Рішення

від 01.05.2023 по справі 601/2489/22

КРЕМЕНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №601/2489/22

Провадження № 2/601/138/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 травня 2023 року Кременецький районний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Білосевич Г.С.,

з участю секретаря судового засідання Польової Ж.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кременець цивільну справу № 601/2489/22 за позовом Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області до ОСОБА_1 про конфіскацію земельних ділянок сільськогосподарського призначення,

встановив:

У грудні 2022 року позивач Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про конфіскацію земельних ділянок сільськогосподарського призначення. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спеціалістами Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області на підставі даних Державного земельного кадастру та відомостей Державного реєстру речових прав з`ясовано, що громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 належать на праві власності земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,2552 га за кадастровим номером 6123483100:01:001:0571 та площею 0,2020 га за кадастровим номером 6123483100:01:001:1146, які розташовані на території колишньої Колосівської сільської ради Кременецького району Тернопільської області (на даний час Кременецька міська громада). Враховуючи те, що відповідачем з 19.08.2019 року, тобто з дати отримання свідоцтва про право на спадщину, не відчужено земельні ділянки, вони підлягають конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області.

Ухвалою суду від 03.01.2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 09.03.2023 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надав письмову заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце судового засідання повідомлена належним чином шляхом відповідної публікації на веб-порталі судової влади України. Від неї не надійшло повідомлення про причини неявки чи відкладення розгляду справи, а також не подано відзив на позовну заяву. Тому, відповідно до ст.280 ЦПК України суд, за згодою представника позивача, проводить заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є громадянкою Російської Федерації, що підтверджується копією паспорта Російської Федерації типу НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати відповідачки ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

19.08.2019 року відповідачці ОСОБА_1 видано два свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається із земельної ділянки площею 1,2552 га, кадастровий номер 6123483100:01:001:0571, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та земельної ділянки площею 0,2020 га, кадастровий номер 6123483100:01:001:1146, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Земельні ділянки розташовані за адресою: Тернопільська область, Кременецький район, Колосівська сільська рада.

Згідно інформаційних довідок № 317876126, №317876446 від 16.12.2022 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власником земельних ділянок із кадастровими номерами 6123483100:01:001:0571, 6123483100:01:001:1146 є ОСОБА_1 .

Отже, земельні ділянки площею 1,2552 га, кадастровий номер 6123483100:01:001:0571, та площею 0,2020 га, кадастровий номер 6123483100:01:001:1146 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, перебувають у власності громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 .

Суд розглянувши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги потрібно задовольнити з таких підстав.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Права іноземців гарантовані статтею 26 Конституції України, в якій зазначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Виходячи з вищевикладеного, законодавець розмежовує права і обов`язки громадян України та іноземців.

Суб`єктами права приватної власності на землю згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України визначено громадян України та юридичних осіб. Проте з урахуванням змісту частини другої статті 81 та інших норм цього кодексу суб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.

Зокрема, іноземні громадяни та особи без громадянства відповідно до частини другої статті 81 Земельного кодексу України можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Разом з тим, землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Землями сільськогосподарського призначення є категорія земель земельного фонду України, до якої належать усі землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для вказаних цілей.

Єдиною підставою, за якої іноземці та особи без громадянства можуть набувати право приватної власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, є спадкування.

Втім, зазначені особи зобов`язані протягом одного року з моменту набуття права власності на таку земельну ділянку здійснити її відчуження. Саме такий імперативний припис передбачений частиною четвертою статті 81 Земельного кодексу України.

У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує. Аналогічні положення містяться у статті 319 Цивільного кодексу України.

Отже, власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов`язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує принцип поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктами власності. Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності.

Положеннями статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, підставою виникнення зобов`язання є, зокрема, закон, що встановлює обов`язкові дії для того чи іншого суб`єкта. Невиконання обов`язкових дій цим суб`єктом, забезпечується відповідальністю.

Загальною юридичною підставою всіх видів юридичної відповідальності вважається порушення норми права. Фактично підставою цивільно-правової відповідальності є порушення як юридичний факт.

У доктрині цивільного права цивільне правопорушення трактується як «протиправна дія або бездіяльність особи, що порушує норми актів цивільного законодавства або умови договору, і з якою договір або закон пов`язують виникнення цивільно-правової відповідальності».

Приписами статті 354 Цивільного кодексу України передбачено, що до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом.

За приписами пункту «е» частини першої статті 140 Земельного кодексу України, невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом, є однією з підстав примусового припинення права власності на земельну ділянку.

Примусове припинення прав на земельну ділянку шляхом її конфіскації, здійснюється у судовому порядку (пункт «в» частини першої статті 143 Земельного кодексу України).

Положеннями частин другої та четвертої статті 145 Земельного кодексу України передбачено конфіскацію за рішенням суду земельної ділянки у власника який мав обов`язок її відчужити, але цього не зробив. Такий позов подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах, а ціна проданої земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Оскільки поведінка відповідачки ОСОБА_1 свідчить, що протягом року з часу переходу права власності на земельні ділянки площею 1,2552 га, кадастровий номер 6123483100:01:001:0571, та площею 0,2020 га, кадастровий номер 6123483100:01:001:1146 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, вона їх не відчужила, то право власності на ці земельні ділянки потрібно примусово припинити, шляхом конфіскації.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий і навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Право держави примусово припиняти право власності земельної ділянки, яка мала бути відчужена її власником (примусово відчужувати), передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи, що регламентують ці процедури є доступними, чіткими та передбачуваними.

З огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави у право відповідача на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.

Правовідносини, пов`язані з перебуванням у власності іноземних громадян земельних ділянок сільськогосподарського призначення, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність перебування такої ділянки у власності іноземного громадянина, такому суспільному інтересу не відповідає.

Конфіскація земельної ділянки на користь держави переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів та за цільовим призначенням, що відповідає «суспільному», «публічному» інтересу і не порушує принцип пропорційності.

Окрім цього, законодавством передбачено передачу колишньому власникові суми виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна. Таким чином забезпечується компенсаційна складова, і власник не нестиме надмірного тягаря.

Тому суд не вбачає порушень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до вимог статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесенні судові витрати.

Отже, суд стягує з ОСОБА_1 на користь Головного управління Дергеокадастру у Тернопільській області 4962,00 грн. сплаченого судового збору.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 19, 133, 141, 158, 263, 264, 265, 268, 280-283 ЦПК України, суд

вирішив:

Ухвалити заочне рішення.

Позовні вимоги Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області до ОСОБА_1 про конфіскацію земельних ділянок сільськогосподарського призначення - задовольнити.

Конфіскувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,2552 га за кадастровим номером 6123483100:01:001:0571, та площею 0,2020 га за кадастровим номером 6123483100:01:001:1146 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території колишньої Колосівської сільської ради Кременецького району Тернопільської області (на даний час Кременецька міська громада), що належать громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області сплачений судовий збір в розмірі 4962,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Сторони по справі:

Позивач: Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області, місцезнаходження: вул. Лисенка, 20-а в м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 39766192.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт Російської Федерації типу НОМЕР_1 .

Головуючий: