Рішення

від 20.04.2023 по справі 902/86/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" квітня 2023 р. Cправа № 902/86/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича,

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОВІО УКРАЇНА" (вул. Островського, буд. 13, кв. 42, м. Київ, 03035)

до: Фермерського господарства "ЩУРОВЕЦЬКЕ" (вул. Набережна, буд. 6, с. Щурівці, Гайсинський район, Вінницька область, 23712)

про стягнення 1 560 224,26 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОВІО УКРАЇНА" з вимогами до Фермерського господарства "ЩУРОВЕЦЬКЕ" про стягнення 1 560 224,26 грн., з яких: 992 208,86 грн - сума основної заборгованості; 226 884,41 грн - сума пені; 51 826,91 грн - сума 10% річних; 72 056,64 - сума інфляційних втрат; 217 247,44 грн - сума курсової різниці.

Правовими підставами звернення до суду позивача із вказаним позовом стало неналежне виконання Фермерським господарством "ЩУРОВЕЦЬКЕ" зобов`язань за Договором поставки № 259 від 22.03.2022 в частині проведення розрахунків за поставлений товар.

Суд, ухвалою від 20.01.2023 за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/86/23 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 16.02.2023.

За наслідками судового засідання 16.02.2023, суд, без виходу до нарадчої кімнати, постановив ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 16.02.2023, якою підготовче засідання відклав на 21.03.2023.

23.02.2023 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 23.02.2023 (вх. № 01-34/1750/23 від 23.02.2023) представника відповідача - адвоката Назаренко Д.А., в якому остання позовні вимоги позивача визнає частково, в розмірі основного боргу. При цьому заперечує щодо надмірного нарахування пені, десяти процентів річних, інфляційних втрат та курсової різниці.

13.03.2023 на електронну адресу суду надійшла відповідь на відзив № б/н від 13.03.2023 (вх. № 01-34/2357/23 від 13.03.2023) скріплена електронним цифровим підписом представника позивача - адвоката Хекала О.О. з наведенням заперечень щодо доводів відповідача з приводу надмірного нарахування пені, десяти процентів річних, інфляційних втрат та курсової різниці.

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 20.04.2023, про що 21.03.2023 постановлено відповідну ухвалу.

На визначену судом дату представник позивача не з`явився. У клопотанні №б/н від 20.04.2023 (вх. № 01-34/3796/23), що надійшло до суду 20.04.2023, представник позивача просив про розгляд справи без участі представника ТОВ "АГРОВІО УКРАЇНА".

Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався. При цьому суд зважає, що про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, ухвалою суду від 21.03.2023, яка направлена на електронну адресу його представника 23.03.2023.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників сторін.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

Враховуючи те, що одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

За наслідками судового засідання 20.04.2023 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

22.03.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОВІО УКРАЇНА" (позивач, за Договором Постачальник) та Фермерським господарством "ЩУРОВЕЦЬКЕ" (відповідач, за Договором Покупець) укладено Договір поставки №259 (далі - Договір) за умовами якого Постачальник взяв на себе зобов`язання поставити Покупцю продукцію, яка визначається в додатках до Договору (надалі - Товар), а Покупець зобов`язався своєчасно прийняти та оплатити Товар.

Найменування, асортимент та кількість Товару, який підлягає поставці за цим Договором, зазначаються в Додатках, які є його невід`ємною частиною. У випадку розбіжності даних у Додатках та у видаткових накладних щодо кількості та асортименту Товару, перевагу має видаткова накладна. (п. 1.2. Договору)

Відповідно до п. 2.1. Договору, ціна Товару зазначається у Додатках (Специфікаціях) до цього Договору.

Вартість Товару згідно ст. ст. 524. 533 ЦКУ визначається за звичайною ціною в українській гривні в еквіваленті до долара США та згідно ст. 192 ЦКУ повинна бути сплачена в гривні, тому сума, яка підлягає оплаті визначається за курсом долару США, встановленому Національним банком України за даними Інтернет-сторінки http://www.bаnk.gov.uа на дату складання Рахунку-фактури. (п. 2.3. Договору)

Згідно п. 2.4. Договору перерахунок вартості Товару, у зв`язку зі зміною курсу іноземної валюти на момент оплати здійснюється виключно за умови зміни (в більшу або меншу сторону) більше ніж 5%. Вартість Товару визначається за наступною формулою:

S = (A1/A2) х B, де:

S - ціна Товару на дату оплати (фактичного платежу) або виставлення вимоги, в разі порушення зобовязань щодо оплати отриманого Покупцем товару (тобто на дату складання позову, претензії тощо);

В - ціна Товару, що визначається за курсом гривні до Долара, встановленим НБУ на дату складання Рахунку-фактури;

А2 - курс гривні до Долара, встановлений НБУ на дату складання Рахунку-фактури;

А1 - курс гривні до Долара, встановлений НБУ на дату оплати (фактичного платежу) або на дату встановлення вимоги, у зв`язку з порушенням зобов`язань щодо оплати отриманого Покупцем товару (тобто на дату складання позову, претензії тощо).

За змістом п. 2.5. Договору Покупець здійснює оплату за Товар в сумі, розрахованої відповідно до п. 3.1. Договору та узгодженої Сторонами Накладної, а за обставин, визначених в п. 3.2. Договору - в сумі, визначеної Постачальником в Рахунку-фактурі в національній грошовій одиниці України - гривні, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника.

Покупець здійснює оплачу за Товар відповідно до умов вказаних в Специфікації, яка є Додатком до цього Договору. У випадку поставки Товару на умовах попередньої оплати, допускається оплата Товару на підставі Рахунку-фактури на попередню оплату, зокрема, без укладення Додатків до цього Договору. (п. 2.6. Договору)

Здійснюючи оплату Товару Покупець зазначає у платіжному дорученні (в призначенні платежу) за яким саме Додатком до цього Договору та/або Рахунком на оплату, та/або видатковою накладною, а також, у разі необхідності, за який саме Товар здійснюється оплата. У разі відсутності такої інформації, а також у разі порушення Покупцем грошових зобов`язань за цим Договором, отриманий платіж зараховується Постачальником на власний розсуд в межах існуючих зобов`язань Покупця за даним Договором. (п. 2.7. Договору)

Пунктом 4.1. Договору визначено, що умови та строки поставки Товару зазначаються у додатках до цього Договору або у Рахунку на оплату (відповідно до п.3.2 Договору). При цьому, якщо Сторони не встановили інше, поставка здійснюється на умовах СРТ (Інкотермс 2020) адреса складу Покупця.

Відповідно до п. 4.3. Договору перехід права власності на Товар від Постачальника до Покупця, а також приймання Товару по кількості та якості здійснюється в момент передачі Товару за видатковою накладною, якщо інше окремо не погоджено в додатках. Датою передачі Товару є дата оформлення видаткової накладної, яка підписується представником Покупця. Підпис представника Покупця у видатковій накладній свідчить про отримання Товару Покупцем по кількості відповідно до кількості вказаної у видатковій накладній та по якості відповідно до показників та характеристик, зазначених у документах про якість Товару.

Згідно п. 5.1. Договору при порушенні умов розрахунку по Договору Сторона, що допустила таке порушення сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми порушеного зобов`язання за кожний день прострочення.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України за прострочення грошового зобов`язання розмір процентів встановлюються даним Договором у розмірі десяти відсотків річних. (п. 5.6. Договору)

За змістом п. 5.9. Договору Сторони домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за цим Договором здійснюється до повного виконання Стороною зобов`язання, а позовна давність щодо стягнення штрафних санкцій збільшується даним Договором до трьох років.

Договір набуває чинності з моменту підписання його Сторонами і діє протягом до 31.12.2023 року. (п. 8.1. Договору)

В межах Договору Сторонами підписано Додаток №1 від 22.03.2022 (Специфікація №1), яким погоджено асортимент, кількість, ціну, еквівалент вартості Товару, умови поставки та порядок розрахунків за Товар, що поставляється. Загальна вартість товару за даною Специфікацією в тому числі ПДВ, складає 1 984 417,73 грн, грошовий еквівалент зобов`язання Покупця з оплати в доларах США з ПДВ, становить 66 147,26 USD, по курсу продажу USD до гривні, встановленого на міжбанківській валютній біржі (далі - валютний курс) на момент закриття торгів на останній банківський курс, що передує дню підписання даного додатку згідно даних сайту http://charts.finance.ua/ru/currercy/interbank/, 30,00 грн за 1 USD.

Також Додатком визначено порядок оплати, та погоджено, що оплата за Товар здійснюється на підставі цього Договору з зазначенням номеру Додатку (на запит Покупця йому додатково може бути виставлений рахунок на оплату Товару) та перераховуються на банківський район Постачальника, що зазначений в Договору, наступними черговими платежами в строки:

20% вартості Товару, що становить 396 883,55 грн, грошовий еквівалент в USD з ПДВ, становить 13 229,46 USD, оплачується в строк до 04 квітня 2022 року;

30% вартості Товару, що становить 595 325,32 грн, грошовий еквівалент в USD з ПДВ, становить 19 844,18 USD, оплачується в строк до 15 квітня 2022 року;

50% вартості Товару, що становить 992 208,86 грн, грошовий еквівалент в USD з ПДВ, становить 33 073,62 USD, оплачується в строк до 30 жовтня 2022 року.

Пунктом 4 Додатку визначено, що коригування чергових платежів у зв`язку зі зміною курсу іноземної валюти на момент оплати здійснюється виключно за умови зміни (в більшу або меншу сторону) більше ніж 5% здійснюється за формулою: відкоригований черговий платіж = черговий платіж в USD х валютний курс, встановлений на міжбанківській валютній біржі щодо продажу USD до гривні на момент закриття торгів на останній банківський день, що передує дню проведення розрахунків, згідно даних сайту http://charts.finance.ua/ru/currercy/interbank/

У випадку, коли з будь-яких причин веб сайт, що зазначений вище не працює, сторони домовилися використовувати дані сайту http://minfin.com.ua або інших джерел за додатковим погодженням. Сплата відкоригованих платежів здійснюється в строки, зазначені в п. 3 цієї Специфікації.

Відповідно до п. 5. Додатку поставка Товару, згідно даної Специфікації здійснюється на умовах СРТ (Інкотермс 2020), в строк - до 15.04.2022 року.

З дослідженого судом вбачається, що позивачем на виконання умов Договору поставлено товар на загальну суму 1 984 417,73 грн., за наступними видатковими накладними: №РН-0000090 від 06.04.2022 на суму 1 024 215,60 грн; № РН-0000113 від 15.04.2022 на суму 960 202,13 грн.

Вказані накладні підписані позивачем та відповідачем. Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару матеріали справи не містять, а отже вказаний у видаткових накладних товар прийнятий відповідачем без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором, а тому товар вважається прийнятим без зауважень в повному обсязі.

22.03.2022 позивач виставив відповідачеві рахунок-фактуру № СФ-0000110 на оплату на суму 1 984 417,73 грн.

Матеріалами справи стверджується, що відповідачем здійснено оплату за поставлений товар на загальну суму 992 208,87 грн. Докази розрахунків судом досліджено та прийнято: платіжна інструкція № 219 від 15.04.2022 на суму 246 000,00 грн; платіжна інструкція № 188 від 27.05.2022 на суму 100 000,00 грн; платіжна інструкція № 15 від 04.10.2022 на суму 646 208,87 грн.

Оскільки остаточний розрахунок за поставлений товар відповідачем здійснено не було, позивач просить стягнути суму боргу в розмірі 992 208,86 грн в примусовому порядку.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Перерахованими видатковими накладними підтверджується факт отримання відповідачем від позивача товару за Договором на загальну суму 1 984 417,73 грн. Тоді як наявні в матеріалах справи платіжні інструкції свідчить, що відповідачем проведено розрахунки за отриманий товар на суму 992 208,87 грн.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що основний борг в сумі 992 208,86 грн доведений належними та допустимими доказами, його наявність і розмір відповідачем визнається, відтак вимога позивача про стягнення з відповідача 992 208,86 грн підлягає до задоволення.

Також позивачем заявлено до стягнення 217 247,44 грн курсової різниці.

У пункті 2.3. Договору Сторони погодили, що вартість Товару згідно ст. ст. 524. 533 ЦКУ визначається за звичайною ціною в українській гривні в еквіваленті до долара США та згідно ст. 192 ЦКУ повинна бути сплачена в гривні, тому сума, яка підлягає оплаті визначається за курсом долару США, встановленому Національним банком України за даними Інтернет-сторінки http://www.bаnk.gov.uа на дату складання Рахунку-фактури.

Відповідно до ст. 524 ЦК України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно п. 2.4. Договору перерахунок вартості Товару, у зв`язку зі зміною курсу іноземної валюти на момент оплати здійснюється виключно за умови зміни (в більшу або меншу сторону) більше ніж 5%. Вартість Товару визначається за наступною формулою: S = (A1/A2) х B.

Згідно Специфікації до Договору, грошовий еквівалент вартості товару визнаний у доларах США.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц Суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що: частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті; у такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Водночас, у пункті 6.3.4. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 01.02.2020 у справі № 910/10191/17 Суд вказав, що положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті.

Відтак, сторонами правомірно у пункті 2.3. Договору урегульовані правовідносини стосовно можливого застосування курсової різниці.

Детально дослідивши наданий позивачем розрахунок курсової різниці судом встановлено, що означений розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним.

Відтак вимога позивача про стягнення 217 247,44 грн курсової різниці є правомірною та обґрунтованою.

Заперечуючи щодо нарахування курсової різниці відповідач вказує, що розрахунок курсової різниці проведений не тільки на ціну товару, а й на суму ПДВ, що є неправомірним, оскільки сплата відповідачем ПДВ не є ціною договору, а передбачена нормами Податкового кодексу України. Виробником добрива Квантум Діафан АСTion 5-20-5, що поставлялося позивачем відповідно до Специфікації № 1, яка є невід`ємним додатком №1 до Договору поставки, є українська компанія Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «КВАДРАТ», яка створена та діє на території України, що вказує на те, що позивач не закуповує добрива у іноземної компанії та не здійснює з нею розрахунки в іноземній валюті.

Судом відхиляються заперечення відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Частина 2 ст. 524 ЦК України передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Так, відповідно до положень Договору та Додатку до нього, сторонами погоджено зміну ціни Договору у випадку коливання курсу гривні до долара США.

Відповідно до п. 188.1 п. 188 ПК України база оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної ціни.

Відповідно до п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

У спірних правовідносинах відповідно до Договору, статей 524, 533, 632 ЦК України змінилась ціна Договору поставки, тобто вартість товару.

Позивач, який є Постачальником товару в межах договору, на підставі ч. 3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» в період, за який проводиться стягнення заборгованості, був платником податку ПДВ, тому податок на додану вартість правомірно включено до розрахунку розміру збільшення вартості товару, що підлягає сплаті Покупцем.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення 226 884,41 грн пені, 51 826,91 грн 10% річних та 72 056,64 грн інфляційних втрат.

За розрахунком позивача інфляційні втрати нараховуються на суму основного боргу, з урахуванням здійснених відповідачем проплат, розмір яких склав 72 056,64 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Грошовим є зобов`язання, за яким боржник зобов`язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини 1 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Поряд з цим, частина друга вказаної норми допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

З огляду на викладене норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

У разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі №905/192/18.

Як вже зазначалося за умовами укладеного між сторонами у справі Договору поставки остаточна ціна товару (сума договору) визначається за результатом перерахунку (коригування) орієнтовної ціни. Такий перерахунок полягає у тому, що фактично здійснені Покупцем платежі в рахунок оплати товару за орієнтовною сумою договору коригуються на курс долара США до гривні станом на дату, що передує даті оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України частиною першою покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Отже умови укладеного між сторонами у справі Договору поставки передбачають можливість зміни ціни договору, що є правом сторін та узгоджується з принципом свободи договору та положеннями статті 632 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, грошове зобов`язання Покупця хоча і виражене у гривні, проте має прив`язку до еквіваленту в іноземній валюті. При цьому визначення остаточної ціни договору залежить саме від дати здійснення фактичної оплати товару за орієнтовною вартістю. Встановлена у Додатку до Договору умова про здійснення оплати товару виходячи із курсу продажу долара США на міжбанкіському валютному ринку України на день, що передує дню здійснення платежу, має на меті поновити увесь обсяг втрат вартості товару, які позивач як Постачальник отримав унаслідок зміни курсу гривні до долара США. Отже враховуючи те, що орієнтовна вартість товару перераховується (коригується) відповідачем станом на дату, що передує даті саме фактичної оплати товару (незалежно від того, чи своєчасно, чи ні була здійснена ця оплата) з урахуванням курсу долара США до гривні, втрати позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, зокрема і у разі порушення відповідачем грошового зобов`язання зі сплати орієнтовної вартості товару, відновлюються еквівалентом іноземної валюти. У такому разі стягнення інфляційних втрат, нарахованих на орієнтовну суму заборгованості, суперечить частині другій статті 625 Цивільного кодексу України. У разі, якщо матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів покриваються за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці, стягнення інфляційних втрат є недопустимим та призведе до подвійного стягнення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі №910/11077/20.

З урахуванням наведеного, суд визнає обґрунтованими заперечення відповідача в частині нарахування позивачем інфляційних втрат та відмовляє в задоволенні вказаної вимоги.

Щодо заявлених до стягнення 51 826,91 грн 10% річних, суд зазначає наступне.

За розрахунком позивача 10% річних нараховуються на суму боргу з урахуванням здійснених відповідачем платежів, розмір яких за період прострочення з 05.04.2022 по 09.01.2023 складає 51 826,91 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, пунктом 5.6. Договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 10%.

Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок 10% та встановлено, що сума процентів в розмірі 51 826,91 грн. є арифметично вірною, відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Щодо заявленої до стягнення 226 884,41 грн. пені, суд зважає на таке.

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 230 та частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України від 22 листопада 1996 року "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Пунктом 5.1. Договору визначено, що при порушенні умов розрахунку по Договору Сторона, що допустила таке порушення сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми порушеного зобов`язання за кожний день прострочення.

За змістом п. 5.9. Договору Сторони домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за цим Договором здійснюється до повного виконання Стороною зобов`язання, а позовна давність щодо стягнення штрафних санкцій збільшується даним Договором до трьох років.

При перевірці судом розрахунку пені на предмет відповідності вимогам чинного законодавства, дійшов висновку, що така вимога є обґрунтованою, правомірною та арифметично правильною.

Суд акцентує увагу, що відповідачем не висловлено заперечень щодо правильності проведеного позивачем розрахунку пені та 10% річних, не надано власного контррозрахунку заборгованості тощо.

Досліджуючи доводи відповідача щодо того, що порушення договірних зобов`язання сталось унаслідок настання дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), під впливом яких опинилось ФГ «ЩУРОВЕЦЬКЕ», суд виходить з наступного.

Так, в обґрунтування настання форс-мажорних обставин відповідач вказує, що 2022 рік не сприяв належними погодними умовами, що унеможливили збір кукурудзи та сої на його земельних ділянках. Відповідач поніс втрати щодо внесення добрив та обробку земельних ділянок, однак отримана врожайність не дозволила повернути навіть понесені витрати. Крім того, у зв`язку з наступальними діями армії російської федерації в 2022 році на території України, в т.ч. ракетними обстрілами, унеможливили за нормальних умов здійснювати підприємницьку діяльність у зв`язку з недопущенням працівників сільськогосподарської техніки для обробітку земельних ділянок відповідача з метою збереження життя працівників. За таких умов у відповідача була відсутня можливість вчасно обробити земельні ділянки, що в подальшому призвело до суттєвого зменшення врожайності сільськогосподарських культур - кукурудзи та сої - як наслідок значного збитку відповідача.

Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.

Отже з наведених норм слідує, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак сертифікат видається заінтересованому суб`єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.

Листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчено, що військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по зобов`язанням за договорами, виконання яких настало і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

Водночас вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Неможливість виконання договірних зобов`язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.

Проте матеріали справи не містять сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на реальну можливість виконання зобов`язань відповідача саме за Договором поставки № 259 від 22.03.2023.

Поряд з цим, відповідач не звертався до позивача та не повідомляв письмово чи будь-яким іншим чином про настання форс-мажорних обставин. Договір поставки №259 від 22.03.2022 укладено сторонами вже під час запровадженого воєнного стану, а згідно п. 5.10 Договору: «Сторони усвідомлюють, що поставка Товару за цим Договором буде відбуватись у воєнний час, тому, укладаючи цей Договір, Покупець розуміє всі труднощі та ризики. пов`язані з поставками Товару. При цьому Покупець заявляє, що строки оплати за Товар, встановлені Договором, є непорушними, а обставини, пов`язані з оплатою Товару, не є форс-мажорними або обставинами непереборної сили. Сторони визначили умови, вказані в цьому пункті, істотними умовами поставок за цим Договором».

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов`язання.

При цьому суд зауважує, що заяв чи клопотань про зменшення судом штрафних санкцій від відповідача до суду не надходило, а тому позов в частині стягнення 226 884,41 грн пені та 51 826,91 - 10% річних підлягає до задоволення.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно безпідставними, а тому підлягають частковому задоволенню, з наведених вище мотивів.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведене, на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 22 322,51грн.

Окрім того, з урахуванням заявлення позивачем в позовній заяві та відповідачем у відзиві на позовну заяву витрати на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про встановлення сторонам 5-ти денного строку для подання відповідних доказів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення, з призначенням судового засідання відповідно до ч. 2 ст. 221 ГПК України.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 221, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Фермерського господарства "ЩУРОВЕЦЬКЕ" (вул. Набережна, буд. 6, с. Щурівці, Гайсинський район, Вінницька область, 23712; код ЄДРПОУ 43213671) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОВІО УКРАЇНА" (вул. Островського, буд. 13, кв. 42, м. Київ, 03035; код ЄДРПОУ 41139447) 992 208 грн. 86 коп. - боргу; 217 247 грн. 44 коп. - курсової різниці; 226 884 грн. 41 коп. - пені; 51 826 гр. 91 коп. - 10% річних та 22 322 грн. 51 коп. - витрат на сплату судового збору.

В решті позову відмовити.

Відповідно до ст. 221 ГПК України для вирішення питань про судові витрати сторін на професійну правничу допомогу призначити судове засідання на 23.05.2023 о 12:30 год.

Для подання суду доказів про понесені витрати на професійну правничу допомогу встановити сторонам строк п`ять днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення. Зобов`язати сторін у цей же строк надіслати одна одній належним чином завірені копії вказаних доказів.

Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення. Додатково направити на відомі суду адреси електронної пошти: представника позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1, представника відповідача - dicompany78@gmail.com.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 01 травня 2023 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Островського, буд. 13, кв. 42, м. Київ, 03035)

3 - відповідачу (вул. Набережна, буд. 6, с. Щурівці, Гайсинський район, Вінницька область, 23712)