Рішення

від 17.04.2023 по справі 917/1055/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2023 Справа № 917/1055/22

Суддя Мацко О.С. , розглянувши матеріали

за позовною заявою Акціонерного товариства «Полтаваобленерго», 36022, м. Полтава, вул. Старий Поділ, 5,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичний сервіс», 03680, м. Київ, вул. Казимира Малевича, 31, оф. 312,

про стягнення 10 130 970,56 грн.

Секретар судового засідання Токар А.В.

Представники: згідно протоколу судового засідання

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 29.09.2022 р. прийнято до розгляду позовну заяву Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичний сервіс» про стягнення 10 130 970,56 грн., відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання, встановлено строки на подання заяв по суті спору. Підготовче засідання у справі неодноразово відкладалося у зв`язку з задоволенням клопотань відповідача про відкладення розгляду справи, продовження строку на подання відзиву. Ухвалою від 19.01.2023 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.02.2023 р. 09:30, відкладено розгляд справи на 23.03.2023р., після чого в засіданні оголошено перерву до 17.04.2023р., задоволено клопотання відповідача про витребування для огляду оригіналів видаткових накладних - додатків до позовної заяви.

У засіданні 17.04.2023р. суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, дослідив докази, наявні у матеріалах справи (в т.ч. витребувані оригінали додатків до позову) та оголосив вступну та резолютивну частину рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Викладені у позові вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням з боку відповідача умов укладеного між сторонами договору поставки №927 від 24.03.2021р., згідно якого відповідач як постачальник зобов`язався поставити позивачу (покупцю) товар (трансформатори силові) у строк та порядку, встановлені договором. Загальна сума договору визначена у п.3.3 договору та становить з ПДВ 18 444 000,00 грн. Сторони домовилися, що поставка здійснюється одноразово або партіями на підставі заявки покупця. Постачальник протягом 5 днів з моменту отримання заявки підтверджує отриману заявку та/або в цей же строк виставляє покупцю рахунок-фактуру на оплату, що буде вважатися підтвердженням заявки постачальником. Строк поставки товару, згідно п.5.2 договору, становить не більше 30 календарних днів з моменту підтвердження постачальником заявки від покупця, постачальник має право дострокової поставки товару. Сторонами також погоджено місце виконання договору - поставка товару здійснюється на центральний склад Покупця за адресою: вул.Старий Поділ,5, м.Полтава,36022. Матеріалами справи підтверджується, що позивач направив відповідачу три заявки на постачання ТМЦ та обладнання:

- заявка від 31.03.2021р. №03-18/6530 (зі зміною строку поставки та встановлення його більше 30 календарних днів);

- заявка від 27.04.2021р. №13-88/8392 (строк поставки згідно п.5.2 договору);

- заявка від 09.07.2021р. №13-88/13837 (строк поставки згідно п.5.2 договору).

В реагування на заявки, відповідачем було виставлено позивачу рахунки на поставку товарів №СФ-0000047 від 05.04.2021р. (арк.справи 43, том 1), №СФ0000062 від 30.04.2021р. (а.с.100, том 1), №0000064 від 05.05.2021р., №0000086 від 07.06.2021р. (а.с.171, том 1), №00000113 від 05.07.2021р., №0000124 від 14.07.2021р., чим фактично підтверджено прийняття заявок та зобов`язання поставити товар у встановлений договором, зявками та рахунками строк.

Однак, як зазначає позивач, зобов`язання з поставки товару хоч і було виконано відповідачем, однак з порушенням зазначених строків.

Відповідно до п.5.6 договору зобов`язання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі товару в розпорядження покупця.

Згідно п.8.3 договору, за порушення строків виконання зобов`язання з поставки товару з постачальника стягується пеня у розмірі 0.5% вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості. На підставі викладеного, позивачем нарахована та заявлено до стягнення штрафні санкції в розмірі 10 130 970,56 грн., з яких 8 874 365,53 грн. пені згідно п.8.3 договору, 1 256 605,03 грн. штрафу.

Відповідач відзив на позов не надав, незважаючи на заявлення ним та задоволення судом клопотання про продовження строку на подання відзиву, обмежившись клопотанням про зменшення розміру нарахованих санкцій до 10%, поданим вже на етапі розгляду справи по суті. У даному клопотанні відповідач посилається на те, що причини, з яких була затримана поставка, не залежали від його волі та пояснюються саме виробничими процесами на заводі виробнику трансформаторів, офіційним дилером якого є відповідач. Також посилається на те, що відповідач уклав договір за результатами процедури закупівлі, у якій основним критерієм відбору була саме ціна товару , тож він надав пропозицію з найменшою ціною; посилається також на майновий стан, адже станом на 31.12.2022р. його діяльність є збитковою, в той час як позивачем не надано доказів понесення ним будь-яких збитків у зв`язку з порушенням умов договору відповідачем (пояснення від 21.03.2023р. - а.с.224, том 2). Також під час розгляду справи по суті відповідач заперечував проти розміру штрафних санкцій, ставлячи під сумнів відповідність поданих позивачем копій накладних їх оригіналам, що спотворило дати реальних поставок товару та призвело до неправильних нарахувань штрафних санкцій через неправильне визначення періоду прострочення (клопотання про витребування оригіналів додатків до позову для огляду - арк.справи 207, том 2).

Оцінка аргументів учасників справи з посиланням на норми права, якими керувався суд:

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Також згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з положеннями ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Отже, чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується, і конкретний її розмір.

Враховуючи погодження сторонами у договорі розміру санкцій та порядку їх нарахування, встановлення факту порушення відповідачем строків поставки товару, суд вважає позовні вимоги правомірними та обгрунтованими.

Стосовно заперечень відповідача проти позову, суд зазначає, що згідно зі ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Відповідачем відзив на позов у строк, встановлений судом (з урахуванням продовження зазначеного строку) поданий не був. Однак, виходячи з завдань господарського судочинства, з метою встановлення свіх обставин справи в сукупності для прийняття законного та обгрунтованого рішення, суд дослухався до заперечень відповідача та задовольнив його клопотання по витребування на олгяд оригіналів видаткових накладних, доданих позивачем до позову, щоб впевнитися в їх відповідності копіям. Під час розгляду справи по суті судом досліджено усі оригінали, про огляд яких клопотав відповідач, та встановлено відповідність копій їх оригіналам. Будь-яких інших доказів (зокрема, накладних з іншими датами і т.д) відповідачем надано не було; вказане спростовує його твердження щодо того, що поставка товару відбувалася в інші строки, ніж ті, про які вказує позивач, адже згідно умов договору товар вважається прийнятим покупцем від постачальника після підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної (п.6.1 договору).

Вирішуючи клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, заявлених до стягнення, суд виходить з наступного:

За змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Слід розуміти, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним, з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

(Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, провадження № 12-79гс19.)

Відтак, у даному конкретному спорі, суд враховує: значний розмір заявлених санкцій, в т.ч. й порівняно з загальною сумою договору; факт здійснення поставки товару належної якості, хоч і з простроченням виконання зобов"язання; той факт, що відповідач сам не є виробником товару, а є дилером виробника, тож факт затримки дійсно міг не залежати від його волі на 100% - відтак, у суду дійсноє підстави скористатися правом на зменшення санкцій.

Вирішуючи, до якої суми необхідно їх зменшити (позивач заперечує проти зменшення санкцій, відповідач просить зменшити до 10%), суд виходить з наступних міркувань:

У ст. 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ч. 3 ст. 626 ЦК України). У п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України закріплено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору.

Також у ст. 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору та визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Подібне положення міститься у ст. 180 ГК України, відповідно до якої зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

У силу ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, за загальними правилами договори укладаються сторонами цивільних (приватних) правовідносин, на принципах рівності сторін та свободи договору, а також з урахуванням обов`язкових вимог щодо такого виду договорів. Принцип свободи договору регламентує вільне волевиявлення сторін на вступ у правові відносини з контрагентами. У зв`язку із цим, суд як орган, що покликаний захищати права та свободи учасників цивільних правовідносин, не вправі втручатись у свободу договору, крім випадків, коли наявне порушення закону, зокрема, порушення прав та інтересів однієї із сторін договору.

У цій справі сторони встановили відповідальність не тільки для постачальника; вони домовилися також про те, що в разі порушення зобов"язання в частині строків оплати товару з покупця стягується пеня в розмірі 0.01% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а ле не більше подвійної облікової ставки НБУ (п.8.4 договору); у разі прострочення виконання грошового зобов"язання покупець на вимогу постачальника сплачує один процент річних від простроченої суми (п.8.7). Отже, визначена Договором відповідальність сторін за прострочення виконання своїх обов`язків за Договором або за їх невиконання є пропорційною. Кожна сторона в момент підписання Договору розуміла які матеріальні та/або трудові затрати вона має понести у зв`язку з виконанням Договору, та яка відповідальність буде покладена на неї, якщо матиме місце неналежне виконання умов Договору.

Як випливає з матеріалів справи, позивач свої обов`язки за Договором виконував вчасно. Заявки, подані ним відповідачу, були ним підтверджені без зауважень і повідомлень про виникнення будь-яких проблем у виробника товару, відтак - позивач мав правомірні сподівання на вчасну поставку товару та планував подальше розпорядження ним у власних інтересах.

За наведених обставин, суд не вбачає правових підстав для того, щоб зменшувати штрафні санкції на 90%, як про те просить відповідач, та вважає їх зменшення на 50% справедливим. При цьому, крім вищенаведеного, судом враховуються усі інші обставини даної справи в сукупності, зокрема, поведінка відповідача в судовому процесі, яка мала ознаки намагання затягнути судовий процес на якомога довший час (ухилення від отримання ухвал суду, неподання відзиву на позов у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, подання заяви про продовження процесуального строку на подання відзиву та його неподання, незважаючи на задоволення цього клопотання, подання «бланкетних» клопотань про відкладення розгляду справи у підготовчому провадженні ( а.с.177, 187, том 2) та спроби домогтися відкладення розгляду справи по суті шляхом подання відповідного клопотання і т.д.). Посилання відповідача на судову практику, де суди зменшували розмір заявленої до стягнення пені на 90%, для суду не є обов"язковим, оскільки, як зазначено вище, суд приймає рішення про зменшення пені до певної межі, керуючись обставинами цієї конкретної справи та власним внутрішнім переконанням.

Також, враховуючи компенсаторний, а не каральний характер цивільно-правової відповідальності, відповідач наголошує на відсутності заявлених з боку позивача збитків, що, на переконання відповідача, має бути підставою для значного зменшення покладених на нього санкцій.

Щодо цього суд зауважує, що дійсний розмір збитків у більшості випадків у договірних відносинах довести або складно, або неможливо взагалі. Саме тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони контрагенти в договорах завчасно визначають види та розміри відповідальності у разі неналежного виконання взятих на себе обов`язків. Відповідні умови мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Якщо відповідні умови договору не суперечать загальним засадам справедливості, добросовісності та розумності, у суду немає правових підстав для того, щоб їх не застосовувати.

У цій справі позивач та відповідач у Договорі узгодили відповідальність за невиконання договірних умов, яку позивач застосував до відповідача за допущені ним порушення. Натомість відповідач не навів суду будь-яких вагомих, виняткових обставин, які могли би слугувати підставою для того, щоб суд вирішив не застосовувати до спірних правовідносин узгоджені сторонами умови Договору.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Також у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010 р. № 4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою № 63566/00 суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Судові витрати покладаються на відповідача з огляду на приписи ст.129 ГПК України повністю (без урахування зменшення розміру штрафних санкцій).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 129, 232-233,237-238,240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичний сервіс» ( 03680, м. Київ, вул. Казимира Малевича, 31, оф. 312, код ЄДРПОУ 38908704) на користь Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» (36022, м. Полтава, вул. Старий Поділ, 5, код ЄДРПОУ 00131819) 4 437 182,77 грн. пені, 628 302,52 грн. штрафу, 151 964,56 грн. судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законої сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені ГПК України.

Повне рішення складено 27.04.2023р.

Суддя О.С.Мацко