Рішення

від 20.04.2023 по справі 912/116/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25022,

тел. (0522) 32 05 11, факс 24 09 91, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2023 рокуСправа № 912/116/23

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Глушкова М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Олександрійської міської ради Кіровоградської області (пр. Соборний, 59, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000)

до відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" (вул. Воронова, б. 1, с. Марто-Іванівка, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28024)

про стягнення 219 728,41 грн,

секретар судового засідання Безчасна Н.Г.

представники:

від позивача - Скляр Ю.А., самопредставництво, довіреність 59/12/23/1 від 22.12.22;

від відповідача - Гулян Я.В. - адвокат, ордер ВА 1047392 від 08.02.2023;

в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення,

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Олександрійської міської ради Кіровоградської області до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" про стягнення 219 728,41 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати з покладення на відповідача судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог Олександрійська міська рада Кіровоградської області зазначила, що у зв`язку із не укладенням між сторонами договору оренди земельної ділянки, на якій розташована нерухомість, що належить відповідачу за адресою: пр. Будівельників, 28, м. Олександрія, з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" підлягають стягненню безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою.

Ухвалою від 27.01.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 16.02.2023.

13.02.2023 від відповідача до суду надійшов відзив, у якому заперечено позовні вимоги. В обґрунтування поданого відзиву відповідач зазначив, що оскільки позивач заперечував право власності відповідача на спірне нерухоме майно та вчиняв дії щодо розпорядження ним аж до прийняття постанови від 16.11.2022 № 912/3474/21 Центральним апеляційним господарським судом, у даному випадку відсутні правові підстав для сплати відповідачем орендних платежів за землю до 12.12.2022 (повний текст постанови від 16.11.2022 № 912/3474/21). Крім того, відповідач зазначає про неправильне нарахування орендної плати в розмірі 12 %, оскільки невірно визначене цільове призначення спірної земельної ділянки.

Також, 13.02.2023 до суду від відповідача надійшла зустрічна позовна заява, в якій Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Гірник" просить:

1. Прийняти позовну заяву СТОВ "Гірник" до Олександрійської міської ради про скасування запису про державну реєстрацію права власності та визнання права власності до спільного розгляду в одному провадженні з позовною заявою Олександрійської міської ради до СТОВ "Гірник" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, об`єднавши обидва позови в одне провадження.

2. Скасувати запис №41507273 від 12.04.2021р. про державну реєстрацію права власності Олександрійської міської ради на будівлі по пр. Будівельників, 28 в м. Олександрії, Кіровоградської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2337547435103)

3. Визнати право власності СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ГІРНИК" на нежитлову будівлю їдальні з допоміжними будівлями, що розташована за адресою пр. Будівельників, 28 в м.Олександрії, Кіровоградської області: будівля (літера А), сарай (літера Б), сарай (літера В), вбиральня (літера Г), замощення (літера І), огорожа (літера №1).

Ухвалою від 16.02.2022 господарський суд постановив повернути Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Гірник" зустрічну позовну заяву від 10.02.2023 про скасування запису, визнання права власності разом із доданими до неї документами.

16.02.2023 в підготовчому засіданні оголошено перерву до 09.03.2023 о 14:30.

27.02.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій крім доводів позовної заяви, зазначено, що відповідач мав всі необхідні документи та можливість зареєструвати право власності на спірне майне ще 23.10.2018, однак цього не здійснював з метою ухилення від сплати орендної плати за землю. Також зазначено, що відповідач під час розгляду судом справи №912/2441/18 заперечував наявність у нього права власності на спірне майно.

01.03.2023 до суду від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив у якій зазначено, що відповідач не володів в повній мірі спірною будівлею, оскільки позивачем здійснювалися перешкоди у користуванні неї, а тому відсутній факт користувався спірною земельною ділянкою. Також відповідач зазначив, що протягом 2018-2022 рр. позивачем вчинялися дії на заволодіння спірною будівлею в судовому порядку, що відповідно виключало "правомірні очікування" позивача на отримання прибутку від оренди спірної земельної ділянки. Крім того, відповідачем зазначено, що спірна земельна ділянка сформована тільки 27.08.2021 і до цього часу не була об`єктом цивільних прав та не могла бути об`єктом оренди. На час формування даної земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав і до даного часу, зареєстрованим власником майна в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно значиться позивач, який до 16.11.2022 ніяких прав відповідача на будівлю не визнавав та створював перешкоди в користуванні нею та земельною ділянкою. Таким чином, доводи позивача про те, що з 23.10.2018 відповідач мав можливість оформити право користування земельною ділянкою, є безпідставними.

02.03.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

07.03.2023 до суду позивачем подано клопотання про проведення підготовчого засідання 09.03.2023 без участі представника Олександрійської міської ради та про призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою від 09.03.2023 господарський судом відмовлено в задоволенні клопотання від 02.03.2023 Олександрійської міської ради Кіровоградської області про долучення до справи доказів. Закрито підготовче провадження у справі № 912/116/23 та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.03.2023.

23.03.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів понесених судових витрат.

23.03.2023 в судовому засіданні оголошено перерву до 04.04.2023.

04.04.2023 в судовому засіданні оголошено перерву до 20.04.2023.

20.04.2023 до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі представника Олександрійської міської ради Кіровоградської області.

20.04.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання про поновлення строку на подання доказів та долучення їх до матеріалів справи. Представник позивача не заперечив проти задоволення даного клопотання відповідача.

Господарським судом 20.04.2023 протокольною ухвалою задоволено клопотання відповідача, поновлено відповідачу процесуальний строк для подачі доказів та постановлено здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням поданої заяви.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила позовні вимоги.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши представників сторін господарський суд встановив таке.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові від 16.11.2022 № 912/3474/21, яка набрала законної сили 16.11.2022, Центральним апеляційним господарським судом, зокрема встановлено:

"Будучи власником майнових паїв вартістю, що перевищує балансову вартість спірної будівлі, СТОВ "Гірник", як правонаступник КСП "Гірник" та балансоутримувач пайового фонду, в установленому законом порядку здійснило виділення в натурі та передання на користь СТОВ "Гірник" будівлі столової "Берізка" по пр.Будівельників, 28 в м.Олександрії, що підтверджується Актом приймання-передачі нерухомого майна від 23.10.2018 року, який міститься в матеріалах справи.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що у відповідача наявне право власності на спірний об`єкт, набуте в установленому законом порядку в результаті виділення в натурі майна на підставі свідоцтв про право власності на майнові паї, однак підтвердити своє право власності в позасудовому порядку шляхом його державної реєстрації відповідач не має можливості через наявний в державному реєстрі запис про державну реєстрацію права власності позивача, здійснений на підставі судового рішення до його скасування Верховним Судом.

Як вказує апелянт, на той час СТОВ "Гірник" було власником майнових паїв, однак майновий пай ще не був виділений в натурі. В той же час виділення на користь СТОВ "Гірник" в натурі майнового паю у вигляді конкретного нерухомого майна, а саме - спірного приміщення, було здійснено відповідно до Акта приймання - передачі нерухомого майна від 23.10.2018 року. Тож саме з 23.10.2018 року у СТОВ "Гірник" існує право власності на спірне майно незважаючи на відсутність його державної реєстрації."

Наразі, суд зазначає, що частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 р. по справі № 910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України", no. 24465/04, від 19.02.2009 р., "Пономарьов проти України", no. 3236/03, від 03.04.2008 р.).

Виходячи з вищевикладеного, судове рішення по справі № 912/3474/21, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.

Отже, наявність у відповідача права власності на нерухоме майно по проспекту Будівельників, 28 у місті Олександрія Кіровоградської області: будівлю (літера А), сарай (літера Б), сарай (літера В), вбиральню (літера Г), замощення (літера Ш), огорожу (літера № 1), загальною площею 905, 5 кв. м. з 23.10.2018 встановлено та підтверджене у постанові № 912/3474/21 від 16.11.2022 Центрального апеляційного господарського суду.

Розглядаючи спір по суті, господарський суд враховує наступне.

Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосфера, повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до виключної компетенції міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно зі ст. 80 ЗК України є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою, чи ні.

Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як вбачається із положень ст. 120 ЗК України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Водночас ст. 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту реєстрації цих прав.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією нерухомістю.

Відповідно до ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 122, ст. 123, 124 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Предметом регулювання гл. 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Статтею 206 ЗК України установлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 93 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (п. "в" ч. 1 ст. 96 ЗК України).

Частиною 1 ст. 79 ЗК України встановлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

З приписів ст. 79-1 ЗК України вбачається, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Як встановлено суд, спірна земельна ділянка є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер 3510300000:09:423:0006, дата державної реєстрації земельної ділянки - 27.08.2021. Право ж власності на вказану земельну ділянку зареєстроване позивачем взагалі з 21.12.2022.

У свою чергу, Олександрійською міською радою не надано належних та беззаперечних доказів існування у власності до 21.12.2022 земельної ділянки, площею 0,2009 га, кадастровий номер 3510300000:09:423:0006, як об`єкта цивільних прав у розумінні ст. 79-1 ЗК України, оскільки державну реєстрацію права власності позивача в Державному реєстрі прав на дану земельну ділянку проведено лише 21.12.2022, номер запису про право - 65911974. Вказане підтверджується інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.12.2022 (а.с. 29).

Отже, зазначена обставина виключає можливість стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав.

Таким чином, реальну можливість передати земельну ділянку площею 0,2009 га, кадастровий номер 3510300000:09:423:0006 в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" Олександрійська міська рада отримала тільки 21.12.2022, оскільки саме з цього часу земельна ділянка стала об`єктом цивільних прав.

Стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати можливе виключно з моменту формування земельних ділянок як об`єктів цивільного права, а саме після проведення державної реєстрації права власності.

Верховним Судом вже сформована стала практика щодо безпідставного стягнення збережених коштів у вигляді орендної плати. Серед іншого, Верховний Суд наголошував, що об`єктом цивільних прав може бути земельна ділянка з моменту її формування та державної реєстрації права власності. Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 922/1453/20, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18 та від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19, в яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Застосовуючи приписи ст. 79-1 ЗК України до спірних правовідносин, помилковим буде врахування лише положень щодо сформованості земельної ділянки після реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Так, частина 1 цієї статті чітко зауважує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. За приписами ч. 9 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Тобто під час розгляду спору про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати зазначені положення ст. 79-1 ЗК України не можуть застосовуватися окремо, тільки в частині її формування із присвоєнням кадастрового номеру, оскільки лише після державної реєстрації права власності, така земельна ділянка набуває статусу об`єкта, щодо якого можуть виникнути будь-які цивільні права.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,2009 га, кадастровий номер 3510300000:09:423:0006 у період з 01.01.2022 по 21.12.2022.

Суд звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України, ст. 79 ГПК України викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

У практиці Європейського суду з прав людини також трапляються рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 (заява N 59166/12) Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що "У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

З аналізу даних, зазначених у Державному реєстрі речових прав право власності на спірне майно було зареєстроване з 12.04.2021 до 26.02.2023 за Олександрійською міською радою Кіровоградської області та лише 27.02.2023 за власною ініціативою припинено речове право позивача на спірне майно на підставі рішення суду № 398/3161/20 від 06.10.2021.

Право власності на спірне майно зареєстроване за відповідачем лише 28.03.2023 на підставі рішення про державну реєстрацію № 67044580 від 03.04.2023.

Вказані обставини виключали можливість реєстрації права власності за відповідачем раніше припинення права власності на спірне нерухоме майно за позивачем, тобто раніше 27.02.2023, та відповідно наявність підстав для звернення позивача до відповідача з пропозицією укладення договору оренди спірної земельної ділянки. Вказаний висновок суду також підтверджується рішенням державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 63910178 від 20.06.2022, яким відмовлено відповідачу в реєстрації права власності на спірне майно, оскільки вказане майно зареєстроване за позивачем (а.с. 123).

Крім того, суд погоджується з твердженням відповідача про вчинення позивачем дій, які унеможливлювали звернення Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" до позивача з пропозицією укладення договору оренди землі та які вказували на те, що позивач немає "правомірних очікувань" на отримання орендної плати. Про зазначене свідчать спроби позивача продати спірне нерухоме майно на аукціоні, що підтверджується скріншотами із сайту "Prozorro продажі", рішенням № 209 від 14.05.2021 Олександрійської міської ради, протоколом № 1 від 13.07.2021 засідання аукціонної комісії з продажу спірної нежитлової будівлі та довідкою № 850 від 12.07.2021 КП "Житлогосп".

Також, підтверджуються доводи відповідача про неможливість користування спірним приміщенням через дії позивача, а саме винесення приписів про звільнення спірного приміщення (а.с. 183-185). У зв`язку з виконанням припису про звільнення приміщення, до відповідача 08.06.2021 від орендаря Власенко Ю.А., яка здійснювала користування частиною спірної будівлі на підставі договору оренди від 01.12.2020, надійшла відповідна заява про "тимчасове припинення договору до з`ясування питання щодо приміщення", а 10.06.2021 укладено Додаток до договору про розірвання договору оренди з 10.06.2021. Договір оренди від 01.04.2020 між відповідачем та фізичною особою-підприємцем Базюк Ю.І., яка орендувала частину спірного приміщення, припинено внаслідок неможливості користування об`єктом оренди у зв`язку з отриманням припису про звільнення приміщення, про що складено додаток до договору від 01.06.2021. Договір оренди від 01.06.2020 між відповідачем та фізичною особою-підприємцем Кремінь З.В., яка також орендувала частину спірного приміщення, припинено внаслідок неможливості користування об`єктом оренди у зв`язку з отриманням припису про звільнення, про що складено Додаток до договору від 15.05.2021.

Крім того, судом встановлено та не спростовано позивачем відсутність факту звернення саме Олександрійської міської ради Кіровоградської області як власника земельної ділянки до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" як власника нерухомого майна про необхідність укладення договору оренди землі, що також підтверджує те, що позивач не розглядав відповідача як орендаря спірної земельної ділянки, і відповідно відсутність у позивача "правомірного очікування" на отримання орендної плати за землю у спірний період.

Всі вищезазначені факти та докази у своїй сукупності з більшою вірогідністю вказують на неможливість звернення відповідача до позивача з пропозицією укладення договору оренди спірної земельної ділянки у визначений позивачем період, відсутність "правомірного очікування" у позивача на орендну плату за землю у спірний період, підтверджують відсутність у користуванні відповідача спірного об`єкта нерухомості у заявлений до стягнення період та вказують на відсутність можливості укладення між сторонами договору оренди земельної ділянки площею 0,2009 га, кадастровий номер 3510300000:09:423:0006 у період з 01.01.2022 по 31.12.2022, що спростовує обґрунтування позовних вимог Олександрійської міської ради Кіровоградської області.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю беззаперечних, допустимих та належних доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Стосовно інших доводів позивача, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", §58, рішення від 10.02.2010).

Стосовно стягнення витрат на правову допомогу суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Факт надання відповідачу професійної правничої допомоги під час розгляду справи підтверджується наданими у строк, встановлений ч. 8 ст. 129 ГПК України доказами:

- договір надання правової допомоги №01.02 від 01.02.2023;

- детальний опис робіт (послуг) від 22.03.2023;

- рахунок №001 від 01.02.2023;

- платіжною інструкцією №97 від 03.02.2023.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2023 між Гулян Яніною Вікторівною (Адвокат) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Гірник" (Клієнт) укладено Договір №01.02 від 01.02.2023 про надання правничої допомоги (далі - Договір) (а. с. 201), відповідно до п. 1.1. Клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання по наданню професійної правничої допомоги, а саме представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції в справі № 912/116/23, в тому числі складання процесуальних документів.

Сума гонорару адвоката становить 15 000,00 грн, які сплачуються протягом 5 календарних днів з дня укладення договору (п. 2.1. Договору).

Строк дії договору до ухвалення рішення судом першої інстанції (п. 5.5. Договору).

Договір підписано адвокатом та відповідачем.

На виконання умов Договору адвокатом надано детальний опис робіт (послуг), згідно з яким надано такі послуги:

- аналіз позовної заяви та складення відзиву в справі №912/116/23;

- аналіз відповіді на відзив та складення заперечення на відповідь на відзив;

- представництво інтересів СТОВ "Гірник" в судових засіданнях.

Отримані послуги адвоката оплачені відповідачем повністю в розмірі 15 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №97 від 03.02.2023.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 в справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Суд зауважує, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат; зокрема, у рішенні від 22.02.2005 в справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява N 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорар успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Разом із тим, відповідна сума, обумовлена сторонами договору до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року в справі №904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що "гонорар успіху" є складовою частиною гонорару адвоката, а отже, належить до судових витрат. Визначено, що суд може компенсувати гонорар успіху у разі його співмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для сторони. Сума "гонорару успіху" не має виходити за розумні межі (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/4507/18).

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області в задоволенні позову відмовлено.

Представник позивача усно в судовому засіданні заперечив розмір витрат на правову допомогу відповідача без зазначення обґрунтувань такого заперечення.

Отже, оцінивши подані відповідачем докази на підтвердження понесених ним витрат, відсутність обґрунтованого клопотання позивача про зменшення витрат відповідача на правову допомогу, суд зазначає, що витрати Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи та які належить стягнути з позивача, підлягають розподілу повністю у сумі 15 000,00 грн.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. 74, 76, 77, 129, 233, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову.

Стягнути з Олександрійської міської ради Кіровоградської області (пр. Соборний, 59, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000, ідентифікаційний код 33423535) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" (вул. Воронова, б. 1, с. Марто-Іванівка, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28024, ідентифікаційний код 30984945) 15 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Копії рішення направити позивачу (rada@olexrada.gov.ua) та відповідачу через систему "Електронний суд".

Повне рішення складено 01.05.2023.

Суддя М.С. Глушков