Рішення

від 20.04.2023 по справі 904/3960/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2023м. ДніпроСправа № 904/3960/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Товстоп`ятки В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Альбіон", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвис", с. Новоіванівка Апостолівського району Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості у розмірі 5 469 382 грн 77 коп. за договором купівлі-продажу від 09.02.2022 № 6332АЛ

Представники:

від позивача: Талоконов К.В., адвокат.

від відповідача: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Альбіон" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом від 07.10.2022 № 0710/22-1К, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвис" заборгованість в сумі 5 469 382 грн 77 коп., з яких: 4 240 477 грн 98 коп. - основний борг, 744 903 грн 46 коп. - пеня, 484 001 грн 33 коп. - 30% річних, відповідно до умов договору купівлі-продажу від 09.02.2022 № 6332АЛ.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору в частині своєчасної оплати поставленого позивачем товару.

Витрати позивача зі сплати судового збору в сумі 82 040 грн 74 коп. та витрати на професійну правничу допомогу, розмір якої за попереднім (орієнтовним) розрахунком складає 40 000 грн 00 коп., просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду від 09.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 08.12.2022.

22.11.2022 позивач подав до суду заяву від 14.11.2022 № 1411/22-3К, в якій просив стягнути з відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 40 000 грн 00 коп., з яких 25 000 грн 00 коп. комплексне ведення справи у суді першої інстанції, 15 000 грн 00 коп. гонорар успіху. Надав докази понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн 00 коп.

Ухвалою господарського суду від 08.12.2022 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду, підготовче засідання відкладено на 26.01.2023.

02.01.2023 на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву від 16.12.2022 № б/н, в якому повідомив суд про часткову оплату основного боргу на суму 200 000 грн 00 коп. Відповідач підтвердив наявність договірних відносин між сторонами та порушення ним строків внесення другого платежу. Проте, вважає, що до такого порушення необхідно застосувати норми п. 18 Перехідних положень ЦК України, оскільки на його думку між сторонами виникли відносини товарного кредиту, на які розповсюджується дія вказаного пункту Перехідних положень ЦК, що свідчить про неправомірність нарахування позивачем відсотків річних та пені. Просить в цій частині позовних вимог відмовити повністю. При цьому відповідач стверджує, що дійсно зазнав істотного впливу від повномасштабного вторгнення, що призвело до значних проблем і ускладнень у веденні діяльності, зламало звичні процеси реалізації товару і всі ці обставини мають бути враховані при розгляді спору. Вказує, що військові дії та блокада портів, як форс-мажорні обставини, знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності відповідача - неможливості збуту сільськогосподарської продукції та виручення коштів для розрахунку з позивачем, а тому в силу вищенаведеного відповідач не може нести відповідальності за порушення зобов`язання. Відповідач не заперечує наявність основного боргу перед позивачем, однак просить суд врахувати, що порушення зобов`язання сталось унаслідок настання дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), під впливом яких опинилось підприємство, вказані обставини призвели до неспроможності виконати платіжні зобов`язання підприємства, та які є підставою для звільнення сторони від відповідальності за невиконання умов договору, а саме - стягнення неустойки. Вважає, що нарахована позивачем неустойка є неспівмірною і не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, тому як збитків позивач не поніс, а загальна вартість товару (заборгованість) зросла разом з курсом євро. Крім того, відповідач просить суд зменшити заявлені позивачем витрати на правничу допомогу до 10 000 грн 00 коп., оскільки, як відомо відповідачу з відкритих джерел, ОСОБА_1 не вперше представляє інтереси позивача в аналогічних справах в минулому (справи № 924/136/21, 924/135/21, 903/47/20 та інші). Тож відповідна позовна заява є рамочною, а підготовка позову та інших процесуальних документів не вимагало значних зусиль. Тому є підстави зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

13.01.2023 на електронну адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив на позовну заяву від 11.01.2023 № 1101/23К, в якій не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що позивач не надавав відповідачу кредит (позику); укладений між сторонами договір є за своєю природою договором купівлі-продажу із розстроченням платежу. Тобто посилання відповідача на п. 18 Перехідних положень ЦК України є помилковим. Стверджує, що відповідачем у відзиві не надано належних доказів, які б доводили настання форс-мажорних обставин саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання, зокрема, доказів направлення на юридичну адресу позивача листів від 20.09.2022 № 09/22-8, від 07.12.2022 № 12/22-3, які додані до відзиву. Позивач вважає, що відсутні підстави для зменшення пені та відсотків річних, оскільки розмір пені, яку заявлено до стягнення, складає лише 17,57% від суми основного боргу, розмір річних 11,41%; прострочення триває вже більше 6 місяців. Щодо розміру витрат на правничу допомогу вказує, що з огляду на складність справи (валютну складову при розрахунках), кваліфікацію та досвід адвоката (майже 12 років), фінансовий стан клієнта та ціну позову, гонорар є розумним та враховує витрачений адвокатом позивача час. Просив закрити провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 200 000 грн 00 коп.; решту заявлених позовних вимог задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою господарського суду від 26.01.2023 підготовче засідання відкладено на 09.02.2023.

06.02.2023 на електронну адресу суду та 07.02.2023 засобами поштового зв`язку до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив від 03.02.2023 № б/н, в яких зазначив, що норми п. 18 Перехідних положень ЦК України, які не обмежують коло боржників тільки боржниками за договором банківського кредиту, позики, не обмежують коло кредитодавців банками та іншими фінансовими установами підлягають застосуванню до відносин, що виникли за договором купівлі-продажу в кредит. Щодо непередбачуваних і непереборних обставин, що склались для відповідача та завадили нормальному провадженню господарської діяльності, відповідач стверджує, що не посилався на випадок як на причину порушення своїх зобов`язань. В той же час обставини непереборної сили, під дію яких потрапив відповідач, є об`єктивними і загальновідомими. Так, зв`язок між повномасштабним вторгненням і порушенням відповідача (та неможливість йому запобігти) полягає в тому, що підприємство ТОВ «Марвис» знаходиться у південному регіоні України, і торговими шляхами для виробленої сільськогосподарської продукції є експорт через чорноморські порти. Шлях на південне узбережжя на той час, коли там були заплановані поставки, виявився недоступний, кошти в силу зриву поставок не надійшли. Тобто не контрагенти відповідача порушили свої зобов`язання і не тому відповідач не отримав очікуваних коштів. Такі обставини були б звичайним ризиком підприємницької діяльності. Відсутність коштів для оплати у встановлений договором строк настала виключно через повномасштабне вторгнення. Коли відповідач мав змогу налагодити нові шляхи поставок, вони вже були не оперативними і набагато більш затратними, а по часу наставав новий сезон робіт, що потребує великих вкладень для можливості виробити продукцію як для виживання власного бізнесу, так і підтримки виробництва агропродукції у макроекономічному масштабі. Вивільнити кошти на той час не було можливості, на теперішній час по завершенні року і наявності поставок відповідач акумулює кошти для виплати заборгованості по договору. Відповідач зазначає, що з огляду на обставини, наведені у відзиві та даних запереченнях, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку. Крім того, відповідач заявив свої заперечення щодо розподілу між сторонами витрат на сплату гонорару успіху, а інші витрати на правову допомогу просить оцінювати з урахуванням всіх критеріїв, в тому числі складності справи і підготовки позову конкретно для цього представника.

Ухвалою господарського суду від 09.02.2023 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті у судовому засіданні на 23.02.2023 року.

Ухвалою господарського суду від 23.02.2023 судове засідання відкладено на 14.03.2023 за клопотанням відповідача.

14.03.2023 судове засідання не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді Рудь І.А. на лікарняному.

Після усунення вказаних обставин, ухвалою господарського суду від 21.03.2023 судове засідання призначене на 04.04.2023.

Ухвалою господарського суду від 04.04.2023 розгляд справи по суті відкладений на 18.04.2023.

У судовому засіданні 18.04.2023 оголошено перерву до 20.04.2023.

У призначене судове засідання 20.04.2023 відповідач явку повноважного представника не забезпечив, надав заяву від 20.04.2023 № б/н, в якій просив провести засідання без участі представника відповідача.

Господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки про час та місце розгляду справи останній повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 20.04.2023 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позові та заявах по суті справи.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

09.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Альбіон" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Марвис" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 6332АЛ (надалі - договір), відповідно до п. 1.1 якого, продавець зобов`язується передати у власність покупця сільськогосподарську техніку: сівалка Kverneland Optima TF Maxi (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його ціну, у розмірі та строки визначені договором.

Комплектація товару та строк його оплати обговорені в додатку №1 до договору, що є його невід`ємною частиною (п. 1.2 договору).

Згідно із п. 3.1. договору ціна за товар формується виходячи з вартості товару в євро (в еквіваленті, по курсу, передбаченому цим договором) і встановлюється в українських гривнях, та вказується в додатку №1 до договору. При цьому оплата товару здійснюється в національній валюті України у відповідності до нижченаведеної формули за відрахуванням раніше здійснених платежів:

S = Z x A грн, де:

S ціна товару на момент оплати, (грн);

Z узгоджена сторонами ціна товару у валюті, зазначена у п. 3.2 цього договору;

A міжбанківський курс продажу євро, встановлений у міжбанківській інформаційній системі «УкрДілінг» (сайт www.udinform.com), сформований на 16:00 за Київським часом (далі міжбанківський курс) на дату, що передує даті фактичної сплати покупцем коштів за товар.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що загальна вартість товару (ціна договору) становить 4 983 451,20 грн, в тому числі ПДВ 20% у розмірі 830 575,20 грн, що в еквіваленті за Міжбанківським курсом на дату, що передує даті укладання цього договору, становить 156 000,00 євро.

Відповідно до п. 3.3. договору розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України згідно з п. 3.1 договору та додатком №1 до договору.

За умовами п. 5.1 договору платежі за товар здійснюються покупцем на користь продавця за банківськими реквізитами, вказаними в договорі, в 3 етапів:

- 1-й етап перший платіж;

- 2-й етап другий платіж;

- 3-й етап оплата ціни договору, яка залишилася.

Платежі здійснюються у відповідності з Графіком оплати товару, вказаним в додатку № 1 до цього договору, з обов`язковим врахуванням вимог розділу 3 цього договору.

Графіком оплати товару, вказаним у додатку №1 до цього договору, визначено таке:

1. Перший платіж 31 200,00 євро, що еквівалентно 996 690,24 грн в т. ч. ПДВ - до 20.02.2022;

2. Другий платіж 15 600,00 євро, що еквівалентно 498 345,12 грн в т. ч. ПДВ - до 20.04.2022;

3. Оплата суми договору, що залишилася 109 200,00 євро, що еквівалентно 3 488 415,84 грн в т. ч. ПДВ - до 20.05.2022.

Пунктом 6.2 договору визначено, що у разі порушення покупцем строків оплати, передбачених договором, він сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми прострочення платежу, за кожен день прострочення платежу за весь період прострочення та 30% річних від суми простроченого платежу.

Згідно п. 10.1. договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 09.02.2023, але, у будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе договірних зобов`язань.

На виконання умов договору між сторонами складений акт приймання-передачі від 21.02.2022, який підтверджує, що позивач передав відповідачу, а відповідач прийняв товар згідно специфікації, а саме: сівалку Kverneland Optima TF Maxi HD

Пунктом 3 вказаного акту передбачено, що з моменту підписання цього акта зобов`язання позивача з передачі товару вважаються виконаними.

В порушення взятих на себе зобов`язань, відповідач за товар розрахувався частково, сплативши перший платіж 31 200,00 євро та частину другого платежу (8 476,24 євро), у зв`язку з чим заборгованість відповідача станом на дату звернення позивача із даним позовом до суду (06.10.2022) складає 4 240 477 грн 98 коп. (116 323,76 євро * 36,4541 грн за 1 євро).

На підставі п. 6.2 договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 744 903 грн 46 коп. за період з 21.04.2022 по 06.10.2022.

На підставі п. 6.2. договору та норм ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 30% річних в сумі 484 001 грн 33 коп. за вказаний період.

Під час судового розгляду справи відповідач надав докази часткової оплати основного боргу на суму 200 000 грн 00 коп., а саме платіжне доручення від 07.12.2022 № 3063 (а.с. 96).

Доказів оплати решти спірної заборгованості відповідачем сторонами до матеріалів справи не надано.

Предметом доказування у даній справі є обставини укладання договору купівлі-продажу, факт поставки товару, строк оплати, наявність часткової оплати, строк дії договору, наявність прострочення оплати вартості поставленого товару.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору купівлі-продажу, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання.

За нормами ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Перерахувавши суму заборгованості відповідача станом на дату складання позивачем позовної заяви за курсом продажу євро, встановленому у міжбанківських інформаційній системі «Укрділінг» (сайт www.udinform.com), сформованому на 16 год 00 хв за Київським часом на 06.10.2022, суд встановив, що заборгованість відповідача складає 4 240 477 грн 98 коп. (116 323,76 євро * 36,4541 грн за 1 євро).

З урахуванням умов п. 5.1 договору та додатку № 1 до договору строк оплати переданого позивачем товару є таким, що настав.

Водночас, відповідачем до матеріалів справи надані докази на підтвердження часткової оплати основного боргу на суму 200 000 грн 00 коп. після звернення позивач із даним позовом до суду, а тому грошові зобов`язання відповідача в сумі 200 000 грн 00 коп., в силу положень ст. 202 Господарського кодексу України, на час розгляду справи судом є припиненими Таким чином, між сторонами відсутній предмет спору щодо стягнення цих грошових коштів і провадження у справі в цій частині підлягає закриттю, згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Доказів оплати вартості товару на суму 4 040 477 грн 98 коп. відповідач не надав; підтвердив наявність заборгованості та порушення строків внесення другого та третього платежів.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем своєчасно не сплачено вартість поставленого позивачем товару, суд вважає позовну вимогу про стягнення боргу у розмірі 4 040 477 грн 98 коп. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарському кодексі України).

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 Цивільного кодексу України).

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

За розрахунком позивача пеня за загальний період прострочення з 21.04.2022 по 06.10.2022 складає 744 903 грн 46 коп.

Перевіркою наданого розрахунку пені судом встановлено, що позивачем невірно визначений початок періоду нарахування пені за третім платежем, який відповідно до графіку оплати товару повинен відбутися до 20.05.2022. Отже, прострочення за третім платежем почалося з 21.05.2022, в той час як у розрахунку позивач нараховує пеню з 20.05.2022.

За вказаних обставин, за розрахунком суду до стягнення з відповідача підлягає пеня у загальному розмірі 742 859 грн 26 коп.

Крім того, за розрахунком позивача 30% річних за загальний період прострочення з 21.04.2022 по 06.10.2022 складають 484 001 грн 33 коп.

Так, за змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Займенник "інший" в українській мові має значення означального, тобто вказує на ознаку, але не називає її і розуміється як такий, який відрізняється від названого, даного, встановленого і таке інше. У цьому випадку проценти визначені у договорі є відмінними від встановлених у статті 3%. Тобто 3% - це розмір, який застосовується у випадку, коли сторони не визначили у договорі відповідного розміру. Водночас сторони вільні у визначенні відмінного від трьох процентів розміру, щодо якого вони дійшли згоди та зазначили його у договорі. Ключовим є сам факт застосування положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та встановлення погодженого розміру, у тому числі якщо він становить 0.

У статтях 6, 627 Цивільного кодексу України визначено один із загальних принципів цивільного законодавства - свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов`язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами. Свобода договору полягає передусім у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.

Отже, хоча зобов`язання сплатити проценти річних, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є способом компенсації майнових втрат, однак неможливо відокремити таку компенсацію від права сторін встановлювати відповідний її розмір, який на їх думку буде розумним та справедливим у сукупності з імперативним відшкодуванням матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладеній у постанові від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19 (п.6.4).

Перевіркою виконаного позивачем розрахунку 30% річних судом встановлені ті самі порушення, що і при розрахунку пені.

Отже, за розрахунком суду до стягнення з відповідача підлягають 30% річних у загальному розмірі 480 935 грн 04 коп.

Надаючи оцінку запереченням відповідача щодо відсутності підстав для притягнення його до від повільності у вигляді стягнення пені та 30% річник в силу приписів п. 18 Перехідних положень Цивільного кодексу України, господарський суд зазначає таке.

Так, вказаним пунктом передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідач стверджує, що укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу у кредит.

Статтями 694, 695, 697 Цивільного кодексу України передбачені особливості договору купівлі-продажу товару в кредит, а саме:

- товар можна продавати в кредит із відстроченням платежу (покупець розраховується повною сумою через деякий час) або з розстроченням платежу (покупець розраховується частинами впродовж певного періоду);

- згідно із ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності в набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом; водночас відповідно до ч. 1 ст. 697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару чи настання інших обставин. В останньому випадку до покупця не переходить право власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з призначення та властивостей товару;

- з моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцеві належить право застави на цей товар, тобто в покупця обмежене право розпоряджатися товаром (наприклад, передавати його в користування покупець може лише за згодою продавця-заставоотримувача) (ст. 586 Цивільного кодексу України);

- товар продають у кредит за цінами, що діють на день продажу; зміна ціни на товар, проданий у кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом;

- договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем. Зауважимо: може передбачати сплату процентів, а може бути й безоплатним, тобто не передбачати нарахування та сплату процентів за розстрочення оплати.

Господарський суд зазначає, що виходячи зі змісту спірного договору, за правовою природою укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу із розстрочкою платежу, що відповідає приписам ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України.

При цьому, з огляду на вищевказані особливості укладання договору купівлі-продажу у кредит та зміст спірного договору, господарський суд вважає хибним твердження відповідача про те, що до правовідносини сторін, що склалися на підставі даного договору, підлягають застосуванню норми ст. 694 Цивільного кодексу України та, відповідно, приписи п. 18 Перехідних положень Цивільного кодексу України.

Щодо тверджень відповідача про звільнення його від відповідальності за порушення договірних зобов`язань зі своєчасної оплати товару через настання форс-мажорних обставин, господарський суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 219 Господарського кодексу України унормовано, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов`язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Отже, у ст. 611 Цивільного кодексу України, законодавець визначив вичерпаний перелік відповідальності за порушення зобов`язання, а у ч. 1 ст. 219 Господарського кодексу України - межі господарсько-правової відповідальності.

У той же час, сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин (ч. 4. ст. 219 Господарського кодексу України).

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).

При цьому, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що обєктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством (ч.1 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст.14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Таким чином, не є форс - мажорними обставинами, обставини які є незвичайними але при їх наявності особа може фактично виконати свої зобов`язання навіть за умовою що таке виконання викликає складнощі та/або буде економічно невигідним для такої особи.

Тобто, форс-мажорною обставиною є обставини які поєднують в собі наявність двох елементів, надзвичайність та невідворотність, в тому числі невідворотність наслідків які обумовлюють неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.

Відсутність будь - якого з елементів свідчить, що такі обставини не форс - мажорними обставини.

Крім того, наявність форс-мажорної обставини не звільняє боржника від необхідності виконання основного зобов`язання. Дані обставини лише певною мірою можуть обумовити можливість звільнення сторони, яка зазнала впливу форс-мажорної обставини, виключно від відповідальності пов`язаної з неможливістю своєчасного виконання основного зобов`язання.

Тож, основне зобов`язання має бути належно виконане за першої можливості, якщо таке виконання буде доречне для сторін на час закінчення дії обставин непереборної сили та/або виконання зобов`язання не втратить інтерес для кредитора (п. 1 ч. 1 ст. 611 та ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, несвоєчасне і неповне виконання основного зобов`язання та факт існування форс-мажорної обставини не є свідченням того, що внаслідок виникнення форс-мажорної обставини, сторона не має фактичної змоги виконати свої зобов`язання. Необхідною умовою, яка свідчить про неможливість виконання свого зобов`язання, і відтермінування моменту його виконання на час дії форс-мажорної обставини, є наявність причинно-наслідкового зв`язку між форс-мажорною обставиною та її безпосереднім впливом на виконання конкретних зобов`язання, а точніше на неможливість його виконання саме з цієї причини.

При цьому, саме на особу, яка заявляє про наявність на неї впливу форс-мажорної обставини, покладається обов`язок доказування належними та допустимими доказами причинно-наслідкового зв`язку між дією форс-мажорної обставини та неможливістю, з огляду на це, своєчасного виконання взятого на себе зобов`язання.

Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили (в силу існування прямого причинно-наслідкового зв`язку між обставинами та зобов`язаннями), а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Отже, сам по собі форс-мажор, не звільняє від виконання договірного зобов`язання та не є автоматичною підставою як для відтермінування моменту виконання зобов`язання, так і для звільнення від відповідальності за невиконання договірного зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

У постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 Верховний Суд зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Відповідно до висновку Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеному у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Господарський суд зазначає, що використання відповідачем лише загального офіційного листа ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання через військову агресію російської федерації проти України повинен супроводжуватися принаймні і іншими доказами на підтвердження неможливості виконати зобов`язання в строк та належним чином.

Крім цього, господарський суд бере до уваги, що відповідач мав змогу звернутися до ТПП України або відповідної регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин або ж обставин непереборної сили відповідно до регламенту, проте цього не зробив, а причин неможливості звернутися суду не повідомив.

Отже, з урахуванням викладеного лист Торгово-промислової палати України (ТПП України) від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 як доказ існування форс-мажорних обставин у даній справі суд вважає недостатнім для підтвердження таких обставин.

Враховуюче вищевикладене, господарський суд зазначає, що посилання відповідача на обставини, що стали причиною неможливості вчасних розрахунків за договором, а саме: оголошення воєнного стану, військові дії на території України та блокада портів, через які відповідач мав намір реалізовувати сільськогосподарську продукції власного виробництва, перекриття критичних логістичних вузлів і, як наслідок, відсутність коштів напередодні посівної компанії, падіння цін на сільськогосподарську продукцію тощо, не можуть бути визнані господарським судом форс-мажорними обставинами саме для даного конкретного випадку невиконання відповідачем договірних зобов`язань, оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

Отже, господарський суд констатує, що в матеріалах справи відсутні та сторонами до суду не надані докази на підтвердження звільнення відповідача від відповідальності в порядку ст. 617 Цивільного кодексу України, ст. 218 Господарського кодексу України.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених до стягнення сум пені та 30% річних, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи обставини, наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву, запереченнях на відповідь на відзив, надані докази на їх обґрунтування та доводи позивача, господарський суд вбачає підстави для зменшення нарахованих позивачем пені та відсотків річних з огляду на таке.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту наведених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню з відповідача, суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема із розміром збитків кредитора, а також чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Господарський суд зазначає, що завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) і захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Суд також зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція щодо права суду зменшувати розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України. Так, у вищевказаній постанові зазначене таке: з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, передбачених статтею 625 ЦК України у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд, може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Суд наголошує, що вказане питання зменшення пені та відсотків річних вирішується з урахуванням приписів ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки, відсотків річних та розмір, до якого вказані нарахування підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги зазначені відповідачем обставини, що стали причиною несвоєчасних розрахунків із позивачем, та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, беручи до уваги, зокрема, неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків чи додаткових витрат внаслідок допущеного відповідачем порушення, а також відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження фінансового стану позивача, господарський суд доходить висновку, що справедливим та розумним буде зменшення пені, визначеної судом за результатом перерахунку, на 50%, а саме до 371 429 грн 63 коп., а також зменшення 30% річних, визначених судом за результатом перерахунку, на 70%, а саме до 336 654 грн 53 коп.

Таке зменшення розміру пені та 30% річних суд вважає розумним і оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для відповідача, так і для позивача.

Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої, визначені договором, майново-господарські зобов`язання перед позивачем з оплати переданого позивачем товару, чим порушив умови укладеного із позивачем договору та вищевказані приписи чинного законодавства, тому законними й обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача 4 040 477 грн 98 коп. основного боргу, 371 429 грн 63 коп. пені, 336 654 грн 53 коп. 30% річних.

Не зважаючи на часткове задоволення позовних вимог позивача, судові витрати, відповідно до положень ч. 9 ст. 129 ГПК України, слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру позовних вимог, з урахуванням виконаних судом розрахунків пені та 30% річних, оскільки застосування положень ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України не є підставою для покладення судових витрат на іншу сторону.

Водночас, оскільки провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 200 000 грн 00 коп. судом закрито, за приписами п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України „Про судовий збір, судовий забір в сумі 3000 грн 00 коп. підлягає поверненню позивачу за ухвалою суду, у разі подання відповідного клопотання.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат позивача на професійну правничу допомогу у даній справі, господарський суд виходить з такого.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи позивач просить суд стягнути з відповідача 40 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до вимог, викладених у позовній заяві та заві від 14.11.2022 № 1411/22-3К, з яких: 25 000 грн 00 коп. комплексне ведення справи у суді першої інстанції, 15 000 грн 00 коп. гонорар успіху.

Так, статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване ст.131-2 Конституції України, ст.16 ГПК, відповідними нормами Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування витрат на правову допомогу як складової судових витрат (п.12 ч.3 ст.2, ст.123, ч.2 ст126 Господарського процесуального кодексу України).

Господарський суд зазначає, що судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).

Згідно з ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п. п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

У п. 169 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зазначено, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

У постанові Верховного Суду від 11.06.2021 у справі № 34-16/17-3683-2011 викладено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

На підтвердження несення витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи позивачем надані копії договору про надання правничої (правової) допомоги №1/02-22 від 17.01.2022, додаткової угоди № 7 від 05.10.2022, платіжне доручення № 5082 від 27.10.2022 на суму 25 000 грн 00 коп., ордер серія АЕ № 1132498 від 20.04.2022, ордер серія АЕ № 1137375 від 03.06.2022, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 19.12.2018 ДП № 4033.

Так, 17.01.2022 між Адвокатським бюро Талоконова Кирила (далі - бюро) та позивачем (далі - клієнт) укладений договір про надання правничої (правової) допомоги №1/02-22.

Відповідно до п. 1.1 договору № 1/02-22 від 17.01.2022 бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу щодо: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру; складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства); представництва та захисту інтересів клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, провадження у справах про адміністративні правопорушення, органах виконавчої служби, органах Національної поліції України, прокуратури, органах Державної фіскальної служби України та усіх інших правоохоронних органах, органах Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України тощо з будь-яких питань; будь-яких інших питань правового характеру.

Розмір гонорару згідно п. 3.1 договору № 1/02-22 від 17.01.2022, який клієнт сплачує бюро за надану в межах цього договору правничу (правову) допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін.

Договір діє з моменту погодження сторонами усіх істотних умов та підписання сторонами тексту договору та додатків (додаткових угод) до нього (п. 4.1 договору №1/02-22 від 17.01.2022).

05.10.2022 до договору № 1/02-22 від 17.01.2022 між бюро та клієнтом укладено додаткову угоду № 7 (далі додаткова угода № 7).

Пунктом 1 додаткової угоди № 1 визначено порядок та умови оплати гонорару за надання правничої (правової) допомоги бюро у спорі про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором купівлі-продажу № 6332АЛ від 09.02.2022.

Розмір гонорару за надання правничої (правової) допомоги по комплексному веденню вказаної у п. 1 цієї додаткової угоди справи у суді першої інстанції складає 25.000,00 грн. Сторони погодили, що визначений розмір гонорару за надання правничої (правової) допомоги встановлений у цій додатковій угоді у вигляді фіксованої суми, яка не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого бюро часу, а отже розмір гонорару є визначеним у розумінні ч. 3 ст. 126 ГПК України. Повна оплата гонорару за надання правничої (правової) допомоги за цією додатковою угодою здійснюється впродовж 30 (тридцяти) календарних днів з дати укладання цієї додаткової угоди (п. 2 додаткової угоди).

Розмір гонорару успіху за досягнення позитивного результату внаслідок надання бюро правничої (правової) допомоги клієнту відповідно до цієї додаткової угоди складає 15 000,00 грн. Під досягненням позитивного результату сторони розуміють винесення судом першої інстанції рішення на користь клієнта про стягнення з відповідача/відповідачів не менше 70% ціни позову без врахування штрафних санкцій.

В якості доказу оплати за надання правової допомоги згідно додаткової угоди № 7 від 05.10.2022 до матеріалів справи долучено платіжне доручення № 50827 від 27.10.2022 на суму 25 000,00 грн.

Водночас, оцінюючи надані позивачем докази на предмет обґрунтованості розміру заявлених ним витрат на професійну правничу допомогу, суд з урахуванням критеріїв, визначених ч. 4 ст. 126 та ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи заяву відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, доходить висновку про неприйнятність заявленого до стягнення фіксованого розміру цих витрат у розмірі 40 000 грн 00 коп., з яких: 25 000 грн 00 коп. комплексне ведення справи у суді першої інстанції, 15 000 грн 00 коп. гонорар успіху, у зв`язку з їх неспівмірністю та нерозумністю, з огляду на таке.

Як вже зазначалось, 12.05.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), в якій підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19)), та зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44).

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" ("Iatridis v. Greece", заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" ("Pakdemirli v. Turkey", заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

У даному випадку, виходячи з того, що юридична кваліфікація правовідносин у даній справі не є складною, тому не вимагала від адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію, значних професійних зусиль для належного представництва інтересів позивача у справі.

Підготовка позовної заяви у спорі, що виник між сторонами, не потребує тривалого часу для аналізу договору, первинних документів: заборгованість відповідача стосується неналежного виконання відповідачем договору купівлі-продажу в частині своєчасної оплати вартості переданого позивачем товару, наявність заборгованість за яким не заперечується відповідачем.

Отже, з урахуванням характеру, предмета та складності спору (спір є стандартним-типовим, витікає з договору купівлі-продажу), кількості його учасників (два учасника), обсягом матеріалів справи (не великий обсяг первинних документів), господарський суд не може стверджувати, що спір у даній справі вимагав від адвоката аналізу значного обсягу джерел права, судової практики та значних затрат часу на його врегулювання.

При цьому, суд не може погодитися із доводами позивача, що 15 000 грн 00 коп. гонорару успіху є співмірним розміром витрат на правничу допомогу. В кожній конкретній справі суд оцінює розмір таких витрат у сукупності з іншими критеріями (зокрема, розумність, необхідність, чи були вони фактично понесені). Критерій розумності у спірному випадку стосується не суто розміру грошової суми від ціни позову, а оцінюється у співвідношенні із виконаною роботою, обставинами справи тощо. Суд не вбачає розумної потреби у таких витратах для цієї справи, не вважає, що вони відповідають критерію необхідності.

За вказаних обставин, господарський суд зазначає, що такі вимоги як стягнення гонорару успіху в розмірі 15 000 грн 00 коп. у зв`язку з прийняттям позитивного для позивача судового рішення у даній справі, не відповідають критерію розумності, так як не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв`язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер, а отже, доходить висновку про відсутність підстав для покладення на відповідачів відшкодування гонорару успіху, який сплачує позивач на користь адвоката в межах їх домовленості за умовами договору.

Таким чином, суд вважає прийнятною фіксовану суму за надання адвокатом у справі професійної правничої допомоги у розмірі 25 000 грн 00 коп.

З огляду на задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Альбіон", відповідно до норм ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 25 000 грн. 00 коп. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст. ст. 233, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 200 000 грн 00 коп.

В іншій частині позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Марвис" (53831, Дніпропетровська область, Апостолівський район, с. Новоіванівка, вул. Центральна, буд. 19-А, код ЄДРПОУ 36961808) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Альбіон" (49083, м. Дніпро, пр. Слобожанський, буд. 31Д, код ЄДРПОУ 35396734) 4 040 477 грн 98 коп. (чотири мільйони сорок тисяч чотириста сімдесят сім грн. 98 коп.) основного боргу, 371 429 грн 63 коп. (триста сімдесят одну тисячу чотириста двадцять дев`ять грн 63 коп.) пені, 336 654 грн 53 коп. (триста тридцять шість тисяч шістсот п`ятдесят чотири грн 53 коп.) 30% річних, 78 964 грн 08 коп. (сімдесят вісім тисяч дев`ятсот шістдесят чотири грн 08 коп.) витрат зі сплати судового збору, 25 000 грн 00 коп. (двадцять п`ять тисяч грн. 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

У решті позову відмовити

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 01.05.2023

Суддя І.А. Рудь