Постанова

від 25.04.2023 по справі 320/1594/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/1594/22 Головуючий у 1 інстанції: Леонтович А.М.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Кузьмишиної О.М.

За участю секретаря Заміхановської Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 29.01.2020 р. за № 0020234-5005-1027.

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 01.03.2021 р. № 0463982-2405-1002.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2022 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 29.01.2020 №0020234-5005-1027 та податкове повідомлення-рішення від 01.03.2021 №0463982-2405-1002.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДПС у Київській області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що судом першої інстанції не враховано що, згідно підпункту «є» підпункту 266.2.2 статті 266 ПК України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року перейдено із письмового провадження у відкрите судове засідання. Витребувано у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 докази використання нежитлової будівлі (ангару) літ. "А", загальною площею 959,4 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у господарській діяльності у 2019 - 2020 роках.

21 квітня 2023 року електронною поштою та 24 квітня 2023 року засобами поштового зв`язку, на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення разом з копіями документів.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 04 грудня 2013 року набув у власність земельну ділянку загальною площею 0,094 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - землі промисловості, розміщення виробничого комплексу з виготовлення штампів, кадастровий номер земельної ділянки - 3210300000:04:004:0068.

Згідно декларації про початок виконання будівельних робіт, на вищевказаній земельній ділянці, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 розпочато будівництво ангару, яке було закінчено 28 листопада 2014 року, що підтверджується актом здачі-прийняття проектно-вишукувальної продукції за договором №04/08/14 від 04.08.2014.

30 червня 2015 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме, на нежитлову будівлю (ангар) літ. "А", загальною площею 959,4 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Головним управлінням ДПС у Київській області винесені податкові повідомлення-рішення від 29.01.2020 №0020234-5005-1027 та від 01.03.2021 №0463982-2405-1002, згідно з якими позивачу визначені податкові зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно приписів ст. 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Питання сплати платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульовано ст. 266 ПК України.

У відповідності до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст.266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

За приписами пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Положеннями пп.14.1.129 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що об`єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені, відповідно вимог законодавства, до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари; туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; г) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.

Підпунктом «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлено, що перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Згідно п. 30.1 ст. 30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

В силу п. 30.2 ст. 30 ПК України, підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків, за правилами підпункту «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДПС у Київській області винесені податкові повідомлення-рішення від 29 січня 2020 року №0020234-5005-1027 на суму 40 035,76 грн. та від 01 березня 2021 року №0463982-2405-1002 на суму 41 536,42 грн., згідно з якими, позивачу визначені податкові зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості.

Так, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано що, згідно підпункту «є» підпункту 266.2.2 статті 266 ПК України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Також, апелянт вказує, що з метою застосування положень передбачених абзацом «є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПКУ, платником ОСОБА_1 не надано підтверджуючих документів, щодо проведення виробничої діяльності у 2019-2020 роках з використанням нерухомого майна.

З даного приводу, слід зазначити наступне.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17 дійшов висновку, що застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Судова палата вважає, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

При цьому, застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

З огляду на зазначене, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17 дійшов висновку, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Згідно цього Державного класифікатора, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові (група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості).

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості, що включає підкласи: 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості; 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії; 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості; 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості; 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості; 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості; 1251.7 Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості; 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості; 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне.

У відповідності до ДК 018-2000, до групи (код 125) Будівлі промислові та склади належить клас (код 1251) Будівлі промислові, який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що складові нежитлових приміщень, власником яких є позивач, мають ознаки будівель промисловості.

На підтвердження факту ведення господарської діяльності за адресою: АДРЕСА_1 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 надано витяг з ЄДРПОУ, в якому зазначено, що основним видом діяльності позивача як фізичної - особи підприємця, зокрема є: виробництво інших гумових виробів (основний). Крім того, позивачем надано суду апеляційної інстанції копію Договору поставки № 67 від 31 липня 2019 року, Договору купівлі-продажу №34/16 від 13 травня 2016 року, Додаткової угоди №1/1 до Договору №34/16 від 13.05.2016.

Водночас, Головним управлінням ДПС у Київській області, як суб`єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які б вказували, що нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 позивачем не використовується у власній виробничій діяльності.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач реалізував своє право на підприємницьку діяльність, в тому числі шляхом використання у своїй діяльності власного нерухомого майна - громадського (виробничого) будинку (приміщення).

Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 29.01.2020 №0020234-5005-1027 та від 01.03.2021 №0463982-2405-1002.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Кузьмишина О.М.

Повний текст постанови виготовлено 27.04.2023 р.