Рішення

від 24.04.2023 по справі 902/417/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" квітня 2023 р. Cправа № 902/417/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрейд Тернопіль" (46027, м. Тернопіль, вул. Тролейбусна , буд. 11)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Оніфрут" (23300, Вінницька обл., Тиврівський р-н, смт. Тиврів, вул. Тиверська, буд. 79)

про стягнення 16431,6 грн

Суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Надтока Т.О.

Представники сторін не з`явились

В С Т А Н О В И В :

23.03.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТОТРЕЙД ТЕРНОПІЛЬ" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОНІФРУТ" про стягнення 16431,6 грн.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позовної заяви (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/417/23 передано на розгляд судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою суду від 27.03.2023 року розгляд справи по суті призначено на 24.04.2023.

На визначену дату судом в судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 27.03.2023.

Представник відповідача про дату час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 27.03.2023.

Водночас, відповідачу ухвала суду від 27.03.2023 вручена особисто 31.03.2023, що підтверджується витягом з сервісу відстежень підприємства "Укрпошта".

Суд вважає за необхідне зазначити, що при неявці в судове засідання представників сторін суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов`язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Крім того, частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що відповідач належним чином був повідомлений про дане судове засідання. Неявка останнього є підставою до розгляду справи за його відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається із позовної заяви, позивач в якості підстави позовних вимог посилається на укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотрейд Тернопіль" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оніфрут" договору перевезення вантажу автомобільним транспортом № 27-01 від 27.01.2022.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором перевезення вантажу автомобільним транспортом № 27-01 від 27.01.2022, в частині оплати наданих послуг, утворилась заборгованість в розмірі 58 975,00 грн, яка була предметом розгляду господарської справи № 902/797/22.

За доводами позивача, заборгованість залишена неоплаченою, тому враховуючи викладене позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оніфрут" інфляційних втрат та 3 % річних

Матеріали справи не містять відзиву або будь-якої іншої заяви по суті справи зі сторони відповідача, в яких було б викладено процесуальну позицію останнього з приводу заявленого позову.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 27.01.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотрей Тернопіль" (Перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оніфрут" (Замовник) укладено договір перевезення вантажу автомобільним транспортом № 24-01 (а.с. 6-7, т. 1).

Відповідно п. 1.1 Договору Перевізник зобов`язується за заявкою Замовника здійснити міжнародне перевезення вантажу власним (орендованим або перебувають у лізинг) автомобільним транспортом, а Замовник - оплатити таке перевезення.

Умови кожного окремого перевезення, маршрут, терміни і вартості такого перевезення, температурний режим вантажу, зазначаються Замовником в разовій Заявці (Замовлення), яка передається Перевізнику засобами телефонного, факсимільного або електронного зв`язку (Е-Mail) з обов`язковим обміном оригіналами в майбутньому (п. 1.2 Договору).

Виконання кожного перевезення, в рамках цього Договору, оформлюється окремим Замовленням (Заявкою) на конкретне перевезення, який містить всі істотні умови поставки (терміни виконання, пункт завантаження, пункт розвантаження, дата відправлення, дата прибуття, найменування вантажу, вага, упаковка, розмір і умови оплати і інші умови, визначені Сторонами) (п. 2.2 Договору).

Замовлення (Заявка) є невід`ємною частиною Договору. Факт виконання кожної автомобільного перевезення підтверджується відповідним актом виконаних робіт та відмітками вантажовідправника, перевізника та вантажоодержувача в товарно-транспортних документах (міжнародна накладна СМН), а також відмітка митного органу на вантажній митній декларації (п. 2.3 Договору).

Вартість фрахту та інших послуг, а також порядок розрахунків встановлюються сторонами в окремих заявках Замовника для кожного перевезення, які є невід`ємною частиною договору (п. 5.1 Договору).

Оплата може здійснюватися як в попередній формі (передоплата) повної або часткової, так і з відстрочкою платежу не більше 90 банківських днів з моменту завершення митного оформлення товару шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку Замовника на поточний рахунок Перевізника (п. 5.2 Договору).

За змістом, п. 5.3 Договору сума фрахту, за винятком 1 000,00 грн, виплачуються за фактом виконання зобов`язань перевізником, та надання рахунку та/або акта виконаних робіт, або їх факсимільної (скан) копії. Повний розрахунок проводиться після отримання повного пакету оригіналів документів, щодо виконання перевезення.

Ціна договору складається з суми всіх оплачених замовлень (Заявок) Замовника (п. 5.5 Договору).

Сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором (п. 7.1 Договору).

Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє протягом 1 року, а в частині не виконаних зобов`язань - до їх повного виконання. У разі, якщо за 30 днів до закінчення дії договору одна зі сторін письмово не повідомила іншу сторону про намір припинити дію договору, то термін дії договору автоматично продовжується на необмежений термін (п. 10.4 Договору).

09.02.2022 року від відповідача на адресу позивача надійшла Заявка № 0902 на виконання міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом, за змістом якої Перевізник має здійснити перевезення вантажу за маршрутом: смт. Чемерівці (Хмельницька область) - с. Доманове (Волинська область) - с. Мокрани (Берестейська область, Білорусь) - м. Вінниця - м. Тростянець (Вінницька область). Розмір винагородження" Заявки вартість перевезення - 1 700,00 дол. США (простой авто понад 48 годин 50 дол. за добу), кошти сплачуються у гривнях за курсом НБУ, встановленим на дату вивантаження. Дата вивантаження, відображена в пункті "Строк доставки" Заявки - 18 лютого 2022 року (а.с. 8, т. 1).

За твердженнями позивача, перевезення за маршрутом, було виконане Перевізником в повному обсязі та без зауважень.

На підтвердження перевезення до матеріалів справи долучено міжнародну товарно-транспортну накладну СМR А № 40 (а.с. 9, т. 1), Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000012 (а.с. 11, т. 1).

Обумовлена в пункті "Розмір винагородження" Заявки вартість перевезення - 1 700,00 доларів США, кошти сплачуються у гривнях за курсом НБУ, встановленим на дату вивантаження. Дата вивантаження, відображена в пункті "Строк доставки" Заявки - 18 лютого 2022 року. Курс НБУ на 18.02.2022 року становив 28,3 грн. за 1 дол. США, що передбачає оплату перевезення у гривнях та становить 48 110,00 грн (1700 дол x 28,3).

Разом з тим, за результатами виконаного перевезення, сторони погодили інший розмір оплати, який відображений у Рахунку-фактурі № АТ-0000012 та обопільно підписаному сторонами Акті №АТ- 0000012 здачі-прийняття робіт (надання послуг), за змістом яких остаточно погоджена сторонами вартість перевезення складає 58 975,00 грн (а.с.10,11, т. 1).

Так, дана заборгованість була предметом розгляду у справі № 902/797/22, що перебувала в провадженні Господарського суду Вінницької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрейд Тернопіль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оніфрут" про стягнення 58 975,00 грн.

Суд у рішенні від 27.09.2022 року ухвалив позов задовольнити повністю та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оніфрут" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрейд Тернопіль" 58 975,00 грн - заборгованості за Договором перевезення вантажу автомобільним транспортом № 27-01 від 27.01.2022 року, 2 481,00 грн - судових витрат зі сплати судового збору та 8 500,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що станом на день подання позову до суду заборгованість залишена не сплаченою, тому з врахуванням положень ст. 625 ГПК України позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат.

Надаючи правову кваліфікацію правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факти порушення строків оплати та наявності заборгованості у відповідача перед позивачем у сумі 58 975,00 грн, згідно з договором перевезення вантажу автомобільним транспортом № 27-01 від 27.01.2022 встановлені судовим рішенням у справі № 902/797/22, тому згідно статті 75 ГПК України вказані обставини не потребують додаткового доказування.

Відповідач остаточне перерахування позивачу стягнутої на підставі рішення Господарського суду Вінницької області по справі № 902/797/22 заборгованості, яка виникла в рамках договору, не здійснив, іншого матеріали справи не містять.

У зв`язку з наявністю прострочення відповідачем грошового зобов`язання позивач, враховуючи приписи ст. 625 ЦК України, нарахував інфляційні збитки та три відсотки річних у сумі 16 431,60 грн, 14662,60 грн - інфляційні збитки, 1769,00 грн - річні відсотки.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень частин 1 і 2 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Частиною 1 ст. 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У частині 1 ст. 175 ГК України закріплено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За приписами ч. 2 та 3 вказаної статті договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

У частині 1 ст. 916 ЦК України зазначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Статтею 919 ЦК України регулюється строк доставки вантажу. Положеннями цієї статті визначено, що перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк. Вантаж, не виданий одержувачеві на його вимогу протягом тридцяти днів після спливу строку його доставки, якщо більш тривалий строк не встановлений договором, транспортними кодексами (статутами), вважається втраченим. Одержувач вантажу повинен прийняти вантаж, що прибув після спливу зазначених вище строків, і повернути суму, виплачену йому перевізником за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором, транспортними кодексами (статутами).

Згідно ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Як вже зазначалося судом вище, під час розгляду справи №902/797/22 (суд першої інстанції) надано правову оцінку порушенням відповідачем строків оплати та наявності заборгованості в рамках договору.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.04.2018 року по справі № 908/1394/17 зазначено: "Виходячи зі змісту частини 1 статті 598, статей 599, 600, 604-609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 цього Кодексу.

Аналогічна правова позиція підтверджена й судовою практикою Верховного Суду України, зокрема, в постанові від 17 лютого 2016 року у справі №905/3137/14-908/5775/14.

Отже, за змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Матеріали справи не містять доказів погашення відповідачем заборгованості, стягнутої за рішенням суду по справі № 902/797/22.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача щодо наявності порушення відповідачем грошового зобов`язання та наявності правових підстав для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин між сторонами як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).

Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов`язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов`язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов`язання.

Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У розумінні положень ст. 625 ЦК України, кредитором є будь-яка особа, в якої наявне право грошової вимоги.

Відтак, з огляду на те, що відповідачем неналежним чином виконано його грошове зобов`язання перед позивачем за надані послуги нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат є правомірним.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Проаналізувавши норми наведеного діючого законодавства України, суд дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок суми 3% річних є правильним та виконаним з дотриманням вказаних норм права, тому вимога позивача щодо стягнення 3% річних у сумі 1769,00 грн за період з 26.02.2022 по 26.02.2023 судом задовольняється.

Також судом задовольняються позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 14662,60 грн за період прострочення з березня 2022 по лютий 2023 з мотивів їх обґрунтованості.

Суд вважає за необхідне зауважити, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Таким чином, враховуючи наявну заборгованість станом на день подання позову до суду вимоги позивача є правомірними.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом статті 210 Господарського процесуального кодексу України, якою унормовано дослідження доказів, суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Письмові, речові і електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, і пред`являються учасникам справи за їх клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам.

У розумінні наведених положень процесуального законодавства рішення з господарського спору може ґрунтуватися лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 02.04.2019 у справі № 911/737/18.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір у розмірі грн покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України). Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як слідує з матеріалів справи, 10.03.2023 року між адвокатом Лозою Віктором Миколайовичом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотрейд Тернопіль" (Довіритель) укладено Договір про надання правової допомоги, відповідно до п. 1.1. якого Повірений зобов`язується від імені і за рахунок Довірителя здійснити наступні дії: надати правову допомогу у спорі з ТОВ "Оніфрут" з метою стягнення інфляційних збитків та річних відсотків.

Пунктом 2.1. Договору сторони погодили, що за здійснення дій, визначених у п. 1.1 Договору, Довіритель сплачує Повіреному винагороду в розмірі 3 500,00 грн. Розрахунок здійснюється в наступному порядку: кошти у вказаній в п. 2.1. сумі сплачуються Повіреному в момент передачі довірителю підготовленої позовної заяви. Пунктом 2.3. визначено, що при задоволенні позову Повірений отримує премію в сумі 1000,00 грн.

Відповідно до Акту приймання-передачі наданої правової допомоги від 13.03.2023 до Договору про надання правової допомоги від 10.03.2023, адвокат Лоза Віктор Миколайович та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотрейд Тернопіль" підтвердили надання адвокатом Довірителю переліку послуг правової допомоги загальною вартістю 3 500,00 гривень.

Як підтверджується квитанцією № 05-03 від 13.03.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотрейд Тернопіль" сплачено адвокату Лозі Віктору Миколайовичу 3 500,00 грн за надання правничої допомоги за Договором від 10.03.2023 року.

Також матеріали справи містять довіреність від 10.03.2023 року на представництво інтересів позивача адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем, копію свідоцтва №507 від 16.05.2008 про право Лози Віктора Миколайовича.

Частиною 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України). У п. 169 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 висловлено правову позицію, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки, зокрема, викладено у додатковій постанові ВП ВС від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 (провадження №12-94гс20).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, за приписами ч.5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Зокрема, суд зазначає, що 15 вересня 2022 року у постанові по справі № 915/294/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду сформулював правовий висновок щодо стягнення "гонорару успіху" у призмі пропорційності цих витрат фактично понесеним судовим витратам на правничу допомогу. Враховуючи зміст норм статей 3, 11, 15 Господарського процесуального кодексу України питання про співмірність заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.

Дослідивши подані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, врахувавши характер спору по даній справі, ступінь її складності, керуючись принципами справедливості та верховенства права, суд вважає що заявлений позивачем розмір витрат на адвоката та розмір гонорару успіху є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оніфрут" (23300, Вінницька обл., Тиврівський р-н, смт. Тиврів, вул. Тиверська, буд. 79, код ЄДРПОУ 36802282) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрейд Тернопіль" (46027, м. Тернопіль, вул. Тролейбусна , буд. 11, код ЄДРПОУ 37556723) 14662,60 грн інфляційний втрат, 1769,00 грн 3 % річні, 2 684,00 грн витрат зі сплати судового збору, 3500,00 грн витрат понесених на правову допомогу адвоката та 1 000,00 грн у якості відшкодування гонорару успіху.

3. Видати наказ після набранням судовим рішенням законної сили.

4. Згідно з приписами ч.1 стт.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

5. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Примірник повного судового рішення протягом двох днів з дня складання направити учасникам справи в електронній формі на офіційні електронні адреси: позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1.

Повне рішення складено 01 травня 2023 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (46027, м. Тернопіль, вул. Тролейбусна , буд. 11)

3 - відповідачу (23300, Вінницька обл., Тиврівський р-н, смт. Тиврів, вул. Тиверська, буд. 79)