Рішення

від 01.05.2023 по справі 910/1430/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.05.2023Справа № 910/1430/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/1430/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СМКД»

до Проектного інституту Служби безпеки України

про стягнення 135625,30 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СМКД» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Проектного інституту Служби безпеки України (далі - відповідач) про стягнення 135625,30 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором на виконання проектних робіт №1-18 від 21.02.2018, у встановлений строк не здійснив повну оплату фактично виконаних робіт, у зв`язку з чим позивач просить стягнути основний борг в розмірі 89964,13 грн, інфляційні втрати у розмірі 39392,72 грн та 3% річних у розмірі 6268,45 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/1430/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

24.02.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог з підстав того, що роботи за договором №1-18 від 21.02.2018 були виконані позивачем після закінчення строку дії даного договору та зауважує на тому, що позивач виконував роботи в якості субпідрядника, а згідно умов пункту 2.2.2 договору остаточний розрахунок за виконанні роботи настає лише після перерахування коштів від замовника (по основному договору) ОК «Житлово-будівельний кооператив «Трипільська Брама». Втім, станом на момент розгляду даної справи між відповідачем та замовником (по основному договору) триває судовий спір у Господарському суді Київської області щодо стягнення заборгованості, а відтак кошти можуть бути стягнуті за підсумками розгляду вказаного спору і будуть використані для здійснення повного розрахунку з позивачем, про що позивача було повідомлено листом №1711/1 від 17.11.2020.

Разом з відзивом на позовну заяву від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі №32-93 від 22.02.2023 до розгляду справи №911/83/21, посилаючись на те, що у Господарському суді Київської області розглядається спір між Проектним інститутом Служби безпеки України (відповідачем у даній справі) та ОК "Житлово-будівельним кооператив "Трипільська брама" (замовник за основним договором) щодо стягнення грошових коштів, які можуть бути використані для здійснення остаточного розрахунку з ТОВ "СМКД" у відповідності до пункту 2.2.2 договору №1-18 від 21.02.2018.

Розглянувши подане клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, суд дійшов про відмову в його задоволенні, оскільки відповідачем не доведено, а судом не встановлено об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення Господарським судом Київської області справи №911/83/21.

Тоді як, відповідно до вимог ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку, зокрема, об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвненції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

При цьому, необґрунтоване, в разі відсутності дійсної об`єктивної неможливості розгляду справи, зупинення провадження у справі, призведе до порушення конституційних прав сторін, зволікання і затягування строків розгляду справ.

У той же час, судом враховано, що відповідач, за результатом розгляду справи №911/83/21, не позбавлений права звернутися з заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами в порядку, встановленому нормами Господарського процесуального кодексу України.

Своїм правом на подання відповіді на відзив та заперечень, як то передбачено приписами Господарського процесуального кодексу України, сторони не скористалися.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

21.02.2018 року між Проектним інститутом Служби безпеки України (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СМКД» (далі - виконавець) було укладено договір на виконання проектних робіт №1-18 (далі - договір), умовами пункту 1.1 якого передбачено, що виконавець зобов`язується розробити за завданням замовника та передати останньому документацію, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити розроблену виконавцем наступну документацію: «Будівництво житлового комплексу «Трипільська брама» з прибудованою школою мистецтв по вул. Лермонтова в м. Обухів Київської області» розділ КЗ (секції Б та В І черги) (надалі - проектні роботи).

Виконавець приступає до виконання робіт за договором не пізніше 7 (семи) календарних днів з моменту отримання завдання на проектування та всіх вихідних даних (пункт 1.2 договору).

Пунктом 2.1 договору встановлено, що вартість робіт, погоджена сторонами у відповідності до протоколу договірної ціни (додаток №1), складає: без ПДВ 155598,94 (сто п`ятдесят п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто вісім грн. 94 коп.), ПДВ: 31119,79 грн. (тридцять одна тисяча сто дев`ятнадцять грн. 79 коп.), всього з ПДВ: 186718,73 грн. (сто вісімдесят шість тисяч сімсот вісімнадцять грн. 73 коп.)

Відповідно до умов пункту 2.2.1 договору замовник згідно з договором перераховує на рахунок виконавця аванс з розрахунку 30% від вартості проектних робіт стадії «Проект» договірної ціни, а саме 56015,62 грн. (п`ятдесят шість тисяч п`ятнадцять гривень 62 коп.), ПДВ в тому числі: 9335,94 грн. (дев`ять тисяч триста тридцять п`ять гривень 94 коп.)

Остаточний розрахунок замовник перераховує не пізніше 10-денного терміну після підписання акту здачі-приймання робіт у сумі з ПДВ: 130703,11 грн. (сто тридцять тисяч сімсот три гривні 11 коп.), але не раніше чим ці кошти надійдуть від ОК «Житлово-будівельний кооператив «Трипільська Брама» на вищезазначені цілі (пункт 2.2.2 договору).

Вартість проектних робіт, що передбачена в п. 2.1 договору може змінюватись за погодженням сторін, про що сторони укладають додаткову угоду до договору (пункт 2.3 договору).

Пунктом 4.1 договору сторони встановили, що передача замовнику оформленої в установленому порядку документації здійснюється згідно акту приймання-передачі робіт із зазначенням переліку документів, що передаються.

05.09.2018 року між сторонами було підписано додаткову угоду №1 до договору на виконання проектних робіт №1-18 від 21.02.2018 (далі - додаткова угода №1) за умовами пункту 1 якої сторони, у зв`язку з виконанням додаткових робіт, а саме: проектні рішення розділу КР секція «А» стадії «П» та «Р» та кошторисна документація на розділ КР секції А, Б, В, на підставі п. 8.7, дійшли згоди про зміну п. 2.1 розділу 2 виклавши його в наступній редакції: « 2.1 Загальна погоджена сторонами вартість робіт, що підлягають виконанню за договором, складає: проектні 314051 (триста чотирнадцять тисяч п`ятдесят одна) гривня 05 коп.; крім того ПДВ (20%) 62810 (шістдесят дві тисячі вісімсот десять) гривень 21 коп.; всього разом з ПДВ 376861 (триста сімдесят шість тисяч вісімсот шістдесят одна) гривня 26 коп.»

Додатком №3 до додаткової угоди №1 від 05.09.2018 сторони погодили кошторис №3 на проектні роботи об`єкту будівництва «Будівництво житлового комплексу «Трипільська брама» з прибудованою школою мистецтв по вул. Лермонтова в м. Обухів Київської області», всього за кошторисом сума склала 119964,13 грн у тому числі ПДВ.

Як встановлено судом, позивач передав, а відповідач прийняв технічну документацію, а саме: конструкції залізобетонні, секція «В», стадія «Р» (робоча документація) у кількості 5 екземплярів, що підтверджується накладною №1 від 08.05.2019, яка підписана уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень та скріплена печатками.

17.09.2020 року сторонами підписано акт здачі-приймання виконаних робіт №4, який підписаний уповноваженими представниками сторін без зауважень та скріплений печатками, яким підтвердили, що на виконання умов договору на виконання проектних робіт №1-18 від 21.02.2018 позивачем виконано, а відповідачем прийнято погоджені роботи загальною вартістю 119964,13 грн у тому числі ПДВ.

18.11.2020 позивач, з метою досудового врегулювання спору, направив на адресу відповідача лист №1711/1 від 17.11.2020 у якому просив розрахуватися за проектні роботи по договору №1-18 від 21.02.2018 в сумі 119964,13 грн та надати інформацію щодо розрахунків ОК «Житлово-будівельний кооператив «Трипільська брама» з Проектним інститутом Служби Безпеки України за проектні роботи.

Відповідач частково сплатив суму боргу за виконанні проектні роботи у розмірі 30000,00 грн в тому числі ПДВ, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №4144 від 16.12.2020 з призначенням платежу: «Оплата за ПР згідно дог.№1-18 від 21.02.2018р., акт №4 від 17.09.2020р., в т.ч. ПДВ 833,33 грн.» та №4150 від 18.12.2020 з призначенням платежу: «Оплата за ПР згідно дог.№1-18 від 21.02.2018р., акт №4 від 17.09.2020р., в т.ч. ПДВ 833,33 грн.»

19.08.2021 позивачем було направлено на адресу позивача досудову претензію №1908/2 про сплату залишку грошових коштів, в якій просив відповідача сплатити залишок грошових коштів за виконані проектні роботи у розмірі 89964,13 грн.

У відповідь на неї, відповідач направив зустрічну претензію №32-520 від 20.09.2021, у якій відмовив у виплаті 89964,13 грн з підстав прострочення виконаних позивачем зобов`язань за договором і закінчення строку дії договору та вимагав від позивача сплатити пеню в розмірі 316519,85 грн за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов`язань за договором №1-18 від 21.02.2018.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду, а відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно пункту 2.2.2 договору остаточний розрахунок замовник перераховує не пізніше 10-денного терміну після підписання акту здачі-приймання робіт у сумі з ПДВ 130703,11 грн. (сто тридцять тисяч сімсот три гривні 11 коп.), але не раніше чим ці кошти надійдуть від ОК «Житлово-будівельний кооператив «Трипільська Брама» на вищезазначені цілі.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Вказана норма у ч. 1 передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, його моральним засадам.

Договір підряду є оплатним, а відтак обов`язок відповідача як генпідрядника за договором №1-18 оплатити прийняті роботи виникає в силу положень закону та пунктів 1.1, 2.1, 2.2.1, 2.2.2 договору.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що спірний пункт договору, який регламентує порядок проведення розрахунків за виконані роботи після надходження коштів від замовника - ОК «Житлово-будівельний кооператив «Трипільська Брама», суперечить імперативним приписам ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, згідно з якою у випадку відсутності домовленості сторін щодо попередньої оплати виконаної роботи, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тобто, вказана норма передбачає як безпосереднє встановлення у зобов`язанні строку (терміну) його виконання, так і визначення цього строку вказівкою на певну подію, яка неминуче має настати. В іншому ж випадку кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Сторони у пункті 2.2.2 договору визначили строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати виконаних робіт не пізніше 10-денного терміну після підписання акту здачі-приймання робіт, але не раніше чим ці кошти надійдуть від ОК «Житлово-будівельний кооператив «Трипільська Брама», тим самим зробивши прив`язку до обставини надходження коштів від замовника. Однак, така подія не може бути визнана такою, що неминуче має настати, оскільки вона залежить від суб`єктивної поведінки третьої особи, визначеної в договорі як замовник без зазначення реквізитів цієї особи.

Отже, спірним пунктом договору сторони визначили строк виконання зобов`язання з оплати виконаних робіт не пізніше 10 днів з дня підписання актів здачі-приймання, але при цьому вказівкою на дію особи, яка не є стороною такого договору, встановивши посилання на обставину, яка не є відкладальною та такою що має неминуче настати.

Статтею 511 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання не може створювати обов`язку для третьої особи.

Зі змісту частини 2 статті 528 Цивільного кодексу України вбачається, що у разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам.

Частиною 2 статті 838 Цивільного кодексу України визначено, що генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов`язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов`язку. Замовник і субпідрядник не мають права пред`являти один одному вимоги, пов`язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.

У правовідносинах за спірним договором, генеральним підрядником є відповідач, а тому саме він відповідає перед позивачем (субпідрядником) за виконання обов`язків особами, визначеними у договорі як замовник та несе відповідальність перед цими особами.

При цьому, суд зауважує, що встановлення спірним пунктом договору залежності виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати вартості виконаних робіт від наявності надходження коштів від ОК «Житлово-будівельний кооператив «Трипільська Брама» (як замовника) суперечить приписам ст. 617 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту якої випадкові обставини недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника (в даному випадку - ОК «Житлово-будівельний кооператив «Трипільська Брама») чи відсутність у боржника необхідних коштів не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що п. 2.2.2 договору, в частині слів «але не раніше чим ці кошти надійдуть від ОК «Житлово-будівельний кооператив «Трипільська Брама» на вищезазначені цілі» не відповідає вимогам ст.ст. 511, 617, 838, 854 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що обов`язок у відповідача з оплати отриманих від позивача робіт настає протягом 10 днів з моменту підписання акту здачі-приймання.

Пунктом 4.1 договору визначено, що передача замовнику оформленої в установленому порядку документації здійснюється згідно акту приймання-передачі робіт із зазначенням переліку документів, що додаються.

Судом встановлено, що позивачем було розроблено проектну документацію згідно умов договору, в свою чергу, відповідачем було отримано документацію та без будь-яких зауважень і заперечень підписано та скріплено печаткою акт здачі-приймання виконаних робіт №4 від 17.09.2023 на суму 119964,13 грн у тому числі ПДВ.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту пункту 2.2.2 договору, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих послуг за договором на момент розгляду справи настав.

Проте, відповідачем зобов`язання з оплати наданих послуг за договором було виконано лише частково у сумі 30000,00 грн.

Тоді як, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем, визначених умовами договору робіт та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині повної оплати отриманих послуг, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 89964,13 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач допустив прострочення оплати виконаних робіт, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 39392,72 грн та 3% річних у розмірі 6268,45 грн.

Цивільний кодекс України, як основний акт цивільного законодавства, не передбачає механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

В той же час, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону).

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 Порядку).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Водночас, при застосуванні механізму розрахунку інфляційних втрат, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць, слід враховувати, що якщо сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що останній є арифметично невірним, оскільки при визначенні початку періоду прострочення оплати позивачем не було враховано, що прострочення виконання зобов`язання розпочинається з наступного дня, в який мала б бути здійснена оплата як і не враховано здійснення відповідачем часткових оплат, що вплинуло на формування періодів нарахування, таким чином, належною сумою інфляційний втрат, за розрахунком суду, є 39220,01 грн, в іншій частині цих вимог належить відмовити.

У той же час, це не вплинуло на заявлений до стягнення розмір 3% річних, оскільки за перерахунком суду за належний період прострочення, з урахуванням часткової оплати і дати її оплати, розмір 3% річних є більшими ніж заявлено позивачем, однак, враховуючи принцип диспозитивності господарського процесу та те, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, розмір 3% річних підлягає стягненню у заявленому позивачем розмірі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності прострочення сплати боргу перед позивачем, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, суд вважає заявлені позивачем вимоги щодо стягнення коштів за виконану роботу та нарахованих компенсаційних виплат обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що роботи за договором №1-18 від 21.02.2018 були виконанні позивачем після закінчення строку дії даного договору.

Так, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 631 Цивільного кодексу України та частиною сьомою статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 202 Господарського кодексу України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, суд відхиляє доводи відповідача про те, що після закінчення строку дії укладеного між сторонами договору є неможливим виконання позивачем робіт за цим договором та їх прийняття відповідачем.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду №910/9072/17 від 26.06.2018.

При цьому, судом враховано, що відповідач акт здачі-приймання виконаних робіт №4 від 17.09.2020 на суму 119964,13 грн, в якому визначено, що роботи виконані в межах договору №1-18 від 21.02.2018 підписав без будь-яких зауважень та здійснюючи часткову оплату за виконанні проектні роботи у розмірі 30000,00 грн згідно платіжних доручень №4144 від 16.12.2020 та №4150 від 18.12.2020, визначив призначення платежу «Оплата за ПР згідно дог.№1-18 від 21.02.2018р., акт №4 від 17.09.2020р.».

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з урахуванням допущених позивачем помилок в розрахунках інфляційних втрат.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги №16/01-ДН-АО від 16.01.2023 (далі - договір про надання правової допомоги), укладеного між Адвокатським об`єднанням «Сенсум» (далі - адвокатське об`єднання) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СМКД» (далі - клієнт), додатку №1 до договору про надання правової допомоги - перелік уповноважених осіб, додаток №2 до договору про надання правової допомоги - система тарифів адвокатського об`єднання, заявку №1-ДН на надання юридичних послуг за договором про надання правничої допомоги, ордер серій АІ №1335975, що виданий Адвокатським об`єднанням «Сенсум» на ім`я Навроцького Д.М. та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, серії КС №8800/10 від 07.02.2020.

За умовами пункту 2.1 договору про надання правової допомоги адвокатське об`єднання зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту, а клієнт зобов`язаний сплатити адвокатському об`єднанню гонорар та супутні витрати, необхідні для виконання цього договору.

Пунктами 3.1.1 та 3.1.2 договору про надання правової допомоги сторони домовились, що узгодження волевиявлення клієнта на отримання правової допомоги здійснюється шляхом усних переговорів сторін, зокрема, телефоном, шляхом листування, факсограмами, електронними листами. Узгодження вважається досягнутим за наявності між сторонами згоди зі всіх істотних умов, передбачених п. 3.2.1 цього договору. Заявка клієнта надається адвокатському об`єднанню переважно в простій письмовій формі. В окремих випадках необхідності надання клієнту негайної (невідкладної та/або оперативної) правової допомоги заявка може бути прийнята адвокатським об`єднанням в усній формі.

Відповідно до пунктів 3.2.1 та 3.2.2 договору про надання правової допомоги, сторони встановили, що заявка складається з істотних та інших умов, зокрема предмет - істотна умова заявки, що містить перелік конкретних видів правової допомоги, які адвокатське об`єднання надає клієнту з метою досягнення узгодженого сторонами результату. Гонорар - додаткова умова заявки, що містить точну, приблизну чи максимальну грошову суму, в яку сторони оцінили правову допомогу, що може бути надана клієнту на підставі заявки, а також розмір та підстави для сплати премії.

Гонорар адвокатського об`єднання зазвичай розраховується відповідно до системи тарифів адвокатського об`єднання та вказується в акті приймання послуг в залежності від обсягу часу, що його витрачено спеціалістами адвокатського об`єднання на надання правової допомоги. За бажанням клієнта гонорар узгоджується до надання правової допомоги та є однією з умов заявки клієнта (пункт 7.1.1 та 7.1.2 договору про надання правової допомоги).

Згідно пункту 7.2.1 договору про надання правової допомоги, якщо інше не передбачено заявкою клієнта, платежі, передбачені цим договором, сплачуються на підставі акту приймання послуг протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту підписання (узгодження) акту.

Пунктами 9.1 та 9.2 договору про надання правової допомоги сторони домовились, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, що свідчитиме про повне розуміння останніми умов цього договору та досягнення сторонами згоди щодо всіх умов цього договору, у тому числі тих, які кожна з них вважає істотними умовами цього договору. Строк дії цього договору складає 12 (дванадцять) місяців.

На підставі договору про надання правової допомоги сторонами було підписано заявку №1-ДН на надання юридичних послуг, з предмету якої слідує, що адвокатське об`єднання надає клієнту наступні види правової допомоги: підготовка позовної заяви до Господарського суду міста Києва про стягнення грошових коштів та штрафних санкцій за договором підряду №1-18 від 21.02.2018 (п. 1.1), супроводження судової справи у Господарському суді міста Києва про стягнення грошових коштів та штрафних санкцій за договором підряду №1-18 від 21.02.2018 роки (у разі необхідності) (п. 1.2), підготовка інших процесуальних документів у справі (у разі необхідності) (п. 1.3), участь адвоката у судових засіданнях у справі (у разі необхідності) (п. 1.4).

При цьому, додатковими умовами заявки сторони погодили, що вартість надання послуг згідно цієї заявки обраховується у формі гонорару успіху та складає 15000,00 гривень (п. 2.1); протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту постановлення судового рішення у справі, яке набрало законної сили, на користь клієнта, останній зобов`язаний виплатити винагороду адвокатському об`єднанню у розмірах визначених у п. 2.1 цієї заявки (п. 2.2).

Як встановлено судом, Навроцький Д.М. є адвокатом у розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вище наведеній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», рішення у справі «Баришевський проти України», рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України», рішення у справі «Двойних проти України», рішення у справі «Меріт проти України»).

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, у вже згаданому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України" суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6672,90 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

Таким чином не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову (п. 2 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Так, судом враховано, що справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, не є складною, враховуючи, що предметом спору є стягнення боргу за підписаним сторонами без заперечень актом здачі-приймання робіт за договором на виконання проектних робіт №1-18 від 21.02.2018 та нарахування компенсаційний втрат, а відтак обставини даної справи не потребували додаткових даних, на підставі яких суд би встановлював наявність або відсутність заборгованості за виконані роботи.

Разом з цим, судом взято до уваги те, що заявником на виконання заявки №1-ДН на надання юридичних послуг надано послуги лише в частині підготовки позовної заяви до Господарського суду міста Києва про стягнення грошових коштів та штрафних санкцій за договором підряду №1-18 від 21.02,2018, будь-яких інших заяв по суті спору чи заяв, клопотань з процесуальних питань під час розгляду справи від позивача не подавалось.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягу робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правничої допомоги №16/01-ДН-АО від 16.01.2023.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СМКД» до Проектного інституту Служби безпеки України про стягнення 135625,30 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Проектного інституту Служби безпеки України (01034, м. Київ, вул. Золотоворітська, буд. 5; ідентифікаційний код 13695877) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СМКД» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 81, корпус 20; ідентифікаційний код 37727853) основний борг у розмірі 89964 (вісімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот шістдесят чотири) грн 13 коп., інфляційні втрати у розмірі 39220 (тридцять дев`ять тисяч двісті двадцять) грн 01 коп., 3 % річних у розмірі 6268 (шість тисяч двісті шістдесят вісім) грн 45 коп., судовий збір у розмірі 2680 (дві тисячі шістсот вісімдесят) грн 58 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 (шість тисяч) грн 00 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 01.05.2023.

СуддяТ.В. Васильченко