Рішення

від 21.04.2023 по справі 914/490/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2023 Справа № 914/490/23

За позовною заявою: Фізичної особи - підприємця Петрук Анатолія Петровича, м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тракс.Партс.Сервіс", м.Львів

про стягнення 3156,00 грн 3% річних та 17624,24 грн інфляційних втрат за договором № 01 ФО2019 від 01.10.2019

Суддя У.І.Ділай

Без участі представників сторін

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.02.2022, справу №914/490/23 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою від 13.02.2023 позов залишено без руху.

16.02.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків б/н від 16.02.2023.

Ухвалою від 21.02.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без участі представників сторін. Зобов`язано відповідача у строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати письмовий відзив (заперечення) на позовну заяву із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення.

07.03.2023 від позивача до суду надійшов лист про долучення доказів до матеріалів справи.

Про розгляд справи відповідач належним чином повідомлений на адресу, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Конверт з ухвалою від 21.02.2023, надісланий відповідачу, повернутий поштовим відділенням з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Станом на 21.04.2023 від відповідача до суду відзив не надходив.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20, від 19.12.2022 у справі №910/1730/22).

Разом з тим, суд звертає увагу, що ГПК України не передбачено обов`язок суду повторно направляти на адреси учасників справи процесуальні документи, які раніше вже повернулися до суду з відміткою за закінченням строку зберігання поштового відправлення.

Відповідач протягом розгляду справи не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України - суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Строк вирішення спору завершився 21.04.2023. Відтак, в суду відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи поза межами строку, встановленого для вирішення спору у спрощеному позовному провадженні.

У зв`язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

01.10.2019 між сторонами укладено договір № 01 Ф02019, відповідно до п. 1.1 якого відповідач доручив, а позивач зобов`язався за плату здійснювати фізичну охорону будівельного майданчика і майна, що знаходиться на його території (в т.ч. нерухомого майна) за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Зубра, вул. Сагайдачного, забезпечувати схоронність майна Замовника та/або третіх осіб, яке знаходиться на Об`єкті..

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.06.2020 у справі №914/764/20 задоволено позов та стягнено з відповідача - ТОВ «Тракс.Парте.Сервіс» на користь позивача - Фізичної особи-підприємця Петрук Анатолія Петровича 44360,00 грн заборгованості та 2102,00 грн понесених витрат на сплату судового збору..

У апеляційному порядку зазначене рішення суду не оскаржено та набрало законної сили 07.08.2020.

10.08.2020 на примусове виконання рішення видано наказ.

Як зазначено в позові 27.10.2020 позивач звернувся до Сихівського відділу ДВС у м. Львові із заявою про примусове виконання наказу. Під час проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 63454198 з арештованих рахунків ТОВ «Тракс.Партс.Сервіс» частково списано кошти у розмірі 6745,57 грн, які 21.07.2021 перераховано на рахунок позивача.

За твердженням позивача заборгованість, визначена рішенням суду, погашена відповідачем лише частково.

Спір виник внаслідок того, що відповідач не своєчасно та в повному обсязі сплатив борг на користь ФОП Петрук А.П., встановлений судовим рішенням. Відтак, позивач подав позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 3156,00 грн 3% річних за період з 08.08.2020 до 03.02.2023 та 17624,24 грн інфляційних втрат за період з серпня 2020 року до січня 2023 року.

Відповідач проти позову не заперечив.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Факт порушення відповідачем умов договору в частині несвоєчасної оплати 44360,00 грн боргу за надані послуги охорони встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 10.06.2020 у справі № 914/764/20, яке в апеляційному порядку не оскаржено та набрало законної сили 07.08.2020.

В силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено судом, відповідач свої зобов`язання за договором № 01 Ф02019 від 01.10.2019 виконав несвоєчасно та не в повному обсязі, лише після звернення позивача до суду в примусовому порядку.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідач є господарюючим суб`єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Ризик є однією із ознак підприємницької діяльності. Принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Відповідач не заперечив факт недотримання строків оплати за надані послуги охорони. Виходячи із вищенаведеного, суд звертає увагу на положення ч.2 ст. 617 ЦК України, відповідно до якої не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до положень статті 510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до п. п. 5.1, 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 № 14 кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п`ятої статті 11 ЦК України грошове зобов`язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов`язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв`язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв`язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов`язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок 3% річних, підстави та правильність нарахування відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що позивачем допущені помилки у нарахуванні суми інфляційних втрат, які не зменшують суму, що підлягає до стягнення, оскільки за розрахунками суду загальна сума таких проведених нарахувань є більшою, ніж просить стягнути позивач. Враховуючи, що суд при прийнятті рішення не може вийти за межі позовних вимог, а позивач не подавав такої заяви, відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3156,00грн 3% річних за користування грошовими коштами за період з 08.08.2020 до 03.02.2023 слід задоволити.

Стосовно нарахованої суми інфляційних втрат судом встановлено, що позивачем допущено арифметичні помилки. За розрахунком суду за період з серпня 2020 року до січня 2023 року з відповідача підлягає до стягнення 17414,44грн. В задоволенні решти вимог в цій частині слід відмовити.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 8000,00грн гонорару суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ст. 126 ГПК України).

За приписами ч. 3 - 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як зазначалось вище, частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач обґрунтованих заперечень проти стягнення витрат на надання правової допомоги суду не надав.

Відшкодування витрат позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Конституційний Суд України своїм рішенням від 16.11.2000 № 13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника, зазначив, що право на правову допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги, а суб`єктами надання правової допомоги в нашій державі є:

-державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат тощо);

-адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (частина друга статті 59 Конституції України);

-суб`єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України;

-об`єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод (частина перша статті 36 Конституції України).

Верховний Суд звертає увагу на правову позицію Конституційного Суду України, висловлену у рішенні від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі про правову допомогу. Як вказав Конституційний Суд України, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Таким чином, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, термін «правова допомога» має тлумачитися якнайкраще і охоплювати будь-яку діяльність, спрямовану на реалізацію правових норм в інтересах тієї чи іншої особи.

Отже, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, правова допомога - це юридичні (правові) послуги, а адвокатура є лише одним з суб`єктів, що надають в Україні правничу професійну допомогу.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, прийняття Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004, пункті 268 рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, заява N 19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Правову позицію щодо застосування положень статей 126, 129 ГПК України Верховний Суд, висловив, зокрема, у постановах від 03.05.2019 у справі № 910/10911/18, від 14.05.2019 у справі № 922/576/18, від 29.05.2019 у справі № 910/10483/18, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 25.06.2019 № 916/1340/18.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатський гонорар може існувати у фіксованій формі.

У п.3.1 договору про надання правової (правничої) допомоги від 31.01.2023, укладеного між ФОП Петруком А.П. та Адвокатським об`єднанням «Мицик, Кравчук і Партнери», сторони погодили, що правова допомога оплачується клієнтом виконавцю у вигляді гонорару у розмірі 8000,00грн (фіксований гонорар охоплює роботу виконавця на стадії розгляду справи судом першої інстанції).

Оскільки договором визначено суму гонорару саме в такий спосіб, позивач не зобов`язаний посилатись на час, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). Обґрунтованість розміру витрат на оплату послуг адвоката в такому разі визначається на підставі наявних доказів. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 12.12.2019 у справі № 922/1897/18.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналогічна норма передбачена ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», зокрема, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

До матеріалів справи долучено: копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 31.01.2023; копію акту виконаних робіт від 03.02.2023, відповідно до якого вартість роботи становить 8000,00грн; копію платіжного доручення №@2PL640249 від 02.02.2023.

Перевіривши зміст виконаних робіт, Господарський суд Львівської області приходить до висновку вимогу про стягнення з відповідача гонорару задоволити частково, пропорційно задоволеним вимогам, та стягнути з відповідача на користь позивача 7900,24грн гонорару.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тракс.Партс.Сервіс" (79066, м. Львів, вул. Манастирського, 2/33; ідентифікаційний код 41630797) на користь Фізичної особи-підприємця Петрук Анатолія Петровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 17414,44грн інфляційних втрат 3156,00грн 3% річних, 7900,24грн гонорару та 2650,53 грн судового збору.

3.У задоволенні решти вимог - відмовити.

4.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 01.05.2023.

Суддя Ділай У.І.