім цього завищено витрати на суму списаних запасних частин, комплектуючих та паливно-мастильних матеріалів (моторна олива та інше).

Так, між ТОВ «Нерудбудторг» та позивачем укладено договори купівлі-продажу фронтальних навантажувачів» №10/01-14/1, №10/01-14/2 від 10 січня 2014 року.

У відповідності до пункту 4.2 вказаних договорів Товар вважається прийнятим після підписання Сторонами Акту приймання-передачу.

Згідно пункту 4.3 Договорів датою передачі вважається дата одержання Товару, що вказана у видатковій накладній за підписом Покупця.

Крім цього, пунктом 5.1 зазначених договорів передбачено, що право власності на Товар переходить до Покупця з моменту приймання Товару й оформлення документів, вказаних у п. 4.2 та 4.3 даного Договору.

У свою чергу, акти приймання-передачі та видаткові накладні до зазначених вище договорів складені та підписані лише 14 січня 2015 року.

Також, між позивачем та ТОВ «Нерудбудторг» укладено договір №30/11-15 від 30 листопада 2015 року, умови постачання товару за яким повністю відповідають умовам постачання за договорами №10/01-14/1, №10/01-14/2 від 10 січня 2014 року.

У межах виконання договору №30/11-15 від 30 листопада 2015 року між сторонами договора підписано акт приймання-передачі та видаткову накладну 01 грудня 2015 року.

До того ж, між позивачем та ТОВ «Аларітпром» укладено договір купівлі-продажу №24/03/14Н від 24 лютого 2014 року.

Відповідно до умов вищезазначеного договору право власності на «навантажувач фронтальний LiuGong CLG 856» переходить до покупця після проведення повної оплати за товар, яка відбулась 08 липня 2014 року.

У відповідності до частини першої статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, право власності на товар переходить до покупця з моменту прийняття товару та оформлення актів приймання - передачі.

При цьому, при проведенні перевірки ТОВ «Нерудбудпостач» надало договори про купівлю фронтальних навантажувачів та акти приймання - передачі, тобто документи, які підтверджують набуття права власності на вказані основні засоби.

У свою чергу, контролюючий орган вказує, що ТОВ «Нерудбудпостач» не є власником фронтальних навантажувачів, оскільки згідно свідоцтв про реєстрацію машин: серії НОМЕР_1 від 28.11.2011 власником є ТОВ «Нерудбудторг»; серії НОМЕР_2 від 12.12.2011 власником є ТОВ «Нерудбудторг»; серії НОМЕР_3 від 21.08.2012 власником є ТОВ «Аларітпром»; серії НОМЕР_4 від 31.10.2012 власником є ТОВ «Нерудбудторг».

Відповідно до підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України до складу загальновиробничих витрат включаються, зокрема амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Основними нормативними актами, що регламентують облік основних засобів та нематеріальних активів, а також їх відображення у бухгалтерському обліку або міжнародній фінансовій звітності, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року №92 (далі - П(С)БО №7) та Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 16 (МСБО №16) «Основні засоби» від 01 січня 2014 року (далі - П(С)БО №16).

Пунктом 7 П(С)БО №7 передбачено, що придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об`єкт основних засобів.

Первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання з урахуванням витрат, передбачених пунктом 8 Положення (стандарту) 7 (пункт 10 П(С)БО №7).

Об`єктом амортизації є вартість, яка амортизується (окрім вартості земельних ділянок, природних ресурсів і капітальних інвестицій) (пункт 22 П(С)БО №7).

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об`єкта, який встановлюється підприємством/установою (у розпорядчому акті) при визнанні цього об`єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації (пункт 23 П(С)БО №7).

Нарахування амортизації проводиться щомісячно (пункт 29 П(С)БО №7).

Суму нарахованої амортизації всі підприємства/установи відображають збільшенням суми витрат підприємства/установи і зносу основних засобів (п.30 П(С)БО №7).

Виходячи з аналізу наведених правових норм, вбачається, що нарахування амортизаційних витрат на експлуатацію (використання) транспортних засобів (спецтехніки), в даному випадку навантажувачів, пов`язане з їх використанням, а саме з зарахуванням на баланс підприємства на підставі документів, які свідчать про введення таких основних засобів в експлуатацію, а не з фактом їх державної реєстрації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №826/17590/18.

Так, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відомчій реєстрації і технічному огляду підлягають безпосередньо фронтальні навантажувачі, а не право власності на ці основні засоби, тому висновок контролюючого органу про те, що ТОВ «Нерудбудпостач» не набув права власності на них не відповідає нормам чинного законодавства.

У даному випадку, розмір амортизаційних відрахувань при визначенні фінансового результату до оподаткування визначається згідно з правилами бухгалтерського обліку у разі їх підтвердження належним чином оформленими первинними документами, а порушення процедури і порядку реєстрації спірних навантажувачів в територіальному органі Держпродспоживслужби свідчить про порушення позивачем норм Порядку № 694, який регулює процедуру відомчої реєстрації, перереєстрації, тимчасової реєстрації та зняття з обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів (далі - машини), здійснення інших заходів, пов`язаних з реєстрацією та веденням обліку машин.

Крім того, перевірка та аналіз дотримання норм чинного законодавства при здійсненні відомчої реєстрації у Державній інспекції сільського господарства і проходженні технічного огляду фронтальних навантажувачів не належить до компетенції податкових органів, які згідно з підпунктом 19-1.1.1 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених цим Кодексом.

Суд також погоджується з висновком суду першої інстанції про дотримання позивачем національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку при здійсненні амортизаційних відрахувань, тоді як посилання контролюючого органу на можливі порушення норм інших галузей законодавства, зокрема того, що регулює відомчу реєстрацію і технічний огляд фронтальних навантажувачів, не впливають на правильність ведення податкового обліку, а тому не можуть свідчити про наявність податкового правопорушення.

Факт того, що ТОВ «Нерудбудпостач» є власником фронтальних навантажувачів з моменту їх передачі підприємству свідчить також те, що з метою усунення порушень законодавства, що регламентує порядок відомчої реєстрації і технічного огляду, ТОВ «Нерудбудпостач» отримало відповідні свідоцтва про реєстрацію і талони про проходження технічного огляду на власне ім`я на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу.

У свою чергу, нарахування амортизаційних відрахувань, списання запасних частин і паливно-мастильних матеріалів у зв`язку з експлуатацією основних засобів, нарахування ПДВ, були належним чином відображені ТОВ Нерудбудпостач» у податковому обліку, та жодних обґрунтувань того, що використання у власній господарській діяльності фронтальних навантажувачів, які не пройшли відомчої реєстрації та технічного огляду, спричинило заниження чи приховування об`єктів оподаткування у акті перевірки не наведено.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно зараховувались витрати на збут на суму амортизаційних відрахувань за 2014 рік за основними засобами: «Навантажувач фронтальний XG955IIL», «Навантажувач ZL30G», «Навантажувач фронтальний LiuGong CLG 856» та витрати на суму списаних запасних частин, комплектуючих та ПММ (моторна олива та інше), у зв`язку з чим висновки контролюючого органу у цій частині є хибними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у спірному періоді ТОВ «Нерудбудпостач» мало взаємовідносини з ТОВ «Луксес», ТОВ «Октавія Трейд», ТОВ «Пром Тех Постач», з якими було укладено договори на транспортно-експедиційне обслуговування.

Однак, на думку апелянта, оскільки вказані контрагенти не є спеціалізованими підприємствами (організаціями), що здійснюють транспортно-експедиторську діяльність, та у зазначених контрагентів не встановлено наявності власних транспортних засобів, контейнерів, виробничих приміщень, тощо, які є об`єктивно необхідними для виконання обумовлених послуг, а також не встановлено у контрагентів ТОВ «Нерудбудпостач» орендованих транспортних засобів, контейнерів для виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом, технічного персоналу, наявність якого обумовлена не лише специфікою обумовлених операцій, вказане свідчить про фіктивність таких господарських операцій.

Дослідивши рух активів, наявність господарської мети при вчиненні позивачем угод з вищезазначеними контрагентами, колегія суддів зазначає, що усі наявні у матеріалах справи документи дають змогу визначити, які саме роботи виконувалися, за якою ціною, між якими контрагентами та надано належні докази використання робіт у власній господарській діяльності позивача та їх обліку.

Співставлення змісту первинних документів та доказів підтвердження здійснення господарських операцій вказує на те, що позивач здійснював замовлення послуг у ТОВ «Луксес», ТОВ «Октавія Трейд», ТОВ «Пром Тех Постач» для провадження своєї господарської діяльності; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Крім того, вказані первинні документи оформлені належним чином, містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів.

Під час дослідження матеріалів справи не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Слід також зазначити, що на час укладення договорів на транспортно-експедиційне обслуговування і час фактичного отримання послуг контрагенти позивача були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, не знаходилися у стані припинення, перебували на обліку у податкових органах, як платники податків і зборів, податкового боргу не мали.

Так, основними видами економічної діяльності ТОВ «Луксес» (код ЄДРПОУ 39289850) - є код КВЕД 52.29: Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, та ТОВ «Пром Тех Постач» (код ЄДРПОУ 3993565) - є код КВЕД 49.41: Вантажний автомобільний транспорт, що відповідали характеру послуг, які ними надавалися.

У свою чергу, при розгляді справи № 160/3364/19 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 зазначила, що порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Однак, контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагента по ланцюгу постачання трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеним договорам з позивачем, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які свідчили про протиправну поведінку контрагента та про обізнаність платника податків щодо такої та злагодженості дій між ними.

Так, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

До того ж, контролюючі органи не наділені повноваженнями на перевірку економічної доцільності рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо).

Отже, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №822/1284/15 та від 30.10.2018 по справі №826/16134/14.

Крім того, відповідачем не було враховано, що позивач як платник податку самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

У даному випадку позивач не може нести відповідальність за можливі невиконання контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Посилання контролюючого органу на відсутність трудових ресурсів та матеріально - технічного забезпечення, що є недостатнім для виконання умов відповідних домовленостей між позивачем та його контрагентом суд апеляційної інстанції оцінює критично, так як така інформація не оформлена рішенням суб`єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації.

У той же час, всі операції з придбання товарно-матеріальних цінностей та отримання послуг відображені в бухгалтерському обліку та використані в господарській діяльності, що є відповідним доказом фактичного руху активів.

При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Посилання апелянта на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження залучення його контрагентами третіх осіб до виконання укладених договорів, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на наступне.

Так, згідно статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Отже, згідно чинного законодавства експедитор не зобов`язаний особисто виконувати перевезення, а послуги з організації виконання транспортно-експедиторських послуг не потребує наявності спеціальних основних засобів, транспортних засобів, технічного персоналу тощо.

До того ж, здійснення транспортно-експедиторської діяльності, згідно Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» не потребує спеціального дозволу, ліцензії, або отримання особливого статусу спеціалізованого підприємства, як помилково зазначається контролюючим органом.

На підтвердження того, що транспортно-експедиторські послуги використовувалися у власній господарській діяльності ТОВ «Нерудбудпостач», а перевезення товарів фактично відбувалися позивачем надано відповідні договори про продаж продукції (щебінь, пісок, керамзит, тощо), документи про приймання цієї продукції покупцями у місці їх знаходження (яке відповідає звітам про перевезення, наданих експедиторами), а також документи про оплату цієї продукції покупцями.

Крім того, між позивачем та його контрагентами під час здійснення транспортно-експедиторських операцій складались товарно-транспортні накладні, які у даному випадку є обов`язковим первинним докуметом, який підтверджує факту здійснення зазначених перевезень.

Таким чином, ТОВ «Нерудбудпостач» правомірно включило до складу витрат і віднесло до податкового кредиту з ПДВ суми, зазначених у відповідних актах виконаних робіт, підписаних з контрагентами ТОВ «Нерудбудпостач», оскільки їх послуги з організації перевезень були фактично використані у господарській діяльності підприємства.

Разом з тим, доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Втім, у акті перевірки суб`єктом владних повноважень не викладено належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за укладеними договорами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про несумісність предмету укладеного договору з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів, що зумовило необґрунтованість і невідповідність закону висновків суб`єкта владних повноважень про фіктивність правочинів та їх вчинення без мети реального настання правових наслідків.

Таким чином, оскільки господарські операції позивача з його контрагентами підтверджуються відповідними первинними документами, відображені у податкових накладних, зареєстрованих належним чином, господарська мета їх проведення, доцільність і економічний результат підтверджені, колегія суддів приходить до висновку, що висновки податкового органу щодо фіктивності таких операцій є безпідставними та необгрунтованими.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до частини першоїст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до переконання, що спірні податкові повідомлення-рішення від 24 листопада 2016 року №0005941401 та від 09 вересня 2016 року №0004271401, №0004281401, №0004291401 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві області - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді І.О. Лічевецький

В.П. Мельничук