Рішення

від 28.04.2023 по справі 910/14825/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.04.2023Справа № 910/14825/22

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"

(Україна, 03187, м. Київ, просп. Академіка Глушкова, буд. 40, оф. 315; ідентифікаційний код: 38039872)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційні системи бізнесу"

(Україна, 01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 29; ідентифікаційний код: 24734712)

про стягнення 9 117,26 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційні системи бізнесу" (далі - відповідач) про стягнення 9 117,26 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов`язання на підставі рішення Господарського суду міста Києва у справі № 41/253 від 19.09.2011, внаслідок чого позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 7 905,74 грн інфляційних втрат та 1 211,52 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14825/22, справу визнано малозначною, відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Будь-яких заперечень від відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходило.

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 29.

На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 18.01.2023 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

16.02.2023 до суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення 06.02.2023 поштового відправлення відповідачеві (копії ухвали про відкриття провадження у справі від 18.01.2023).

Відтак суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та останньому були створені достатні умови для реалізації ним своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2011 у справі № 41/253 позов Публічного акціонерного товариства "Київенерго" задоволено повністю та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційні системи бізнесу" 3 898,12 грн передплати, 102,00 грн державного мита та 236,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання зазначеного рішення 07.10.2011 Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2021 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс", замінено сторону у справі № 41/253 з Акціонерного товариства "К.ЕНЕРГО" на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс", замінено сторону у справі № 41/253 під час примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва по справі № 41/253 від 19.09.2011, яке набрало законної сили, та наказу Господарського суду міста Києва по справі № 41/253 від 07.10.2011 з Акціонерного товариства "К.ЕНЕРГО" на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс".

Постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 21.06.2017 у виконавчому провадженні № 52593746 виконавчий документ (наказ Господарського суду міста Києва від 07.10.2011 у справі № 41/253) повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2022 задоволено скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс", визнано неправомірними дії державного виконавця Печерського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 52593746 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі № 41/253 від 07.10.2011, які виразились у винесенні постанови від 21.06.2017 про повернення наказу Господарського суду міста Києва у справі № 41/253 від 07.10.2011 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", скасовано постанову Печерського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 52593746 про повернення наказу Господарського суду міста Києва у справі № 41/253 від 07.10.2011 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

У період з 18.02.2022 до 01.06.2022 в порядку примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 07.10.2011 у справі № 41/253, на рахунок позивача були перераховані кошти від Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у загальному розмірі 4 236,12 грн, а саме: 3 578,29 грн - 18.02.2022 та 657,83 грн - 01.06.2022.

Посилаючись на прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2011 у справі № 41/253, позивач, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, нарахував та заявив до стягнення з відповідача 7 905,74 грн інфляційних втрат та 1 211,52 грн 3% річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

За приписом частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц зазначено, що cтаття 625 Цивільного кодексу України входить до розділу I "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15, згідно з яким правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження", і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 Цивільного кодексу України).

Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02.03.2016 у справі № 6-2491цс15, за яким дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 Цивільного кодексу України не дає підстав для застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Отже, положення статті 625 Цивільного кодексу України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц).

Так, у рішенні Господарського суду міста Києва від 19.09.2011 у справі № 41/253 визнано грошові зобов`язання відповідача, визначено їх розмір, тому з дня набрання зазначеним судовим рішенням законної сили такі зобов`язання мали бути ним виконані.

Внаслідок заміни сторони під час примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2011 у справі № 41/253 з Акціонерного товариства "К.ЕНЕРГО" на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс", останнє набуло прав стягувача за наказом Господарського суду міста Києва від 07.10.2011 у справі № 41/253.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 Цивільного кодексу України).

Враховуючи, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2011 у справі №41/253 було виконано із простроченням, то в цьому випадку приписи частини другої статті 625 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню за весь час прострочення.

Відтак розрахунок належних до стягнення 3% річних та інфляційних втрат слід проводити від дня набрання відповідним рішенням законної сили до моменту його виконання.

При цьому день фактичної сплати не включається в період часу, за який здійснюється нарахування.

Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13.06.2018 у справі № 922/1008/16, від 14.08.2019 у справі № 920/200/16, від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17 та від 10.12.2019 у справі № 912/2750/18.

Надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат є арифметично вірними, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних в розмірі 1 211,52 грн та інфляційні втрати в розмірі 7 905,74 грн.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 481,00 грн, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Враховуючи ту обставину, що позивачем не надано доказів на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката, про які зазначено в попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, а також зважаючи на подану ним заяву в порядку ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України про намір подати відповідні докази після ухвалення рішення суду, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розподілу вказаних витрат між сторонами.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційні системи бізнесу" (Україна, 01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 29; ідентифікаційний код: 24734712) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (Україна, 03187, м. Київ, просп. Академіка Глушкова, буд. 40, оф. 315; ідентифікаційний код: 38039872) 3 % річних в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 52 коп., інфляційні втрати в розмірі 7 905 (сім тисяч дев`ятсот п`ять) грн 74 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 28.04.2023

Суддя О.В. Нечай