Ухвала

від 26.04.2023 по справі 910/23520/13

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/23520/13

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Росущан К.О.,

за участю представників сторін:

позивача - Кононов В.В. (адвокат), Храпаль М.В. (самопредставництво),

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - Безпалюк Н.В. (адвокат),

відповідача-3 - не з`явився,

третьої особи-1 - Храпаль М.В.,

третьої особи-2 - не з`явився,

третьої особи-3 - не з`явився,

третьої особи-4 - не з`явився,

третьої особи-5 - не з`явився,

третьої особи-6 - не з`явився,

третьої особи-7 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Аквахвиля"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2022 (у складі колегії суддів: Кравчук Г.А. (головуючий), Козир Т.П., Коробенко Г.П.)

та рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2021 (суддя Щоткін О.В.)

за позовом Фермерського господарства "Мрія"

до: 1. Бучанської районної державної адміністрації Київської області,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Аквахвиля",

3. Державного реєстратора Київської обласної філії Комунального підприємства "Благоустрій Шевченківського району" Дащенка Олега Юрійовича

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1. ОСОБА_1 ,

2. ОСОБА_2 ,

3. ОСОБА_3 ,

4. ОСОБА_4 ,

5. ОСОБА_5

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Кабінет Міністрів України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - Компанія "Сіті Ф Енд П ЛТД" (Company City F and P LTD), Лондон

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди, визнання протиправним та скасування рішення, скасування державної реєстрації,

В С Т А Н О В И В:

Фермерське господарство "Мрія" (далі - Позивач, ФГ "Мрія") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (далі - Відповідач-1, Райдержадміністрація) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Аквахвиля" (далі - Відповідач-2, ТОВ "Зелена Аквахвиля") відповідно до якої просить суд (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог):

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Райдержадміністрації №288 від 15.04.2013 "Про передачу в довгострокову оренду водного об`єкту ТОВ "Зелена Аквахвиля" на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області";

- визнати недійсним договір оренди водного об`єкту загальнодержавного значення від 16.04.2013 №105, укладеного між Райдержадміністрацією та ТОВ "Зелена Аквахвиля";

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Київської обласної філії Комунального підприємства "Благоустрій Шевченківського району" про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 37443400 від 06.10.2017, скасувати державну реєстрацію іншого речового права: номер запису про інше речове право 22700571 (спеціальний розділ) від 05.10.2017.

Позовні вимоги, з посиланням на приписи статей 92, 203, 215 Цивільного кодексу України, статей 51, 58, 59, 85 Водного кодексу України та статей 116, 123, 124, 149 Земельного кодексу України, обґрунтовані тим, що оспорюваними розпорядженням та договором оренди водного об`єкта, який переданий у користування ТОВ "Зелена Аквахвиля", порушуються права та законні інтереси Позивача, як землекористувача земельної ділянки, переданої ФГ "Мрія" у постійне користування згідно з Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, виданого 10.09.2001 на підставі рішення Райдержадміністрації від 16.02.1999, а передача водного об`єкта Відповідачу-2 суперечить цільовому призначенню земельної ділянки, яка надана Позивачу для ведення фермерського господарства та буде перешкоджати реалізації його прав та обов`язків щодо використання земельної ділянки.

Крім того, Позивач також посилався на відсутність у Райдержадміністрації повноважень на розпорядження водним об`єктом загальнодержавного значення.

Мотивуючи похідні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за ТОВ "Зелена Аквахвиля", Позивач зазначив, що вказана реєстрація проведена на підставі договору оренди №105, укладеного з Райдержадміністрацією, за яким ТОВ "Зелена Аквахвиля" передано у користування водний об`єкт, а не земельну ділянку, а тому державний реєстратор на підставі пункту 4 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження) мав відмовити у здійсненні державної реєстрації прав оренди на належну позивачу земельну ділянку.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.09.2021 у справі №910/23520/13 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Київської обласної філії Комунального підприємства "Благоустрій Шевченківського району" про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 37443400 від 06.10.2017, скасування державної реєстрації іншого речового права: номер запису про інше речове право 22700571 (спеціальний розділ) від 05.10.2017.

В іншій частині позову відмовлено.

Місцевий господарський суд вказав на те, що державним реєстратором не враховано, що за умовами договору оренди №105 від 16.04.2013 в користування ТОВ "Зелена Аквахвиля" передано саме водний об`єкт, а не земельну ділянку, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності у ТОВ "Зелена Аквахвиля" права оренди на вказану земельну ділянку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування Розпорядження № 288 від 15.04.2013, суд першої інстанції визнав його видання у повній відповідності до норм чинного на той момент законодавства та у межах делегованих адміністрації державою повноважень.

Також судом першої інстанції встановлено відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору оренди, у зв`язку з укладенням його у відповідності до вимог статті 51 Водного кодексу України належним орендодавцем з дотриманням визначеної законом процедури погодження.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2022 рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2021 у справі №910/23520/13 в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано. Прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Райдержадміністрації №288 від 15.04.2013 "Про передачу в довгострокову оренду водного об`єкту Товариству з обмеженою відповідальністю "Зелена Аквахвиля" на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області".

Визнано недійсним договір оренди водного об`єкту загальнодержавного значення від 16.04.2013 №105, укладений між Райдержадміністрацією та ТОВ "Зелена Аквахвиля".

В іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2021 у справі №910/23520/13 залишено без змін.

Апеляційна інстанція дійшла висновку, що на момент прийняття Відповідачем-1 спірного розпорядження ФГ "Мрія" було законним користувачем земельної ділянки, на якій розміщено спірний водний об`єкт, рішення та державний акт, якими посвідчувалося право постійного користування Позивачем спірною земельною ділянкою не були скасовані чи визнані недійсними, право постійного користування зазначеною земельною ділянкою Позивачу в установленому законодавством порядку не припинено, земельна ділянка, на якій розміщено спірний водний об`єкт, у землекористувача не витребувана, зокрема, і у суспільних інтересах.

У касаційній скарзі ТОВ "Зелена Аквахвиля" просить скасувати у повному обсязі постанову суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 у справі № 910/23520/13 в частині відмови у задоволенні позовних вимог залишити без змін, а в іншій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №910/21160/16, від 22.01.2019 у справі №912/1856/16, від 14.05.2019 у справі №910/11511/18 (щодо застосування норм статей 3, 15, 16, 21 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України), від 08.07.2019 у справі №908/156/18, від 10.10.2019 у справі №910/2164/18, від 26.11.2019 у справі №922/643/19, від 11.12.2019 у справі №320/4938/17 (щодо визначення преюдиції та її застосування), від 09.07.2020 у справі №922/404/19, від 10.12.2019 у справі №923/1061/18, від 23.01.2020 у справі №925/186/19, від 24.09.2020 у справі №920/1059/17, від 11.11.2020 у справі №922/53/19 та від 28.04.2021 у справі №908/522/20 (щодо зміни предмета і підстав позову), постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 15.10.2019 у справі №911/3749/17, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 01.02.2020 у справі №922/614/19 (рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване), від 03.12.2019 у справі №904/10956/16 (рішення не може ґрунтуватися на припущеннях і поясненнях однієї зі сторін) та від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (щодо застосування доктрини res judicata).

У відзиві на касаційну скаргу ФГ "Мрія" просить касаційне провадження у справі №910/23520/13 за касаційною скаргою ТОВ "Зелена Аквахвиля", відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити. В іншій частині касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2022 залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 13.03.2023 відкрито касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою для здійснення перегляду оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, призначено розгляд справи у судовому засіданні на 05.04.2023.

Також ухвалами Верховного Суду від 30.03.2023 було задоволено клопотання ТОВ "Зелена Аквахвиля" та заяву ФГ "Мрія" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Верховного Суду від 05.04.2023 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду вищезазначеної касаційної скарги до 26.04.2023 у зв`язку з раптовим погіршенням стану здоров`я представника Відповідача-2.

26.04.2023 (у день судового засідання) до касаційного суду від Міністерства юстиції України, як представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване неможливістю забезпечити явку його представника в судове засідання у цій справі через введений на території України воєнний стан та часте оголошення повітряної тривоги.

Розглянувши в судовому засіданні вищезазначене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, оскільки явка представників сторін не визнавалася обов`язковою, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

При цьому правосуддя здійснюється Верховним Судом в умовах правового режиму воєнного стану на загальних підставах, з урахуванням вжиття необхідних заходів у разі повітряної тривоги під час судового засідання.

В свою чергу вищезазначене клопотання містить лише посилання на введення в Україні воєнного стану без наведення обґрунтування того, що перешкоджає представнику заявника прибути в судове засідання або взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів відповідно до статті 197 Господарського процесуального кодексу України.

Також Суд приймає до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи судом. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку неодноразово було предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України, відповідно до висновків якого обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Крім того, 26.04.2023 до Верховного Суду від Компанії "Сіті Ф Енд П ЛТД" (Company City F and P LTD) надійшло клопотання, у якому заявник просить надати йому актуальну інформацію про стан розгляду справи та надіслати копію касаційної скарги, посилаючись на те, що ним не отримано ні касаційної скарги, ні ухвали Верховного Суду про відкриття провадження.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, оскільки обов`язок з надіслання копії касаційної скарги учасникам справи покладений на особу, яка подає касаційну скаргу, а не на Суд, і такий обов`язок, передбачений статтею 291 Господарського процесуального кодексу України, був виконаний ТОВ "Зелена Аквахвиля" під час подання касаційної скарги, на підтвердження чого скаржником надано, у тому числі, фіскальний чек поштового відділення із зазначенням адресата, якому спрямовано поштове відправлення.

При цьому ухвала Верховного Суду від 13.03.2023 про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Зелена Аквахвиля" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2022 та рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2021 у справі №910/23520/13 направлялась Судом, у тому числі, на адресу Компанії "Сіті Ф Енд П ЛТД" (Company City F and P LTD) зазначену в матеріалах касаційної скарги та поданій заяві.

За змістом частин першої - четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Додатково Суд звертає увагу на те, що в заявленому клопотанні відсутні інші вимоги процесуального характеру, зокрема, щодо відкладення розгляду справи.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, що не було зроблено заявником у цьому випадку.

Заслухавши суддю-доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, а також матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, а тому касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою підлягає закриттю з огляду на таке.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц.

У постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проаналізувавши наведені скаржником підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія виходить з такого.

Звертаючись з касаційною скаргою, Відповідач в якості підстави касаційного оскарження посилається на неврахування судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 3, 15, 16, 21 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, викладених в постановах від 28.02.2018 у справі №910/21160/16, від 22.01.2019 у справі №912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі №910/11511/18.

Як вбачається з узагальненого аналізу змісту постанов суду касаційної інстанції у вказаних справах, Верховним Судом було зроблено правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Разом з тим, враховуючи, що вказану правову позицію було висловлено Верховним Судом у справах, в яких предмет і підстави позову суттєво відрізняються від предмету і підстав позову у цій справі, а також з огляду на універсальну, загальну спрямованість наведеної правової позиції, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на неврахування судами зазначених висновків в якості підстави для подання касаційної скарги, яке (посилання) фактично зводиться до незгоди заявника з прийнятими по суті судовими рішеннями у цій справі та не свідчить про незастосування чи неправильне застосування судами вказаної правової позиції.

Посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 08.07.2019 у справі №908/156/18, від 10.10.2019 у справі №910/2164/18, від 26.11.2019 у справі №922/643/19, від 11.12.2019 у справі №320/4938/17 не може бути виключною правовою підставою касаційного оскарження судових рішень, виходячи з наступного.

У справі №908/156/18 правовідносини стосувалися стягнення шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю органами державної виконавчої служби.

У справі №910/2164/18 предметом спору було за первісним позовом зобов`язання передати у власність природний газ та оформити акт приймання-передачі, за зустрічним позовом - визнання недійсним договору на постачання природного газу, який містить ознаки фіктивності.

У справі №922/643/19 вирішувалось питання щодо зобов`язання здійснити перерахунок вартості наданих послуг з розподілу електричної енергії.

У справі №320/4938/17 розглядались вимоги про стягнення збитків за кредитним договором.

Тобто, фактичні обставини та предмет спору у вищезазначених справах є відмінними від справи, яка розглядається.

При цьому висновки, викладені у цих постановах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, містять загальне визначення преюдиції, її застосування у конкретних обставинах кожної справи та не впливають на висновки, викладені у оскаржуваних судових рішеннях судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається.

Доводи скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.07.2020 у справі №922/404/19, від 10.12.2019 у справі №923/1061/18, від 23.01.2020 у справі №925/186/19, від 24.09.2020 у справі №920/1059/17, від 11.11.2020 у справі №922/53/19 та від 28.04.2021 у справі №908/522/20 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки:

- у справі №922/404/19 первісні позовні вимоги про розірвання договору відступлення права вимоги були доповнені заявою про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд здійснити тлумачення змісту договору дарування акцій та визнати право власності на акції придбаних за договором дарування. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 09.07.2020 у справі №922/404/19, позовні вимоги у збільшеній частині жодним чином не пов`язані ні з предметом, ані з підставами позову в первісній редакції. При цьому, заява позивача про збільшення позовних вимог є фактично поданням окремого позову з іншим предметом та підставами позову, що виключає можливість розгляду поданої позивачем заяви в якості збільшення розміру заявлених позовних вимог;

- у справі №923/1061/18 позов було подано про визнання договору оренди земельної ділянки поновленим, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди на той же строк і на тих же умовах. У заяві про збільшення позовних вимог позивач просив суд: залучити до участі у справі певних співвідповідачів; скасувати реєстраційні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо певного об`єкта нерухомого майна; скасувати реєстраційні записи в Державному земельному кадастрі про певну земельну ділянку; поновити в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки. У постанові від 10.12.2019 у справі №923/1061/18 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що заява позивача про збільшення позовних вимог є фактично поданням окремого позову, оскільки позивач звернувся з іншими предметом та підставою позову до відповідачів, які не є відповідачами за позовом у первісній редакції;

- у справі №925/186/19 позов було подано про визнання недійсним типового договору розподілу природного газу. У заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 420 197 563,94 грн за типовим договором розподілу природного газу. У постанові від 23.01.2020 у справі №925/186/19 Верховний Суд підтримав висновки судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність повернення заяви про збільшення позовних вимог заявникові, оскільки доповнення немайнового позову (про визнання договору недійсним) майновою вимогою про стягнення коштів є не збільшенням позовних вимог, а пред`явленням нового позову з іншими предметом та підставами позову, що виключає можливість розгляду поданої позивачем заяви як збільшення розміру заявлених позовних вимог;

- у справі №920/1059/17 позов було подано про визнання протиправним та скасування пунктів рішень Міськради, визнання недійсними договорів оренди. У заявах про зміну (збільшення) предмета позову позивач, крім вимог, викладених у позовній заяві, заявив ще додатково три вимоги. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень у вказаній справі дійшов висновку, що здійснюючи судовий розгляд справи, суди не надали належної оцінки змісту заяв про зміну предмета позову і розглянули по суті заяви, в яких заявлено три нові вимоги немайнового характеру, необхідність у зверненні з якими виникла вже після подання позову і які не є зміною предмета позову у розумінні положень статті 46 Господарського процесуального кодексу України;

- у справі №922/53/19 позов було подано про визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною. В уточненій позовній заяві позивачем змінено редакцію додаткової угоди до договору оренди. У постанові від 11.11.2020 у справі №922/53/19 Верховний Суд вказав на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що уточнена позовна заява за своєю правовою природою є заявою про зменшення розміру позовних вимог, оскільки вимоги та обґрунтування, наведені позивачем в уточненій позовній заяві є відмінними від вимог та обґрунтувань, зазначених ним у первісній позовній заяві;

- у справі №908/522/20 позов було подано про зобов`язання товариства забезпечити підприємству можливість провести аудиторську перевірку фінансової звітності. У заяві про зміну позовних вимог позивач просив зобов`язати товариство забезпечити підприємству можливість провести аудиторську перевірку фінансової звітності шляхом надання належним чином засвідчених копій певних документів та доступу до всієї іншої інформації та документів, які є необхідними для проведення аудиторської перевірки. У постанові від 28.04.2021 у справі №908/522/20 Верховний Суд підтримав висновки судів попередніх інстанцій, що заява позивача про зміну позовних вимог стосувалася виключно зміни предмета позову.

Натомість, як убачається з матеріалів справи, яка переглядається, в ній склалася відмінна ситуація, зокрема, з огляду на те, що її розгляд здійснювався судами протягом тривалого часу, та того, що судові рішення у ній скасовувалися з направленням її на новий розгляд.

Насамперед необхідно врахувати, що процесуальні дії, які як Позивач, так і суди визначили як збільшення позовних вимог відбулося під час нового розгляду справи в суді першої інстанції. За змістом частини четвертої статті 46 Господарського процесуального кодексу України у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею.

Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.

Таким чином місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, хоча й помилково визначив часткову зміну предмету позову саме як збільшення позовних вимог, однак фактично не припустився помилки, оскільки з огляду на зміни законодавства та судової практики, тривалий судовий розгляд справи та дії її учасників під час її розгляду, обставини справи трансформувались, що могло бути підставою для зміни предмету позову повністю або частково з метою забезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, процесуальної економії та остаточного вирішення спору.

При цьому частково змінюючи предмет позову Позивачем не здійснювалась, як стверджує скаржник, одночасна зміна і підстав позову, що, з одного боку, не свідчить про подібність відносин у цій справі та наведених заявником справах, а з іншого боку, не є тим порушенням, яке, з урахуванням приписів частини другої статті 309 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою скасування судового рішення.

Інші зацитовані скаржником в обґрунтування доводів касаційної скарги фрагменти тексту постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №522/1528/15-ц (спір про визнання договору поруки припиненим та про визнання договору поруки частково недійсним) стосуються розкриття змісту доктрини res judicata.

Правовідносини у справі №904/10956/16 стосувалися корпоративних прав учасника товариства, а висновок, який наводить скаржник у касаційній скарзі стосується узагальненого визначення, що рішення не може ґрунтуватися на припущеннях і поясненнях однієї зі сторін.

Верховний Суд констатує, що правовідносини у наведених вище справах очевидно не є подібними зі справою, що переглядається, з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характеру спірних правовідносин, сфери правового регулювання. До того ж не може відноситись до подібних правовідносин лише посилання на постанови Верховного Суду із загальних питань правозастосування.

Доводи заявника про неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, в якій вміщені посилання на справи №911/3681/17, №911/3749/17, №910/1809/18, №922/614/19 та які також зазначає скаржник, стосуються не порушення чи неправильного застосування судами правових норм, а фактично зводяться до незгоди з оцінкою зібраних у справі доказів та спонукання господарського суду касаційної інстанції до їх переоцінки, що, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі його повноважень.

Колегія суддів звертає увагу, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Отже, доводи касаційної скарги в переважній більшості спрямовані не на порушення судами норм матеріального права (з посиланням на відповідні позиції Верховного Суду), а на цитування окремих фрагментів судових рішень Верховного Суду щодо порядку вчинення судом певних процесуальних дій у обставинах конкретних справ, які встановлювались та оцінювались судами.

При цьому, як вже наголошував Суд, сама по собі незгода скаржника з оцінкою зібраних у справі доказів та спонукання господарського суду касаційної інстанції до їх переоцінки не є підставою для касаційного перегляду.

Додатково колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 309 Господарського процесуального кодексу України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних підстав, а скаржником, в свою чергу, не наведено порушень процесуального законодавства, які б відповідно до приписів статті 310 Господарського процесуального кодексу України могли б стати підставою для скасування судових рішень.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження після відкриття касаційного провадження не отримала підтвердження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі №910/23520/13 за касаційною скаргою ТОВ "Зелена Аквахвиля", відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Аквахвиля" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2022 та рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2021 у справі № 910/23520/13 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік В. Суховий