Постанова

від 26.04.2023 по справі 380/22930/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 380/22930/21

адміністративне провадження № К/990/2094/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є..,

за участю:

секретаря судового засідання Вітковської К.М.,

представника позивача Балабанова О.В.,

представника відповідача Палій М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року (суддя: Братичак У.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року (судді: Довга О.І., Глушко І.В., Запотічний І.І.) у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

Акціонерне товариство «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» (далі - АТ «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті», позивач) звернулось до суду з позовом до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - Західне МУ ДПС по роботі з ВПП, відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.09.2021: №254/33-00-07-01 повністю, №255/33-00-07-01 в частині визначення від`ємного значення податку на додану вартість на суму 39?030?964,00 грн, №262/33-00-07-02 в частині визначення грошового зобов`язання з транспортного податку в сумі 6?250 грн за 2020 рік і штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1562,50 грн; №263/33-00-07-02 в частині штрафних (фінансових) санкцій за неподання звітності за 2020 рік в сумі 340 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року, адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що фінансово-господарська діяльність позивача з його контрагентами у період, що перевірявся, здійснювалась поза межами правового поля, а укладені ними правочини (договори) є такими, що вчинені без мети настання реальних наслідків. Крім того, зазначає, що перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп.267.2.1 п.267.2, пп.267.3.1 п.267.3, п. 267.4, пп.267.6.4, пп. 267.6.7 п.267.6 статті 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження платником транспортного податку на суму 22916,67 грн.

Як підставу касаційного оскарження позивач вказав п.1 ч.4 ст. 328 КАС України, застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права при вирішенні цієї справи без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2021 року у справі №500/721/19.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги та обґрунтування своєї касаційної скарги, просив її задовольнити.

Представник позивача просив залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення як безпідставну.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що АТ «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті», місцезнаходженням якого є Турецька Республіка, м. Анкара, здійснює господарську діяльність, пов`язану із створенням об`єктів архітектури.

На підставі наказу Західного МУ ДПС по роботі з ВПП від 15.04.2021 №36, ревізорами - інспекторами було проведено документальну планову виїзну перевірку Представництва «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» (ЄДРПОУ 26579227) з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2018 по 31.03.2021, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2018 по 31.03.2021.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 11.08.2021 №321/33-00-07-01/26579227 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Представництва «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» (далі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем: 1. пп.14.1.36 п.14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п.187.9 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п.198.3, ст. 198 ПК України, в результаті чого підприємством завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 Декларації) за березень 2021 року в сумі 473364908,00 грн; п.134.1. ст.134, п.135.1 ст.135 ПК України; Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 20.10.99 № 246, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 за № 751/4044 із змінами та доповненнями, в результаті чого Представництвом занижено податок на прибуток на загальну суму 15098502 грн; пп.267.2.1 п.267.2, пп.267.3.1 п.267.3, п. 267.4, пп.267.6.4, пп. 267.6.7 п.267.6 статті 267 ПК України, що призвело до заниження платником транспортного податку на суму 22916,67 грн, в т.ч. за 2018 - 16666,67 грн, за 2020 - 6250,0 грн.

08 вересня 2021 року на підставі Акта перевірки відповідач виніс спірні податкові повідомлення-рішення: № 254/33-00-07-01, яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 15?098?502 грн і застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 3?774?625,50 грн, № 255/33-00-07-01, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 473?364?908,00 грн, № 262/33-00-07-02, яким визначено суму грошового зобов`язання з транспортного податку в сумі 22916,67 грн і застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 5?729,17 грн та № 263/33-00-07-02, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції за неподання податкової звітності з транспортного податку в сумі 680,00 грн.

Вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними в оскаржуваній частині та таким, що прийнято всупереч нормам податкового законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не наведено достатніх доводів та не подано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків, а, відтак, дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають критеріям правомірності, встановленим в статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), порушують права та законні інтереси платника податків, які підлягають судовому захисту шляхом скасування протиправних рішень суб`єкта владних повноважень.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

У відповідності до норми пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Абзацом 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу норми п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

В свою чергу, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що Представництво «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» у період, що перевірявся, мав господарські відносини з ПП «Слава», ТОВ «Джен Профіт», ТОВ «Мега Опт Торг», ТОВ «Аладар люкс», ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ «ГОРНОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ», ПП «ВИБІР», ТОВ «ПОЛТАВСЬКА ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ», ТОВ «ГЕОМАКС», ТОВ «МВК ГРУП», ТОВ «УКРАЇНСЬКА ДОБУВНА КОМПАНІЯ», ТОВ «РЕНТВІС», ТОВ «Роад Техно Сервіс», ТОВ «ТРЕЙДСЕРВІС ІНВЕСТ», ТОВ «Київська містобудівельна компанія», ТОВ «БЛАГОСВІТ ІМПЕКС», ТОВ «ГЕЛІКС АКТИВ», ТОВ «СЛОВЕН», ТОВ «БРЕКСТОН» та ТОВ «ЕНЕРГІЯ КЛАСІК».

Відповідач заперечує реальність таких операцій, посилаючись на податкову інформацію, яка, на його думку, свідчить про недобросовісність контрагентів позивача та відсутність у них можливості реально здійснювати господарську діяльність. Водночас, податковим органом не заперечується факт наявності первинних документів, що підтверджують господарські операції між позивачем на наведеними вище контрагентами.

Своєю чергою позивач наголошує, що всі здійснювані ним господарські операції були реальними та підтверджені долученими до матеріалів справи первинними документами, які також надавалися під час проведення перевірки та відповідають вимогам чинного законодавства. Вважає, що наданими документами повною мірою підтверджується фактичне виконання спірних договорів, наявність економічної вигоди та доцільності таких господарських операцій.

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій та правомірності формування податкового кредиту та витрат за такими операціями позивачем були надані: копії договорів; видаткових та податкових накладних, платіжних доручень, специфікацій, актів виконаних робіт та докази транспортування товарно-матеріальних цінностей.

Предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання товарів та послуг і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Проаналізувавши такі документи на предмет їх належності та достатності суди встановили, що надані позивачем первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи, дають можливість встановити зміст та обсяг господарських операцій, в них визначено найменування поставлених товарів, їх кількість та вартість, а також сторони господарських операцій, що, відповідно, свідчить про те, що вказані документи у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтверджують факт здійснення між сторонами господарських операцій.

У свою чергу, контролюючим органом, за висновками судів, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його постачальників, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення Представництвом «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» спірних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект, тощо.

При цьому суди попередніх інстанцій цілком об`єктивно визнали необґрунтованим посилання контролюючого органу на наявну в нього податкову інформацію як на підставу до відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року по справі №802/1428/17-а.

Аналізуючи доводи податкового органу щодо відсутності у контрагентів позивача, на думку податкового органу, необхідної кількості штатних та найманих працівників та власного та/або орендованого спеціального обладнання та техніки для виконання такого роду поставок та робіт, колегія суддів враховує, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (замовником).

Так у постанові від 03.09.2019 у справі №810/3790/17 Верховний Суд вказав, що висновки про відсутність у контрагентів (по «ланцюгу» постачання) трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.

До того ж, стверджуючи про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган повинен був провести зустрічні звірки з метою документального підтвердження спірних господарських відносин, а також підтвердження виду, обсягу, характеру операцій та повноти розрахунків, для з`ясування їх реальності та правомірності відображення в обліку платника податків. Проте, доказів проведення перевірок та/або зустрічних звірок щодо контрагентів позивача матеріали справи не містять.

Окрім того, судами правомірно було враховано, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально поставляти на їх адресу товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти, можливо, і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Тобто, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності за такими операціями.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Поряд із цим судами враховано, що обставини взаємовідносин між Представництвом «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» та його контрагентами: ТОВ «Джен Профіт», ПП «Слава», ТОВ «МЕҐА ОПТ ТОРГ» за спірний період були предметом дослідження у справі № 380/310/21. Так, Львівський окружний адміністративний суд у своєму рішенні від 07.06.2021 у справі №380/310/21 зазначив, що: «вказані господарські операції підтверджені відповідними письмовими доказами (фінансові та господарські документи). Придбані у контрагентів товари використані позивачем у власній господарській діяльності», на підставі чого суд у вищевказаній справі дійшов висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість. Вказане рішення набрало законної сили 16.09.2021. Разом із тим, в Акті перевірки не зазначено, а, відтак, і не враховано того, що аналогічні висновки контролюючого органу за результатами аналізу господарських операцій між Представництвом і названими контрагентами були визнані судом неспроможними, необґрунтованими і такими, що суперечать Закону.

Крім того, суди погодились із доводами позивача про те, що вимога про надання товариством документів, які підтверджують якість товарів, сертифікатів, тощо, за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів, оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам і не є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що фіксують факти здійснення господарських операцій. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Аналізуючи доводи відповідача в частині того, що ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ «ГОРНОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ» не подавало до податкових органів розрахунку з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин, розрахунку екологічного податку, орендної плати за землю (земельний податок), а, відтак, на думку податкового органу, відповідно не мало правових підстав на видобуток та реалізацію корисних копалин, суди відзначили, право на видобування надається не «спеціальним дозволом на видобування», як зазначає відповідач, а спеціальним дозволом на користування надрами.

Важливим є також те, що основним товаром, який постачався ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ «ГОРНОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ» на користь позивача був «ґрунт», «мінеральний ґрунт» і «пісок намивний», однак жодна із цих позицій не визначена чинним Переліком корисних копалин загальнодержавного значення та/або місцевого значення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року № 827, як корисна копалина.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 08.09.2021: №254/33-00-07-01 повністю, №255/33-00-07-01 в частині визначення від`ємного значення податку на додану вартість на суму 39?030?964,00 грн є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 08.09.2021 №262/33-00-07-02 в частині визначення грошового зобов`язання з транспортного податку в сумі 6250 грн за 2020 рік і штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1562,50 грн та № 263/33-00-07-02 в частині штрафних (фінансових) санкцій за неподання звітності за 2020 рік в сумі 340 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп.267.1.1. п. 267.1. ст. 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Згідно з пп. 267.2.1. п. 267.2. ст. 267 ПК України об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об`єму циліндрів двигуна, типу пального.

Базою оподаткування транспортним податком, згідно з пп. 267.3.1. п. 267.3 ст. 267 ПК України є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування зазначено в пункті 267.4. ст.267 ПК України.

Згідно з пп. 267.6.4. п. 267.6 ст. 267 ПК України платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і не пізніше 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцем реєстрації об`єкта оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Щодо об`єктів оподаткування, придбаних протягом року, декларація юридичною особою - платником подається протягом місяця з дня виникнення права власності на такий об`єкт, а податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об`єкт.

Відповідно до пп.267.6.7 п. 267.6 цієї статті, у разі спливу п`ятирічного віку легкового автомобіля протягом звітного року податок сплачується за період з 1 січня цього року до початку місяця, наступного за місяцем, в якому вік такого автомобіля досяг (досягне) п`яти років. Сплачується транспортний податок авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.

Механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів для цілей віднесення таких автомобілів до об`єктів оподаткування транспортним податком встановлено Методикою визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66 (далі - Методика).

Відповідно до пункту 13 Методики Мінекономіки відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого податкового (звітного) року розміщує на своєму офіційному веб-сайті перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо зазначених автомобілів: марка, модель, рік випуску, об`єм циліндрів двигуна, тип пального. У разі відсутності на офіційному веб-сайті Мінекономіки інформації про марку, модель легкового автомобіля, що має ознаки об`єкта оподаткування транспортним податком, Мінекономіки за зверненням ДФС та/або власника зазначеного легкового автомобіля визначає його середньоринкову вартість, доповнює перелік, зазначений в абзаці першому цього пункту, такою інформацією та розміщує її на своєму офіційному веб-сайті.

Відтак, перелік легкових автомобілів, які є об`єктом оподаткування у 2020 році (з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року), із зазначенням марки, моделі, об`єму циліндрів двигуна, типу пального, розміщується на офіційному веб-сайті центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі. Обов`язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі розміщеної на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, які є об`єктом оподаткування транспортним податком у 2020.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 813/3965/17.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 03.05.2018 Представництвом «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» було придбано автомобіль Mercedes-Benz (S63 AMG Sedan), дата випуску автомобіля березень 2015 року, вартістю 5049600,00 грн з ПДВ, який визнано відповідачем об`єктом оподаткування.

Поряд із цим, дослідивши перелік легкових автомобілів, з року випуску яким минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2020 (звітного) року на офіційному веб-сайті Мінекономіки (https://www.me.gov.ua/Vehicles/CalculatePrice?lang=uk-UA), судами встановлено, що автомобіль Mercedes-Benz (S63 AMG Sedan) 2015 року випуску відсутній у вказаному переліку.

Таким чином, враховуючи викладене, з урахуванням приписів статті 267 Податкового кодексу України суди дійшли висновку, що належний позивачу транспортний засіб марки Mercedes-Benz (S63 AMG Sedan), рік випуску 2015 - не є об`єктом оподаткування транспортним податком у 2020 році, тому у контролюючого органу були відсутні правові підстави для винесення податкового повідомлення-рішення від 08.09.2021 №262/33-00-07-02 в частині визначення грошового зобов`язання з транспортного податку в сумі 6250 грн за 2020 рік і застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1562,50 грн, а також, відповідно, й податкового повідомлення-рішення від 08.09.2021 № 263/33-00-07-02 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій за неподання звітності за 2020 рік в сумі 340 грн.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права, із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2021 року по справі №500/721/19 за подібних, на його переконання, правовідносин.

Однак, при цьому посилається на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведеному скаржником рішенні суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.

Отже, доводи скаржника у розрізі підстав касаційного оскарження зводяться до незгоди із правовою оцінкою наданим позивачем доказам, однак, такі доводи відповідно до статті 341 КАС України виходять за межі касаційного перегляду і не є свідченням неправильного застосування судами положень ПК України.

Таким чином, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року залишити без змін, а касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська