Рішення

від 01.05.2023 по справі 910/2333/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.05.2023Справа № 910/2333/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи

справу №910/2333/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТП Трансекспо»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АШАН УКРАЇНА ГІПЕРМАРКЕТ»

про стягнення 143 352,81 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "ВТП Трансекспо" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АШАН УКРАЇНА ГІПЕРМАРКЕТ" про стягнення 143 352,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором підряду № 72/3-17 в частині повної оплати виконаних позивачем робіт, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 97 833,46 грн, за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 6 585,67 грн, 3% річних - 6 159,49 грн та інфляційні втрати в сумі 32 774,19 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2023 відкрито провадження у справі №910/2333/23 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України до Єдиного державного реєстру, зокрема, вносяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Невід`ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об`єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 17.02.2023 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04073, м. Київ, пр. Степана Бандери, 15-А.

27.02.2023 відповідач отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 17.02.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

17.03.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує, посилаючись на те, що роботи не були виконані в об`ємі, передбаченому у договорі, а також у відповідача відсутній оригінал примірнику Акту № 1 прийняття виконаних робіт за грудень 2020 року, що позбавило відповідача можливості його оплатити. Крім того, відповідач зазначив, що позивачем здійснено нарахування пені без урахування положень ч. 6 ст. 232 Г України, а також пропущено строк позовної давності на звернення до суду щодо стягнення пені.

24.03.2023 через канцелярію від позивача отримано відповідь на відзив на позовну заяву.

20.04.2023 через канцелярію суду від позивача отримано клопотання про закриття провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу 97833,46 грн у зв`язку з її сплатою відповідачем у добровільному порядку.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив, клопотання про закриття провадження у справі в частині боргу та додані до них докази.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

29.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АШАН УКРАЇНА ГІПЕРМАРКЕТ» (за договором - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВТП Трансекспо" (за договором - підрядник) було укладено Договір підряду № 72/3-17, згідно п. 1.1. якого підрядник зобов`язується за завданням замовника власними силами та засобами зі своїх матеріалів/обладнання виконати роботи з монтажу системи пожежної сигналізації, системи автоматичного газового пожежогасіння (далі - роботи), на об`єкті замовника, повний перелік яких визначений в Кошторисі та/або Договірній ціні та/або локальному кошторисі (Додаток № 1 до даного договору, який є його невід`ємною частиною), а змовник зобов`язується прийняти виконані роботи та сплатити їх вартість у строки та на умовах, що визначаються даним договором.

Роботи проводяться на об`єкті замовника, що розташований за адресою : приміщення гіпермаркету, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Героїв праці, 7 (1.2. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору, загальна вартість робіт за даним договором, визначена в Кошторисі та/або договірній ціні та локальному кошторисі (Додаток № 1 до даного договору, який є його невід`ємною частиною), складає всього разом з ПДВ - 652 680,90 грн.

У п. 4.2. договору сторони домовилися, що замовник здійснює оплату робіт підрядника у наступному порядку: 326 340,45 грн з урахуванням ПДВ замовник перераховує підряднику протягом 5 банківських днів з дати підписання даного договору в якості передплати (пп. 4.2.1.); 326 340,45 грн з урахуванням ПДВ замовник перераховує підряднику протягом 5 банківських днів після фактичного завершення виконання робіт та підписання акта прийому-передачі виконаних робіт (пп. 4.2.2.).

Оплата проводиться на підставі підписаних сторонами актів прийому-передачі виконаних робіт (п. 4.3. договору).

Згідно з умовами п. 12.1., договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2018 року. Якщо на момент закінчення строку дії договору зобов`язання будь-якої з сторін залишилися невиконаними, строк дії договору продовжується відповідно до виконання сторонами своїх зобов`язань.

Крім того, як свідчать матеріали справи, сторони підписали Додаток № 1 до Договору №7/23-17 від 29.01.2018 - Кошторис на монтаж системи пожежної сигналізації, системи автоматичного газового пожежогасіння, за адресою: приміщення гіпермаркету, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Героїв праці, 7, в якому узгодили загальну вартість робіт за договором у сумі 652 680,90 грн.

З наданих позивачем доказів, вбачається, що 27.06.2018 відповідач перерахував позивачу в якості авансу на виконання пп. 4.2.1. договору кошти в сумі 326 340,45 грн.

28.12.2020 сторони підписали та скріпили печатками Довідку про вартість виконаних робіт та Акт прийняття виконаних підрядних робіт за грудень 2020 року на загальну суму 424 173,91 грн з урахуванням ПДВ, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи.

Оскільки відповідач не здійснив повного розрахунку за виконані згідно договору роботи (надані послуги), 23.12.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією за вих. № 283/12-22 від 15.12.2022 про погашення заборгованості. Відповідач залишив претензію без задоволення, а відповідь на претензію надіслав 23.02.2023, тобто після звернення позивача до суду.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 97 833,46 грн, за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 6 585,67 грн, 3% річних - 6 159,49 грн та інфляційні втрати в сумі 32 774,19 грн.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що роботи не були виконані в об`ємі, передбаченому у договорі, а також у відповідача відсутній оригінал примірнику Акту № 1 прийняття виконаних робіт за грудень 2020 року, що позбавило відповідача можливості його оплатити.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд визнає Договір № 72/3-17 від 29.01.2018 є належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, який за своєю правовою природою є договором підряду.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 838 Цивільного кодексу України, підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов`язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов`язку.

Частиною 1 статті 854 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України).

Як встановлено вище, на підставі Договору відповідачу було надано послуги на загальну суму в розмірі 424 173,91 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи належними чином засвідченими копіями первинних документів.

Відповідачем, в свою чергу, було перераховано в якості авансу за договором кошти в сумі 326 340,45 грн.

Як передбачено ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З огляду не виконання відповідачем зобов`язань, передбачених пп.4.2.1. договору щодо повної попередньої оплати виконання робі (надання послуг), останній зобов`язаний був здійснити повний розрахунок за виконані позивачем роботи та прийняті на підставі Акта прийняття виконаних підрядних робіт за грудень 2020 року, підписаного сторонами 28.12.2020, у строк до 5 січня 2021 року (включно). Відтак, строк виконання зобов`язання за вказаним актом на день звернення позивача до суду є таким, що настав.

Водночас, після відкриття провадження у справі 12.04.2023 відповідач перерахував на рахунок позивача залишок суми заборгованості в розмірі 97 833,46 грн, у зв`язку з чим на день винесення рішення предмет спору в цій частині позовних вимог відсутній, а відтак провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача за прострочення платежу пеню в сумі 6 585,67 грн, нараховану за період з 06.01.2021 по 05.07.2021; 3% річних у сумі 6 159,49 грн, нарахованих за період з 06.01.2021 по 10.02.2023, та інфляційні втрати в сумі 32 774,19 грн, нараховані за період з січня 2021 року по грудень 2023 року.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до пункту 8.4. договору, у разі несвоєчасного виконання замовником зобов`язань за даним договором, останній зобов`язаний сплатити на користь підрядника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за Актом приймання виконаних підрядних робіт за період прострочення.

Крім того, у п. 8.22. договору сторони дійшли згоди встановити строк позовної давності для нарахування неустойки 3 (три) роки.

Водночас, за приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.5 ч. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань № 14 від 17.12.2013, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Суд також звертає увагу на те, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, річний строк позовної давності за вимогами про стягнення пені є, серед іншого, продовженим в силу вимог Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, і не сплив станом на звернення позивач з позовом до суду.

Судом перевірено розрахунок пені, наведений позивачем в додатку до позовної заяви, який є арифметично вірним та складеним з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 6585,67 грн підлягають задоволенню.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку наведених позивачем у позовній заяві розрахунків 3% річних та інфляційних втрат у межах заявлених позивачем періодів, суд дійшов висновку про те, що вони є арифметично вірними, обґрунтованими та здійсненими у відповідності до приписів чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат також підлягають задоволенню в повному обсязі.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію такого стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оскільки відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не надав контррозрахунків заявлених до стягнення сум, суд, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129, 130 (ч. 3) Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача, оскільки суму заборгованості було сплачено після відкриття провадження у справі.

Керуючись статтями 129, 130, 231, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Закрити провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АШАН УКРАЇНА ГІПЕРМАРКЕТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТП Трансекспо» заборгованості в сумі 97 833,46 грн, у зв`язку з відсутністю предмету спору.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АШАН УКРАЇНА ГІПЕРМАРКЕТ" (04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, буд. 15-А, ідентифікаційний код 35442481) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТП Трансекспо» (03680, місто Київ, вулиця Ямська, 72, ідентифікаційний код 39521561) пеню в сумі 6 585 грн 67 коп., 3% річних - 6 159 грн 49 коп., інфляційні втрати в сумі 32 774 грн 19 коп. та судовий збір у розмірі 2684,00 грн.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 01.05.2023.

Суддя А.І. Привалов