Рішення

від 28.04.2023 по справі 7/125-23/129

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2023 Справа № 7/125-23/129(914/225/22)

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Відкритого акціонерного товариства „Стрийський завод гумових виробів в особі ліквідатора Козія В.Ю., м. Львів

до відповідача-1: ОСОБА_1 , м. Стрий Львівської області

до відповідача-2: ОСОБА_2 , м. Стрий Львівської області

про: усунення перешкод в користуванні майном

у межах справи № 7/125-23/129

про банкрутство Відкритого акціонерного товариства „Стрийський завод гумових виробів, ідентифікаційний код 00189138, м. Стрий Львівської області

Суддя Артимович В.М.,

секретар судового засідання Лабай Х.А.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа № 7/125-23/129 (914/225/22) за позовом ліквідатора Відкритого акціонерного товариства „Стрийський завод гумових виробів до ОСОБА_1 та до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном у межах справи про банкрутство Відкритого акціонерного товариства „Стрийський завод гумових виробів (ідентифікаційний код 00189138).

На адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ліквідатора Відкритого акціонерного товариства „Стрийський завод гумових виробів до ОСОБА_1 та до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном.

Ухвалою суду від 01.02.2022 відкрито провадження у справі № 7/125-23/129 (914/225/22) за позовом ліквідатора ВАТ «Стрийський завод гумових виробів» до ОСОБА_1 та до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном та прийнято її до розгляду в межах провадження справи № 7/125-23/129 про банкрутство ВАТ «Стрийський завод гумових виробів», справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 13.05.2022 зобов`язано Відділ обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Львівській області у строк протягом 5 (п`яти) днів з моменту отримання цієї ухвали суду надіслати на адресу Господарського суду Львівської області інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування), що містяться в реєстрі територіальної громади/Єдиному державному демографічному реєстрі про фізичну особу ОСОБА_1 (відома суду адреса проживання: АДРЕСА_1 ; відомий суду ідентифікаційний податковий номер платника податків НОМЕР_1 ); фізичну особу ОСОБА_2 (відома суду адреса проживання: АДРЕСА_2 ; відомий суду ідентифікаційний податковий номер платника податків НОМЕР_2 ); підготовче засідання відкладено на 15.06.2022.

Ухвалою суду від 20.06.2022 продовжено строк підготовчого провадження у даній справі та відкладено підготовче засідання на 13.07.2022.

05.07.2022 від Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Львівській області на виконання ухвали суду надійшла інформація про зареєстроване місце проживання фізичної особи ОСОБА_1 та фізичної особи ОСОБА_2

06.09.2022 на електронну адресу суду від ліквідатора ВАТ «Стрийський завод гумових виробів» надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи договору про надання правової допомоги та акту наданих послуг.

Ухвалою суду від 09.09.2022 закрито підготовче провадження у цій справі та призначено справу № 7/125-23/129(914/225/22) до судового розгляду по суті.

23.11.2022 на електронну адресу суду від ліквідатора ВАТ «Стрийський завод гумових виробів» надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Судове засідання 23.11.2022 не відбулося у зв`язку з відсутністю електроенергії у будівлі Господарського суду Львівської області.

Ухвалою суду від 28.03.2023 розгляд справи призначено на 19.04.2023.

19.04.2023 від ліквідатора ВАТ «Стрийський завод гумових виробів» надійшло клопотання, у якому просить розгляд справи проводити без його участі. Також у клопотанні позивач просить стягнути з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу.

У судове засідання 19.04.2023 сторони участі уповноважених представників не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

1. Описова частина рішення.

1.1. Позиція позивача.

Позивач стверджує, що ВАТ «Стрийський завод гумових виробів» використовує на земельну ділянку загальною площею 2,2638 га у АДРЕСА_3 на підставі державного акту на право постійного користування землею ЛВ № 53 від 1994 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 збудували навіс з бетонних плит та даху з шиферу площею 48 кв.м. та території ВАТ «Стрийський завод гумових виробів», що підтверджується матеріалами кримінального провадження № 42018141330000048 від 27.12.2018 (протокол допиту свідка ОСОБА_1 від 05.03.2019, протокол допиту свідка ОСОБА_2 від 05.03.2019).

Позивач зазначає, що ліквідатором ВАТ «Стрийський завод гумових виробів» було надіслано відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимогу від 11.10.2021 про демонтаж самовільно встановленої споруди (конструкції). Однак, як стверджує позивач, вказана вимога залишена відповідачами без відповіді та задоволення.

1.2. Позиція відповідачів.

Відповідачі відзиву на позов не подали.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

2.Мотивувальна частина рішення:

2.1.Фактичні обставини, встановлені судом та норми права, застосовані судом. Оцінка суду.

Як встановлено судом, відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 20.05.1994 Серія ЛВ 53, який заареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 53, ВАТ «Стрийський завод гумових виробів», м. Стрий, вул. Добрівлянська № 39, надано у постійне користування земельну ділянку площею 2,5 гектарів для виробничих потреб.

З огляду на матеріали справи, на земельній ділянці, котра належить на праві постійного користування Відкритому акціонерному товариству «Стрийський завод гумових виробів» за адресою: АДРЕСА_3 знаходиться самовільно збудована споруда (навіс) з бетонних плит (обкладена шифером) та даху із шиферу.

Позивачем долучено до матеріалів справи протоколи від 05.03.2019 допиту свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (які є відповідачами у цій справі) у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42018141330000048 від 27.12.2018 року за ст. 356 КК України. У вказаних протоколах допиту свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначили, що ними збудовано навіс з бетонних плит та даху з шиферу площею близько 48 кв.м. на території ВАТ «Стрийський завод гумових виробів», в якому зберігають свої речі та майно. Також вказують, що документів на земельну ділянку, де розташований навіс не мають, однак, мають на меті отримати таку земельну ділянку у власність чи в оренду.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник, у тому числі спори про стягнення заробітної плати. Аналогічні положення містяться в п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто, відповідно до приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою для задоволення позову є наявність факту порушення або оспорювання прав та інтересів позивача у справі, на захист яких і спрямовано звернення з позовом до суду.

Як вбачається із змісту позовної заяви, позивач звернувся до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_3 , привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення (демонтажу) самовільно збудованої відповідачами споруди (конструкції) площею 48 кв.м.

Положеннями Земельного кодексу України фактично визначаються три способи (титули) землекористування, а саме: власність, оренда та постійне користування.

Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

За приписами статей 90, 95 Земельного кодексу України, статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки чи землекористувач в розумінні глави 15 Земельного кодексу України має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам; порушені права власників та землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У ст. 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності вимагаючи усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника).

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Отже, встановлення саме зазначених обставин входить до предмета доказування у справах за такими позовами.

Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі (ч. 1 ст. 95 Земельного кодексу України).

У ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Судом встановлено, що відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 20.05.1994 Серія ЛВ 53, який заареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 53, ВАТ «Стрийський завод гумових виробів», м. Стрий, вул. Добрівлянська № 39, надано у постійне користування земельну ділянку площею 2,5 гектарів для виробничих потреб.

Як стверджує позивач та з огляду на матеріали справи, на земельній ділянці, котра належить на праві постійного користування Відкритому акціонерному товариству «Стрийський завод гумових виробів» за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Добрівлянська, 39, відповідачами збудована споруда (навіс) з бетонних плит (обкладена шифером) та даху із шиферу площею близько 48 кв.м.

Відповідно до ст 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно частини 1 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Статтею 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав. Державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва, обтяжень такого права проводиться у порядку, визначеному цим Законом, з урахуванням особливостей правового статусу такого об`єкта.

Статтею 2 Закону України «Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Враховуючи норми чинного законодавства, зокрема положення статей 182, 331, 334 Цивільного кодексу України та положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» основною умовою для визначення статусу будь-якого об`єкта нерухомості є державна реєстрація прав на нього.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачами не подано та в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували право власності або титульного володіння ОСОБА_1 та/або ОСОБА_2 на майно навіс з бетонних плит та даху з шиферу, збудований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3 , яка перебуває у постійному користуванні ВАТ «Стрийський завод гумових виробів».

Також слід зазначити, що у матеріалах даної справи відсутні, та сторонами не подано документів, що посвідчують право власності або право користування ОСОБА_1 та/або ОСОБА_2 спірною земельною ділянкою, в тому числі на умовах оренди, передбачених ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

У позовній заяві позивач зазначає, що ним, як законним землекористувачем, заперечується визнання права власності за відповідачами на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 .

Статтею 95 Земельного кодексу України визначено, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі, споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню у порядку, встановленому законом.

Встановлені судом та наведені вище обставини свідчать про протиправність поведінки відповідачів, тобто вчинення ним дій, спрямованих на порушення прав позивача як законного користувача спірної земельної ділянки.

Розміщення на спірній земельній ділянці відповідачами споруди (навісу) з бетонних плит (обкладеної шифером) та даху із шиферу перешкоджає позивачу, як законному користувачу земельної ділянки, використовувати її під спірними об`єктами за цільовим призначенням.

Отже, відповідачі порушують належне позивачу, як законному користувачу земельної ділянки площею 2,5 га за адресою: АДРЕСА_3 (Державний Акт на право постійного користування землею від 20.05.1994 серія ЛВ 53), право на користування цією земельною ділянкою.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини, наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений за подання цього позову судовий збір слід покласти на відповідачів.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

З огляду на зміст позовної заяви про усунення перешкод в користуванні майном, позивач зазначив, що планує понести наступні судові витрати: 2481,00 судового збору та 10000,00 грн за правничу допомогу.

Позивачем подано суду договір про надання юридичних (адвокатських) послуг від 10.01.2022 та акт наданих послуг від 31.01.2022 № 31/01/22.

У клопотанні від 19.04.2023 позивач просить стягнути з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частинами 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Згідно із ч. 3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як встановлено судом, 10.01.2022 між Адвокатським об`єднанням «Де Лекс» в особі старшого партнера Васько І.П. (виконавець) та ВАТ «Стрийський завод гумових виробів» в особі ліквідатора Козія В.Ю. (замовник) укладено договір про надання юридичних (адвокатських) послуг, відповідно до умов якого виконавець приймає на себе зобов`язання надати правничу допомогу замовнику, а саме: «При підготовці позову про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, яка належить замовнику на праві користування» (п. 1.1. договору).

Частиною 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із висновками, наведених у постанові Великої палати Верховного Суду від 16.11.2022 р. у справі №922/1964/21, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків: учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права; у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Як встановлено судом, у договорі про надання юридичних (адвокатських) послуг від 10.01.2023 сторонами було конкретно визначено, що за надання правничих послуг, передбачених п. 1.1. цього договору, замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі 10000,00 грн.

Так, позовна заява про усунення перешкод у користуванні майном міститься в матеріалах справи, що в свою чергу підтверджує надання адвокатом такого виду юридичної допомоги.

Згідно наданого позивачем акту наданих послуг від 31.01.2022 № 31/01/22 виконавцем (АО «Де Лекс») було надано замовнику (ліквідатору ВАТ «Стрийський завод гумових виробів») наступні послуги: «Ознайомлення із поданими замовником документами, виїзд представника виконавця на місце самочинного будівництва (м. Стрий) з метою зясування фактичних обставин справи. Правовий аналіз судової практики та норм матеріального права щодо самовільного будівництва. Підготовка позовної заяви. Усні консультації у справі про усуснення перешкод у користуванні земельною ділянкою».

З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини та проаналізувавши матеріали справи, беручи до уваги те, що у підписаному виконавцем та замовником акті наданих послуг від 31.01.2022 № 31/01/22 вказано про відсутність претензій до виконавця, суд дійшов до висновку підтвердження надання правничих послуг в ході розгляду цієї справи на суму 10000,00 грн, що було обумовлено сторонами в договорі про надання юридичних (адвокатських) послуг від 10.01.2022.

Слід також зазначити, що суд при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката для цілей їх розподілу повинен брати до уваги саме умови договору та не має підстав самовільно встановлювати інший розмір та порядок обчислення витрат, ніж той, який у відповідному порядку був закріплений у договорі. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 р. у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 р. у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019р. у справі №5023/5587/12).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, беручи до уваги вищенаведені критерії суд дійшов висновку клопотання позивача про стягнення з відповідачів 10000,00 грн витрат на правничу допомогу задовольнити повністю.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи наведене, оскільки позивач та відповідач у судове засідання 19.04.2023 не з`явилися, рішення складено та підписано 28.04.2023.

Керуючись ст. ст. 86, 74-79, 123, 129, 236, 238-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позов задововолити повністю.

2.Зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ), за рахунок ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ), знести самочинно збудоване нерухоме майно - навіс з бетонних плит та даху із шиферу загальною площею 48 кв.м., що розташоване на земельній ділянці по АДРЕСА_3 площею 2,2638 га, яка належить на праві постійного користування ВАТ „Стрийський завод гумових виробів (ідентифікаційний код 00189138) на підставі державного акту на право постійного користування землею ЛВ № 53 від 1994 року.

3.Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) на користь Відкритого акціонерного товариства „Стрийський завод гумових виробів (82400, Львівська область, м. Стрий, вул. Добрівлянська, 39, ідентифікаційний код 00189138) 1240,50 грн. сплаченого судового збору та 5000,00 грн витрат на правничу допомогу.

4.Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ) на користь Відкритого акціонерного товариства „Стрийський завод гумових виробів (82400, Львівська область, м. Стрий, вул. Добрівлянська, 39, ідентифікаційний код 00189138) 1240,50 грн. сплаченого судового збору та 5000,00 грн витрат на правничу допомогу.

5.Накази відповідно до ст. 327 ГПК України видати після набрання судовим рішенням законної сили.

6.Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Артимович В.М.