Рішення

від 17.11.2022 по справі 910/20737/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.11.2022Справа № 910/20737/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю секретаря судового засідання Степов`юк С.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Юридичної особи за законодавством Російської Федерації Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр международного обмена" (пров. Девятинський 4, оф. 39, м. Москва, Російська Федерація, 121099 (адреса в Україна: 04070, м. Київ, вул. Набережно - Хрещатицька, 35В)

до 1. гр. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр міжнародного обміну" (вул. Пирогова, 2, оф. 110, м. Київ, 01030)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - гр. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )

про визнання недійсними довіреності, рішення загальних зборів учасників та договору

Представники сторін:

від позивача: Швець Віталій Юрійович

від відповідача 1: не з`явився.

від відповідача 2: не з`явився.

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр международного обмена", юридична особа за законодавством Російської Федерації звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до гр. ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр міжнародного обміну" про:

- визнання недійсною з моменту вчинення довіреність від імені ТОВ "Центр международного обмена", юридичною особою за законодавством Російської Федерації, на ім`я громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 , посвідчену нотаріусом м. Москва Черемних Геннадієм Григоровичем, зареєстрована в реєстрі за № 9в-5261;

- визнання недійсним в повному обсязі рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Центр міжнародного обміну", оформлене протоколом № 22 від 19.01.2016 року;

- визнання недійсним Договору купівлі - продажу корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр міжнародного обміну" від 19.01.2016 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр международного обмена", юридична особа за законодавством Російської Федерації, зареєстрованим міжрайонною інспекцією Федеральної податкової служби № 46 по м. Москва, основний державний реєстраційний номер 1027703004073, та гр. ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що оспорювана довіреність від імені ТОВ "Центр международного обмена" вчинена за відсутності волевиявлення юридичної особи на укладення вказаного одностороннього правочину та за умови позбавлення нотаріуса ОСОБА_4 на дату видачі останньої повноважень займатись нотаріальною діяльністю, отже є недійсною з моменту вчинення, у зв`язку з чим за відсутності у гр. ОСОБА_3 повноважень діяти від імені позивача, рішення Загальних зборів учасників ТОВ "Центр міжнародного обміну", оформлене протоколом № 22 від 19.01.2016 року, прийняте за участю вказаного представника, а також укладений за його участі від імені позивача 19.01.2016 року як продавця договір купівлі - продажу корпоративних прав ТОВ "Центр міжнародного обміну" також мають бути визнані недійсними в судовому порядку згідно приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/20737/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 17.03.2021 року.

Судом встановлено, що до початку судового засідання 05.03.2021 року через канцелярію суду від ТОВ «Центр міжнародного обміну» надійшла заява про визнання позову від 03.03.2021 року, відповідно до якої відповідач 2 в порядку статей 42, 46 Господарського процесуального кодексу України позовні вимоги ТОВ «Центр международного обмена» (Росія, м. Москва) про визнання недійсними довіреності, рішення загальних зборів учасників товариства та договору визнає у повному обсязі.

Також до початку судового засідання 09.03.2021 року через канцелярію суду від представника гр. ОСОБА_2 надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача від 05.03.2021 року, яка мотивована тим, що рішення у справі №910/20737/20 вплине на права та обов`язки гр. ОСОБА_2 по відношенню до учасників справи, оскільки у даній справі оскаржується рішення загальних зборів та договір, які стали підставою для обрання 19.01.2016 року ОСОБА_2 керівником ТОВ «Центр міжнародного обміну».

Крім того, на виконання вимог ухвали суду від 15.02.2021 року через канцелярію суду 10.03.2021 року від позивача надійшли письмові пояснення у справі від 04.03.2021 року щодо обраного позивачем способу захисту цивільних прав та щодо обраного позивачем суб`єктного складу сторін. Письмові пояснення з доказами їх надсилання на адресу інших учасників справи залучені до матеріалів справи.

Поряд із цим, 10.03.2021 року через канцелярію суду від позивача надійшла заява б/н від 04.03.2021 року про зменшення розміру та уточнення позовних вимог, відповідно до якої останній виклав прохальну частину позовної заяви у справі №910/20737/20 в новій редакції та просив суд:

- визнати недійсним в повному обсязі рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр міжнародного обміну", оформлене протоколом № 22 від 19.01.2016 року;

- визнати недійсним Договір купівлі - продажу корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр міжнародного обміну" від 19.01.2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр международного обмена", юридична особа за законодавством Російської Федерації, зареєстрованим міжрайонною інспекцією Федеральної податкової служби № 46 по м. Москва, основний державний реєстраційний номер 1027703004073, та гр. ОСОБА_1 .

- стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр міжнародного обміну" та ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр международного обмена" судові витрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.3021 року у зв`язку з неявкою відповідача 1 особисто та/або його представника, а також представника відповідача 2 відкладено підготовче засідання на 21.04.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача гр. ОСОБА_2 за заявою останнього та, відповідно, відкладено підготовче засідання на 27.05.2021 року.

До початку судового засідання 06.05.2021 року через канцелярію суду від представника третьої особи гр. ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення на позовну заяву б/н від 04.05.2021 року, відповідно до яких третя особа зазначає про те, що надані позивачем письмові докази, а саме заява гр. ОСОБА_5 від 10.03.2016 року, Виписка із ЄДРЮО від 15.12.2020 року та заява генерального директора ТОВ «Центр международного обмена» ОСОБА_6 від 16.02.2016 року не відповідають статтям 76, 77, 87, 88, 91 ГПК України та є неналежним доказами у справі.

Крім того, третя особа зазначає про те, що за законодавством Російської Федерації нотаріальне посвідчення спірної довіреності від 22.12.2015 року не вимагається. В свою чергу, на переконання третьої особи, позивач вчинив дії, що свідчать про наступне схвалення спірного рішення загальних зборів та договору купівлі-продажу корпоративних прав, що підтверджується, зокрема, перебуванням гр. ОСОБА_3 на посаді керівника ТОВ «Центр міжнародного обміну» до 16.09.2020 року. Письмові пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 18.05.2021 року через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення б/н від 13.05.2021 року на пояснення третьої особи з доказами їх надсилання на адресу інших учасників справі, в яких позивач не визнає доводи третьої особи та наголошує на наявності підстав для визнання недійсною довіреності, договору та рішення загальних зборів учасників товариства. Письмові пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2021 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 14.07.2021 року та протокольною ухвалою задоволено усне клопотання позивача про залишення заяви про зменшення розміру та уточнення позовних вимог від 10.03.2021 року без розгляду.

Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання 27.05.2021 року від представника третьої особи ОСОБА_2 надійшла заява про застосування строків позовної давності до позовник вимог ТОВ «Центр международного обмена» від 27.05.2021 року, за змістом якої третя особа просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог на підставі частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України у зв`язку зі спливом позовної давності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 року у зв`язку з неявкою представників відповідачів 1, 2 та третьої особи відкладено розгляд справи по суті на 12.08.2021 року.

У судовому засіданні 12.08.2021 року за клопотанням позивача судом протокольною ухвалою оголошено перерву у судовому засіданні на 15.09.2021 року.

Проте, у зв`язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному судове засідання призначене на 15.09.2021 року не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 року призначено судове засідання на 13.10.2021 року.

До початку судового засідання через канцелярію суду 15.09.2021 року від третьої особи - гр. ОСОБА_2 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Верховним Судом справи № 826/6717/16. Клопотання разом з доказами направлення на адресу сторін у справі судом долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 року у зв`язку з неявкою представників сторін та третьої особи розгляд справи відкладено на 18.11.2021 року.

До початку судового засідання 18.10.2021 року через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення у справі б/н від 12.10.2021 року з доказами їх надсилання на адресу інших учасників справи, з доданою до них судовою практикою Верховного Суду у справах №907/651/17, №907/679/17, №138/1523/19, №914/1394/17, №910/7431/19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 року ухвалено повернутися до розгляду справи № 910/20737/20 у підготовчому засіданні, задоволено клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача гр. ОСОБА_2 та зупинено провадження у справі № 910/20737/20 до розгляду Верховним Судом справи № 826/6717/16.

Через канцелярію суду 15.02.2022 року до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі № 910/20737/20.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 року поновлено провадження у справі № 910/20737/20 та призначено підготовче засідання на 10.03.2022 року.

Проте, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану з 24.02.2022 року судове засідання, призначене на 23.03.2022 року, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2022 року, з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України та положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, підготовче засідання призначено на 20.07.2022 року.

У підготовчому судовому засіданні 20.07.2022 року судом за клопотанням позивача протокольною ухвалою оголошено перерву до 01.09.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2022 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/20737/20 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 05.10.2022 року.

Судом доведено до відома учасників справи, що до початку судового засідання 01.09.2022 року від позивача надійшли письмові пояснення у справі від 01.09.2022 року за наслідками розгляду Верховним Судом справи № 826/6717/16. За змістом вказаних пояснень позивач зазначає про те, що наразі наказ Міністерства юстиції України №851/5 від 24.03.2016 року про скасування реєстраційних дій №10741050026040846 та №10741070027040846 в ЄДРПОУ від 03.02.2016 року про зміну учасника та керівника ТОВ «Центр міжнародного обміну» в судовому порядку не скасований. Письмові пояснення судом долучені до матеріалів справи.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті 05.10.2022 та 09.11.2022 року судом протокольними ухвалами оголошено перерви до 09.11.2022 та 17.11.2022 року відповідно.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін та учасників справи станом на 17.11.2022 року до суду не надходило.

Представник позивача з`явився в судові засідання з розгляду справи по суті 05.10.2022 року та 17.11.2022 року, у судове засідання 09.11.2022 року - не з`явився.

Відповідач 1 особисто та/або його представник, а також представник відповідача 2 в судові засідання з розгляду справи по суті 05.10.2022 року, 09.11.2022 року та 17.11.2022 року не з`явилися.

Представник третьої особи з`явився в судові засідання з розгляду справи по суті 05.10.2022 року та 09.11.2022 року, в судове засідання 17.11.2022 року - не з`явився.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Разом з тим, оскільки у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 24.02.2022 року доставка поштової кореспонденції в м. Суходільск Луганської області за місцем реєстрації гр. ОСОБА_1 не здійснюється, про дату, час і місце розгляду даної справи відповідач 1 повідомлявся шляхом розміщення інформації про оголошення 09.11.2022 року перерви в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 17.11.2022 року на сторінці Господарського суду міста Києва на офіційному веб-порталі «Судова влада в Україні» в мережі Інтернет 14.11.2022 року.

Доказів отримання відповідачем 2 ухвали суду від 09.11.2022 року поштовим відділенням зв`язку на час розгляду справи 17.11.2022 року не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0105493069949 на адресу відповідача 2, в якому зазначено, що станом на 17.11.2022 року поштове відправлення прямує до точки видачі/доставки.

Уповноважений представник третьої особи про дату, час та місце проведення судового засідання 17.11.2022 року повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою б/н від 09.11.2022 року представника гр-на ОСОБА_2 .

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місця реєстрації позивача згідно з матеріалами справи, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Про поважні причини неявки відповідача 1 та третьої особи особисто та/або їх уповноважених представників, представника відповідача 2 в судове засідання 17.11.2022 року суд не повідомлено.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідачі 1, 2 та третя особа не були позбавлені права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про оголошення перерви в судовому засіданні з розгляду справи № 910/20737/20 по суті у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відтак, суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідачів та третьої особи та повідомлення їх про розгляд справи судом.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідачі 1, 2 та третя особа не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 та/або їх представники та представник ТОВ «Центр міжнародного обміну» не прибули в судове засідання з розгляду справи по суті 17.11.2022 року, суд за відсутності заперечень з боку позивача, здійснював розгляд справи 17.11.2022 року виключно за наявними матеріалами, за відсутності відповідача 1 та третьої особи особисто та/або їх представників та представника відповідача 2.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 17.11.2022 року представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 17.11.2022 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін та учасника справи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до пункту 3 частини 1 статті 20 ГПК України до підвідомчості господарським судам України віднесено справи з корпоративних спорів, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Згідно з частинами 1, 3 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень частини 1, 3 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами; під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Отже, у корпоративних відносинах об`єктом захисту виступають корпоративні права учасника товариства.

Загальними для учасника будь-якого товариства є права: брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства; отримувати інформацію про господарську діяльність товариства; брати участь у розподілі прибутку товариства; отримати у разі ліквідації товариства частину майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами, або його вартість; вийти в установленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь в товаристві, у порядку, встановленому законом тощо.

Порядок створення та управління товариством, відносини учасників між собою та з товариством, правовий статус учасників та самого господарського товариства, яким є товариство з обмеженою відповідальністю, визначаються й регулюються, зокрема, § 1 глави 8 Цивільного кодексу України, главами 7, 9 Господарського кодексу України, Законом України «Про господарські товариства» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) тощо.

При цьому Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 року, який набрав чинності 17.06.2018 року, визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про господарські товариства» у частині, що стосується товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, а також, внесено зміни, зокрема, до Цивільного кодексу України, а саме, назву підрозділу 4 § 1 глави 8 « 4. Товариство з обмеженою відповідальністю» та статті 140-151 виключено.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, відповідно до правил дії цивільно-правових актів у часі, визначених у статті 5 Цивільного кодексу України, до спірних правовідносин слід застосовувати норми матеріального права, чинні на час виникнення цих спірних правовідносин, у зв`язку з чим суд здійснює розгляд спору із застосуванням норм матеріального права, в редакціях, чинних на момент виникнення та існування спірних правовідносин, зокрема, прийняття оспорюваного рішення загальних зборів, оформленого протоколом №22 від 19.01.2016 року та укладання оспорюваного договору купівлі-продажу корпоративних прав.

Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 83 Цивільного кодексу України юридична особа може створюватися у формі, зокрема, товариства, яким є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 84 Цивільного кодексу України встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю є підприємницьким товариством.

За приписами статті 62 Господарського кодексу України підприємство є самостійним господарюючим суб`єктом, юридичною особою, має відокремлене майно, самостійних баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Частиною 5 статті 63 Господарського кодексу України визначено, що господарське товариство, як корпоративне підприємство діє, зокрема, на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

За правилами частини 4 статті 87 Цивільного кодексу України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Згідно з частиною 3 статті 83 Господарського кодексу України господарське товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата.

Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою (ч. 1 ст. 10 вказаного Закону).

Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №25626157 від 21.09.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр міжнародного обміну» (код ЄДРПОУ 36217824) є самостійним господарюючим суб`єктом, єдиним учасником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр международного обмена» (країна резиденства - Росія, місцезнаходження: Росія, 121099, м. Москва, провулок Девятинський, буд. 4, офіс 39.) та діє на підставі Статуту.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр міжнародного обміну» було зареєстровано 11.11.2008 року, номер запису: 10741020000031924.

Розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр міжнародного обміну» становить 1 099 242,79 грн.

Частиною 1 статті 50 Закону України «Про господарські товариства» визначено, що товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів (частина 1 статті 144 Цивільного кодексу України).

Статтею 116 Цивільного кодексу України та статтею 10 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено право учасника господарського товариства брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 145 Цивільного кодексу України, приписи якої кореспондуються зі статтею 58 Закону України «Про господарські товариства», вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників, які складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Згідно з частиною 1 статті 60 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 50 відсотками голосів.

Судом встановлено, що 19.01.2016 року було проведено загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр міжнародного обміну», на яких був присутній представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр международного обмена» - юридичної особи за законодавством Російської Федерації, яка володіє 100% часток в статутному капіталі товариства та 100% голосів Товариства, гр. ОСОБА_7 , який діяв на підставі довіреності від 21.12.2015 року, зареєстрованої в реєстрі за № 9В-5261, а також запрошеними були: гр-н України - ОСОБА_1 , гр-н України - ОСОБА_2 .

Результати проведення загальних зборів учасників товариства оформлено протоколом загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Центр міжнародного обміну» № 22 від 19.01.2016 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Згідно з порядком денним загальних зборів учасників товариства, на обговорення та голосування були поставлені наступні питання: 1) Про продаж частки статутного капіталу у розмірі 100% ТОВ «Центр міжнародного обміну»; 2) Про визначення ціни частки статутного капіталу у розмірі 100% ТОВ «Центр міжнародного обміну»; 3) Про затвердження нової редакції статуту ТОВ «Центр міжнародного обміну»; 4) Про звільнення директора ТОВ «Центр міжнародного обміну»; 5) Про призначення директора ТОВ «Центр міжнародного обміну»; 6) Про призначення уповноваженої особи для проведення реєстрації відповідних змін в установчих документах ТОВ «Центр міжнародного обміну».

За результатами проведення вказаних загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр міжнародного обміну» 19.01.2016 року було прийнято наступні рішення: 1) Продати частку статутного капіталу у розмірі 100% ТОВ «Центр міжнародного обміну»; 2) Визначити ціну частки статутного капіталу ТОВ «Центр міжнародного обміну» у розмірі 1 099 242, 79 грн.; 3) Затвердити нову редакцію статуту ТОВ «Центр міжнародного обміну»; 4) Звільнити ОСОБА_3 з посади директора з 19.01.2016 року; 5) Призначити директором ТОВ «Центр міжнародного обміну» ОСОБА_2 з наданням йому відповідних повноважень та права першого підпису; 6) Призначити директора ТОВ «Центр міжнародного обміну» уповноваженою особою для проведення реєстрації відповідних змін в установчих документах ТОВ «Центр міжнародного обміну».

Як встановлено судом, вказаний протокол загальних зборів учасників ТОВ «Центр міжнародного обміну» № 22 від 19.01.2016 року містить підписи: від імені учасника ТОВ «Центр международного обмена» - ОСОБА_3 та запрошених осіб - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Наразі, факт підписання вказаними особами оспорюваного рішення загальних зборів учасників товариства, оформленого протоколом № 22 від 19.01.2016 року, сторонами не оскаржувався, заперечень щодо дійсності підписів гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на зазначеному документів від сторін до суду не надходило.

При цьому судом за матеріалами справи встановлено, що 19.01.2016 року на загальних зборах учасників товариства від імені позивача - ТОВ «Центр международного обмена» (основний державний реєстраційний номер 1027703004075), був присутній та голосував гр-н Російської Федерації ОСОБА_3 на підставі довіреності від 22.12.2015 року, виданої від імені ТОВ «Центр международного обмена» директором, гр-ном Російської Федерації ОСОБА_5 , посвідченої нотаріусом міста Москви Черемних Геннадієм Григоровичем та зареєстрованої в реєстрі за №9в-5261, відповідно до якої останнього уповноважено бути представником ТОВ «Центр международного обмена» як єдиного учасника ТОВ «Центр міжнародного обміну» (код ЄДРПОУ 36217824) з питань, які належать до компетенції загальних зборів учасників.

Статтею 100 Цивільного кодексу України встановлено, що право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.

Відповідно до статті 167 Господарського кодексу України правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацією, зокрема, шляхом участі в загальних зборах, є однією зі складових корпоративних прав.

Статтею 10 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що учасники товариства мають право: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов`язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, на підставі рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр міжнародного обміну», оформленого протоколом № 22 від 19.01.2016 року, та згідно статті 147 Цивільного кодексу України, гр-ном ОСОБА_1 набуто у власність 100% часток статутного капіталу ТОВ «Центр міжнародного обміну», які були продані йому Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр международного обмена» на підставі Договору купівлі-продажу корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр міжнародного обміну» від 19.01.2016 року (далі - Договір), копія якого наявна в матеріалах справи.

Згідно з пунктом 7.1 Договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Вказаний правочин підписаний від імені продавця - Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр международного обмена» гр-ном ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності від 22.12.2015 року за №9в-5261, та покупця - гр-ном ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм § 1 глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу можуть бути і майнові права.

Згідно з пунктом 1.1 Договору продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати покупцеві свої корпоративні права, пропорційно його частці у статутному фонді товариства, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договору, прийняти та оплатити названі корпоративні права.

Відповідно до пункту 1.3 Договору частка продавця у статутному фонді товариства становить 100% статутного капіталу, а саме 1 099 242,79 грн.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що відступлення корпоративних прав за цим договором є чинним і покупець вважається повноправним учасником товариства з моменту державної реєстрації змін до Статуту товариства, згідно з якими покупця включено до числа учасників товариства.

Відповідно до статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, та у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в пункті 3.1 Договору за відступлення корпоративних прав покупець зобов`язується сплатити продавцю 1 099 242,79 грн., тобто 100% статутного фонду товариства.

За умовами пункту 4.1 Договору вартість корпоративних прав за даним договором сплачується протягом року з моменту укладення цього Договору.

За настання обставин, зазначених у пункті 2.1 цього Договору, мають місце такі юридично значущі наслідки: усі права та обов`язки продавця як учасника товариства переходять до покупця; продавець втрачає усі права та обов`язки, що були зумовлені його статусом як учасника товариства, а покупець набуває відповідних прав та обов`язків; покупець стає новим учасником товариства і в повному обсязі набуває правосуб`єктності, що випливає із цього (пункт 5.1 Договору).

В подальшому, на підставі зазначених вище документів, а саме протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Центр міжнародного обміну" № 22 від 19.01.2016 року, згідно з яким гр. ОСОБА_2 призначено директором ТОВ "Центр міжнародного обміну", Договору купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ "Центр міжнародного обміну" від 19.01.2016 року, за яким ТОВ "Центр международного обмена" в особі ОСОБА_3 передало ОСОБА_1 свої корпоративні права пропорційно частці у статутному фонді ТОВ "Центр міжнародного обміну" (розмір внеску - 100% статутного капіталу, а саме: 1 099 242,79 грн.), довіреності від 22.12.2015 року, за якою ТОВ "Центр международного обмена" уповноважило ОСОБА_3 бути його представником з питань, віднесених до компетенції загальних зборів товариства, за зверненням ОСОБА_2 03.02.2016 року державним реєстратором відділу державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Голосіївського району управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції Морозовим A.B. було проведено реєстраційні дії №10741050026040846 «Державна реєстрація змін до установчих документів» та №10741070027040846 «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не зв`язані зі змінами в установчих документах, якими змінено склад засновників з ТОВ «Центр международного обмена» на ОСОБА_1 та керівника ТОВ «Центр міжнародного обміну» з ОСОБА_3 на ОСОБА_2 .

В свою чергу, 17.02.2016 року представник ТОВ «Центр международного обмена» ОСОБА_8 , яка діяла на підставі довіреності № 903 від 05.02.2016 року, звернулась до Міністерства юстиції України зі скаргою від 12.02.2016 року, в якій скаржник просив скасувати реєстраційні дії №10741050026040846 та №10741070027040846 про зміну учасника та керівника ТОВ «Центр міжнародного обміну» (код ЄДРПОУ 36217824), які здійснені 03.02.2016 року державним реєстратором Морозовим A.B., а також запобігти перереєстрації прав на нерухоме майно, що належить товариству на підставі документів, поданих неналежними особами. Копія скарги наявна в матеріалах справи.

За наслідком розгляду зазначеної скарги, на підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 10.03.2016 року про задоволення скарги ОСОБА_8 у повному обсязі, відповідно до ч. 6 ст. 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1128, Міністерством юстиції України видано наказ №851/5 від 24.03.2016 року «Про задоволення скарги ОСОБА_8 у повному обсязі», яким скасовано реєстраційні дії в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 03.02.2016 року №10741050026040846 та №10741070027040846 щодо ТОВ "Центр міжнародного обміну", проведені державним реєстратором відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Голосіївського району реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Морозовим A.B. у зв`язку з порушенням вимог чинного законодавства, а саме пункту 7 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", частини 2 статті 7 Закону України "Про господарські товариства", статті 2411 КЗпП України. Копія наказу наявна в матеріалах справи.

В подальшому до ЄДР були внесені зміни щодо складу учасників та зміну керівника ТОВ «Центр міжнародного обміну», а саме зазначено учасника юридичної особи - ТОВ «Центр международного обмена» (121099, Російська Федерація, м. Москва) та керівником - ОСОБА_3 .

Проте, не погоджуючись з наказом № 851/5 від 24.03.2016 року в подальшому гр. ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про скасування рішення Міністерства юстиції України щодо скасування реєстраційних дій: державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи від 03.02.2016 року № 10741050026040846; внесення змін до відомостей про юридичну особу, які не пов`язані зі змінами в установчих документах (зміна керівника юридичної особи) від 03.02.2016 року за № 10741070027040846, вчинені державним реєстратором Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Голосіївського району реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Морозовим А.В.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2020 року у справі №826/6717/16 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 року у справі № 826/6717/16 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Господарського суду міста Києві від 26.10.2020 року у справі № 826/6717/16 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено повністю. Скасовано рішення Міністерства юстиції України, оформлене Наказом Міністерства юстиції України від 24.03.2016 року № 851/5 «Про задоволення скарги ОСОБА_8 у повному обсязі» щодо скасування реєстраційної дії: державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи (зміна складу інформації про засновників) від 03.02.2016 року № 10741050026040846, що вчинена ОСОБА_9 , державним реєстратором Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Голосіївського району реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві. Скасовано рішення Міністерства юстиції України, оформлене Наказом Міністерства юстиції України від 24.03.2016 року № 851/5 «Про задоволення скарги ОСОБА_8 у повному обсязі» щодо скасування реєстраційної дії: державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах (зміна керівника юридичної особи) від 03.02.2016 року № 10741070027040846, що вчинена Морозовим А.В., державним реєстратором Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Голосіївського району реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Постановою Верховного Суду від 26.01.2022 року у справі №826/6717/16 постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 року у справі № 826/6717/16 скасовано, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2020 року залишено в силі.

За таких обставин, за результатами судового розгляду справи № 826/6717/16 встановлено відсутність підстав для скасування наказу Міністерства юстиції України № 851/5 від 24.03.2016 року, яким задоволено скаргу та скасовано реєстраційні дії в ЄДРПОУ № 10741050026040846 та № 10741070027040846 від 03.02.2016 року щодо ТОВ "Центр міжнародного обміну", проведені державним реєстратором відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Голосіївського району реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Морозовим А.В.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).

Даний принцип безпосередньо пов`язаний з приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи тощо.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16.

З огляду на вищевказане, обставини вчинення реєстраційних дій щодо ТОВ "Центр міжнародного обміну" № 10741050026040846, № 10741070027040846 від 03.02.2016 державним реєстратором з порушенням встановленого законодавством порядку, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2020 року у справі № 826/6717/16, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 26.01.2022 року, яке набрало законної сили, в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальне значення для даної справи, не підлягають повторному доказуванню при розгляді справи № 910/20737/20 та мають обов`язкову силу для вирішення даної справи.

Отже, на момент звернення із позовною заявою 28.12.2020 року та відкриття провадження у справі № 910/20737/20 записи щодо наявності у складі учасників TOB "Центр міжнародного обміну" гр-на ОСОБА_1 були скасовані на підставі наказу від 24.03.2016 року № 851/5.

Позивач, як єдиний учасник Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр міжнародного обміну», звернувся до суду з даним позовом про визнання недійсними рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр міжнародного обміну», оформленого протоколом № 22 від 19.01.2016 року, а також Договору купівлі-продажу корпоративних прав від 19.01.2016 року, як таких, що порушують права позивача як учасника товариства та власника 100% частки в статутному капіталі товариства та такі, що були вчинені без відома, погодження та схвалення з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр международного обмена».

При цьому в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що довіреність від 22.12.2015 року за №9в-5261, на підставі якої від імені позивача діяв гр-н ОСОБА_3 , позивачем не видавалась та генеральним директором ТОВ «Центр международного обмена» не підписувалась; вказана довіреність відсутня в реєстрі довіреностей, а нотаріус Черемних Геннадій Григорович, яким була посвідчена спірна довіреність, був позбавлений повноважень займатися нотаріальною діяльністю на час вчинення відповідних нотаріальних дій з її видачі, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність підстав для визнання спірної довіреності недійсною з моменту вчинення.

Позивач також наголошує на тому, що не здійснював жодних дій, спрямованих на відчуження своєї частки у статутному капіталі товариства, не підписував жодних довіреностей та не уповноважував будь-яких осіб на вчинення від імені позивача дій стосовно відчуження частки та зміни керівника товариства, а також не уповноважував будь-яких осіб на участь від імені позивача у загальних зборах учасників товариства, які відбулися 19.01.2016 року, а отже, на думку позивача, оспорюване рішення загальних зборів учасників товариства про відчуження частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр міжнародного обміну» та про зміну керівника товариства було протиправно прийнято без участі та згоди позивача, як єдиного учасника товариства.

Також в позовній заяві позивач зазначає, що Договір купівлі-продажу корпоративних прав від 19.01.2016 року укладено від імені позивача неуповноваженою особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, волевиявлення продавця як учасника правочину не відповідало його внутрішній волі, в зв`язку з чим вказаний Договір має бути визнаним недійсним згідно статей 203, 215 Цивільного кодексу України в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно з частинами 1, 5 статті 98 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.

Згідно із пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.

Право на звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішень органів управління товариства мають лише ті його акціонери (учасники), які були акціонерами (учасниками) на дату прийняття рішення, що оскаржується.

Як зазначено Пленумом Верховного Суду України (пункти 17, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.10.2008 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів») та Пленумом Вищого господарського суду України (пункти 2.12., 2.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 25.02.16 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» (далі - Постанова № 4), підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

При вирішенні питання про визнання недійсним рішення загальних зборів слід враховувати, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з порушенням прямих вказівок закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму (статті 59 та 60 Закону України "Про господарські товариства", статті 41 та 42 Закону України "Про акціонерні товариства", стаття 15 Закону України "Про кооперацію"); прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (частина шоста статті 42 Закону України "Про акціонерні товариства"); прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного, на розгляд яких не було отримано згоди усіх присутніх на загальних зборах (частина п`ята статті 61 Закону України "Про господарські товариства"); відсутність протоколу загальних зборів ТОВ (частина шоста статті 60 Закону України "Про господарські товариства"); відсутність протоколу загальних зборів АТ, підписаного головою і секретарем зборів (стаття 46 Закону України "Про акціонерні товариства").

При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв`язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

Приписами статті 237 Цивільного кодексу України визначається поняття та підстави представництва, відповідно до ч.ч 1, 3 якої представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник від імені особи, яку він представляє, здійснює тільки певні юридичні дії внаслідок повноваження. Наявність у представника повноважень є обов`язковою умовою будь - якого представництва.

Відповідно до статті 238 цього ж Кодексу представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Статтею 244 Цивільного кодексу України унормовано, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до статті 245 Цивільного кодексу України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

При цьому у відповідності до статті 246 Цивільного кодексу довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Учасники товариства можуть брати участь у загальних зборах особисто або через представника. Якщо довіреність учасника на право участі та голосування на загальних зборах оформлена (складена або посвідчена) з порушенням встановлених законодавством вимог, голоси учасника, передані за такою довіреністю, не можуть враховуватися під час визначення кворуму на загальних зборах та результатів голосування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 27.06.2018 у справі №907/651/17, від 08.08.2018 року у справі №907/679/17.

Так, згідно з наявною в матеріалах справи копією довіреності від 22.12.2015 року, що посвідчена нотаріусом м. Москви Черемних Геннадієм Григоровичем за реєстровим № 9в-5261, Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр международного обмена» (Росія) в особі генерального директора гр-на Російської Федерації ОСОБА_5 уповноважило гр-на Російської Федерації ОСОБА_3 бути представником товариства як єдиного учасника ТОВ «Центр міжнародного обміну» (Україна) з питань прийняття рішень, які віднесено до компетенції загальних зборів учасників товариства, зокрема: зміна Статуту товариства, у тому числі зміна розміру статутного капіталу товариства; виключення учасника товариства; відчуження майна товариства; призначення та звільнення генерального директора; вирішення питання про придбання товариством частки учасника; попереднє погодження укладання товариством одної або декількох взаємопов`язаних угод, пов`язаних з придбанням, відчуженням або можливістю відчуження товариством прямо або опосередковано майна, вартість якого перевищує 50 000 дол. США або їх еквівалент у гривні або іншій валюті; прийняття рішень про укладання крупних угод, пов`язаних з придбанням, відчуженням або можливістю відчуження товариством прямо або опосередковано майна, вартість якого складає від 25 % до 50 % вартості майна товариства, визначеної на основі даних бухгалтерської звітності за останній завітний період, що передує дню прийняття рішення про укладання таких угод; тощо.

Разом з цим, судом за матеріалами справи встановлено, що на дату видачі довіреності ОСОБА_5 не перебував на посаді генерального директора ТОВ «Центр международного обмена», що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою із Єдиного державного реєстру юридичних осіб від 15.12.2020 року №ЮЭ9965-20-324638965 за законодавством РФ, що сформована на офіційному веб-сайті за посиланням: https://egrul.nalog.ru/index.html.

Зі змісту зазначеної виписки вбачається, що на посаді генерального директора ТОВ «Центр международного обмена» з 12.03.2014 року перебував ОСОБА_6 .

В свою чергу, згідно з наявним в матеріалах справи листом від 16.02.2016 року за підписом генерального директора ТОВ «Центр международного обмена» ОСОБА_6 зазначено, що у період з 01.01.2014 року по 15.02.2016 року довіреності від імені ТОВ «Центр международного обмена» (Росія, м. Москва) на продаж часток і участі у загальних зборах ТОВ «Центр міжнародного обміну» (Україна, м. Київ) нікому не видавались, рішення про продаж часток не приймалось.

Крім того, відповідно до наявної в матеріалах справи заяви від 10.03.2016 року ОСОБА_5 , яка нотаріально посвідчена ОСОБА_10 , тимчасово виконуючим обов`язки нотаріуса м. Москва ОСОБА_11 , ОСОБА_5 не перебуває на посаді генерального директора ТОВ «Центр международного обмена» з жовтня 2013 року та після цього жодних довіреностей та інших документів від імені ТОВ «Центр международного обмена» не підписував.

Так, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14.09.2018 року у справі № 761/31155/16-ц (провадження № 2/761/2388/2018), яке набрало законної сили, задоволено позов ТОВ «Центр міжнародного обміну» та визнано недійсним договір купівлі - продажу № 34 від 12.10.2016 року нерухомого майна, укладений від імені ТОВ «Центр міжнародного обміну» ОСОБА_2 з гр. ОСОБА_12 , та застосовано наслідки недійсності правочину - повернення товариству нерухомого майна.

При цьому при прийнятті рішення суд виходив з обставин відсутності волевиявлення ТОВ «Центр міжнародного обміну» на відчуження частки у статутному капіталі та зміни керівника товариства, відтак внесення змін до відомостей про ТОВ «Центр міжнародного обміну» реєстратором Морозовим А.В. здійснене без відома товариства та на підставі підроблених документів, зокрема, довіреності, виданої від імені генерального директора товариства ОСОБА_5 , який не є і не був генеральним директором товариства, позаяк генеральним директором є ОСОБА_6 , у зв`язку з чим 11.02.2016 року ТОВ «Центр міжнародного обміну» подано заяву про злочин, передбачений ст. 206-2 КК України та до ЄРДВ внесені відомості про злочин за № 12016100100001888.

Додатково судом враховано зміст наявної в матеріалах справи постанови про закриття кримінального провадження слідчого СВ Шевченківського УП ГУ НП в м. Києві від 27.12.2018 року за матеріалами досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 12016100100001888 від 13.02.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, згідно якої в ході досудового розслідування встановлено, що довіреність від 22.12.2015 року, протокол № 22 загальних зборів від 19.01.2016 року та договір купівлі - продажу корпоративних прав, на підставі яких було змінено керівника та учасника товариства, є підробними та жодного рішення дійсний засновник ТОВ «Центр міжнародного обміну - ТОВ «Центр международного обмена» щодо відчуження корпоративних прав не приймав.

За таких обставин наведене вище свідчить про те, що довіреність від 22.12.2015 року від імені позивача була підписана не встановленою особою за відсутності на це відповідних повноважень, оскільки наявними в матеріалах справи заявами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 видача за їх підписом відповідної довіреності не визнається та заперечується.

При цьому суд не приймає до уваги заперечення третьої особи про те, що нотаріально посвідчена заява гр-на ОСОБА_5 від 10.03.2016 року, а також лист ТОВ «Центр международного обмена» за підписом генерального директора ОСОБА_6 від 16.02.2016 року не можуть вважатись належними та допустимими доказами, оскільки не відповідають формі та вимогам, що встановлені статтею 88 ГПК України щодо показання свідка, з огляду на те, що вказана заява ОСОБА_5 датована 10.03.2016 року, а отже на час її складення та посвідчення діяла редакція Господарського процесуального кодексу України, яка не містила відповідних норм, які регулюють процесуальні питання встановлення доказів на підставі показань свідків, та втратила чинність із введенням в дію Закону України "Про внесений змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" №2147-VIII від 03.10.2017 року.

При цьому суд зазначає, що заява від 10.03.2016 року містить відомості щодо дати та місця народження, громадянства, паспортні дані та адресу реєстрації/проживання ОСОБА_5 , підпис останнього нотаріально посвідчено, та містить інформацію щодо обставин, які є предметом судового розгляду.

Водночас, відповідно до частини 1, 2 статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про інформацію", який регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації, документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Суд відзначає, що наданий позивачем лист ТОВ «Центр международного обмена» від 16.02.2016 року, виконано на фірмовому бланкові товариства та за підписом генерального директора ОСОБА_6 та скріплено печаткою товариства.

Лист ТОВ «Центр международного обмена» від 16.02.2016 року є документом, який містить інформацію, яка вказує, що за період із 01.01.2014 по 15.02.2016 року довіреність на продаж часток і участь загальних зборах ТОВ «Центр міжнародного обміну» (Україна, м. Київ) жодній особі не видавались, рішення про продажу часток не приймалось.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин, за висновком суду, подані позивачем в якості письмового доказу заява ОСОБА_5 від 10.03.2016 року та заява генерального директора ТОВ «Центр международного обмена» ОСОБА_6 від 16.02.2016 року відповідають вимогам статей 76-77, 91 Господарського процесуального кодексу України та визнаються судом належними та допустимими доказами у справі.

Посилання третьої особи на те, що виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб від 15.12.2020 року містить інформацію, яка є актуальною саме на дату її видачі та не підтверджує факту того, що ОСОБА_5 при видачі довіреності від 22.12.2015 року не міг діяти як генеральний директор позивача, суд не приймає до уваги, оскільки зі змісту даної виписки вбачається, що запис про ОСОБА_6 на посаді генерального директора ТОВ «Центр международного обмена» було внесено 18.10.2013 року (пункт 20 вказаної виписки), що спростовує вказані доводи третьої особи.

Суд зазначає, що встановлення і застосування змісту іноземного права - це правозастосовний процес, який здійснюється судом на підставі та в межах національного права згідно із загальновизнаними принципами міжнародного права, такими, як: суверенна рівність держав, самовизначення, невтручання у внутрішні справи.

Розгляд цивільних та господарських справ з іноземним елементом здійснюється за "законом суду", тобто юридичною підставою застосування іноземного права на території України є норми ГПК, Закон України "Про міжнародне приватне право" тощо.

Норми права інших держав суд застосовує у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (частина 5 статті 11 ГПК України).

Застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права (стаття 6 Закону України "Про міжнародне приватне право").

Оскільки суд зобов`язаний застосовувати норми іноземного права, то встановлення ним іноземного права здійснюється ex officio, суд використовує наступні способи здобуття інформації про іноземне право: 1) власне з`ясування змісту іноземного права суддею, у провадженні якого є справа; 2) використання експертних висновків; 3) дипломатичний порядок отримання такої інформації; 4) офіційний запит через Міністерство юстиції; 5) отримання довідок через систему правової допомоги; 6) обмін правовою інформацією; 7) безпосередні зносини судів різних держав та з іншими компетентними органами; 8) встановлення іноземного права сторонами тощо.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про міжнародне приватне право" при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом. Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави.

Установлення змісту норми права іноземної держави регламентується статтею 8 Закону України "Про міжнародне приватне право".

Для правильного визначення фактів, які необхідно встановити для вирішення спору за участю іноземної особи, судам необхідно з`ясувати право якої країни повинно застосовуватися. При застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.

Якщо зміст норм права іншої держави, незважаючи на вжиті з цією метою заходи, в розумні строки не з`ясовано, суд застосовує відповідні норми законів та інших нормативно-правових актів України.

Так, відповідно до статті 246 Цивільного кодексу України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї особи.

Аналогічні положення містить частина 4 статті 185.1 Цивільного кодексу Російської Федерації, відповідно до якої довіреність від імені юридичної особи видається за підписом її керівника або іншої особи, уповноваженої на це у відповідності з законом та установчими документами.

Відтак, вказана довіреність від 22.12.2015 року видана без волевиявлення ТОВ «Центр международного обмена», оскільки не була підписана уповноваженою особою позивача, а саме генеральним директором ТОВ «Центр международного обмена» ОСОБА_6 , який не надавав згоди, зокрема, на продаж від імені позивача належної йому частки у статутному капіталі ТОВ «Центр міжнародного обміну» та на участь ОСОБА_3 на загальних зборах учасників товариства, які відбулись 19.01.2016 року.

Щодо посвідчення спірної довіреності від 22.12.2015 року на представництво інтересів ТОВ «Центр международного обмена» за підписом ОСОБА_5 нотаріусом м. Москва Черемних Геннадієм Григоровичем суд зазначає, що відповідно до наявної в матеріалах справи виписки із реєстру нотаріусів та осіб, що здали кваліфікаційний іспит, яка сформована на сайті Міністерства юстиції Російської Федерації за посиланням: http://notaries.miniust.rU/#/registry/list, вбачається, що повноваження нотаріусу Черемних Геннадій Григорович було припинено 12.08.2015 року на підставі Наказу Головного управління Міністерства юстиції Російської Федерації по м. Москва №474 від 12.08.2015 року «Про припинення повноважень нотаріусу».

Тобто, станом на дату видачі довіреності від 22.12.2015 року, ОСОБА_4 був позбавлений повноважень нотаріуса на підставі зазначеного вище наказу №474 від 12.08.2015 року.

Окрім того, позивачем надано до матеріалів справи скрін-шот з офіційного веб-сайту Федеральної нотаріальної палати РФ за посиланням https://reestr-dover.ru, на якому наявний у відкритому доступі реєстр довіреностей з можливістю здійснення перевірки чинності виданої нотаріальної довіреності за реквізитами.

Так, за наслідками здійсненої позивачем на вказаному веб-сайті перевірки чинності довіреності за результатом введення реквізитів: «Реестровый номер» 9в-5261; «Дата удостоверения» 22.12 2015, «Кто удостоверил» ОСОБА_4 ; останнім було отримано інформацію про те, що «Документ не найден. Уточните реестровый номер и/или дату удостоверения документа».

Таким чином, відомості щодо спірної довіреності від 22.12.2015 року за реєстровим номером 9в-5261 у загальнодоступному реєстрі довіреностей відсутні.

Відповідно до статті 3.1 Основ законодавства Російської Федерації про нотаріат, нотаріальною діяльністю у відповідності з даними Основами має право займатися громадянин Російської Федерації, який склав кваліфікаційний іспит. Відомості про осіб, які склали кваліфікаційний іспит, вносяться до реєстру нотаріусів на протязі 10 робочих днів з дня складання кваліфікаційного іспиту. Відповідний запис у реєстрі нотаріусів є підтвердженням складання кваліфікаційного іспиту.

Таким чином за встановлених судом обставин щодо наявності в реєстрі нотаріусів і осіб, які здали кваліфікаційний іспит запису про припинення повноважень нотаріуса ОСОБА_4 з 12.08.2015 року на підставі наказу №474, довіреність від 22.12.2015 року була видана особою, яка на час її посвідчення не мала права займатися нотаріальною діяльністю, що свідчить про недійсність цієї довіреності.

Що стосується заперечення третьої особи з приводу того, що за законодавством Російської Федерації не передбачено обов`язкового нотаріального посвідчення довіреності юридичної особи з питань прийняття рішень, які стосуються компетенції загальних зборів учасників товариства, то відповідно до частини 1 статті 185.1 Цивільного кодексу Російської Федерації довіреність на здійснення угод, які потребують нотаріальної форми, на подання заяв про державну реєстрацію прав або угод, а також на розпорядження зареєстрованими у державних реєстрах правами має бути нотаріально посвідченою, за виключенням випадків, передбачених законом.

Довіреністю від 22.12.2015 року було передбачено, зокрема, право повіреного щодо прийняття рішень від імені позивача про відчуження майна товариства та попереднє погодження укладення товариством однієї чи кількох взаємопов`язаних угод, пов`язаних з придбанням, відчуженням чи можливого відчуження товариством майна, вартість якого перевищує 50 000 доларів США чи їх еквівалент у гривні чи іншій валюті.

Суд також відзначає, що спірний Договір купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «Центр міжнародного обміну» від 19.01.2016 року був підписаний від імені позивача ОСОБА_3 , який діяв на підставі спірної довіреності від 22.12.2015 року.

Тому, враховуючи повноваження ОСОБА_3 за оскаржуваною довіреністю від 22.12.2015 року, яка надає йому, в тому числі, право на розпорядження зареєстрованими в державних реєстрах правами (до яких також відноситься право власності на частку у статутному капіталі ТОВ «Центр міжнародного обміну»), її нотаріальне посвідчення за законодавством Російської Федерації є обов`язковим.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Правочином є вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки.

Односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов`язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.

За своєю правовою природою довіреністю є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16).

Згідно з частиною 5 статті 202 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

За положеннями частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, за наслідком дослідження та оцінки доказів в їх сукупності, судом встановлено, що оспорювана довіреність від 22.12.2015 року видана з порушенням частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, статті 246 Цивільного кодексу України, статті185.1 Цивільного кодексу Російської Федерації та статті 3.1 Основ законодавства Російської Федерації про нотаріат, а саме без згоди уповноваженої особи позивача та нотаріально посвідчена особою, яка не мала права займатися нотаріальною діяльністю, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про недійсність вказаної довіреності від 22.12.2015 року відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, що, в свою чергу, спростовує доводи третьої особи щодо чинності та дійсності довіреності від 22.12.2015 року, виданої на ім`я ОСОБА_3 від імені позивача.

Суд зазначає, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за ст. 216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Згідно із пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.

Рішення загальних зборів юридичної особи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку в разі недотримання процедури їх скликання, встановленої статтею 61 Закону України «Про господарські товариства», статтею 35 Закону України «Про акціонерні товариства», статтею 15 Закону України «Про кооперацію».

Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення акціонера (учасника) можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) рішенням загальних зборів.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з порушенням прямих вказівок закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму (статті 59 та 60 Закону України "Про господарські товариства")

В свою чергу враховуючи приписи ст. 60 Закону України "Про господарські товариства" щодо необхідності наявності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення, оскільки учасники можуть брати участь у загальних зборах особисто або через представника, та при цьому довіреність представника повинна відповідати загальним вимогам, передбаченим цивільним законодавством, зокрема, ч. 3 ст. 247 ЦК України, суд зазначає, якщо довіреність учасника на право участі та голосування на загальних зборах оформлена (складена або посвідчена) з порушенням встановлених законодавством вимог, голоси учасника, передані за такою довіреністю, не можуть враховуватися під час визначення кворуму на загальних зборах та результатів голосування.

При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв`язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

В свою чергу, згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 916/1253/19, для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.

Виходячи зі змісту наведених вище норм права, а також враховуючи встановлені фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_3 не був уповноважений на участь у спірних загальних зборах учасників ТОВ «Центр міжнародного обміну», та відповідно не мав права голосу на цих зборах, оскільки діяв на підставі довіреності від 22.12.2015 року, яка позивачем не видавалась, що є безумовною підставою для визнання спірних рішень загальних зборів, оформлених протоколом №22 від 19.01.2016 року.

При цьому судом враховано відсутність будь - яких правових підстав та повноважень вказаної особи на вчинення юридично значимих дій від імені ТОВ «Центр международного обмена», в тому числі приймати участь в загальних зборах учасників ТОВ «Центр міжнародного обміну» від імені товариства як його учасника.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та статей 2, 4 Господарського процесуального кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства, надавати оцінку добросовісності інших учасників, права яких в разі задоволення позовних вимог можуть бути порушені (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17 та від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16).

Таким чином, встановивши, що позивачем доведено порушення його корпоративних прав спірним рішенням загальних зборів учасників товариства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Центр міжнародного обміну», яке оформлено протоколом загальних зборів учасників товариства № 22 від 19.01.2016 року.

Щодо викладених в позовній заяві вимог про визнання недійсним укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр міжнародного обміну» та ОСОБА_1 Договору купівлі-продажу корпоративних праві від 19.01.2016 року з посиланням на те, що особа, що вчиняла правочин, а саме представник продавця ОСОБА_3 , не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, а волевиявлення позивача як учасника правочину не відповідало його внутрішній волі суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (далі - Постанова № 11) загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.

Суд звертає увагу, що відповідно до п. 2.10. постанови № 11 в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

При цьому суд зауважує, що коло заінтересованих осіб, які мають право заперечувати дійсність договору на підставах, встановлених законом, має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, як наголошувалось судом вище, за приписами статті 167 Господарського кодексу України, п. 4 частини 1 статті 116 Цивільного кодексу України, п. "д" ч. 1 ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники господарського товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 53 Закону України "Про господарські товариства" учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено. У разі придбання частки (її частини) учасника самим товариством з обмеженою відповідальністю воно зобов`язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку, що не перевищує одного року, або зменшити свій статутний капітал відповідно до статті 52 цього Закону. Аналогічні положення визначені статті 147 Цивільного кодексу України.

Отже, реалізація передбаченого статтею 147 Цивільного кодексу України, статтею 53 Закону України "Про господарські товариства" права учасника товариства з обмеженою відповідальністю продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства, здійснити відчуження своєї частки (її частини) третім особам, якщо інше не встановлено статутом товариства, пов`язана з укладенням відповідного правочину (купівлі-продажу, міни, дарування, безоплатної передачі тощо). Особа, яка придбала частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, здійснює права і виконує обов`язки учасника товариства з моменту набуття права власності на частку в статутному капіталі.

Згідно статті 638 Цивільного України та статті 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов). Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом частини 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Проаналізувавши умови Договору купівлі - продажу корпоративних прав від 19.01.2016 року, суд приходить до висновку про погодження його сторонами усіх істотних для даного Договору умов, у зв`язку з чим зазначає про його укладеність.

При цьому судом з урахуванням вищевикладених висновків зазначається, що представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр международного обмена» (Росія) гр-н ОСОБА_3 при укладанні спірного Договору діяв на підставі недійсної довіреності від 22.12.2015 року, якою не був уповноважений на прийняття рішень щодо відчуження майна товариства, зокрема, частки в статутному капіталі ТОВ «Центр міжнародного обміну» (Україна), позаяк за висновками суду позивачем доведено належними та допустимими доказами відсутність у представника позивача ОСОБА_3 таких повноважень, оскільки вказана довіреність від 22.12.2015 року ТОВ «Центр международного обмена» (Росія) не видавалась, а зазначений Договір не був схвалений загальними зборами учасників товариства, і позивачем в тому числі, у зв`язку з прийняття спірного рішення, оформленого протоколом № 22 від 19.01.2016 року, за відсутності кворуму.

Отже, укладання спірного Договору від імені позивача гр-ном ОСОБА_3 відбулось за відсутності у останнього відповідних повноважень на вчинення відповідних дій.

Суд відзначає, що головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін на укладання договору.

За висновками суду, позивачем як довірителем за спірною довіреністю та продавцем за спірним Договором не було схвалено дії повіреної особи ОСОБА_3 щодо укладання Договору купівлі-продажу корпоративних прав від 19.01.2016 року, позаяк позивачем було висловлено заперечення щодо наділення повіреного будь-якими повноваженнями на підставі виданої довіреності, про що свідчить звернення 17.02.2016 року після прийняття оскаржуваного рішення загальних зборів уповноваженої особи ТОВ «Центр международного обмена» ОСОБА_8 до Міністерства юстиції України зі скаргою про скасування реєстраційних дій в ЄДРПОУ про зміну учасника та керівника ТОВ «Центр міжнародного обміну».

Таким чином, оскільки матеріали справи містять достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження тверджень позивача про протиправність та незаконність зазначеного Договору купівлі - продажу корпоративних прав від 19.01.2016 року, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним зазначеного правочину з підстав відсутності у особи, яка його вчинила, необхідного обсягу цивільної дієздатності та відсутності волевиявлення учасника правочину - ТОВ «Центр международного обмена» як продавця на укладання спірного Договору

За таких обставин, оскільки укладання спірного Договору відбулось без додержання його сторонами загальних вимог чинності правочину, позовні вимоги про визнання недійсним Договору купівлі - продажу корпоративних прав від 19.01.2016 року підлягають задоволенню.

При цьому суд враховує подану відповідачем-2 заяву про визнання позову, яка відповідно до статті 191 ГПК України не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, а тому суд за наявності встановлених вище законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову повністю.

Окрім того, під час розгляду судом позовних вимог ТОВ «Центр международного обмена» (Росія, м. Москва) до гр-на ОСОБА_1 та ТОВ «Центр міжнародного обміну» (Україна, м. Київ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 , останнім подано заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог позивача, оскільки, за твердженням третьої особи, відлік строку позовної давності для звернення з даним позовом до суду починається з 12 лютого 2016 року, а саме з дати подання представником позивача ОСОБА_8 скарги до Міністерства юстиції України про скасування реєстраційних дій в ЄДРПОУ про зміну учасника та керівника ТОВ «Центр міжнародного обміну», оскільки саме з цієї дати позивач був достеменно обізнаний про обставини, якими обґрунтовує свій позов. У зв`язку з цим третя особа ОСОБА_2 зазначає про наявність підстав згідно приписів частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України для відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ «Центр международного обмена».

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.

У статті 256 Цивільного кодексу України вказано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п. 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.(п. 5).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Так, відповідно до пункту 8 частини 2 вищевказаної статті Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.

В той же час, за умовами статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який встановлював би інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення виплаває висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони.

Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.10.2020 року у справі №509/3589/16-ц.

Відповідно до частини 1, 3 та 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

В свою чергу, відповідно до положень статті 45, 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не є стороною у судовому процесі, та можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін.

Таким чином суд не може взяти до уваги подану третьою особою заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, позаяк остання не є стороною у спорі, що розглядається.

При цьому відповідач 1 та відповідач 2 з відповідною заявою про застосування позовної давності до суду не звертались.

В свою чергу, у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.02.2020 року у справі №663/2294/17.

За таких обставин, встановивши, що саме відповідач 1 та відповідач 2 вчинили дії щодо порушення корпоративних прав позивача, при цьому про застосування позовної давності було заявлено тільки третьої особою, яка не є стороною спору, за умови нез`явлення відповідачами 1,2 про застосування позовної давності у даному спорі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог позивача ТОВ «Центр международного обмена» про визнання недійсними рішення загальних зборів учасників товариства, довіреності та Договору купівлі-продажу корпоративних прав з підстав, передбачених частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України», у зв`язку з чим відповідна заява третьої особи судом не розглядалась.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною з моменту вчинення довіреність від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр международного обмена", юридичної особи за законодавством Російської Федерації, на ім`я громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 , посвідчену нотаріусом м. Москва Черемних Геннадієм Григоровичем, зареєстровану в реєстрі за № 9в-5261.

3. Визнати недійсним рішення Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр міжнародного обміну", оформлене протоколом № 22 від 19.01.2016 року.

4. Визнати недійсним Договір купівлі - продажу корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр міжнародного обміну" від 19.01.2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр международного обмена", юридична особа за законодавством Російської Федерації, зареєстрована міжрайонною інспекцією Федеральної податкової служби № 46 по м. Москва, основний державний реєстраційний номер 1027703004073, та гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

5. Стягнути з гр. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Юридичної особи за законодавством Російської Федерації Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр международного обмена" (пров. Девятинський 4,оф. 39, м. Москва, Російська Федерація, 121099; зареєстроване міжрайонною інспекцією Федеральної податкової служби № 46 по м. Москва, основний державний реєстраційний номер 1027703004073) 3 153 (три тисячі сто п`ятдесят три) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

6.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр міжнародного обміну" (вул. Пирогова,2, оф 110, м. Київ, 01030, код ЄДРПОУ 36217824) на користь Юридичної особи за законодавством Російської Федерації Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр международного обмена" (пров. Девятинський 4, оф. 39, м. Москва, Російська Федерація, 121099; зареєстроване міжрайонною інспекцією Федеральної податкової служби № 46 по м. Москва, основний державний реєстраційний номер 1027703004073) 3 153 (три тисячі сто п`ятдесят три) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

7. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 28 квітня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон