Ухвала

від 01.05.2023 по справі 915/616/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

01 травня 2023 року Справа № 915/616/23

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Алексєєва А.П., розглянувши матеріали позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Реал Естейт», код 33730380 (54037, м. Миколаїв, пров. Івана Франка, буд. 6-Б), яка пред`явлена до відповідача держави Російська Федерація (адреса посольства: Україна, 03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 27) про відшкодування майнової шкоди у розмірі 198038603,95 грн.

ВСТАНОВИВ:

24.04.2023 року позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 21.04.2023 року, в якій просить суд:

1. Стягнути з держави Російська Федерація матеріальну шкоду у розмірі 198038603,95 грн.

2. Стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 242550,00 грн., з яких: витрати на проведення експертних досліджень 82550,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 160000,00 грн.

Позовна заява відповідає вимогам ст.ст. 162, 164, 172 ГПК України.

24.02.2022 року держава Російська Федерація здійснила збройну агресію відносно держави України і ввела свої війська на її територію.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан на всій території України, який на даний час ще триває.

Відповідно до ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі в справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову та звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Відповідно до положень ст. 5 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 року держава користується імунітетом, щодо себе та своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції.

Згідно ст. 7 зазначеної Конвенції держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді у суді іншої держави по відношенню до будь-якого питання або справи, якщо вона явно висловила згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо такого питання або справи у силу: а) міжнародної угоди; b) письмового договору; або с) заяви у суді або письмового повідомлення у рамках конкретного розгляду.

Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 року у справі №308/9708/19 щодо судового імунітету Російської Федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, Верховний Суд дійшов висновку, що Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з Російською Федерацією.

У постановах від 18.05.2022 року по справам № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно яких підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.

Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

За приписами ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності.

За приписами ч. 8 ст. 29 ГПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року у справі №428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

За таких обставин, суд вважає, що дана справа підсудна Господарському суду Миколаївської області.

Позов подано з додержанням вимог статей 162-164 ГПК України.

Підстав для повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження у справі відсутні.

Враховуючи предмет спору, категорію справи, обсяг та характер доказів у справі дана справа має розглядатись за правилами загального позовного провадження.

До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992 року, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992 року шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.

У зв`язку з указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно листа Міністерства юстиції України №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 року «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану Акціонерне товариство «Укрпошта» з 24.02.2022 року припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 року щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією Міністерства закордонних справи України (лист №71/14-500-77469 від 03.10.2022 року) 24.02.2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справи України з органами влади Російської Федерації за посередництва третіх держав також не здійснюється.

За такого суд вважає, що за приписами ст.122 ГПК України належним повідомленням відповідача про відкриття провадження у даній справі та про дату, час і місце розгляду справи, буде публікація відповідного оголошення на веб-порталі судової влади України.

Керуючись ст. ст. 176, 120, 121, 235, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.

2. Справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

3. Повідомити позивача та відповідача про призначення підготовчого засідання 01 червня 2023 року о 14:30 годині у приміщенні господарського суду Миколаївської області, яке розташоване за адресою: 54005, м. Миколаїв, Миколаївська область, вул. Фалєєвська, 14.

4. Встановити відповідачу - державі Російська Федерація строк у 20 днів із дати отримання цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

5. Копію цієї ухвали направити позивачу в електронній формі на офіційну електронну адресу у порядку, встановленому законом, або рекомендованим листом із поміткою Судова повістка, якщо така адреса в особи відсутня.

6. Повідомити відповідача через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Зазначена ухвала набирає законної сили із дати її підписання та оскарженню не підлягає. (Відповідно до ч. 3 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду).

СуддяА.П. Алексєєв

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається, на веб-сторінці Господарського суду Миколаївської області на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: http://mk.arbitr.gov.ua/sud5016/

Роз`яснення.

З огляду на те, що позивач та відповідач повідомлені про дату, час і місце підготовчого засідання, то їх явка згідно ч. 2 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України є не обов`язковою.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи встановлені ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд нагадує, що відповідно до положень ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Ці дані встановлюються такими засобами (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України):

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Відзив на позовну заяву має відповідати вимогам встановленим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Відзив, зокрема повинен містити (п.п. 4, 5 ч. 3 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України):

- обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, наданих позивачем, з якою відповідач погоджується;

- заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду (ч. 5 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

До відзиву додаються (ч. 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України):

- докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем;

- документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Порядок подання відзиву визначений ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву (ч. 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України), а якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд (ч. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Порядок витребування доказів визначений ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Встановлений судом строк для подання відзиву на позов може бути продовжений судом за заявою відповідача, поданою до закінчення цього строку із обґрунтуванням необхідності продовження (ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України).

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Права та обов`язки учасників справи визначені ст. 42 Господарського процесуального кодексу України.

Крім прав та обов`язків визначених ст. 42 Господарського процесуального кодексу України позивач та відповідач мають права та обов`язки визначені ст. 46 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження (місця проживання для фізичних осіб) під час розгляду справи.