Рішення

від 28.04.2023 по справі 910/10959/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.04.2023Справа № 910/10959/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОН ПОСТАЧ-ГРУП" (вул. Шумського Юрія 1А,оф. 312, м. Київ, 02098)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон-2009" (вул. Олени Теліги, буд. 15, м. Київ, 04112)

про стягнення 62 338,18 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕГІОН ПОСТАЧ-ГРУП" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон-2009" про стягнення 62 338,18 грн., а саме 45 278,25 грн. основного боргу, 10 268,95 грн. пені, 792,49 грн. процентів річних та 5 998,49 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за укладеним між сторонами Договором постачання природного газу № 2020/РП-001-1 від 10.01.2021 року в частині своєчасної оплати поставленого природного газу, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10959/22, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Крім того, вказаною ухвалою суду зобов`язано позивача надати суду належним чином засвідчені копії додаткових угод, укладених між сторонами на виконання п. 2.2 Договору постачання природного газу № 2020/РП-001-1 від 10.01.2021 року.

Так, на виконання ухвали суду від 25.10.2022 року через канцелярію суду 31.10.2022 року від позивача надійшло клопотання від 28.10.2022 року про долучення до матеріалів справи, відповідно до якого позивач зазначає про те, що витребувані судом додаткові угоди були складені й підписані Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕГІОН ПОСТАЧ-ГРУП" та надані для підписання відповідачу, проте станом на 28.10.2022 року зазначені угоди так і не були підписані останнім. Таким чином позивачем надано для залучення до матеріалів справи копії додаткової угоди №3 від 24.12.2021 року, додаткової угоди №4 від 28.01.2022 року та додаткової угоди №5 від 28.02.2022 року, які підписано та скріплено печаткою лише з боку позивача.

В свою чергу, через канцелярію суду 11.11.2022 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №581/777юв від 08.11.2022 року з доказами його надсилання на адресу позивача, в якому відповідач зазначає про те, що сума основного боргу у розмірі 45 278,25 грн., стягнення якої є предметом спору у даній справі, була повністю ним оплачена платіжним дорученням № 845 від 02.11.2022 року, а тому провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі статті 231 ГПК України.

При цьому у відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти стягнення на користь позивача штрафних санкцій за неналежне виконання відповідачем умов Договору в частині своєчасної оплати природного газу, оскільки таке невиконання умов Договору було обумовлено настанням форс-мажорних обставин, а саме введенням воєнного стану на території України з 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що відповідно до пункту 8.2 Договору є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за Договором.

Крім того, за змістом відзиву на позовну заяву відповідач також зазначає про те, що заявлені до стягнення позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн. є завищеними та належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу розподілу судових витрат. Відзив на позовну заяву судом долучено до матеріалів справи.

В подальшому, через канцелярію суду 14.11.2022 року від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву б/н від 10.11.2022 року з доказами її надсилання на адресу відповідача, відповідно до якої позивач зазначає про те, що відповідач помилково вважає суму основного боргу погашеною у зв`язку зі сплатою ним грошових коштів у сумі 45 278,25 грн. згідно платіжного доручення №845 від 02.11.2022 року на рахунок позивача, оскільки відповідно до положень статті 534 Цивільного кодексу України та пункту 3.8 Договору сплачена відповідачем сума коштів в першу чергу має зараховуватися на погашення пені та процентів річних, а решта - на погашення суми основного боргу та інфляційних втрат.

Також позивач вказує на безпідставність посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин як на підставу для звільнення його від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання за Договором, оскільки останнім не доведено, що запровадження на території України воєнного стану призвело до унеможливлення виконання відповідачем конкретних зобов`язань за договором.

Окрім цього позивачем до відповіді на відзив на позовну заяву додано заяву щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, відповідно до якої ТОВ «РЕГІОН ПОСТАЧ-ГРУП» просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 30 852,99 грн. витрат на професійну правничу допомогу, у тому числі 852,99 грн. - гонорар успіху. У вказаній заяві позивачем надано обґрунтування щодо співмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу адвоката із наданими послугами у даній справі.

Поряд з цим, 14.11.2022 року через канцелярію суду від позивача надійшли додаткові пояснення б/н б/д до заяви щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, в яких ТОВ «РЕГІОН ПОСТАЧ-ГРУП» наголошує на тому, що посилання відповідача на невідповідність витрат позивача на професійну правничу допомогу критеріям розумності та співмірності зі складністю справи не підтверджені жодними доказами, а по суті є загальними фразами. Додаткові пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Через канцелярію суду 25.11.2022 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив №602/777юв від 21.11.2022 року з доказами їх надсилання на адресу позивача, відповідно до яких відповідач вказує, що сплачена ТОВ «Еталон-2009» сума коштів у розмірі 45 278,25 грн. платіжним дорученням №845 від 02.11.2022 року з призначенням платежу «за природний газ згідно договору №2020/РП-001-1 від 10.01.2021 року, акт №132 від 28.02.2022 року» має бути зарахована в якості оплати суми основного боргу за Договором №2020/РП-001-1 від 10.01.2021 року, оскільки ніякої іншої заборгованості у відповідача згідно даних бухгалтерського обліку за вказаним договором немає. При цьому сума пені, інфляції та процентів річних у загальному розмірі 17 059,93 грн. не підтверджена первинними бухгалтерськими документами та є частиною предмета позовних вимог, яка не є заборгованістю за договором.

Відповідач також зазначає, що введення воєнного стану на території України - це надзвичайна, невідворотна та об`єктивна обставина для відповідача як суб`єкта господарювання, внаслідок настання якої виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором стало неможливим.

Крім того, відповідачем разом із запереченнями на відповідь на відзив подано суду клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у якому ТОВ «Еталон-2009» просить суд на підставі частини 5 статті 126 ГПК України зменшити суму заявлених позивачем до стягнення витрат на правову допомогу до розміру 5 000,00 грн.

Через канцелярію суду 05.12.2022 року від позивача надійшли додаткові пояснення від 30.11.2022 року з доказами їх надсилання на адресу відповідача, за змістом яких позивач з посиланням на практику Верховного Суду у справах №905/1722/17, №703/2718/16-ц, №127/15672/16-ц вказує, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Тобто, за твердженням позивача, інфляційні втрати та проценти річних підлягають стягненню з боржника незалежно від його вини, при цьому рішення суду у цьому випадку не є правостворюючим фактом, а лише забезпечує примусове стягнення з боржника інфляційних втрат та процентів річних. При цьому право позивача на стягнення пені передбачено пунктом 6.2 Договору. Отже, як вважає позивач, заборгованість відповідача на день звернення з даним позовом до суду становила 62 338,18 грн., з яких 45 278,25 грн. - основний борг, інфляційні втрати - 5 998,49 грн., 3% річних - 792,49 грн., пеня - 10 268,95 грн., а тому відповідно до умов пункту 3.8 Договору та статті 534 Цивільного кодексу України отримані від відповідача грошові кошти у сумі 45 278,25 грн. зараховані позивачем у першу чергу в рахунок погашення процентів річних - 792,49 грн. та пені - 10 268,95 грн., а залишок 34 216,81 грн. - в рахунок оплати основного боргу за поставлений газ.

Позивач також додатково зазначає про безпідставність доводів відповідача про прострочення ним виконання грошового зобов`язання у зв`язку з наявністю форс-мажорних обставин, що підтверджується листом ТПП України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1.

Окрім цього позивач наголошує на тому, що клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягає, оскільки розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини (додаткова постанова Великої Палати Верховного суду від 19.02.2020 року у справі №755/9512/15-ц). Відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами тих обставин, які свідчать про необґрунтованість заявленої позивачем до стягнення суми витрат на оплату послуг адвоката, зокрема, у розмірі 30 852,99 грн., чи про наявність підстав для зменшення розміру таких адвокатських витрат.

Поряд з цим, через канцелярію суду 19.12.2022 року від відповідача надійшли додаткові пояснення на позовну заяву №631/777юв від 13.12.2022 року з доказами їх надсилання на адресу позивача, відповідно до яких відповідач заперечує проти зарахування позивачем сплаченої ТОВ «Еталон-2009» суми грошових коштів у розмірі 45 278,25 грн. в першу чергу в рахунок оплати штрафних санкцій та процентів річних; відповідач, з посиланням на умови пункту 8.2 Договору, зазначає про наявність підстав для звільнення його від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання за Договором у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин; відповідач, з посиланням на пп.4 п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 року, вказує на неправомірність нарахування позивачем пені за несвоєчасне здійснення відповідачем платежів за отриманий природний газ, оскільки послуга з постачання природного газу, яку позивач надає відповідачу, є житлово-комунальною послугою; відповідач вказує, що подане ним клопотання про зменшення витрат на професійну допомогу адвоката базується на нормах чинного законодавства та подане з метою захисту прав та інтересів відповідача від стягнення необґрунтовано завищеного розміру вартості послуг адвоката.

Також через канцелярію суду 27.12.2022 року від позивача надійшли додаткові пояснення від 26.12.2022 року з доказами їх надсилання на адресу відповідача, відповідно до яких позивач посилається на правовий висновок Верховного Суду щодо можливості визначення сторонами в договорі черговості погашення вимог за грошовими зобов`язаннями, викладений у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 року у справі №910/11610/20, від 01.12.2022 у справі №910/4160/20.

Позивач вважає необґрунтованими посилання відповідача на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 року як на підставу для звільнення його від сплати інфляційних втрат, процентів річних та пені, оскільки дія цього закону не розповсюджується на правовідносини сторін, позаяк відносини сторін за Договором щодо постачання та розподілу природного газу не відносяться до житлово-комунальних послуг, а відповідач не є побутовим споживачем.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, заперечень та правової позиції, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін на час розгляду справи до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, за відсутності заперечень сторін проти розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 10.01.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕГІОН ПОСТАЧ-ГРУП» (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еталон-2009 (споживач за договором, відповідач у справі) укладено Договір постачання природного газу №2020/РП-001-1 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставляти споживачеві природний газ (далі - газ) належної якості та в необхідних обсягах у порядку, передбаченому Договором, а споживач зобов`язується оплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених цим Договором.

Газ, що постачається за даним Договором, використовується споживачем виключно для власних виробничих потреб. Споживач зобов`язується не продавати та не відчужувати будь-яким іншим способом Газ, прийнятий за цим Договором. Споживач є кінцевим споживачем газу (пункт 1.1 Договору).

Розділами 1 - 10 Договору сторони узгодили предмет договору, обсяги та умови постачання газу, ціну газу та порядок розрахунків, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, порядок зміни постачальника, форс-мажор, порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 10.1 Договору даний договір набирає чинності з дати його підписання та укладається на строк по 31.12.2021 року включно. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії Договору жодною зі Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і споживача та скріплений печаткою покупця.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пункту 2.1 Договору постачальник забезпечує споживача необхідним підтвердженим обсягом природного газу на визначений Договором період. За розрахункову одиницю поставленого природного газу приймається метр кубічний природного газу, приведений до стандартних умов і виражений в енергетичних одиницях.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що постачальник забезпечує постачання підтвердженого обсягу газу споживачу за умови підписання сторонами окремих додаткових угод на відповідний газовий місяць з добовим розподілом споживання при поданні споживачем Заявки на постачання природного газу до 25 числа місяця, що передує місяцю поставки за примірною формою, визначеною в Додатку 1.

За твердженням позивача, на виконання умов пункту 2.2 Договору позивачем було складено, підписано та передано відповідачу для підписання додаткову угоду №3 від 24.12.2021 року для погодження обсягу постачання газу у січні 2022 року у розмірі 4 000,00 куб.м., додаткову угоду №4 від 28.01.2022 року для погодження обсягу постачання газу у лютому 2022 року у розмірі 3 000,00 куб.м. та додаткову угоду №5 від 28.02.2022 року для погодження обсягу постачання газу у березні 2022 року у розмірі 100,00 куб.м.

Однак, відповідно змісту до письмових пояснень позивача, відповідачем вказані угоди не було підписано та повернуто позивачеві.

В свою чергу, відповідачем не наведено у поданих відзиві на позовну заяву, запереченнях та додаткових поясненнях заперечень щодо факту такого надсилання додаткових угод для погодження або спростувань зазначених обставин.

Відповідно до пункту 2.11 Договору на підставі отриманих від споживача даних та/або даних інформаційної платформи Оператора ГТС постачальник протягом трьох робочих днів готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника.

Згідно з пунктом 2.12 Договору споживач протягом семи днів з дати одержання акта приймання-передачі природного газу зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі природного газу. У випадку відмови від підписання акта, приймання-передачі природного газу розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до діючого законодавства шляхом переговорів або звернення до суду. До прийняття рішення судом вартість поставленого природного газу встановлюється відповідно до даних Постачальника.

Пунктом 2.13 Договору визначено, що підписані сторонами Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником.

За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено відповідачу, а відповідачем прийнято в січні-березні 2022 року природний газ на загальну суму 161 294,32 грн., що підтверджується підписаними між сторонами актами приймання-передачі природного газу, а саме: №64 від 31.01.2022 року на суму 116 016,07 грн., №132 від 28.02.2022 року на суму 45 267,70 грн., №252 від 31.03.2022 року на суму 10,55 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому судом встановлено, що факт отримання газу відповідачем підтверджується підписами на актах приймання-передачі природного газу представників постачальника ТОВ «РЕГІОН ПОСТАЧ-ГРУП» і споживача ТОВ «Еталон-2009» та відбитками печаток останніх.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до пункту 1.2 Договору якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються відповідно до кодексу газорозподільних систем/ газотранспортної системи. Порядок та періодичність визначення показників якості газу обумовлюється в договорах на транспортування газу, які Споживач укладає самостійно.

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, заперечень щодо факту поставки природного газу за спірними актами приймання-передачі відповідачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки природного газу у відповідності до умов Договору від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ «РЕГІОН ПОСТАЧ-ГРУП» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з поставки природного газу відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Еталон-2009», а відповідачем, у свою чергу, прийнято газ без будь - яких зауважень.

Факт передачі позивачем природного газу належним чином підтверджено матеріалами справи та не заперечуються відповідачем.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки природного газу відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є акт приймання-передачі природного газу.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з пунктом 3.1 Договору загальна вартість 1000,0 куб.м. газу встановлюється у гривнях України і визначається Сторонами у Додаткових угодах до цього Договору.

У відповідності до пункту 3.3 Договору загальна сума вартості природного газу, що буде поставлений по Договору складається з місячних сум вартості договірних обсягів постачання газу Споживачеві.

Суд зазначає, що зважаючи на відсутність у матеріалах справи підписаних між сторонами Додаткових угод до Договору, загальну суму вартості природного газу, що був поставлений за Договором, слід визначати на підставі підписаних між позивачем та відповідачем актів приймання-передачі природного газу за січень - березень 2022 року, відповідно до яких загальна сума вартості природного газу складає 161 294,32 грн.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно з пунктом 3.4 Договору умови оплати за природний газ, що постачається згідно умов цього Договору, визначаються в Додаткових угодах до даного Договору.

Відповідно до умов пункту 3.5 Договору остаточний розрахунок здійснюється на підставі відповідного Акту до 15 числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару, а також підтвердження відтермінування оплати матеріали справи не містять.

Таким чином, відповідно до умов пункту 3.5 Договору та з урахуванням відсутності підписаних між сторонами Додаткових угод до Договору, відповідач мав здійснити оплату за поставлений позивачем природний газ у наступні терміни: до 15.02.2022 року - за січень 2022 року на підставі акту приймання передачі природного газу №64 від 31.01.2022 року на суму 116 016,07 грн.; до 15.03.2022 року - за лютий 2022 року на підставі акту приймання передачі природного газу №132 від 28.02.2022 року на суму 45 267,70 грн.; до 15.04.2022 року - за березень 2022 року на підставі акту приймання передачі природного газу №252 від 31.03.2022 року на суму 10,55 грн.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, відповідач у визначений умовами Договору строк свої зобов`язання щодо оплати вартості товару у повному обсязі не виконав, здійснивши, як зазначено позивачем в позовній заяві, лише часткову оплату отриманого природного газу 16.02.2022 року на суму 116 016,07 грн.

Згідно ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

При цьому зважаючи на відсутність в матеріалах справи копії відповідного платіжного доручення або банківської виписки про сплату 116 016,07 грн. позивачем не надано), а також за відсутності заперечень вказаного факту оплати з боку відповідача, суд виходить з приписів ч. 1 ст. 75 ГПК України та приймає до уваги вказаний факт здійснення оплати як такий, що не підлягає доказуванню ат враховується судом при вирішенні спору по суті.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо сплати позивачу грошових коштів за поставлений природний газ у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-2009» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 45 278,25 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору постачання природного газу №2020/РП-001-1 від 10.01.2021 року та/або його окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, згідно матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем після звернення позивача до суду 19.10.2022 року з позовною заявою (згідно дати надходження позовної заяви до канцелярії суду) та відкриття провадження у справі ухвалою Господарського суду міста Києва 25.10.2022 року було здійснено перерахування на рахунок позивача грошові кошти у сумі 45 278,25 грн. платіжним дорученням №845 від 02.11.2022 року із зазначенням призначення платежу «природний газ згідно договору № 2020/РП-001-1 від 10.01.2021р. Акт № 132 від 28.02.2022 року…», копія якого наявна в матеріалах справи.

У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

При цьому, згідно з висновком Верховного суду, викладеного у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Так, у відзиві на позовну заяву відповідач просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 45 278,25 грн., оскільки така заборгованість була погашена ТОВ «Еталон-2009» згідно з платіжним дорученням №845 від 02.11.2022 року.

Проте, позивач у відповіді на відзив вказує на помилковість висновків відповідача про погашення суми основного боргу за газ, оскільки згідно статті 534 Цивільного кодексу України та пункту 3.8 Договору встановлено такий порядок погашення заборгованості, за яким отримані від відповідача кошти у сумі 45 278,25 грн. мають зараховуватися в першу чергу в рахунок погашення відсотків річних та пені, а залишок - в рахунок оплати основного боргу за поставлений газ.

Суд зазначає, що відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Відповідно до пункту 3.8 Договору у разі виникнення у споживача заборгованості з оплати вартості послуг з постачання газу сторони за взаємною згодою та у порядку, передбаченому законодавством, укладають графік погашення заборгованості, який оформлюється додатком до Договору або окремим договором про реструктуризацію заборгованості.

У разі відсутності графіка погашення заборгованості постачальник має право грошові кошти, отримані від споживача за газ в поточному розрахунковому періоді, зарахувати в рахунок погашення існуючої заборгованості споживача відповідно до черговості її виникнення.

Укладення сторонами та дотримання споживачем узгодженого графіка погашення заборгованості не звільняє споживача від виконання поточних зобов`язань за Договором.

У разі відсутності графіка погашення заборгованості або його недотримання чи не оплати поточних платежів постачальник має право у порядку, визначеному цим договором та діючим законодавством України, припинити або обмежити постачання природного газу- на об`єкт споживача до повного погашення заборгованості.

Як встановлено судом за матеріалами справи та не заперечувалось сторонами, між постачальником та споживачем графік погашення заборгованості укладено не було.

Таким чином, сторони у Договорі, керуючись принципом свободи договору, відповідно до умов пункту 3.8 Договору визначали умови черговості розподілу отриманих від споживача коштів, а саме шляхом їх використання постачальником в рахунок погашення існуючої заборгованості споживача з оплати вартості послуг з постачання газу відповідно до черговості її виникнення.

Відповідно до наданого відповідачем платіжного доручення №845 від 02.11.2022 року про сплату заборгованості, в графі призначення платежу вказано: "природний газ згідно договору №2020/РП-001-1 від 10.01.2021, акт №132 від 28.02.2022, у тому числі ПДВ 7 546,38 грн.", що вказує на те, що відповідачем була сплачена сума основної заборгованості, яка виникла у зв`язку з невиконанням зобов`язань з оплати поставленого природного газу за Договором постачання природного газу №2020/РП-001-1 від 10.01.2021 року за лютий 2022 року в сумі 45 267,70 грн., решта грошових коштів сумі 10,55 грн. має бути врахована в рахунок погашення основної заборгованості за березень 2022 року.

За висновками суду, якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена у статті 534 Цивільного кодексу України застосовуватися не може.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отриманий без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості.

Відповідний порядок встановлено в п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 року № 22, та п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.12.2019 у справі №911/2630/18.

Відповідно, твердження позивача про необхідність зарахування перерахованої з боку відповідача суми в розмірі 45 278,25 грн. в якості оплати в першу чергу суми 3% річних у розмірі 792,49 грн. та пені у розмірі 10 268,95 грн., а залишок 34 216,81 грн. в рахунок оплати частини вимог щодо стягнення основного боргу за поставлений газ та суми інфляційних втрат у розмірі 5 998,49 грн. згідно зі статтею 534 Цивільного кодексу України, суд визнає безпідставним, оскільки можливість застосування статті 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "Призначення платежу" платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання.

Крім того, при застосуванні норм стосовно черговості погашення вимог за грошовим зобов`язанням у разі недостатності суми проведеного платежу (стаття 534 ЦК України) слід виходити з того, що під процентами, які погашаються раніше основної суми боргу, розуміють проценти за користування чужими грошовими коштами, що підлягають сплаті за грошовим зобов`язанням, зокрема, проценти за користування сумою позики, кредиту тощо (стаття 536 Цивільного кодексу України). Проценти та інфляційні втрати, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України за порушення грошового зобов`язання, погашаються після суми основного боргу.

В контексті вищенаведеного, надаючи правову оцінку змісту укладеного між сторонами Договору, зокрема, умовам пункту 3.8 правочину, за висновками суду визначення «погашення існуючої заборгованості» стосується виключно основної заборгованості за спожитий газ відповідно до черговості її виникнення, позаяк предметом спірного Договору є саме постачання споживачеві природного газу для власних виробничих потреб.

При цьому нараховані згідно приписів ст. 625 ЦК України проценти річних та втрати від інфляції є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, а пеня - згідно ст. 546 ЦК України, ст. 230 ГК України - одним із видів забезпечення виконання зобов`язання, відтак, за своєю правовою природою вказані нарахування відповідно до правового визначення не можуть бути віднесені до основної заборгованості за Договором.

Тобто, оскільки в наявному в матеріалах справи платіжному дорученні №845 від 02.11.2022 року відповідачем було визначено в якості призначення платежу «природний газ згідно договору №2020/РП-001-1 від 10.01.2021, акт №132 від 28.02.2022, у тому числі ПДВ 7 546,38 грн.» та з урахуванням умов пункту 3.8 Договору, а також положень статті 534 Цивільного кодексу України, сплачена відповідачем сума у розмірі 45 278,25 грн. має зараховуватися позивачем виключно в рахунок погашення існуючої суми заборгованості відповідача за поставлений природний газ, яка не включає в себе розмір штрафних санкцій, процентів річних та інфляційних втрат, а отже сума пені та проценти річних до суми заборгованості відповідача, погашення якої відбувається у першу чергу, не входить.

При цьому у постановах Верховного Суду у справах №910/11610/20 та №910/4160/20, на які посилається позивач, Верховний Суд вирішував питання щодо застосування норми статті 534 Цивільного кодексу України з урахуванням того, що сторонами у справах, які переглядались, у договорах було передбачено інший порядок черговості погашення вимог кредитора, відповідно до якого позивачами у цих справах і здійснювався розрахунок позовних вимог.

Так, зокрема, у справі №910/11610/20 сторони у пункті 6.4 договору передбачили, що у разі наявності заборгованості за цим договором, сторони домовилися, що зарахування платежів, які здійснює гарантований покупець на користь продавця, буде здійснюватися у такому порядку: у першу чергу погашаються пеня та/або штраф, що виникли у зв`язку з порушенням умов договору; у другу чергу погашаються зобов`язання щодо сплати за електричну енергію відповідно до черговості їх виникнення; у справі №910/4160/20 сторони у пункті 6.4 договору передбачили, що у разі наявності заборгованості за цим договором сторони домовились, що зарахування платежів, які здійснює Гарантований покупець на користь продавця, буде здійснюватися у такому порядку: - у першу чергу погашається пеня та/або штраф, що виникли у зв`язку з порушенням умов договору; - у другу чергу погашаються зобов`язання щодо сплати за електричну енергію відповідно до черговості їх виникнення.

Водночас, у даній справі №910/10959/22 умовами пункту 3.8 спірного Договору постачання природного газу №2020/РП-001-1 від 10.01.2021 року можливість зарахування платежів, які здійснює споживач на користь постачальника, в рахунок погашаються у першу чергу пені, процентів річних та інфляційних втрат, що виникли у зв`язку з порушенням умов договору, сторонами не передбачено, а тому твердження позивача про необхідність зарахування сплачених відповідачем грошових коштів у розмірі 45 278,25 грн. в якості погашення в першу чергу суми 3% річних у розмірі 792,49 грн. та пені у розмірі 10 268,95 грн. є необґрунтованим та безпідставним.

Крім того, відповідно до поданого позивачем акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2022 - 14.10.2022 року, заборгованість відповідача за Договором станом на 14.10.2022 року становить 45 278,25 грн. Отже, позивачем при складанні даного акту звірки самостійно було визначено суму заборгованості за Договором у розмірі 45 278,25 грн., до складу якої розмір пені та процентів річних позивачем включено не було.

Суд також відзначає, що заборгованість за договором виникає, як правило, внаслідок невиконання його умов стороною договору. Наявність заборгованості за договором має бути підтверджена даними бухгалтерського обліку та первинними бухгалтерськими документами.

Як зазначалось судом раніше, відповідно до положень частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки природного газу, так і факт виникнення у відповідача грошового зобов`язання з оплати його вартості, є акт приймання-передачі природного газу.

Так, наявність заборгованості відповідача за Договором у сумі 45 278,25 грн. підтверджується, зокрема, актом приймання передачі природного газу №132 від 28.02.2022 року на суму 45 267,70 грн. та актом приймання передачі природного газу №252 від 31.03.2022 року на суму 10,55 грн.

В свою чергу, виникнення заборгованості у відповідача зі сплати пені та процентів річних, які носять компенсаційних характер та є способом захисту майнового права та інтересу кредитора у разі порушення боржником грошового зобов`язання, не підтверджується даними бухгалтерського обліку, а тому неустойка (пеня), проценти річних та інфляційні втрати не можуть бути частиною суми заборгованості за договором.

Як зазначено судом раніше, пунктом 3.8 Договору передбачено порядок погашення заборгованості споживача з оплати вартості послуг з постачання газу у разі відсутності графіка погашення заборгованості за договором шляхом використання постачальником отриманих від споживача коштів за газ в поточному періоді в рахунок погашення існуючої заборгованості споживача відповідно до черговості її виникнення.

В свою чергу, заборгованість відповідача у сумі 45 278,25 грн., яка виникла на підставі акту приймання-передачі природного газу №132 від 28.02.2022 року та на підставі акту приймання-передачі природного газу №252 від 31.03.2022 року, було повністю погашено платіжним дорученням №845 від 02.11.2022 року, у зв`язку з чим необхідність застосування позивачем умов пункту 3.8 Договору щодо погашення заборгованості в залежності від черговості її виникнення відсутня.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем було сплачено на рахунок позивача грошові кошти у загальному розмірі 45 267,70 грн., отже основний борг за поставлений природний газ у вказаній сумі, заборгованість зі сплати якого, зокрема, є підставою для звернення з даним позовом до суду, була повністю погашена відповідачем шляхом перерахування позивачеві відповідної суми після пред`явлення позову до суду та після відкриття провадження у справі №910/10959/22 ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2022 року, що також позивачем не заперечувалось, відповідно, на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 45 267,70 грн. основного боргу відсутній.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що часткова сплата грошових коштів здійснена відповідачем після звернення позивача до суду з позовною заявою та на момент розгляду справи предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 45 267,70 грн. основного боргу за Договором підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Суд також звертає увагу, що згідно частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Як встановлено судом вище, відповідач в порушення умов Договору не здійснив своєчасну та повну оплату вартості поставленого газу у визначені Договором строки та розмірі, а отже в розумінні приписів статті 612 Цивільного кодексу України є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, за умовами пункту 6.2 Договору у разі порушення Споживачем строків та умов оплати, передбачених розділом 3 Договору, із Споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Пеня передбачена даним пунктом Договору, нараховується за увесь період прострочення виконання грошових зобов`язань.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати поставленого природного газу за Договором, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення згідно пункту 6.2 Договору пеню в сумі 10 268,95 грн. за період з 16.03.2022 по 14.10.2022 року, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 792,49 грн. процентів річних та 5 998,49 грн. втрат від інфляції за період з 16.03.2022 по 14.10.2022 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19, установивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), зокрема можуть пов`язувати період нарахування пені з подією, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Отже, за висновками суду, положення пункту 6.2 Договору щодо нарахування пені від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу та за увесь період прострочення виконання грошових зобов`язань визначають збільшену тривалість періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями статті 232 Господарського кодексу України, а тому нарахування пені у спірних правовідносинах повинно здійснюватися у визначеному умовами Договором порядку.

Зокрема, як встановлено судом, позивачем при здійсненні розрахунку пені згідно умов пункту 6.2 Договору застосовано період нарахування з 16.03.2022 по 14.10.2022 року.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір процентів річних, пені та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, а тому нарахування позивачем до стягнення з відповідача 10 268,95 грн. пені, 792,49 грн. процентів річних та 5 998,49 грн. втрат від інфляції є правомірним.

В свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на пункт 8.2 Договору, відповідно до якого при настанні обставин форс-мажору сторони не несуть відповідальності за невиконання зобов`язань за цим Договором на термін дії форс-мажорних обставин і усунення їхніх наслідків. Форс-мажор автоматично подовжує термін виконання зобов`язань за даним Договором. Якщо форс-мажор триває більше шести місяців, то кожна із сторін може перервати дію цього Договору.

Зазначаючи про наявність обставин непереборної сили, які є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за цим Договором, відповідач посилається на оголошення в Україні воєнного стану у зв`язку з військової агресією Російської Федерації проти України, тобто наголошує на настанні форс мажорних обставин, які засвідчені листом Торгово-промислової палатою України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, в якому зазначається, що Торгово-промислова палата України на підставі ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Суд зазначає, що згідно статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об`єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Частиною 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Аналогічне поняття форс мажору наведене у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3).

Виходячи з аналізу статті 218 Господарського кодексу України звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов`язань.

При цьому, сторона, яка не виконує зобов`язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов`язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 та від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і під час їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17.

Також Верховний Суд у своїй практиці неодноразово підкреслював, що сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування таких обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не зобов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат Торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та в сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18). Адже визнання сертифіката Торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Наразі, введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення Договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань.

У спірному випадку відповідач не зазначає та не доводить жодними доказами наявності будь-якого зв`язку між невиконанням ТОВ «Еталон-2009» своїх зобов`язань з оплати вартості поставленого природного газу за Договором та воєнними діями в Україні, які розпочались з 24 лютого 2022 року.

Суд, зокрема, відзначає, що після введення 24.02.2022 року воєнного стану на території України банківська система в частині здійснення безготівкових розрахунків на території України, в тому числі міста Києва, працювала у звичайному режимі, отже наявність форс-мажорних обставин не впливала на можливість здійснення відповідачем оплат у безготівковій формі за поставлений природний газ по спірному Договору.

В свою чергу, відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, який є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

В той же час суд враховує, що за умовами пункту 8.5 Договору сторони погодили, що настання форс-мажорних обставин не звільняє споживача від обов`язку оплати фактично поставленого газу, а тому, за висновком суду, вказані відповідачем форс-мажорні обставини не могли бути причиною невиконання останнім грошових зобов`язань за Договором щодо оплати фактично поставленого природного газу.

Крім того, відповідно до пункту 8.4 Договору у разі настання обставин непереборної сили сторона, яка знаходиться під дією таких обставин не пізніше 2 робочих днів з моменту їх виникнення повідомляє про це іншу сторону. При цьому сторони докладають усіх зусиль щодо усунення обставин непереборної сили та їх наслідків.

Водночас, суд відзначає, що матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про виникнення обставин непереборної сили відповідно до пункту 8.4 Договору.

Тобто, відповідачем не доведено, що неможливість оплати за Договором сталася саме у зв`язку з наявністю воєнних дій на території України, а отже за відсутності підтвердження наявності тих обставин, які заважали відповідачу оплатити наявну заборгованість за поставлений природний газ, вказані обставини у розумінні пункту 8.2 Договору не можуть свідчити про можливість відстрочення виконання ним своїх зобов`язань.

Таким чином, враховуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості посилань відповідача на наявність підстав для звільнення останнього від відповідальності за порушення строків оплати товару, відтак, посилання у відзиві на позовну заяву на форс-мажорні обставини не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання умов Договору.

Щодо посилання відповідача на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 530-IX, відповідно до пп. 4 п. 3 Прикінцевих положень якого на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, то суд відзначає, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу на всій території України запроваджено карантин. Карантин діє протягом всього часу з дати запровадження з 12.03.2020 року по 30.04.2023 року (постанова Кабінету Міністрів України № 1423 від 23 грудня 2022 року).

Згідно до частини 1 статті 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках (частина 1 статті 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" ).

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, послуги з постачання теплової енергії.

Разом з цим, з огляду на приписи Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а також враховуючи те, що відповідно до умов укладеного між сторонами Договору природний газ, що постачається позивачем, використовується відповідачем для власних виробничих потреб, за висновком суду, відносини між сторонами у справі щодо постачання та розподілу природного газу споживачу, який не є побутовим, не є предметом регулювання вказаного Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а послуга позивача з постачання відповідачу природного газу не є житлово-комунальною послугою з постачання теплової енергії або постачання природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

За таких обставин положення пп. 4 п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 530-IX не поширюються на взаємовідносини сторін за спірним Договором з питання нарахування та сплати пені за порушення господарського зобов`язання в частині своєчасного розрахунку за поставлений природний газ, у зв`язку з чим позивачем правомірно нараховано пеню за період з 16.03.2022 - 14.10.2022 року.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем природний газ за Договором та правомірність нарахованих в зв`язку з цим пені, процентів річних та інфляційних втрат, розмір заборгованості зі сплати яких відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів вчасної оплати товару відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що позов в цій частині доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 10 268,95 грн., 792,49 грн. процентів річних та 5 998,49 грн. втрат від інфляції підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, зважаючи на сплату відповідачем основної суми боргу в розмірі 45 278,25 грн., у зв`язку з чим провадження у справі у відповідній частині закрито, суд доходить висновку, що вимоги позивача в решті позовних вимог підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в загальній сумі 30 852,99 грн., у тому числі: 30 000,00 грн. - вартість наданих юридичних послуг та 852,99 грн. - гонорар успіху, суд зазначає, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Стаття 16 ГПК України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських об`єднань та бюро, з надання правничої допомоги щодо ведення справи в суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених статтями 129, 130 Господарського процесуального кодексу України.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

Відповідно до частини першої, другої статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Згідно частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, в поданій суду позовній заяві б/н від 14.10.2022 року позивачем наведено орієнтовну суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн., а також 14.11.2022 року разом з відзивом на позовну заяву подано заяву б/н від 11.11.2022 року про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 852,99 грн., разом з доданими відповідними доказами на підтвердження розміру таких витрат, отже з урахуванням відкриття провадження у справі № 910/10959/22 ухвалою від 25.10.2022 року, подання таких доказів здійснене позивачем з дотриманням встановлених господарським процесуальним законодавством строків.

Суд наголошує, що принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Окрім цього чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у відзиві на позовну заяву, а також у запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву та в додаткових поясненнях у справі заперечується розмір витрат на професійну правничу допомогу, заявлених до стягнення позивачем в сумі 30 000,00 грн., з підстав невідповідності їх розміру складності справи, обсягу наданих адвокатом послуг та ціні позову, у зв`язку з чим відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру цих витрат до суми 5 000,00 грн.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (статті 16, 126 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 1 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017 року, передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

За приписами пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 вказаного Закону).

В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також роз`яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно з пунктом 1 частиною 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частиною 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Як встановлено судом за результатами розгляду матеріалів справи, позивачем надано докази на підтвердження понесення ним у даній справі витрат на професійну правничу допомогу, а саме: копію Договору про надання правової допомоги №12/10 від 12.10.2022 року, Додаткової угоди №1 від 12.10.2022 року до Договору №12/10 від 12.10.2022 року, акту приймання-передачі наданих послуг від 11.11.2022 року та опису наданих послуг від 11.11.2022 року.

Поряд із цим до матеріалів справи позивачем додано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЧЦ №000301 від 26.10.2018 року на ім`я адвоката Колісник Богдан Олегович, а також ордер на надання правничої (правової) допомоги адвокатом Колісником Б.О. в Господарському суді міста Києва серії СЕ №1050800 від 14.10.2022 року.

Наразі, як підтверджується матеріалами справи, представництво інтересів ТОВ «Регіон Постач-Груп» під час розгляду справи № 910/10959/22 здійснювалось адвокатом Колісником Богданом Олеговичем, яким було підготовано, підписано і подано від імені ТОВ «Регіон Постач-Груп» позовну заяву б/н від 14.10.2022 року, клопотання б/н від 28.10.2022 року про долучення матеріалів до справи, відповідь на відзив б/н від 10.11.2022 року, додаткові пояснення б/н від 26.12.2022 року щодо заперечень відповідача, а також заяву б/н від 11.11.2022 року про відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, додаткові пояснення б/н б/д до заяви про відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу та додаткові пояснення б/н від 30.11.2022 року щодо доводів відповідача, зазначених у запереченнях на відповідь на відзив.

За твердженням позивача, загальна сума понесених ТОВ «Регіон Постач-Груп» судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи № 910/10959/22, склала 30 852,99 грн.

Так, як свідчать матеріали справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕГІОН ПОСТАЧ-ГРУП» (Клієнт за договором, позивач у справі) та адвокатом Колісник Богданом Олеговичем (Адвокат за договором) укладено Договір про надання правової допомоги №12/10 від 12.10.2022 року (далі - договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого Адвокат зобов`язується надати Клієнту юридичні послуги адвоката щодо здійснення усіма законними методами та способами представництва (надання правової допомоги) прав та інтересів Клієнта в усіх органах державної влади, в т.ч. але не виключно, в органах Державної податкової служби України, органах Державної казначейської служби України, органах місцевого самоврядування, в правоохоронних органах, у відносинах з усіма підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та підпорядкування, у всіх судах України у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів Клієнта.

Відповідно до пункту 3.1 Договору Клієнт зобов`язується сплатити Адвокату вартість юридичних послуг адвоката (гонорар), вартість яких визначається в додаткових угодах, що є невід`ємною частиною Договору.

Так, Додатковою угодою №1 від 12.10.2022 року до Договору №12/10 від 12.10.2022 року сторонами визначено, що розмір витрат Клієнта на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції складає 30 000,00 грн., виходячи із погодженого між Клієнтом та адвокатом Колісником Б.О. фіксованого гонорару за надання послуг правової допомоги про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон - 2009» за Договором постачання природного газу №2020/РП-001-1 від 10.01.2021 року (пункт 1 додаткової угоди №1).

Відповідно до пункту 2 Додаткової угоди №1 передбачено, що окрім фіксованого розміру вартості надання послуг, вказаного в пункті 1 цієї Додаткової угоди, Клієнт також зобов`язується сплатити Адвокату додаткову винагороду за стягнення заборгованості («гонорар успіху») в розмірі 5% від стягнутої рішенням суду суми.

За умовами пункту 4 Додаткової угоди №1 сторони погодили, що оплата послуг Адвоката здійснюється Клієнтам протягом 3 банківських днів з моменту набрання рішенням суду законної сили про стягнення заборгованості з ТОВ «Еталон - 2009».

Вказаний Договір про надання правової допомоги №12/10 від 12.10.2022 року та Додаткова угода №1 до нього підписано представником позивача та адвокатом та засвідчено печатками сторін.

Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи Акт приймання-передачі наданих послуг від 11.11.2022 року на суму 30 852,99 грн., а також опис наданих послуг у справі №910/10959/22 згідно Договору про надання правової допомоги №12/10 від 12.10.2022 року.

Так, відповідно до вказаного акту приймання-передачі наданих послуг від 11.11.2022 року та опису наданих послуг від 11.11.2022 року адвокатом було надано, а клієнтом прийнято наступну правову допомогу:

1) ознайомлення з наявними документами; попередня консультація Клієнта з приводу заборгованості по договору поставки з ТОВ «Еталон - 2009» по Договору постачання природного газу №2020/РП-001-1 від 10.01.2021 року; підписання додаткової угоди щодо підготовки позовної заяви та представництва Клієнта в суді. Дата та час надання послуги - 12.10.2022 року з 9.00 - 10.00;

2) підготовка первинних документів; складання (написання) позовної заяви з додатками; формування позовної заяви з додатками, направлення її відповідачу та до господарського суду. Дата та час надання послуги - 12.10.2022 року з 10.00 - 15.00;

3) ознайомлення з відзивом відповідача на позовну заяву; підготовка відповіді на відзив. Дата та час надання послуги - 10.11.2022 року з 13.00 - 15.00;

4) підготовка заяви щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у справі; направлення відповіді на відзив та заяви щодо відшкодування витрат на правничу допомогу відповідачу та до суду. Дата та час надання послуги - 11.11.2022 року з 9.00 - 11.00.

Фіксована вартість послуг (гонорару) за надання послуг правової допомоги згідно з актом приймання-передачі наданих послуг та описом наданих послуг становить 30 000,00 грн. Крім того, розмір «гонорару успіху» в розмірі 5% від вартості стягнутої судом суми становить 852,99 грн.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

При цьому суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Зокрема, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

При цьому суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Окрім цього згідно правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Отже, принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем у поданому клопотанні викладені заперечення щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в тому числі їх обсягу та вартості, та наголошувалось на необґрунтованості заявлених до стягнення сум.

Так, в контексті понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з позиції обґрунтованості, співмірності витрат із складністю справи, відповідності критерію реальності таких витрат та обсягом наданих послуг, а також розумності їхнього розміру.

Додатково судом враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, згідно якого стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

При цьому згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд зазначає, що до складу витрат позивача на професійну правничу допомогу, заявлених до стягнення з відповідача, включено згідно з актом приймання-передачі наданих послуг від 11.11.2022 року та описом наданих послуг від 11.11.2022 року наступні послуги: ознайомлення з наявними документами; попередня консультація Клієнта з приводу заборгованості по договору; підписання додаткової угоди; підготовка первинних документів; складання (написання) позовної заяви з додатками; ознайомлення з відзивом відповідача на позовну заяву; підготовка відповіді на відзив; підготовка заяви щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у справі.

Також судом за матеріалами справи встановлено, що адвокатом додатково до вказаних у акті приймання-передачі наданих послуг від 11.11.2022 року та описі наданих послуг від 11.11.2022 року було надано позивачу наступні послуги: складання (написання) додаткових пояснень до заяви щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу; складання (написання) додаткових пояснень щодо доводів відповідача, зазначених у запереченнях на відповідь на відзив; складання (написання) додаткових пояснень щодо заперечень відповідача від 13.12.2022 року.

Зокрема, суд зазначає про включення до складу наданих адвокатом послуг із ознайомлення з наявними документами, попередня консультація клієнта, підписання додаткової угоди щодо підготовки позовної заяви, підготовку первинних документів, які, на переконання суду, не можуть бути виділені в окремий вид послуг, позаяк є обов`язковою передумовою здійснення представництва та захисту інтересів клієнта у справі, а відтак поглинаються послугами підготовки та подання до суду позовної заяви. При цьому всі вчинені дії адвоката фактично мають результатом створення єдиного процесуального документу - позовної заяви, у зв`язку з чим, на переконання суду, комплекс цих робіт має за мету один результат - юридичну послугу з підготовки і написання позову у даній справі.

Додатково суд зауважує на обсязі складеного та поданого до суду позовну, що складає чотири неповні сторінки та розрахунок на 2 сторінках, а також з урахуванням предмету позову та фактичних обставин звертає увагу, що попередньому дослідженню представником позивача з метою підготовки позовної заяви від імені ТОВ «Регіон Постач-Груп» підлягали Договір постачання природного газу № 2020/РП-001-1 від 10.01.2021 року, 3 акти приймання - передачі природного газу та акт звірки, зміст яких покладено в підстави даного позову, а саме позовної заяви б/н від 14.10.2022 року обсягом 4 сторінки, враховуючи вступну частину з даними позивача і відповідача та перелік додатків.

Тобто, суд наголошує на нескладному характері спору та сталій судовій практиці з даного питання, незначну кількість доказів та відсутність складних арифметичних нарахувань, а також зміст підготованих адвокатом під час звернення до суду документів.

При цьому судом приймаються до уваги заперечення відповідача, викладені у клопотанні про зменшення розміру витрат на правову допомогу, про те, що визначені у Додатковій угоді №1від 12.10.2022 року до Договору про надання правової допомоги №12/10 від 12.10.2022 року послуги зі складання адвокатських запитів та переговорів з відповідачем з метою врегулювання спору фактично не надавались та адвокатом не здійснювались, оскільки такі послуги не були включені позивачем до акту приймання-передачі наданих послуг від 11.11.2022 року та до опису наданих послуг від 11.11.2022 року.

Наразі, попри фіксований розмір гонорару адвоката, визначений позивачем згідно Договору про надання правової допомоги №12/10 від 12.10.2022 року, обов`язок суду - з`ясувати реальність адвокатських витрат сторони, а також відповідність їх розміру критерію розумності та адекватності, виходячи з конкретних обставин справи тощо.

При розгляді наданих позивачем доказів на підтвердження понесених витрат під час розгляду даної справи та клопотання відповідача щодо зменшення розміру витрат позивача на правову допомогу, суд виходить із загальних критеріїв оцінки послуг з надання правничої допомоги з урахуванням обсягу та змісту підготованих адвокатом документів.

В той же час, оцінюючи співмірність наданих адвокатом послуг із заявленою до стягнення з відповідача їх вартістю судом враховано обсяг проведених представником позивача робіт з підготовки та опрацювання позовних матеріалів і наданих доказів, а також обсяг та зміст підготованих адвокатом документів у справі, як процесуального характеру, так і заяв по суті спору, значна частина яких пов`язана саме з питанням відшкодування судових витрат позивача на професійну правничу допомогу ,та не стосується вирішення спору по суті, відтак судом встановлено завищення вартості наданих адвокатом відповідних послуг.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на відшкодування гонорару успіху у сумі 852,99 грн., який позивач має сплатити на користь адвоката у разі задоволення судом позовних вимог, то суд відзначає, що у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18 зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що передбачений у пункті 2 Додаткової угоди №1 від 12.10.2022 року до Договору про надання правової допомоги «гонорар успіху» в розмірі 5% від стягнутої рішенням суду суми, який згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 11.11.2022 року становить 852,99 грн., є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат. При цьому, з урахуванням висновків суду про задоволення позовних вимог у загальному розмірі 17 059,93 грн., а саме: 10 268,95 грн. - пені, 729,49 грн. - процентів річних та 5 998,49 грн. - інфляційних втрат, розмір заявленого до стягнення гонорару успіху у сумі 852,99 грн. складає 5% від стягнутої за рішенням суду, що відповідає умовам договору та фактичним обставинам справи.

Отже, враховуючи вищевикладене, дослідивши надані представником позивача докази, в т.ч. Акт приймання-передачі наданих послуг від 11.11.2022 року на суму 30 852,99 грн., приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, суд приходить до висновку, що зменшення розміру витрат позивача до 11000,00 грн. від попередньо заявленої суми 30 852,99 грн., яка є завищеною, відповідатиме критерію пропорційності і розумності. Аналогічну позицію виклав у своїх постановах Верховний Суд від 07.08.2018 року у справі № 916/1283/17 та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Як вказано в колегією суддів касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 30.11.2020 року у справі № 922/2869/19, висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Відповідна правова позиція Верховного Суду викладена також у постанові від 11.11.2021 року у справі № 910/7520/20.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір вимог відповідачем не було сплачено в добровільному порядку.

Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 910/10959/22 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕГІОН ПОСТАЧ-ГРУП» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-2009» про стягнення основного боргу в сумі 45 278,25 грн. закрити у зв`язку з відсутністю предмета спору.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон-2009" (вул. Олени Теліги, буд. 15, м. Київ, 04112, код ЄДРПОУ 36352635) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОН ПОСТАЧ-ГРУП" (вул. Шумського Юрія 1А,оф. 312, м. Київ, 02098, код ЄДРПОУ 41260164) 10 268 (десять тисяч двісті шістдесят вісім) грн. 95 коп. пені, 792 (сімсот дев`яносто дві) грн. 49 коп. процентів річних, 5 998 (п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто вісім) грн. 49 коп. інфляційних втрат, 11 000 (одинадцять тисяч) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу та 3 540 (три тисячі п`ятсот сорок) грн. 97 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 28 квітня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон