Рішення

від 28.04.2023 по справі 910/13124/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.04.2023Справа № 910/13124/22

Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В. В., розглянувши без виклику (повідомлення) представників учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТРОМАТ «СПЕЦБЕТОН»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАЙБІЛД»

про стягнення заборгованості у розмірі 427 932,84 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТРОМАТ «СПЕЦБЕТОН» (далі - позивач, ТОВ «СТРОМАТ «СПЕЦБЕТОН») звернулось до Господарського суду міста Києва (далі - суд) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАЙБІЛД» (далі - відповідач, ТОВ «СКАЙБІЛД») про стягнення 427 932,84 грн, з яких: 244 993,85 грн основний борг, 7 258,35 грн 3% річних, 64 097,81 грн інфляційних втрат, 87 388,33 грн пені та 24 191,50 грн процентів за користування коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки № ПБ/2021/12/026 бетонних сумішей готових, будівельних розчинів та залізобетонних виробів від 01.01.2022 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, на яку було нараховано пеню, інфляційні втрати, 3% річних та проценти за користування коштами.

Автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/13124/22 та справу передано на розгляд судді Джарти В.В.

Ухвалою суду від 02.12.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/13124/22, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій.

11.01.2023 від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечував проти задоволення позову посилають на те, що затримка відповідачем оплати за договором сталася з причин настання форс-мажорних обставин, а не з вини відповідача, а саме з початком військової агресії російської федерації проти України та введенням воєнного стану, що засвідчено сертифікатом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, які були відомі позивачу. Також, відповідач зазначав, що не відмовляється виконувати зобов`язання перед позивачем, проте йому необхідний час для повного погашення заборгованості.

Крім того, після надходження коштів від замовників ТОВ «СКАЙБІЛД» поступово сплачує заборгованість перед ТОВ «СТРОМАТ «СПЕЦБЕТОН» за договором, що підтверджується платіжними дорученнями: № 1009 від 26.12.2022 на суму 40 000,00 грн та № 1012 від 27.12.2022 на суму 60 000,00 грн.

Також представник відповідача просив суд призначити розгляд справи за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні мотивуючи тим, що враховуючи встановлений ГПК України строк для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи № 916/548/21 триватиме до 02.02.2023, однак, враховуючи той факт, що відповідач частково сплачує заборгованість та у разі призначення справи на більш пізній термін, відповідач матиме змогу повністю погасити заборгованість перед позивачем.

За результатами надання судом правової оцінки наведеного відповідачем клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, суд дійшов наступного висновку.

Питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина перша ст. 250 ГПК України).

Згідно з частинами першою та другою ст. 247 ГПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Приписами частини 5 статті 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 3 статті 247 ГПК України, при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши матеріали позовної заяви при відкритті провадження у даній справі, суд дійшов висновку, що дана справа має бути розглянута в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, оскільки є справою незначної складності, визнаною судом малозначною. При цьому судом враховано, що ціна позову в у даній справі не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 342 000,00 грн), дана справа не входить до переліку справ, зазначених у частині 4 статті 247 ГПК України, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.

Суд зазначає, що наведені відповідачем в обґрунтування клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження твердження, що у разі призначення справи на більш пізній термін, відповідач матиме змогу повністю погасити заборгованість перед позивачем, не є підставою для призначення розгляду справи за правилами загального позовного провадження, оскільки заборгованість з оплати поставленого товару виникла у відповідача в лютому-березні 2022 року і на день винесення рішення повністю погашена так і не була.

Отже, наведені обставини та положення ГПК України, що підлягають застосуванню судом при вирішенні питання щодо обґрунтованості поданого відповідачем клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, з урахуванням при цьому ціни заявленого позову, яка не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, характеру спірних правовідносин, предмету доказування у даній справі, обсягу та характеру доказів у справі, дозволяють суду дійти висновку про відсутність підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Будь-яких інших заяв та клопотань від сторін не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

01.02.2022 між ТОВ «СТРОМАТ «СПЕЦБЕТОН» (далі - Постачальник) та ТОВ «СКАЙБІЛД» (далі - Покупець) було укладено договір поставки № ПБ/2021/12/026 бетонних сумішей готових, будівельних розчинів та залізобетонних виробів (далі - договір), згідно з п. 1.1. якого, Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупцю на умовах цього Договору, а Покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити бетонні суміші готові, будівельні розчини та залізобетонні вироби, які надалі іменуються «Товар», в асортименті та за цінами, визначеними Сторонами в видаткових накладних.

Датою поставки і датою переходу права власності є дата зазначена в видатковій накладній (п. 2.3. договору).

Умовами пп. 2.4.1. п. 2.4. договору передбачено, що повноваження представника Покупця на отримання Товару можуть підтверджуватися виданою Покупцем довіреністю, оригінал якої передається Постачальнику, та за умови пред`явлення документа, що посвідчує особу представника.

Згідно з п. 4.1. договору ціна Товару визначається за взаємною згодою Сторін і зазначається в видаткових накладних.

Відповідно до п. 4.3. договору Покупець здійснює оплату Товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок Постачальника протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки Товару. Але незалежно від строку оплати, Покупець повинен повністю сплатити поставлений Товар до закінчення строку дії Договору. Датою платежу є дата зарахування коштів на рахунки Постачальника. Сторони домовились, що зарахування грошових коштів отриманих за Товар здійснюється Постачальником в порядку передбаченому ст. 534 ЦКУ.

Орієнтовно загальна сума договору складає 3 000 000,00 грн з ПДВ. Загальна сума Договору погоджена Сторонами на дату укладення Договору і може змінюватися шляхом підписання додаткових угод до цього Договору (п. 4.4. Договору).

Умовами п. 5.1. Договору передбачено, що порушенням Договору є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 5.2. Договору, в разі невчасного внесення Покупцем належної плати за поставлений Товар, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 10% річних від простроченої суми. Нарахування пені за цим договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов`язання має бути виконане. Відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України, із змінами і доповненнями, сторони погодили, що для вимог про стягнення пені за цим договором встановлюється строк позовної давності 3 роки.

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що Сторона звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором, якщо воно стало наслідком випадку або дії обставин непереборної сили. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини, які об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, обов`язків відповідно до законодавчих та інших нормативних актів, а саме, зокрема: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись, ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, вторгнення, введення комендантської години, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень і актами державних органів влади, заборона (обмеження) експорту/імпорту і т.п., а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом. При цьому термін виконання зобов`язань за цим Договором продовжується відповідно до часу, протягом якого діяли форс-мажорні обставини.

Сторона, що посилається на форс-мажорні обставини повинна не пізніше 15 робочих днів в письмовій формі повідомити іншу Сторону про їх початок з подальшим наданням, не пізніше 60 календарних днів з моменту настання зазначених подій, документа, виданого Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним державним органом, що підтверджує наявність і тривалість форс-мажорних обставин. Порушення зазначених умов позбавляє Сторону права посилатися на форс-мажорні обставини (п. 6.2. договору).

Умовами п. 7.1. договору передбачено, що усі суперечки за даним Договором вирішуються шляхом переговорів між Сторонами. У разі неможливості вирішення суперечок і розбіжностей за цим Договором шляхом переговорів, вони підлягають розгляду судом у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Цей Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і скріплення печатками і діє до 31.12.2022 (п. 9.1. договору).

На виконання умов Договору, позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 399 589,28 грн з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними: № 1/04372 від 09.02.2022 на суму 38 602,66 грн, № 1/05300 від 16.02.2022 на суму 81 961,20 грн, № 1/05302 від 17.02.2022 на суму 80 682,05 грн, № 1/05307 від 18.02.2022 на суму 80 682,05 грн, № 1/05708 від 21.02.2022 на суму 47 064,53 грн, № 1/05712 від 22.02.2022 на суму 47 064,53 грн та № 1/05713 від 23.02.2022 на суму 23 532,26 грн, підписаними представниками сторін та скріпленими відбитками їх печаток, копії яких надані в матеріали справи.

На підтвердження повноважень представника Покупця, який отримав товар згідно вказаних видаткових накладних, було надано зазначену у них довіреність № 53 від 01.02.2022, видану ТОВ «СКАЙБІЛД».

Оскільки відповідачем неналежно виконувались умови Договору в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, ТОВ «СТРОМАТ «СПЕЦБЕТОН» звернулось ТОВ «СКАЙБІЛД» із повідомленням про наявність боргу вих. № 32/П від 19.05.2022, в якому було значено, що станом на 19.05.2022 заборгованість Покупця перед Продавцем за отриманий Товар складає 404 993,85 грн та запропоновано терміново, але у будь-якому разі не пізніше ніж протягом 10 (десяти) робочих днів здійснити оплату отриманого товару в порядку та на умовах, що визначені Договором.

10.06.2022 у відповідь на лист від 19.05.2022 № 32/П ТОВ «СКАЙБІЛД» листом № 10/06/22-01 повідомило ТОВ «СТРОМАТ «СПЕЦБЕТОН», що дійсно, станом на 09.06.2022 у ТОВ «СКАЙБІЛД» утворилась заборгованість перед ТОВ «СТРОМАТ «СПЕЦБЕТОН» за прийнятий товар на загальну суму 404 993,85 грн, однак повідомило, що у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану на території України, замовники зупинили будь-які фінансово-господарські відносини із ТОВ «СКАЙБІЛД», внаслідок чого відповідач опинився у скрутному матеріальному становищі та зобов`язувався погасити наявну заборгованість перед ТОВ «СТРОМАТ «СПЕЦБЕТОН» після надходження коштів від замовників.

Також, ТОВ «СКАЙБІЛД» частково погасило заборгованість на загальну суму 160 000,00 грн, що підтверджуються Виписками з банку від 05.09.2022 на суму 40 000,00 грн та від 07.10.2022 на суму 120 000,00 грн.

У зв`язку з тим, що відповідачем були здійснені лише часткові оплати, у ТОВ «СКАЙБІЛД» залишилась заборгованість перед ТОВ «СТРОМАТ «СПЕЦБЕТОН» за отриманий товар, на яку було нараховано 3% річних, інфляційні втрати, пеня та проценти за користування коштами, що і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у статті174 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Як вбачається з матеріалів справи спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки № ПБ/2021/12/026 бетонних сумішей готових, будівельних розчинів та залізобетонних виробів від 01.01.2022.

Частиною 1 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Норми вказаної статті кореспондуються з приписами статті 712 ЦК України.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами частини 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Умовами п. 4.3. Договору передбачено, що Покупець здійснює оплату Товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок Постачальника протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки Товару. Але незалежно від строку оплати, Покупець повинен повністю сплатити поставлений Товар до закінчення строку дії Договору. Датою платежу є дата зарахування коштів на рахунки Постачальника.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги дати поставки позивачем товару (з 09.02.2022 по 23.02.2022) за спірними видатковими накладними, суд дійшов висновку, що строк оплати з поставки товару є таким, що настав.

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Слід зазначити, що судом прийнято до уваги умови п. 9.1. договору, згідно з якими, цей договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і скріплення печатками і діє до 31 грудня 2022 року.

Проте, згідно зі статтею 598 та статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями статті 631 ЦК України та частини сьомої статті 180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною 1 статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду КГС у справі № 910/9072/17 від 26.06.2018.

Позивач у позовній заяві зазначав, що ним на виконання умов Договору було поставлено відповідачу товар, на підтвердження чого були надані копії видаткових накладних: № 1/04372 від 09.02.2022 на суму 38 602,66 грн (часткова оплата, залишок боргу 4 007,23 грн), № 1/05300 від 16.02.2022 на суму 81 961,20 грн, № 1/05302 від 17.02.2022 на суму 80 682,05 грн, № 1/05307 від 18.02.2022 на суму 80 682,05 грн, № 1/05708 від 21.02.2022 на суму 47 064,53 грн, № 1/05712 від 22.02.2022 на суму 47 064,53 грн та № 1/05713 від 23.02.2022 на суму 23 532,26 грн, підписані представниками сторін та скріплені відбитками їх печаток, та визначено суму боргу у листі № 10/06/22-01 від 10.06.2022 у розмірі 404 993,85 грн.

Також позивач зазначав, що відповідачем було частково погашено заборгованість на загальну суму 160 000,00 грн, що підтверджуються Виписками з банку від 05.09.2022 на суму 40 000,00 грн та від 07.10.2022 на суму 120 000,00 грн.

Таким чином, за твердженням позивача, у зв`язку з частковим розрахуванням відповідачем за товар, поставлений позивачем, у відповідача виникла заборгованість у сумі 244 993,85 грн.

Однак, за розрахунками суду, загальна сума товару за видатковими накладними, які були надані позивачем в якості доказів поставки товару відповідачу становить 399 589,28 грн з ПДВ, при цьому, враховуючи зазначення позивачем у позовній заяві про часткову сплату відповідачем суми за видатковою накладною № 1/04372 від 09.02.2022 та залишок боргу за цією накладною на суму 4 007,23 грн (38 602,66 грн - 34 595,43 грн), а також здійснення часткових оплат від 05.09.2022 на суму 40 000,00 грн та від 07.10.2022 на суму 120 000,00 грн, сума заборгованості за поставлений позивачем товар, що підтверджується належними та допустимими доказами наданими в матеріали справи, становить 204 993,85 грн (399 589,28 грн - 34 595,43 грн - 40 000,00 грн - 120 0000,00 грн).

Беручи до уваги вищевикладене, наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу на суму 204 993,85 грн.

Крім того, на сторінці 5 позовної заяви позивачем наведено розрахунок основної суми заборгованості яка, за відрахуванням здійснених оплат, становить 204 993,85 грн.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Керуючись викладеним, суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується виконання позивачем зобов`язань за договором щодо поставки товару відповідачу, тоді як відповідачем зобов`язання зі сплати поставленого товару були виконанні лише частково, у зв`язку чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу підлягають частковому задоволенню у розмірі 204 993,85 грн.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, після звернення позивача до суду з даним позовом та відкриття провадження у справі № 910/13124/22 відповідачем на користь позивача було частково сплачено суму заборгованості у розмірі 100 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 1009 від 26.12.2022 на суму 40 000,00 грн та № 1012 від 27.12.2022 на суму 60 000,00 грн.

Таким чином, сума заборгованості за поставлений позивачем товар, що підлягає задоволенню у даній справі у розмірі 204 993,85 грн була частково сплачена відповідачем після звернення позивача із даним позовом до суду, у зв`язку із чим предмет спору у частині основного боргу у сумі 100 000,00 грн на момент винесення рішення відсутній.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

З огляду на наведене вище, оскільки на момент розгляду даної справи сума основного боргу за поставлений позивачем товар, що підлягає стягненню з відповідача, була частково сплачена останнім у розмірі 100 000,00 грн, то предмет спору у цій частині припинив своє існування, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу на суму 100 000,00 грн згідно із пунктом 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

Беручи до уваги викладене, провадження у справі в часині стягнення основного боргу у розмірі 100 000,00 грн підлягає закриттю, в іншій частині підлягає частковому задоволенню у розмірі 104 993,85 грн.

Щодо посилання відповідача у відзиві на позов про те, що затримка оплати сталася з причин настання форс-мажорних обставин, а не з вини відповідача, а саме з початком військової агресії російської федерації проти України та введенням воєнного стану, що засвідчено сертифікатом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, які були відомі позивачу, то суд зазначає наступне.

Так, приписами статті 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Норми вказаної статті кореспондуються із приписами статті 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України), якими передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що настання дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин звільняє від відповідальності.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 1, 2 статті 216 ГК України).

Згідно з частиною 1, 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ст. 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що Сторона звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором, якщо воно стало наслідком випадку або дії обставин непереборної сили. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини, які об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, обов`язків відповідно до законодавчих та інших нормативних актів, а саме, зокрема: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись, ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, вторгнення, введення комендантської години, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень і актами державних органів влади, заборона (обмеження) експорту/імпорту і т.п., а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом. При цьому термін виконання зобов`язань за цим Договором продовжується відповідно до часу, протягом якого діяли форс-мажорні обставини.

Сторона, що посилається на форс-мажорні обставини повинна не пізніше 15 робочих днів в письмовій формі повідомити іншу Сторону про їх початок з подальшим наданням, не пізніше 60 календарних днів з моменту настання зазначених подій, документа, виданого Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним державним органом, що підтверджує наявність і тривалість форс-мажорних обставин. Порушення зазначених умов позбавляє Сторону права посилатися на форс-мажорні обставини (п. 6.2. Договору).

Судом враховано, що листом вих. № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України на підставі ст. 14 та ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

У той же час, Верховний Суд у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру і при їх визначенні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення дії непереборної сили покладається на сторону, яка порушила зобов`язання.

Також, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин у строк визначений п. 6.2. Договору.

Таким чином, наведені відповідачем обставини не звільняють останнього від відповідальності за неналежне виконання умов Договору

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 87 388,33 грн, суд зазначає наступне.

У силу приписів статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частинами четвертою та шостою статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 5.2. договору в разі невчасного внесення Покупцем належної плати за поставлений Товар, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 10% річних від простроченої суми. Нарахування пені за цим договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов`язання має бути виконане. Відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України, із змінами і доповненнями, сторони погодили, що для вимог про стягнення пені за цим договором встановлюється строк позовної давності 3 роки.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої ст. 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013 року).

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі № 910/2031/16, від 10.04.2018 у справі № 916/804/17 та від 10.09.2020 року в справі № 916/1777/19.

При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.

Умовами п. 5.2. Договору передбачено, що нарахування пені за цим договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов`язання має бути виконане.

З наведеного п. 5.2. Договору вбачається, що сторонами не погоджено певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.

Таким чином, судом приймається до уваги строк для періоду нарахування пені, встановлений частиною шостою ст. 232 ГК України.

Разом з цим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 було доповнено Розділ IX Прикінцеві положення Господарського кодексу України пунктом 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Так, Всесвітня організація охорони здоров`я (ВООЗ) 11.03.2020 оголосила пандемію коронавірусу. Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 на усій території України установлено карантин з 12.03.2020.

Як було зазначено, сторонами укладено Договір поставки № ПБ/2021/12/026 бетонних сумішей готових, будівельних розчинів та залізобетонних виробів від 01.01.2022, тобто вже після внесення змін до чинного законодавства, тому сторони на момент укладення договору розуміли, що строк нарахування пені вже не буде обмежений 6-місячним строком.

Станом на 10.10.2022 (кінцеву дату нарахування пені) на усій території України продовжував діяти карантин, пов`язаний із запобіганням поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

Отже, нарахування пені за порушення відповідачем зобов`язань з оплати отриманого товару по 10.10.2022 є правомірним.

Частиною першою ст. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені) (частина друга ст. 258 ЦК України).

Відповідно до частини першої ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Як було зазначено, згідно з п. 5.2. Договору, сторонами було погоджено відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України, із змінами і доповненнями, сторони погодили, що для вимог про стягнення пені за цим договором встановлюється строк позовної давності 3 роки, у зв`язку з чим, до позовних вимог про стягнення пені судом приймяться позовна давність встановлена домовленістю сторін.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені, судом встановлено, що вони розраховані не вірно, оскільки в розрахунках не вірно розрахована дата початку нарахування пені, а саме 15 (п`ятнадцятий) день з дати поставки Товару, у зв`язку з чим, судом здійснено власні розрахунки пені, згідно з якими пеня, що підлягає стягненню з відповідача становить 82 907,40 грн.

Приймаючи до уваги викладене, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 82 907,40 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 24 191,50 грн процентів за користування коштами та 3% річних у розмірі 7 258,35 грн, суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування коштами, позивач посилався на те, що п. 5.2 Договору Сторони визначили, що за порушення строків оплати Товару, передбачених даним Договором, Покупець сплачує Постачальнику, зокрема, у відповідності до ст. 536 Цивільного кодексу України, проценти в розмірі 10 відсотків річних.

Так, положеннями до ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Умовами п. 5.2. Договору Сторонами було передбачено, що в разі невчасного внесення Покупцем належної плати за поставлений Товар, Покупець сплачує Постачальнику, зокрема, 10% річних від простроченої суми.

При цьому, Сторонами в п. 5.2. Договору не зазначено, що 10% річних є процентами за користування чужими грошовими коштами, а визначено про сплату 10% річних за невчасне внесення належної плати, тобто прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, сплата якої передбачена частиною другою ст. 625 ЦК України.

Згідно зі частиною другою ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

За приписами ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Статтею 213 Цивільного кодексу України визначено, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що сторонами у Договорі було передбачено таку міру відповідальності за прострочення покупцем оплати товару як сплата 10% річних за невчасне внесення покупцем належної плати за поставлений товар, яка передбачена частиною другою ст. 625 ЦК України, а не проценти за користування чужими грошовими коштами згідно ст. 536 ЦК України як посилається позивач.

Як було зазначено, згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до ст. 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18).

Умовами п. 5.2. Договору Сторонами було передбачено, що в разі невчасного внесення Покупцем належної плати за поставлений Товар, Покупець сплачує Постачальнику, зокрема, 10% річних від простроченої суми.

Пунктом 4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013, передбачено, що сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.

Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв`язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Як було встановлено судом сторонами у Договорі було передбачено таку міру відповідальності за прострочення покупцем оплати товару як сплата відсотків річних за невчасне внесення покупцем належної плати за поставлений товар, які передбачені частиною другою ст. 625 ЦК України та збільшені до 10%, а не проценти за користування чужими грошовими коштами згідно ст. 536 ЦК України як посилається позивач.

При цьому, відповідно до положень частини другої ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, у зв`язку з чим судом розглядається позовні вимоги щодо стягнення з відповідача відсотків річних у розмірі заявленому позивачем, а саме у розмірі 3% річних, а не 10% річних як передбачено умовами Договору.

Приймаючи до уваги викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 24 191,50 грн процентів за користування коштами не підлягають задоволенню, оскільки така міра відповідальності договором передбачено не була.

Судом було здійснено розрахунок 3% річних заявлених позивачем, згідно з яким 3% річних, з урахуванням умов п. 4.2. Договору, становить 6 586,20 грн, у зв`язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 64 097,81 грн інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу, зокрема, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).

Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).

Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Абзацем другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий п. 4 Порядку).

Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Судом було здійснено розрахунок інфляційних втрат заявлених позивачем, згідно з яким інфляційні втрати за період з лютого 2022 року по жовтень 2022 року становлять 66 967,03 грн, однак, відповідно до положень частини другої ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, у зв`язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню у розмірі заявленому позивачем у сумі 64 097,81 грн.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд звертає увагу позивача, що відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження, оскільки такого клопотання суду не представлено, суд не здійснює повернення суми судового збору.

Керуючись статтями 74, 129, 231, 232, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 100 000,00 грн закрити.

2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СТРОМАТ «СПЕЦБЕТОН» про стягнення заборгованості у розмірі 327 932,84 грн задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАЙБІЛД» (03126, місто Київ, вулиця Качалова, будинок 5-В; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 40475346) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТРОМАТ «СПЕЦБЕТОН» (03680, місто Київ, вулиця Пшенична, будинок 2; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39038754) 104 993,85 грн (сто чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто три гривні 85 копійок) основного боргу, 6 586,20 грн (шість тисяч п`ятсот вісімдесят шість гривень 20 копійок) три проценти річних, 64 097,81 грн (шістдесят чотири тисячі дев`ятсот сім гривень 81 копійку) інфляційних втрат, 82 907,40 грн (вісімдесят дві тисячі дев`ятсот сім гривень 40 копійок) пені та 3 878,78 грн (три тисячі вісімсот сімдесят вісім гривень 78 копійок) судового збору.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ