Постанова

від 27.04.2023 по справі 160/13338/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 160/13338/20

адміністративне провадження № К/990/33877/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року (судді: Коршун А.О., Божко Л.А., Шлай А.В.) у справі за адміністративним позовом в.о. військового прокурора Криворізького гарнізону Південного регіону України в інтересах Міністерства внутрішніх справ України та військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до ОСОБА_1 про відшкодування збитків,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У жовтні 2020 року в.о. військового прокурора Криворізького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України та військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач або ОСОБА_1 ), у якому просив:

- стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 909 299,58 грн. на користь держави в особі військової частини НОМЕР_1 .

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач під час виконання службових обов`язків допустив неналежне виконання службових обов`язків, чим заподіяв шкоду державі на суму 909 299,58 грн., яка в добровільному порядку ним не відшкодована.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2021 року, позовну заяву в.о. військового прокурора Криворізького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України та військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України повернуто позивачу на підставі пункту 7 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року за результатами розгляду касаційної скарги Керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону скасовано ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2021 року, а справу направлено для продовження розгляду до Дніпропетровського окружного адміністративного суду на стадії вирішення питання щодо відкриття позовного провадження.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

За результатами розгляду цієї справи рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України майнову шкоду у розмірі 909 299,58 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, покликаючись на Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, яке затверджено постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року №243/-95-ВР, виходив з того, відповідачем внаслідок недбалого виконання службових обов`язків, передбачених військовими статутами, інструкціями та іншими нормативними актами, заподіяна державі шкода, яка підтверджується висновками службового розслідування. При цьому відповідач ознайомлювався з матеріалами службового розслідування та намагався відновити транспортний засіб у добровільному порядку, проте у встановлений строк це не зробив.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року у цій справі скасовано; у задоволенні адміністративного позову в.о. військового прокурора Криворізького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України та військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України відмовлено.

Відмовлячи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції керувався тим, що норми Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, яке затверджено постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року №243/-95-ВР, на момент звернення воєнного прокурора до суду першої інстанції з цим позовом та на час прийняття судом першої інстанції рішення у цій справі втратили чинність, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення позовних вимог з посиланням на норми цього Положення.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі Cпеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону, покликаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Мотивуючи касаційну скаргу скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, а саме пунктів 2, 13 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, яке затверджено постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року №243/-95-ВР, статей 3, 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03 жовтня 2019 року № 160-IX та статті 1166 Цивільного кодексу України, що призвело до скасування судом апеляційної інстанції судового рішення, яке відповідає закону.

Позиція інших учасників справи

Від відповідача - ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) визнано поважними причини пропуску Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону строку на касаційне оскарження постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року та поновлено цей строк; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до укладеного контракту проходить військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 .

За результатами призначеного та проведеного службового розслідування, комісією складено висновок від 17 лютого 2020 року, згідно з яким установлено, що внаслідок неналежного виконання старшим солдатом ОСОБА_1 своїх обов`язків державі, в особі Військової частини НОМЕР_1 , заподіяна шкода у загальному розмірі 909 299,58 грн., яка полягає у пошкодженні автомобіля МАЗ-5316 реєстраційний номер НОМЕР_2 з причепом МАЗ-892600 реєстраційний номер НОМЕР_3 через порушення ОСОБА_1 пунктів 12.1, 12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, внаслідок чого сталась дорожньо-транспортна пригода, винним у якій є ОСОБА_1 та у якій було пошкоджено вищезазначений транспортний засіб.

Також судами попередніх інстанцій установлено, що за фактом дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 18 березня 2019 року за участю ОСОБА_1 , який керував автомобілем МАЗ-5316 реєстраційний номер НОМЕР_2 з причепом МАЗ-892600 реєстраційний номер НОМЕР_3 , у Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано 18 березня 2019 року кримінальне провадження 12019040230000525, яке закрито постановою слідчого другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві від 13 вересня 2019 у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України.

Ураховуючи зазначені обставини в.о. військового прокурора Криворізького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України та військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 грошових коштів розмірі 909 299,58 грн.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1311 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 3 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Відповідно до частин третьої та п`ятої статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Частиною першою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною четвертою статті 23 Закону № 1697-VII передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що прокурор, як посадова особа державного правоохоронного органу, з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій має право звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави (стаття 55 Конституції України), але не на загальних підставах, а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Конституція України та ординарні закони не визначають перелік випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Наприклад, таке право виникає тоді, коли прокурор діє в інтересах громадянина, які за певних очевидних і об`єктивних причин не здатні захистити свої порушені або оспорювані права чи реалізувати процесуальні повноваження. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки означенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього, або ж звертається в інтересах громадян, які за віком, станом здоров`я чи соціально-правовим статусом самі не спроможні захистити свої права. Таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен обґрунтувати, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Однією з умов виникнення у прокурора права на звернення до суду в інтересах держави передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

У другому випадку законодавчо обумовлено, що має бути відсутнім орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Відповідна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16.

Представництво інтересів держави прокурором в суді не повинно мати на меті підміну суб`єкта виконання владних управлінських функцій, а спонукати до виконання у разі неналежного виконання таких функцій суб`єктом владних повноважень, якого представлятиме прокурор в суді.

Тобто, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень у належний спосіб, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону, не здійснює захисту або робить це неналежно, або такий орган взагалі відсутній.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року в справі № 806/1000/17.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Приписами частин першої та другої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Проте оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам.

Як вже зазначалося вище, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року скасовано ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2021 року та направлено справу для продовження розгляду до Дніпропетровського окружного адміністративного суду на стадії вирішення питання щодо відкриття позовного провадження.

Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2021 року указав на передчасність висновків суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивачу у зв`язку з відсутністю підстав для представництва інтересів держави в суді.

Так, Верховний Суд зазначив, що судами попередніх інстанцій не надано оцінку тому, чи неподання відповідним уповноваженим органом позовної заяви у цьому випадку є тим виключним випадком, за якого прокурор може представляти інтереси держави, а також не перевірено наявність підстав, які перешкоджають захисту інтересів держави суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого законодавством віднесені відповідні повноваження.

У цьому зв`язку Верховний Суд зазначив, що уповноваженим органом, який зобов`язаний відновлювати порушені інтереси держави та вживати відповідні заходи, в тому числі представницького характеру у цих правовідносинах є Міністерство внутрішніх справ України.

Також Верховний Суд указав, що судами не перевірено наявність доказів про нездійснення або неналежне здійснення Міністерством внутрішніх справ України захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а також не досліджено, чи є наявною у цьому випадку обов`язкова умова для представництва прокурором держави у суді - попереднє повідомлення про це суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесено захист спірних правовідносин, в тому числі, і для реалізації останнім свого права на оскарження цього представництва.

Верховний Суд звернув увагу, що на виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII прокуратурою листом №8-4-1682 вих-20 від 10 вересня 2020 року повідомлено суб`єкта владних повноважень - Міністерство внутрішніх справ України про встановлені порушення законодавства та про необхідність представництва прокуратурою інтересів держави у формі звернення до суду з цим позовом. Однак, Міністерство внутрішніх справ України отримавши відповідний лист прокурора, усвідомлюючи порушення інтересів держави внаслідок не відшкодування ОСОБА_1 завданих державі збитків, не здійснило захист інтересів держави та за їх захистом до суду не звернулося, свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловило, про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів не заявило, водночас не спростувало й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства. Такі дії були оцінені прокурором як бездіяльність.

Водночас, як зауважив Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2021 року, вказаним обставинам справи судами попередніх інстанцій оцінки надано не було.

За результатом розгляду справи по суті Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалив рішення від 16 серпня 2021 року, за наслідками розгляду апеляційної скарги на яке Третій апеляційний адміністративний суд 30 серпня 2022 року прийняв оскаржувану постанову.

Дослідивши зміст постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 у цій справі, колегією суддів установлено, що суд апеляційної інстанції не з`ясовував обставин справи у цій площині, надавши виключно оцінку матеріально-правовому регулюванню спірних правовідносин та виснувавши відсутність підстав для застосування судом першої інстанції норм Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, яке затверджено постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року №243/-95-ВР, до правовідносин, що виникли у цій справі.

Таким чином суд апеляційної інстанції знову залишив поза увагою питання щодо причин, які перешкоджають захисту інтересів держави у цих правовідносинах суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого законодавством віднесені відповідні повноваження, а саме Міністерством внутрішніх справ України та не дослідив наявність правових підстав для звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави.

Колегія суддів звертає увагу, що питання щодо наявності у прокурора права звернутися до суду з цим позовом в інтересах держави є одним з ключових питань у цій справі і з`ясування цього питання передує з`ясуванню матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, яке вирішує суд при розгляді справи по суті заявлених позовних вимог.

З огляду на вказане колегія суддів уважає, що у цій справі суд апеляційної інстанції першочергово мав перевірити наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави прокурором у суді, визначених частиною третьою статті 23 Закону № 1697-VII та надати оцінку обставинам, указаним Верховним Судом у постанові від 28 квітня 2021 року.

Однак, зазначені обставини залишилися поза межами дослідження судом апеляційної інстанції.

Надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.

Так, предметом адміністративного позову у даній справі є стягнення з відповідача на користь держави в особі військової частини НОМЕР_4 299,58 грн. майнової шкоди.

Встановлені вище обставини справи свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з відшкодуванням відповідачем матеріальної шкоди, спричиненої при виконанні ним службових обов`язків, пов`язаних з перебуванням на військовій службі.

Так, підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами визначає Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затверджене Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року №243/95-ВР (яке було чинним на час дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 18 березня 2019 року, далі - Положення №243/95-ВР).

Відповідно до пункту 2 Розділу І Положення №243/95-ВР відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.

Військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти.

Зі змісту пункту 3 Розділу І Положення №243/95-ВР вбачається, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність за наявності: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв`язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди. Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов`язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов`язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно чи з необережності.

Відшкодування шкоди військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов`язаними провадиться незалежно від притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за дію (бездіяльність), якою державі було заподіяно шкоду (пункт 4 Розділу І Положення №243/95-ВР).

Згідно з пунктом 8 Розділу І Положення №243/95-ВР залежно від того, навмисно чи з необережності заподіяно шкоду, а також з урахуванням суспільної небезпечності дії (бездіяльності) винної особи та обставин, за яких заподіяно шкоду, і вартості майна до військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних застосовується повна або обмежена матеріальна відповідальність.

Пунктом 13 Розділу ІІІ Положення №243/95-ВР встановлено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі: умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій; приписки у нарядах та інших документах фактично невиконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах; заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.

Відповідно до пункту 17 Розділу ІV Положення №243/95-ВР у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб. Розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.

Пунктом 18 Розділу IV Положення №243/95-ВР визначено, що розслідування призначається письмовим розпорядженням командира (начальника) військової частини, який має право прийняти рішення про притягнення військовослужбовця і призваного на збори військовозобов`язаного до матеріальної відповідальності. Розслідування провадиться посадовою особою, компетентною у питаннях обліку, зберігання та використання відповідного майна або яка має вищу юридичну освіту. Забороняється доручати розслідування посадовій особі, яка є підлеглою чи безпосереднім начальником військовослужбовця чи військовозобов`язаного, призваного на збори, дії яких необхідно розслідувати, а також посадовим особам, які є співучасниками заподіяння матеріальної шкоди чи зацікавлені в результатах розслідування.

Розслідуванням повинно бути встановлено: в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка; якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного заподіяно шкоду; вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено; умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду; чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов`язків; ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами; умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки (пункт 19 Розділу IV Положення №243/95-ВР).

Військовослужбовці та призвані на збори військовозобов`язані, які притягаються до матеріальної відповідальності, ознайомлюються з матеріалами розслідування, про що у висновках робиться відповідний запис. Вони мають право подавати свої заперечення та клопотання на ім`я командира (начальника) військової частини (пункт 22 Розділу IV Положення №243/95-ВР).

Відповідно до пункту 23 Розділу IV Положення №243/95-ВР командир (начальник) військової частини після розгляду матеріалів розслідування зобов`язаний особисто провести бесіду з військовослужбовцем або призваним на збори військовозобов`язаним, який притягається до матеріальної відповідальності. Якщо вину військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного повністю доведено, командир (начальник) військової частини не пізніш як у місячний термін з дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення до матеріальної відповідальності винної особи з зазначенням розміру суми, що підлягає стягненню.

Приписи Положення №243/95-ВР втратили чинність у зв`язку із набранням чинності нормами Закону України від 03 жовтня 2019 року №160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон №160-IX), тобто з 31 жовтня 2019 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у даній справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що на момент звернення воєнного прокурора до суду першої інстанції з цим позовом та на час прийняття судом першої інстанції рішення у цій справі норми Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, яке затверджено постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року №243/-95-ВР втратили чинність.

З даного приводу, колегія суддів уважає за необхідне звернути увагу суду апеляційної інстанції на наступне.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України та частини другої статті 5 Цивільного кодексу України закони та інші нормативно-правові акти, у тому числі акти цивільного законодавства, не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Офіційне тлумачення вказаного положення Конституції України міститься в пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), згідно з яким дію нормативно-правового акта в часі слід розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.

Конституційний Суд України у Рішенні № 6-рп від 19 квітня 2000 року у справі про зворотну дію кримінального закону у часі визначив, що «Суть зворотної дії у часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їхні приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи».

Для відносин, які мають тривалий характер, зворотна дія означає неможливість застосування норми «нового» нормативно-правового акта щодо відносин, які виникли до набуття ним чинності, але продовжують існувати. У такий спосіб відбувається змішування зворотної та безпосередньої дії нормативно-правового акта в часі, чим заперечується можливість негайного застосування норми права.

З наведеного можна дійти висновку, що на момент дорожньо-транспортної пригоди (18 березня 2019 року), тобто на момент виникнення спірних правовідносин діяло Положення №243/-95-ВР.

Колегія суддів відмічає, що після втрати чинності цим Положенням відповідальність військовослужбовців за шкоду, завдану державі Закон №160-IX не скасував та не пом`якшив.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції наведеним обставинам оцінки не надав.

Колегія суддів також зауважує, що у позовній заяві позивач покликався на положення статті 1166 Цивільного кодексу України, яка була чинною та діяла упродовж усього часу спірних правовідносин, у якості правової підстави для стягнення з відповідача майнової шкоди.

Разом з тим, обґрунтованість покликання позивача на наведену норму права суд апеляційної інстанції не оцінив.

Узагальнюючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про недотримання судом апеляційної інстанції принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження доказів і визначення обставин, які необхідно встановити для вирішення спору, а так само під час оцінки аргументів сторін. Водночас суд апеляційної інстанції допустив порушення норм матеріального права, що призвело до прийняття необґрунтованого судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За правилами пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини другої та четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального та матеріального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та перевірку їх доказами, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та скасування рішення суду апеляційної інстанції з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду слід врахувати вищенаведене та ухвалити обґрунтоване та законне рішення за результатами повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону задовольнити частково.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у цій справі скасувати.

Справу № 160/13338/20 направити справу до суду апеляційної інстанції - Третього апеляційного адміністративного суду на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов