Рішення

від 01.05.2023 по справі 911/628/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" травня 2023 р. м. Київ Справа № 911/628/23

Суддя Конюх О.В., при секретарі судового засідання Лівандовському О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовомПриватного акціонерного товариства «Завод будівельних виробів-1», м. Київ,

до відповідачаФізичної особи-підприємця Коваленка Віктора Григоровича, с. Петрівське Київської області

про стягнення 58 310,66 грн.,

без виклику представників сторін;

СУТЬ СПОРУ:

позивач - Приватне акціонерне товариство «Завод будівельних виробів-1», м. Київ (далі за текстом ПрАТ «Завод будівельних виробів-1»), 28.02.2023 звернувся до Господарського суду Київської області з позовом №04/П від 01.12.2022 до відповідача Фізичної особи-підприємця Коваленка Віктора Григоровича, с. Петрівське Київської області (далі за текстом ФОП Коваленко В.Г.), в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в загальному розмірі 58 310,66 грн., з яких:

- основний борг в сумі 45 700,00 грн. (вартість оплаченого, але не поставленого товару згідно рахунків на оплату №71 від 03.12.2020 та №73 від 10.12.2020);

- 3% річних в сумі 1 254,56 грн. (за період 01.01.2022 30.11.2022);

- інфляційні втрати в сумі 11 356,10 грн. (січень жовтень 2022).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ПрАТ «Завод будівельних виробів-1» (покупець) та ФОП Коваленко В.Г. (постачальник) у грудні 2020 року було досягнуто домовленості щодо здійснення відповідачем поставки товару з попередньою оплатою товару позивачем.

Відповідачем було надано позивачу два рахунки на оплату в загальному розмірі 50 500,00 грн., які позивачем були оплачені. У зв`язку з не здійсненням відповідачем поставки товару, позивач направив йому лист про повернення коштів.

13.05.2021 відповідачем було частково повернуто кошти за непоставлений товар в сумі 4 800,00 грн.

Позивач твердить, що відповідачем не поставлено товару на загальну суму 45 700,00 грн., яку позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 1 254,56 грн. за період з 01.01.2022 по 30.11.2022 та інфляційні втрати в сумі 11 356,10 грн. за період січень жовтень 2022 року.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору, а також, розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №911/628/23, постановлено справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи). Цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк на подачу відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали суду від 02.03.2023 було надіслано відповідачу ФОП Коваленку В.Г. засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням №0103283104099 на адресу, вказану у позовній заяві, яка відповідає адресі місцезнаходження згідно із інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 08141, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Петрівське, вул. Героїв Дніпра, буд. 23. Однак, поштове відправлення не було вручено адресату та повернуто підприємством зв`язку на адресу суду із зазначенням причини повернення: «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали у порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п. з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (даний висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 07.06.2019 у справі №910/17797/17).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

13.03.2023 до Господарського суду Київської області від представника позивача ПрАТ «Завод будівельних виробів-1» на виконання вимог ухвали суду від 02.03.2023 надійшла запитувана судом інформація.

05.04.2023 до Господарського суду Київської області від представника позивача ПрАТ «Завод будівельних виробів-1» надійшов лист, в якому позивач просить суд постановити судове рішення по справі №911/928/23 за наявними у справі документами в межах строків визначених ст. 248 ГПК України.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи у порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. ч. 1-2 ст. 252 ГПК України).

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).

Згідно з частиною 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на 01.05.2023 відповідач відзив на позов та докази на його підтвердження не подав.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши позов ПрАТ «Завод будівельних виробів-1» до ФОП Коваленка В.Г. про стягнення 58 310,66 грн., дослідивши наявні у матеріалах справи докази та оцінивши їх у сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

Одним з основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений в пункті 3 статті 3 та статті 627 ЦК України принцип свободи договору, відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно із статтею 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Частиною першою статті 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до частини першої статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Згідно з частиною сьомою статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передають у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої, другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Враховуючи, що зміст відносин сторін вбачається з документів, якими обмінялися сторони (рахунки на оплату із переліком товару та цього ціною, платіжні доручення із назвами товару та посиланням на реквізити рахунків), суд встановив, що між сторонами укладено господарський договір поставки у спрощений спосіб, при цьому обидві сторони вчиняли дії на його виконання.

Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлі-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до приписів ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідач виставив позивачу для оплати рахунки:

від 03.12.2020 №71 на суму 21 100,00 грн. за придбання товару: гальмо кранове ТКГ-300 з гідро штовхачем ТЕ-50 в кількості 2 шт.; колодка ТК-300 (з накладками) в кількості 6 шт.;

від 10.12.2020 №73 на суму 29 400,00 грн. за придбання товару: блочок лебідки чавунний Д=560мм (виготовлення з креслень кран 15 тн) в кількості 6 шт.; колодка ТК-100 (з накладками) в кількості 4 шт.

Позивач здійснив оплату згідно вказаних рахунків загалом у сумі 50 500,00 грн., а саме сплатив:

21 100,00 грн. платіжним дорученням №2915 від 17.12.2020 (призначення платежу «оплата за гальмо колткг-300 з гідрошт. те50у2 згідно рах.№71 від 03.12.2020. Без ПДВ.»);

29 400,00 грн. платіжним дорученням №2974 від 22.12.2020 (призначення платежу «оплата за блочок лебідки, колодка тормозна згідно рах.№73 від 10.12.2020. Без ПДВ»).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідач поставку товару згідно рахунку на оплату №71 від 03.12.2020 та згідно рахунку №73 від 10.12.2020 не здійснив.

Суд звертає увагу на те, що змістом зобов`язань сторін за договором поставки є оплата коштів покупцем ПрАТ «Завод будівельних виробів-1», що породжує для продавця ФОП Коваленка В.Г. негрошове зобов`язання поставити товар відповідно до переліку, наведеного в оплаченому рахунку.

При цьому як у рахунку на оплату №71 від 03.12.2020, так і в рахунку на оплату №73 від 10.12.2020 було вказано про те, що повідомлення про оплату рахунку є обов`язковим; товар відпускається за фактом надходження коштів на п/р постачальника самовивозом, за наявності довіреності та паспорта.

Тобто договором між сторонами не було передбачено строку виконання постачальником зобов`язання з поставки товару, а доказів здійснення покупцем повідомлення про оплату та з`явлення на склад постачальника за отриманням товару матеріали справи не містять.

Разом із тим, відповідно до частини 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Доказів того, що відповідач, отримавши оплату, проінформував покупця про готовність товару до отримання, матеріали справи також не містять.

Відповідно до частини 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Вказана норма надає право покупцю діяти альтернативно на власний розсуд, а саме або вимагати передання оплаченого товару, або повернути кошти.

Суд бере до уваги позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17, відповідно до якої у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Договором між сторонами не було передбачено строку виконання постачальником грошового зобов`язання з повернення авансу, у зв`язку з чим такий строк має визначатися за правилами ст. 530, 693 ЦК України моментом вимоги.

14.04.2021 позивач направив відповідачу лист вих. №125 на повернення коштів, в якому просив повернути кошти за не поставлений товар, який було оплачено платіжним дорученням №2915 від 17.12.2020 в розмірі 21 100,00 грн., згідно рахунку №71 від 03.12.2020.

З наданої позивачем виписки по рахунку за 13.05.2021 вбачається часткове повернення відповідачем грошових коштів в розмірі 4 800,00 грн. (призначення платежу «часткове повернення грошових коштів за непоставлений товар, зг.листа 125 від 14.04.2021 р. Без ПДВ.»), відтак, відповідач отримав вказаний лист, погодився із фактом не поставки товару за рахунком №71 та необхідністю повернути кошти, та частину таких коштів фактично повернув.

Разом із тим, вказаний лист містить вимогу про повернення коштів, сплачених на оплату замовлення згідно одного рахунку №71 від 03.12.2020. Позивач твердить, що відповідач поставку товару згідно рахунку на оплату №71 від 03.12.2020 на суму 16 300,00 грн. та згідно рахунку №73 від 10.12.2020 на суму 29 400,00 грн., що разом становить 45 700,00 грн. не здійснив.

Між позивачем та відповідачем 25.07.2021 було підписано Акт звіряння взаємних розрахунків, за яким зафіксовано кінцеве сальдо 45 700,00 грн.

Позивач твердить, що направив відповідачу претензію від 21.12.2021 вих. №48, в якій просив невідкладно здійснити поставку товару або в термін 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання даної претензії повернути сплачені ПрАТ «ЗБВ-1» кошти в сумі 45 700,00 грн.

Доказів отримання вказаної претензії відповідачем матеріали справи не містять. Крім того, на доказ відправлення претензії від 21.12.2021 №48 позивач подав копію фіскального чеку «Укрпошти» від 21.12.2021, якій не містить зазначення адреси, на яку було відправлено поштове відправлення, та який не підтверджує вмісту такого відправлення. З огляду на викладене, факт направлення вказаної претензії на належну адресу відповідача та факт її отримання відповідачем позивач достатніми доказами не довів.

Разом із тим, суд зазначає, що законом не визначено форму пред`явлення вимоги покупця до продавця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17).

Тобто відповідно до свого права, передбаченого частиною 2 ст.693 ЦК України, покупець вчинив волевиявлення саме на повернення коштів за рахунком №73 від 10.12.2020 у спосіб подання позовної заяви до суду.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність поставки товару за оплаченими замовленнями згідно рахунків №71 від 03.12.2020 та №73 від 10.12.2020, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості 45 700,00 грн. обґрунтованою та такою, яку належить задовольнити.

У зв`язку із простроченням грошового зобов`язання з повернення авансу позивач відповідно до ст. 625 ЦК України нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 1 254,56 грн. за період 01.01.2022 30.11.2022 та інфляційні в сумі 11 356,10 грн. за січень жовтень 2022 року. Щодо вказаних вимог суд встановив таке.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19, аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, та є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.

За змістом статей 509, 524, 533-535 та 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

З огляду на викладене, позивач правомірно застосовує до відносин повернення авансу ст. 625 ЦК України та нараховує за прострочення його повернення проценти річних та інфляційні втрати, однак за відсутності належних доказів направлення вимоги про повернення авансу згідно рахунку №73 від 10.12.2020 безпідставно нараховує проценти річних та інфляційні втрати у визначений період на суму 29400,00 грн.

Суд звертає увагу учасників справи на те, що індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З огляду на вимоги частин 1 та 2 статті 2, частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи, що позивачем не надано доказів пред`явлення відповідачу вимоги про повернення сплачених коштів згідно рахунку №73 від 10.12.2020 на суму 29 400,00 грн., відтак у заявлений період відсутнє прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зв`язку з цим суд відмовляє у стягненні інфляційних втрат та процентів річних, нарахованих на суму 29 400,00 грн. (рахунок №73 від 10.12.2020) за заявлений позивачем період.

Перевіривши правильність розрахунку процентів річних та інфляційних втрат нарахованих за прострочення грошового зобов`язання згідно рахунку на оплату №71 від 03.12.2020 на залишок суми 16 300,00 грн., не виходячи при цьому за межі періоду, заявленого позивачем, суд встановив, що вірно розрахований розмір належних до стягнення з відповідача на користь позивача процентів річних становить 447,47 грн., а вірно розрахований розмір інфляційних втрат становить 4 050,43 грн., відтак вказані вимоги слід задовольнити частково.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки заборгованості, суд задовольняє позов ПрАТ «Завод будівельних виробів-1» частково, ухвалює рішення про стягнення з ФОП Коваленка В.Г. 45700,00 грн. основного боргу, 447,47 грн. процентів річних та 4 050,43 грн. інфляційних втрат.

Оскільки спір у справі виник у результаті неправильних дій відповідача, що призвело до необхідності позивачу звертатися до суду та нести додаткові витрати на сплату судового збору, суд, відповідно до свого права, передбаченого ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладає на відповідача відшкодування позивачу судового збору у мінімальному встановленому законом розмірі повністю.

Керуючись статтями 4, 12, 73-92, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства «Завод будівельних виробів-1» задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Коваленка Віктора Григоровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

на користь Приватного акціонерного товариства «Завод будівельних виробів-1» (03134, м. Київ, вул. Пшенична, буд. 2, ідентифікаційний код 21517799)

45 700,00 грн. (сорок п`ять тисяч сімсот гривень нуль копійок) основного боргу,

447,47 грн. (чотириста сорок сім гривень сорок сім копійок) відсотків річних,

4 050,43 грн. (чотири тисячі п`ятдесят гривень сорок три копійки) інфляційних втрат,

2 684,00 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволенні решти вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Конюх