Рішення

від 18.04.2023 по справі 910/1122/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.04.2023Справа № 910/1122/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Нікітіної В.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого об`єднання «Вертікаль»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Альянс-Трейд»

про розірвання договору та стягнення 54 287,81 грн

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче об`єднання «Вертікаль» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Альянс-Трейд» в якому просить суд:

розірвати укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничого об`єднання «Вертікаль» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Альянс-Трейд» договір поставки

стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Альянс-Трейд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого об`єднання «Вертікаль» суму попередньої оплати за договором поставки з урахуванням штрафних санкцій у розмірі 54 287,81 грн, з яких: заборгованість у сумі 40 200,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 12 184,64 грн, 3% річних у розмірі 1 903,17 грн.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2023 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали.

02.02.2023 позивачем подано заяву про усунення недоліків, допущених при поданні до суду даного позову.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 07.02.2023 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/1122/23, постановив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання у справі на 14.03.2023.

У підготовче засідання 14.03.2023 представники учасників судового процесу не з`явилися, жодних клопотань про причини неявки до суду не подали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2023 відкладено підготовче засідання у справі № 910/1122/23 на 04.04.2023, визнано явку представників сторін, у судове засідання, що відбудеться 04.04.2023 обов`язковою.

03.04.2023 через відділ діловодства суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі представника позивача.

У підготовче засідання 04.04.2023 представники сторін не з`явились, про підготовче засідання позивач та відповідач повідомлені ухвалою суду від 14.03.2023, від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 закрито підготовче провадження у справі № 910/1122/23 та призначено справу до судового розгляду по суті, розгляд справи по суті призначено на 18.04.2023.

14.04.2023 через відділ діловодства суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі представника позивача.

У судове засідання 18.04.2023 представники позивача не з`явився, проте до суду від позивача надійшло клопотання про розгляду справи без участі представника позивача.

Відповідач у судове засідання 18.04.2023 не з`явився, відзиву на позов не подав. Про розгляд справи по суті відповідач повідомлений ухвалою суду від 04.04.2023, направленою на адресу місцезнаходження відповідача.

Ухвала суду від 04.04.2023 повернута на адресу суду поштовим відділенням зв`язку із відміткою про відсутність адресата.

Також, згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У відповідності до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, вважається днем вручення відповідачу ухвали.

Отже, за змістом п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на виконання умов договору поставки сплатив відповідачу кошти у загальному розмірі 40 200,00 грн на підставі рахунків на оплату №88 від 17.05.2022, №89 від 17.05.2022.

Позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки, у зв`язку із чим попередня оплата на яку відповідачем не поставлено товар становить 40 200,00 грн. Посилаючись на істотність порушення відповідачем умов договору, позивач на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України, заявив про розірвання договору поставки.

Позиція відповідача

Відповідач у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, не подав до суду відзив на позов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Альянс-Трейд» (відповідачем) було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю науково-виробничому об`єднанню «Вертікаль» (позивачу) рахунок № 88 від 17.05.2021 на оплату вартості товару на загальну суму 20 400,00 грн та рахунок № 89 від 17.05.2021 на оплату вартості товару на загальну суму 19 800,00 грн.

Платіжними дорученнями № В000012293 від 04.06.2021 позивачем було перераховано на користь відповідача кошти у сумі 19 800,00 грн з призначенням платежу: оплата згідно рахунку №89 від 17 травня 2021 року, № В000012058 від 02.06.2021 позивачем було перераховано на користь відповідача кошти у сумі 12 840,00 грн з призначенням платежу: оплата згідно рахунку №88 від 17 травня 2021 року.

Позивач також посилається на те, що відповідач має заборгованість перед позивачем на суму 7560,00 грн, у зв`язку з чим позивач направив відповідачу лист вих. № 2815 від 28.05.2021 з проханням невикористані кошти за платіжними дорученнями № В0000005034 від 11.03.2021, № В0000005390 від 16.03.2021, № В0000006120 від 16.03.2021 у загальному розмірі 7560,00 грн вважати оплатою по рахунку № 88 від 17.05.2021.

На підтвердження доказів направлення листа вих. № 2815 від 28.05.2021 на адресу відповідача, позивач надав роздруківку з електронної пошти про направлення електронного листа на адресу: 0977146828@ukr.net.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач, отримавши грошові кошти за товар на підставі рахунків №88 від 17 травня 2021 року, №89 від 17 травня 2021 року, поставку товару не здійснив.

Позивач направив відповідачу Претензію №128 від 08.09.2022, в якій вимагав від відповідача у строк десяти календарних днів з дати цією претензії повернути грошові кошти в розмірі 40 200,00 грн.

Оскільки, відповідач вимоги позивача не задовольнив, позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 40 200,00 грн, з яких: заборгованість за непоставлений товар у сумі 40 200,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 12 184,64 грн, 3% річних у розмірі 1 903,17 грн.

Також, позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору поставки.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Часиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно із ч. 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 181 Господарського кодексу України (в редакції чинній станом на виникнення спірних правовідносин) визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем є договором поставки.

Частиною першою статті 265 Господарського кодексу, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 662, 692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як підтверджено матеріалами справи, за домовленістю сторін на підставі рахунків № 88 від 17 травня 2021 року, № 89 від 17 травня 2021 року, згідно із платіжними дорученнями № В000012293 від 04.06.2021, № В000012058 від 02.06.2021 позивач перерахував на користь відповідача попередню оплату в загальному розмірі 32 640,00 грн.

Судом враховано, що позивач зазначає про направлення відповідачу листа вих. № 2815 від 28.05.2021 з проханням повернути невикористані кошти за платіжними дорученнями № В0000005034 від 11.03.2021, № В0000005390 від 16.03.2021, № В0000006120 від 16.03.2021 у загальному розмірі 7560,00 грн вважати оплатою по рахунку № 88 від 17.05.2021.

Доказів направлення вказаного листа позивачем до матеріалів справи не надано.

Суд зазначає, що в матеріалах справи наявний текст електронного листа направленого на електронну пошту відповідача. Однак, наданий позивачем документ не є доказом направлення саме заяви вих. № 2815 від 28.05.2021.

Статтями 202, 203 ГК України визначено, що зобов`язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 914/3217/16 зазначено, що вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).

З огляду на положення чинного законодавства, зарахування зустрічних однорідних вимог, як односторонній правочин, є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків, у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку має на меті оптимізувати діяльність двох взаємозобов`язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, що становлять предмети взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням.

Водночас однією із важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи невідповідність будь-якій із наведених умов виключає можливість зарахування у добровільному порядку.

Таким чином, для задоволення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог слід встановити наявність таких умов: зустрічність вимог, однорідність цих вимог, строк виконання яких настав та прозорість вимог, тобто відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов`язання, його змісту та умов виконання, оскільки лише за наявності всіх умов у сукупності можливо здійснити таке зарахування.

З урахуванням наведеного, враховуючи позивачем не надано у матеріали справи доказів направлення заяви відповідачу, суд вважає недоведеними обставини щодо зарахування зустрічних однорідних вимог в частині заборгованості у сумі 7560,00 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджено оплату позивачем рахунку № 88 від 17 травня 2021 лише в розмірі 12 840,00 грн.

Водночас нездійснення позивачем 100% оплати рахунку № 88 від 17 травня 2021 року не є підставою для відмови відповідача від виконання зобов`язання з поставки вже оплаченого товару, оскільки у розумінні приписів цивільного законодавства нездійснення покупцем попередньої оплати товару на певну суму не створює будь-якого зобов`язання у відповідача здійснити поставку товару на таку суму, і навпаки, здійснення позивачем попередньої оплати має наслідком поставку відповідачем товару на оплачену суму та в обумовлені сторонами строки.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, судом встановлено, що 23.09.2022 позивачем було направлено відповідачу Претензію №128 від 08.09.2022, в якій вимагав від відповідача у строк десяти календарних днів з дати цією претензії повернути грошові кошти в розмірі 40 200,00 грн.

Відповідач поставки товару не здійснив, попередню оплату в розмірі 32 640,00 грн не повернув.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи наведене, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази поставки відповідачем позивачу товару визначеного у рахунках № 88 від 17 травня 2021 року, № 89 від 17 травня 2021 року, суд прийшов до висновку про обґрунтованість доводів позивача про наявність підстав повернення суми попередньої оплати у розмірі 32 640,00 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оскільки в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази поставки відповідачем позивачу товару на суму 32 640,00 грн обумовленого сторонами, суд дійшов до висновку про обґрунтованість доводів позивача про наявність підстав повернення суми попередньої оплати у розмірі 32 640,00 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 12 184,64 грн, 3% річних у розмірі 1 903,17 грн.

У пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Таким чином, враховуючи, що претензію з вимогами щодо повернення перерахованих грошових коштів направлено 23.09.2022, відповідач мав повернути грошові кошти на рахунок позивача у строк - до 03.10.2022.

З урахування вище наведеного, зобов`язання відповідача з поставки товару припинилося, при цьому, у останнього виник обов`язок повернути суму попередньої оплати, на яку товар поставлено не було, тобто йдеться про грошове зобов`язання відповідача.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Як встановлено судом, оскільки претензію з вимогами щодо повернення коштів направлено 23.09.2022, відповідач мав повернути грошові кошти на рахунок позивача у строк до 03.10.2022, а тому нарахування 3% річних слід здійснювати з 04.10.2022, а інфляційних втрат з жовтня 2022 року.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних судом встановлено, що сума інфляційних втрат становить 1 050,19 грн та сума 3% річних становить 265,59 грн.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо вимоги позивача про розірвання договору поставки, то суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між сторонами склалися фактичні правовідносини з поставки товару на підставі договору поставки, укладеного у спрощений спосіб.

Частиною 2 статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Частиною 2 статті 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки щодо поставки товару підтверджений матеріалами справи та відповідачем у встановленому порядку належними доказами не спростований.

Частиною 1 ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України).

Так, укладаючи договір поставки, позивач мав на меті та розраховував отримати товар.

Проте, не виконавши своїх зобов`язань, відповідач істотно порушив умови договору поставки, оскільки таке порушення призвело до позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладенні договору поставки, а саме, отримання товару.

За таких обставин, враховуючи порушення відповідачем істотних умов договору поставки та позбавлення позивача таким порушенням того, на що він розраховував при його укладенні, суд визнає обґрунтованими вимоги позивача в частині розірвання договору поставки.

ВИСНОВКИ СУДУ

Враховуючи встановлені вище судом обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого об`єднання «Вертікаль» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Альянс-Трейд».

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Розірвати договір поставки, укладений 17.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничого об`єднання "Вертікаль" (61007, місто Харків, проспект ІНДУСТРІАЛЬНИЙ, будинок 10-К, ідентифікаційний код 30750980) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "Альянс-Трейд" (04119, місто Київ, вулиця ДЕГТЯРІВСЬКА , будинок 21 ЛІТЕРА "А", офіс 107, ідентифікаційний код 42171437).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "Альянс-Трейд" (04119, місто Київ, вулиця ДЕГТЯРІВСЬКА , будинок 21 ЛІТЕРА "А", офіс 107, ідентифікаційний код 42171437) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого об`єднання "Вертікаль" (61007, місто Харків, проспект ІНДУСТРІАЛЬНИЙ, будинок 10-К, ідентифікаційний код 30750980) заборгованість у сумі 32 640,00 грн, інфляційні втрати у сумі 1 050,19 грн, 3% річних у сумі 265,59 грн та судовий збір у сумі 3 357,56 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 28.04.2023.

Суддя О.В. Гулевець