Рішення

від 01.05.2023 по справі 910/2099/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.05.2023Справа № 910/2099/23Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Державного підприємства «АНТОНОВ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерний центр «Навітел»

про стягнення 57 600,00 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Державного підприємства «АНТОНОВ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерний центр «Навітел» про стягнення 57 600,00 грн пені, обґрунтований порушенням відповідачем термінів виконання зобов`язань із поставки товару за договором купівлі-продажу № 10.3346.2020 від 05.02.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2099/23, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

02.03.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

03.03.2023 до суду від позивача надійшли заява про зменшення розміру позовних вимог та клопотання про повернення судового збору у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог.

08.03.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Розглянувши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд встановив наступне.

Вказана заява про зменшення розміру позовних вимог обґрунтована тим, що після відкриття провадження у даній справі позивач отримав лист від відповідача від 10.02.2023 № 0223-10/1, у якому проінформовано про сплату грошових коштів (пені) у розмірі 55 200,00 грн на користь позивача відповідно до вимоги останнього від 02.11.2022 № 126/9323/23. Відтак, позивач вказує про наявність підстав для зменшення позовних вимог до 2 400,00 грн.

За приписами п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

У разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі (ч. 5 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України).

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яка була заявлена у позовній заяві. Ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір (п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Враховуючи наведене, суд визнає подану позивачем заяву такою, що відповідає вимогам ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим розглядає спір з урахуванням зменшених позовних вимог.

Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Частиною 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала про відкриття провадження у справі була направлена сторонам на їхні електронні адреси, вказані у позові.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення сторін про розгляд справи.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

05.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інженерний центр «Навітел» (постачальник) та Державним підприємством «АНТОНОВ» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 10.3346.2020 (надалі - Договір), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язується виготовити і поставити покупцю «Систему вимірювання, реєстрації та обробки параметрів якості електроенергії системи електрозабезпечення» (Код по ДК 021-2015: 34740000-6 - Обладнання для повітряних і космічних літальних апаратів, тренажери, симулятори та супутні деталі), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та оплатити його згідно з Додатком № 1 від 05.02.2020. Товар призначений для створення стенда системи електропостачання літака АН-178 № 001.

Кількість, ціна, асортимент і терміни поставки товару визначаються Додатком № 1 (Специфікації № 1), який є складовою і невід`ємною частиною цього Договору (п. 1.2. Договору).

Закупівля товару відбувається за результатами тендеру № 4936093 від 16.12.2019 (п. 1.4. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору ціна товару за одиницю і по позиціях зазначена в Додатку № 1 (Специфікації № 1) до Договору. Загальна сума цього Договору становить 2 400 000,00 грн, в тому числі ПДВ (20%) - 400 000,00 грн.

Пунктами 2.2., 2.3. Договору визначено, що покупець протягом п`ятнадцяти робочих днів перераховує постачальнику передоплату, на підставі отриманого від постачальника рахунку, в розмірі 50% від вартості товару. Остаточний розрахунок покупець перераховує на розрахунковий рахунок постачальника на підставі виставленого постачальником рахунку протягом 15-ти календарних днів з дати фактичної поставки товару та позитивного висновку результатів вхідного контролю на території покупця.

Датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної на товар представником покупця (п. 3.3. Договору).

Пунктом 3.6. Договору визначено, що термін поставки вказано в Додатку № 1 (Специфікації № 1) до даного Договору.

Відповідно до п. 9.1. Договору термін дії цього Договору - з моменту підписання і до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань, але не пізніше 31.12.2021.

Судом встановлено, що сторонами підписано Специфікацію № 1, яка є Додатком № 1 до Договору, якою визначено найменування товару, його кількість та ціну, загальна вартість якого з урахуванням ПДВ склала 2 400 000,00 грн.

Термін поставки товару за умовами Специфікації № 1: 180 календарних днів з моменту отримання передоплати, згідно з п. 2.2. Договору, з можливістю дострокової поставки.

Додатком № 2 до Договору визначено технічні характеристики товару, який слід поставити за Договором.

Позивачем відповідно до рахунку № 5 від 06.04.2020 перераховано на рахунок відповідача передоплату у розмірі 1 200 000,00 грн, тобто 50% вартості товару, що підтверджується платіжним дорученням № 1648 від 28.04.2020.

Відповідачем поставлено товар за Договором 18.11.2020, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 8 від 18.11.2020.

03.12.2020 позивачем здійснено остаточний розрахунок з відповідачем за поставлений товар, що підтверджується платіжним дорученням № 4819 від 03.12.2020.

03.11.2022 позивач направив на адресу відповідача вимогу від 02.11.2022 № 126/9323-22 в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, у якій просив сплатити на користь Державного підприємства «АНТОНОВ» за порушення строків виконання зобов`язань із поставки товару за Договором пеню у розмірі 55 200,00 грн не пізніше семи днів з моменту отримання цієї вимоги.

Відповідач, в свою чергу звернувся до позивача із повідомленням від 10.02.2023 № 0223-10/1, отримання якого підтверджено позивачем, щодо сплати відповідно до вимоги від 02.11.2022 № 126/9323-22 грошових коштів (пені) у розмірі 55 200,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 865 від 07.11.2022.

Обґрунтовуючи позовні вимоги (із урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог), позивач зазначає, що оскільки відповідачем порушено встановлений у Додатку № 1 до Договору термін поставки товару на 24 календарних дні, враховуючи визначений Державною аудиторською службою України за результатами ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «АНТОНОВ» за період з 01.10.2020 по 31.03.2022 розмір пені - 57 600,00 грн, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасну поставку товару, та сплату відповідачем пені у розмірі 55 200,00 грн, позивач вказує на те, що залишається несплаченою та незадоволеною відповідачем сума пені у розмірі 2400,00 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає про відсутність боргу перед позивачем, оскільки на день подання позову вимога позивача від 02.11.2022 № 126/9323-22 про сплату 55 200,00 грн пені є виконаною, а тому підстави для задоволення позовних вимог, на думку відповідача, відсутні. З-поміж іншого, у відзиві на позовну заяву відповідач просить стягнути з позивача 4500,00 грн витрат на правничу допомогу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, позивачем із урахуванням заяви про зменшення позовних вимог заявлено до стягнення з відповідача 2400,00 грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язання із поставки товару, нарахованої за період з 26.10.2020 по 18.11.2020.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.1. Договору постачальник у разі порушення термінів поставки товару виплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості не поставленого товару за кожен день затримки поставки, а за прострочення поставки більше 30 календарних днів - додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості товару.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку пені, здійсненого позивачем, встановив, що останнім неправильно визначено період прострочення відповідачем поставки товару, а саме невірно визначено днем початку такого прострочення 26.10.2020, замість вірного - 27.10.2020.

Так, виходячи з визначеного умовами Додатку № 1 до Договору терміну поставки товару, а також положень ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, останнім днем для виконання відповідачем обов`язку із поставки товару є 26.10.2020.

Крім того, як вказує відповідач, авансовий платіж позивача у розмірі 1 200 000,00 грн, який сплачено відповідно до платіжного доручення № 1648 від 28.04.2020 отримано відповідачем 29.04.2020, що підтверджується заключною випискою за період з 29.04.2020 по 29.04.2020, з огляду на що прострочення поставки товару починається з 27.10.2020.

Більше того, судом встановлено, що позивач у вимозі від 02.11.2022 № 126/9323-22 нарахував та вимагав від відповідача сплати пені у розмірі 55 200,00 грн саме за період з 27.10.2020 по 18.11.2020.

На підставі вищевикладеного, суд зазначає, що правомірним є нарахування пені за несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань із поставки товару за період з 27.10.2020 по 18.11.2020, розмір якої за перерахунком суду становить 55 200,00 грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 2400,00 грн суд вважає безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, покладається на позивача.

В той же час, як вбачається із матеріалів справи, позивачем було подано клопотання про повернення судового збору у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).

Так, позивач просить повернути суму судового збору у відповідному розмірі з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Судом встановлено, що за подання позовної заяви про стягнення з відповідача пені у розмірі 57 600,00 грн за несвоєчасне виконання зобов`язань із поставки товару позивачем відповідно до платіжного доручення від 01.02.2023 № 666 було сплачено судового збору у розмірі 2684,00 грн, тобто у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленому Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», що відповідає пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

При цьому, суд звертає увагу позивача, що статтею 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено можливість повернення судового збору у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог у розмірі саме переплаченої суми судового збору, тобто якщо за позовні вимоги у зменшеному розмірі законодавством передбачається сплата судового збору у розмірі меншому, ніж було сплачено при поданні позовної заяви до зменшення позовних вимог.

Отже, оскільки приписами пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено неможливість сплати судового збору у розмірі меншому, ніж 1 прожитковий мінімум для працездатних осіб, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про повернення судового збору.

Щодо заявлених відповідачем до стягнення з позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Судом встановлено, що відповідачем дотримано вказані вимоги ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката та для визначення їх розміру відповідачем до відзиву на позовну заяву долучено такі докази: копію договору про надання правничої (правової) допомоги № 16.02.23-ЮО від 16.02.2023; копію додатку № 1 від 21.02.2023 до договору про надання правничої (правової) допомоги № 16.02.23-ЮО від 16.02.2023; копію акта надання послуг від 23.02.2023 № 3; копію платіжної інструкції від 22.02.2023 № 857 на суму 4500,00 грн.

Крім того, на підтвердження повноважень представника відповідача - адвоката Єгорової Катерини Сергіївни, яка підписала відзив на позовну заяву у даній справі, останньою долучено до відзиву копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3168 від 28.01.2014 та копію ордеру серії АІ № 1355237 від 23.02.2023.

Судом встановлено, що 16.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інженерний центр «Навітел» (клієнт) та Адвокатським бюро «Єгорова та партнери» (адвокат) (надалі - Бюро) укладено договір про надання правничої (правової) допомоги № 16.02.23-ЮО від 16.02.2023 (надалі - договір № 16.02.23-ЮО від 16.02.2023).

Відповідно до п. 4.3. договору № 16.02.23-ЮО від 16.02.2023 остаточні суми гонорару зазначаються адвокатом в актах про надання правової допомоги.

Додатком № 1 від 21.02.2023 до договору про надання правничої (правової) допомоги № 16.02.23-ЮО від 16.02.2023 (надалі - Додаток № 1 від 21.02.2023) визначено порядок оплати гонорару адвоката за надання правничої допомоги у справі № 910/2099/23 (п. 1 вказаного Додатку № 1).

Пунктом 2 Додатку № 1 від 21.02.2023 визначено, що вартість гонорару складається з: дослідження документів заявлених у позові, аналіз позовних вимог на предмет законності - 2000,00 грн; складання відзиву на позов - 2000,00 грн; направлення відзиву (разом з додатками) сторонам судового провадження - 500,00 грн.

Відповідно до акта надання послуг від 23.02.2023 № 3 адвокатом надано послуги з надання правової допомоги за договором № 16.02.23-ЮО від 16.02.2023 на суму 4500,00 грн, яку сплачено клієнтом (відповідачем) відповідно до платіжної інструкції № 857 від 22.02.2023.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до положень ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Аналогічний висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19.

Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, пропорційність у господарському суді, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За змістом ч. 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Судом встановлено, що у відповіді на відзив позивачем викладено заперечення щодо заявленої відповідачем суми витрат на правничу допомогу. Так, позивач, посилаючись на не співмірність заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу зі складністю справи та ціною позову (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) та обсягом наданих адвокатом відповідача послуг, незрозумілість розрахунку вартості наданих послуг та витраченого адвокатом часу на надання цих послуг, просить відмовити у задоволенні заяви відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Однак, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 908/846/19.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

З урахуванням наведеного, дослідивши подані відповідачем докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, оцінюючи характер спірних правовідносин, складність справи, фактичний обсяг наданих адвокатом послуг позивачу у суді, обґрунтованість та обсяг поданих адвокатом процесуальних документів, з огляду на заперечення позивача щодо стягнення заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, а також прийняття судом до розгляду заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог та вирішення даного спору із урахуванням зменшеної ціни позову, виходячи з критерію реальності, пропорційності до предмета спору і розумності розміру заявлених позивачем витрат, суд дійшов висновку не присуджувати відповідачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правову допомогу, що заявлені до стягнення з позивача.

Так, суд вважає таким, що відповідатиме обставинам цієї справи стягнення з позивача на користь відповідача 1500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236- 242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства «АНТОНОВ» (вул. Академіка Туполєва, 1, м. Київ, 03062, ідентифікаційний код 14307529) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерний центр «Навітел» (вул. Олени Теліги, 29, кв. 24, м. Київ, 04060, ідентифікаційний код 32711209) 1500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 01.05.2023.

Суддя Т.Ю. Трофименко