Постанова

від 27.04.2023 по справі 826/20483/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2023 року

м. Київ

справа №826/20483/14

адміністративне провадження № К/990/33005/22, №К/990/25602/22, №К/990/28027/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників у касаційній інстанції справу № 826/20483/14

за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Денисенко Сергій Олександрович,

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2020 року, ухвалене суддею Кузьменко А.І.

і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Аліменка В.О., суддів - Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.,

та за касаційними скаргами Київської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Аліменка В.О., суддів - Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У грудні 2014 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора (первинна назва Генеральна прокуратура України) (далі - відповідач 1), Київської обласної прокуратури (далі - відповідач 2), у якому просив:

1.1. скасувати наказ відповідача 1 від 23.10.2014 № 1456к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Київської області;

1.2. поновити позивача на посаді заступника прокурора Київської області;

1.3. стягнути з відповідача 1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.10.2014 і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;

1.4. зобов`язати відповідача 1 поінформувати Міністерство юстиції України про наявність підстав для виключення відомостей про ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом Генерального прокурора України 23.10.2014 № 1456к його звільнено з посади заступника прокурора Київської області відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України на підставі довідки про результати вивчення особової справи та увільнено від обов`язків члена колегії прокуратури області. Враховуючи те, що оскаржуваний наказ прийнято не в умовах воєнного чи надзвичайного стану та у зв`язку з його прийняттям було протиправно допущено обмеження права позивача на працю та доступу до державної служби, тому рішення про звільнення позивача є таким, що суперечить положенням Основного Закону України і є протиправним. Позивач вказав, що ні Конституцією України, ні Законом України «Про прокуратуру» не передбачено існування у складі Генеральної прокуратури України самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, як це передбачено Законом України «Про очищення влади». Відтак, на думку позивача, протиправність наказу від 23.10.2014 №1456к свідчить про наявність підстав для поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відкликання відомостей щодо позивача з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

3. ОСОБА_1 у період з 21.11.2013 обіймав посаду заступника прокурора Київської області відповідно до наказу Генерального прокурора України № 617к від 21.11.2013.

4. 16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України від 16.09.2014 № 1682-VII «Про очищення влади» (далі - Закон № 1682-VII).

5. Наказом Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 1456к на підставі статей 15, 16 Закону України «Про прокуратуру», пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 звільнено з посади заступника прокурора Київської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України та увільнено від обов`язків члена колегії прокуратури цієї області.

6. Зазначений наказ від 23.10.2014 № 1456к прийнято на підставі довідки про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом № 1682-VII, відповідно до якої за результатом вивчення встановлено, що у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 ОСОБА_1 обіймав сукупно не менше одного року (3 роки 7 місяців) посади, віднесені до категорії «керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України», «керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України», а саме: у період з 02.07.2010 по 16.08.2010 обіймав посаду начальника Головного управління нагляду за додержанням законів на транспорті та підприємствах оборонної промисловості Генеральної прокуратури України, у період з 17.08.2010 по 05.12.2011 обіймав посаду прокурора Одеської області, у період з 06.12.2011 по 29.10.2013 обіймав посаду прокурора Житомирської області, у період з 30.10.2013 по 20.11.2013 обіймав посаду першого заступника начальника головного управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших примусових заходів Генеральної прокуратури України, у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 обіймав посаду заступника прокурора Київської області.

7. З витягу з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону № 1682-VII слідує, що відомості стосовно ОСОБА_1 , як звільненого з підстав, передбачених вказаним Законом (пункт 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України) із застосуванням заборони займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом 10 років внесено до цього Реєстру.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

8. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 23.06.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив:

8.1. визнав протиправним та скасував наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 1456к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Київської області;

8.2. поновив ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Київської області;

8.3. стягнув з Прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1 099 495, 68 грн;

8.4. допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Київської області та в частині стягнення з Прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць що становить 13 126, 47 грн;

8.5. зобов`язав Офіс Генерального прокурора поінформувати Міністерство юстиції України про наявність підстав для виключення відомостей про ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону № 1682-VII.

9. Означене судове рішення мотивоване тим, що позивач обіймає різні посади в органах прокуратури з 2000 року тобто задовго до того, як ОСОБА_2 став Президентом України. Ніщо не вказує на те, що кар`єра позивача розвивалася якимось надзвичайним чином у зв`язку із приходом до влади Президента України ОСОБА_2 . Звільнення позивача проведено на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про перебування позивача на відповідних посадах. При цьому встановлення фактів особистої протиправної поведінки позивача не було метою цієї перевірки. Своєю чергою відповідачі ніколи не стверджували про причетність позивача до будь-яких порушень прав людини чи підтримання останнім антидемократичних заходів. Довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про перебування позивача на відповідних посадах, не містить відомостей про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а оскаржуваний наказ не містить обґрунтування, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму. Суд першої інстанції, оцінивши пропорційність обмежень, застосованих до позивача, щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, дійшов висновку про їх непропорційність та невиправданість у демократичному суспільстві.

10. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 27.10.2020 залишив без задоволення апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив:

10.1. скасував рішення суду першої інстанції у частині нарахування і стягнення з Прокуратури Київської області на користь позивача ОСОБА_1 грошових сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалив у цій частині нове судове рішення, яким задовольнив позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Офісу Генерального прокурора із коригуванням на коефіцієнти підвищення заробітку окремо у кожному випадку такого підвищення, відповідно до положень пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

11. Зокрема, суд апеляційної інстанції не погодився із висновком суду першої інстанції у частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки в цей період відбулося підвищення посадового окладу позивача, а тому застосуванню підлягає коефіцієнт підвищення заробітку окремо у кожному випадку такого підвищення. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення середнього заробітку з Офісу Генерального прокурора.

12. Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2021 задоволено заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення в адміністративній справі № 826/20483/14:

12.1. доповнено резолютивну частину постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2020 абзацом наступного змісту «Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу починаючи з 24.10.2014 по 23.06.2020 в розмірі 2 854 158, 23 грн з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів».

13. Приймаючи додаткову постанову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що в мотивувальній частині рішення не наведено повного розрахунку належних до виплати позивачу грошових сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а у резолютивній частині рішення не зазначено конкретну грошову суму, що підлягає стягненню.

14. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.11.2021 касаційні скарги Київської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора задоволено частково:

14.1. постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2020 у справі № 826/20483/14 у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано;

14.2. додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2021 скасовано;

14.3. справу № 826/20483/14 у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу направлено на новий судовий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду;

14.4. в іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2020 залишено без змін.

15. Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції в означеній частині та направляючи справу но новий судовий розгляд суд касаційної інстанції виходив із того, що при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом апеляційної інстанції зроблено правильний висновок про необхідність обчислення середнього заробітку позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу. Поряд із цим, у ході касаційного розгляду справи знайшли своє підтвердження доводи скаржника - Офісу Генерального прокурора щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права - абзацу 3 пункту 3 та пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ у взаємозв`язку з приписами статті 81 Закону № 1697-VІІ, пунктом 10 Порядку № 100 та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України.

15.1. Верховний Суд підкреслив, що цей аспект безпосередньо впливає на загальну суму середнього заробітку, яка підлягає до виплати ОСОБА_3 за час вимушеного прогулу, оскільки потребує здійснення судом повторного розрахунку.

15.2. Окрім того, під час розгляду цієї справи Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів Офісу Генерального прокурора про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно поклав на нього відповідальність по стягненню середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зокрема, як установлено судами попередніх інстанцій, заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалася та виплачувалася Прокуратурою Київської області, що підтверджується довідкою Прокуратури Київської області від 25.03.2020 № 18ф-132, а тому Верховний Суд погодився із висновком суду першої інстанції, що в цьому випадку нарахування та виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу має здійснюватися саме Прокуратурою Київської області (Київською обласною прокуратурою).

15.3. Проте, як зауважив Верховний Суд, суд апеляційної інстанції зазначених обставин не врахував і помилково скасував рішення суду першої інстанції у частині суб`єкта стягнення, замінивши Київську обласну прокуратуру на Офіс Генерального прокурора.

15.4. В іншій частині за наслідками касаційного розгляду справи № 826/20483/14 Верховний Суд резюмував, що судами попередніх інстанцій належним чином досліджені обставини справи та зроблено правильний висновок про те, що відповідачем не надано належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів здійснення/прийняття позивачем, його рішеннями, діями чи бездіяльністю заходів (та/або сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

15.5. Своєю чергою, на переконання суду касаційної інстанції, недотримання суб`єктом владних повноважень основоположних принципів очищення влади, визначених Законом № 1682-VII, та недоведення правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, зумовлює висновок про протиправність оскаржуваного наказу від 23 жовтня 2014 року № 1456к та наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Київської області.

15.6. Верховний Суд констатував, що в окресленій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на належній юридичній оцінці фактичних обставин справи з правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи чи є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

16. За результатами нового розгляду постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2022 апеляційні скарги ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури в означеній частині задоволені частково:

16.1. рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2021 скасоване в частині стягнення середнього заробітку, та прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто з Прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1 318 657, 16 грн.

17. Переглядаючи справу в частині вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції зазначив, що вперше за час вимушеного прогулу позивача ОСОБА_1 посадові оклади прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури підвищено з 16.12.2015 відповідно до Постанови №1013 (з урахуванням Постанови № 505), що набрала чинності після її опублікування у газеті «Урядовий кур`єр» від 15.12.2015 №234. Вдруге підвищення посадових окладів та інших виплат відбулося з 06.09.2017 за Постановою № 657, якою внесено зміни до Постанови № 505, й таким чином затверджено нові схеми посадових окладів. В подальшому, підвищення посадових окладів прокурорів згідно із передбаченими статтею 81 Закону № 1697-VІІ законодавчими нормами відбулося з дня ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020.

17.1. Судом цієї інстанції установлено, що:

- за період з часу звільнення позивача 23.10.2014 до 15.12.2015 кількість робочих днів вимушеного прогулу складає 287 днів (49+227+11=287), а відтак, з урахуванням зазначеного у довідці про середню заробітну плату середньоденного розміру заробітної плати без коригування на коефіцієнт підвищення, середній заробіток за цей період вимушеного прогулу склав 222 849,76 грн (776,48 грн* 287 днів).

- за період з 16.12.2015 до 05.09.2017 з урахуванням кількості робочих днів, що склало 430 днів (з 16 по 31.12.2015: 12 днів; 2016 рік: 251 день; січень - серпень 2017 року: 164 дні та з 01 до 05.09.2017 включно: 3 дні), суд дійшов висновку, що середній заробіток вимушеного прогулу позивача ОСОБА_1 склав 417 358,00 грн (970,60 грн * 430 днів). Середньоденний розмір заробітної плати ОСОБА_1 за цей період коригований на коефіцієнт підвищення 1,25 з урахуванням Постанови № 1013.

- за період за період із 06.09.2017 до 23.06.2020 сумарна кількість робочих днів склала 699 днів, а відтак суд дійшов висновку, що середній заробіток вимушеного прогулу позивача ОСОБА_1 за цей період складає 678 449,40 грн (970,60 грн * 699 днів).

17.2. Поряд із цим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у періоді 06.09.2017 до 23.06.2020 коефіцієнт підвищення, на який необхідно прокоригувати виплати у розмірі 2,89 не підлягає застосуванню, оскільки, на думку суду, посадові оклади було збільшено лише тим прокурорам, хто пройшов атестацію та кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур.

17.3. Суд апеляційної інстанції, врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові 02.11.2021 щодо необхідності визначення у цій справі належного відповідача, з якого буде стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, зазначив, що заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалася та виплачувалася Прокуратурою Київської області, що підтверджується довідкою Прокуратури Київської області від 25.03.2020 № 18ф-132, а тому дійшов висновку, що в цьому випадку нарахування та виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу має здійснюватися саме Прокуратурою Київської області (Київською обласною прокуратурою).

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг, позиція учасників справи

18. Від Офісу Генерального прокурора до Верховного Суду (далі - Суд) 21.09.2022 надійшла касаційна скарга на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року у справі № 826/20483/14, в якій скаржник просить змінити вказане судове рішення шляхом зазначення в його резолютивній частині: «стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1 318 657,16 грн, зарахувавши суму 2 854 158,23 грн, сплачену на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2020, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2020 та додаткової постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2021 згідно з меморіальним ордером від 09.04.2021 № 145827968».

19. Підставою касаційного оскарження визначено пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та посиланням у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо стягнення на підставі частини другої статті 235 КЗпП України на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за певний проміжок часу на підставі рішення суду, прийнятого судом апеляційної інстанції після перегляду справи Верховним Судом і направлення на новий розгляд, та вже здійснення вказаної виплати іншим боржником (іншою юридичною особою) за постановою суду апеляційної інстанції, яка була скасована, з урахуванням вимог статті 1215 ЦК України; статті 381 КАС України та неможливістю застосування підпункту 7 пункту 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок № 845).

19.1. Так, скаржник зазначає, що Державною казначейською службою України (далі - ДКС України) у квітні 2021 року, на підставі виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2021 у справі № 826/20483/14 здійснено безспірне списання коштів, а саме середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 2 854 158,23 грн (з вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів), що підтверджується меморіальним ордером від 09.04.2021 № 145827968, який знаходиться в матеріалах справи.

19.2. Як зазначає скаржник факт отримання вказаних коштів позивачем підтверджено під час судового засідання в суді апеляційної інстанції. В той же час Шостим апеляційним адміністративним судом за вказаним фактом будь-якого рішення не прийнято, в оскаржуваній постанові від 16.08.2022 про вказане не зазначено.

19.3. Касатор звертає увагу на приписи статті 381 КАС України згідно яких поворот виконання рішення про відшкодування шкоди, заподіяної суб`єктом владних повноважень, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, рішення про присудження виплати пенсій чи інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів, а також рішення про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.

19.4. Офіс Генерального прокурора наголошує, що у разі залишення у резолютивній частині судового рішення зобов`язання стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у 1 318 657,16 грн без врахування вже сплачених 2 854 158,23 грн буде виданий виконавчий лист відповідно до вимог чинного законодавства про стягнення з Київської обласної прокуратури саме на суму 1 318 657,16 грн, яка і підлягатиме стягненню органами Казначейства, що призведе до подвійного стягнення на користь ОСОБА_5 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один і той же проміжок часу, а саме за період з 24.10.2014 по 23.06.2020.

20. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.11.2022 відкрите касаційне провадження № К/990/25602/22 за вищевказаною касаційною скаргою.

21. Від Київської обласної прокуратури до Суду 25.11.2022 надійшла касаційна скарга на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року у справі № 826/20483/14, де відповідач 2 просить постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2022 змінити шляхом зазначення в її резолютивній частині наступне: «стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1 318 657, 16 грн, зарахувавши суму 2 854 158,23 грн, сплачену на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2020, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2020 та додаткової постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2021 згідно із меморіальним ордером від 09.04.2021 № 145827968».

22. Ця касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України із посиланням на відсутність висновку Верховного Суду щодо стягнення на підставі частини другої статті 235 КЗпП України на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за певний проміжок часу на підставі рішення суду, прийнятого судом апеляційної інстанції після перегляду справи Верховним Судом і направлення на новий розгляд, та вже здійснення вказаної виплати іншим боржником (іншою юридичною особою) за постановою суду апеляційної інстанції, яка була скасована, з урахуванням вимог статті 1215 ЦК України; статті 381 КАС України та неможливістю застосування підпункту 7 пункту 9 Порядку № 845.

22.1. Доводи та аргументи цієї касаційної скарги є аналогічними доводам касаційної скарги Офісу Генерального прокурора.

23. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.12.2022 відкрите касаційне провадження № К/990/33005/22 за вищевказаною касаційною скаргою.

24. Від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Денисенко Сергій Олександрович, до Верховного Суду надійшла 17.10.2022 касаційна скарга на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2022 у справі № 826/20483/14, у якій позивач просить скасувати частково оскаржувані рішення в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Змінити постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2022 у справі № 826/20483/14, не передаючи справу на новий розгляд, шляхом викладення її мотивувальної частини у редакції постанови Верховного Суду та змінити резолютивну частину цієї постанови, виклавши її у наступній редакції: «Стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 2 209 413,83 грн (з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів). В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2022 у справі № 826/20483/14 залишити без змін.

25. Ця касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, з посиланням у касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновки Верховного Суду щодо застосування статті 235 КЗпП України, пункту 10 Порядку № 100, викладені у постановах від 01.07.2021 у справі № 826/17798/14, від 28.12.2021 у справі № 826/20760/14, від 02.11.2021 у справі № 826/20483/14, від 26.06.2019 у справі № 813/5855/15, від 03.10.2019 у справі № 804/8042/17, від 15.04.2020 у справі № 826/15725/17, від 15.10.2020 у справі № 826/17601/14, від 11.02.2021 у справі № 814/197/15, від 25.02.2021 у справі № 816/4583/14, від 02.11.2021 у справі № 826/20483/14, від 20.01.2022 у справі № 826/17709/14, від 25.01.2022 у справі № 826/17708/14, від 22.05.2019 у справі № 572/2429/15-ц.

25.1. За доводами цієї касаційної скарги стверджується про неправильне застосування судами обох інстанції при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, коригуючих коефіцієнтів підвищення заробітку за час його вимушеного прогулу, що передбачено положеннями пункту 10 Порядку № 100, які були чинними на той період і підлягали застосуванню.

25.2. Так, скаржник наголошує на помилковості висновків Шостого апеляційного адміністративного суду в оскаржуваній постанові від 16.08.2022, що розрахований ним після набуття чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» (надалі - Постанова № 657) з 06.09.2017 коефіцієнт коригування виплат у 2,89 разів не підлягає застосуванню, оскільки, посадові оклади було збільшено лише тим прокурорам, хто пройшов атестацію та кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур.

25.3. Зокрема, коригування заробітку позивача на коефіцієнт підвищення у 2,89 разів за Постановою № 505 з урахуванням внесених до неї змін що набрали чинність з 06.09.2017 відповідно до Постанови № 657, суд апеляційної інстанції не здійснював, а середній заробіток позивача розрахував за нормами Постанови № 1013 від 09.12.2015 (відповідно до Постанови № 505) з коригуючим коефіцієнтом виплат у 1,25 разів від середньоденного заробітку ОСОБА_1 на день його звільнення, виходячи із встановленої судом кількості у 699 робочих днів періоду вимушеного прогулу з 06.09.2017 по 23.06.2020. Такий помилковий розрахунок, як переконує скаржник, призвів до безпідставного зменшення остаточного розміру належних ОСОБА_1 виплат середньої заробітної плати за увесь час вимушеного прогулу.

25.4. Своєю чергою, Окружним адміністративним судом міста Києва оскаржуваним рішенням від 23.06.2020 у цій справі № 826/20483/14, коригування середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача ОСОБА_1 взагалі не здійснено, що як указує касатор, суперечить вимогам пункту 10 Порядку № 100.

25.5. Представник позивача також зазначає, що у абзаці другому резолютивної частини оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції указав неправильне найменування юридичної особи відповідача 2 (боржника), з якого суд вирішив стягнути грошові кошти, а саме Прокуратуру Київської області. Натомість правильним (чинним) найменуванням юридичної особи відповідача 2 (боржника) є «Київська обласна прокуратура».

25.6. Окрім того, як зазначає касатор, суд апеляційної інстанції у резолютивній частині оскаржуваної постанови зазначив неправильну дату ухвалення рішення Окружного адміністративного суду міста Києва, яке переглядалося в апеляційному порядку у цій справі та скасованого у певній частині судом апеляційної інстанції, а саме замість правильної дати 23.06.2020 зазначено 26.04.2021.

26. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.12.2022 відкрите касаційне провадження № К/990/28027/22 за вищевказаною касаційною скаргою.

27. На касаційну скаргу ОСОБА_1 від Київської обласної прокуратури надійшов 19.12.2022 відзив, де відповідач 2 просить відмовити у її задоволенні з огляду на її необґрунтованість та безпідставність.

28. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 26.04.2023 закінчено підготовчі дії за касаційними провадженнями № К/990/25602/22, №К/990/28027/22, №К/990/33005/22 та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників за наявними у справі матеріалами.

Позиція Верховного Суду

Нормативне регулювання, оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

29. Приписами частин першої та другої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

30. Спірним питанням на стадії цих касаційних проваджень є не/застосування судами попередніх інстанцій при обчисленні розміру середньої заробітної плати пункту 10 Порядку № 100 та відповідно правильність розрахованої за результатами нового розгляду цієї справи в означеній частині суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача, а також обраного судом способу виконання судового рішення у цій частині.

31. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги ОСОБА_1 про неврахування судом апеляційної інстанції при вирішення вказаного питання висновків Верховного Суду щодо застосування положень пункту 10 Порядку № 100 у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.

32. Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не містять незгоди із застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права при обрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 23.10.2014 до 15.12.2015, а тому у цій частині оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції судом касаційної інстанції не перевіряється.

33. Незгода позивача за доводами касаційної скарги стосується незастосування судом апеляційної інстанції пункту 10 Порядку № 100 при обрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача за період із 06.09.2017 до 23.06.2020, зокрема коефіцієнту підвищення у 2,89 разів на якій мають бути кориговані належні йому виплати в указаному періоді.

34. Рішеннями судів попередніх інстанцій у частині, що не оскаржується у цих касаційних провадженнях, задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на посаді, що у свою чергу є підставою для застосування частини другої статті 235 КЗпП.

35. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

36. Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» визначається за правилами, передбаченими Порядком №100 (далі - у редакції, чинній у періоді вимушеного прогулу позивача до 11.12.2020), який застосовується також у випадках вимушеного прогулу (підпункт «з» пункту 1 цього Порядку).

37. Направляючи справу у цій частині на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 зазначив, що позиція суду апеляційної інстанції повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Верховним Судом щодо необхідності застосування пункту 10 Порядку № 100 у тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства та зробив правильний висновок про необхідність обчислення середнього заробітку позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу.

38. Поряд із цим, під час перегляду оскаржуваних у цій справі рішень Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 констатував, що у ході касаційного розгляду справи знайшли своє підтвердження доводи скаржника - Офісу Генерального прокурора щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права - абзацу 3 пункту 3 та пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ у взаємозв`язку з приписами статті 81 Закону № 1697-VІІ, пунктом 10 Порядку № 100 та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України.

39. Зокрема, надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції положень вищевказаних норм, Верховний Суд підкреслив, що внаслідок реформування органів прокуратури в їхній системі відбувалися зміни, що супроводжувались, зокрема, (поетапною) атестацією працюючих прокурорів (усіх рівнів) і переведенням їх на посади відповідно до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур. У зв`язку із цим відбулося розмежування оплати праці тих прокурорів, які успішно пройшли атестацію і можуть бути переведені на посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора, і прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур.

40. А тому, урахувавши вже сформовані Верховним Судом у постанові від 01.07.2021 у справі № 826/17798/14 висновки щодо застосування означених норм права у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції у справі № 826/20483/14 підкреслив, що виплата заробітної плати згідно з Постановою № 1155 і статті 81 Закону № 1697-VII пов`язувалася якраз із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені»/«оновлені» прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ).

41. Під час нового розгляду цієї справи в означеній частині, при обчисленні розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції урахував довідку Прокуратури Київської області від 25.03.2020 № 18ф-132 про середньомісячну заробітну плату позивача. При цьому, суд урахував ту обставину, що за час вимушеного прогулу позивача за нормативно-правовими актами Уряду відбувалася неодноразова зміна структури заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників, з одночасним підвищенням посадових окладів та інших виплат, тобто у період, упродовж якого за працівником зберігається середня заробітна плата у разі вирішення трудового спору на його користь.

42. В частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06.09.2017 і до 23.06.2020 суд апеляційної інстанції зазначив, що після набуття чинності з 06.09.2017 Постановою № 657, місячний посадовий оклад позивача підвищено вдруге, а коефіцієнт підвищення, на який необхідно прокоригувати виплати становить 2,89.

43. Поряд із цим, на думку суду апеляційної інстанції, у спірному періоді коефіцієнт 2,89 не підлягає застосуванню, оскільки, посадові оклади було збільшено лише тим прокурорам, хто пройшов атестацію та кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур.

44. Водночас ці висновки суду апеляційної інстанції колегія суддів уважає безпідставними, позаяк прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримували заробітну плату згідно з Постановою № 1155 та статті 81 Закону № 1697-VII, а прокурори, які не були переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур отримували/отримують заробітну плату відповідно до Постанови № 505 (з урахуванням змін, внесених Постанови № 1013 та № 657), на що і звертав увагу Верховний Суд у постанові від 02.11.2021, направляючи цю справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

45. Так, як правильно встановив суд апеляційної інстанції вперше за час вимушеного прогулу позивача ОСОБА_1 посадові оклади прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури підвищено з 06.12.2015 відповідно до Постанови №1013 (з урахуванням Постанови № 505), що набрала чинності після її опублікування у газеті «Урядовий кур`єр» від 15.12.2015 №234.

46. Вдруге підвищення посадових окладів та інших виплат відбулося з 06.09.2017 за Постановою № 657, якою внесено зміни до Постанови № 505, й таким чином затверджено нові схеми посадових окладів. Зокрема, за Схемою посадових окладів працівників прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя, військових прокуратур регіонів і прирівняних до них прокуратур згідно з Додатком 2 до Постанови, розмір посадового окладу за останньою посадою позивача ОСОБА_1 , становив 8500,00 грн, що також підтверджено листом прокуратури Київської області від 26.03.2020 № 19-51вих2020.

47. Згідно із положеннями пункту 10 Порядку № 100 (в редакції, чинній до 11.12.2020) у випадку підвищення тарифних ставок і посадових окладів відповідно до актів законодавства, як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

48. Коефіцієнт, на який необхідно прокоригувати виплати, які враховуються обчисленні середньої заробітної плати, розраховуються шляхом ділення (тарифної ставки), встановленого після підвищення, на оклад (тарифну ставку) до підвищення.

49. Якщо підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення окладів.

50. При цьому, якщо протягом періоду вимушеного прогулу в установі, організації були підвищенні посадові оклади відповідно до актів законодавства (в тому числі і за посадою незаконно звільненого працівника), то проводиться коригування заробітної плати за час вимушеного прогулу на коефіцієнт підвищення.

51. Таким чином підлягають застосуванню положення пункту 10 Порядку № 100 та у кожному випадку такого підвищення необхідно окремо розрахувати коефіцієнт підвищення заробітку і прокоригувати належні виплати за відповідні періоди, що підлягали стягненню з відповідача за весь час вимушеного прогулу.

52. Отже, у період з 06.09.2017 і до 23.06.2020 розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, яке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили, а тому коефіцієнт підвищення, на який необхідно коригувати виплати згідно із пунктом 10 Порядку № 100 у 2,89 разів підлягає застосуванню у спірному періоді.

53. Вказані висновки, відповідають висновкам Верховного Суду щодо застосування пункту 10 Порядку № 100, викладеним у постановах від у постановах від 01.07.2021 у справі № 826/17798/14, від 21.10.2021 № 640/154/20, від 04.11.2021 у справі № 640/537/20, від 01.12.2021 у справі № 640/26041/19 та від 28.12.2021 у справі № 826/20760/14.

54. Касаційні скарги не містить доводів про незгоду із складовими здійсненого судом апеляційної інстанції розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу (кількістю днів вимушеного прогулу позивача; розміром середньомісячної заробітної плати позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували його звільненню, а також розміром середньоденної заробітної плати), а тому у цій частині їх визначення оцінка Верховним Судом не надається.

55. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що за період із 06.09.2017 і до 23.06.2020 сумарна кількість робочих днів склала 699 днів.

56. Судом цієї інстанції з листа-відповіді прокуратури Київської області від 26.03.2020 № 19-51вих2020 щодо оплати праці позивача та додатків до неї: розрахункових листів за серпень, вересень, жовтень 2014 року і довідки про середню заробітну плату від 25.03.2020 № 18ф-132 також установлено, що розрахований за правилами Порядку № 100 середньоденний заробіток позивача ОСОБА_1 становив 776,48 грн.

57. А середньоденний розмір заробітної плати позивача ОСОБА_1 , коригований на коефіцієнт підвищення за період із 06.06.2017 і до 23.06.2020 становив 2244,93 грн.

58. Отже, з урахуванням наведеного, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача за період з 06.09.2017 і до 23.06.2020 складає 1 569 206,07 грн (2244,93 грн*699 днів). Загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на корить позивача за період з 23.10.2014 (дата звільнення) і до 23.06.2020 (дата ухвалення рішення про поновлення позивача на посаді) складає 2 209 413,83 грн (в тому числі 222 849,76 грн за період з 23.10.2014 до 15.12.2015 та 417 358,00 грн за період з 16.12.2015 до 05.09.2017).

59. Таким чином, колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції, обраховуючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача за період з 06.09.2017 і до 23.06.2020, допустив порушення норм матеріального права, не застосувавши коефіцієнт підвищення за правилами пункту 10 Порядку № 100, який підлягав застосуванню у вказаному періоді.

60. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги ОСОБА_1 в частині визначення належного відповідача у цій справі з якого має бути стягнута на користь позивача сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів погоджується із аргументами позивача щодо неправильного визначення судом апеляційної інстанції в резолютивній частині оскаржуваної постанови відповідачем Прокуратуру Київської області.

61. Так, згідно із пунктом 1 наказу Генерального прокурора від 03.09.2020 № 410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» перейменовано без зміни ідентифікаційних кодів юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ряд юридичних осіб прокуратур областей, у тому числі юридичну особу «Прокуратура Київської області» у «Київська обласна прокуратура».

62. Згідно з пунктом 5 цього Наказу, він набирає чинності з дня початку роботи обласних прокуратур відповідно до рішення Генерального прокурора, прийнятого в порядку, визначеному пунктом 4 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ.

63. Наказом Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414 «Про день початку роботи обласних прокуратур» днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11.09.2020.

64. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 17.09.2020 відбулася державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи «Прокуратура Київської області», зокрема змінилося повне найменування, скорочене найменування на «Київська обласна прокуратура» без зміни коду ЄДРПОУ.

65. Ця обставина встановлена судом апеляційної інстанції у постанові від 24.10.2020 року при попередньому розгляді цієї справи. Окрім того, Київська обласна прокуратура приймала участь у справі як відповідач під час апеляційного та касаційного перегляду цієї справи.

66. На вказане суд апеляційної інстанції при новому розгляді цієї справи уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача із Прокуратури Київської області.

67. Таким чином розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить 2 209 413,83 грн, а відповідачем за цієї вимогою має бути Київська обласна прокуратура.

68. За таких обставин, суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права в частині розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача за період з 06.09.2017 по 23.06.2020 та дійшов помилкового висновку в частині визначення належного відповідача за цієї вимогою.

69. Підсумовуючи наведене колегія суддів констатує, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , які слугували підставою відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України у цій частині знайшли своє підтвердження.

70. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

71. За змістом частин першої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

72. З огляду на викладені вище мотиви колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зміни мотивів оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції щодо обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача та визначення належного позивача за позовною вимогою про його стягнення.

73. Реагуючи на доводи ОСОБА_1 щодо допущення судом апеляційної інстанції помилки у даті скасованого рішення суду першої інстанції, колегія суддів зауважує, що це є по суті опискою у рішенні суду, що не утворює підстави за змістом статті 351 КАС України для його скасування або зміни. Описка допущена судом при складенні тексту судового рішення може бути виправлена в порядку, визначеному статтею 253 КАС України.

74. Надаючи оцінку доводам касаційних скарг Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури, які є аналогічними за своїм змістом, щодо незгоди із обраним судом апеляційної інстанції способом захисту порушеного права позивача в частині стягнення з відповідного органу прокуратури суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, без урахування обставини безспірного списання у квітні 2021 року Державною казначейською службою України з Офісу Генерального прокурора цієї суми на користь ОСОБА_1 , стягнутої судом апеляційної інстанції постановою від 27.10.2020 та додатковою постановою від 12.01.2021, які скасовані в подальшому Верховним Судом, колегія суддів зауважує про таке.

75. Доводи відповідачів по суті зводяться до того, що у цій справі на виконання додаткової постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2021 вже стягнуто на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу шляхом списання Державною казначейською службою України з Офісу Генерального прокурора на підставі виконавчого листа, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва від 19.01.2021 на виконання додаткової постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2021 у справі № 826/20483/14, коштів на користь ОСОБА_1 у сумі 2 854 158,23 грн (з вирахуванням обов`язкових податків та платежів), про що було повідомлено суд апеляційної інстанції та на підтвердження чого надано копію меморіального ордеру № 145827968 від 09.04.2021.

76. Однак, як зазначають скаржники, суд апеляційної інстанції, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у цій частині цю обставину не врахував, що може мати наслідком повторне стягнення за рахунок бюджетних коштів із тих самих підстав сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача.

77. В той же час, у випадку отримання ОСОБА_1 виконавчого листа про стягнення з Київської обласної прокуратури коштів у сумі 1 318 657,16 грн на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2022 у справі № 826/20483/14 та пред`явлення його до Державної казначейської служби України для виконання, будуть відсутні підстави для застосування останньою підпункту 7 пункту 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (повернення органом казначейства виконавчого документа стягувачові у разі, коли суми коштів, зазначені у виконавчому документі, перераховані боржником стягувану), оскільки у виконавчому документі буде зазначено іншого боржника (іншу юридичну особу) аніж той, що був вказаний у виконавчому листі, виданому Окружним адміністративним судом міста Києва 19.01.2021 у справі № 826/20483/14 та на підставі якого у квітні 2021 року вже стягнуто на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 23.06.2020 у сумі 2 854 158,23 грн.

78. Не заперечуючи права позивача на отримання ним середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідачі наголошують, що існує реальний ризик подвійного стягнення цієї суми на користь позивача з тих самих підстав, з яких їх було стягнуто з неналежного відповідача Офісу Генерального прокурора, а тому просять Суд врахувати вказану обставину при визначенні способу захисту порушеного права позивача у цій частині.

79. Відповідачі також звертають увагу, що у цьому випадку, в силу приписів статті 381 КАС України, поворот виконання судового рішення не допускається.

80. Зі змісту протоколу судового засідання від 08.02.2022 у справі № 826/20483/14 слідує, що судом апеляційної інстанції долучено до матеріалів справи меморіальний ордер № 145827968 від 09.04.2021 згідно якого Державною казначейською службою на підставі виконавчого листа, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 19.01.2021 у справі № 826/20483/14, стягнуто з Офісу Генерального прокурора на виконання додаткової постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2021 кошти на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 , а саме середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 2 854 158,23 грн (з вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів).

81. Факт стягнення цих коштів за меморіальним ордером № 145827968 від 09.04.2021 на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 , не заперечується і позивачем.

82. Беручи до уваги наведене, рішення суду у цій справі в частині позовної вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу фактично виконано шляхом списання Державною казначейською службою з Офісу Генерального прокурора коштів на користь ОСОБА_1 у сумі 2 854 158,23 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 145827968 від 09.04.2021, тобто у цьому випадку встановлений судом ефективний спосіб захист порушеного права ОСОБА_1 досягнуто шляхом фактичного виконання судового рішення у відповідній частині.

83. Натомість суд апеляційної інстанції під час визначення способу захисту порушеного права позивача у цій частині не врахував вказаної обставини, про яку його повідомив Офіс Генерального прокурора.

84. Суд також враховує, що згідно із приписами статті 381 КАС України поворот виконання рішення про відшкодування шкоди, заподіяної суб`єктом владних повноважень, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, рішення про присудження виплати пенсій чи інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів, а також рішення про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.

85. Згідно із усталеною практикою Верховного Суду можливість повороту виконання судового рішення у справі про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання передбачена виключно в разі недобросовісних дій позивача (стягувача), згідно з якими скасоване рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.

86. Подібний підхід щодо можливість повороту виконання судового рішення у справі викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 569/15646/16-ц та постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 818/678/17, від 25.10.2021 у справі № 607/3393/18, від 26.05.2022 у справі № 495/364/17, від 01.12.2022 у справі № 380/3422/20 та інш.

87. Отже, Верховний Суд погоджується із доводами касаційних скарг Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури, що неврахування у цьому випадку при визначенні способу захисту порушеного права позивача раніше стягнутої на його користь суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно меморіального ордеру № 145827968 від 09.04.2021 може призвести до подвійного стягнення на його користь цієї суми, що суперечить визначеним КАС України критеріям справедливості та обґрунтованості судового рішення.

88. Таким чином доводи касаційних скарг Офісу генерального прокурора та Київської обласної прокуратури, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення.

89. Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що оскільки сума середнього заробітку у розмірі 2 854 158, 23 грн, незважаючи на скасування судового рішення, вже стягнута з Офісу Генерального прокурора на користь позивача в порядку безспірного списання, тобто порушене право ОСОБА_1 відновлено, а рішення суду в цій частині виконано, то за обставин цієї справи, належним способом захисту порушеного права позивача буде не стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Київської обласної прокуратури, а зобов`язання останню нарахувати суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 21.10.2014 по 23.06.2020 в розмірі 2 209 413,83 грн, та виплатити з урахуванням сум, стягнутих на користь позивача в рахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за цим позовом з Офісу Генерального прокурора на підставі виконавчого листа, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва від 19.01.2021 на виконання додаткової постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2021 у справі № 826/20483/14 згідно із меморіальним ордером від 09.04.2021 № 145827968.

90. За таких обставин, ураховуючи приписи частини першої статті 351 КАС України, Верховний Суд уважає за необхідне змінити мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції щодо обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача та абзац другий її резолютивної частини, виклавши їх в редакції цієї постанови.

91. В неоскаржуваній частині, що не перевіряється Верховним Судом у межах цих касаційних проваджень, рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до правил статті 350 КАС України підлягають залишенню без змін.

92. З огляду на результат касаційного розгляду в зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 262, 341, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Денисенко Сергій Олександрович, Київської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року в справі № 826/20483/14 змінити в частині мотивів, виклавши їх у редакції цієї постанови.

3. Змінити резолютивну частину постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року в справі № 826/20483/14, виклавши абзац другий в такій редакції: «зобов`язати Київську обласну прокуратуру нарахувати суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 21 жовтня 2014 року по 23 червня 2020 року в розмірі 2 209 413,83 грн, та виплатити з урахуванням сум, стягнутих на користь ОСОБА_1 в рахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за цим позовом з Офісу Генерального прокурора на підставі виконавчого листа, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва від 19 січня 2021 року на виконання додаткової постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року у справі № 826/20483/14 згідно із меморіальним ордером від 09 квітня 2021 року № 145827968».

4. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року у справі № 826/20483/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов