Рішення

від 28.04.2023 по справі 420/3021/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/3021/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м.Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403), Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул. 28 Армії, 6, м.Херсон, 73036, код ЄДРПОУ 21295057) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо не зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до загального трудового стажу роботи періоди по записах трудової книжки від 08.04.1985 р. № НОМЕР_2 з 13.09.1994-31.08.1999 (служба в органах внутрішніх справ УМВД України) при розгляді заяви від 05.06.2022 року №430 про призначення пенсії за віком;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити повторний розгляд заяви від 05.06.2022 року №430 про призначення пенсії ОСОБА_1 з урахуванням зарахованого судом до загального трудового стажу роботи періоди по записах трудової книжки від 08.04.1985 р № НОМЕР_2 з 13.09.1994-31.08.1999 (служба в органах внутрішніх справ УМВД України), та здійснити перерахунок пенсії з урахуванням зарахованого судом трудового стажу, і виплатити різницю між фактично отриманим та перерахованою сумою пенсії, починаючи з дати призначення пенсії, тобто з 01.07.2022 року;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сплачений судовий збір у розмірі 1073, 60 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу було призначено пенсію за віком, однак не враховано до загального трудового стажу роботи періоди по записах трудової книжки від 08.04.1985 р № НОМЕР_2 з 13.09.1994 - 31.08.1999 (служба в органах внутрішніх справ УМВС України ) оскільки в наказі на прийом на роботу є виправлення, порушено вимоги п.2.6. Інструкції.

Позивач вважає бездіяльність щодо не зарахування зазначеного періоду протиправною, у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.

09.03.2022 року від представника ГУ ПФУ в Вінницький області надійшов відзив на позовну, в якому вважає позовну заяву необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що за результатами розгляду документів Головним управлінням до страхового стажу позивача не зараховано такий період роботи: з 13.09.1994 року по 31.08.1999 рік, оскільки наявне виправлення в даті наказу, яке не завірене належним чином. Для зарахування даного періоду необхідно надати уточнюючу довідку. Таким чином, страховий стаж ОСОБА_1 склав 35 років 10 місяців день. З огляду на це, Головним управлінням було призначено пенсію за віком позивачу з 01.07.2022 року.

17.03.2023 року від представника відповідача ГУ ПФУ в Херсонській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач не погоджується з позовними вимогами позивача, вважає їх необгрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідачем зазначено фактично ті ж самі підстави, які викладені у відзиві ГУ ПФУ в Вінницький області.

28.03.2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій не погоджується з відзивом на позову заяву, та зазначає, що в трудовій книжці зазначений період роботи, який протиправно не зараховано Пенсійним фондом при призначенні пенсії, що вплинуло на її розмір.

Також позивачем зазначено, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити мене права на включення спірного періоду роботи до загального трудового стажу і на отримання пенсії з його i врахуванням. Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення проти позову, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно записів трудової книжки від 08.04.1985 р № НОМЕР_2 з 13.09.1994-31.08.1999 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ УМВС України.

На звернення позивача, ГУ ПФУ в Херсонській області надано відповідь від 24.10.2022 року за №5075-4548/Л-02/8-2100/22 в якому повідомлено, що за матеріалами електронної пенсійної справи позивача страховий стаж заявника зарахований становить 35 років 10 місяців 1 день. Не враховано до загального трудового стажу роботи періоди по записах трудової книжки від 08.04.1985 р № НОМЕР_2 з 13.09.1994-31.08.1999 (служба в органах внутрішніх справ УМВД України ) оскільки в наказі на прийом на роботу є виправлення, порушено вимоги п.2.6. Інструкції. З огляду матеріалів у електронній пенсій позивача справі усі наявні періоди стажу враховані. Пенсія призначена і виплачується відповідно до вимог чинного законодавства.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.

Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV, загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об`єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру; фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно до статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Згідно пункту «б» статті 3 Закону № 1788-XII право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, а саме: особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також в т.ч.: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, відомості про стаж роботи, в першу чергу, підтверджуються записами в трудовій книжці, і лише за відсутності таких записів - відповідними довідками з місця роботи.

Інструкцією Про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, в редакції наказу Міністерства соціальної політики №720/1642/5 від 06 жовтня 2014 року (далі - Інструкція) також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (пункт 1.1 Інструкції).

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису, помилки у його оформленні, не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Дослідженням трудової книжки позивача встановлено, що з 13.09.1994-31.08.1999 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ УМВС України.

Такі записи у повній мірі відповідають вимогам, визначеним розділом «Відомості про роботу» Інструкції. Тому такий стаж слід зарахувати позивачу до страхового стажу на підставі відомостей його трудової книжки.

Щодо можливості врахування наданих позивачем до суду довідок, суд дійшов таких висновків. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Отже, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Також суд враховує висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у даному випадку і при обставинах, що склались у зв`язку з збройною агресією російської федерації проти України, відмова відповідачем - органом державної влади позивачу - фізичній особі у реалізації її права на отримання пенсії, не є пропорційною меті, якої намагався досягти відповідач цією відмовою, та така відмова порушує баланс між конституційним правом позивача на соціальне забезпечення та завданням відповідача щодо перевірки правильності нарахування пенсії.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 139, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м.Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403), Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул. 28 Армії, 6, м.Херсон, 73036, код ЄДРПОУ 21295057) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо не зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до загального трудового стажу роботи періоди по записах трудової книжки від 08.04.1985 р. № НОМЕР_2 з 13.09.1994-31.08.1999 (служба в органах внутрішніх справ УМВД України) при розгляді заяви від 05.06.2022 року №430 про призначення пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити повторний розгляд заяви від 05.06.2022 року №430 про призначення пенсії ОСОБА_1 з урахуванням зарахованого судом до загального трудового стажу роботи періоди по записах трудової книжки від 08.04.1985 р № НОМЕР_2 з 13.09.1994-31.08.1999 (служба в органах внутрішніх справ УМВД України), та здійснити перерахунок пенсії з урахуванням зарахованого судом трудового стажу, і виплатити різницю між фактично отриманим та перерахованою сумою пенсії, починаючи з дати призначення пенсії, тобто з 01.07.2022 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1073, 60 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка