Рішення

від 27.04.2023 по справі 344/2894/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/2894/23

Провадження № 2/344/1450/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Польської М.В.,

секретаря c/з: Мациборка С.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Івано-Франківська інвестиційна компанія «Капітель», третя особа без самостійних вимог ПП ЖЕО «Житловий масив» про скасування державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в лютому 2023р. в суд із позовною заявою до ТзОВ «Івано-Франківська інвестиційна компанія «Капітель», третя особа без самостійних вимог ПП ЖЕО «Житловий масив» про скасування державної реєстрації права власності ТзОВ «Івано-Франківська інвестиційна компанія «Капітель» на нежитлове приміщення площею 32.9 м.кв. в будинку АДРЕСА_1 , запис права власності №19987817 індексний номер 34789795, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1225502726101 (позовна вимога за змінами).

Позов обґрунтовано тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_2 . Однак, забудівником ТзОВ «Івано-Франківська інвестиційна компанія «Капітель» оформило право власності на допоміжні приміщення, а саме: тамбур, вузол вводу та електрощитові площею 32.9 м.кв, та 25.12.2009р. передав їх на баланс ПП ЖЕО «Житловий масив», незважаючи на те, що ці приміщення є допоміжними та є спільною власністю власників квартир за вимогами ст.382 ЦК України, ст.1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному житловому будинку».

Представник позивача вимоги поданої позовної заяви зі зміненим предметом позову підтримав, просив розгляд здійснювати за його відсутності.

Представник відповідача вимоги позову визнав, подавши письмову заяву, в якій зазначив, що дані нежитлові приміщення не перебували та не перебувають у володінні чи користуванні відповідача, а повинні належати до приміщень загального користування будинку, при цьому набуття прав на них в свій час відповідачем є в порушення закону та прав мешканців багатоквартирного житлового будинку.

Третя особа просила вимогу позову підтримала, просила здійснювати розгляд справи без участі представника.

Дослідивши докази, з`ясувавши таким чином фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач з 20.04.2007р. є власником квартири АДРЕСА_2 , згідно витягу з державного реєстру. ОСББ в даному багатоквартирному житловому будинку, як свідчать матеріали справи, не створено.

Дана квартира знаходиться в 24-х квартирному житловому будинку АДРЕСА_1 , замовником будівництва якого було ТзОВ «Івано-Франківська інвестиційна компанія «Капітель», об`єкт будівництва прийнятий в експлуатацію та затверджено акт державної комісії, згідно рішення виконкому Івано-Франківської міської ради від 28.09.2006р. №370 (зі змінами від 12.06.2007р.) (а.с.5-6).

Забудівником ТзОВ «Івано-Франківська інвестиційна компанія «Капітель» було оформлено 14.04.2017р. право власності на допоміжні приміщення, а саме: тамбур, вузол вводу та електрощитові загальною площею 32.9 м.кв, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності (а.с.11).

Попередньо, 25.12.2009р. ТзОВ «Івано-Франківська інвестиційна компанія «Капітель» передав такі приміщення на баланс ПП ЖЕО «Житловий масив», про що визнає і третя особа із поданої до суду заяви, незважаючи на те, що ці спірні приміщення є допоміжними та є спільною власністю власників квартир.

Разом з тим, як зазначив відповідач у поданій заяві до суду, дані нежитлові приміщення не перебували та не перебувають у його користуванні ні з часу набуття прав власності, ні на даний час.

Суд зазначає, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право.

Так, за вимогами ч.2 ст.382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Окрім того, за ст.1,4,5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному житловому будинку» (який набрав чинності з 1 липня 2015 року, тобто й на час набуття відповідачем права власності на спірні нежитлові приміщення), допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення). Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія. Частка співвласника - частка, яку становить площа квартири та/або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Звідси, чинне законодавство чітко визначає, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку є приміщеннями загального користування, а власники квартир багатоквартирного будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності такого нерухомого майна, в даному випадку в будинку АДРЕСА_1 цокольні примішення: вузол вводу площею 7.2 м.кв. (за номером ХVІІІ), електрощитова площею 6.2 м.кв. (за номером ХVІІ) та тамбур площею 19.5 м.кв. (за номером ХVІ), заг.площею 32.9 м.кв..

Щодо законності набуття відповідачем прав власності на спірні приміщення, то слід зазначити, що за ст.319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Також, як зазначено за ч.2 ст.325, ч.1,2 ст.328 ЦК України фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Власність може набуватися з правочину і таке право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Власність може набуватися також або на новостворене майно та об`єкт будівництва, або шляхом приватизації за вимогами Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». В даному спорі набуття прав відбулося на новозбудований об`єкт (частину об`єкта).

Особливого значення має той факт, що право спільної власності на допоміжні приміщення та інші елементи спільного майна багатоквартирного житлового будинку окремо не підлягає державній реєстрації. На це звернув увагу і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 02.03.2004 року №4-рп/2004: Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій.

Завдяки цьому, власники квартир і нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку без будь-яких додаткових формальностей набувають права спільної власності на спільне майно, одночасно з набуттям права власності на квартиру або нежитлове приміщення у цьому багатоквартирному будинку. Отже, безумовна приналежність допоміжних приміщень до спільної сумісної власності безпосередньо власників квартир і нежитлових приміщень (незалежно до створення чи нестворення ОСББ, передачі чи непередачі будинку та його спільного майна на баланс).

За ст.386,387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

А тому, враховуючи вищевикладене доводи позову щодо особливості статусу вказаних вище нежитлових допоміжних приміщень та безпідставність набуття прав власності на них забудівником-відповідачем, в порушення прав інших власників майна, є вірними.

Позивач просив скасування державної реєстрації права власності ТзОВ «Івано-Франківська інвестиційна компанія «Капітель» на нежитлове приміщення площею 32.9 м.кв. в будинку АДРЕСА_1 , запис права власності №19987817 індексний номер 34789795, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1225502726101

За Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначається, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Отже при проведенні дій та прийняття рішень про реєстрацію права власності на спірні приміщення за відповідачем, державний реєстратор з врахуванням ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та норм зазначених вище мав би відмовити у державній реєстрації прав на такі допоміжні приміщення у багатоквартирному житловому будинку, які є спільною сумісною власністю всіх власників квартир, однак не зважаючи на це, провів таку державну реєстрацію права власності, тому доводи позивача про те, що таке право власності відповідача порушує його право на допоміжні приміщення, про що визнає і відповідач, є належно обґрунтованими.

Згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном.

Водночас, за ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Постанова ВП ВС від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц вказує, що відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (також пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).

Статтею 26 ж Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» врегульоване питання внесення відомостей до Державного реєстру прав, в т.ч. скасування державної реєстрації прав на підставі рішення суду. Дану норму слід застосовувати в редакції на час звернення до суду за захистом порушених прав та час ухвалення даного рішення.

Так, за ч.3 даної статті у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Отже, у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію припинення речових прав відповідно до цього закону.

Звідси, враховуючи і визнання позовних вимог відповідачем, позов підлягає до задоволення.

За вимогами ст.12,14,15,16,20 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Вимога ефективності судового захисту перекликається з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 13, ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України суд, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судові витрати позивач не просив стягувати з відповідача.

На підставі наведеного, ст. ч.5 ст.319, ч.2 ст.321, ч.2 ст.325, ч.1,2 ст.328, ч.2 382, 386 Цивільного кодексу України, ст.1,4,5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному житловому будинку», ст.26 цього ж Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 13, 76-81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Скасувати державну реєстрацію права власності ТзОВ «Івано-Франківська інвестиційна компанія «Капітель» на нежитлове приміщення площею 32.9 м.кв. в будинку АДРЕСА_1 , запис права власності №19987817 індексний номер 34789795, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1225502726101.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 02.05.2023р.

Суддя Мирослава ПОЛЬСЬКА