Рішення

від 27.04.2023 по справі 910/11849/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.04.2023Справа № 910/11849/22Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Державного підприємства завод "Арсенал" (01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, код ЄДРПОУ 14310520)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліфт Технолоджіс" (01103, м. Київ, вул. Михайла Бойчука, 1/2, код ЄДРПОУ 39901521)

про стягнення 36 106,39 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство завод "Арсенал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліфт Технолоджіс" про стягнення заборгованості за договором № 1106/19-3/СГМ-38-19 від 27.06.2019 на поставку, монтажні та пусконалагоджувальні роботи у розмірі 36 106,39 грн, з яких 24 200,00 грн основного боргу, 9 847,73 грн інфляційних втрат та 2 058,66 грн трьох відсотків річних.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.11.2022 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

16.11.2022 від позивача через відділ діловодства суду надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, Господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 23.11.2022 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.06.2019 року між Державним підприємством завод "Арсенал" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліфт Технолоджіс" (підрядник) було укладено договір на поставку, монтажні та пусконалагоджувальні роботи №1106/19-3/СГМ-38-19, відповідно до умов якого підрядник приймає на себе зобов`язання здійснення поставки, монтажу та пусконалагоджувальних робіт Замовнику ліфта Електричний SТ 2000 МК, непрохідного на 4 зупинки згідно специфікації у додатку №1 в кількості 1 (одного) комплекту, провести демонтажні (старого ліфта) монтажні та пусконалагоджувальні роботи ліфта (далі Роботи) за ціною, визначеною цим договором у розділі 2.

Згідно з п.2.1 договору загальна вартість договору визначена виходячи з договірної ціни, яка погоджена з замовником:

2.1.1. вартість обладнання з ПДВ складає: Ліфт (екв. (36 820) $)-1шт. -994140,00 грн .

2.1.2. вартість робіт з ПДВ складає: демонтаж, монтаж, пусконаладка -1 шт. - 132400,00 грн.

2.1.3. загальна вартість договору з ПДВ складає 1 126 540,00 грн.

Вартість ліфта підлягає індексації, при зміні курсу 8 (долар) НБУ більше ніж на 2%. Вартість ліфтового обладнання в м. Київ вул. Московська 8. Всі будівельні роботи виконує замовник.

Відповідно до п.2.3 договору розрахунки по договору здійснюються таким чином:

2.3.1. 1-й етап - замовник здійснює передплату в розмірі 30% загальної вартості обладнання згідно пункту 2.1.1. договору протягом 5-й банківських днів після підписання договору на підставі отриманого рахунку-фактури.

2.3.2.2-й етап - замовник здійснює проміжну оплату в розмірі 70% вартості обладнання згідно п. 2.1.1.договору за 15 днів до готовності обладнання до відвантаження, після отримання рахунку-фактури та листа повідомлення від підрядника, протягом 5-й банківських днів.

2.3.3. 3-й етап - замовник здійснює передплату в розмірі 50% вартості робіт, протягом 5-й банківських днів після отримання рахунку-фактури, за 2 тижні перед виїздом монтажної бригади на об`єкт.

2.3.4. 4-й етап - замовник здійснює проміжну оплату в розмірі 40% вартості робіт, протягом 5-й банківських днів після підписання уповноваженими представниками акту виконаних робіт з монтажу обладнання.

2.3.5. 5-й етап - замовник здійснює остаточну оплату в розмірі 10% вартості робіт протягом 5 банківських днів після підписання уповноваженими представниками акту виконаних робіт з налагодження обладнання та постановці на облік в Держпраці.

У п.2.4 договору визначено, що акти готує підрядник і передає для підписання. Уповноважений представник замовника протягом 3 днів перевіряє обґрунтування акту та підписує в частині фактично виконаних об`ємів робіт, або дає мотивовану відмову.

Згідно з п.3.1 договору виконання робіт по договору здійсняється в два етапи: 1-й етап-поставка обладнання, що оформлюється видатковою накладною; 2-й етап- виконання робіт, що оформлюється актом виконаних робіт.

Відповідно до п.3.2 договору поставка обладнання, монтажні та пусконалагоджувальні роботи, які зазначені в договорі, здійснюються у терміни:

- поставка обладнання протягом 7 тижнів;

- демонтаж монтажні роботи протягом 8 тижнів;

- пусконалагоджувальні роботи протягом 2 тижнів.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що за порушення термінів поставки та виконання робіт згідно договору, підрядник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від вартості недопоставленого товару та/або невиконаних в строк робіт відповідно, за кожний день прострочення, але не більше 5% від вартості договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліфт Технолоджіс" виставило рахунок - фактуру №СФ-0000073 від 21.08.2019 року на суму 66 200,00 грн, який був сплачений позивачем 23.08.2019 року, що підтверджується платіжним дорученням №4634 від 23.08.2019 року на суму 66 200,00 грн із зазначенням призначення платежу: «передоплата 50% за монтажні роботи по ліфту».

Згідно з Актом здачі - прийняття робіт №ОУ-0000044 від 24.09.2019 року на суму в розмірі 42 000,00 грн відповідач виконав роботи з демонтажу ліфта, а позивач в свою чергу прийняв вказані роботи.

Листами №1090 від 23.12.2020 року, №77 від 21.01.2021 року позивач просив відповідача повернути надлишково перераховані кошти у розмірі 24200,00 грн. Докази надсилання містяться в матеріалах справи.

27.07.2022 позивачем надіслано відповідачу повідомлення про відмову від договору № 325, в якій Державне підприємство завод "Арсенал" повідомило відповідача про відмову від договору та вимагало повернути кошти в сумі 24 200,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати з наступного дня після спливу строку виконання зобов`язань, тому позивач просить суд стягнути з відповідача неповернену передоплату у розмірі 24 200,00 грн.

Крім того, з огляду на неналежне виконання відповідачем зобов`язання за договором просить суд стягнути з відповідача на свою користь 9 847,73 грн інфляційних втрат та 2 058,66 грн трьох відсотків річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Внаслідок укладення договору на поставку, монтажні та пусконалагоджувальні роботи №1106/19-3/СГМ-38-19 від 27.06.2019 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Як зазначає позивач, у зв`язку з тим, що демонтаж та монтажні роботи відповідачем не виконані в строк, обумовлений сторонами в договорі (24.12.2019) , а пусконалагоджувальні роботи та поставка обладнання на облік в Державну службу України з питань праці не були розпочаті взагалі, позивач звернувся до суду із позовною заявою.

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Чинчин О.В.) від 01.07.2022 у справі №910/302/22 позов Державного підприємства завод «Арсенал» задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфт Технолоджіс» на користь Державного підприємства завод «Арсенал» пеню у розмірі 16 362 грн 40 коп. та судовий збір у розмірі 851 грн 62 коп.;в іншій частині позову - відмовлено.

Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання. В той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/302/22 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт невиконання ТОВ «Ліфт Технолоджіс» умов договору, порядку розрахунків між сторонами та розміру заборгованості, вже встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 01.07.2022 у справі №910/302/22 та мають преюдиційне значення.

Разом з тим, у рішенні Господарського суду міста Києва від 01.07.2022 у справі №910/302/22 встановлено, що станом на момент розгляду даної справи договір на поставку, монтажні та пусконалагоджувальні роботи №1106/19-3/СГМ-38-19 від 27.06.2019 року не припинив свою дію, зокрема, внаслідок його розірвання, а відповідач зберігає грошові кошти у розмірі 24 200 грн 00 коп. за наявності достатніх правових підстав, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача до відповідача в частині стягнення суми попередньої оплати у розмірі 24 200 грн 00 коп. на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Матеріалами справи підтверджується, що згідно з виставленим відповідачем рахунком-фактурою №СФ-0000073 від 21.08.2019 позивачем було перераховано передплату в сумі 66 200,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №4634 від 23.08.2019.

Однак, як вбачається з листа відповідача №240919/1 від 24.09.2019 та акту здачі-приймання робіт № ОУ-0000044 від 24.09.2019, відповідачем була використана перерахована позивачем передплата на суму 42 000,00 грн.

Проте, решта передплати в сумі 24 200,00 грн не використана відповідачем у поряду, передбаченому договором, та не повернута позивачу.

Листами №1090 від 23.12.2020 року, №77 від 21.01.2021 року позивач просив відповідача повернути надлишково перераховані кошти у розмірі 24200,00 грн. Докази надсилання містяться в матеріалах справи.

Наслідки порушення умов договору щодо строків виконаних робіт передбачені частинами другою та третьою статті 849 ЦК України в межах здійснення замовником права перевірки у будь-який час ходу та якості роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.

Зокрема, частиною другою статті 849 ЦК України визначено, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Передбачене частиною 4 статті 849 ЦК України право замовника у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду є безумовним.

Суд враховує правову позицію, викладену Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 16.03.2020 у справі №910/2051/19, в якій зазначено, що статті 849 Цивільного кодексу України передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду, а саме: - підрядник несвоєчасно розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (частина 2); - очевидність для замовника невиконання роботи належним чином та невиконання підрядником у визначений замовником строк вимоги про усунення недоліків (частина 3); - відмова замовника від договору до закінчення робіт з виплатою підрядникові плати за виконану частину робіт та відшкодуванням збитків, завданих розірванням договору (частина 4).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, як замовник, скористався власним безумовним правом, передбаченим частиною 4 статті 849 ЦК України щодо розірвання договору та надіслав відповідачу повідомлення про відмову від договору № 325, в якій Державне підприємство завод "Арсенал" повідомило відповідача про відмову від договору та вимагало повернути кошти в сумі 24 200,00 грн.

Згідно з частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зазначена норма кореспондує положенням статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Тобто, положеннями частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України законодавцем визначено більш широке поняття збитків при їх відшкодуванні за наслідками порушення умов договору підряду, де відшкодуванню підлягають і витрати зроблені замовником на виконання договірних зобов`язань.

Водночас нормами глави 83 Цивільного кодексу України урегульовано питання повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні, навіть тоді коли правова підстава, на якій набуте майно, згодом відпала.

Так, частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною другою статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України, предметом регулювання якої є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій набуто майно, згодом відпала.

Відповідачем відзиву на позовну заяву не подано, контррозрахунку суми позовних вимог та будь-яких заперечень по суті позовних вимог не надано, доводів позивача у встановленому законом порядку не спростовано.

Враховуючи відсутність доказів виконання робіт на спірну суму за договором, припиненого згідно зі статтею 849 ЦК України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення суми 24 200,00 грн відповідно до статей 849 і 1212 ЦК України у їх сукупності.

Близьких за змістом правових висновків щодо застосування положень статті 849 ЦК України та можливість стягнення з підрядника на користь замовника коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у постановах від 11.11.2018 у справі №910/13332/17, від 14.06.2018 у справі №912/2709/17, від 15.02.2019 у справі №910/21154/17, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16.

Щодо вимог позивач про стягнення з відповідача 9 847,73 грн інфляційних втрат та 2 058,66 грн трьох відсотків річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3%, судом встановлено, що період нарахування позивачем визначено невірно, з огляду на наступне.

Відмова замовника від договору підряду є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу (виконаного однією стороною у припиненому зобов`язанні) відповідно до вимог статті 1212 ЦК Кодексу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21.11.2021 у справі № 910/17235/20.

Крім того, судом встановлено, що у рішенні Господарського суду міста Києва від 01.07.2022 у справі №910/302/22 суд зазначив, що частинами 2, 3 статті 653 Цивільного кодексу України визначено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Отже, суд наголошує на тому, що право на повернення авансу у позивача виникло лише після припинення дії договору.

Відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З огляду на те, що повідомлення про відмову від договору №325 від 27.07.2022, в якому також міститься вимога про повернення грошових коштів у розмірі 24 200,00 грн, направлено позивачем відповідачу 27.07.2022, а поштовий перебіг по м. Київ здійснюється у 3-денний строк, то відповідач (в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України) повинен був повернути позивачу грошові кошти у сумі 24 200,00 грн у строк до 08.08.2022 (07.08.2022 - вихідний день).

Таким чином, суд зазначає, що вірним періодом нарахування 3% річних та інфляційних втрат є з 08.08.2022 по 25.10.2022.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, який відповідає вимогам чинного законодавства та є арифметично вірним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 1 354,33 грн та 3% річних у розмірі 157,13 грн.

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліфт Технолоджіс" (01103, м. Київ, вул. Михайла Бойчука, 1/2, код ЄДРПОУ 39901521) на користь Державного підприємства завод "Арсенал" (01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, код ЄДРПОУ 14310520) попередню оплату у розмірі 24 200 (двадцять чотири тисячі двісті) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 157 (сто п`ятдесят сім) грн 13 коп., інфляційних втрат у розмірі 1 354 (одна тисяча триста п`ятдесят чотири) грн 33 коп. та судовий збір у розмірі 1 766 (одна тисяча сімсот шістдесят шість) грн 73 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено 27.04.2023

Суддя І.О. Андреїшина