Постанова від 26.04.2023 по справі 260/4018/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2023 рокуЛьвівСправа № 260/4018/22 пров. № А/857/3494/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівБруновської Н.В. та Кузьмича С.М.,

з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,

а також сторін (їх представників):

від відповідача - Коваленко Ю.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Муфазалова Сергія Рашитовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.01.2023р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Муфазалова Сергія Рашитовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, про визнання бездіяльності протиправною, скасування наказів, зобов`язання нарахувати і виплатити додаткову винагороду, одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані відпустки, недоплачену частину грошового забезпечення (суддя суду І інстанції: Рейті С.І., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 09 год. 30 хв. 26.01.2023р., м.Ужгород; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 03.02.2023р.),-

В С Т А Н О В И В:

12.10.2022р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Муфазалов С.Р., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом до відповідача Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м.Мелітополі /ТУ ДБР у м.Мелітополі/, в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні позивачу нарахування та виплати з 28.02.2022р. по 08.08.2022р. додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. на місяць, яка передбачена постановою КМ України № 168 від 28.02.2022р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням індексації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», постанови КМ України № 159 від 21.02.2001р. та відповідно до встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу з 28.02.2022р. по 08.08.2022р. додаткову винагороду у розмірі 30000 грн. на місяць, яка передбачена постановою КМ України № 168 від 28.02.2022р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням індексації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», постанови КМ України № 159 від 21.02.2001р. та відповідно до встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми;

визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні позивачу нарахування та виплати з 28.02.2022р. по 08.08.2022р. одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, передбаченої ч.ч.1, 6 ст.9 Закону України № 2262-ХІІ від 09.04.1992р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням індексації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», постанови КМ України № 159 від 21.02.2001р. та відповідно до встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу з 28.02.2022р. по 08.08.2022р. одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби, передбачену ч.ч.1, 6 ст.9 Закону України № 2262-ХІІ від 09.04.1992р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням індексації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», постанови КМ України № 159 від 21.02.2001р. та відповідно до встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми;

визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні позивачу нарахування та виплати передбаченої Законом України № 504/96-ВР від 15.11.1996р. «Про відпустки» та Законом України № 2136-IX від 15.03.2022р. «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» грошової компенсації за 10 календарних днів додаткові відпустки за 2021 рік та 10 календарних днів додаткової відпустки за 2022 рік, як працівнику, який має дітей, з урахуванням індексації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», постанови КМ України № 159 від 21.02.2001р. та відповідно до встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми;

зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу передбачену вказаними Законами грошову компенсацію за 10 календарних днів додаткові відпустки за 2021 рік та 10 календарних днів додаткової відпустки за 2022 рік, як працівнику, який має дітей, з урахуванням індексації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», постанови КМ України № 159 від 21.02.2001р. та відповідно до встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми;

визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу грошового забезпечення з 02.04.2022р. по 24.07.2022р. відповідно до п.4 частини II наказу ДБР № 516 від 21.09.2020р. «Про затвердження Інструкції про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати», в сумі 69627 грн. 47 коп.;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення з 02.04.2022р. по 24.07.2022р. відповідно до п.4 частини II наказу ДБР № 516 від 21.09.2020р. «Про затвердження Інструкції про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати» в сумі 69627 грн. 47 коп.;

визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті підвищеної на 50 відсотків заробітної плати позивача за період з 24.02.2022р. по 08.08.2022р. у відповідності до ч.1 постанови КМ України № 708 від 05.09.2018р. «Про особливості оплати праці працівників, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, працівників, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також працівників державних і комунальних установ, закладів, організацій, які фінансуються з бюджету і розміщені в населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення»;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищену на 50 відсотків заробітну плату за період з 24.02.2022р. по 08.08.2022р. у відповідності до ч.1 постанови КМ України № 708 від 05.09.2018р. «Про особливості оплати праці працівників, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, працівників, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також працівників державних і комунальних установ, закладів, організацій, які фінансуються з бюджету і розміщені в населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення»;

визнати протиправними накази відповідача № 21 ОС/ДСК та № 22 ОС/ДСК від 01.04.2022р., що стосуються начальника Третього оперативного відділу (з дислокацією у м.Херсон) ТУ ДБР, розташоване у м.Мелітополі, ОСОБА_1 ;

зобов`язати відповідача скасувати вищевказані накази (Т.1, а.с.1-11).

Відповідно до ухвали суду від 02.11.2022р. вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження (Т.1, а.с.77-80).

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.01.2023р. у задоволенні заявлених позовних вимог відмовлено за безпідставністю (Т.1, а.с.181-193).

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив представник адвокат Муфазалов С.Р., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлені позовні вимоги задовольнити (Т.1, а.с.197209).

В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що суд не надав належної правової оцінки представленим позивачем доказам, не обґрунтував причини невиплати допомоги, компенсацій і здійснення інших виплат у неналежних розмірах.

Будучи особою начальницького складу ДБР, позивач мав право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн., оскільки протягом спірного періоду ніс службу в районі проведення воєнних (бойових) дій (м.Херсон і м.Мелітополь).

У зв`язку з тим, що на позивача поширюються приписи Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», під час звільнення з ДБР він мав право на одноразову грошову допомогу за період з 12.05.2021р. по дату звільнення.

Також позивач є батьком двох малолітніх дітей, по причині чого він мав право на компенсацію щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2021-2022 роки; звернення позивача з цього питання не було розглянуто відповідачем в установленому порядку.

Окрім цього, під час перебування позивача на листках непрацездатності відповідач сплачував йому грошове забезпечення з 02.04.2022р. по 24.07.2022р. не у повному обсязі; у відповідача були відсутніми правові підстави для скасування наказів щодо допуску позивача до державної таємниці.

Оскаржувана бездіяльність відповідача призвела до майнових втрат позивача, розмір яких він обчислює із використанням індексу інфляції.

Також під час розгляду справи суд переклав обов`язок доказування на позивача, поверхнево розглянув справу і без дотриманням принципів адміністративного судочинства.

Відповідачем ТУ ДБР у м.Мелітополі скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, дотримався вимог процесуального закону, через що ухвалив законне і справедливе судове рішення (Т.2. а.с.1-12).

У свою чергу, представник позивача - адвокат Муфазалов С.Р. направив до апеляційного суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій додатково обґрунтував свою правову позицію по справі (Т.2, а.с.19-21).

Заслухавши суддю-доповідача по справі, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, до 06.05.2021р. позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в Службі безпеки України (Т.1, а.с.14, 45).

Наказом ДБР № 222-ос/дск від 11.05.2021р. ОСОБА_1 прийнято на службу до ДБР як переможця конкурсу та призначено з 12.05.2021р. на посаду начальника відділу оперативно-технічного пошуку інформації Інформаційно-аналітичного управління Головного оперативно-технічного управління ДБР.

Згідно наказу ДБР № 2дск-ос від 14.01.2022р. ОСОБА_1 переведено для подальшого проходження служби до ТУ ДБР у м.Мелітополі з 18.01.2022р. за його згодою.

Позивач був прийнятий на службу до ТУ ДБР у м.Мелітополі на посаду начальника Третього оперативного відділу (з дислокацією у м.Херсон) ТУ ДБР у м.Мелітополі за переведенням з 18.01.2022р. згідно з наказом № 3 ос/дск від 17.01.2022р. (Т.1, а.с.105).

У зв`язку з запровадженням в Україні воєнного стану згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24.04.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні» згідно з планом евакуації ТУ ДБР у м.Мелітополі було евакуйовано 24.02.2022р. та продовжило здійснювати свої діяльність знаходячись в м.Запоріжжя та м.Дніпро.

25.02.2022р. позивачу надано час для вивезення родини в безпечне місце, по причині чого він виїхав з родиною в Закарпатську обл.

Упродовж 14.02.2022р. - 25.02.2022р., 02.04.2022р. - 24.07.2022р. та 28.07.2022р. - 07.08.2022р. позивач перебував на листках непрацездатності.

Згідно з довідкою № 2115-7001072069 від 29.04.2022р. про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивач фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

06.08.2022р. позивач скерував на адресу ТУ ДБР у м.Мелітополі рапорт, в якому по причині звільнення з ДБР просив здійснити на його користь відповідні виплати (Т.1, а.с.15); відповіді на вказаний рапорт відповідач ТУ ДБР у м.Мелітополі не надав.

08.08.2022р. позивача звільнено зі служби в ДБР згідно з наказом № 117 ос/дск від 05.08.2022р. за угодою сторін (Т.1, а.с.108).

Окрім цього, 01.04.2022р. відповідач ТУ ДБР у м.Мелітополі у зв`язку із нездійсненням діяльності, пов`язаної із державною таємницею, прийняв накази № 21 ос/дск «Про припинення доступу до секретної інформації» та № 22 ос/дск «Про припинення виплати щомісячної доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці», згідно яких припинив з 01.04.2022р. доступ ОСОБА_1 до секретної інформації, що має відповідні ступені секретності «Цілком таємно», «Таємно», а також припинив виплату щомісячної доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці у зв`язку із припиненням доступу до секретної інформації (Т.1, а.с.106, 107).

Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що грошове забезпечення позивача нараховане і виплачено відповідачем із дотриманням вимог чинного законодавства.

Правові підстави для спірних виплат і компенсацій, скасування наказів, які пов`язані із припиненням доступу позивача до секретної інформації, і виплатою щомісячної доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, є відсутніми.

Між тим, наведені висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не у повній мірі відповідають нормам матеріального права і фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Із змісту позовної заяви слідує, що позивачем заявлено сукупність позовних вимог, що пов`язані із проходженням служби в органах ДБР, та включають в себе вирішення питань про правомірності ненарахування та невиплати на користь позивача:

додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. на місяць, яка передбачена постановою КМ України № 168 від 28.02.2022р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, передбаченої ч.ч.1, 6 ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

грошової компенсації за додаткові відпустки як працівнику, який має дітей, за 2021-2022 роки;

грошового забезпечення з 02.04.2022р. по 24.07.2022р. відповідно до п.4 частини II наказу ДБР № 516 від 21.09.2020р. «Про затвердження Інструкції про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати», в сумі 69627 грн. 47 коп.;

підвищеної на 50 відсотків заробітної плати позивача за період з 24.02.2022р. по 08.08.2022р. у відповідності до ч.1 постанови КМ України № 708 від 05.09.2018р. «Про особливості оплати праці працівників, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, працівників, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також працівників державних і комунальних установ, закладів, організацій, які фінансуються з бюджету і розміщені в населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення»;

а також скасування наказів № 21 ос/дск від 01.04.2022р. «Про припинення доступу до секретної інформації» та № 22 ос/дск від 01.04.2022р. «Про припинення виплати щомісячної доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці», які пов`язані із припиненням доступу позивача до секретної інформації, і виплатою щомісячної доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Правовідносини, пов`язані з проходженням та звільненням з публічної служби в органах ДБР регулюються приписами Закону України № 794-VIII від 12.11.2015р. «Про Державне бюро розслідувань».

Відповідно до ст.14 цього Закону до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань (ч.1).

Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону (ч.2).

Трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством (ч.5).

Порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.

На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців Державного бюро розслідувань здійснюється відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч.6).

Статтею 19 зазначеного Закону визначено, що пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (ч.3).

Пенсійне забезпечення працівників Державного бюро розслідувань, які є державними службовцями, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». Пенсійне забезпечення інших працівників Державного бюро розслідувань здійснюється на підставах та в порядку, встановлених законодавством (ч.4).

Згідно з ст.20 вказаного Закону умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці державних службовців Державного бюро розслідувань повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до Державного бюро розслідувань висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників (ч.1).

На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Умови оплати праці працівників Державного бюро розслідувань, які є державними службовцями, визначаються законодавством про державну службу з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Умови оплати праці осіб, які працюють у Державному бюро розслідувань за трудовими договорами, встановлюються Кабінетом Міністрів України (ч.2).

Заробітна плата працівників Державного бюро розслідувань складається з: 1) посадового окладу; 2) доплати за вислугу років; 3) доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці; 4) доплати за спеціальне звання або ранг державного службовця; 5) доплати за науковий ступінь.

Розмір премії не може перевищувати 30 відсотків посадового окладу працівника Державного бюро розслідувань (ч.3).

Працівникам Державного бюро розслідувань виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «особливої важливості» або «цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «таємно», - 5 відсотків посадового окладу (ч.7).

Отже, за змістом вказаного Закону можна виділити дві категорії працівників: перша - працівники, які займаються правоохоронною діяльністю (слідча, оперативно-розшукова діяльність) на яких розповсюджує дію ч.3 ст.19 цього Закону; та друга - апарат ДБР (канцелярія, бухгалтерія тощо), на яких розповсюджує дію ч.4 ст.19 зазначеного Закону.

Із змісту матеріалів справи слідує, що полковник ДБР ОСОБА_1 відносився до осіб начальницького складу ДБР, що стверджується також посадою, яку займав позивач (начальник третього оперативного відділу ТУ ДБР у м.Мелітополі); колом його посадових обов`язків; оцінкою положення про структурний підрозділ, у якому працював позивач.

Обставини проходження позивачем служби в ДБР як особою начальницького складу станом на час виникнення і припинення спірних правовідносин є принциповою в цій справі.

Наказом ДБР № 516 від 21.09.2020р. затверджено Інструкцію про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати (Т.1, а.с.34-44).

Вказана Інструкція визначає механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу центрального апарату, територіальних управлінь, спеціальних підрозділів, навчальних закладів та науково-дослідних установ ДБР (втратила чинність згідно наказу ДБР № 348 від 12.07.2022р., чинна та в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Інструкція визначає механізм поширення на осіб рядового і начальницького складу ДБР умов грошового забезпечення, які передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей визначених Законом України «Про Державне бюро розслідувань» відповідно до ч.2 ст.20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (п.3).

Відповідно до п.6 розділу І Інструкції грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР включає у себе: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; доплати (за спеціальне звання, за вислугу років, роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, науковий ступінь, вчене звання, почесне звання). До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: доплата за службу у нічний час; надбавки (за безперервний стаж на шифрувальній роботі, за спеціальні умови проходження служби, виконання функцій державного експерта з питань таємниць); премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: матеріальні допомоги (для оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань); інші види грошового забезпечення, передбачені законодавством.

Посадові оклади особам рядового і начальницького складу ДБР установлюється на підставі та відповідно до ч.2 ст.20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», Закону України «Про Національну поліцію України», постанови КМ України № 988 від 11.11.2015р. «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», згідно зі штатним розписом, в розмірах, які визначені з урахуванням особливостей передбачених ч.ч.4 та 5 ст.20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Відповідно до ст.94 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Питання грошового забезпечення поліцейських врегульовано постановою КМ України № 988 від 11.11.2015р. «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції».

Згідно з п.1 постанови КМ України № 168 від 28.02.2022р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Із змісту викладеного слідує, що дія цієї постанови не поширюється на співробітників ДБР, оскільки такі не включені Урядом до складу осіб рядового і начальницького складу відповідних формувань, які мають право на спірну виплату.

Відповідно до п.4 розділу ІІ Інструкції про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати, затв. наказом ДБР № 516 від 21.09.2020р., особам рядового і начальницького складу ДБР, звільненим від виконання службових обов`язків на підставі документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність, або тим, які перебувають у відпустці через хворобу, зберігається виплата грошового забезпечення в розмірі, що вони отримували на день хвороби, з розрахунку посадового окладу, встановленого за основною штатною посадою, доплат, надбавок, які мають постійний характер, премії за поточний місяць, але не більше ніж за чотири місяці, крім випадків, коли законодавством України передбачені більш тривалі строки можливості перебування на лікуванні.

Як слідує з матеріалів справи, упродовж 14.02.2022р. - 25.02.2022р., 02.04.2022р. - 24.07.2022р. та 28.07.2022р. - 07.08.2022р. позивач перебував на листках непрацездатності.

Таким чином, в межах заявлених позовних вимог грошове забезпечення позивача фіксується станом на 02.04.2022р. (67431 грн. 88 коп.), а не з місяця, що передує такому моменту (березень 2022 року 69627 грн. 47 коп.).

Згідно із розрахунковим листом за 2022 рік і складеною відповідачем довідкою протягом квітня, травня, червня 2022 року за позивачем було збережено грошове забезпечення в повному обсязі (Т.1, а.с.51, 110).

У липні 2022 року позивач перебував на листку непрацездатності неповний місяць, а лише з 01.07.2022р. по 24.07.2022р., через що починаючи з 25.07.2022р., вимоги п.4 розділу ІІ Інструкції не застосовуються.

В період з 25.07.2022р. по 27.07.2022р. позивач був відсутній на роботі без поважних причин, через що йому у липні 2022 року не було нараховано грошове забезпечення за три робочі дні. Наведена обставина стверджується складеними 25.07.2022р., 26.07.2022р., 26.07.2022р. про відсутність працівника на робочому місці (Т.1, а.с.114-116).

Враховуючи, що у відповідача була початково відсутньою інформація про причини невиходу на роботу позивача з 25.07.2022р. по 31.07.2022р., тому в нарахуванні грошового забезпечення за липень 2022 року не включене грошове забезпечення за період 28.07.2022р.-31.07.2022р., яке було доплачене позивачу у серпні 2022 року.

В зв`язку з зазначеним відповідачем були дотримані вимоги розділу ІІ Інструкції про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати.

Згідно з п.1 постанови КМ України № 708 від 05.09.2018р. «Про особливості оплати праці працівників, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, працівників, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також працівників державних і комунальних установ, закладів, організацій, які фінансуються з бюджету і розміщені в населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення» заробітна плата працівників установ, закладів та організацій, що фінансуються з бюджету, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах її проведення, а також працівників, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, підвищується на 50 відсотків за фактичний час перебування в районах проведення такої операції (здійснення таких заходів) за наявності підтвердних документів.

Зміст вказаної постанови стосується здійснення заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації виключно у Донецькій та Луганській областях.

При цьому, позивачем не наведено та судом не здобуто відповідних доказів щодо участі позивача у проведенні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації саме у цих областях.

Також зі змісту постанови вбачається, що вона стосується державних службовців, а не осіб рядового та начальницького складу, до яких належить позивач.

У свою чергу, наказ ДБР № 236 від 25.05.2022р. і додаток до нього стосуються працівників ТУ ДБР у м.Краматорську (Т.1, а.с.29-30), а не ТУ ДБР у м.Мелітополі, де проходив службу позивач.

Наказом ТУ ДБР у м.Мелітополі № 12ос/ДСК від 02.02.2022р. позивачу було надано доступ до інформації із ступенем секретності «Цілком таємно», «Таємно».

Доступ до інформації із ступенем секретності «Цілком таємно», «Таємно» позивачу припинено наказом ТУ ДБР у м.Мелітополі № 21 ос/дск від 01.04.2022р. у зв`язку з нездійсненням діяльності, пов`язаної з державною таємницею, згідно зі ст.27 Закону України № 3855-XII від 21.01.1994р. «Про державну таємницю», та відповідно до вимог Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах установах і організаціях, затв. постановою КМ Україні № 939 від 18.12.2013р.

Згідно з ст.27 Закону України «Про державну таємницю» доступ до державної таємниці надається дієздатним громадянам України, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання.

Рішення про надання доступу до конкретної секретної інформації (категорії секретної інформації) та її матеріальних носіїв приймають керівники державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, у яких виконуються роботи, пов`язані з державною таємницею, або зберігаються матеріальні носії секретної інформації.

Згідно з п.7 розділу ІІ Інструкції про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати, затв. наказом ДБР № 516 від 21.09.2020р., доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці особам рядового і начальницького складу ДБР установлюється та виплачується на підставі та відповідно до ч.2 ст.20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», Закону України «Про Національну поліцію України», постанови № 988 у розмірах, який визначений з урахуванням особливостей ч.7 ст.20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, особам рядового і начальницького складу ДБР установлюється Керівником на підставі подання режимно-секретного підрозділу, за умови надання йому допуску та доступу до державної таємниці та постійної роботи з відомостями, що становлять державну таємницю, за погодженням з першим заступником або заступником Керівника відповідно до розподілу обов`язків.

Нарахування та виплата доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці особам рядового і начальницького складу ДБР здійснюється на підставі Наказу з дня, зазначеного в Наказі, у разі відсутності дати - з дня підписання Наказу, підготовленого режимно-секретним (або кадровим) підрозділом.

Припинення встановленої раніше доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці особам рядового і начальницького складу ДБР здійснюється на підставі відповідного Наказу, підготовленого режимно-секретним підрозділом на підставі подання керівника структурного підрозділу, в якому працює працівник, за погодженням з першим заступником або заступниками Керівника, відповідно до розподілу обов`язків.

В зв`язку з припиненням доступу до секретної інформації, наказом відповідача № 22 ос/дск від 01.04.2022р. позивачу припинено виплату щомісячної доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Доказів продовження роботи позивача із секретною інформацією після 01.04.2022р. під час судового розгляду не здобуто; також прийняття рішення щодо надання/ненадання доступу до секретної інформації віднесено до компетенції керівника ТУ ДБР у м.Мелітополі.

Згідно з преамбулою Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.1 вказаного Закону особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Частини 1, 6 ст.9 вказаного Закону передбачають, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України «Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону встановлено, що до приведення у відповідність із цим Законом закони України, інші нормативно-правові акти діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Як вже було зазначено, згідно з ч.3 ст.19 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Таким чином, дія Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в частині виплати передбаченої ст.9 цього Закону одноразової допомоги, розповсюджується на позивача.

Твердження відповідача про те, що дія цього Закону розповсюджена на працівників ДБР лише нормами ч.3 ст.19 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» і виключно в частині порядку та умов пенсійного забезпечення, колегія суддів відхиляє, оскільки спірна одноразова допомога входить до складу такого пенсійного забезпечення.

Досліджуючи поняття «якість закону» як складову принципу верховенства права та гарантію застосування судом найбільш сприятливого для особи тлумачення закону, передусім слід зазначити, що відповідно до ч.2 ст.3 Конституції України головним обов`язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини; забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 24.12.2004р. № 22-рп/2004).

Статтею 17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50?56) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Крім того, у справі «Новік проти України» (заява № 48068/06, п.19) ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.

У постанові від 29.08.2018р. у справі № 492/446/15-а (провадження № 11-611апп18) Велика Палата Верховного Суду, обґрунтовуючи необхідність відступу від позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17.09.2013р. у справі № 21-241а13, також врахувала правовий висновок ЄСПЛ, сформований у рішенні у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п.50-56), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону»; у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018р. у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019р., що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 (провадження № 11-555заі18), із посиланням на положення ст.ст.1, 8, 92 Конституції України, а також на ст.9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги наявний на розгляді ВР України проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо упорядкування окремих питань пенсійного забезпечення та страхування працівників ДБР (реєстр.№ 9002 від 08.02.2023р.), колегія суддів приходить до переконання, що в частині вирішення питання про виплату спірної допомоги слід застосовувати приписи ст.9 Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

За таких умов позивач має право на одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто, за період з 12.05.2021р. до дня звільнення з ДБР.

При цьому, колегія суддів підкреслює ту обставину, що ОСОБА_1 служив у ДБР з 12.05.2021р., а з 18.01.2022р. по 08.08.2022р. по переведенню в ТУ ДБР у м.Мелітополі, тобто, структурному підрозділі ДБР (з правами юридичної особи).

У такому випадку виплата спірної допомоги проводиться за останнім місцем проходження служби позивача.

Як слідує із матеріалів справи і тексту апеляційної скарги, позивач ОСОБА_1 є батьком малолітніх дітей: сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дружина позивача не працює у зв`язку із вихованням дітей.

Згідно з ч.1 ст.19 Закону України «Про відпустки» одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст.73 Кодексу законів про працю України).

Відтак, спірна відпустка надається одному із батьків. При цьому, підлягає перевірці та обставина, що інший із батьків дітей у поточному календарному році не скористався своїм правом на таку відпустку.

Отже, за наявності відповідних умов позивач мав право на отримання вказаних відпусток за період 2021-2022 років.

Водночас, на підставі ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки», абз.3 ч.1 ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» по причині звільнення зі служби позивачу належала до виплати компенсація за календарні дні невикористаної відпуски.

За наявності вказаних умов рапорт працівника ДБР на виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також компенсації за календарні дні невикористаної відпуски, є достатньою підставою для їх виплати.

Отже, ключовим моментом в цьому випадку є встановлення факту подачі позивачем рапорту щодо виплати спірних допомоги і компенсації, а також результатів його розгляду відповідачем.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, 06.08.2022р. позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача із рапортом (отриманий відповідачем через засоби поштового зв`язку 15.08.2022р.), в якому просив виплатити у зв`язку із звільненням з ДБР, зокрема, компенсацію додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби (Т.1, а.с.15).

Оскільки вказаний рапорт позивача (в частині спірних виплат) не був розглянутий відповідачем по суті, тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність зобов`язати відповідача розглянути вказаний рапорт із інформуванням в установленому порядку заявника про результати їх розгляду.

При цьому, без результатів розгляду вказаного рапорту за обставин розглядуваної справи вимоги позивача про зобов`язання нарахувати і виплатити спірні компенсацію додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби, слід вважати передчасними.

Водночас, під час розгляду вказаного рапорту підлягають врахуванню висновки апеляційного суду по вказаним виплатам.

Також колегія суддів звертає увагу, що звільнення особи з служби з ДБР жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби або під звільнення зі служби за незалежних від неї обставин.

Відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

В розрізі наведеного, колегія суддів відхиляє покликання відповідача на те, що рапорт позивача від 06.08.2022р. не містив належного обґрунтування вимог, позивач не надав підтвердження того, що інший з батьків дітей у поточному календарному році не скористався своїм правом на таку відпустку, оскільки відповідач володів матеріалами особової справи позивача, а також не був позбавлений можливості запропонувати ОСОБА_1 подати необхідні документи.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Виходячи з наведеного, задоволення позовних вимог про нарахування і виплату спірної компенсації додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, фактично призвело б до підміни судом компетенції відповідача, перетягування на себе його функцій, а також до фактичного прийняття рішення на підставі рапорту позивача, що не належить до компетенції суду.

Відповідно до ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст.1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення від 08.11.2005р., заява № 63134/00).

Вирішуючи наведений спір, апеляційний суд надає перевагу найбільш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства України, у зв`язку з чим дійшов до переконливого висновку про часткову обґрунтованість та підставність заявленого позову, через що останній підлягає до часткового задоволення, з вищенаведених мотивів.

Враховуючи викладене, належить:

визнати протиправною бездіяльність ТУ ДБР у м.Мелітополі, яка полягає у незабезпеченні своєчасного і належного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 06.08.2022р. в частині виплати йому при звільненні з ДБР компенсації додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, за 2021-2022 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби;

зобов`язати ТУ ДБР у м.Мелітополі розглянути рапорт позивача від 06.08.2022р. в частині виплати йому при звільненні з ДБР компенсації додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, за 2021-2022 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, з врахуванням висновків цього судового рішення та із інформуванням в установленому порядку про результати його розгляду.

Решти позовних вимог (а саме в частині додаткової винагороди, яка передбачена постановою КМ України № 168 від 28.02.2022р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»; грошового забезпечення з 02.04.2022р. по 24.07.2022р. відповідно до п.4 частини II наказу ДБР № 516 від 21.09.2020р. «Про затвердження Інструкції про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати», в сумі 69627 грн. 47 коп.; підвищеної на 50 відсотків заробітної плати позивача за період з 24.02.2022р. по 08.08.2022р. у відповідності до ч.1 постанови КМ України № 708 від 05.09.2018р. «Про особливості оплати праці працівників, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, працівників, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також працівників державних і комунальних установ, закладів, організацій, які фінансуються з бюджету і розміщені в населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення»; а також скасування наказів № 21 ос/дск від 01.04.2022р. «Про припинення доступу до секретної інформації» та № 22 ос/дск від 01.04.2022р. «Про припинення виплати щомісячної доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці») задоволенню не підлягають за безпідставністю.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до помилкового вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення заявлених позовних вимог, з вищевикладених мотивів.

Враховуючи результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.2 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника адвоката Муфазалова Сергія Рашитовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.01.2023р. в адміністративній справі № 260/4018/22 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов представника адвоката Муфазалова Сергія Рашитовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, яка полягає у незабезпечення своєчасного і належного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 06.08.2022р. в частині виплати йому при звільненні з Державного бюро розслідувань компенсації додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, за 2021-2022 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби.

Зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, розглянути рапорт ОСОБА_1 від 06.08.2022р. в частині виплати йому при звільненні з Державного бюро розслідувань компенсації додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, за 2021-2022 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, з врахуванням висновків цього судового рішення та із інформуванням в установленому порядку про результати його розгляду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська С. М. Кузьмич Дата складання повного тексту судового рішення: 28.04.2023р.